Розділ 7

За розмовою не зауважили як час чергування закінчився. В теперішньому сховку їх ніхто не відвідав. Або переслідувачі не знали де знаходяться втікачі, або їх зовсім не шукали, тому що теперішній керівник ІО порядком всім набрид. При такій кількості ворогів яку він мав, могло так статися, що розслідування цієї справи навмисне затягнули, а то взагалі направили в хибному напрямку. Так чи інакше, це було на руку нашим друзям. Вони заблокували двері камери пересилки та встановили автоматичне переправлення в порожнечу.

Після запобіжних заходів друзі відзначили свою свободу та розійшлися спати. Наступного дня всі зібралися в їдальні за сніданком щоб вирішити, як їм бути далі. Першим взяв слово Боррет.

- Друзі, давайте з'ясуємо напрямок нашої діяльності на найближче майбутнє. Які будуть пропозиції?

– Я пропоную посилити оборону. – сказав Пот.

- Військовий, що тут зробиш? - посміхнувся Сел. - Завжди хоче озброїтися за будь-яких обставин.

- Так, хочу. - серйозно відповів Поттер. – Тому що від цього залежить наше майбутнє. Наскільки я зрозумів, в них є діюча армія, яка має досвід ведення бойових дій, і їм нічого не вартує захопити таку беззбройну лабораторію як ця. Ті запобіжні заходи, які ми зробили, можуть спрацювати один раз, ну від сили двічі. Тому, на мій погляд, насамперед треба озброюватися.

- Пропозиція Поттера має певний сенс. – сказав професор. – І цією проблемою не варто нехтувати. Тому Поттер цим і займеться. А що хочеш робити ти, Селбіт?

- Як мені здається, я швидше за все допомагатиму або вам, або Поттеру. – посміхнувся Сел.

- Швидше за все так – посміхнувся Боррет – я хочу щоб ти знайшов харчовий контейнер № 46 та витягнув звідти носій інформації. Він виглядає як прозора, циліндричної форми банка з вмістом, залитим жовтуватою рідиною.

- Прямо мізки в соусі. - засміявся Пот.

- Десь так. Принесеш мені її в лабораторію. А я тим часом пошукаю де б взяти енергії, бо цієї надовго не вистачить.

- А хіба в нас немає автономного живлення? - спитав Сел.

– На ньому ми зараз і працюємо. Але якщо в нас виростуть потреби, то потужності буде недостатньо. І це не автономне живлення, а резервне, або простий акумулятор, який призначений для роботи в черговому режимі. В цьому випадку його вистачає на кілька тисяч років. Але якщо його використовувати так як зараз, то вистачить на півтора, два роки.

- Чому така різниця в роках? - здивувався Селбіт.

- Багато енергії витрачається на підтримку нормальних умов життя. Це тепло, світло, автоматизація побуту, але найбільше енергії бере гравітація. Проте гаразд з цим. До справи. Харчові контейнери в підвалі - в кінці коридору сходи вниз. Як викликати ліфт, знаєш. Я в лабораторію.

Він вийшов з їдальні. Поттер мовчки жував їжу. Ксайд запитав:

- Ти чого так задумався?

- Справа в тому, що для створення оборони мені без професора не обійтися. Перше потрібно взнати наскільки велика станція.

- Так піди і спитай.

- Він чимось зайнятий.

- Тоді допоможеш мені. У підвалі ми ще не були.

- Ходімо. Робити все одно нічого.

Вони підійшли до ліфта. Ксайд поклав руку на панель і двері відчинилися.

- Як ти це робиш? - Запитав Пот.

– Кладу руку і подумки викликаю ліфт. Можеш спробувати й ти.

- Я пробував замовляти каву, але нічого не вийшло. Думаєш з ліфтом вийти?

- Обов’язково потрібно поговорити про це з Тресаном, адже кнопок тут немає. Добре що туалет все робить автоматично, а то б довелося мені водити тебе як дитину.

