Розділ 12

Після сну прийнялися досліджувати базу. Чесно кажучи, це була не легка праця знайти щось в такому великому об’ємі і Ксайд, та й Поттер також, він тільки не показував це, не сподівався на швидкий успіх. А шукати було де. База мала середній діаметр 360 км. Середній, тому що не була ідеально круглою. На ній були і надбудови, три з яких виступали майже на чотири кілометри, і була велика рівна площадка, десь сорока - п'ятдесяти квадратних кілометрів, і були ідеально круглі, величезного діаметру ями, які під шаром пилу дуже нагадували кратери.

Але досліджувати було потрібно. Був розроблений план, за яким діяли. Спочатку вирішили провести експедицію до центру. Між скупченнями майданчиків були колодязі. Поттер висловив припущення, що тут колись проходили вентиляційні шахти, ліфти та комунікації. Якщо це так, то вони повинні пронизувати базу наскрізь, принаймні до центру. Щоб краще орієнтуватися провели освітлення з корабля. Декілька потужних прожекторів і відбите від металу світло створили майже денне освітлення на кілька кілометрів. Один із прожекторів був поміщений над шахтою, найбільшою з тих, які вони оглянули. Провели тренування з реактивними установками. Хоча гравітація була невелика, але її вплив при управлінні відчувався.

І ось приготування позаду. Залишилося вирішити, хто залишиться біля корабля, а хтось полетить до центру. Природно, що Боррет був поза конкуренцією. Тому Сел і Пот тягли жереб. Пощастило Хабу. Ксайд залишався і мав діяти за планом. А за планом йшло дослідження всіх надбудов та западин, що зустрічалися на базі. Він мав досліджувати найближчі, але при цьому повинен старатися бути в зоні радіоконтакту. Після настанов Селу, Хаб і Боррет стрибнули в шахту. Падіння було повільним тому Поттер увімкнув свою реактивну установку. Швидкість збільшилася і через кілька хвилин вже виднілася тільки світлова крапка. За ним полетів професор. Зіткнення з перешкодою мандрівники не боялися, бо скафандри мали радари, які в разі чого автоматично змінювали курс чи зупиняли рух.

Ксайд лишився один. До повернення дослідників було годин шість плюс, мінус годину. Потрібно було вирішувати що робити, куди податись. Сел вивів карту поверхні, щоб глянути де розташовані об'єкти які можуть його зацікавити. Їх було кілька. Він вибрав найбільший з тих що був поряд. Він мав вигляд правильного квадрата і височів над поверхнею бази метра на три та розміщувався на відстані приблизно два кілометри. Були об'єкти і ближче, але невеликі. Це в основному були споруди у формі кола або квадрата, розмірами до двох метрів і висотою не більше метра. Той об'єкт який вибрав Сел був досить великою спорудою і мав розміри сорок на сорок метрів.

По дорозі Ксайд оглянув люк що вів на поверхню. Люк був на завісах і мав простий, примітивний важіль, що притискав кришку до країв. Селбіт смикнув за важіль, але зрушити не зміг. Він повідомив друзям про своє відкриття. Ті в свою чергу повідомили, що в них все нормально, політ спокійний і жодних змін в пейзажі не відбувається.

Сел рухався по площадках, перестрибуючи з однієї на іншу та перелітаючи між скупченнями. Одного разу не розрахував і проскочив платформу. Неабияк переляканий приземлився на платформі нижнього рівня. Але нічого страшного не сталося, і за допомогою ракетного двигуна він повернувся на попередній рівень.

Нарешті він добрався і переводить дух біля зачинених дверей. Сел перевірив маршрут на комп'ютері скафандра. Все вірно. Слідкуюча за його переміщенням система показувала, що він на місці. Жодних відхилень від наміченого маршруту немає. Ксайд увімкнув ліхтар і почав огляд дверей. Зачинені. І раптом він зрозумів, що вони замкнені з середини, тобто з іншої від нього сторони. І вони були розташовані метрів вісім нижче поверхні. Це дуже зацікавило Селбіта. Це була перша закрита споруда. Виходить що, можливо, база і не є вже такою порожньою шкаралупою. Він пішов по периметру. Завернувши за ріг Сел виявив ще одні замкнені двері. Він облетів всю споруду і кожна сторона мала зачинені двері.

Це було знущання над ними. Навіщо закривати приміщення в середині пустої і закритої ззовні бази, де навіть немає матерії? Все що Сел думав про це свинство він повідомив Хабу і Боррету. Ті у відповідь повідомили, що знайшли велику платформу, яка заставлена паралелепіпедами, такими самими які іноді зустрічалися на майданчиках. І якщо деякі площадки мали один, рідше два паралелепіпеди, то тут вони виявили цілу платформу металевих контейнерів. По комп'ютеру було видно, що дослідники подолали вже більше половини шляху.

Селбіт вирішив більш детально дослідити приміщення. Він облетів його зі всіх сторін і дуже уважно оглянув всі стики дверей. І раптом виявив що одні з дверей прочинені. Зовсім трішки, пару міліметрів, але прочинені. Сел спробував відкрити, проте ті навіть не зрушилися. І раптом його осяяло. Боже мій, який він дурень, адже двері зроблені з матеріалу, який схожий на меол, а це означає, що їх вага величезна. Не дивно, що він не може зрушити. Можливо що і двері з зовні також відчинені, але вони не могли відкрити через їхню вагу. Свої міркування він повідомив друзям. Поттер відповів, що він на верху намагався відкрити з допомогою мега сили, але нічого не вийшло.

Ксайд включив мега силу і двері відкрилися. Він зайшов в середину і опинився в невеликій кімнаті, зовсім маленькій, яка мала ще двері навпроти. Швидше за все це шлюзова камера. Сел прочинив важкі двері та посвітив в середину. Ліхтарик висвітлив великий простір, зі стінами, підлогою та стелею. Біля кожної з чотирьох стін було по такому ж шлюзу, як той, через який увійшов Ксайд. По середині цієї великої зали розміщувалася якась споруда.

Сел підійшов ближче. Це був правильний конус заввишки понад два метри, може два з половиною. В основі він був, напевно, метрів п'ять. Навколо нього було два кільця. Внутрішнє кільце складалося з шести сегментів, які мали вигляд тумби вистою метр і шириною півметра. Між ними були приблизно метрові проходи. Зовнішнє кільце складалося з трьох сегментів, але тумби були більші за розмірами. Вони мали висоту, напевно, півтора метри і ширину біля метра. Вся конструкція розміщувалася на підвищенні, яке було вище рівня підлоги на дві сходинки. Біля одного зі шлюзів стояв вже знайомий паралелепіпед. Це все, що було в залі.

Селбіт вийшов назовні і зв'язався з рештою команди. Ті вже були в самому центрі, де знаходилася величезна куля. На гігантській конструкції замикалися всі ребра жорсткості. Поттер сказав, що база схожа на величезний персик, в середині якого кісточка. Також вони повідомили, що повертаються, бо нічого цікавого немає. Боррет сказав, що його оптимізм дуже зменшився, і їм, напевно, треба буде витратити роки, щоб дослідити базу. По їх розмові відчувалося, що вони втратили надію знайти щось путнє. Ксайд сказав, що чекає і приготує смачний обід. Ті подякували і відповіли, що будуть через годину, а може й менше, бо дорогу знають, а тому можуть летіти на максимальній швидкості.

Селбіт також відчував втому. Ці великі порожнечі, відкриті простори давали зрозуміти яка ти маленька, майже нікчемна істота. Здавалося, ніби вся база тисне на тебе своєю вагою. Завжди було присутнє почуття страху, щоб не звалитися в прірву. А ще темрява, яка постійно оточувала з усіх боків. Все це здорово втомлювало. Сел вирушив на корабель готувати приємну зустріч стомленим друзям. Про своє відкриття він їм так і не повідомив, вирішив зробити сюрприз, який може виявитися ще однією купою міцного матеріалу.

- Що будемо робити далі? – запитав Поттер після обіду, коли вони відпочивали.

- Не знаю що й сказати. - відповів Тресан. – З одного боку, ми зробили відкриття всесвітнього масштабу. Але з іншого виявилося, що це марне відкриття, яке не можна використовувати.

- Навіщо вони зробили базу такою величезною? – несподівано запитав Пот. – Тут можна розмістити населення цілої планети.

- Може, так воно і було. – зітхнув Сел. - Може вони думали, що врятуються.

- На цю тему можна гадати скільки завгодно. - промовив Трес. – Але питання, що робити далі, залишається відкритим. Давайте сформулюємо це питання інакше: чи вартує продовжувати дослідження бази?

- Вам що, набридло дослідження? – здивувався Ксайд.

- Мені ні. Але я хочу дізнатися ваше ставлення до цієї справи. – відповів Боррет.

- А що, в нас є вибір? - посміхнувся Сел. - Чи, може, ви, професоре, знайшли нам нове заняття?

- Можливо, і знайшов.

- Цікаво яке?

- Спочатку відповідь чи ви хочете продовжувати дослідження бази?

- Я хочу. - відповів Ксайд.

- Я теж. - відповів Хаб. – в крайньому разі маємо місце, де ми в безпеці. Тепер потрібно його обжити.

- Добре. - Боррет підвівся з крісла і відійшов на кілька кроків. – Базу можна досліджувати роками. Нас дуже мало, нам потрібно більше людей. Прошу не перебивати. Я, коли ви відпочивали, порився в базі даних нашого бортового комп'ютера і виявив один цікавий файл. Там список людей, які були відправлені до біоконтейнера. Але насправді всі ці люди знаходяться на планеті Карликів. Так, вони на тій самій дослідній базі, яка розташована в болотах планети. Чутки виявилися правдою. Там знаходиться багато людей. Величезна кількість з них має вчений ступінь. Деяких навіть знаю. Вони і є саме ті люди, які з радістю нам допоможуть. Правда є дві маленькі проблеми – привезти їх сюди та десь розмістити. Так от, я пропоную спершу вирішити другу проблему, а потім ви вдвох їх привезете. Є питання?

Це було несподіванкою. Завжди обережний і трохи боягузливий, ні, не за себе, за інших, він зараз заявив про таку, можна сказати дуже небезпечну справу, яку вони мають провернути. Побачивши що друзі розгублені, Боррет посміхнувся і продовжив.

- По ваших здивованих обличчях бачу, що ви хочете запитати чи у своєму я розумі? Запевняю, з головою в мене все в порядку. А до пропозиції, що я озвучив, мене привели мої улюблені філософські роздуми. В даному випадку я думав про смерть. І не потрібно робити такі великі очі. Стисло окреслю хід думок. Перший незаперечний факт, а вірніше твердження: ми помремо. Так, це правда, і тут нічого не вдієш. В нашому випадку є кілька шляхів для здійснення цього факту. Перше, це померти тут, досліджуючи базу і забути про зовнішній світ. Для нас це найбезпечніше. Від цього ніхто не виграє, бо дуже малий шанс що базу знайдуть знову. Тобто вона буде тут доти, доки не розсиплеться навіть цей міцний матеріал. Тому ця смерть нам не підходить. Далі. Можна померти від того, що на нас нападуть бо ми найбільш розшукувані люди всесвіту. Звичайно, ми будемо чинити опір. Але врешті-решт нападники знайдуть спосіб, як нас умертвити. Це лише справа часу. Від цього виграє Інститут Охорони, бо, крім нашої смерті, він отримає й базу. Не знаю, що він з нею робитиме, але мені б цього дуже не хотілося. Тому така смерть нам не підходить ще більше, ніж перша.

- Цікавий у вас хід думок, професоре. – Поттер пошкрябав потилицю.

– Продовжуємо огляд смертей. Є ще варіант померти при спробі чинити опір ІО і принести йому максимум шкоди. Від цього виграє громадськість, тому що вона дізнається про існування бази, і про спосіб порятунку всіх, хто живе в цьому всесвіті. І якщо перший факт можна спочатку і не відкривати, то другий слід обов'язково донести до громадськості. І я вирішив що ця смерть і є саме та, яка нам підходить.

- Професоре, а ми обов'язково маємо померти? - Запитав Ксайд.

- Це ти про що? – не зрозумів Боррет.

- Ну, я в сенсі того, що якщо раптом, зовсім випадково, ми все ж таки в цій боротьбі виживемо, нам що, потрібно буде обов’язково накласти на себе руки?

Повисла мовчанка. Всі оторопіло дивилися на Селбіта. І раптом, спочатку Боррет, а потім Поттер та Сел вибухнули сміхом. Вони сміялися так, що сльози виступили на очах. Це був сміх людей, які втомилися від життя, яке вони вели зараз. Це був сміх людей, які знайшли вихід з глухого кута. Давно їм не було так весело. Трохи охолонув Боррет сказав:

- Ну і жартівник же ти, Сел. Так серйозно поставити запитання. Це треба вміти. В тебе справді є щось артистичне.

- Та й ви не обділені талантом, Тресан. – сказав Ксайд. – Підійти до вирішення проблеми з такої точки зору. Це теж треба ще вміти.

– Для цього треба бути філософом. – добавив Поттер. - Але повернімося до ваших планів, професоре. Як я зрозумів, це ще не все?

- Так, не все. Коли ми прилетіли до центру бази я побачив те, що підтвердило мої припущення - база була керована, і могла рухатися в просторі. Я поєднав всі карти поверхні, які ми склали останнім часом, в одне ціле і отримав цікаву картинку. Селбіт виведи зображення на екран. Це файл під назвою «База».

