Розділ 2
Селбіт прокинувся від того, що його хтось тряс за плече. Він спочатку не зрозумів де він і що трапилося. Від випитого спиртного боліла голова та сушило. Ксайд подумав, що більше ніколи не буде стільки пити і насилу розплющив очі. В кімнаті було світло. Якийсь бородань тряс Поттера, а той щось бурмотів, ліниво відбивався та не хотів прокидатися. Нарешті незнайомцю вдалося його розворушити і той нарешті розплющив очі. Хміль ще не пройшов. Поттер п'яно глянув на Ксайда і спитав хто це. Ксайд подивився на незнайомця і запитав, хто він такий. Той сказав щоб вони прокидалися тому що потрібна їхня допомога, а пояснить потім. Ксайд слово в слово повторив Поттеру.
- Допоможемо, - запитав Пот п'яним голосом, - чи не допоможемо?
- Допоможемо, - п'яно відповів Сел, - а може ну його з цією допомогою?
- Я думаю, що ну його. - І Поттер завалився на парапет. Селбіт завалився слідом.
На цей раз друзі прокинулися від страшного гуркоту. Навколо було ясно, як в день. Світло виходило з вівтаря, який мав зовсім не такий вигляд як раніше. Тепер він був поділений на шість сегментів, три з них були підняті, вірніше відкинуті до середини, і світилися блідо-зеленим світлом. Але це було не те світло, що освітлювало кімнату. Те виходило з сегментів, що не були підняті, у вигляді трьох променів, і від стелі розсіювалося по кімнаті. З великої зали було чутно шиплячі звуки і пробивалися відблиски світла. В повітрі відчувався запах сірки. Друзі п’яно дивилися на відблиски - хміль їх ще не відпустив.
- Блін, ми що, в пеклі? - Здивовано запитав Сел.
- Не знаю. – здивовано відповів Пот.
- Ти бачиш те саме, що й я? – повільно запитав Ксайд.
- Напевне. А що ти бачиш? - Також повільно відповів Хаб.
- Ну… відблиски бачиш?
- Так, бачу.
- А запах сірки чуєш?
- Чую.
- Блін, ми в пеклі.
Селбіт повільно повернув голову в бік Хаба і злякано спитав:
- Слухай, ти чим мене напоїв?
- Тим що завжди. Це хороша випивка.
– На смак була непогана. – погодився Сел - Може, ми спимо?
- А ну вдар мене. - промимрив Пот.
Ксайд легенько стукнув долонею по обличчі Поттера.
- А ти сильніший можеш? – обурився той.
- Можу. – Ксайд з усієї сили дав Хабу ляпас.
– Ай! – закричав Хаб. - Ти що здурів?
- Ти ж сам хотів.
– Але не так сильно. – він потер обличчя.
- Гаразд. Що ти з'ясував? – спитав Сел.
– Що з'ясував? – не зрозумів Пот.
- Ну, коли я тебе вдарив?
- Нічого не з’ясував. Було боляче.
- Значить це не сон. - підсумував Сел.
- Не сон – погодився Пот - мабуть це пекло. В раю сіркою не пахне.
- Тоді чому тобі боляче?
- На те воно і пекло, щоб було боляче. - Філософськи підмітив Хаб.
До кімнати зайшов незнайомець. Він був закутаний в біле полотно як римлянин і мав пишну, сиву бороду.
- Дивися, янгол. - Заворожено промовив Сел.
- Тоді ми ще в чистилищі. Хоча його обличчя на ангельське не тягне.
- Але хвоста не видно. – Поттер нахилився щоб краще бачити.
- Може хвіст замотаний в… як їхній одяг називають, сутана здається? - Ксайд також нахилився подивитися.
В цей час незнайомець підвів голову і побачив що вони на ньому щось розглядають. Він глянув позаду себе.
- Там хвіст видно чи що ви хочете побачити? – здивувався той.
Ксайд різко випрямився і якимось дуже бадьорим голосом відповів:
- Ні, не видно. - І вже пошепки Хабу - Це напевно хтось з апостолів. Ти випадково не знаєш, як їх звали?