Вийшовши з ліфту вони опинилися в темному коридорі. Проте світло ввімкнулося автоматично. На станції з економією справа була поставлена добре. Світло вмикалося, як тільки хто входив, і вимикалося, як тільки останній покидав кімнату. За допомогою панелі можна було створити свою конфігурацію освітлення. Взагалі повна автоматизація всіляких дрібниць була дуже зручною. До неї так швидко звикали, що потім навіть не зауважували, і користувалися автоматично.

В кінці коридору двері автоматично від'їхали вбік. За нею виявився великий простір з довжелезними стелажами десь метрів на п'ятдесят. Рядів було кілька десятків. Кожний стелаж мав чотири полки. На них містилися ящики та контейнери. Пот присвиснув.

- І як ти думаєш знайти потрібний контейнер?

- Не знаю. Може за номерами. Подивися контейнер сусіднього стелажа. Який номер?

– Пише 1253. Зауваж, цифри як в нас.

- В мене 1001. Йдемо в мій бік.

- Це що виходить, цифри в нас навчилися, а мову не змогли вивчити? – обурився Пот.

- Скоріше це вони нас навчили цифрам.

- Тоді чому не навчили мови?

- Може колись якесь плем'я і навчили, але ми не знаємо.

- Можливо. Сел, тут контейнер 4529. Мені здається, що вони не за номерами розташовані. До речі, ти зауважив що ходити зовсім легко. Певне тут сила тяжіння зменшена.

– А навіщо тут повна, це ж склад? А от як знайти контейнер 46, це проблема.

- Піди спитай в панелі. – запропонував Поттер

– Треба ще знайти де ця панель?

Панель знайшли на протилежній стороні. Там було кілька платформ, щось на кшталт приймальних вікон. До стелі була причеплена направляюча рейка, по якій їздив підйомник. Направляюча тягнулася вздовж рядів і підйомник міг потрапити до будь-якого стелажа. Сел приклав руку та замовив 46 контейнер. Тут же ожив підйомник і зник між рядів. Через кілька хвилин повернувся з контейнером, але чомусь поклав його на платформу, яка виявилася під стелею. Поттер змерзлим голосом, а на складі було досить холодно, запитав:

- А можна нижче?

- Не знаю. –здвигнув плечами Сел.

Ксайд знову приклав руку і попросив щоб контейнер поклали на підлогу, що було негайно зроблено. Ящик був з металу, об'ємом близько півтора кубічних метра. Вони уважно його оглянули і знайшли отвір з монету. Більше нічого. Поттер оглянув стіну і знайшов невеликі дверцята. В середині був шнур з циліндром на кінці розміром для отвору. Пот його вставив і бічна стінка відкрилася. В середині виявилося безліч скляних банок. Це буди напевне м'ясні консерви. Уважно придивившись, вони зауважили одну мутну. Інші були прозорі. Друзі зрозуміли що це, напевно, і є носій інформації, тому що одна сторона була металева і добре відполірована. Інші банки мали звичайні металічні кришки. Забравши носій, Селбіт дав команду покласти контейнер на місце. У відповідь з'явилося повідомлення витягнути сполучний шнур. Як тільки вони це зробили підйомник підхопив контейнер і зник за стелажами. Добряче замерзлі друзі швидко вискочили зі складу в теплі приміщення. Захопивши гарячу каву, пішли до лабораторії. Професора вони застали в позі медитації, або спілкування з комп'ютером. З одної сторони було дуже зручно отримувати потрібну інформацію прямо в мозок, та й подумки відповідати. З іншої сторони той хто спостерігав з боку відчував себе зайвим - стоїш і дивишся на людину, яка поклала руки на стіл, заплющила очі і не звертає на тебе ніякої уваги. Сел обережно кашлянув. Тресан розплющив очі, кивнув головою, прибрав руку і розслабився. Поттер простяг чашку кави і той із задоволенням її прийняв. Селбіт поклав на стіл носій.

- Таки знайшли його в цій купі? - посміхнувся професор.

- Так. - посміхнувся Ксайд.

- При такій автоматизації як тут, це не проблема. – сказав Пот. – Ви б пошукали щось на наших армійських складах. Ось це праця. Там іноді тижнями шукаєш поки знайдеш. А це дрібниця.