На екрані з'явилося зображення планети. Воно було об'ємне і з сіткою координат. Вийшла справді цікава картинка. Планета мала дещо поздовжню форму. Якщо провести координату крізь її велику вісь, то виходило, що на вершині знаходився відкритий ангар де вони зараз знаходяться. З іншого боку осі, або в хвості, знаходилася величезна кругла впадина, навколо якої розміщувалися три випуклості, що разом утворювали рівносторонній трикутник. На верху знаходився величезний ангар, відкритий вхід якого направлений в сторону хвоста. В низу, з іншої сторони від ангару, розташовувалася величезна площадка. Ближче до носової частини бази, в місці де закінчувалася величезна площадка, було три малі, в порівняні з величезною, круглі ями, навколо яких було по три опуклості що теж утворювали рівносторонній трикутник. Це були найбільші деталі які мали симетричне розміщення. З не симетрично розміщених великих деталей був тільки чотирикутник, розташований трохи вище носової частини.

- Що скажете на це? - поцікавився Боррет.

- Схоже на літальний апарат. – відповів Поттер. - Це хвіст, це ніс, це днище. Я не здивуюся, якщо з нього можуть висовуватися лапи.

- Так, дуже схоже. - Погодився Селбіт. – цікаво на якому паливі ця махина працює?

- І скільки вона його їсть? - добавив Пот.

– Це з'ясуємо потім. - відповів Тресан. – зараз мене цікавить ось цей квадрат. Чи не здається вам, що він схожий на рубку управління?

- Здається. – погодився Хаб.

- Сел, ти намагався потрапити туди. Я так розумію, без результату?

- Чого це без результату? – здивувався той - Я туди попав.

- В середину? – не повірив Хаб.

- Так, в середину.

- І нічого не сказав? – здивувався Пот.

- Я хотів, але Трес виступив з такою теорією, а потім з такою пропозицією, що мені вилетіло з голови. Та якщо чесно, там нічого особливого немає. Є якийсь великий конус та два ряди сегментів навколо. Це все.

– І це нічого немає? – Поттер аж підскочив в кріслі. – Ось тобі вдячність. Ми даремно покрили більше трьохсот кілометрів, а він просто пішов прогулятися і знайшов рубку керування. І ще стверджує, що там нічого немає.

- З чого ти взяв, що це рубка керування? - здивувався Сел.

- А ти хіба не чув нашої розмови під час польоту? – також здивувався Пот.

- Ні. -

- Де тебе носило? – обурився Хаб - Але не важливо. Я запитав професора, що він сподівається знайти в центрі, чи бува не рубку управління. Він відповів, що вона, на його думку, по перше повинна бути герметична. Якщо логічно подумати, то база могла використовуватися частково, і заповнювати весь простір повітрям не доцільно. Тому рубка управління має бути ізольована.

- Це тільки припущення, - втрутився Боррет.

- А по друге, рубка повинна бути на поверхні, і не далеко від посадкових майданчиків. – закінчив Поттер.

- Годі розмов. – Трес підвівся з крісла - давайте подивимося що там таке. Так чи інакше, але приміщення можна використати як житло, бо в нашому старому залишатися небезпечно. До речі, Сел, повідомлень з нашої станції немає?

- Ні, все по-старому.

- Тоді пішли вдягатися.

Друзі захопили з собою потужну освітлювальну установку і тепер розглядали все при хорошому освітленні.

- Не здається вам, що для рубки це приміщення велике? - Сказав Хаб.

- Так, величенька - погодився Трес. - але й база велика.

Після візуального огляду, який нічого не дав, вирішили все обміряти. Для цього Боррет захопив із собою дуже зручну лазерну рулетку. Точність до мікронів. Із замірів слідувало що конус мав п'ять метрів в діаметрі. Внутрішнє кільце від нього було також на відстані на п'ять метрів. В діаметрі мало п'ятнадцять метрів плюс півметра завтовшки. Зовнішнє кільце сегментів від внутрішнього знаходилося на відстані два метри і мало діаметр двадцять метрів плюс метр товщини. Три проходи мали ширину півтора метри і височіли над рівнем підлоги на дві сходинки по п'ятнадцять сантиметрів кожна. Зал, де все це розміщувалося, мав розміри сорок три метри на сорок два. Його висота була 12 метрів. Загалом було зроблено ще безліч різних вимірів, які за задумом Тресана повинні були допомогти у вирішенні загадки. Якої загадки він поки що не знав.

Після годин ретельних вимірів і прискіпливих оглядів, де всяка дрібниця, чи то горбок чи маленька ямочка, реєструвалася з відповідними замірами і прив'язками, вони повернулися на корабель. Боррет відразу пішов до комп'ютера ввести дані, а Сел зголосився йому допомагати. Поттер пішов спати.

Наступного дня вони на моніторі крутили складене зображення у всіх проекціях, але без результату. Як завжди, база не поспішала видавати свої секрети.

- Які будуть міркування? - спитав Боррет, коли вдосталь надивився на малюнок.

- Жодних. - відповів Ксайд.

- І в мене немає. - відповів Хаб.

- Але ж хоч якісь асоціації у вас виникли? – не вгавав Тресан.

- Так, виникли. – сказав Пот. - Повна безвихідь.

– Слухайте, давайте міркувати логічно. - Замислено сказав Селбіт. – Уявимо себе на місці тієї цивілізації. Яким чином ви би залишили послання, знаючи наперед, що будь-яка матерія, крім цього матеріалу, назвемо його для зручності також меол, не витримає випробування часом?

- Я написав би меолом. - відповів Поттер.

- А як прочитати? Та й багато не напишеш, це не олівець. Ти працював із цим матеріалом і знаєш що це таке. – сказав Сел.

- Я думаю, що така розвинена цивілізація знайшла б спосіб як написати. – парирував на це Хаб. - Тим більше що вони змогли побудувати таку базу.

- Можливо маєш рацію. А як ви на це дивитеся, професоре? - Звернувся до нього Ксайд.

- Сел, а ну виведи ще раз зображення на екран. Ні, не в об’ємі. Дай проекцію зверху. Так добре. Тепер збільш зображення щоб було видно деталі і повільно переміщай від краю до краю. Тепер дивіться, чи немає тут чогось, наприклад значка, малюнка… ну ви зрозуміли.

Спочатку ніякого порядку або системи в розміщенні знайдених нерівностей вони не помітили. Але Ксайд модифікував малюнок. Він зменшив зображення щоб було видно весь зал, і збільшив всі нерівності які були. І тут виразно проявилася спіраль, яка сходилася на одному із внутрішніх сегментів.

- Як ти до цього додумався? - Здивувався Пот.

- Ніяк. - відповів Сел. – бугорків не було видно, я їх збільшив. От і все.

- Сел, ти молодець. – Боррет хлопнув його по плечі - Побігли дивитись, що там знаходиться.

Це були дві невеликі, міліметрів п'ять, кульки, які ніби приклеєні до матеріалу. Матеріал навколо кульок, як і вони самі, був на тон світліший. Більше нічого. Вони знову ретельно оглянули всі поверхні, але нічого не знайшли.

Минуло кілька днів. Було проведено пару експедицій в найближчі райони, але нічого нового не знайшли. Тільки зачинені люки. Один люк Поттер відчинив і вони вийшли на поверхню. Нічого складного в цьому не було. Не хитрий важіль, який притискав кришку до кромки отвору. Для доброї герметизації місце де стикалися два матеріали були дуже добре притерті.

З корабля вирішили переселитися на базу, а після цього відправляться на планету Карликів за полоненими. Переселення почали з того, що перевезли всі контейнери з великого ангару в малий. Це була важка праця, проте Поттер весь свій час відпочинку проводив в дослідженні бази. Енергії йому не займати.

Одного разу, коли Селбіт і Боррет спали сном втомлених орачів, Пот з вереском влетів в корабель і в авральному порядку їх розбудив. Ті дуже перелякалися і подумали, що на них напали. Хаб їх заспокоїв і сказав, що знайшов щось дуже цікаве. Вони поспішили в рубку управління. Всередині Пот залишив їх біля входу, а сам пройшов до внутрішнього кільця та щось зробив. І раптом вершина конуса заблищала. Це було слабке золотисте мерехтіння. Всі, як заворожені, дивилися на вершину. Нарешті Ксайд запитав:

- Що ти зробив?

- Під'єднав акумулятор до кульок.

– Як просто. - промовив Сел. - приєднали акумулятор і тепер в нас є ілюмінація. Романтика. Купа заліза з ілюмінацією. Це все, що змогла придумати цивілізація, яка жила багато років тому до нас? Мило з їхнього боку, навіть красиво, але безглуздо.

- Може в цьому мерехтінні є якийсь прихований сенс? - Запитав Хаб.

- Який сенс? – Сел ображено накинувся на Поттера – воно просто мерехтить.

- Друзі мої. - Боррет був в гарному настрої. – Не треба засмучуватися. Це мерехтіння доводить, що база не мертва. Вона зберігає в собі багато таємниць, які нам належить відкрити.

- Я б так не радів. - скептично буркнув Ксайд. - Це може все, на що здатна ця купа заліза.

– Ну, по-перше, це не залізо. – спокійно продовжив професор - А по-друге, ви не уявляєте як важко зробити цей матеріал провідником електрики. Поттер, підключи, будь ласка, до бази кабель від освітлювальної установки.

- Може не треба. Раптом перегорить?

- Що перегорить? Цей матеріал? Та швидше розплавиться наш корабель, ніж провід міліметрової товщини цього матеріалу. У нас колись проводили експерименти над цим матеріалом, коли намагалися зробити його провідником електрики. Навіть були зроблені дослідні зразки. Але через те, що це була дуже трудомістка робота і не було галузі де можна було б цей матеріал використати, далі лабораторних розробок пішли.

Тим часом Поттер підключив кабель від освітлювального пристрою. Цього разу зникла верхівка конуса, а на його місці з'явилося дві кулі. Одна маленька, зеленого кольору, а інша велика, червоного, яка миготіла. Між ними була жовта стрілка що вказувала в сторону великої кулі. Стрілка також блимала.

- Що скажете, док? - Запитав Пот.

- Не знаю. Знову загадка.

- Може замало енергії. - Припустив Сел.

- Можливо. Поттер підключи кабель від другого світильника.

- Добре. Сел посвіти будь ласка, а то я зараз вирубую світло.

Як добавили живлення, зелена куля стала більшою, а червона зменшилася.

- Що скажете, док? - знову запитав Поттер.

– Скажу що ми на вірному шляху. Потрібно більше енергії. Мені здається, що нарешті база нам підкорилася. Потрібно вичислити кількість енергії. А ну заміряйте діаметри шарів.

Друзі поміряли і Ксайд вирахував у скільки разів об'єм великої кулі перевершує малий і на стільки разів вирішили збільшити подачу енергії. Для цього довелося задіяти корабельний перетворювач енергії на всю потужність. Але це було не все. Вони не мали кабелю такої довжини. Добре, що поблизу був люк. Через нього кабель вивели на поверхню, потім підігнали корабель і таким чином вирішили проблему з додатковим живленням. Після кількох годин роботи все було готово. Всі всілися на сегменті внутрішнього кільця і Поттер включив живлення.

Проходили хвилини, а ніяких дій не відбувалося. В друзів виникло відчуття образи за дурні жарти, можна навіть сказати знущання, які заклала колишня цивілізація в цю базу. Вони марно провозитися майже чотири години збираючи весь що в них був кабель, а тепер треба буде стільки ж витратити часу, щоб кабель приєднати на місце?

Раптом вершина конуса почала зникати. Дедалі більше конус розчинявся і нарешті зник зовсім. Це було неймовірно, але конус зник і можна було бачити сегменти за ним. І знову нічого. Друзі терпляче чекали і нарешті простір перед ними почав тьмяніти. Він ставав все темнішим і темнішим. В середині з'явилася світла крапка. Чим темнішим ставав простір, тим світлішою ставала крапка. Нарешті, коли темрява стала майже чорною, крапка спалахнула. Друзям перехопило дух від того як реалістично прокотилася хвиля світла крізь них. На місці крапки з'явилася вогняна куля, що збільшувалася. Вона росла і тьмяніла, а навколишня чорнота світліла. Нарешті чорнота розсмокталася зовсім, а куля заповнила весь об'єм та стала прозорою. В її об’ємі проглядалися безліч маленьких спіралей, кульок, веретен, які розбігалися зі збільшенням кулі. І знову простір почав тьмяніти. Яскраві об'єкти всередині ставали все червонішими, їх ставало дедалі менше. В центрі з'явилася крапка, яка ставала все яскравішою. Цикл повторився. Але цього разу біля центру з'явилася зелена цятка. Вона єдина не змінювала колір, і все ближче підходила до яскравої крапки, поки вони не злилася. І в цей момент стався спалах. І знову та сама картина, безліч маленьких спіралей, кульок, веретен, які розбігалися, тільки на цей раз в центрі залишалася зелена крапка. Коли зображення досить потьмяніло, а крапка стала яскравою, картинка раптом зупинилася. Все завмерло.

Минуло кілька хвилин. Жодних змін. Поттер промовив:

- Що не кажіть, але я нічого подібного ніколи в житті не бачив. Гарно зроблено. І реалістично. А вибух? Дух перехопило коли хвиля проскочила крізь мене. Ну що скажете, мислителі?

– Дивіться, продовження. - перервав його Сел.

І дійсно, зображення зникло, а зелена крапка перетворилася на схематичне зображення бази, таке, якою вона виглядала зараз - зі всіма горизонтальними майданчиками, що йшли по колу і вертикальними смугами, що сходилися на центральному масивному сердечнику. Знову зображення збільшилося і друзі побачили рубку, в якій вони зараз були, а на місці конуса йшла трансляція того що вони бачили, тільки в прискореному варіанті. Проте коли появилася рубка, в ній з'явилося схематичне зображення людини, маленький чоловічок, який підійшов до одного з сегментів внутрішнього кільця. І знову відбулася зміна картинки – тепер ми бачимо те що бачить чоловічок. Він підходить до сегменту і натискає рукою. Утворився квадрат який подався вниз і в бік, відкриваючи ряд кнопок. Чоловічок натискає центральну. Після цього фільм переривається і починає прокручуватися знову з місця коли людина підходить до сегмента. І так по колу.

