Розділ 17
Друзі з'їздили на квартиру та забрали свої броньовані шати. Після цього відправилися на іншу планету, а потім повернулися назад вже в тому місті, в якому потрібно. Так було швидше. Вечоріло. Вони зняли номер в готелі, прийняли душ і відпочили. Жодних розмов про справу не вели. На всякий випадок. При такому розвитку техніки немає впевненості, що тебе не прослуховують. І коли вже зовсім стемніло вони одяглися у свій одяг і пішли на завдання. Зі «зброї» мали лише меолові рукавички.
- Що будемо робити? - Запитав Сел коли вийшли на вулицю.
- Йдемо до найдорожчого ресторану. Поводитимемося як дуже багаті люди. – відповів Пот.
- Слухай, а ти впевнений, що наш одяг захистить від куль? - запитав Сел.
- Більше, ніж впевнений. На базі я перевіряв на міцність. Наші одежі можуть витримати влучення снаряда.
- Мене цікавить мій стан після попадання, а не одягу.
- Ну, якщо потрапить куля з пістолета, то ти відчуєш приблизно те, якби в тебе кинули каменюкою. Якщо ж в тебе потрапить автоматна черга, то біль буде трохи більшим. Може збити з ніг. Якби ми мали наш перший варіант одягу, а не полегшений, ми б мало що відчули.
- Гаразд. Нічого більше не лишається робити як тобі вірити. – буркнув Ксайд.
- Нам потрібно знайти ресторан без ліфта, тому що він не потягне такий тягар. – сказав Хаб.
В ресторані вони відразу привернули увагу своїм одягом, який світився і при тому залишався чорним. Були там приблизно дві години, замовляючи все найдорожче. Ніхто так і не проявив до них жодної уваги. Після ресторану пішли в інший. І там теж, крім місцевих дівчат, ніхто ними не зацікавився. Далеко за опівніч вони повільно поплелися в готель. І тільки тоді їм підвернувся «удача».
Тихо під'їхав закритий фургон. З нього вийшло шість чоловік.
- В чому річ, хлопці? - Запитав Сел.
- Ми хочемо бути твоїми гостями, шановний. — Доволі ввічливо відповів один із них.
- Добре. - погодився Хаб. – Тільки без рук. Я не хочу мати синців.
- Це залежить від суми, яку ти збираєшся викласти. - посміхнувся ще один.
- Сподіваюся, ми домовимось. - Так само посміхнувся відповів Хаб.
- З вами приємно мати справу, панове. – сказав ввічливий хлопець. – Прошу до машини. Це не займе багато часу.
Вони сіли у фургон і не дуже довго їхали. Їх провели в якесь приміщення і замкнули двері.
- Ви добре замкнули двері? - Запитав Поттер.
- Не говори зайвого. - Грубо перервав його один із бандитів. – це рахунок на який ти покладеш круглу суму коштів. І дивись, якщо мені вона не сподобатися я тобі зіпсую фізіономію.
- Ти в цьому впевнений? – Поттер глянув йому в вічі - Сел, пройди до дверей і стеж, щоб ніхто не вискочив. А я розберуся з цим дурнем.
- Без проблем. А якщо хтось захоче вийти?
- Пристукни. Але обережно.
- Гаразд. Буде зроблено.
Бандити були в такій розгубленості від поведінки друзів, що не зрушили з місця коли Сел пішов до дверей. І тільки коли він був вже біля них, хтось перегородив шлях.
- Ти куди, падло, йдеш? - Він витяг ножа і направив на Ксайда. - набридло жити?
- Який жахливий ніж. - Скривився Ксайд.
Бандит виставив ніж перед ним націлюючись в горло. Селбіт зупинився.
- Ще один крок і ми отримаємо вдвічі менше коштів, ніж очікуємо. Я не хотів би цього. Ти добре розумієш про що я говорю? Але якщо наполягаєш, можу просунути ніж до самої потилиці.
- Пот. Тут на мене замахнулися ножом. – промовив Сел не зводячи з бандита очей. – що йому зробити, зламати руку чи прибити памороки?
- Як хочеш. Головне залиш живим.
Бандити були спантеличені поведінкою друзів. Сел швидко вивернув руку типу з ножом, який був настільки розгубленим що не чинив опору. Бандит який розмовляв з Поттером заволав:
- Ви що тут всі очманіли? Швидко вправте цим покидькам мізки. Тільки не вбивайте. Ми їх ще не почистили.
Нарешті банда прийшла до тями і гуртом кинулися на Ксайда. Він прийнявся відганяти нападників бандитом якого захопив. Сел схопив його за комір і пояс, та відбивався ним як колодою. Той верещав та лаявся.
Поттер тим часом торкнувся плеча свого співрозмовника, який керував нападниками Села, щоб привернути увагу. Той був весь багровий від люті.
- Не треба так кричати. Хай люди трохи розслабляться. Мій друг нічого поганого їм не зробить. Я в цьому впевнений. Продовжимо розмову. На чому ми зупинилися?
- Ти уявляєш що робиш? Та ти підписуєш собі вирок.
- Не відволікайся на дрібниці. – спокійно промовив Хаб. – І не зли мене. Ти говорив щось про гостей, вірно?
Але бандит вихопив ножа і пирнув Поттера в живіт. Ніж зламався. Бандит здивовано вирячився на Хаба. Один з його банди прокричав.
– Шеф. Нічого не виходить. Він сильний як вантажівка. Що робити?
- Я відповім, що робити. – посміхався Хаб. - Ви зараз станете щедрими господарями. Якщо не захочете, все одно станете, тільки з переламаними кістками. Сел, припиняй шуміти.
Почувши це, Ксайд жбурнув бандита на нападників і ті повалилися на підлогу.
- От і добре. - Він глянув на шефа. – Ти будеш першим щедрим господарем.
