Розділ 11
Після того, як Селбіт розповів, що з ним трапилося, а також після перегляду новин стало зрозуміло що пошуки відновилися. Напевно, деяку роль зіграв випадок на планеті Япіті, але головне було те, що Друв повернувся. Тепер це було видно дуже ясно. Ні, керівником як і раніше був Ракс. Але його вчинки, політичні погляди, ставлення до справи повністю змінилися. В діях явно проглядався містер Сорк Друв, який, як ми пам’ятаємо, втратив своє тіло. І це було погано для друзів. Випадок з Селбітом показував, що їх шукали по всіх світах. Було задіяно багато людей. Шукали не тільки по біоданих, а й по реєстрації. Друв мабуть припускав, що маючи такі тіла як Ксайд та Поттер, Боррет може змінити біодані.
І ось друзі знову на нараді. На порядку денному те саме запитання – як бути далі? Говорив Поттер.
- Я, звичайно, не зможу відповісти, як бути далі, але висловлю свої міркування про те, як можуть вчинити ті, яким залежить на нашому спокої. Звичайно, спершу найгірший варіант. Так ось, отримавши доповідь про твоє, Сел, помилкове затримання, вони можуть перевірити чи справді ти проживаєш на тій, як там її, ну не важливо, планеті. Звичайно що там про тебе не чули. Звідси вони матимуть твої біодані. Далі по них вони простежать твій маршрут прямування, доки не натраплять на останній пункт звідки ти відправлявся, і в якому ти так завбачливо очистив пам'ять. Думаю, що вони не будуть сумніватися, що натрапили на наш слід. Почнеться гігантська робота з обчислення нашого місцезнаходження. Професоре, чи є шанси на успіх?
- Якщо вони мають ті дві відстані, про які ми говорили раніше, то тепер отримають ще одну відстань і третю точку. Це означає, що вони нас знайшли. Маючи три точки в просторі та відстані що сходяться в одному місці, легко знайти наші координати.
- Коли вони можуть це вирахувати? - Запитав Сел.
- Не більше місяця. Їм потрібно знайти кількість енергії, яка була використана для пересилання Селбіта. Це досить кропітка робота, бо потрібно відновити всі маршрути пересилок в цей проміжок часу і перевірити адресатів. Але за місяць можна впоратися. Особливо якщо на це кинути велику кількість людей.
- Чому їм так треба нас впіймати? Адже ми не злочинці, в кінці кінців, і їм це відомо. А вони нас шукають по всьому всесвіту не шкодуючи сил і людей? - спитав Сел.
- Як на мене - відповів Пот, - є принаймні дві причини, щоб нас знайти. Перша це те, що нам відомо як врятувати їхній світ, а друга це тіла, які ми маємо. Правильно професор?
- На рахунок порятунку світу я не впевнений, а ось друга причина саме те чого вони хочуть. Їм, вірніше Друву, потрібні ваші тіла. - Сказав Трес.
- А що, він не може зробити інше тіло? - здивувався Ксайд.
- Ні, не може. – відповів Боррет. - Це дуже складна і тривала робота. Нею займався лише я, і мені не відомо що би хтось інший це намагався зробити. Я не залишив жодних записів. А якщо починати з нуля, то на це знадобиться багато десятиліть.
- Тоді ми потрібні їм живі. - Зробив висновок Селбіт.
- Не живі, а цілі. – похмуро промовив Пот. - А це істотно змінює суть справи. Добре, аналізуємо ситуацію далі. Що можна сказати про наше становище? Тільки те, що у нас є місяць. Далі прийдуть гості та нас викурять звідси.
– Не так легко це буде зробити. – сказав Ксайд.
- Так, нелегко. – погодився Пот. - Але можливо. І слабким пунктом є наша камера пересилки
– Тоді треба її прибрати. – сказав Сел.
- Думаю краще забратися самим. – сказав на це Хаб.
- Нам нікуди забиратися. - промовив Тресан.
- Чому, а наша Таємнича? – спитав Поттер.
- Якби ми могли її відкрити, тоді нам не страшна армія всього всесвіту. Це фортеця всіх фортець. – зітхнув Боррет.
- З доступом в середину у нас проблема. – зітхнув і Хаб. - Але це краще ніж нічого. І можна перечекати в разі чого. Адже там у нас Елегант.
- Погоджуюся. – сказав Сел.
- Я теж. - Сказав Трес.
- Тоді на період до початку інвазії на нашій станції вводиться військовий стан. Командування переходить до рук військових. Від цього моменту вводиться підвищена бойова готовність. - Поттер підвівся на ноги.
- В разі непокори військовий трибунал. - посміхнувся Сел.
– Зараз не час жартувати. - серйозно сказав Пот. – Слухайте мій наказ: всі сили і засоби, що в нас є, кинути для перекидання провізії та матеріалів на планету Таємничу. Є питання?