Першим не витримав Поттер.

- Ви довго дивитиметеся цей мультик?

- Ми намагаємося зрозуміти його сенс. - Відповів Селбіт.

- А що тут розуміти, - здивувався Хаб, - треба зробити те, що там показують.

- Думаєш так просто? - Запитав Сел.

- Звісно. Де той сегмент?

- Там, - показав Боррет, - здається, це він.

Всі підійшли ближче та побачили квадрат що трохи виступав над поверхнею. Ксайд натиснув на нього і той подався вниз та ковзнув в бік під поверхню. Відкрилася панель з кнопками. З правого боку було шістнадцять: чотири на чотири. Посередині хрест: одна центральна та по кнопці з чотирьох сторін. З лівого боку було дванадцять кнопок: три на чотири. Селбіт натиснув на центральну, як показувалося у фільмі.

Фільм продовжився. Тепер людина стояла за пультом. Над пірамідою світилася зелена цятка бази. Він натиснув праву кнопку центрального хреста. З'явилося зображення хрестика. Він почав натискати решту кнопок хреста і тим самим рухати курсором.

- Ну, це ми могли і самі здогадатися, не такі вже і невігласи в комп’ютерах - пробурмотів Сел, але ніхто ніяк не відреагував.

Чоловічок продовжував. Показавши як рухати курсором, він зупинив його біля бази і натиснув центральну кнопку - утворилася синя крапка. Чоловічок натиснув на першу кнопку правого ряду. З'явилося зображення бази як кулі з позначенням голови і хвоста. Це зображення подвоїлося і змістилося вбік на діаметр. Знову з'явився чоловічок, який помістив синю крапку на утворене нове зображення і натиснув чотири рази на першу кнопку правого ряду кнопок. До зображення додалися ще чотири діаметри бази. Разом стало п’ять. Чоловічок помісив курсор на останнє зображення і натиснув нижню кнопку лівого ряду що стояла трішки окремо від решти. Це видалило зображення бази. Він ще кілька разів натиснув видаляючи всі створені дублі.

Загалом була продемонстрована навчальна програма, яка показувала як вимірювати відстань, де одиницею довжини був діаметр бази, від голови до хвоста. Закінчувалась вона тим, що потрібно було вказати відстань до найближчого джерела матерії, після чого починалося будівництво. Було незрозуміло, навіщо будувати базу, якщо вона вже побудована, але демонстрація повторювалася знову й знову, вимагаючи введення відстані. Довелося вникати в розрахунки.

Система обчислення була шістнадцятковою, тому що коли відстань дійшла до шістнадцяти, то з'являвся значок у вигляді вертикального овалу, і тоді чоловічок натискав на другу кнопку правого ряду – з'являвся такий самий значок. Коли стало двісті п’ятдесят шість шістнадцяток, з'являвся інший значок - горизонтальний овал, або число, що означає квадрат шістнадцяти. Далі йшов третій ступінь, четвертий і так до п'ятнадцяти. Лівий ряд кнопок означав збільшення отриманого числа в два, шістнадцять, тридцять два, шістдесят чотири, і так до 16384 разів.

На загал, для не обізнаної людини система числення була складна і страшенно заплутана. Наприклад, світловий рік за цією системою можна було записати так: натискали п'яту клавішу правого ряду плюс першу лівого і ще раз першу лівого, потім центральну, яка служила клавішею введення. Далі знову натискали п'яту правого ряду плюс першу ліву, введення, знову вже четверту праву і дев'яту ліву. Введення. Четверту правого плюс п'яту лівого. І так ще близько восьми операцій, поки не буде досягнуто точності менше діаметра бази.

Поттер висловив з цього приводу все, що думав, але професор заявив, що це єдиний спосіб ведення розрахунків, який вони могли запропонувати, що б ми зрозуміли. Звичайно, можна було прийняти за міру довжини будь-яку константу яка зустрічається в природі, наприклад довжину хвилі якогось випромінювання, або діаметр атома, адже ці величини і тоді були тими самими величинами. Але проблема в тому, як нам повідомити яку саме константу вони використали, тим більше, що величини дуже малі?

- З цим зрозуміло, - погодився Поттер, - але на якого дідька будувати базу, якщо вона вже побудована? І хто її будуватиме?

- Давайте введемо що небудь, може, буде продовження? - Запропонував Сел.

- Стривайте, я не думаю, що це щось дасть, бо, напевно, програма має якусь мету. – сказав Боррет.

- Тоді яку? - Запитав Пот.

- Не знаю. – відповів Боррет.

- Тоді, Сел, натискай на клавіші. – рішуче промовив Хаб. - Мені набридли наукові підходи. Працюватимемо методом тику.

- Авжеж. - посміхнувся Ксайд. – Цей метод ще ніколи не підводив.

– Що за метод? - Здивувався Боррет. - Ви ніколи не згадували про нього?

- Бо не було нагоди. – сказав Селбіт натискаючи кнопки. - Вчіться, професоре, працюють професіонали. До речі, цей метод дуже добре зарекомендував себе при роботі з комп'ютером, особливо якщо програма не відома.

Після кількох натискань, він тричі під ряд натиснув клавішу введення, як це було в програмі, і відійшов від пульта.

- І що ж ви ввели, яку відстань? - поцікавився Тресан.

- Не знаю.

– Як не знаєте?

– Так, не знаю. Просто натиснув і все.

– А ваш метод? Ви що, ним не скористалися?

– Це і є наш метод.

- Не зрозумів?

- А що тут розуміти? - Встряв Поттер. - Суть методу полягає в тому, що натискаєш навмання.

- Оригінально. – Боррет хотів потерти себе за підборіддя, але рука натрапила на шолом скафандра. – що показує конус?

Конус нічого не показував.

- Відсутність результату теж результат. – з’єхидничав Тресан.

- Потрібно почекати. – буркнув Сел. - Може він ще не вирахував.

- Не вирахував що? – зло запитав Боррет.

- Ну те, що я ввів.

- А що ви ввели?

- Не знаю.

- А ви знаєте, що нам, в кращому випадку можливо, доведеться ще раз кілька годин дивитися весь цей мультик з самого початку. А в гіршому ми можемо взагалі нічого не побачити.

- Це чому? - Запитав Пот.

- Тому що ті, хто писав програму, розраховували на високо розвинутих людей, а ви своєю легковажністю показали, що інтелектом не наділені.

- Подумаєш… а може ми помилилися під час введення? – заперечив Поттер. – Вони самі вигадали таку заплутану систему розрахунків.

- Справді, у всіх програмах повинна враховуватися можливість помилки. – сказав Ксайд.

- Так, повинна, але це корабель зовсім чужої цивілізації. Хто знає, що в них на думці?

Але з'явилася червона мигаюча куля і через кілька секунд почався повтор навчальної програми.

- Ну що я казав? - зрадів Сел. - Нічого не сталося. Все працює нормально. Вони розумні хлопці і думають так само як ми.

- За винятком того, що потрібно знову дивитися довгий повтор, замість продовжувати наші дослідження. - Боррет був злий.

- Я вибачаюсь за цю безневинну витівку. – винувато промовив Сел. – Але у вас і так не має готового розрахунку. І ми не знаємо, з якою метою це потрібно.

– Це ви не знаєте. І витівка не є безневинна. Прошу надалі таких витівок не допускати. Особливо в справі, від якої залежить наша доля.

- Слухаюсь і підкоряюся. – посміхнувся Сел. - Які будуть подальші розпорядження?

- Дивитись цей ідіотський фільм і нічого не чіпати. – буркнув Боррет.

- Ще одне питання. Ви справді знаєте для чого ці розрахунки? - Запитав Селбіт.

- Так, можливо і знаю, але не скажу. Може потім, коли перестану сердитися. Тільки поводьтеся розсудливо. Я пішов на корабель.

- Я також. – сказав Поттер. – А ти дивися.

- Чому я мушу дивитися? – обурився Сел - Між іншим, твоя вина в цьому не менша за мою. Я би сказав, може навіть і більша. Та чого може, вона однозначно більша, адже це ти мені запропонував цей метод. Та ні, чого запропонував? Ти мене змусив.

- Ага, натискав на кнопки твоєю рукою. - сказав Хаб слідуючи за Борретом.

- Професоре, ви чули, він сам зізнався. – Сел також пішов слідом за ними - І це мій найкращий друг, можна сказати єдиний в цілому всесвіті, а так погано зі мною обійшовся. Тобі не соромно?

Так жартуючи вони прийшли на корабель, де приготували чудовий обід, а може вечерю, бо за часом не стежили. Після обіду професор пішов робити обчислення, а друзі вирішили почати підготовку кампанії зі звільнення в'язнів з планети Карликів. В одному з харчових контейнерів знайшли чарівну колекцію чаю різних сортів. Всі вони відрізнялися як смаковими якостями, так і кольором. Сел вирішив спробувати все.

- Давай, Пот, викладай свої міркування. Відчуваю, що вони в тебе вже готові. - сказав Ксайд, зручно вмостившись в крісло і попиваючи чай.

- Так, готові.

- Як добре, що інколи щось роблять за тебе. Прошу, рядовий Хаб, доповідайте. Вільно. Можете сісти.

- Тобі все жарти, а це справа дуже серйозна. Ризик також дуже великий. Смертельний. В прямому значенні цього слова. - серйозно відповів Поттер.

- Я знаю. - Вже серйозно сказав Сел. – Зізнаюся чесно, що мені навіть страшно, бо гадки не маю що робити в таких випадках.

- Цим ми й займемося. Спочатку треба вивчити противника. Тому зв'яжися з комп'ютером і знайди все про планету, про карликів. Особливо цікавить інформація про базу, обслуговуючий персонал, режим роботи. Якщо є відомості, то все про той табір в глибині планети. Коротше все, все та ще раз все. Нам може знадобитися будь-яка дрібниця.

- Але це години роботи. - обурився Ксайд.

- Не години, а дні. Ти маєш зв'язатися з комп'ютером, що лишився на нашій станції.

- Але там залишився лише невеликий допоміжний, а головний ми розібрали, і він у нас в контейнерах.

- Так? – здивувався Поттер. – А я то думаю, звідки так багато ящиків взялося із запасними частинами. Доведеться зібрати.

– Де? На кораблі він займе багато місця. Хоча нам потрібна лише пам'ять, яку можна приєднати до бортового комп'ютера.

– Тоді за роботу. Коли закінчиш, повідомиш.

- А ти мені не допомагатимеш? - Здивувався Сел.

- Ні. Я хочу зайнятися технічною стороною цієї справи.

- Гаразд. Зайду до Треса, розповім йому.

Ксайд пішов до Боррета, але той жестами показав, щоб йому не заважали. Ксайд повернувся до Поттера.

- Професор зайнятий, і я не знаю, як бути з кораблем.

- А навіщо тобі корабель?

- А як я візьму пам'ять?

- Руками. Вона хіба велика? Наскільки я пам'ятаю, це невеликий акваріум.

- Правильно, але система життєзабезпечення, яка до цього акваріуму приєднана, міститься в трьох контейнерах. Як я їх понесу?

- Хіба? А вдвох ми впораємося?

- Ні. Там три ящики.

- Ну, ти візьмеш два.

- Слухай, давай не ризикуватимемо. Зачекаємо, коли закінчить Трес і все обговоримо з ним. Я не хочу щоб ми щось поламали відключивши один з ящиків. А поки що я допоможу тобі з технічною стороною, хоча і не знаю що мається на увазі.

Під технічною стороною Поттер мав на увазі весь комплекс знань та вмінь які стосуються поводження з технікою. Він ще раніше, коли на станції не було чим зайнятися, зібрав велику бібліотеку відомостей про техніку, яка зустрічається в цьому всесвіті. Техніки було багато. І тепер він вирішив систематизувати відомості. Ксайд допомагав йому. Вони поділили всі апарати на наземні, повітряні, водні, підводні та космічні. А потім почали шукати, що спільного в їхньому управлінні. Спільним виявилося те, що всі вони працювали під керівництвом комп'ютера, і всі мали автопілот. Але Поттера цікавило те, як можна керувати самостійно. Виявилося, що лише одиниці можуть працювати таким чином. Це значно ускладнювало використання техніки в екстремальних умовах, які, можливо, можуть трапитися з ними.

Нарешті з'явився професор. Настрій в нього був поганий. Він повідомив що, якщо його припущення вірне, то скоро вони зможуть перетворити базу на свою резиденцію, і використовувати всю її міць у своїх цілях. Він сказав, що все пояснить на місці після того, як запустить дані в комп'ютер залізяки. Вони попрямували в рубку управління бази де комп'ютер чекав на ввід даних. Професор підійшов до клавіатури, витягнув клаптик паперу, що було дуже дивно, бо всі користувалися електронними записниками, які, до речі, були дуже зручними. Але він витяг саме папір і поклав перед собою. Відзначив хрестиком синю крапку і відповідно до того, що було написано, почав натискати кнопки. Нарешті він закінчив і відійшов в бік. Зображення пропало. Поки очікували, Боррет розповів наступне.

В їх світі давно використовують будівельні роботи. Це пересувні заводи синтезу матерії, які створені для будівництва споруд, доріг та іншого. Достатньо вказати те, що потрібно будувати, і пересувний комплекс за закладеною програмою все побудує. Можливо ця база так само може відновитися. Все що потрібно ввести, так це відстань до найближчого джерела матерії. Правда, не зрозуміло, яким чином матерія буде звідти доставлятися, але це деталі. Тому Боррет вирішив ввести відстань до нашої станції, єдиного найближчого джерела матерії.

- А якщо ваше припущення хибне і база прийме станцію за об'єкт, який потрібно знищити? - Запитав Поттер.

- Я думав над цим, і вирішив, що можна ризикнути. В нас тут є все необхідне для будівництва станції, рівноцінної тій. - відповів Тресан.

- Окрім заводу синтезу матерії. – сказав Пот.