Раптом один і бандитів вихопив залізну булаву на короткому ланцюгу з тупими шипами, і з усього маху заїхав Поттеру по спині. Булава відскочила, а Пот лише похитнувся. Бандит від несподіванки заціпенів. Поттер вдарив його в груди. Той відлетів до стіни і впав без ознак життя. Пот схопив шефа за горло і підняв його в верх, що він не торкався ногами підлоги.
- Накажи витягнути всю зброю, яку твої ублюдки мають, інакше матиму на одного щедрого господаря менше. - прошипів він крізь зуби.
- Віддати всю зброю. – прохрипів бандит синіми губами.
- Попередь, що коли мій друг їх обшукає і знайде щось підозріле, ти помреш.
- Ви чули? – ледь хрипів він - Мені нема чим дихати.
Поттер опустив бандита і продовжив ніби нічого й не було.
– Тепер за роботу. Сел, в кого ключ від дверей? Забери та йди сюди. Ми будемо гостями. Вірно гостинні господарі? - Він подивився на шефа, що приходив до себе. - Не чую?
- Вірно. – прохрипів він.
- З тебе почнемо. – і шепнув Ксайду - Знайди куди можна переслати кошти.
Ксайд зайнявся комп'ютером. Поттер тим часом продовжував.
- Поки мій друг шукає місце, куди ви внесете пожертвування, я попереджаю, що приховування коштів веде за собою тяжкі наслідки. Той бідолаха, який лежить непритомний, в порівнянні з вами буде щасливчиком. Ви зрозуміли? І, будь ласка, відійдіть від зброї.
Бандити відійшли від купи ножів, кастетів та інших пристосувань.
– Готово. Можна робити пожертвування. Ви перший, пане. Покажіть, як це робиться.
Бандит підійшов до панелі замовлень і поклав руку на поверхню.
- Адреса та прізвище на кого переказувати кошти. – прохрипів він.
- Зіркове скупчення SS88E-4444. Зірка А6093. Планета Дгоні. Ім'я – Ксайд Селбіт.
Це дещо здивувало Поттера.
- Ну ти, друже, даєш. – посміхнувся він. – Прошу всім переказати кошти на цю адресу.
Всі скинули все, що мали на рахунку. Ксайд перевірив чи хто що не приховав і виявив одного, що перевів половину. Сел схопив його за горло, як це робив Хаб, і підняв вгору.
- Що, жити набридло, сволото?
- Ні, ні. - Хрипів той. - Це вийшло випадково.
- Іншим разом задушу. - І жбурнув його на підлогу.
Коли закінчили, Поттер подякував всім за участь в пожертвуванні та побажав доброї ночі. Зі своїми заощадженнями залишився лише той, який лежав непритомний.
- Це виявилось легше, ніж я думав. – сказав Сел коли вони неквапливо йшли назад в готель, спрощуючи бандитам стеження за ними.
– Не варто розслаблятися. То були майже беззбройні. Наступного разу матимуть зброю.
- Як ти гадаєш, коли прийдуть? - Запитав Селбіт.
- Можливо, ще до ранку, якщо вони такі круті, як казав Хейх.
- Нам що, навіть ніколи буде зняти наші обладунки? - обурився Ксайд. - Вони мені натерли плечі.
– Ні, знімати не можна. Потрібно бути готовим до всіх несподіванок. До речі, чому ти переказав всі кошти на себе? - Запитав Пот.
- А на кого? – здивувався Сел - Я тут не знаю іншої знайомої людини.
- І скільки в нас… як їх називають?
- Кредити.
- Назва якась дурна. – скривився Хаб.
- Чому?
- Ти що фільмів не дивився? – здивувався Пот. - У всіх фантастичних фільмах гроші називаються кредитами.
– Можливо вони теж їх дивилися – посміхнувся Сел.
- То скільки в нас?
- Не знаю. Напевно, багато. – відповів Ксайд.
- Ти що не рахував? – знову здивувався Поттер.
- Тут інакше ведеться облік і я ще не розібрався в цьому.
Позаду пролунав пронизливий зойк і шум. Потім щось загриміло і знову заверещало. Було темно, і тільки коли Сел перейшов на своє «бачення», він зауважив тварин.
- Так, розслаблятись не можна. – сказав Поттер. – А якби це були не тварини? Давай будемо уважніші і не забувай сканувати місцевість. Не варто робити дурних помилок.
Уважність друзям дуже пригодилася. Приблизно через два квартали, коли вони заййшли в темний провулок, Ксайд зауважив чотирьох людей за різними укриттями. В інфрачервоних променях вони світилися як фонарі. Особливо їхня зброя. Ксайд сказав про це Поттеру.
- Віділлємо. – запропонував він. - А ти уточни скільки їх і яка зброя.
Ксайд знову просканував у всіх діапазонах і за парканом біля машини побачив ще трьох людей. Здається, це був той самий фургон. Ті, що були в засідці, мали два пістолети та два автомати. Зброї трьох за парканом не було видно.
– Так. Які наші дії? – сказав Хаб. – Вони нас бачать, бо стоїмо на світлі. Якщо піти в тінь, станемо невидимими. Дивися уважно. Якщо хтось з них підніме зброю, або помітиш рух, дай знати і ми кидаємося в сторони. Ти під стіну будинку, я під стіну огорожі. Далі дій за обставинами. Рухайся обережно та без шуму. Бий так, щоб противник був непритомний, бажано тривалий час. В них зброя і з нами не жартуватимуть. Бандитів шкодувати не треба. Пішли.
Вони, як ні в чому не бувало, рушили далі. Коли до супротивника залишилося метрів двадцять, Ксайд зауважив що ті почали готувати зброю до стрілянини.
- Час. - Сказав він і кинувся на землю біля стіни.
