Розділ 10
Після відправки Поттера Ксайд зайнявся розбором інформації про яку говорив Боррет. Зі всього кульового скупчення комп'ютер вибрав вісімнадцять місць можливого перебування Фосорка. Переглянувши дані про місця, Сел вибрав шість: дві бази і чотири планети. Коли прийшов Боррет і Селбіт розповів йому про вибір, той погодився, хоча порадив не скидати з рахунку й інші місця, бо всяке може бути. Вони разом почали детальний перегляд вибраних місць. Три планети виявилися населені людьми, одна карликами, які були кровожерливими дикунами на дуже низькому рівні розвитку. Біля планети на орбіті розташовувалась одна з вибраних баз. На ті планети де жили люди потрапити було легко. На космічні бази потрапити було проблематично, тому що потрібно мати спеціальний дозвіл. І найважче було потрапити на планету Карликів. Тресан припустив, що найвірогідніше Фосорк знаходиться на одній з баз. Найбільш ймовірно на тій, що біля планети Карликів. Він пояснив це тим, що Рут має три наукові ступені – соціології, медицини та фізики. На базі проводять видобуток сироватки, що дозволяє продовжити життя людини в кілька разів. Сировиною для сироватки служить болотяний хробак, який водиться на планеті. Карлики вживають його в їжу і тим самим продовжують собі життя більше ніж в два рази. Люди ж роблять сироватку, виділяючи спеціальний гормон в чистому вигляді, і тому можуть продовжити життя до десяти разів. Сам же хробак може жити до трьох тисяч років. Правда, його чисельність ніколи не перевищує критичної для даної планети, тому що в ньому закладений механізм саморегулювання народжуваності в залежності від його чисельності.
Сама планета разів в п'ять більша за Землю з втричі більшим тяжінням. На ній є мілкі моря та не високі гори, проте в основному покрита озерами та болотами. Вся флора і фауна пристосована жити в умовах підвищеного тяжіння. Дерева низькорослі, з товстими стовбурами та гілками. Такі ж і тварини – невисокі, мускулисті. Місцеві жителі - карлики, по суті своєї дикуни, тому що підвищена гравітація не давала можливості повноцінно розвиватися. Вони були до метра висоти, дуже кремезні, з короткими, товстими ногами, такими ж руками, бочкоподібним тулубом. Голова мала краплеподібний вигляд. Два вузько посаджені очі, ніс з дуже широкими ніздрями і великий рот повний гострих зубів. Мабуть, пращурами їх були рептилії, тому що шкіру мали зеленкувату з жовтизною. У верхніх частинах голови і тулуба була луска, чи може шкіра схожа на луску. Загалом, так вони виглядали на малюнку.
Працювати на такій планеті було дуже важко. По-перше, через велике тяжіння, а по-друге, через самих карликів, які вживали в їжу все, що було живе і не було схоже на них. Тому необережна людина могла запросто потрапити на стіл як страва.
На планеті була станція пересилання, що знаходилася всередині обмінного пункту, де приймали від аборигенів болотяні хробаки, а навзамін давали різні речі та продукти харчування. В пункті позмінно чергувало кілька людей. Люди жили в комплексі з нормальним, земним тяжіння. Тут же були приміщення де первинно переробляли сировину.
Крім цього поселення, на іншій стороні планети була ще одна велика база, де проводилися дослідження болотяних хробаків. Справа в тому, що хробак міг жити і розмножуватися тільки на цій планеті. В інших умовах він або гинув, або з нього не можна було виділити потрібний гормон бо той його не виробляв. Спочатку це не мало значення, тому що сироватки виробленої на базі вистачало всім, так як її не потрібно у великих кількостях - достатньо однієї ін'єкції новонародженій дитині і вона могла прожити до восьмисот років. Але коли виникла загроза загибелі всесвіту, почали вивчення хробака з метою його розведення в іншому всесвіті. Тому побудували дослідницьку базу. А розмістили на протилежному боці планети тому, що там не було інтенсивного вилову хробаків. На ній мешкало кілька десятків фахівців. Зміна спеціалістів відбувалася кожні два роки. Ходили плітки, що на базі працюють ті, що чимось не догодили ІО. Боррет навіть чув, що з бази зробили спеціальну тюремну зону де крім вчених, тримали різного роду в’язнів. Але це лише вигадки, які завжди виникають біля подібних закритих закладів. За законом в них немає виправних закладів. Всі відхилення від норми виправляються шляхом корекції мозку. Але це трапляється дуже рідко, тому що при народженні проводиться повний психічний аналіз дитини. Відхилення від норми зразу виправляються.
Наступного дня, ближче до обіду, ввімкнувся сигнал тривоги в камері пересилання. Тресан і Селбіт через відеокамери вели спостереження. Перед відправкою Поттера вони домовилися, що коли він складе камеру пересилки, зробить пробне пересилання щоб привернути увагу. Потім через п'ятнадцять хвилин знову щось перешле з тією ж ціллю, а потім три рази в інтервалі одна хвилина. Тоді вони знатимуть, що це точно він. Рівно через п'ятнадцять хвилин в приймальну камеру заводу синтезу пролетів якийсь предмет, а потім ще три предмети з потрібним інтервалом.