Запитань не було. Всі і так розуміли серйозність становища та доцільність цієї роботи. Тільки не розуміли одного – Поттер серйозно говорив про перехід влади чи жартував? Але для з'ясування не було часу.
Всі пішли на склад провізії та прийнялися відбирати необхідні продукти. Боррет за допомогою крана шукав і складав все біля входу, а Хаб та Селбіт, увімкнувши мега силу, перетягували контейнери до камери пересилання. Коли всі проходи були завалені, Поттера перекинули на Таємничу і почали пересилання.
За тиждень важкої роботи було перекинуто три четверті всієї провізії. Наступний тиждень пішов на перекидання всіх запасних частин, а також більшої частини обладнання, яке було в лабораторії і могло поміститися в камеру пересилання. За потреби на Таємничій можна було вже створити хорошу лабораторію і досить непогані умови для життя. Потрібне тільки герметичне приміщення. Погано було те, що не можна взяти завод синтезу матерії. Але що вдієш, треба було чимось жертвувати. А жертвували вони ще й своєю затишною станцією. Хоча була надія, що їх висновки помилкові, і ці запобіжні заходи марні.
Третій тиждень пішов на облік того, що вони взяли, і що ще потрібно. Поттер за допомогою Тресана та Ксайда зробив пульт дистанційного керування, який міг пересилати інформацію зі станції на Таємничу та назад, і за допомогою якого можна було керувати комп'ютером. Цей пульт мав малу камеру пересилки і передавав інформацію прямо на їхній космічний корабель. Сел написав програму, яка керувала автоматичним помостом. За сигналом поміст висувався і засовувався. Була підключена і відеокамера для візуального спостереження за процесом. Тепер не потрібно було людину для того, щоб поставити або прибрати поміст біля камери заводу синтезу матерії. Це робив комп'ютер.
Зробивши всі приготування, після третього тижня друзі переселилися на Таємничу. На цьому наполіг Поттер. Жили на кораблі. Зв'язок з їхньою станцією був відмінний. Поки що жодних візитів не було. Весь вільний час вони проводили в пошуках входу до станції.
Минуло ще два тижні. Нічого нового не сталося. Ніяких відвідувачів, як і безрезультатні пошуки входу. Це починало дратувати. Станція була неприступною. Але вона має якось відкриватися. Хаб припускав, що треба шукати у відкритому ангарі. Його багато разів було обстежено. Під пилюкою було виявлено посадочні майданчики у вигляді кілець – рівна площина була розмічена тоненькою лінією . Вони мали близько десяти метрів в діаметрі та були розташовані по периметру ангара. Їх було п'ять. Середина не мала ніякого окресленого кола. Селбіт з Поттером прибрали весь пил в ангарі. Кілька днів пішло на це. Пилюка стояла стовпом коли вони підмітали віниками. Незабаром чистота була наведена, але це нічого не дало. Жодних слідів, жодних написів, знаків або чогось схожого не було виявлено.
До кінця підходив третій тиждень їхнього перебування на цій неприступній базі чужинців. Всім порядком набридло тіснитися в космічному кораблі, але Поттер не дозволяв переселятися на станцію. Сам він невпинно шукав вхід до бази. Після тижня поневірянь по всій поверхні планети він посадив корабель в ангарі. Боррет не брав участі в пошуках, а працював над розрахунками. Він хотів потрапити в середину бази за допомогою камери пересилання. Зробити це було складно, тому що матеріал, з якого була зроблена база, не пропускав нічого. Він працював як фільтр, і все залишалося на поверхні бази, якщо пересилання проводилося всередину. Було послано безліч різних предметів, але всі вони знайшлися на поверхні. От Тресан і намагався знайти вирішення цієї проблеми, проводячи багато часу за розрахунками.
Ксайд інколи допомагав Поттеру, а інколи байдикував як в даний час. Пот тинявся навколо корабля з ультразвуковим сканером проводячи обстеження посадкових майданчиків. Сел сидів біля ілюмінатора та робив зауваження. На це Хаб відповідав міцними виразами. Коли Ксайду набридло дратувати Поттера, він кинув оком на посадкові майданчики і подумав, що вони завжди свій корабель садять в середині ангару, і ніколи не ставили на площадці в колі. Він сказав про це Поттеру. Той роздратовано буркнув, що йому все рівно де стоїть Елегант. Селбіт перемістив космічний корабель на майданчик розмістивши його опори в середині кола та вийшов назовні. І тут Ксайд зробив приголомшливе відкриття – майданчик під вагою корабля трохи подався вниз. Зазвичай майданчики були в один рівень з основним покриттям, і тільки тоненька лінія показувала, що матеріал не монолітний. Але майданчик на якому стояв Елегант трошки просів. Просідання було певне менше ніж міліметр, але воно було. Поттер примчав до корабля. Це було перше щось, що зрушило з місця. Вони ретельно перевірили коло по периметру, але нічого не знайшли. Селбіт попросив Боррета перемістити корабель на інший майданчик. Той самий результат. Перший повернувся у вихідний стан, а другий просів. Те саме повторилося і з іншими площадками. Вони рухалися.