Ксайд лежав і не ворушився. На іншому боці бачив розмиту пляму Поттера - меоловий одяг деяку кількість тепла пропускав. Він глянув в бік засідки. Бандити старалися розгледіти куди зникли друзі. Ксайд зауважив що Хаб обережно рушив в бік противника. Він також почав повзти. Хоча одяг мав велику вагу, але при пересуванні шуму не створював, бо добре ковзав по поверхні. Тому друзі просувалися майже безшумно. Тим більше що шум дерев служив глушником їхнього власного шуму. Коли вони проповзли половину шляху, бандити обережно, по одному і з великим інтервалом, рушили в їхній бік, тримаючись біля стін. Сел обережно піднявся на ноги і притисся до стіни. Коли перший бандит з ним зрівнявся, схопив його за рота і з усієї сили вдарив об стіну. Бандит без звуку впав на землю. Селбіт підняв пістолет і глянув де інший бандит. Той не зауважив зникнення першого і продовжував пересування. На іншому боці Поттер без галасу розправився зі своїм супротивником і тихо рушив до наступного, який залишався в засідці. Ксайд оминув тіло першого і чекав другого бандита. Той обережно пробирався біля стіни, але, мабуть, почувши щось недобре, зупинився за два кроки. Селбіт завмер. Бандит видно прийняв його за перешкоду, присів і почав з-за нього визирати. Сел стояв обличчям до стіни і думав, як без шуму прибрати дурного бандита. Нічого кращого не придумав, і впав на нього. Бандит зойкнув і знепритомнів коли на нього впало вісімсот кілограм. Селбіт піднявся, але той застогнав досить голосно, що б міг почути нападник, що залишився в укритті. Ксайд вдарив бандита в голову і той замовк. На щастя Поттер встиг знешкодити противника в засідці до того як той проявив активність. Сел підняв автомат і приєднався до нього.
- Все нормально?
- Так все добре. – відповів Пот. – шумиш багато.
- Вибач, так вийшло.
- Потрібно захопити тих, що біля машини. Подивися де вони та що роблять?
Ксайд просканував простір і знайшов їх там де вони і були, біля машини. Ті курили і тихо розмовляли.
- Що ж, зробимо раптову атаку. Паркан якої товщини? - Запитав Хаб.
- У пів цегли.
- Тоді не важко буде його проломити. Пробиваємо паркан і хапаємо решту. Тільки треба робити швидко. Пішли.
Вони з розбігу кинулися на паркан. Два восьмисот кілограмових тарани легко проламали паркан і як чорні шуліки, що з'явилися з нізвідки, схопили на смерть переляканих бандитів. Вийшло так, що Сел схопив двох, а Пот одного. Але чи то він сильно стукнув його об машину, чи той сам знепритомнів від переляку, та Поттер тримав в руках бездиханне тіло. Точніше обомліле. Пот відчинив двері фургона та безцеремонно закинув його в середину. Сел підвів смертельно переляканих, це було видно навіть в темряві по дуже блідих обличчях, бандитів, і в прямому розумінні цього слова, закинув у фургон. Друзі теж залізли в середину.
- Сел, запали світло. – попросив Поттер. – І так, що ми маємо? Ми маємо замах на життя. Це дуже тяжкий злочин. А за тяжкі злочини і відповідна кара. Тільки судити будемо ми. Як і виконувати вирок. Чого мовчите?
Хаб голосно засміявся, вдаючи, що це гарний жарт.
- Хто це придумав? Відповідайте. – він підвищив голос.
- Не я. – відповів один.
– І не я. – відповів інший.
- Виходить він? - Поттер вказав на обімлілого, який починав приходити до тями.
- Ні, він взагалі ні при чім. Це наш водій.
– Зрозуміло. Хто бос?
- Його тут немає.
- Ім'я. Мені потрібне його ім'я.
– Солк. Його звуть Солк.
- Тоді передайте йому, що ми хочемо з ним бачитися. І що швидше, то краще для нього. Ми чекаємо на нього вранці в готелі. До дванадцятої години. Скажіть, що ми хочемо запропонувати йому співпрацю. Якщо після закінчення терміну він не появиться, контроль над містом переходить в наші руки, а всіх його бойовиків ми знищимо. До речі, нам будуть потрібні віддані люди. Того, хто прийде добровільно, ми з радістю приймемо. Можете це босові не передавати. Вилазьте звідси і приведіть до тями решту товаришів. Шофер вже отямився? Дуже добре. Вези до готелю. І добре запам'ятай дорогу, щоб привезти свого шефа. Забирайте зброю. Два автомати ми візьмемо. Пам'ятайте, ми не жартуємо. Поїхали.
Друзі сіли біля шофера і він повіз до готелю.
- Ну і крутий ти хлопець, Поттер. - посміхнувся Сел.
– А хіба це не так? – посміхнувся Пот.
- Загалом, так. Ці дві банди для нас були як гра з дітьми. Майже жодного опору.
- Так. Це справді легше, ніж я думав. Але не треба розслаблятися. Вони знову можуть напасти будь-якої миті. Дивись, як швидко відреагували після того як ми почистили першу банду? І ще хотів сказати… ти вибач, що іноді тобою командую, але сам розумієш, в тебе можливості більші.
- А в тебе ідей. – посміхнувся Сел - Тим більше, що хтось має бути шефом.
- Абсолютно вірно. Я саме це і хотів сказати. – засміявся Пот - Але жарти в бік. Відпочиватимемо по черзі. Скільки годин? Майже шість. Не багато. Три години відпочиваю я, три ти. Я перший. Тому що ймовірність нападу більша в другій половині відпочинку, будеш сканувати. І не розслабляйся. Тепер вони знають наші можливості і будуть більш ретельно підготовлені. Ну бувай.
Поттер якийсь час вертівся, не міг заснути, але втома взяла своє, і він рівно засопів. Ксайд теж відчув, що його хилить на сон. Перед тим як висадитись на планету Карликів, подумав він, треба буде тиждень спати. Якщо в них є можливість накопичувати сон, то чому не скористатися? Вони не використовують можливості свого організму. Хоча, з іншого боку, чому не використовують? Використовують, та ще й як.
Щоб не заснути Ксайд приготував каву і зробив величезний бутерброд. Поїв і зробив ще один для Поттера. Періодично робив сканування простору навколо. Нічого підозрілого. За такими заняттями минуло три години. На варту заступив Пот і Сел пішов спати.