Друзі радісно кинулися готувати площадку для прийому. Десь за годину з'явився Пот. Дуже збуджений та весь в пилюці.
– Це не планета! - Вигукнув він як тільки зняв з себе шолом. - Це величезна база зроблена розумними істотами. Мені навіть здається, що вона діє. Принаймні герметичні приміщення є. Не знаю що в середині, в приміщення пройти не вдалося. Я зміг потрапити тільки до шлюзових камер. Також бачив величезний, відкритий ангар для космічних кораблів. Самих літальних апаратів не було. Мені здається, що база виготовлена з меолу чи схожого матеріалу.
– Як пройшло переміщення? - Запитав Ксайд.
- Дуже добре. Я опинився не далеко від траєкторії корабля. Тільки швидкість польоту не такі як ми думали.
- Вони трохи відрізняються, бо невідома щільність планети - сказав професор - Але це в дуже невеликих межах.
– Нічого собі невеликих. – обурився Пот. – Наш Елегант літав значно швидше швидкості яку вдалося вичавити з реактивного скафандра.
- Нічого собі! - Вигукнув Сел.
- Не то слово. Це повний капець. - Поттер зняв скафандр. – Дивне відчуття зненацька опинитися в космосі. Тут я був з вами, і раз – повна темрява та втрата орієнтації. Нічого навкруги. Чесно зізнаюся – страшно. Звісно, ця слабкість одразу пройшла. Але давайте підкріпимося, я вже добу як нічого не їв.
В їдальні Пот продовжив:
- Уявіть, я вишу в порожнечі і борюся з переляком, як раптом бачу наш корабель. Добре, що він мав включені прожектори, тому що інфрачервоне бачення до одного місця. Я ледве розрізняв планету. А такий крихітний корабель точно б не зауважив.
- Все сходиться, - промовив Тресан який думав про своє, - якщо ти кажеш, що планета зроблена з меолу, то розрахунки наші були неправильними, бо маса інша. Тепер зрозуміло чому нічого не було видно при скануванні поверхні. Меол не пропускає випромінювання. Але вибач. Продовжуй.
- Так ось, бачу наш корабель який промчав дуже швидко. Я подумав, що це мені здалося. Я ввімкнув реактивну установку та піднявся на орбіту Елеганта. Але корабель пролітав як літак. Я розігнався скільки міг, та все ж таки Елегант проскакував мене зі швидкістю автомобіля.
– І як ти його зупинив? - Запитав Ксайд.
- Ніяк. Кинувся йому під колеса. А що було робити? Я кілька годин спостерігав за кораблем, і розумів, що він не зупинитися. Спершу хотів схопитися за нього рукою. Але подумав, що це може порвати скафандр. Зрештою я кинувся на нього в лобову. Добре, що в мене міцні кістки. Відбувся тільки забоєм грудної клітки і напевно легким струсом голови, тому що вона сильно боліла коли прийшов до тями. На кораблі залишилася вм'ятина.
- Ти жартуєш? - Здивувався Сел. – хіба наші кістки здатні витримати такий удар, щоб прогнути обшивку корабля?
- Так, це можливо. – відповів замість Хаба професор. – ваші кістки дуже міцні.
- Абсолютно вірно, кістки витримали удар. – погодився Пот. – Після цього потрапити в корабель вже не складало труднощів. Я ще кілька разів облетів астероїд, опустившись якнайнижче і вибрав рівний майданчик де й посадив корабель. Коли зійшов на планету то виявилося, що поверхня покрита товстим шаром пилу і мене ним покрило повністю, навіть шолом.
- Потрібно було активувати антистатичний захист – промовив Боррет.
- Я його потім активував, але деякий час це було жахливо. Не встигну протерти скло шолома, як пилюка тут же налипає знову. Щось розгледіти було не можливо. Спасало інфрачервоне бачення, але воно не давало деталей. Я зрозумів що з такою видимістю не зможу не те що зібрати камеру пересилки, але й підшукати місце для неї. Тоді мені спало на думку що повинен бути якийсь захист. Я зайшов в меню опцій скафандра і знайшов антистатичний захист. Після цього пилюка більше не налипала. Чому не можна цю антистатику включати автоматично? Але зараз не про це. Під порохом виявився не камінь, а метал, який відбивав світло як меол. Недалеко був ангар. Коли я увійшов до нього то побачив, що він такий великий, що міг би помістити аеродром зі злітними смугами. Я, до речі, там залишив нашого Елеганта. Деякий час тинявся ангаром, пробував відчинити двері, але марно. Проте було не на часі проводити дослідження, тому я взявся за спорудження камери пересилки. Її я розмістив недалеко нашого корабля в невеликому приміщенні. Думаю це може бути шлюз. До речі тяжіння на базі достатнє щоб більш-менш вільно пересуватися і не відлітати в космос
- Кажеш, що потрапити всередину не зміг? - Запитав Ксайд.