- Я знаю лише Петра – так само пошепки відповів Хаб.
– Тоді це Петро. – підсумував Сел.
Незнайомець чи апостол Петро, як назвали його друзі, знову глянув в їхній бік і хотів було щось сказати, але передумав. Махнув рукою та пішов в інший зал з якого тепер вже клубився дим.
Поттер з переляком подивився на Ксайда і спитав:
- Що він хотів сказати?
- Згубна наша справа. - похмуро відповів Ксайд. – апостол Петро не захотів з нами говорити.
- Чому згубна? - заперечив Хаб. - Навпаки, справи йдуть добре.
- Як це добре?
- А так. Адже Петро зараз куди пішов? - спитав Пот.
– Куди? - перепитав Сел.
- В пекло пішов. А нас із собою не взяв? – знову запитав Пот.
– Не взяв. - Погодився Сел.
- Значить, не такі вже й погані наші справи, хіба не так?
- Може й так. Але де гарантія, що він не повернеться?
В цей час незнайомець справді повернувся. Він підійшов до вівтаря, потицяв там рукою і попрямував до друзів. Ті, як по команді, встали на ноги і витяглися по швах. Незнайомець підійшов впритул, але тут же скривився, помахав біля обличчя рукою, і відійшов подалі, присівши на парапет.
- Ну що, прокинулися? - Запитав він.
- Так точно! - Відкарбував Хаб.
- Протверезіли?
- Ще не дуже! – знову викарбував Хаб.
- І що ви приймали? – поцікавився незнайомець.
- Не можу знати! - відповів Хаб.
- Як, невже вам байдуже, що пити? – здивувався той.
- Зовсім не байдуже!
– Тоді чому ви не знаєте?
- Знаємо. Бренді, сер!
– І скільки ви випили? – знову поцікавився незнайомець.
- Не можу сказати! - гаркнув Хаб. – було темно.
- Ну, це точно, п’єте без міри. - Погодився той. - У вас дивна манера висловлюватися. Ви тихіше можете?
- Так точно! - прокричав Поттер і незнайомець знову скривився.
- Тоді почнемо з тихіше.
- Так сер. - Вже впівголоса відповів Поттер.
- Стислість сестра таланту. – посміхнувся незнайомець. – У вас всі так розмовляють?
- Як, сер?
- Ну так, односкладово?
- Ні. В нас говорять по різному.
- А чому мовчить товариш? – він глянув на Селбіта.
- Не можу знати! – знову підвищив голос Хаб.
- Тише, тихіше. – підняв руку незнайомець. - Мене ось що цікавить. Чому ви називаєте мене "сер"?
Поттер не розуміючи дивився на незнайомця, але втрутився Сел.
- Розумієте. - Сказав він. - Таке звернення дуже зручне при полеміці двох особин, які раніше ніколи не зустрічалися. Або, якщо бути точнішими, то незнайомі один з одним. Також можливий випадок, що людина, яка підтримує бесіду, є в іншій віковій категорії. А також якщо один із співрозмовників є вище за рангом, або займає відмінний від нього чин, як це прийнято в деяких державних інститутах у сенсі організацій. Все це разом створює поняття що в нас називається…
- Досить. - Зупинив Ксайда незнайомець.
Він був явно приголомшений тирадою Селбіта і подивився на Поттера щоб той відповів.
- Це висловлює повагу, сер.
- Добре, що ваш друг мовчить. - посміхнувся незнайомець – Дивна з вас пара. Чи, може, ви всі такі? - І тут же показав на Поттера. - Я звертаюся до нього.
- Не зрозумів питання, сер. - відповів Пот.
- А ви, юначе? Тільки, по можливості, лаконічніше. – він звернувся вже до Села.
- Дозвольте запитати. Під "ви всі", ви маєте на увазі всіх людей? – уточнив Сел.
- Абсолютно вірно. - підтвердив той.
- Хіба ви не знаєте? – здивувався хлопець.
- А чому я маю знати? - здивувався незнайомець.