Рівно в дванадцятій пролунав дзвінок телефону. Повідомили, що до них прийшли відвідувачі. Поттер попросив провести їх в номер. Ксайд просканував навколо і до того, як ті зайшли, вони вже знали, що відвідувачів двоє і в них немає зброї.
– Ми без зброї. – Перше що сказали вони зайшовши до номера.
- Прошу, панове, сідайте. –запропонував Пот.
- Дякую. – промовив один з них - Ми не надовго. Містер Солк запрошує вас до себе. Він вибачається, що не явився особисто, але готель не підходяще місце для ділових розмов. Я сподіваюся ви це теж розумієте? Машина чекає.
- Добре. Ми зараз спустимося до машини, тільки приведемо себе в порядок. Щойно з ліжка.
- Розуміємо. Ми почекаємо.
Вони пішли.
- Ми що, їдемо з ними? - здивувався Сел.
- Доведеться. – відповів Пот.
- А якщо це засідка?
- Думаю ми з цим справимося - спокійно відповів Поттер з ванної – йди митися, нас чекають.
- Зброю беремо?
- Треба взяти. На зустрічі ведемо себе чемно, але з виглядом господарів.
Хвилин за десять друзі були готові. На одяг наділи довгі плащі щоб на сонці не світилися і не привертали увагу. Загалом в них був трохи дивакуватий вигляд. Але в місті було багато екстравагантних людей, тому вони не сильно виділялися. Зброю склали в сумку та взяли з собою. На вулиці чекала досить розкішна машина.
– Тут автомати. – сказав Поттер сідаючи в машину.
- В цьому немає потреби. – відповів той, що говорив раніше.
- Я знаю. Але це ваша зброя. Ми хотіли б повернути. – посміхнувся Пот.
- Дуже ввічливо з вашого боку. – відповів він.
Більше ніхто нічого не казав. Сел проводив сканування і записував маршрут. Поттер дивився у вікно.
Незабаром приїхали до величезних воріт за якими був великий сад. Все було доглянуте та зі смаком обставлено – рослини, скульптурні композиції, палітра кольорів. Машина зупинилася біля входу великої будівлі. Охорони не було видно, але Ксайд бачив місця розташування озброєних людей, які були заховані мало не під кожним кущем і за кожним кутом. Було навіть моторошно від такої кількості бандитів. Але жодних дій ті не робили, навіть зброя не була приготовлена. Сел все розповів Поттерові.
Їх провели в колонний зал, посеред якого стояло кілька м'яких крісел та столик. Зал був королівський, з ліпними стінами та стелею, оздоблену золотом та коштовним камінням. Вікна завішані красивими гобеленами, за якими ховалося по людині з автоматом. Колони також були з секретом і мали приховану нішу, в якій містився чоловік зі зброєю. Загалом Селбіт нарахував сімнадцять осіб захованих в залі.
З крісла підвівся господар. Високого зросту, трохи лисуватий, з сивою борідкою і видом аристократа. Він вказав на крісла навпроти.
- Прошу до моєї скромної оселі. Сподіваюся панове розуміють, що готель не підходить як місце зустрічі. У вас в руках сумка? – здивувався він. — Треба було віддати прислузі.
- Автомати, які ми взяли вночі. – пояснив Поттер.
- Дуже мило. Але тримати при собі зброю немає потреби. Як бачите, я без зброї і охорони. - Він розвів руками.
- Що ви без зброї, вірю. – промовив Ксайд. – Але щодо охорони… Вам варто вигнати цих телепнів, бо вони навіть ховатися не вміють.
- Як не вміють? – стурбувався господар. - Покажіть хто, і він більше не працюватиме.
- Ну навіщо псувати людині кар'єру через невелику помилку? - посміхнувся Сел. - Давайте приберемо всіх, щоб не підслухували.
Господар підвівся і підійшов до вікон.
- Геть звідси! – закричав він.
З за фіранок вискочило з десяток людей і покинули зал.
- Вибачте, але сталася прикра помилка. – Сел соромязливо опустив очі - Ви не тих вигнали. Я мав на увазі тих що в колонах.
В господаря очі вилізли з орбіт. Він шипів від злості, коли виганяв решту охоронців. Селбіт тим часом продовжував.
- Якщо бути чесним, то хлопці не дуже винні. Просто ми досить добре знаємося на таких справах. Тому я просив би не сильно їх карати, якщо це можливо, звичайно.
- Це можливо. – відповів Солк. - Вибачте, я приготую випити. Інцидент мене дещо схвилював, але я сподіваюся, ви розумієте, що це заходи безпеки?
- Так, звичайно. – сказав Поттер. – Заходи безпеки ніколи не зашкодять. А заразом ви переконалися, що ми не дилетанти в цій справі.
- Абсолютно вірно. - Погодився він не зрозуміло чи то з першим, чи то з другим твердженням Поттера. – Що вважаєте за краще випити?
– На ваш смак, будь ласка. – відповів Пот.
Господар відійшов до стіни, в якій був вбудований бар. Друзі перезирнулись і посміхнулися. Солк приніс щось в келихах і поставив перед кожним на столику.
- Що привело панів в мій дім?
- Привели ваші люди. - відповів Поттер. – Ми до вас не збиралися.
Солк не відреагував і мовчки відпив з келиха. Хаб продовжував.
– Ми хочемо вам запропонувати працювати на нас. Ви будете як завжди вести справи, а прибутком ділитися з нами. Скажімо, так сімдесят відсотків нам, тридцять вам.
Солк від такої нахабної пропозиції поперхнувся.
- Ви уявляєте, що пропонуєте? – обурився він.
- Так. – спокійно відповів Хаб. - Цілком чітко і ясно. Невже ви думали що ми запропонуємо половину?
- Ви знущаєтеся? - Взяв себе в руки господар будинку. - Та ви знаєте з ким маєте справу?
- Мабуть з шефом місцевих банд. Чи нас привезли до начальника поліції? – пожартував Пот.