- Не зміг. Але я не дуже старався. Не хотів ризикувати. Хтозна, що там за дверима? Я тільки виконав те, що було поставлено в завданні.
- І правильно вчинив. – сказав Боррет. – Тепер можна буде взяти з собою прилади та спробувати вивчити базу ретельніше. Ти, Пот, відпочивай, а ми з Селбітом вирушимо на Таємничу.
- Але я не втомився і можу вирушати з вами. – обурився Пот.
- Можеш. Але комусь треба нести вахту тут. - відповів Трес. – залишити станцію без нагляду не можна. Візьмемо ультразвуковий сканер. Ним можна просвітити меол, якщо це він. Ми довго не будемо. Кілька годин. Максимум дванадцять. Схема повернення така ж - перше пересилання для привернення уваги, а потім через п'ятнадцять хвилин три пересилки з хвилинним інтервалом.
- Добре. – сказав Хаб. – тільки візьміть щось із собою, що б ви змогли переслати, тому що там один голий метал та пилюка. І пропоную скоротити інтервал до тридцяти секунд. Дуже довго чекати цілу хвилину.
Одразу пішли робити приготування до відправки на базу. За пів години все було готове і Поттер пішов їх провести. Цього разу настрій був хороший.
Друзі опинилися в шлюзовій камері, де Поттер розмістив камеру пересилки. Це було велике заглиблення у вигляді склепіння із заокругленими краями без передньої стінки. Коли вони вийшли, то побачили величезний, критий ангар. Світло, яке давав їхній корабель, десь на пів кілометра освітлювало прилеглу територію та прилеглу стіну. Але ні стелі, ні іншої стіни не було видно. Вгору, через рівні, приблизно десятиметрової ширини, проміжки виходили пластини металу. Це, скоріш за все, були ребра жорсткості, які підтримували стелю. Між деякими з них, а ребра виступали метрів на п'ять, може шість, було влаштовано закруглений навіс, а в дальній стінці були двері. В одному з таких навісів Поттер розмістив камеру пересилання.
Пройти всередину їм також не вдалося. Двері були прямокутної форми, трохи закруглені на кутах. Дуже гладкі, можна сказати відполіровані, біля країв. Жодної засувки, ручки чи чогось подібного, не було. Просто прямокутник трохи більше метра завширшки і більше двох у висоту.
Друзі кораблем облетіли весь ангар щоб визначити розміри. Він був близько семи кілометрів завдовжки, близько кілометра завширшки і приблизно стільки ж у найвищій своїй точці. Все було зроблено з металу, але жодних з'єднань, жодних швів не було – один моноліт. Підлога переходила в стіну, стіна в ребро. Такої технології, сказав професор, на даний момент для матеріалу схожого на меол в їхньої цивілізації немає. Є машини для роботи з простими, природними матеріалами. Такий ангар легко можна зробити зі сталі. Зробити вже цілу базу, як ця, практично дуже важко, та все ж можливо. Але не з меолу. Меол дуже важкий матеріал. Його обробити неможливо, можна тільки синтезувати готові деталі. Якщо ж ця станція справді зроблена монолітом, то цивілізація, що її зробила, перевершує їх розвиток.
Сканування ультразвуком дало лише те, що за стіною є порожнечі. Наскільки вони простягаються вглиб невідомо. Встановить зв'язок з комп'ютером бази не вдалося. Проте не відомо чи взагалі щось таке існує. Так практично ні з чим вони й повернулися.
Пройшов місяць. За цей час було досліджено всю поверхню бази. Складена докладна карта розташування об'єктів які виступали над нею. Їх було не дуже багато. Можливо, все було заховано всередині. На протилежному боці був виявлений ще один маленький ангар. В ньому могло поміститися кілька невеликих кораблів розмірами з Елегант. Ангар був розташований не на поверхні, а в глибині бази і мав круглий вхід діаметром понад сто метрів, що закривався сегментами. Селбіт нарахував їх 32. Ангар був відкритий, а по краях виступали трикутні кінчики сегментів. Це було єдине місце, яке виявилося не замкнене. Можливо були й інші ангари. Але їх не видно бо вони були закриті та покриті шаром пилу. Взагалі пил покривав все і, можливо, приховував багато цікавого. Поки що друзі нічого не знайшли. Це починало набридати. Особливо дратувало те що не могли потрапити всередину. Поттер пробував різати лазером, плазмою, пробував енергетичну гармату - все без результату. Навіть виготовив меолове свердло - жодного сліду на металі.
- Так далі не можна. - Сказав Ксайд коли вони зібралися в їдальні після чергової безрезультатної експедиції на Таємничу.
- Я теж втомився. – погодився Боррет.