- Так, крім заводу. – погодився Боррет.

- І крім трансмітера. – сказав Ксайд.

- І крім трансмітера.

- Не здається вам, що завод є досить великою жертвою? - Запитав Хаб.

- Здається. Але ти сам казав, що там перебувати небезпечно. А що нам з заводу, якщо його не можна використати? – відповів Боррет.

- Може, ще повернемося, он скільки часу минуло, а ніхто так і не з'являвся? – сказав Ксайд. – Не такі вони вже швидкі, ці з Інституту Охорони.

– Не повернемося. - відповів Тресан і тихо додав: - В нас були гості.

Це повідомлення струмом пройшло крізь Ксайда та Поттера. Вони дивилися на професора широко розплющеними очима. Було ясно, що він не жартує, тому що це не тема для розіграшу. Друзі мовчки чекали на продовження.

- Я також був шокований. Коли почав шукати джерело матерії, то єдиним був астероїд, на якому знаходиться наша станція. Як і вам, мені теж було шкода наражати її на небезпеку, тому що там все ж таки більш комфортні умови життя. І я плекав надію на повернення, якщо не назавжди, то хоча б на відпочинок. Але й дізнатися дальші дії комп'ютера цієї бази також потрібно. Тому хотів переконати себе, що наша стара станція не так вже і потрібна. Я вирішив, якщо мені щось не сподобається, вводжу відстань до астероїда, якщо такого не знайду, то винесу питання на загальне обговорення. Я не проводив візуального огляду, як це ми робили завжди, а дав запит на зміни, що відбулися на базі з моменту нашого переселення. Вирішив перевірити, а раптом там щось зламалося? І тут комп'ютер видав повідомлення, що три тижні тому на станцію надіслано дуже малий об'єкт, розміром з муху, який досі там знаходиться. Навіть показав зображення. Я вам потім покажу. Так ось, ця муха є розробкою ІО для шпигунства. Про це попереджав Фосорк в носії інформації, який він залишив. Прилад може передавати зображення і звук, спрямовуючи її в найближчу камеру пересилання. Добре, що ми там не з'являлися. Тому ІО знає де наша лабораторія, але не знає, де ми самі. Тож туди шлях закритий.

- А нас не вирахують за інформацією, що приходить до нас? - Запитав Селбіт.

- Ні, бо вони цього не знають. Муха передає лише видиму інформацію. – відповів Боррет.

- Це точно? - Запитав Пот.

- Інакше вони вже були б тут.

- Були б, це точно. – погодився Поттер.

- Так що, друзі мої, те чого ми боялися, сталося. І якщо ми повернемося, нас захочуть захопити. – сумно сказав Тресан.

- Нехай спробують, це дорого їм коштуватиме. – зло промовив Поттер. – Вони ще не знають нашої сили.

- Це так, - погодився професор, - але в ІО не такі дурні. Вони прислали мініатюрного шпигуна, і тепер знають, що на них чекає при появі в камері пересилання.

- Так, Пот, наша лінія оборони лопнула як мильна бульбашка. – сумно видихнув Ксайд. – І нам, можна сказати, пощастило, що ми знайшли іншу базу і вчасно сюди перебралися.

– До речі, завдяки мені. - сказав Поттер, якому здалося, що Сел звинувачує його в тому, що він не передбачав мухи.

- Це вірно. - Погодився Селбіт. - Чесно кажучи, якби тебе не було, ми напевно давно б загинули. Але що ми про сумне? Ми тут, генерал Ракс, а з ним і Друв, цього не знають. Тим більше, в нас чудова нова база, яка захистить перед чим завгодно. Так що не так вже й погано.

- Бачу тобі нова база починає подобатися. - посміхнувся Поттер. - Хоча, що кривити душею, мені також.

– Дивіться. – перервав їх Боррет. – Починається трансляція.

З'явилася велика зелена куля і зменшилася до крапки, а на деяків відстані виникла синя крапка. Потім вгорі почали з'являтися крапки, що вибухали різнобарвними іскрами як салют. Коли салют завершився друзям показали навчальну програму яка вказувала скільки є матерії і на яку частину бази її вистачить. Потрібно було вказати скільки відбудувати і показувалося як це робиться на клавіатурі. Після цього як все було введено чоловічок відходив від центрального місця і зупинявся біля одного зі шлюзів. Потім демонстрація припинялася і було очікування вводу даних. Якщо їх не було, повторювалася навчальна програма, і знову очікування на введення даних.

- Що скажете? - Запитав Боррет. – будемо будувати?

- Я думаю, що так. – сказав Селбіт. - Ти як, Пот?

- Та будуємо. Стара станція й так вже втрачена. Ех, я таку потужну лінію оборони збудував. – сумно зітхнув він. - І все марно.

- Не сумуй, Пот, ще одну збудуєш. - заспокоїв його Сел.

- Яким чином, завод синтезу там, на станції?

- Прошу уваги, - сказав професор, - з матерії, що в нас на астероїді можна відбудувати половину нової бази. Що будемо відбудовувати?

- Рубку управління. – сказав Ксайд.

- Це само собою. – сказав Боррет. - Що ще?

- Ще ангар де стоїть Елегант. - Запропонував Хаб.

- І дорогу до нього. – добавив Селбіт.

- Може поки що дорогу не треба. – завагався Поттер. – Це все ж таки два кілометри, хто його знає скільки це займе часу?

- Це вірно. - Погодився Сел. - Але якщо більше не можна буде вести будівництво, нам що, так і стрибати?

- Теж вірно. – погодився Поттер. - Професоре, чому ви нічого не кажете.

- Намагаюся не помилитися під час введення. Я вибрав ангар та шлях до нього. Думаю, якщо ввести все в певній послідовності, то так само і буде вестися будівництво. Залишилося три рази підтвердити. Все, зроблено. Пішли до шлюзу, як показувалося у фільмі.

Дії розпочалися одразу. В одному з сегментів зовнішнього кільця відкрилася бічна стінка і звідти вилетів невеликий предмет, який розміром і формою можна порівняти з м’ячом для гри в регбі. На секунду завмер і раптом метнувся в їх сторону. Всі з жахом кинулися в розтіч. Поттер схопив стійку світильника. Але м’яч люди не цікавили. Він підлетів до паралелепіпеда, що стояв біля шлюзу. Верхня частина куба від'їхала в сторону, м'яч залетів в середину і кришка закрилася. Пройшло півгодини, але нічого не відбувалося.

- Це що, жарт? - обурився Ксайд. - Кинули м'ячик в кошик і це все? Молодці, потрапили з першого разу.

- Та ні, щось відбувається, дивись як померкло освітлення. - Відповів Поттер.

- Так, відбувається. – підтвердив Тресан. – включіть інфрачервоне бачення. Бачите, контейнер нагрівся?

- Чесно кажучи, я втомився. – зітхнув Сел. - Може нехай ці, так би мовити, дії відбуваються без нас, а ми відпочинимо? Хто знає скільки часу ми на ногах?

- Багато часу. – сказав Тресан - Пішли на корабель.

Наступного дня прийшли подивитися що відбувається і яке було їх здивування, коли побачили з десяток літальних апаратів, які копошилися по всій рубці управління. Апарати мали вигляд півсфери діаметром до метра, з чотирма маніпуляторами і були подібні на велетенських комах сріблястого кольору. Як друзі зауважили, кожна комаха мала свою ділянку роботи. Вони підлітали до паралелепіпеда і брали з нього матеріал, витягаючи маніпуляторами. На даний момент апарати закінчували обробляти верхню частину стін і стелю пористим матеріалом, напевне утеплювачем. Нижня частина вже була готова. Деякі з комах вилітали через відчинені двері шлюзу і приносили матеріал ззовні. Коли друзі проходили через шлюз, підлетів один з апаратів і зупинився біля проходу. За ним підлетіло ще два і також зупинилися. Поттер та Тресан вже шлюз були пройшли і коли в дверях показався Ксайд то напоровся на один з апаратів. Ксайд здивовано зупинився в проході не знаючи, що від нього комаха хоче. Пот і професор здивовано дивилися на три апарати, не розуміючи, що їм потрібно. Поки всі чекали, підлетів ще один апарат. Сел злякано позадкував, а комахи рушили на нього. Той зачинив двері. Боррет і Хаб з цікавістю спостерігали, що робитимуть ці жуки далі. Ті полетіли до іншого відкритого шлюзу. Ксайд прочинив двері і визирнув. Нікого не побачивши, він зайшов в середину. Коли підійшов до товаришів, вони зауважили як із стелі на них падає ще один апарат. Всі кинулися в розсипну. Селбіт кинувся до відкритих дверей. Але жук був спритнішим і перед самим його носом влетів у двері і вилетів з рубки управління. Виявилося, що жуки використовували для видобутку матеріалу паралелепіпеди, що знаходяться поблизу. Поттер відкрив всі двері і робота пішла швидше.

Виникло питання, звідки беруться матеріали в паралелепіпедах? За версією професора, це могли бути мініатюрні заводи синтезу матерії. Та й іншого пояснення не було, тому що звідки братися матеріалам, якщо їх не синтезувати? Залишалося загадкою як туди потрапляла матерія, яка знаходилася на відстані пів світового року?

Тим часом жуків ставало все більше і щогодини додавався новий апарат. Ксайд припустив, що це робота м'ячика, який вони випустили на самому початку. І справді, пізніше вони бачили як з паралелепіпеда вилетів готовий апарат-комаха, а за ним м'ячик, який одразу попрямував до наступного закритого паралелепіпеда. Це була первинна машина, яка будувала роботи для відновлення бази. До речі, самі роботи не були зроблені з меолу або, як його назвав професор – хеолу, тобто їхнього меолу. Ці апарати були зі звичних нам металів та пластмас. Апарати були дружньо налаштовані до людини. Вони терпляче чекали, якщо хтось з людей траплявся в них на дорозі, а вони не могли облетіти. Коли Поттер торкнувся до одного з них, апарат завмер, перестав працювати і відновив роботу тільки тоді, коли він відійшов. Апарати працювали дуже швидко, не роблячи жодного зайвого руху і знаходячи найкоротші шляхи. Та й інакше не могло бути, це ж роботи.

Будівництво просувалося швидко. Під рубкою управління був побудований цілий двоповерховий комплекс енергозабезпечення, який займав площу рівну площі самої рубки. За оцінками Боррета, це джерело енергії могло забезпечити енергією не велику планету. Боррет був впевнений, що цивілізація, яка побудувала базу, була більш розвинена, ніж їхня, тому що технологій, які б дозволяли зробити апарат з матеріалу схожого на меол, тим більше меоловий комп'ютер, в них не було. Також в них не було технологій, які б дозволяли добувати матерію на відстані, без фізичної присутності механізмів для видобутку. Якщо щодо хеола в нього були припущення як теоретично можливо зробити з нього апарат, то відносно трансмісії матерії він не мав ні найменшого поняття.

Надвечір апаратів було вже близько тридцяти. Тепер роботи велися не тільки в рубці управління, але й в ангарі. Подивившись як йдуть справи, друзі вирішили повернути Елеганта назад, бо він все ще знаходився біля люку через який подавали живлення. Вони змотали кабель та завантажили на корабель. Боррет сказав, що залишається, а вони нехай летять самі. Друзі посадили корабель та встановили освітлення, як прийшов професор. Він був злий. Виявилося, його не пустили до рубки управління. В прямому значенні цього слова. Коли він зайшов в шлюз, підлетів один з апаратів та перегородив шлях, а потім дуже обережно почав його витісняти до виходу. Тресан не зрозумів в чому річ і хотів його обійти, проте той продовжував його витісняти до виходу. Більш швидка людина змогла його обдурити, але підлетіло ще два апарати і виставили його за двері. Боррет пішов до іншого проходу, але й там його не пустили. Він зробив кілька безуспішних спроб та повернувся в ангар. Нічого не залишалося, як присвятити вечір відпочинку.

Вранці пішли дивитися як йдуть справи. З відчинених дверей шлюзу пробивалося потужне світло. Коли підійшли до дверей лічильники скафандрів зафіксували підвищений рівень радіації. Апарат, що вилетів з дверей, тут же перегородив їм дорогу.

- Мені ця база подобається все більше. - сказав Сел коли вони поверталися назад.

- Так, апарати страшенно дбайливі. – погодився Пот.

- Цікаво, ті хто все це вигадав, маю на увазі людей тої цивілізації, виглядали так само як ми, чи були іншими?

- Були такі самі, як ми. - відповів Поттер. - бачиш які ввічливі з нами жуки? Думаєш вони були б такими якби ми виглядали як восьминоги?

- Поттер, ви помиляєтеся. – промовив Боррет. - Вони, маю на увазі апарати, не знають як ми виглядаємо. Вони мають датчики, які реагують на живу істоту, а не на її зовнішність. Але в тому що істоти, які побудували цю базу були людьми, я з вами згоден.

Професор всю дорогу викладав міркування та теорії з цього приводу. Біля входу в ангар знову стався інцидент - їх не пускали всередину вже навіть в ангарі. Там проводилися роботи, рівень радіації був трохи підвищений, і дбайливі роботи намагалися вберегти людей. Але не відомо, скільки часу вони будуть проводити роботи. Якщо запас кисню в друзів був на кілька діб, то запас ситості вичерпався ще годину тому. Тому вирішили пробратися. Для того, щоб обдурити жука що чергував, сховалися. Коли той полетів, кинулися до дверей. Але інший перегородив шлях. Поттер схопив його за маніпулятор, щоб Сел спробував проскочити, та апарат з легкістю потяг Поттера за собою. Появився ще один апарат і вони вдвох їх відтіснили. Довелося знову ховатись. Вирішили вчинити так: Пот і Сел за допомогою мега сили намагатимуться утримати жука, а Тресан тим часом проскочить. Так і вчинили. Коли ніякого апарату не було, всі троє кинулись до дверей. В дверях тут же з'явився робот. Вони схопили його та притиснули до стінки. Тресан шмигнув в двері але тут же виїхав на іншому апараті. Проба не вдалася.