- Молоді люди. - вже спокійно почав Солк. – Я доросла людина і звик мати справу з серйозними людьми. Якщо хочете жартувати, то ви знайшли не ту людину. Я ось що пропоную - ви чемно вибачаєтеся і швидко покинете будинок. Далі швидко їдете на найближчу пересилочну станцію і покинете планету. І щоб я більше ніколи вас не зустрічав. Бачите який я добрий? Вам дуже пощастило. Прощайте.
Він поклав келих на стіл і піднявся з крісла, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Але друзі й не думали вставати.
- Містере Солк, я дуже вибачаюсь, але ми ще розмову не закінчили. – промовив Селбіт. - Якщо ви думаєте, що зараз вся ваша банда накинеться на нас, то глибоко помиляєтеся в тому, що вона зможе нам щось заподіяти. По дорозі ми добре вивчили місце розташування ваших головорізів, і я вам зараз по пам’яті назву місця їх укриття. Також я можу сказати, де ви можете сховати своїх людей в приміщені. Наприклад, за тими дверима знаходиться вся рота, що ви вигнали звідси.
Ксайд розчепірив пальці правої руки, ніби вказуючи напрямок, і проводив сканування.
- Впевнений, що в такій залі, як ця, існує прихований вихід, в якому чатують, напевно, двоє, і до них в будь-який момент може підійти підкріплення. Ймовірно в будинку знаходяться тридцять п'ять, сорок озброєних людей. Якщо дуже помиляюся, можете мене виправити.
Солк мовчав. Селбіт продовжував.
- Я також можу вказати незахищені місця, через які ми, в разі потреби, можемо вийти, знищивши більшу половину ваших людей. Наводжу приклад. В будинку ви зробили чорний хід, про який знає лише дуже обмежене коло людей. Я навіть можу припустити де це місце може бути, - Сел повів рукою у бік величезного барельєфа, - але, мабуть, не варто цього робити. Правильно?
Солк продовжував мовчати.
- Як бачите, - підхопив розмову Хаб, - ми не збираємося з вами жартувати і всі наші пропозиції абсолютно серйозні. Ми маємо достатньо досвіду, щоб вам протистояти. Скажу навіть більше – ви для нас слабкий супротивник. І якщо не хочете співпрацювати, тоді ви вийдете з гри. Я даю вам час на прийняття рішення. Думаю шість годин більше ніж достатньо. Це означає, що до сьомої години ви повинні повідомити що вирішили. Якщо відповіді не буде, ми почнемо знищувати ваших людей. А що головне в будь-якій організації? Керівник. Тому в разі відмови ви самі собі підпишете смертний вирок. З підлеглими ми домовимося. Нас знайдете в тому ж готелі.
Друзі піднялися і пішли до виходу. Солк також швидко вийшов в інші двері. Ксайд направив долоню туди, куди він пішов і побачив, що той вже почав віддавати розпорядження і всі заметушилися.
- Здається, готується напад.
– Тримай мене в курсі подій. – відповів Поттер натягуючи меолові рукавички.
- Прямо за дверима стоїть один із автоматом.
- Зрозумів.
Поттер прискорив крок і з усього маху кулакам заїхав в ту частину дверей, де ховався бандит. Товста дверна дошка луснула, як фанерна, розлетівшись на тріски. Бандит був збитий з ніг і валявся непритомний два метри попереду. Ксайд ногою вдарив в другу половину дверей і вона з такою силою відчинилася, що зірвалася з петлі і впала метрів за шість спереду, збивши з ніг двох, що бігли на допомогу.
- Попереду все чисто. - Коментував Сел.
Вони підібрали автомати і вийшли в парадний хол. Вікна були завішані величезними шторами, за якими причаїлися п'ять нападників - три з одного боку, два з іншого. Селбіт розгубився. Він не міг наважитися вистрілити в людину. Але пролунали постріли і різкий біль пройшов крізь спину. Відчуття було таке, ніби вбили розпечені цвяхи. На мить потемніло в очах. Він почув як Поттер стріляє з автомата. І знову розпечені цвяхи вп'ялися вже в руку. Біль був дикий. Селбіт закричав.
- Стріляй, чого кричиш? – промовив Хаб. - Чи ти хочеш, щоб вони рознесли тобі голову? Накинь капюшон і не мовчи, кажи хто де.
Селбіт накинув каптур. Знову влучили по спині. Це терпіти було неможливо. Але розлютило Ксайда те, що він нічого не робив для захисту. Він безжально випустив половину зарядів в бандитів, що були за вікном. Кулі розбили великі шибки і скло посипалося на голови. Ті швидко втекли. Селбіт просканував простір і побачив, що в сусідній кімнаті ховається багато озброєних людей.
- За стіною приблизно вісім – дванадцять. Стінка тонка. - сказав Сел.
Вони з розбігу кинулися на стіну, яка з тріском розлетілася піднявши купу пилюки. Сила інерції потягла друзів і вони впали на підлогу. Перелякані бандити відкрили безладну пальбу стріляючи самі себе, так як в пилюці щось розгледіти було важко . Декілька людей, що залишилися не ушкодженими, втекли через вікно. Друзі теж підвелися.
- Як обстановка? - Запитав Пот.
- Біля нас нікого. За кущами є.
- Постріляємо по кущах.
Вони підійшли до вікна і почали палити. Поттер стріляв навмання, Ксайд туди де була засідка. Багато хто втік, деякі залишилися лежати.
- Настав час знайти Солка. Він, мабуть, вже прийняв рішення. – промовив Хаб.
Вони повернулися в зал і попрямували до дверей в які вийшов Солк. Двері були відчинені.
- За дверима двоє. – сказав Сел. – Один готується напасти. Стріляй.
Друзі відкрили вогонь. Бандит, що вискочив, впав. Поттер випустив чергу в другу половину дверей, за якими стояв інший бандит. Той теж впав. Вони зайшли в приміщення з двома дверями. Одні вели на сходи, інші в кімнату де знаходилося двоє людей. Зброї не мали. Вони стояли неподалік дверей, притулившись до стіни. Ксайд обережно прочинив і зазирнув.