- А хто ж, крім вас, це повинен знати, сер? – поцікавився Сел.
Але раптом у великій залі дуже гримнуло і стало тихо. Незнайомець підскочив і помчав туди.
- Куди це він хилить? – спитав Поттер.
- Думаю намагається розібратися в людській сутності.
- Та перестань, це ж апостол Петро, він все знає. - махнув рукою Пот.
- Чому ти так думаєш?
- Тому що він працює в чистилищі. А там працює тільки той, хто обізнаний в людських душах. - відповів Поттер.
- Погоджуюся. А він ще той хитрун. - задумався Сел. - Треба бути обережними.
– Головне дати зрозуміти, що ми все знаємо.
– Чому?
- Що б він не мав можливості для маневру. – загадково відповів Пот.
– Якого маневру? - Не розумів Сел.
- Він не зможе нас дурити. – пояснив Пот. – якщо буде думати що ми знаємо.
- Може й так. - Погодився Сел не дуже розуміючи про що той говорить.
В залі відновився шум і цього разу до шипіння додавалося дзижчання. В кімнату іноді залітали цілі снопи іскор. Поттер нахилився і шепнув:
– Це він нас лякає.
Зайшов незнайомець трясучись головою та струшуючи з себе пилюку. Він знову підійшов до вівтаря та зробив кілька дотиків. На сегментах що були підняті появилося мерехтіння, але неможливо було розібрати що це таке. Ксайд хотів було підійти глянути, проте Поттер його зупинив:
- Не треба. – зашепотів він. - Залишайся байдужим. Не забувай, ми все знаємо.
- А чому ви стоїте? - Незнайомець присів на колишнє місце. – чи це теж вираз поваги?
- Так точно, сер! - гаркнув Хаб.
- Але може ви все-таки сядете? Якось дуже незручно з тою вашою повагою… чи мені встати?
- Ні, ми сядемо. - відповів Сел.
- От і добре. В мене до вас безліч запитань.
– Ми вас розуміємо. - Кивнув Сел.
- Так, сер. - добавив Пот.
– І раді з вами співпрацювати. - продовжив Сел. - Відповімо на всі питання, що вас цікавлять.
– А у вас немає запитань? – поцікавився незнайомець.
- Ні, сер! – випалив Поттер.
– Чому? – здивувався той.
- Ми все знаємо, сер. – продовжував гаркати Поттер.
- Дійсно? – посміхнувся він і кивнув головою - Навіть те, що в тому залі?
- Так, сер. – серйозно відповів Пот.
- І звідки у вас такі знання? – поцікавився незнайомець.
- З книжок, сер.
- З яких книжок? – здивувався той.
- Я би сказав з книги. - поправив Ксайд.
- Але товстої. - Додав Хаб.
- Якої товстої книги? – стривожився незнайомець. - Де вона?
- Її можна купити в книжкових магазинах. - відповів Сел. - іноді її роздають безкоштовно.
– Як безкоштовно? - Здивування незнайомця зростало. - Її що, можна просто взяти і почитати?
- Звісно. - посміхнувся Сел. - Це ж найпопулярніша книга всіх часів і народів. Немає в світі людини, яка б не чула про неї.
- Так точно, сер. Книга побила всі рекорди з перевидання. – добавив Пот.
- І що там написано? – допитувався незнайомець.
- Все написано. - спокійно вів Селбіт. - Як починалось. Хто починав, як все відбувалося. Описані всі, хто до цього мав відношення. Хто і яку, якщо так можна сказати, посаду обіймав.
- А хто написав книгу? – дивувався далі незнайомець.
- Ну, авторів в неї багато. Хоча я думаю що це, мабуть, псевдоніми. - відповів Ксайд.
- І що, там написано про мій світ?
- Дуже мало. - відповів Сел. – не зовсім зрозуміло, але так, згадки є.
- Виходить ви знаєте. – незнайомець підхопився зі свого місця. – І як давно ви про нас знаєте?
- Відколи ви все це заварили.
- Що, з самого початку? - Здавалося, незнайомець від подиву лопне.