Наступну спробу підготували ретельніше. Вирішили не чекати, поки нікого не буде. Навпаки, пішли тоді, коли в дверях з'явився робот. Той, звичайно, перегородив їм шлях. Селбіт і Хаб міцно його схопили, а Боррет кинувся до дверей. Жук спробував перегородити йому шлях, та його тримали. На щастя, ніякого іншого робота в цей момент поблизу не було і професор проскочив в ангар. До нього одразу ж підлетіло кілька машин і почали тіснити назад. Але Тресан забився в найближчий кут і ті вже не могли нічого зробити. Тим часом друзі відпустили машину і гігантськими стрибками кинулися до корабля.

Апарати відразу припинили працювати і завмерли біля своїх місць. Більше друзям не перешкоджали та дали спокій. Після того, як закрилася шлюзова камера ракети, праця продовжилася.

- Ця турбота про людину іноді завдає чимало клопоту. – сказав Поттер знімаючи скафандр. – Як ви думаєте, на довго затягнуться це?

- По живемо, побачимо. – відповів професор. – пропоную подію відзначити.

– Яку подію? – не зрозумів Селбіт.

- Переселення на базу.

- Підтримую, це тепер наш дім. – погодився Пот.

Обід приготували в кают-компанії. Зазвичай вони харчувалися на камбузі, намагаючись якнайменше бруднити посуду, але зараз гарно сервірували стіл, відкрили кілька пляшок вина, приготували смачні страви, вклали в це все своє вміння та майстерність. Одягнулися в чистий одяг і сіли за святковий стіл. Поттер розлив вино по келихах і слово взяв професор.

- Друзі мої! Ми зараз присутні при народженні нової епохи в розвитку цивілізації. І я гордий, що причиною стали саме ми. Я хочу запропонувати тост: давайте вип'ємо за те людство, за тих людей, які змогли побудувати цю чудову базу, цей артефакт, де ми зараз знаходимося. За їхній геній!

Після того як закусили піднявся Поттер і наповнив келихи.

– Я також хочу сказати тост. Друзі мої! Як сказав Тресан, ми присутні при народженні нової епохи. Я теж гордий, що ми є тою причиною. Давайте вип'ємо за людство, яке породило тих, хто зміг знайти цю базу, цей артефакт. За них.

Коли випили та закусили, келихи наповнив Ксайд.

– Я також хочу сказати тост. І я гордий що саме ми, а не хто інший, стали причиною народження нової епохи. Це мене дуже тішить, хоча цього, нажаль, ще ніхто не знає. - Він підвівся з крісла. - Давайте вип'ємо за тих людей, які знайшли цю базу, цей артефакт. Гарне слово. І не лише знайшли, а й змогли її відкрити. І не лише відкрити, а й підкорити. За їхній геній!

Всі піднялися і Боррет добавив:

– За наш геній.

Після пишних слів, після віддання належного колишній цивілізації, теперішній і самим собі, вони відчули важливість події. Цю важливість підкреслював факт, що база була робочою, а тому містила в собі невідомі відкриття та можливості. І якщо Боррета спокушало перше, то Поттера спокушало друге. Але все це обіцяло багато років праці. Тому наступною темою розмови стала підготовка до інвазії на планету Карликів. Друзі розповіли Тресану про те, що вони вже зробили для цього, і той погодився з їхнім планом.

З ранку всіх боліла голова бо випили добряче. Зварювальні роботи тривали і як не хотілося переривати їх працю, все ж таки довелося, тому що потрібно було принести блок пам'яті. Що вони й зробили. Тим більше, що пів години не так багато. Весь цей час їх супроводжував один з апаратів, настирливо нагадуючи, що вони переривають їм роботу.

- Цікаво, зараз вони б нас впустили, як би ми вийшли з ангара? - Запитав Сел.

- Можеш спробувати, але я з тобою не піду. - буркнув Пот.

Пробувати Селбіту не захотілося. Коли підключили пам'ять, Ксайд занурився в її нетрі, відбираючи всю інформацію про планету Карликів. Боррет знайшов програми емуляції управління найпоширенішого транспорту, що може зустрітися їм в цьому кутку всесвіту. Добре що була база даних ІО, де містилася маса потрібних речей, які годяться для підготовки. Поттер прийнявся за вивчення керування. Селбіт нічого не вивчав, а просто переписав інформацію у свою внутрішню пам'ять. Вона була в нього дуже велика, і він міг собі таке позволити.

На приготування пішло більше тижня. На зовні вони не виходили бо продовжувалися роботи і фон радіації був досить високий. Коли з технічними засобами було покінчено, зайнялися, як висловився Поттер, «вивченням противника в його лігві». Про саму планету було відомо те, що вони знайшли раніше. На планеті розміщувалися дві камери пересилання. Координат не було. Можливо, ця інформація була в базі даних, але її поки що виявити не вдалося. Взагалі то база даних містила безліч засекречених файлів, але без дешифратора толку не було. Проте Ксайду таки вдалося знайти карту планети яка була в засекреченому файлі. І зробив він це дуже просто, застосувавши графічний фільтр. І відразу виявив величезну кількість планів, креслень, карт та іншої графічної інформації. Хоча не було ніякої супроводжуючої інформації, добре вже те що були малюнки. Серед них Сел знайшов кілька карт, а точніше три. Одна з них дуже нагадувала планету Карликів. І коли на карті знайшли дві бази, сумнівів вже не було. Карта була детальна. Вона містила всі нечисленні дороги та населені пункти, річки, озера, моря, а також великі болота та проходи між ними. Загалом, це була корисна знахідка для переміщення суходолом. Селбіт провозився з файлом, який містив карту, кілька днів, але так і не зміг розшифрувати. Боррет йому в цьому старанно допомагав, але дешифрувальники з них були нікудишні.

Через три тижні, коли рівень радіації знизився до нормального, вони вийшли з корабля. Робота продовжувалася, але зроблено вже було багато. Ангар став іншим і тепер був ідеально круглим. Ребр жорсткості не було. Зараз це монолітна стіна з дверима, за якими розташовувалися шлюзи. Все тьмяно блищало різними кольорами, серед яких переважав світло-сірий і темно-зелений, хоча напевно сказати було важко, бо й інших кольорів вистачало. Пройшовши шлюз, вони потрапили у велике приміщення, яке ще добудовувалося. Дорога до рубки управління була вже вимощена. Все вкрито світло-коричневим матеріалом. Щоправда, огорож та стін ще не було, але будівництво йшло повним ходом. Протягом всієї дороги як вгорі, так і знизу працювали невтомні жуки. На їхню думку, дорога була дуже широка. На ній можна було б зробити дві лінії руху автотранспорту, але що зробиш, вибирати не доводилося.

Рубка управління здивувала навіть Боррета, який бачив багато дивовижного та цікавого. Коли вони підійшли, двері шлюзу м'яко подалися назад і так само м'яко ковзнули вбік. Вони були оброблені пластиком сріблястого кольору. Шлюз був не шлюзом, а скоріше склепінням зі світлих панелей і такою ж підлогою, на яку була кинута решітка у вигляді бджолиних сот. В іншому кінці були такі самі двері, які м'яко відчинилися при наближенні.

В середині ні конуса, ні внутрішнього кільця сегментів не було. Натомість була порожнеча, чорна, всепоглинаюча, навіть моторошна. Зовнішнє кільце було поділено на робочі місця, з клавіатурами та моніторами. Біля кожного робочого місця один або кілька стільців, з високими спинками, зручними анатомічними сидіннями. Вони мали одну ніжку у вигляді конуса, на вістря якого кріпився стілець. Стіни заставлені шафами з апаратурою, яка вже працювала, бо блимали різними кольорами індикаторів. Шафи були по всій висоті стін аж до стелі. Що два метри по периметру стіни кріпилися широкі містки з поручнями. На них можна було забратися сходами.

Друзі оторопіло розглядали дивне поєднання приладів і моторошної чорноти в центрі. Раптом просто перед собою в центрі темряви вони побачили людей. Це було цілковитою несподіванкою. Кілька хвилин їх компанія стояла нерухомо, як і та що навпроти. Боррет зробив крок в перед та поклав руку на серце. Одночасно те саме зробив суб'єкт навпроти. Боррет озирнувся і суб’єкт в центрі порожнечі зробив те саме. Нарешті до нього дійшло, що це його зображення. Поттер і Ксайд тихо давилися сміхом. Професор вдав, що не зауважив сміху.

Зображення зникло. Зникла й моторошна порожнеча. Натомість з'явилися галактики, зоряні скупчення, окремі зірки. Складалося враження, ніби вони з шаленою швидкістю мчать просторами всесвіту. Ось одна із зірок стає яскравішою, збільшується в розмірі. З'явилися планети. Спочатку ті що далеко від зірки, великі і холодні. Потім менші, земної величини. І на кінець ближні, розпечені зіркою. Можливо зоря була більша і гарячіша за Сонце, хоча розмір визначити було важко. Облетівши всі планети, яких було чотирнадцять, уявний корабель мчить назад. Біля восьмої планети робить її обліт, даючи насолодитися красою морів і континентів та входить в атмосферу. Вони підлітають до міста, яке простягається від горизонту до горизонту, з високими, блискучими будинками та широкими, зеленими парками. Серед міста майданчик. Уявний корабель сідає.

Вдалині видніються люди. Вони махають руками, радіють їхньому прибуттю. Люди підійшли так близько що, здається, можна доторкнутися. В руках квіти, всі посміхаються. Чути звук труби. Грає сумна мелодія. Люди затихають і розступаються, даючи трубачу більше місця. Музикант не зауважує. Він грає. Сумно стає на душі. Дуже сумно. Сльози смутку виступають на очах. Всі стоять тихо, тихо. Здається, це прощальна мелодія їхнього всесвіту.

З натовпу виходить дівчина в довгій, білій сукні з червоними квітами. Вона повільно ступає проходом між людьми. В руках в неї така ж велика, червона квітка. Зупиняється перед друзями. В очах смуток. Дівчина притискає квітку до грудей і сумно посміхається. Звук труби обривається.

- Я вітаю вас, велика та могутня цивілізація. - Вона робить легкий уклін головою.

– Вас вітає мій народ. - Вона знову схиляє голову.

- Вас вітає весь наш всесвіт. - Вона втретє схиляє голову.

- Ми дуже раді зустрічі, хоча особисто ніхто з нас цього сказати не може. Наша радість сумна. Ми всі приречені, тому що приречений наш всесвіт, частиною якого ми є. Цей корабель – все, що залишиться від нього. Я знаю, ви зараз зіткнулися з такою ж проблемою. Корабель покликаний допомогти вам в цьому. Познайомтеся з народом який його збудував.

Дівчина робить реверанс рукою і друзям перед очима постають безліч осіб. Вона продовжила коментувати:

- Тут зібрані представники всіх розумних істот всесвіту. Це могутні раси, і я хочу показати якими вони були. Ви бачите тих, які жили до того часу, коли сформувався перший атом вашого всесвіту. Їхнє життя пішло, щоб народилося ваше. І ми, незважаючи на всю нашу міць, на всі наші знання, не могли цьому зарадити. Дивіться, якими ми були! Дивіться, чого ми досягли!

І знову друзі злетіли над містом. Місто було прекрасне. Воно було схоже на велику скульптурну композицію - досконалі і продумані будівлі органічно розміщені серед зелені. Були показані міста під водою, міста в космосі. Друзі дивилися зачаровано. Вони майже не дихали, а серця билися прискорено від хвилювання.

З'явилася дівчина. Вона стояла з тією самою квіткою на тлі зоряного неба.

- Я бачу, ви під враженням. Та інакше й не могло бути. Ми жили гарно, вільно. Ми вирішили проблему старіння генофонду. Та проблему старіння всесвіту вирішити не змогли. Але що вдієш, така наша доля. Не будемо про тещо вже сталося. Давайте про наші з вами справи. Спочатку познайомимося. Мене звуть Айя. Ви також назвіть свої імена.

Вражені друзі назвалися.

- Дуже приємно. У вас, напевно, зібралося багато питань? Я на все відповім. Але спочатку ще трохи займу вашого часу. Розповім про себе. Я є прототипом справжньої людини, яка жила в наші часи. Це дівчина, яку ви бачите перед собою. Тілесна оболонка загинула разом зі всіма, та душа залишилася на кораблі. Чому саме людський образ? Тому що це найбільш багаточисельна з рас, які населяли наш всесвіт. Крім мене на кораблі присутній прообраз і чоловічої половини нашої цивілізації. На ваше бажання можу відтворити його образ і він спілкуватиметься з вами замість мене. Це не має значення. Бажаєте чоловічого товариства?

- Ні, ви що. - Запротестував Ксайд. - Як можна поміняти таку ніжну, дуже гарну дівчину, на якогось грубого чоловіка? Я думаю, що висловлюю спільну думку та попрошу вас залишитися з нами. Ми бачили багато красивого у вашому світі, і нам приємно, що частина його краси залишиться разом з нами.

- Дякую вам, Селбіт. Мені давно не говорили компліментів. Хоча я не маю живої плоті, я все ж таки залишаюся жінкою. Мені подвійно приємно, що ви прийняли мене саме за жінку, а не за образ, який створила машина. Ще раз дякую. Якщо ви не проти, я наповню рубку повітрям. Шлюзи в нас вже працюють, тому попрошу пройти туди і почекати. Коли колір шлюзу з червоного стане зеленим, можете зняти скафандри. Прошу.

Вона мило посміхнулася. Коли двері зачинилися, Поттер накинувся на Ксайда.

- Чого це ти розкидався компліментами?

- Тобі що, завидно, чи ти волієш чоловіків? - посміхнувся Сел.

- Ні, але може я також хотів сказати кілька компліментів, а ти вперед проліз.