- А я ні. – вперто промовив Поттер. – я знайду цей проклятий вхід, навіть якщо мені для цього доведеться проповзти на животі через всю цю чортову базу.
- Проповзти ти можеш, а чи зможеш відкрити? – посміхнувся Сел.
- Думаю тут потрібний інший підхід. Питання який? Є якісь ідеї, пропозиції? - промовив Трес.
- Ні. В мене немає. - похмуро відповів Пот.
- В мене теж немає. А в тебе, Сел? – звернувся до нього Боррет.
- У мене є одна пропозиція. - Сказав він.- Правда, вона не по суті.
- Кажи. Це краще ніж нічого. - буркнув Поттер.
- Так, не соромся. Ми слухаємо – погодився професор.
- Я ось про що. Ми зовсім забули про нашого старого знайомого Рута Фосорка. Давайте його знайдемо. Заодно відвідаємо цивілізацію, добудемо нову інформацію. Думаю ми вже підготовлені щоб вийти в світ. Особливо я.
– А чому тільки ти один готовий? – обурився Хаб. – Те саме можна сказати і про мене.
- В мене багатший досвід спілкування. - посміхнувся Ксайд. – і я можу читати новини на відстані. Мені навіть носій не потрібен – він вбудований в моєму організмі. Так що друг, вибач. Ти вже зазнав слави першовідкривача планети під назвою Таємнича. Потрібно і мені трохи прославитися. Хоча б як листоноша. Професоре, що скажете?
- Я з тобою згоден. Потрібен невеликий відпочинок та зміна заняття. Давайте шукати Фосорка. Це багато часу не займе.
- Гаразд. – сказав Хаб. - Шукайте Фосорка. А я продовжу роботу над проблемою входу в Таємничу.
Боррет вирішив, що краще спершу побувати на тих трьох планетах, в які можна потрапити вільно і переконається, що там дійсно немає Фосорка. Завдання Ксайда було наступне: він прибуває на планету та переглядає всю інформацію яку зможе отримати. Шукає все по Фосорку. Далеко від станції пересилки не відлучається. Якщо нічого не знайде, вирушає на наступну планету. Якщо щось знаходить то повертається назад. Маршрут слідування приблизно визначили, хоча можна було імпровізувати залежно від обставин. Під час подорожі повинен старатися мати зв'язок з «місцевим» комп'ютером, бажано поліції, щоб тримати все під контролем. Весь час поки Селбіта не буде їх станція буде не захищена, тому Сел повинен повернутися якнайшвидше. З такими інструкціями Ксайд ступив на платформу камери пересилання.
Першим місцем його прибуття була віддалена, але заселена людьми планета. Маршрут не включав негуманоїдні планети. Як тільки прибув, одразу вирушив в туалет та підключився до комп’ютерної мережі станції щоб перевірити чи немає сигналу тривоги. Все було чисто. Він трохи порився в інформаційній базі новин, знайшов повідомлення про їхній розшук, фотографії, біодані. Ніякої секретної інформації не торкався, тільки те, що є загальнодоступним. Впевнившись що все спокійно, Сел вирушив до наступного пункту маршруту. Ввести координати тепер він міг на відстані, що і зробив, тим самим обійшовши процедуру отримання допуску.
Ось і друга планета. Тут Сел повторив те саме що і на попередній. Нічого підозрілого не було. Трохи побродивши станцією пересилання він відправився ще на одну, «ліву» планету. А вже з неї вирушив до першої з планет, що була їм потрібна.
І ось Ксайд на першій, цікавій для нього планеті. Була зима і було дуже холодно. Тому перше що він зробив то пішов в кафе та замовив гарячу чашку кави. Робот, що обслуговував, порадив ще до кави тістечко. Ксайд погодився і замовив величезний бутерброд. Всівшись зручніше, прийнявся за їх мережу. Спочатку поліція. Все в нормі. Жодних сигналів тривоги. Далі запросив всю інформацію на ім'я Фосорк. Було кілька пересилок з такими прізвищами, проте виявилося, що це не ті люди. Це однофамільці. Поївши, Сел вирішив що ця планета не вартує уваги. Добряче змерзлий він вирушив на наступну планету.
Ця планета була теплішою, але все ж таки не достатньо щоб запаритися. Селбіт знову пройшов в туалет і почав сканувати мережу. Поліція жодних сигналів тривоги не піднімала. Це дуже добре. Перевірив реєстр тих, що прибувають і відбувають. Був один Фосорк, але він покинув планету того ж дня коли й прибув. Більше жодних відомостей.