- Молодці. Мені такі помічники подобаються. Сел, вклади цей носій в те коло що на кінці столу. Це зчитувач. Трішки почекаєм хай прогріється.

Ксайд вклав його металевим кінцем у кружок і той захопив його як магнітом. На мить завмер і плавно опустився в глиб. Друзі зачаровано дивилися на цей процес.

- Що ви так дивитесь? – здивувався Боррет.

- Це так мило - промовив Сел і пояснив - всі ці штучки, як от поглинання носія, а ще автоматичне відчинення дверей, включення світла, ну і інше, ми бачили у фантастичних фільмах. А тут це відбувається насправді. Це круто.

- Ай, дурниці. Привикнете. в нас інші проблеми. Я не можу знайти джерела енергії. Ми так далеко від найближчих зірок, що у нас не вистачить енергії для підключення каналу. Комп'ютер зараз прораховує її кількість для найближчої відомої зірки але я і так знаю що енергії мало. Прийдеться пошукати нову зірку. Цей район всесвіту на наявність зірок не вивчався. Тому доведеться трохи часу витратити на пошуки. Це в сенсі комп'ютерного часу. Може тьмяний коричневий карлик є, чи зірка що екранується пилюкою. Варіанти є. Я налаштував пошук по всіх діапазонах. А ми будемо відпочивати, бо комп'ютер один, і щоб не забирати потужності, краще не заважати.

– Скільки часу може зайняти пошук? - спитав Пот.

- Може день, може місяць. Я наставив район пошуку по максимальній потужності нашого живлення, яку ми можемо собі дозволити.

- Це виходить, що ми зараз не можемо використати камеру пересилання, тим більше трансмітер? - запитав Сел.

- Так, ми в повній ізоляції. А про трансмітер взагалі можете забути. Це прірва енергії.

- Виходить, що до нас можна дістатись, але від нас не можна? – сказав Поттер. - Ми ще в гіршому становищі, ніж були раніше.

- Це чому? - Запитав Сел.

- Тому що якби ми сховалися в будь-який ліс чи гори, де можна було б перечекати, то пізніше могли б спробувати дістатися до якого-небудь трансмітера. А тут немає жодних шансів повернутися в наш всесвіт.

– Шансів ми не мали там. – відповів професор. - Тому що знайти людину в будь-якій точці планети в нас простіше простого, бо відомі її біодані. Тут же, якщо залишити лише життєво важливі системи і відключити решту, можна жити кілька десятків років.

– А якщо знайдемо енергію? - спитав знову Ксайд.

- Тоді ми вільні люди, з великими можливостями для наукової діяльності, і з обмеженими для суспільної.

- І є шанс для повернення в наш всесвіт? - Запитав Поттер.

- Навіть у ваш всесвіт. Адже в нас власний трансмітер. Якщо час народження нового всесвіту дуже близько, то нам доведеться рятуватися тільки туди. - відповів Тресан.

- А чому потрібно чекати на народження всесвіту? Я хочу додому без цього. Тут, звичайно цікаво, але рідний дім все ж краще. - промовив Сел.

- Це хороша думка. – погодився Пот. - Там і для вас, Трес, знайдеться місце. А з вашими знаннями вам взагалі ціни не буде.

- Ну, мої знання там не знадобляться. – заперечив професор. - Це все одно, що вам потрапити в печерне століття. Без розвиненої цивілізації знання ніщо.

- На життя заробити можна, ми все ж таки не печерні люди. – сказав Ксайд.

- Не в цьому справа. Якби ми спробували проникнути у ваш всесвіт, то це те саме, що здатися добровільно в руки наших переслідувачів. Всі трансмітери в вашому всесвіті запрограмовані на автоматичне повернення, якщо ця трансмісія не санкціонована. Це зроблено тому, що є ще багато приватних трансмітерів. Тому щоб зберегти контроль над трансмісіями, всі хто самовільно це зробить, автоматично потрапляє в підвали ІО.

- Це дуже і ще раз дуже сумно. - Тихо сказав Селбіт. – а перепрограмувати можна?

- Напевне можливо, але потрібно знати як. Я не знаю.