- Хто не встиг, той запізнився.

- Дивись не закохайся. В неї немає тіла.

- Бачу дівчина закрутила вам голову. – сказав Боррет.

- Гарненька дівчина. - Поправив його Хаб.

- А вам ні? - поцікавився Сел.

- Мене цікавить більше технічна сторона. Хоча зізнаюся, вона мені теж сподобалася. Образ реалістичний, поведінка природна, і сприймати її як машину просто не можливо. Дивіться, шлюз стає зеленим.

Справді, червоні тони поступово почали переходити в зелені, і незабаром світіння стало повністю зеленим. Датчики тиску скафандра показували, що він відповідає нормі. Селбіт розгерметизовав скафандр і вдихнув на повні груди. Те саме зробили Тресан і Поттер.

- А якби повітря було отруєне? - Запитав Поттер знімаючи скафандр.

- Навіщо їй нас труїти? – здивувався Ксайд.

- Я не це мав на увазі. Якби повітря містило шкідливі для нас компоненти, які нешкідливі для них? - відповів Хаб.

- Я впевнений, Айя знає що нам потрібно. Тим більше, що вони на нас схожі. – сказав Сел.

- Я також так вважаю. - підтримав Боррет.

Тим часом почувся чоловічий голос:

- Двері шлюзу розблоковані. Скафандри можете скласти в ніші.

Одна з панелей ковзнула в бік, відкриваючи шість відділень для зберігання скафандрів, а голос продовжував.

- Скафандри будуть заправлені повітрям і перевірені на герметичність.

– А як закрити нішу? - Запитав Поттер.

- Вона закриється автоматично, коли покинете шлюз. - відповів голос.

- А як відкрити якщо знадобляться? – знову запитав Поттер.

- Вона відкриється автоматично, якщо ви завійдете в шлюз. Можна також відкрити голосовою командою.

- Ходімо. - Селбіт смикнув Поттера за руку. - Чого до шлюзу причепився?

Рубка управління вже мала звичайний вигляд, з внутрішнім кільцем та конусом. На одному із стільців сиділа Айя. Вона передяглася і зараз була в брючному костюмі темно-синього кольору. На грудях з лівого боку мала маленьку, золотисту емблему - спіральну галактику, розвернену під досить великим кутом.

- Ласкаво просимо до моєї команди. – сказала вона. - Не соромтеся, сідайте поряд. Хочу знати з ким буду працювати, з вами, чи базою займуться інші люди?

- Ні. – відповів Боррет. - Ми не збираємося ділитися з іншими своїм відкриттям. Особливо із Інститутом Охорони.

- Добре. Ви мені також подобається. Від цього часу база надходить у ваше розпорядження. Що таке Інститут Охорони розповісте потім, а поки розкажіть про себе. Чому вас лише троє? В нас дослідницькі команди містили щонайменше кілька десятків людей, а частіше кілька сотень.

– Ми не дослідницька команда. – відповів професор. – Ми втікачі. І в очах всього нашого всесвіту є злочинцями номер один.

- Серйозно? - здивувалася Айя. - Виглядайте як дослідники, зовсім невинно. Ну хіба що може містер Поттер. Що ж ви поганого зробили?

- Нічого. - відповів Ксайд. – Народилися не в той час.

– Зрозуміло. - посміхнулася дівчина. - І втікаєте ви від Інституту Охорони.

- Абсолютно вірно. - підтвердив Тресан.

- Якщо можна, розкажіть про це докладніше.

Друзі коротко розповіли їй те що з ними сталося, починаючи з того часу, як вони знайшли печеру на Землі і зустріли Боррета.

- Що ж, з одного боку вам дуже не пощастило. Але з іншого і дуже пощастило. - Зробила висновок Айя. – Як я вам вже сказала, база знаходиться в вашому повному розпорядженні. Я ще не знаю наскільки ви могутні як цивілізація, але не думаю що б ваші вороги могли зруйнувати планету зроблену з хеолу. Так що ви в безпеці. Чи я помиляюсь?

- Ні, не помиляєтесь. – відповів професор. – і думаю, що ви більш розвинені, ніж ми.

– На рахунок нашого розвитку. Всі технології зберігаються на базі. Тут все це можна відродити.

- Ви хочете сказати, що можна відтворити будь-який завод чи будь-яку технологію, що були у вас? - Запитав Хаб.

- Так - відповіла Айя.

- Навіть військовий? - Запитав він.

- Будь-якої спрямованості.

- Ви кажете, що база надходить в наше розпорядження. - Запитав Боррет. - Що це означає?

- Те, що ви нею розпоряджаєтеся. – відповіла вона.

- Вона може літати? - Запитав Ксайд.

- Ні, літати не може. Але переміщатися в будь-яку точку всесвіту може.

- Ваша база може бути дуже небезпечною зброєю в поганих руках. – сказав Поттер.

– Чому? - поцікавилася Айя.

- Візьмемо приклад. - відповів Хаб. - Я захотів збудувати атомну бомбу. Це можливо?

- Цілком. Потрібно небагато часу для створення її окремих частин.

– І я можу її зібрати?

- Вам що, справді потрібна бомба? – здивувалася дівчина – її можна зробити протягом трьох - шести годин. Залежить від потужності.

- Ні, бомба не потрібна, це лише приклад. Так от, я наробив сотню бомб і полетів шантажувати будь-яку з планет. І мені не зможуть протистояти, тому що я маю в розпорядженні найміцнішу фортецю, яка була коли-небудь створена.

- Ви що справді цього хочете? – дівчина виглядала стурбованою.

- Ні, повторюю це приклад. - заспокоїв Пот. - Але звідки у вас впевненість, що ми цього не зробимо? Може ми погані, і все, що раніше говорили, байки?

- Поттер, ти що несеш? – злякався Сел. - Ти що здурів?

- Ні. – відповів він. – Але база становить велику загрозу цивілізації. Я не хочу, щоб вона потрапила до рук божевільного.

- Абсолютно вірно. – сказав професор. - Якщо з легкістю можна відтворити будь-яку зброю, то це дуже велика небезпека для всіх. І краще базу закрити і зробити так, щоб її ніколи не змогли відкрити.

- Ах ось ви про що. – посміхнулася Айя. – бачу ви порядні люди. Ну що ж, настав час розставити всі крапки над і. Я сказала, що база знаходиться у вашому розпорядженні. І це так. Ви можете проводити будь-які переміщення, робити будь-які матеріали, використовувати всі її ресурси. Робити все що завгодно, але при умові, якщо це не несе загрози людству, або якщо це не самооборона. Ви розпоряджаєтеся базою, але я буду цензором ваших дій, тому що тільки мої команди можуть привести в дію будь-який механізм цієї могутньої машини. Так було задумано від початку, і це, сподіваюсь, вирішує проблему поганих людей. Я являюсь периферійним пристроєм який здійснює зв'язок з внутрішнім комп'ютером бази. Це спрощує доступ до нього з одного боку, і робить фільтрацію бажань з іншого. Не треба думати, що мене можна перепрограмувати. Моя пам'ять зберігається в матеріалі, який не можна знищити чи подіяти випромінюванням. Він захований в місці, яке не відомо навіть мені. На даний момент принцип роботи бортового комп'ютера дуже простий - він працює у своїх кодах. Оброблену інформацію передає мені. Я її транслюю в зорові образи які ви сприймаєте як зображення і звук. До речі, цим методом користуються Поттер і Ксайд. Але не думайте, що ви повністю залежні від мене. Ні. У вашому розпорядженні пульти управління, якими ви зможете керувати всіма системами корабля на ваш розсуд. Ви зможете самостійно пересуватися всесвітом. І тільки якщо ваші дії будуть нести загрозу суспільству, цей аспект потрібно буде обговорити зі мною. Якщо ваші аргументи будуть переконливими, я можу підтримати ваші дії. До мене слід ставитися як до повноцінного члена команди. На цей час база не готова до повноцінного функціонування, вона не може ні пересуватися, ні відтворювати потрібні вам матеріали, тому що всі ресурси задіяні на оновлення тієї частини бази, яку ви вказали. Поки що повністю готовий допоміжний генератор енергії, якого нам цілком вистачить якщо не потрібно пересування на великі відстані. Якщо бажаєте, можна розпочати будівництво основного генератора енергії. Я пропоную вибрати серед вас капітана, якому буде дозволено доступ до всіх систем бази. Але цілком можливий варіант, що такий доступ можуть мати кілька членів команди. Думаю на даному етапі це найкраще рішення і тому пропоную щоб ви всі троє мали повний доступ до систем. Є заперечення?

- Ні. – відповів Боррет. – Це хороше рішення. Ми давно разом, і в нас поки що не було великих розбіжностей. тому не варто ускладнювати наші добрі стосунки такими дрібницями.

- Добре. Підійдіть до панелі, - вона вказала на поверхню одного з сегментів, - і покладіть обидві руки. Ще питання, хто буде капітаном?

- Як хто? - Здивувався Сел. - Професор звичайно.

- Чому я? – обурився Боррет.

- Трес. – сказав Поттер. - Не треба заперечень. Вам добре відомо, що ми ніяк не можемо бути капітанами бо ми не є уродженцями твого всесвіту. Тільки ви можете добре орієнтуватися в її просторах.

- Гаразд, переконали. – посміхнувся Боррет. – я пручався заради пристойності.

- Щось ви не дуже довго пручалися? - посміхнувся Сел.

- Потрібно вміти вчасно зупинитися. - посміхався Тресан. — Раптом хтось з вас передумає і захоче бути капітаном? З вашою мега силою не дуже то й потягаєшся. Але, може, виберемо капітаном цю милу леді?

- Я не радила б цього робити з причини, яку назвали Поттер і Ксайд. Тим більше, що самій собі віддавати розпорядження та їх виконувати не дуже зручно. Інша річ справжній капітан. До речі, хоча ви всі маєте рівні права доступу до бази, капітан має можливість скасувати будь-яку вашу команду або дію.

- Що вдієш, - посміхнувся Пот, - він начальник...

- Добре. – сказала Айя. - З формальностями вирішили, приступимо до справи. Спочатку я командуватиму сама, а ви будете вчитися. Слід зазначити, це не складно, тому що все, що ви хочете слід говорити словами. Комп'ютер вас зрозуміє. Управляти всім цим може і одна людина, а всі функції контролю може взяти на себе машина, як це є зараз. Ви бачите, що вся рубка заставлена пультами та моніторами. За кожним з приладів стежить комп'ютер. Але може знаходитися і людина. В останньому випадку звільняються ресурси комп'ютера, тим більше що не в екстремальних умовах управління людиною більш ефективне. Тепер трохи про те, як працює рубка керування. Конус та перший ряд сегментів мають подвійне призначення. Вони можуть працювати як проектори віртуального зображення, і як звичайні пульти управління. Я є ефектом роботи проектора. Все що відображає проектор є максимально наближеним до реальності.

І справді, вона не просвічувалася, від неї відбивалося світло, її очі дивилися туди куди вона хотіла або з ким вона розмовляла. Правда вона могла проходити крізь предмети, але цього старалася не робити. Айя продовжувала:

- Поки я можу бути тільки в межах рубки управління. Трохи пізніше я зможу бути присутня в ангарі, але на даний час там ще не встановлена потрібна апаратура. Теоретично я можу бути присутня у всьому об’ємі бази і навіть на зовнішній стороні. Пульти на внутрішньому ряді сегментів управляють даними які приходять з зовні. Другий ряд сегментів містить пульти управління стратегічного призначення, тобто вони відповідають за найбільш важливі частини бази. Функції сегментів можуть дублюватися. Внутрішні стіни обвішані апаратурою відображення всієї інформації, що стосується як бази, так і об'єктів побудованих на зовні. Все управляється як словесними командами поданими в довільній формі, так і командами введеними з пульта. Біля кожного з пультів знаходиться панель для команд. Ми їх зробили такими як ви звикли користуватися.

- Можна питання? - Запитав Пот.

- Так, Поттер, слухаю вас. – відповіла дівчина.

- Звідки у вас знання про те, що ми використовуємо? Ми ж тільки познайомилися?

- Це вірно, але працює апаратура сканування і все що можна дізнатися за допомогою приладів, я знаю. Мені відомо що у ваших тілах знаходяться додаткові пристрої, і що ваше, як і містера Селбіта, тіло відрізняється своєю будовою від тіла професора.

- І ви вже прочитали інформацію, яка зберігається в пам'яті нашого бортового комп'ютера? - Запитав Боррет.

- Ні, тому що вона зберігається в невідомому нам форматі. Я надіюся, ви не будете проти допомогти мені в побудові транслятора, для більш глибокого ознайомлення з вашим всесвітом? Будь-яка інформація підходить.

- А якщо ви нас хочете обдурити? - Запитав Хаб. – Якщо у вас погані наміри щодо нашого всесвіту?

- Я чекала цього питання. Тим більше що ви маєте право його задати. Відповім. Ні, я не хочу вас обдурити. Якби я цього хотіла, я не приймала б вас в свою команду, а знайшла б якийсь інший, більш дієвий спосіб добути інформацію. Я цього не зробила і це свідчить про мої добрі наміри. Це ще не все. Капітан може заблокувати виконання будь-якої моєї команди, як це можу робити я. Так що в нас рівні можливості. Я можу контролювати вас, а ви можете контролювати мене.

- Вибачаюсь за безтактне питання. - схилив голову в поклоні Поттер.

- Питання не безтактне, - посміхнулася Айя, - і це моя вина, що я вам одразу не повідомила ваші можливості. Тому я не ображаюся, але приймаю ваші вибачення, адже я жінка, чи не так? А тепер слово капітанові. Ви начальник, вам і командувати.

- Та який я там начальник. – зніяковіло почав він. - Взагалі в нас якось склалося само собою, що всі важливі рішення ми приймаємо разом. Може, нехай так буде і далі?