Раптом в коридорі почулися крики. Сел перейшов на поліцію. Надійшов сигнал, що на станції знаходиться розшукуване лице. Всім поліцейським наказано зброю не застосовувати, але діяти жорстко. У Ксайда завмерло серце і почалася паніка. Невже його вирахували? Що робити далі? Потрібно якнайшвидше втікати. Він вискочив із кабінки. Ноги знову стали ватні. Проте Сел заставив себе зупинитися та подумати. Що він робить? Панікує. А це приведе його прямо в руки поліції. Ні, треба заспокоїтись. Декілька глибоких видихів. Ще кілька. Тепер, не поспішаючи, потрібно підійти до умивальника і помити обличчя холодною водою. Вже краще, це трохи заспокоїло. Думаємо далі. Перше, що поліція може йому зробити? Насправді то нічого. Якщо не застрелити, то втримати його їм буде нелегко. Наразі активувати мега силу не має потреби. Джерело енергії доступно – Сел перевірив. Що там в поліції? Жодних нових відомостей не надходило.
Відкрилися двері і зайшло двоє поліцейських. Селбіт обімлів, але далі неквапливо мив обличчя. Проте поліція ним не зацікавилася. Поліцейські справили потребу, одягли шоломи і вийшли. Сел полегшено зітхнув. Виходить, що шукають не його. А може, це тільки розвідка і зараз заскочить їх з десяток та загребуть? Але Селбіт зразу відкинув цю дурну думку. Ретельно висушивши руки він, вже заспокоєний, вийшов з туалету.
Нічого особливого не відбувалося. Навколо проходили люди. Поліцейських майже не було. Сел підійшов до великого табло де були висвітлені координати різних планет, напевне самих поширених маршрутів, і став уважно їх вивчати. Тим часом налаштував свій внутрішній комп'ютер на пошук частоти, за якою поліція спілкується. Через кілька секунд перехопив сигнал, який посилався в шоломи поліцейських. Виявилося, що на лікування привезли кілька божевільних, і одиніз них втік. Хворий мав склероз і сам повернутися не міг. Тому створили навколо станції загороджувальний кордон, але всередині потрібно було діяти обережно щоб не створювати незручностей пасажирам. Подавалася фотографія втікача та його біодані. При затриманні рекомендувалося обійтися з ним досить жорстко в виховних цілях.
Ксайд заспокоївся. Він перейшов на канал новин і не переглядаючи їх переписав все, що було за півроку. Потім попрямував до зали, де знаходилися кабіни пересилання. До вікон допуску були черги. Кабіни працювали без зупинки. Природно, що жодної вільної. Влізти без черги не здійнявши шуму було неможливо. Стати в чергу і отримати допуск теж, тому що його біоданих не було в базі - вони змінилися після застосування імплантів. Що ж робити? А, власне кажучи, що йому заважає стати повноправним громадянином цього високо цивілізованого суспільства? Сел пішов у кафе, замовив чашку чаю з десертом і вмостився за одинокий столик. Підключившись до бази даних місцевого комп'ютера вирішив глянути чи є якийсь реєстр чи картотека. Проте нічого схожого, не знайшов. Що робити? Селбіт вирішив простежити як отримують допуск. Для цього підключився до порту обміну даними процесора комп’ютера та почав відстежувати. Ось прийшли біодані пасажира і їх порівняли з якимись іншими даними. Збігів немає. На операторський пульт йде сигнал, що все чисто і той активує відповідну кабіну пересилки. Дуже все просто - немає збігів, людина отримує допуск. А що буде, якщо співпадають біодані? Ксайд вирішив трохи проекспериментувати. Він знайшов архівний список біоданих власники яких були вже відправлені. Вибравши навмання однин запис, помістив його у список порівняння і в чергу на отримання допуску. Як тільки програма виявила збіг, на пульт управління пішов вже інший сигнал, напевне тривоги, а на програматор кабіни пересилки пішли нові координати. Окрім цього було надіслано сигнал до поліції. Сел підключився до поліцейського комп'ютера. Там вже була інформація про того, кого розшукували. Проте жодних видимих дій не відбувалося. Напевно той, кого розшукують, отримає допуск, пройде до камери, набере свої координати, але натомість вирушить за адресом, який вже встановлено. Необізнаний в цьому навіть не зауважить, що його вирахували, доки не опиниться в руках поліції. Спритно придумано. Але йому бояться нічого, можна отримати офіційний допуск і вирушати на останню цікаву для нього планету.
Ксайд видалив внесені дані невинної людини та пішов до зали пересилання. Навколо поліції дещо прибавилося. Напевне вони зрозуміли що неіснуюча людина передумала відправлятися і вирішили взяти її особисто. Що ж, удачі вам в пошуках... Селбіт про себе посміявся та став в чергу. Коли він вже був біля вікна, появилося відчуття страху. Але було пізно щось змінювати. Навколо повно поліції і ті могли щось запідозрити. Проте Сел без проблем отримав допуск. Координати ввів вручну на пульті програмування і ступив на підйомник. Опустившись до кабіни з полегшенням ступив на платформу.