- Тоді запускайте комп'ютер та йдемо дивитися станцію. – сказав Поттер і подивившись на понурого Ксайда додав - не переймайся, додому ми потрапимо. Трес знайде спосіб як це зробити.

І вони попрямували оглядати астероїд. Довго піднімалися на поверхню. Їхали в циліндричній капсулі на шість персон. Швидкість була шалена, тому що їх сильно втискало в крісла. Виявилося що це мала планета. Вона не була круглою, але все ж таки на поверхні мала гори, кратери, невеликі сухі моря. Не дивно, що спалили купу зірок, поки її переслали в таку далечінь. Коли друзі ступили на поверхню, їх зустріла повна темрява. На небі не було жодної зірки. Такої темряви – густої, тягучої друзі ще не бачили. Боррет увімкнув освітлення щоб побачити місячну поверхню – запорошену, скелясту, без рівних поверхонь.

Рухатися було дуже легко. Щоб не відлетіти з поверхні вони прив’язалися довгими мотузками. Тресан попередив, що б не робили різких рухів, тому що тут приблизно сорокова частина від нормального тяжіння, і легко відлетіти. Він розповів про те що є на поверхні. Які прилади і де вони розташовані, скільки шлюзів ведуть нагору, де є ангар з літальним апаратом і який приблизно рельєф місцевості. Роздивившись наскільки це було можливо, друзі вернулися в приміщення.

Сама лабораторія знаходилася в глибині планети, а якщо бути точнішими то вісімдесят кілометрів під її поверхнею. Загалом в діаметрі астероїд у найвужчій частині був двісті двадцять кілометрів. Саме розміщення лабораторії було продиктоване природою - там була печера, достатньо велика для розміщення необхідних машин, які створили всі приміщення. Це було добре і для захисту від метеорів, і на випадок, якщо потрібно розширити площу. Порівняно з планетою лабораторія була крихітною її часткою. Як пояснив професор, вибір саме цієї планети був випадковим. Планета або великий астероїд, знаходився на перетині транспортних трас. На цій основі зробили склад, і на поверхні складали різні матеріали. Це було дуже зручно, тому що планета не давала дрейфувати матеріалам по космосу. А в середині астероїд мав великі пустоти, де побудували лабораторію.

Лабораторія мала житлові та господарські приміщення. Крім вже відомих приміщень, а також харчового складу, ще був господарський склад, де зберігалися різні запасні частини та матеріали. Крім всього цього, ще був і невеликий завод синтезу матерії. До нього примикала печера, яка використовувалася як звалище для відходів. Ці відходи служили сировиною, тому що завод для синтезу матерії повинен був мати якусь вихідну матерію. Для цих цілей годилося все, і таким чином в їхньому світі була вирішена проблема утилізації відходів. Якщо не вистачало відходів, могли використовуватися оточуючі скелі. Щоправда, завод не працював – не було енергії.

Це все про планету та лабораторію. Також в чотирьох точках були вбудовані потужні ракетні двигуни, які могли зрушити астероїд в просторі на випадок зіткнення з великим космічним тілом. Дрібні тіла були не страшні. Жодної додаткової системи захисту не було.

Майже чотири дні вони витратили щоб оглянути станцію. Довго копалися на господарському складі, де Пот намагався знайти щось, з чого можна зробити зброю. Тресан і Ксайд старанно йому в цьому допомагали. Трес, тому що він пояснював призначення речі, а Сел, тому що було цікаво. Вони облазили всі закутки та печери. Великий подив викликав завод синтезу матерії. Він мав автоматичний навантажувач, який загружав стрічку транспортера. Стрічка все це скидала у великий бункер. Більше нічого не було. Боррет сказав, що основні механізми заховані всередині скелі і добре радіаційно ізольовані, тому що при синтезі виділяється радіація. Але захист надійний, і навіть в цьому приміщенні знаходиться дуже безпечно. Він також коротко пояснив механізм синтезу: речовину розкладають на складові частини як електрони, протони тощо, а потім синтезують потрібний матеріал як це робиться в центрі зірок. За допомогою магнітних полів надають потрібну форму. Готовий виріб пересилають через простір. На виході ставлять спеціальний фільтр, який відбиває енергію в простір, і тим самим охолоджує синтезовану речовину, що має форму необхідної деталі. Для синтезу потрібні дуже високі температури, і без пересилання все б перетворилося на плазму. А завдяки пересиланню вся температура йде в простір. Найважливішим у синтезі це сформувати магнітне поле, яке надає речовині потрібну форму. Але з цим впоралися, і тепер можна формувати досить складні деталі.