- Вибачте, господаря не бачили? - чемно запитав він.
Ті, до смерті злякані, похитали головами, що не бачили.
- А випадково не знаєте де він може бути?
Один із них пальцем вказав на гору.
- Щиро дякую. – Сел прикрив двері. – Наш не дуже гостинний господар нагорі.
Зверху вони потрапили в коридор. Повільно просуваючись, Ксайд проводив сканування. Раптом позаду пролунала автоматна черга, і Поттер з криком подався вперед. Ксайд всадив довгу чергу в сторону звідки стріляли. Автомат замовк. Сел просканував напрям звідки стріляли, і побачив, що стрілець знаходиться на балконі та перезаряджає автомат.
– На балконі з правого боку. – сказав Селбіт.
Поттер одним ударом висадив добрий шматок стіни разом з дверима та бандитом, і все це полетіло додолу.
- Я б просив уважніше стежити за цією сволотою. – простогнав він. - Це падло, напевно, всадило в мене всю обойму великими зарядами. Де Сорк?
- В дальній кімнаті у схованці. Іншого виходу не спостерігаю.
- Чудово. – стогнав Поттер - говори з ним ти. Я ще не оговтався.
Вони зайшли до кімнати. Ксайд бачив, що Сорк знаходиться за залізною перегородкою, замасковану книжковими полицями. В руці пістолет. Пробити перегородку навряд чи вдасться, але можна відкрити. Вона кріпиться лише двома засувками – вгорі та внизу. З боків є отвори для вентиляції.
- Містер Солк. – сказав Ксайд. – Я знаю, що ви тут. Як ми зрозуміли, ви вже готові сказати рішення. Не примушуйте нас продовжувати ламати такий чудовий замок. Це мистецьке творіння. Виходьте добровільно.
Жодної відповіді. Він мабуть повністю довіряв своєму сховку.
- Гаразд. Прийдеться ламати. Попереджаю, якщо у вас в руках пістолет, вважайте, що ви мертві.
Сел підійшов до плити, розчистив вентиляцію щоб було за що вхопитися, вперся ногою в стіну і з усієї сили смикнув. Він недооцінив міцність замків - вони витримали. Але не витримала стіна в яку вони були вмуровані. Плита, яка була на роликах, з силою врізалася в нішу, куди зазвичай від'їжджала. Але якщо вона могла від'їхати всього на півметра, тому що далі не пускали прикріплені до неї полиці, то зараз увійшла далеко, ламаючи полиці і розкидаючи книги. Це було чарівне видовище. Книги віялом вискакували з полиць і розліталися білими сторінками. Уламки дерева та скла бризками покрили всі навколишні предмети. А посередині цього феєрверку чорною постаттю стояв Поттер, від якого відлітали і скло, і дерево, і які розривали на шмаття одягнений на нього плащ. Коли все вщухло, він підняв одягнуту в капюшон голову і дуже спокійно промовив, розтягуючи слова:
- Ми вже тут, пане Солк.
- Хто ви? – злякано белькотів він. – Ви не можете бути людьми. Люди не бувають такими. Хто ви?
- Вам не потрібно знати хто ми. Той хто знає, довго не живе. Я чекаю відповіді. Якщо вона буде негативна, ви мертві. Говоріть.
- Я…, я… –почав він запинаючись - Я не маю нічого проти. Але я тут не головний. Ні. В мене є начальник, якому я служу. Пощадіть мене, будь ласка. Я… я не хотів. Не вбивайте.
Куди поділася його зарозумілість, його аристократичний вигляд. Здавалося, він постарів на очах, і був дуже зляканим.
- Який начальник? – Поттер майже щиро здивувався. – Хіба не ви контролюєте місто?
- Не я. – відповів Солк.
- Сел, виходить, ми причепилися не до тої людини.
- Сам винен. – відповів Ксайд. – Чому не сказав зразу.
- Я не знав що ви такі... - Солк запнувся.
- Тепер знатимеш. – сказав Ксайд.
- І хто ваш начальник? – поцікавився Пот.
- Його звуть Аракс. Це справжня бестія. Він безпощадний і жорстокий вбивця. Краще з ним не зв'язуватися. – швидко заговорив Солк. - Якщо дізнається, що я перейшов на ваш бік, він мене вб'є.
- Якщо не перейдеш, вб'ємо ми. - посміхнувся Сел. - Погоджуюся, вибір нікудишній. Але ми вже тут, а він ще там…
– Вам легко жартувати. - скривився господар будинку. – А як мені бути? Боже, за що такі біди на мою голову. Як було добре при містері Хейху.
– А це ще хто? - Запитав Хаб.
– Це колишній мій начальник. Він тепер воює з Араксом.
- Пот, та в них тут поділ влади. - вигукнув Сел. - Це дуже добре. Є ще якась третя сторона?
- Не рахуючи вас, то ні. – відповів Солк.
- Може почекаємо, коли вони вимотаються, і тоді захопимо планету? - Запропонував Селбіт.
- І скільки доведеться чекати? – спитав Хаб. - Рік, десять? Вони можуть воювати десятиліттями. Скільки вони вже воюють?
- Років три, це точно. А може, й більше. – відповів Солк.
- От бачиш. А ти кажеш чекати. Ні, нам треба брати своє. Ми й так довго чекали.
- Що пропонуєш? - Запитав Ксайд.
- Те, що пропонував пану Солку – співпрацю. - Відповів Пот. – Якщо хтось з них погодиться, допоможемо прибрати іншого. Головне, щоб ми отримали контроль над планетою. А засоби підійдуть будь-які. Де цей, як його там, ваш начальник?
- Аракс. Його звуть Аракс. – відповів Солк. – Він живе в лісі, в горах.
- Чому в лісі? - здивувався Сел.
- Там в нього тренувальна база, де він готує свою армію.
- Свою армію? – продовжував дивуватися Селбіт. – І скільки в нього людей?
- Я не знаю. – відповів господар будинку.