Ксайд опинився на третій, останній планеті, яка його цікавила. Подивився на годинник. Ще не минуло й половини того часу, який був відведений для подорожі. Але він вирішив не розслаблятися і не відступати від наміченого плану. Як тільки перевірить планету, одразу вирушить назад. Сел спершу перевірив поліцію. Не зауваживши нічого підозрілого, взявся до пошуку слідів Фосорка. Все це він проробляв у кафе за порцією невідомого м'яса з невідомими овочами. Було смачно. Слідів він не знайшов, але виявив електронну картотеку з даними великої кількості людей. Все було посортовано за світами, галактиками, скупченнями, зорями та планетами. В картотеці були біодані, прізвище, місце народження та адреса останнього проживання. Іноді траплялися фотографії. Ксайд зрозумів що це сервер з даними для синхронізації між світами. Це був вдалий момент стати повноправним громадянином. Якщо він тут живе, настав час прийняти громадянство. Спершу Сел знайшов віддалену, забуту Богом планету. Чим дальше від центра цивілізації, тим краще. Далі заніс ім'я, прізвище, рік народження, додавши собі вісімдесят років для солідності. Звичайно біодані. Те саме зробив і для Поттера. Нехай знає що вони тепер не бомжі, а корінні жителі цього всесвіту. Також порився в мережі і знайшов деяку інформацію про планету, на якій він нібито 105 років тому народився. Планета називалася Дгоні. Так її називали місцеві аборигени. Правда щойно цивілізація їх знайшла, частина населення одразу ж покинула планету. Але не всі. Дехто залишився і продовжував там жити, займаючись сільським господарством. От в сім'ї фермера, виявляється, і народився Сел. Як і Поттер.
Закінчивши з цією справою Ксайд в гарному настрої, пішов до зали пересилки. По дорозі почув як жінки ділилися враженнями від оглядового майданчика, що знаходився на даху станції. Сел вирішив також туди піти. Адже за ті кілька годин, що подорожує, він бачив лише кафе та туалети. Це не повага до самого себе. Час ще є, тому невелика прогулянка щоб оглянути місцевість йому не завадить. Він пройшов до ліфта і той виніс його на самий верх величезної вежі, яка до того ж знаходилася на високій горі.
Його погляду відкрився чудовий вид на море чи океан, що на горизонті зливався з небом. Боже, як гарно. Його очі, що давно нудьгували по таких пейзажах, прямо-таки насолоджувалися побаченим – синє море, жовтий пляж, безліч бронзових від засмаги тіл. Білі вітрильники ліниво розсікали хвилі. Гудок величезного лайнера! О, який мелодійний звук! Скільки ностальгічних спогадів це навіває. Сльози виступили на очах від побаченого. А яка прекрасна зелень, що оточувала піски пляжу. Тут не було чути шуму дерев, але Ксайду здавалося, що він чує як співають птахи, дзижчать комахи, шумить листя. Вітер, теплий вітер, дув прямо в обличчя. Які приємні були його дотики. Селбіт вдихнув повні груди повітря. Воно було свіже і трохи віддавало морем. Це диво. Знову комок підкотився до горла, а на очі набігла сльоза. Як багато прекрасного він не зауважував. І тільки після того, як його цього позбавили, він зрозумів, наскільки красивий світ. Немає значення, що він в іншому всесвіті, а на небі не його сонце. Світ прекрасний скрізь.
Сел провів на оглядовій площадці більше години. Йому кортіло спуститися в низ, прибігти на пляж і кинутися в море. Але не можна. На нього чекають. Тому з тугою на серці Ксайд спустився і рушив до зали пересилок. Перевірив поліцію – все чисто. Він нітрохи не здивувався коли побачив довгі черги до вікон на отримання допуску до кабіни. Ще б пак, не відвідати такий рай просто гріх. Вони з Поттером і Тресаном обов'язково повинні відвідати цю планету. Селбіт став в чергу та з заздрістю дивився на засмагу оточуючих.
Отримавши допуск, він попрямував до кабіни, програмуючи її на ходу. Яке ж було його здивування коли зауважив, що там вже внесені координати. Сел почав набирати на програматорі координати вручну. Ніяких змін. Його тіло стало дерев'яним. Невже його вистежили? Але як? Поліція не отримувала жодних інструкцій. Може зламався програматор? Може комусь повідомити про це? Ні, це не можна робити бо звичайна людина цього не може знати. Він озирнувся – жодного поліцейського, все спокійно. Мабуть, поломка. Трохи заспокоєний цією думкою, Ксайд вернувся в зал. До нього підійшов високий чоловік і, посміхаючись, спитав:
- Що, передумали вирушати?
- Так, передумав. – заклопотано відповів Ксайд.
- Чи можна запитати чому? - Далі посміхався він.
- Так можна.
- Тоді чому?
- Хочу поплавати в морі.
– А чому ви не ходили купатися? - Незнайомець продовжував усміхатися.
– Звідки ви знаєте, що я не ходив? – тип починав набридати.
– Ви самі казали.
- Що я казав?
- Що не ходили купатися?
– Я такого не говорив. – Ксайд насторожився. Це явно не був простий відпочиваючий.