- Ну так. - спокійно продовжував Селбіт. Чим більше хвилювався незнайомець, тим спокійнішим і впевненішим ставав Ксайд. — Хіба ви цього не знали? Тоді чим ви всі займаєтесь? Заварили кашу і навіть не поцікавилися, що відбувається? Я думав у вас більше порядку.
- Так, сер. – підтвердив Пот. - Знаєте, скільки вірить у вас людей?
- Навіщо? – далі дивувався той.
- Щоб жити з вами в спокої і бути щасливим.
- Вони що, хочуть перебратися до нас?
- Так, сер. – Пот повернувся до коротких відповідей.
- Що, всі? - Здивування незнайомця напевно досягло апогея, бо якщо очі ще трішки розширяться, то повипадають.
- Так, сер. – відчеканив Пот.
- А як вони це збираються зробити?
– Є спеціальні люди. – пояснив Хаб - Вони знають, як це робиться.
- Розумієте, в чому тут справа… - почав Сел, проте незнайомець його перервав.
- Вибачте, я розмовляю з вашим товаришем. Продовжуйте.
- Так, сер, - гаркнув Пот.
- Звідки?
- Не зрозумів.
- Звідки вони знають, як це робиться? – роздратовано повторив не-знайомець.
- З книжок, сер.
– І скільки їх?
- Не зрозумів питання, сер. – по військовому запитав Пот.
- Тих людей, що хочуть до нас. – дратувався незнайомець.
- Понад п'ять мільярдів, сер.
– Скільки, скільки? – перепитав той. - Та ви що! Та куди стільки? А ми тоді як?
Незнайомець оторопіло дивився на хлопців і раптом дуже швидко, наскільки дозволяв одяг, побіг до вівтаря. Кілька разів торкнувся панелі, поклав долоню на площину і завмер. Минуло хвилин десять поки він підійшов до друзів.
- Доведеться вам відправитися зі мною. Ви готові?
- Так, сер. – на цей раз тихо промовив Пот.
- Але назад ви не повернетеся.
- Можна спитати? – сказав Сел.
- Запитання до мене? Я думав, ви все знаєте? - З’єхидничав незнайомець.
– Чому немає шляху назад? - проігнорував сарказм Сел.
- На загал то є, але труднощі дуже великі.
- Зрозуміло, міг би й сам здогадатися. – зітхнув хлопець.
– Вам що, відомий механізм процесу? – знову здивувався незнайомець.
– Мені ні. Це практикують невеликі групи людей. - відповів Сел.
- Тоді більше жодних питань. – незнайомець рішуче піднявся на ноги. - Все обговоримо пізніше. Пішли зі мною. Я й так тут дуже довго затримався. Так, і ще одне. Може ви все і знаєте, але краще слідуйте моїм інструкціям.
Апостол підійшов до вівтаря. Друзі пішли за ним. Ксайд придивився, що там. Виявилось щось схоже на пульт. Відкидні сегменти являли собою дисплеї, а під ними була площина на кшталт клавіатури. Правда клавіш обмаль і розміщені вони були як попало. Напевно це не клавіатура, а перемикачі. З правого боку ледь світилася прямокутна площадка. Екрани рясніли різними значками у вигляді рядків і колонок. Незнайомець торкнувся кількох значків і поклав руку на площадку. Постоявши трохи, він промовив:
- Там d залі побачите два тіла. Вийміть їх та перенесіть сюди.
– А що це за тіла? - здивувався Поттер.
- Запитання потім – роздратовано промовив незнайомець - і швидше рухайтеся, я запустив відлік.
- Пішли Пот.
Ксайд смикнув його за рукав і вони зайшли до великої зали. Поттер бурчав:
- Не подобається мені все це.
- Що не подобається?
- Тіла не подобаються. Він що, їх вбив?
- Зараз будемо знати.