- Хоча приблизно. – сказав Хаб. – Не турбуйтесь, ми нікому нічого не скажемо.
- За чутками, чоловік чотириста, п'ятсот.
- Багатенько.
- Я кажу, ви не зможете впоратися з ним.
– Це не ваша проблема. - відрізав Поттер. – Як з ним зв'язатися?
- Зазвичай, він сам зв'язується телефоном, або приїжджає його представник. Якщо мені треба, я даю дзвінок на спеціальний номер телефону, і він зв'язується.
- Де розміщена база вам не відомо?
– Ні. Але чув, що вона в печерах. Там збудований цілий комплекс. З повітря знайти неможливо.
– А представник? Він знає? - Запитав Ксайд.
– Ні. Він тільки знає адресу, куди переказати кошти.
- Звідки вам відомо що він божевільний вбивця? - Запитав Поттер.
- Перед тим як піти в гори, він розміщувався тут. А як збудував комплекс перебрався туди.
– А де печери? - Запитав Сел.
- Якщо це ті печери які знаю я, то вони знаходяться приблизно кілометрів п'ятсот звідси.
- Коли він закінчив будувати комплекс? - Запитав Пот.
- Останні роботи було завершено пів року тому, це я точно знаю, бо він сам мені сказав. – відповів Солк.
– Можливо є робітники, які там працювали? – спитав Пот.
- Я не знаю звідки ви прибули, але в нас вже не використовують людську працю для таких цілей давно. Для цього існують будівельні роботизовані комплекси.
– Як ці роботизовані комплекси працюють? - Поцікавився Ксайд.
- Є компанії. В них можна замовити як окремого робота, так і цілий комплекс. Достатньо зв'язатися з ними, сплатити деяку кількість коштів, вказати місце та завантажити в пам'ять робота креслення. Дальше будівельні роботи роблять автоматично. Все називаються комплексом, тому що до складу, крім роботів, ще входить пересувний завод, який виробляє матеріали.
- І такий комплекс зводив Араксу його замок? Він у вашому місті замовляв? - Запитав Селбіт.
- Так. Я возив носій інформації з кресленнями та маршрутом. – відповів господар будинку.
- А у вас випадково не лишилося копій? - поцікавився Сел.
- Ну, як можна? Аракс би за це вбив. Ні, звичайно. – відповів Солк.
Ксайд глянув на Поттера і нишком підморгнув. Поттер все зрозумів і вів далі:
- Ви кажете, що Аракс дуже серйозний противник. Розкажіть мені про нього. Все, що знаєте.
- Я нічого про нього не знаю.
- А чутки? Повинні ж ходити про нього якісь чутки?
- Я знаю що колись, років сорок тому, він вже намагався встановити контроль над планетою. Але йому перешкодив пан Хейх.
- Хейх вже тоді був таким сильним? – здивувався Пот.
- Не в тому сенсі, як ви думаєте. – відповів Солк. – Тоді він був начальником дуже впливової урядової комісії планетарного значення.
- Навіть так. – вигукнув Хаб. - Чому ж він став на зовсім інший шлях? Йому мало платили?
- Ні напевно, але не в тому справа. Як на мене, це заслуга Аракса.
– Вони були друзями?
– Ні. Якщо хочете, щоб я вам розповів, то просив би не перебивати.
- Добре. Більше не буду. – запевнив Пот.
- Аракс був тоді таким же божевільним, як зараз. Хейх був шановним паном, який дуже любив планету. До речі, я теж колись був чесним підприємцем. Але цей божевільний після приходу приніс багато біди. І не лише окремим особам, а й планеті загалом. Хейх людина далеко не дурна, тому він зумів зловити його і простежив за тим, щоб йому винесли дуже сувору міру покарання - повне чищення пам'яті з подальшим лікуванням протягом тридцяти років. Але після цього Хейха зняли з посади. Він довго не міг чимось зайнятися, як і багато інших підприємців, в тому числі і я, поки нарешті не знайшов себе в злочинному світі. Досить скоро пан Хейх контролював вже цілу планету.
Солк посміхнувся від спогадів, що наринули.
- Але з'явився Араск з цілою бандою головорізів і повів війну проти Хейха.
- Як же він міг цим займатися, якщо йому повністю очистили пам'ять? - Запитав Хаб. – Наскільки мені відомо, після такого чищення не пам'ятаєш не те що свого імені, навіть говорити треба вчитися заново.
- Це так. Але Аракс залишився тим самим. – зітхнув Солк.
- Може, йому не робили чистки?
- Робили, це був процес століття. Тут обдурити було неможливо. Як на мене, тут замішаний його хірург. Я бачив цього хірурга, і мені здалося, що він ще більш божевільний, ніж сам Аракс.
- Навіщо йому хірург? - Запитав Поттер.
- Він робить якісь складні операції, які допомагають Араксу ховатися від влади. Ви ж знаєте, що в наш час це зробити дуже складно. Тож і великих злочинців дуже мало.
Тут в розмову втрутився Селбіт:
— Може вистачить займатися балаканиною?
- Потрібно знати про можливого супротивника якнайбільше. Але час не чекає, і ми справді забалакалися. – погодився Пот - містер Солк, зв'яжіться зі своїм начальником і передайте йому наші умови. Я не думаю, що він може бути для нас більш небезпечним противником, навіть якщо оточив себе великою кількістю головорізів. Просто піде більше часу на те, щоб їх знищити. Але на такі справи ми маємо час завжди. Правильно Сел?
- Абсолютно вірно. - посміхнувся Ксайд, потираючи руки і вдаючи, що йому подобається така робота.
- Якщо ви не проти, ми позичимо автомобіль? – сказав Поттер.
- Так, будь ласка. – погодився господар будинку.
- Ще раз прошу вибачення за непорозуміння.
- Ні, що ви, дрібниці.
– За відповіддю ми приїдемо самі. – сказав Поттер.