- А що ви казали? - Посмішка на обличчі незнайомця ще була, але він вже не посміхався.
Ксайд здивовано вирячився на незнайомця. Той повільно зняв посмішку з обличчя і також вирячився на нього.
- Будемо грати у витрішки? – спитав Сел.
- В що грати? - не зрозумів той.
- Мені це набридло. – Селбіта почало дратувати - Ти розумієш слово «набридло»?
Незнайомець ствердно кивнув головою.
- Молодець. Іноді буваєш тямущий. Пропоную щоб ти зараз розвернувся, і не поспішаючи, відійшов на добрий десяток кроків. Є ще один варіант – розвертаюся я і відходжу на добрий десяток кроків. Можливий третій варіант – ми обоє розвертаємось і відходимо на добрих два десятка кроків. Мені здається останній варіант найкращий? Ти його теж вибираєш?
- Ні, не вибираю. - Чоловік міцно схопив Селбіта за лікоть. - Я пропоную четвертий варіант - ми вдвох йдемо в певну кімнату і продовжимо нашу розмову. Пішли.
Ксайд смикнув рукою, але вирватися не зміг. Мега силу він не активував.
- Хвилинку, - Сел не знав як діяти - можна питання?
- Так. Тільки одне. Інші потім. Я не хочу, щоб навколишні пасажири щось запідозрили.
- А ви мене відпустіть - Селбіт знову перейшов на ввічливий тон - і вони не запідозрять.
- Питання задано. Відповідь ні. – серйозно сказав незнайомець. - І без фокусів. Я цього не люблю.
Він потягнув Ксайда до службового проходу, зайшли в ліфт та спустилися на кілька поверхів в низ. В довгому коридорі зайшли у перші відчинені двері. кімната мала два стільці і між ними стіл. Незнайомець вказав Селу сісти на один, а сам зайняв інший. З ящика столу він витяг маленький мікрофон з навушником і вставив собі у вухо.
- То чому ви нікуди не вирушили коли підійшла ваша черга? - Запитав він.
- Що це все означає? - У відповідь запитав Сел. - Хто ви такий і чому привели мене сюди. Хіба я зробив щось протизаконне?
– Ні, не зробили. Але ви повинні відповідати на мої запитання.
- На це дурне запитання я вже відповів. Але ви не відповіли на моє запитання.
Ксайда це починало злити. Він дорогою знову просканував поліцію і нічого не виявив. Залишалося все з'ясувати в цього типа. Той покусав собі губу і промовив.
- Я є співробітником Інституту Охорони і виконую поставлене мені завдання. Ось посвідчення. - Він витяг якийсь значок.
– Так виконуйте. – промовив Сел - Навіщо тягати мене з собою? Я не є співробітником вашого інституту.
- Прошу відповісти на моє запитання. Чому ви передумали вирушати?
- Тому що вирішив скупатися в морі.
- Чому ви не купалися у морі?
- Звідки вам відомо, що я не купався?
– Відомо. Ви прибули сюди о 11.25 за місцевим часом. Пройшли в кафе та з'їли м'ясо з овочами. На це ви витратили сорок хвилин. Потім поїхали на оглядову вежу, де провели годину з чвертю. Після цього вирушили до кабін пересилання, але в останній момент передумали. Все вірно?
- Так. - погодився Сел. – А хіба в цьому є якийсь кримінал?
- Ні.
- Тоді на якій підставі мене затримали і тут допитують?
- На підставі того, що ваша особа не встановлена. Поки не з'ясуємо хто ви, вас не відпустять.
- Тоді з'ясовуйте, а не задавайте безглузді запитання. - Ксайда це вже розлютило. - Що мені потрібно зробити?
- Нічого. Ваших біоданих ніде не зареєстровано. Хто ви такий, невідомо.
- Ну і що. - Сел відкинувся на спинку крісла. – Я все життя так пересуваюсь і ніколи мене за це не затримували.
– А тепер затримують. В нас є на це розпорядження. Ми будемо тут поки сюди не прибуде спеціальний представник з центру. То чому ви ніде не значитеся?
- Чому не значусь? – обурився Сел - В мене є моя рідна планета. Це Дгоні, моя батьківщина. Перевірте.
- Перевіряли. Жодних даних. Ми за вами стежимо з планети Б-11. І ви поводилися дивно – відвідували або кафе, або туалет.
Сел відзначив, що ця планета була останньою «лівою» планетою, і після неї почалися потрібні йому планети. Значить, стежили вони за ним не з самого початку. Це вже добре. Але що робити далі? Потрібно, щоб вони ще раз перевірили.
- Як це немає даних? – Сел продовжував обурюватися - Це помилка. Я наполягаю на перевірці знову. Почніть з моєї планети.
- Добре. – погодився чоловік. – Якщо ви наполягаєте, я ще раз про сканую ваші біодані.
Він підійшов до стіни, відкрив дверцята, висунув диск на шарнірі та щось набрав на пульті.