В залі теж було світло. Поряд дзижчала якась машина що збирала пилюку. Вона була розмірами з письмовий стіл і спереду мала щось подібне як в порохотяга. Еліпсоїди були розгорнуті і тепер розміщувалися впоперек. Дірки не було, тільки гладка стіна. Навпроти кімнати з вівтарем була ще одна кімната. Стіни, що раніше закривала її, не було і виднілися три саркофаги прямокутної форми. Один був порожній, а в двох лежали чоловіки. Один був лисий з пишною чорною бородою, інший рудий, з ріденькою борідкою такого ж кольору. Одягнені були в балахони як і незнайомець. Саркофаги розміщувалися на кам'яних парапетах, а їх скляні кришки були відкинуті. Самих парапетів було шість, з’єднаних у формі зірки.
– Не схожі на вбитих. – сказав Ксайд.
– Не схожі. – погодився Пот. – я щось не можу зрозуміти де ми знаходимося?
- В печері, яку я знайшов. – здивовано пояснив Сел.
- Отож і воно. – буркнув Пот - Тоді що це за незнайомець? Тільки не кажи, що апостол Петро.
- Ти хочеш сказати, що ми не в чистилищі? – Сел зрозумів до чого веде Поттер.
- Так. І ми не померли.
- Тоді хто він і хто вони? – тепер вже здивувався Сел.
– Це треба з'ясувати. – товариш почав гарячкувати - Слухай, як ми поводилися? А я взагалі йолоп. Та він же нас запросто міг вбити. Ще й набралися до нестями… Який же я йолоп, а ще військовий. Де моя пильність, як я міг?
- Досить себе корити - Селбіт обірвав голосіння Поттера. – Що з тілами робитимемо?
Пот подивився на саркофаги.
- Не знаю. Як на мене, то незнайомець якийсь дивний, як ти гадаєш?
- Не дивніший за нас. - буркнув Сел.
– Чому?
- Згадай що ми йому мололи і якими знаючими прикидалися.
– Але це врятувало нам життя.
- Ти так думаєш?
- Гей! Давайте рухайтеся! – незнайомець побачив що вони нічого не роблять - вам жити набридло? Відлік вже пішов?
- Ні, вбити він нас не хоче - промовив Пот і штурхнув Села. - Несемо, несемо.
- Ти що, думаєш я понесу? - обурився Сел.
- Давай неси. Вони не мертві. - Поттер стягував одного з парапету. - Бери за ноги.
- Швидше! Відлік закінчується! – волав незнайомець.
Коли друзі повернулися з кімнати то побачили що незнайомець стягнув друге тіло на підлогу.
- Забирайте його, забирайте швидше! - волав він натискаючи на панелі кнопки. – Блін, ви не тільки себе, ви й мене занапастите.
Піддавшись паніці, друзі швидко занесли друге тіло в кімнату навпроти. В ній вже було темно і вівтар мав колишній кам'яний вигляд. Машина біля нього ще прибирала. Їхніх речей вже не було.
- Швидше! – продовжував волати незнайомець, що порався біля саркофагів. – йдіть швидше сюди.
Сел і Пот кулею вискочили назад. Незнайомець сказав їм лягти в ложа.
- Коли закриється кришка торкнетеся рукою помаранчевого символу, а потім зеленої спіралі. Далі хапайтеся за кулю, що біля лівого стегна, і не відпускайте.
В цей час еліпсоїди почали рух. Вони спочатку повільно, але з наростаючим темпом почали обертатися. Коли незнайомець вкладався сам, то ті вже оберталися так швидко, що від поривів повітря зривало одяг. Нарешті він закрив свій саркофаг. Темп обертання наростав. Це відчувалося по вібрації та гудінню. Проте невдовзі гул і вібрація почали спадати, хоча обертання не припинялося. Еліпсоїди вже оберталися так швидко, що стали невидимі і піднялися над підлогою. Це тривало досить довго. Ксайда почало хилити до сну. Гудіння та вібрація припинилися, еліпсоїди висіли по середині колон і утворювали прозоре розмите коло. Стало затишно та тепло. Від кулі плили хвилі спокою. Останнє що він побачив, так це саркофаг Поттера, що повільно поплив в бік еліпсоїдів і розчинився в мареві. Далі очі заплющились і Сел провалився в небуття.