- Я пропоную включити в нашу команду і люб'язну господарку корабля. – сказав Ксайд. - Бажаєте приєднатися?

- Якщо чесно, мій обов'язок бути присутнім при прийнятті всіх рішень. - відповіла Айя. - І якби ви не хотіли мене запрошувати то я, зізнаюся чесно, все одно б вас підслуховувала, принаймні в зоні дії апаратури. Але ви настільки люб'язні…

- Це підтверджує наші добрі наміри. – добавив професор.

- Я з великим задоволенням прийматиму участь у ваших нарадах, капітане. – сказала Айя мило посміхаючись.

Боррет ще більше зніяковів і продовжив:

- Якщо тепер я капітан, тоді моє перше розпорядження щоб ми відсвяткували пишним бенкетом створення нової команди управління базою. Пані Айя, ми були б дуже раді вашій компанії. Ви можете бути присутнім на нашому кораблі?

- Поки що це ще не можливо. Але можна відсвяткувати тут. В нас є пристойна їдальня де можна приготувати все, що завгодно. Правда продуктів ще немає, хіба що синтезувати?

- Навіщо синтезувати? – обурився Поттер. – В нас є багато продуктів, які потрібно лише сюди доставити. Мені вже набридла наша тісна кают-компанія. Ми з Ксайдом принесемо кілька контейнерів.

– Навіщо вам носити? - Здивувалася Айя. – В нас для цього є роботи, ви їх бачили, ті що займаються будівництвом. Потрібно тільки віддати команду, що робити. Це буде перший урок керування. Капітане, покладіть руку на панель замовлень, і вперед. А пульт управління будівельними роботами знаходиться на верхньому ярусі.

Вона показала де це місце.

- Але ми туди не підемо, ми переведемо потрібну інформацію сюди вниз. Для цього подумайте щось типу "перевести управління будівельними роботами на цей дисплей". Давайте, пробуйте.

Боррет поклав руку на стіл і в слух вимовив речення. Тут же в повітрі над столом з'явився напівпрозорий темний прямокутник, а на ньому висвітлилася інформація та кнопки управління.

- Це віртуальна копія того стенду, який знаходиться вгорі. - Почала пояснювати дівчина. – праворуч, знаходиться інтерактивна карта де працюють роботи. Червоні крапки означають зайняті машини, зелені – вільні. Торкніться будь-якої зеленої. Вона пожовтіла. Тепер треба дати команду, що робити. В низу можете бачити номер машини.

Справді, з'явилось кілька незрозумілих значків. Айя продовжувала.

- Це символи якими користувалася наша цивілізація, але я думаю що ми зможемо зробити транслятор символів в зрозумілі вам літери та цифри. Давайте дамо машині ім’я?

– Зелений. – промовив Сел.

- Бурна в тебе фантазія. – зауважив Хаб.

- Добре, - погодилася Айя, - хай буде зеленим. Так ось, капітане, скажіть куди йому йти, і що він повинен зробити. Подумки намалюйте більш точну картину місця, куди ви його відправляєте.

- Що ж, спробую. - Боррет знову поклав на панель долоню. - Зелений, відправляйся в ангар і візьми з третьої платформи, якщо рахувати від нашого корабля, один контейнер і принеси його до мене. Кінець повідомлення.

- Браво, капітане, ви впоралися з першим завданням на відмінно. – сказала Айя. – йдемо до їдальні.

- А як бути з роботом який принесе контейнер? - Запитав Сел. – він принесе сюди?

- Треба включити систему стеження за переміщенням капітана, і робот прибуде куди потрібно. – відповіла дівчина. - До речі, система працює із будь-яким членом команди, якщо ви керуєте роботом.

Компанія попрямувала на нижні поверхи. Точніше поїхали на ліфті. Виявилося, що за час їх ув'язнення на Елеганті було добудовано ще два поверхи вниз, тобто в середину бази. Якщо брати рубку управління за нульовий поверх, то на першому і другому розташовувалася енергетична установка, на третьому їдальня, великі кімнати, які можна було пристосувати під будь-що, а також склади для провіанту. Четвертий поверх містив кімнати для житла. Все ще було порожньо, але Айя сказала, що заповнити кімнати меблями не є проблемою. Потрібно лише знати, хто що хоче. Вони зайшли в їдальню. На кухні був свій робот, схожий на інших, але мав пристосування які використовувалися для приготування їжі. Йому в помічниках були чотири маленькі роботи, розміром з тацю, які могли як готувати їжу, так і працювати офіціантами. Поки робот-кухар ще нічого не вмів робити, але він швидко вчився. Йому треба було показати, що і як готується, і він тут же це міг відтворити. Можна було завантажити в його пам'ять готові рецепти, і він на підставі цієї інформації міг щось приготувати. З набуттям досвіду робот-кухар міг готувати за рецептами, що створював сам. Його пам'ять містила досвід справжнього кухара, який жив в минулому всесвіті.

Айя пояснила, що роботи і машини, які використовуються для більш точних робіт, і які самі повинні приймати рішення, використовують досвід людей, які колись працювали на аналогічних або схожих посадах.

Коли продукти доставили на кухню, Поттер і Ксайд взялися за приготування їжі. Вони досить добре освоїли це ремесло, особливо під час перебування на Елеганті. Робот-кухар уважно стежив за роботою нависаючи зверху і намагаючись не заважати. Маленькі роботи-кухарі не були такими тактовними і чуть не лізли в каструлі та настирливо слідували за друзями. Але незабаром малі почали брати безпосередню участь в приготуванні. Спочатку приносили продукти і подавали потрібне знаряддя, потім допомагали нарізати і вже до кінця готування всі підсобні роботи робили самі. Великий кухар не приймав участі. Він висів під стелею і уважно спостерігав. Зрештою було приготовлено таку кількість страв, що вистачило б чоловік на двадцять. Так сталося тому що друзям було цікаво з малими кухарами. Вони виявилися настільки тямущими, що працювати було одне задоволення.

Стіл чудово сервірували посудом з золота та срібла. Келихи були з кришталю. Принаймні, все так виглядало. Айя друзям приготувала костюми уніформи і вони, як новенькі копійки, сіли за стіл. Слово взяв капітан:

- Друзі мої. В нас скоро стане традицією відзначати будь-яку подію, яка відбувається. Але події настільки важливі в нашому житті, що їх не можна не відзначати. Зараз ми зібралися, щоб відзначити наш вступ в управління базою. Завдяки люб'язності цієї милої жінки, найкрасивішої і найчарівнішої зі всіх жінок що я зустрічав на своєму віку, а прожив я не багато і не мало, а чотириста вісімдесят шість років…

- Нічого собі! – вигукнув Хаб.

- Так, я вже не молодий, я вже людина середнього віку. Так ось, тільки завдяки їй, яка запропонувала нам не тільки дах і захист, а можна сказати повну владу над цим чудом творіння людського розуму, ми знаходимося в такому затишному та чарівному місці. Я пропоную тост за нашу добродійницю, за найпрекраснішу Айю.

Айя від компліментів аж зашарілася. Було неможливо повірити, що це лише програма, так би мовити зображення. Але в цьому зображенні була людина, була її суть. Тому друзі ставилися до неї як до людини, як до вродливої жінки. Втім, це в них виходило само собою.

Всі встали та випили за Айю. Вона також пригубила келих. За столом вона мала віртуальні тарілку і столові прилади. Тільки на відміну від інших вона не докладала їжі.

- Мені дуже приємно чути такі слова, капітане. - Сказала вона. - І я також хочу сказати тост. Ви справили на мене дуже приємне враження. Та турбота про людство, яке вас помилково вважає злочинцями, свідчить про велике благородство. Думаю ви саме ті люди, яким мала дістатись база. Її творці мріяли про це. Мрії здійснилися. Давайте вип'ємо за тих людей, яким я вручила кермо правління. Ви є хоробрі та благородні представники нового для мене всесвіту. За вас.

Вона залпом випила до дна. Після того як закусили, підвівся Поттер. Він всім долив вина і сказав.

- Скільки ми вже тут живемо, маю на увазі у вигнанні? Більше року, вірно? За цей час в нас починають складатися свої звичаї. Як казав професор, вибачте, капітан, ми часто стали відзначити події. Це вже традиція. Першим завжди тост каже Тресан. Після нього говорю я. Що б не порушувати регламент з мене тост. Трішки передмови. Що я зауважив. Зараз тут присутні представники трьох всесвітів. Це не планети, не галактики, навіть не світи. Це Всесвіти, які розділяє не простір і не матерія. Їх розділяє час. Час, який перемогти неможливо, тому що він не матеріальний. Але не дивлячись на цю перепону ми все ж таки зібралися тут, представники трьох всесвітів, розділених часом. Вип'ємо ж за розум, який зумів здобути перемогу над часом і за людину, яка володіє цим розумом.

Він залпом осушив свій келих, як і всі присутні. Після цього піднявся Сел.

- Що б не порушувати традицію чи регламент, як сказав Пот, настала черга тосту від мене. Але після того, що він сказав… до речі, де ти так навчився розумно говорити?

– Я книжки читаю. - вдавано серйозно відповів він.

- Зрозуміло. Так ось, після того що сказав Поттер, що б я не промовив, мій тост буде виглядати блідим. Але я спробую. Я також хочу відзначити, що тут зібралися представники трьох всесвітів, що є фактом унікальним, бо це представники високорозвинених цивілізацій. Але у всіх них, тобто нас, є спільна риса – ми хороші люди, яким не байдужа доля всього людства. Це свідчить, що добрих людей є більше. Значить світ, за своєю сутністю, є добрим. За нього вартує боротися. Давайте вип'ємо за добрих людей. - І глянувши на Айю, додав – і красивих.

- Дякую, Сел. – дівчина зашарілася знову - Ви мене прямо закидали компліментами.

- Не всі. – сказав Поттер. – Я ще не говорив і у вас, Айя, може скластися про мене хибне враження. Тут вже говорили про вашу красу, про розум. Я хочу сказати про вашу жіночність. Ще ніколи і ні в кого я не бачив такого жіночого підходу до справи, такої жіночої тактовності, і твердості, яка притаманна вам, Айя. За вашу жіночність.

Коли випили, дівчина сказала.

- Мені дуже приємні ваші похвали. Краса, розум, це добре, але звідки вам знати про мій жіночий підхід до справи та твердість, Поттер? Адже я з вами всього кілька годин?

- Це видно зразу, як тільки на вас подивишся. - Відповів Хаб. - Не вірите? Запитайте в хлопців.

Ті дружно закивали головами підтверджуючи слова Поттера.

- Ох і брехуни ж ви. – засміялася вона – та мені все одно приємно.

Вони довго сиділи за столом, розповідаючи історії та перебиваючи один одного. Жартували, кепкували, дражнили. На загал дуже весело провели час. Звичайно, добряче напилися. Крім Айі, яка підтримуючи компанію, ще й простежила за тим, щоб приготувати їм кімнати. Вона нишком з'ясувала які кімнати і які меблі вони б хотіли, і поки проходив бенкет, роботи все зробили. Це було дуже приємним сюрпризом, бо йти на корабель в таку далечінь дуже не хотілося.

Друзі переселилися на базу. Контейнери розмістили на складі. Вся апаратура, яка була потрібна, встановлена на енергетичному поверсі. Решту апаратури теж поставили на склад. Тепер це було легко зробити, бо допомагали роботи. Коли всі зібралися за вечерею, вирішили обговорити, як бути далі. Традиційно першим взяв слово Боррет і поставив звичне запитання:

- Які будуть пропозиції щодо подальших дій?

– Як які? - здивувався Хаб. – Діятимемо за планом, що намітили раніше. Ви що, забули? Перший пункт ми вже виконали - влаштуватися на базі під її захисною бронею на випадок нападу. Тепер настав час виконати другий – доставити професора Фосорка і якомога більше вчених, які знаходяться на планеті карликів.

- Але лише вчених, а не злочинців. – добавив Сел.

- Це як вийде. Але думаю, що ми з ними впораємося. - Відповів Хаб.

- Тоді що потрібно для здійснення другої частини плану? - Запитав Боррет.

- Потрібно ґрунтовно підготуватися. - відповів Пот. - Айя, чи могли би ви нам зробити зал для тренувань, який би мав гравітацію, втричі більшу, ніж зараз?

- Так, це можливо.

- Тоді зробіть це, будь ласка. – попросив Поттер.

- Мінімум це займе півтори доби, тому що потрібна досить точна апаратура, і поспіх тут недоречний. – відповіла дівчина. - А реально часу потрібно більше. Дві доби, не менше.

– Мене це повністю влаштовує. Ще одне питання, Айя. Де взяти завод синтезу матерії?

- Ну й бажання в тебе, Поттер. Скромнішого придумати, вже напевно не можна. – вигукнув Селбіт.

- Цю проблему вирішити дуже просто. - відповіла Айя, посміхнувшись на зауваження Селбіта. – Вам потрібен один з будівельних роботів. Все, що потрібно, він виконає, якщо це не дуже складний пристрій.

- А якщо це складний пристрій? - Запитав Хаб.

- Тоді потрібно буде обговорити зі мною.

- Так просто? - здивувався Ксайд.

- Так, це просто. - відповіла Айя. – Але за простотою стоїть праця багатьох вчених і інтелект фахівця високого класу, який вміщений в роботі.

- Гаразд. – сказав Пот. – Поки що мені помічники не потрібні. Де взяти робота знаю, тому з самого ранку беруся до роботи. Але як тільки спортзал буде готовий, ти, Сел, надходиш в моє розпорядження. А поки що він ваш, капітане. Айя, ви також може ним покомандувати.

- Нічого собі. - обурився Ксайд. - Я вам що, будівельний робот, чи що? А ви мене запитали, чи я хочу?

- А що тебе питати – махнув рукою Пот - Та й бажання в тебе дурні.

- А дійсно, чим би ти хотів завтра зайнятися? – поцікавився Боррет.