– Я виставив чутливість на максимум. – сказав той сідаючи в крісло - Зараз буде результат.
Сел налаштувався на його хвилю та перехопив повідомлення, яке підтверджувало що він справді є уродженець планети Дгоні. Проте він міг і не перехоплювати хвилю, тому що обличчя незнайомця витяглося, і він підвівся застібаючи гудзики піджака. Сел в’їдливо підмітив:
- Що, переконались?
- Так, вибачте, будь ласка, містере Селбіт. Сталося маленьке непорозуміння. Більше таке не повториться. Прошу продовжити ваш відпочинок. В морі чудова вода, ви будете дуже задоволені від купання.
- Ну ні. Вистачить відпочинку. Я краще заберуся звідси, поки знову не сталося непорозуміння.
- Як вам завгодно, містере Селбіт. Я вас проведу.
- Дякую, я сам доберуся.
- Мені буде дуже приємно, якщо ви дозволите провести вас до ліфту.
- Гаразд, ведіть. - Погодився Сел.
Вони вийшли в коридор і неквапом пішли до ліфта, хоча Ксайду хотілося бігти. Дорогою незнайомець запитав:
- Можна одне питання, тільки без образи. Чому на всіх планетах, на яких ви побували, ви заходили лише в кафе чи туалет?
- Як вам краще відповісти. - Сел був дещо спантеличений питанням. - скажу відверто, не брехатиму. Я все життя жив під каблуком своїх батьків. Знаєте як це буває у глибинці, де цивілізація ще не зовсім дійшла? Нікуди і ніде мій батько мене не пускав. Бачив тільки поле, отари тварин тощо. Але якийсь час тому він покинув цей грішний світ, і я вирішив подивитися, як живуть на інших планетах. Раніше я бував з батьками лише у своїх родичів. Навіть не знаю як називається ця планета, бо батько вважав мене недоумком і ніколи не говорив, куди ми їдемо. Знаєте, як прикро коли тебе мають за ідіота? Дуже прикро. Ось я вирішив довести всім, а особливо собі, що теж можу бути самостійним. Проте загубився і заблукав. Тому я й перестрибував з планети на планету, на жодній не зупиняючись. Тільки, будь ласка, не говоріть нікому, бо мене засміють мої односельці. Обіцяєте? - Сел залишився задоволений своєю винахідливістю.
- Обіцяю. Буду німий як могила. – Незнайомець був здивований бачити перед собою таке село в теперішній час. – А ви знаєте, як потрапити додому? Може, я допоможу?
- Ні дякую. Я вже розібрався як набирати числа на кабіні. А якщо потрібна буде довідка, то запитаю в того хлопця, що сидить в залізному ящику.
Так Ксайд назвав автоматичну довідкову, що говорила чоловічим чи жіночим голосом. Це розсмішило незнайомця. Сел тим часом обережно спитав, далі граючи роль відсталого сільського хлопця.
- Скажіть, той, хто сказав вам перевіряти тих, які передумують відправлятися, є вашим батьком?
Це дуже розсмішило співробітника ІО.
– Ні, це мій начальник. Я в нього працюю, і що він скаже, те виконую.
- А навіщо він так сказав?
- Не знаю. Напевно, шукають когось.
- Навіщо шукають? Це погана людина?
- Не маю поняття. Може й погана. - Незнайомець сумно зітхнув. – признаюся чесно, мені вже набридло вештатися станціями пересилки та шукати тих, які давно зникли і ніде не з'являються. Це без сенсу. Я впевнений, що їх немає в живих. Адже стільки людей їх шукають, що дивуєшся. Колись я байдикував на своїй планеті зі своїми друзями і раз на пів року висилав звіт про те, що все добре. Але кілька місяців тому мене забрали на пошуки втікачів, що давно зникли.
- І багато впіймали втікачів?
- Ні одного. Кілька разів затримував підозрілих, але потім з'ясовувалося, що це чесні громадяни якоїсь планети. От і все.
– А чому раніше ви їх не шукали?
- Тому що раніше начальник був не такий, як зараз. Раніше він грав у війну, а зараз грає у хованки.
- Я теж люблю грати у хованки, хоча вже й виріс. - Ксайд продовжував грати роль дурника. - Може поїхати до вашого начальника і пограти? Як ви думаєте?
- Я не радив би цього робити. – Незнайомець посміхнувся. – Краще їдь хлопче додому та працюй на своїй фермі чи що там у тебе. А в цей світ не сунься, бо можна й пропасти.
- Добре, я так і зроблю.
Селбіт сів у ліфт і поїхав вгору. Потрібно якнайшвидше відправлятися додому.
Він відвідав ще кілька планет, ретельно перевіряючи, чи немає стеження. Нічого підозрілого не було. Про всяк випадок на станції, з якої Сел летів на свою базу, трохи попрацював з центральним комп'ютером та зробив невелике відключення енергії, щоб не було запису про переміщення. І лише після цього вирушив додому.