Подивившись на все це Поттер сказав, що по земних мірках більш укріпленої фортеці не знайти. Але для цього всесвіту, з їхньою технологією, це всього лише яєчна шкаралупа, яку легко зруйнувати. Для захисту потрібна стратегія і енергія. Тож друзі пішли шукати енергію, а вірніше глянути результати пошуку. Результати виявилися не втішними, тому що на даний момент був виявлений астероїд приблизно вдвічі більший, ніж їх власний. Настрій у всіх став паскудним. Сел попросив вивести на екран зображення астероїда. Друзі побачили на тлі темного червоного світла зовсім чорну плямку. І все.

- Чому так темно? – запитав Поттер.

- Бо немає світла. – відповів професор.

- А чому тоді ми все ж таки бачимо?

– Тому що це в інфрачервоному світлі.

- А де він береться? – не відставав Пот.

- Із всесвіту. Колись це було нормальне світло, але залітаючи так далеко воно стає інфрачервоним. Це такий ефект. До речі, у вашому всесвіті його теж вже відкрили, і назвали на честь вченого що його відкрив, але імені не пам’ятаю. – відповів професор.

– Професор. – сказав Селбіт. - Вибачте за дилетантську пропозицію, але якщо в нас під носом повно енергії, чому її не взяти?

- Не зрозумів?

- Ви казали, що ми в точці, де має народитися новий всесвіт, так? Простір насичений енергією? Чому ж не взяти її звідти?

- Справді. - здивовано подивився на нього Боррет. – Чому не взяти? Я ніколи про це не думав. Але як?

- А як ви берете енергію із зірок?

- Відкриваємо канал прямо в зірці.

- Тоді відкрийте канал в просторі.

- Але я не знаю як задати координати.

– Відкрийте канал без координат.

- Хм… Можна спробувати - промовив Боррет сідаючи за комп’ютер - Я відкрию мінімальний канал і підключу його на секунду до нашого джерела енергії. Зараз взнаємо чи можна брати енергію і, в разі успіху, трішки підзарядимо батарею.

Боррет почав медитувати і раптово світло стало яскравішим. Тресан весь напружився і світло погасло, але за мить включилося та повернулося до колишньої яскравості. Трес ще трохи попрацював, а потім відкинувся на спинку крісла і тяжко зітхнув.

- Пішли міняти запобіжні блоки. - Сказав він.

- Щось вийшло? - Запитав Сел.

- Ще й як вийшло! – вигукнув він. - Ми мало не спалили енергетичний блок. Тільки завдяки запобіжникам вдалося відключитися від каналу. Такої потужності не давали навіть наднові.

Компанія пішла в секцію де розміщався енергетичний блок.

- Як тобі вдалося здогадатися – спитав Боррет в Селбіта - Ти ж не мав жодних даних?

- А які дані ще потрібні? Простір повний енергії, цього достатньо.

- Як ви можете будувати припущення та догадки, не маючи повних вихідних даних?

- Не розумію про що йдеться? - відповів Ксайд.

- У нас висновки робляться на основі даних та розрахунків. Тому проходить багато часу, перш ніж на світ з'являється якесь рішення.

– А, ви про це. – посміхнувся Сел. – У нас навпаки. Якщо хтось має якесь припущення, то він тут же виносить його на загал, а вже інші доводять помилково воно чи ні.

- Як це? - Тепер не зрозумів Трес.

– Наприклад сьогодні я сказав – там є енергія. І що ви зробили? Перевірили чи це так. Якби я помилився, то від цього гіршого нікому б не стало, правда?

- Правда. Знаєш, я починаю розуміти, чому ви так швидко розвиваєтеся - у вас зовсім інший спосіб мислення.

- Може і так. Де ті запобіжники?