– Нууу... я ще не знаю. - відповів Ксайд.

- Бачите, а я що казав. - награно серйозно сказав Поттер. - Якщо вам треба, професоре, беріть і не питайте.

- Я хотів би завтра зайнятися адаптацією кодів нашого комп'ютера до бортового комп'ютера бази. Тому потрібна допомога і Селбіта і Айї.

- Добре, капітане, як скажете. - усміхнувся Сел.

- З ним потрібно суворіше, особливо членам команди жіночої статі. - продовжував Хаб з тією ж серйозністю. - Так що ви, Айя, не соромтеся ним командувати. Він це любить, але боїться зізнатися.

- Пот, якщо не припиниш знущання, я запрограмую жуків так, що замість замовлення зроблять тістечка.

- Добре. Добре. До речі я також можу таке зробити.

- Так, пам’ятаю, ти книжки читаєш. - скривив міну Селбіт.

- Вистачить дурниць. – сказав Боррет. – час спати, завтра багато роботи.

Наступні два дні Ксайд, професор та Айя писали транслятор команд для бортового комп'ютера бази. Виявилося, що коди обох комп'ютерів дуже схожі, тільки потрібно було сумістити команди. Вийшла не складна програма, яка деякий час працювала з помилками, але вони успішно з цим справилися. Поттер майже не з'являвся. Так, іноді заглядав, але швидко йшов.

На третій день зранку він підняв Селбіта і повів у спортзал. Щойно зайшли, як на них навалилася потрійна гравітація. Вони увімкнути мега силу і почали тренування. Пот навчав Ксайда прийомам самооборони, які він знав сам, плюс те, що вигадували на ходу. Вони намагалися навчитися відбивати атаки дикунів, які невеликі на зріст. Поттер створив кілька макетів - ті могли рухатися та завдавати ударів. Спершу обом дуже діставалося, але з часом друзі ставали все більш спритними і швидкими. Через два місяці інтенсивних тренувань вони набрали у вазі та зрості, що було дуже не до речі в умовах підвищеної гравітації. Але так був влаштований їхній організм – чим більше фізичних навантажень і їжі, тим більшим і сильнішим стає їхнє тіло. Поттер не дуже засмучувався з цього приводу, бо попереду чекали тренування в одязі зробленому з меолу. Вони вже його приміряли, але поки що не тренувалися. Чесно кажучи, підвищена гравітація при включеній мега силі не мала особливого значення, бо додаткова вага в двісті кілограм для них була дрібниця, приблизно те ж що зимовий одяг для людини. Проте коли одягали меоловий одяг вагою близько двох тон, це вже було важко навіть при нормальній гравітації. Якщо навести порівняння, то це як важкий наплічник для звичайної людини. Але коли вони зайшли в потрійну гравітацію, то зрозуміли що з такою ношею тренуватися неможливо.

Поттер проявив всю свою майстерність, і методом спроб та помилок створив полегшений варіант одягу. І хоча після цього залишилася добра сотня тон матеріалу, отриманий одяг мав кілограм п’ятсот. З такими одягом можна було тренуватися. Та виникла проблема з розподілом ваги. При рівномірному розподілі дуже легко було впасти вже при невеликому нахилі. А при реальній боротьбі, коли все на тому і побудовано, щоб вивести супротивника з рівноваги, це становило велику проблему.

І знову Поттер проявив велике терпіння, підбираючи оптимальний розподіл. В результаті вага одягу збільшилася, не багато, на якихось півтори сотні кілограм, але тепер він дозволяв не впасти, навіть якщо нахил тіла становив шістдесят градусів від вертикалі.

Айя була здивована виглядом матеріалу, особливо освітленого світлом. Їй подобалося бути присутнім на тренуваннях, а іноді вона навіть брала участь. Будівництво бази продовжувалося. Тепер велися роботи над основним джерелом енергії, яке могло приводити в рух всю цю махину. Повністю всі роботи мали тривати близько дев'яти місяців, а минуло лише чотири.

Тим часом Поттер та Ксайд були готові до проведення інвазії на планету Карликів. Айя пропонувала почекати, поки буде готова база і на ній відправитися туди, але друзі були проти. Вони наразі не хотіли відкривати її існування, особливо якщо база ще не вийшла на всю свою потужність.

Під час підготовки до інвазії Ксайд взнав Поттера зовсім з іншого боку. Він завжди вважав себе розумнішим за Хаба. Не потрібно думати, що він вважав його дурнем. Ні. Просто працюючи програмістом, Ксайд завжди мав більш гнучкий спосіб мислення, був в курсі технічних новинок і все в тому руслі. Поттер служив в армії і тому не виявляв таких якостей. А тепер з'ясувалося, що його друг також має значні розумові здібності, особливо якщо це пов'язано з військовим вмінням. Він придумав і здійснив, не без допомоги Айї звичайно, наступний план. В даний момент у всьому всесвіті велося інтенсивне спостереження за всіма, хто був схожий на них або мав не зареєстровані біодані. Це зрозуміло, бо на старій станції був шпигунський пристрій, і ІО знав що там друзів немає. Тому центр був в повній бойовій готовності, і сподівався, що вони десь з'являться. Якщо вирушити зараз, то навряд чи їм вдасться виконати місію, і їх арештують. Поттер запропонував обдурити ІО. План був простим - відвернути увагу Інституту Охорони та зосередити його на одній ділянці, тим самим даючи собі зелене світло.

– Як ти хочеш це зробити? - Запитав Боррет.

– Просто - посміхнувся Поттер. – повернутися до нашої лабораторії.

- Ти що, з глузду з'їхав? - здивувався Сел. - Вони відразу дізнаються про це і кинуть всі сили, щоб нас захопити.

- Саме так! – вигукнув Пот. – Кинуть всі сили. Це ключове в реченні.

- Я нічого не зрозумів. – сказав професор. - Ти пропонуєш нам стати мішенню?

- Абсолютно вірно. Стати мішенню. І не комусь одному, а всім трьом. Щоб вони були впевнені в тому, що ми там є.

- Дивна пропозиція. – професор потер підборіддя – А як ваша місія? Як бути з планетою Карликів?

- Ей, я що дарма тренувався всі ці місяці? - обурився Сел. - Я що, заради задоволення носив тони одягу? Я що, заради збереження фігури недоїдав, щоб схуднути?

- А хто вам сказав, що місія не відбудеться?

- Поттер. - Серйозно промовив Ксайд. – Прошу не темнити і не робити дурних недомовок, як у фільмах. Ми серйозні люди, і від цього залежить наше життя. Прошу викладай все по порядку, чітко та зрозуміло.

- Добре – Поттер теж став серйозним - пропоную зробити наші віртуальні зображення і надіслати їх замість себе. Айя сказала, що це можливо. ІО побачить і спробує нас дістати. Зробити це не просто. І поки він займатиметься штурмом, ми спокійно почнемо нашу кампанію.

- Не погано. – сказав Боррет. – Але як надіслати зображення? Наскільки знаю, для цього потрібні певні пристрої?

– Я й про це подумав. – відповів Хаб. - ми з Айєю зробили пристрої, які необхідні для створення віртуального зображення. Пристрої виглядають як камери спостереження. Управлятимуться вони будуть нашим каналом зв'язку, про який центр не знає.

- А як бути зі встановленням? - Запитав Сел.

– Їх встановить один із роботів кухарів. Я його для цього пристосував.

- Слухай, Поттер, звідки в тебе такі знання в електроніці? - здивувався Ксайд. - Ти вдома навіть праски не міг полагодити?

- Ну, праску я міг полагодити, я телевізор не міг. Але я й досі не можу цього зробити. Та й навіщо це мені? Слухай, чим ти займався весь цей час? Тренувалися ми всього кілька годин на добу. Що ти робив після тренувань?

- Як що робив, ніби ти не знаєш? Хоча справді не знаєш, бо весь свій вільний час ти кроїв одяг. Так от, я з капітаном створював програмне забезпечення для управління цим величезним кораблем. До речі як і для управління твоїм заводом зі створення модою одягу.

- Навіщо? - здивувався Хаб. – все ж працювало і без цього?

- Так, працювало, але тепер в нас є загальна база даних, яка містить інформацію як про наш, так і про їхній всесвіт. Але найголовніше, це те, що бортовий комп'ютер бази тепер має додаткову пам'ять. І це значно розширює його можливості. Але я тебе перебив. Ти викладав свій план, тому продовжуй.

- Гаразд, вірю що ти теж був зайнятий. А знань в електроніці не потрібно. Тут треба знати що ти хочеш, все інше зробить мій майстер.

- Який майстер? - Здивувався Сел.

- Персональний. Я його назвав Маг, бо він все вміє. Це Айя мені допомогла, напевно щоб я її не діставав завданнями. Так?

- Ні. - відповіла дівчина, яка досі не брала участі в розмові. – Просто цей робот має досвід фахівців з електроніки. Ось я його й прикріпила до Поттера.

- Слухай, Айя, ти підозріло мовчиш. - промовив Сел.- Ти напевно в курсі всього що придумав Пот?

- Так. – посміхнулася дівчина.

- А ви, капітане, теж не багатослівні. Ви що, також знаєте?

- Ні. Але навіщо щось казати? Ти ставиш питання що цікавлять мене, я слухаю відповіді.

- Зрозуміло. Поттер, продовжуй.

- Продовжую. Робот з кухні у своєму череві матиме необхідну кількість камер. Вони не великі, і коли він їх встановить, то не будуть помітні. Айя вже запрограмувала місця, куди він повинен їх прикріпити. Тільки існує проблема як встановити камери не помітно для мухи, що прислав ІО. Я пробував з Айєю перехопити канал, але нічого не вийшло.

- Так, це важко зробити непомітно. – сказав Боррет.

- Саме так. – погодився Поттер.

- А якщо муху знищити? - Запропонував Сел.

- Ні, знищити не підходить. Нам потрібно, щоб центр знав, що ми в лабораторії. - відповів Хаб.

– А це не погана ідея. – сказав професор щось обмірковуючи. – Тільки не знищувати, а зробити нещасний випадок.

– Саме те що потрібно! – вигукнув Пот. – Геніально. З вас, капітане, може вийти ще той розбійник.

- Прямо вже й розбійник. - Огризнувся Тресан.- просто недавно мені твій дружок Сел історії розповідав. Ось я й згадав випадок з життя. Вашого, до речі, життя. Тож це ви розбійники. В нас такого не буває.

- Ксайд, а наш професор говорить прямо таки кримінальним сленгом. Ти що йому там на розказував?

- Всього по трішки. Здебільшого історії детективного жанру.

- Вибачте мене за безтактність, - втрутилася Айя, - але я не можу зрозуміти чи це має відношення до справи, яку ми обговорювали? Якщо так, то яке? Я втратила нитку логіки.

- Так, дійсно, ми відійшли від теми. – погодився Хаб. - Ви, капітане, щось говорили про нещасний випадок?

- Абсолютно вірно, говорив. – кивнув він головою. - Можна надіслати робота прибиральника. Такі роботи дуже широко використовуються. Вони оснащені відеокамерами для візуального контролю за роботою. Такий робот візьметься за прибирання і засмокче муху разом з пилюкою. Після того як камери будуть встановлені, викине вміст у сміттєпровід, тим самим звільнивши жучка. Ось вам нещасний випадок, який закінчиться благополучно, але тимчасово позбавить нас від нагляду ІО.

- Браво, капітане. - Зааплодував Ксайд. - Я бачу, вам мої розповіді пішли на користь. Скоро писатимете детективні романи.

- А чому ні? Страшенно захоплююча тема. – посміхнувся Тресан.

- Що ж, так і вчинимо. - підбив підсумок Поттер. - Але для повної впевненості, що вони нічого не запідозрять, потрібно щоб зовнішній вигляд нашого робота, відповідав зовнішньому вигляду вашого прибиральника.

- Зовнішній вигляд не має значення. – відповів Боррет. – Потрібно тільки добавити пристрої для сухого та вологого прибирання. Справа в тому, що є велика кількість видів розумних пилососів, і особливо багато ось таких, дискових роботів.

- Тоді, капітане, кидайте інші справи, йдем робити порохотяг. А ви, Айя, разом з Ксайдом, будь ласка, перевірте ще раз готовність наших віртуальних зображень. Я хочу, щоб вони поводилися як справжні і адекватно реагували на навколишні обставини. До речі, вигляд повинен відповідати тілам, що були до пластичної операції.

На доопрацювання робота пішло два дні. На тести пов'язані з віртуальними зображеннями, пішло більше тижня, але Поттер залишився все ж таки не задоволений. Потрібно було доопрацювати поведінку. Проте Селбіт та Хаб почали набирати вагу. А для планети Карликів це погана тенденція. Тому вирішили, що запускатимуть програму віртуальної присутності таку, як є, і її контролюватимуть або Айя або Тресан. Особливо, якщо почнеться штурм.

На випадок, якщо ІО все ж таки зуміє пробитися всередину бази, Поттер зробив два робота з енергетичними гарматами. Це були перероблені будівельні роботи. Для цього довелося витримати словесну суперечку з Аєю, яка не погоджувалася на переробку роботів. Особливо якщо при цьому можуть постраждати люди, нехай навіть ті, що прийшли їх знищити. Але все ж таки друзі виграли. Дійшли згоди, що вона контролюватиме хід подій. Але домовилися, що надлишкова гуманність не повинна наражати на небезпеку операцію на планеті Карликів.

План дій виглядав наступним чином. Пересилається робот перероблений як прибиральник. Він прибирає поки не вдасться засмоктати муху. Як тільки захоплення пройшло, робот встановлює проекційні камери. Після цього завершує прибирання і викидає сміття в сміттєзбірник. Далі, десь через годину, пересилаються роботи-термінатори. Після того як вони все обстежать в камері пересилання синхронно з пересиланням дрібних предметів для повної ілюзії з'являються зображення друзів. А далі діють за обставинами.