Вони вийшли з будівлі. Нікого поблизу Ксайд не зауважив. Друзі вибрали невеликий, двомісний автомобіль і неквапливо поїхали до воріт, які були вже відчинені. Коли вони від’їхали, Ксайд попросив зупинити машину.
- Навіщо? – здивувався Поттер.
– Хочу підслухати сеанс зв'язку Солка з Араксом. Він буде використовувати супутниковий зв'язок, а я знаю діапазон частот. Тільки потрібно зняти костюм, тому що це екран. - Селбіт почав стягувати з себе одяг. – Потрібно буде після повернення подумати про зовнішню антену. Думаю треба дещо доробити костюми, чи тебе все влаштовує?
- Звичайно що ні. Особливо після того, як в мене всадили порцію заряду.
- Ти казав, що не буде боляче коли влучить куля. Може тобі й не боляче, але в мене темніло в очах. – сказав Сел.
– Я казав, що можна буде терпіти. – відповів Пот. - І ти, здається, легко з болем справлявся.
- Справлявся, але не легко, - відповів Селбіт, - краще щось придумати, щоб не знепритомніти. Але годі балакати. Я починаю сканування частот.
Ксайд заплющив очі і заглибився в роботу. Поттер відкинувся на спинку сидіння і прийнявся розглядати околиці. Будинок Солка знаходився на краю міста і був оточений дикими чагарниками. Зарості закінчувалися біля паркану і всередині вже були доглянутим садом.
Небо затягло хмарами, що було не дуже звично. Цікаво чи на цій планеті буває зима? Судячи з рослинності, напевно не буває, тому що дерева і кущі мали велике листя, в деякі можна навіть загорнутися. Рослини були інші, але все ж схожі на тропічні рослини Землі. Та й планета була схожа на Землю – такі ж гори, така ж земля, таких самих кольорів рослини – зелені. Щоправда інші тварини. Проте птахи схожі. Як, зрештою, і комахи. Повітря було насичене цілком земними ароматами - пилюкою і зів’ялою травою. Чим не Земля? На Поттера наринули ностальгічні спогади, які перервав вигук Селбіта.
– Є!
Хаб подивився на друга і подумав, що треба буде просити Боррета зробити йому такі самі імпланти, бо він в порівнянні з Ксайдом сліпий. Пот розраховував на силу, але виявилося, що більше потрібна інформація, щоб потім прикласти силу. І те, що вони так зосереджено тренувалися на базі не дуже то й потрібно. Удари які їм завдають, для маси, яку мають вони в костюмах, як дитяча штурханина. Зате їм достатнього одного удару, щоб вивести противника з ладу на тривалий час. Але звідки було знати, якщо ніхто ніколи не мав такого досвіду? Погано, що в них немає не полегшеного варіанту одягу. В боротьбі з Араксом вони б знадобилися.
За роздумами Поттера почало хилити до сну. І він, здається, трохи задрімав, бо почув вигук Ксайда.
- Ну от, я працюю, а він дрихне. Агов, прокидайся проспиш весь напад.
- Який напад?
- Аракс на нас насилає близько трьохсот людей.
- Нічого собі. – здивувався Хаб. – розказуй про що дізнався.
- Добре. Заводь машину і їдемо. Не хочу, щоб нас зауважили і внесли корективи в плани нападу. Я зловив їхню частоту коли Солк показував руйнування, які ми залишили. Аракс не міг повірити, що це зробили двоє людей. До речі, там загинуло чотирнадцять бойовиків, а більше двадцяти поранені. Загалом в нього було п'ятдесят дві особи охорони.
- Ну, левову частину вони перестріляли самі тоді в кімнаті. - Зауважив Пот.
- Так, але факт лишається. Аракс двічі дивився на побоїще і вирішив, що йому не варто зв'язуватися з такими божевільними як ми, бо нормальні люди, ще й беззбройні, такого зробити не можуть. Він посилає чотири загони, щоб прочесати все місто і знайти нас. Нас мають вбити, а голови принести.
- Нічого собі бажання! А ще кажуть що вони високорозвинена цивілізація? – обурився Хаб і добавив - Здається ми серйозно влипли. Є ще щось?
- Так. Солк повинен приготувати для них зброю, гранати та вибухівку.
– От падлюка. В тебе є якісь пропозиції?
- Думаю, що це найкращий час для нападу на Аракса в його лігві. - Відповів Сел.
- Знаєш де його шукати?
- Звісно. Я знайшов файл, який містить інформацію як про сам комплекс, так і про його місцезнаходження. Солк зробив копію носія інформації. Так що можемо вирушати.
- Коли мають прибути люди Аракса?
- Перша партія прибуде до дев'ятої вечора. - Відповів Селбіт. – До дванадцятої мають прибути всі. О першій годині ночі вийдуть на пошуки. База Аракса знаходиться в печерах про які згадував Солк. Відстань від нас становить триста вісімдесят кілометрів. Туди веде хороша автострада, і лише останні двадцять кілометрів потрібно буде їхати ґрунтовою дорогою. Машиною яка в нас є будемо їхати менше двох годин. Зараз в нас третя. В п'ятій вже будемо там. Можна навіть відпочити.
– Відпочивати ніколи. Виїдемо пізніше, а зараз треба підготуватись. Я маю кілька міркувань як вдосконалити наші костюми.
В готелі друзі прийняли душ та дуже добре підкріпилися калорійною їжею. Після того Поттер замовив в столі замовлень додаткові частини до їхніх костюмів. Це було щось на зразок дуже еластичного утеплювача, який Хаб причепив як підкладку під меоловий одяг. На плечах і капюшон він дав подвійний слой. Після вдосконалення вони виглядали досить великими. За словами Поттера, підкладка повинна брати на себе більшу частину енергії пострілу. Правда в костюмах стало відчутно спекотно. Але що поробиш, чимось треба було жертвувати.
Після того, як з одягом закінчили, друзі залишили машину Солка на околиці міста і найняли інший автомобіль, на якому вирушили в поїздку, прихопивши з собою ще їжі. Вони витратили багато енергії і зовсім мало спали тому сили відновлювали харчуванням.