- Цікаво, а що трапиться, якщо навантажити всі майданчики разом? - Запитав Сел.
- Хороше запитання. - відповів Пот. – давайте спробуємо.
І вони прийнялися переміщати контейнери з великого ангару в малий. Боррет нічого не казав, але по ньому було видно, що він думає про це як про марнування часу. Проте часу вони мали багато. Після чотирьох днів інтенсивної праці всі чотири платформи були заповнені. Платформи навантажувалися доти поки вони не просідали під вагою. Залишилася одна вільна площадка, на яку мав сісти корабель. Всім було цікаво, і навіть трохи лячно що знову нічого не вийде. Але потрібно було продовжувати задумане. Поттер дав Тресану команду поставити корабель на платформу.
І ось корабель сів на площадку. Селбіт та Поттер уважно спостерігають. Нічого не відбувається. Сел був дуже розчарований. В нього навіть сльози накотилися на очі і охопила дика лють. Такі самі почуття охопили й Поттера. Було чути як той лається та копає ящик. Ксайд в розпачі підняв голову вгору і звернувся до Всевишнього, за що він так з них знущається? І раптом він зауважує, що сегменти, які повинні закривати ангар вже висунулися на третину і повільно рухаються далі, закриваючи ангар.
- Пот, подивися вгору. - Закричав Селбіт. - Та подивись, чорт би тебе забрав, вгору. Сегменти рухаються. Вони закривають вхід.
Хаб подивився вгору і сказав Боррету підняти корабель. Щойно корабель піднявся над майданчиком, сегменти почали повертатися назад, відкриваючи отвір. Боррет знову посадив і сегменти поволі поповзли до центру. Поттер сказав прибрати корабель з площадки та наразі не закривати ангар. Всі зібралися в капітанській рубці на нараду.
- І так друзі – урочисто почав Пот, - ми нарешті знайшли, що на цій базі щось рухається. Але виникли питання. Що станеться, якщо ангар закриється? Чи він відкриється знову? А коли ми все-таки ангар закриємо, чи відкриється вхід в середину? Які будуть міркування, панове?
- Відповіді на запитання будуть колись закриється ангар. – посміхнувся Боррет. - Але прийняти таке рішення не так просто бо не хочеться помістити себе в приміщення з якого немає виходу. Мені важко відповісти.
- А що ти думаєш, Сел? - Запитав Поттер.
- Давайте проекспериментуємо знову. Закривати повністю ангар не будемо, але почекаємо довше, хоч би до половини сегмента.
- І що нам це дасть? - запитав Трес.
- Не знаю, - відповів Сел, - але в мене було таке відчуття, що вся площина ангара рухалася. Перше вниз, а потім вгору.
- Я нічого не зауважив. – сказав Хаб.
- Звичайно, ти так копав ящик, що навіть мене не чув, не те що легкого, ледь помітного руху. – відповів Ксайд.
- Легкого, ледь помітного. – передражнив його Пот. - Пішли провіримо той рух… розумник.
Друзі одягнули скафандри та вийшли. Боррет посадив корабель на майданчик. Сегменти почали висуватися до гори, а синхронно з ними вся площа ангару почала опускатися. Коли сегменти дійшли до половини Пот хотів підняти корабель, але Сел попросив ще трохи почекати. І дійсно, в стіні з'явилися щілини, які збільшувалася в міру опускання платформи. Ксайд дозволив підняти корабель і все повернулося на свої місця.
Радість була настільки сильною, що Ксайду на очі набігли сльози, а до горла підступила грудка. Поттер знову копав ящик, на цей раз вже з радості. Він схопив Селбіта і почав кружляти в танці. Вони вбігли в корабель і почали обнімати Треса. То була перемога. Після такого довгого, виснажливого марафону пошуків, смак досягнення мети був неймовірно приємний. Сльози бриніли на очах у всіх, і мужики не соромилися цього. Коли ейфорія пройшла і друзі трохи заспокоїлися, Поттер взяв слово.
- І так, друзі мої, завдяки, я не побоюсь цього слова, генію нашого шановного Ксайда Селбіта…
- Та годі тобі, Пот. – засоромився Ксайд.
- Ні, не годі. Я повторюю, генію нашого друга, ми нарешті знайшли вхід в цю неприступну фортецю.
- Твоя заслуга в цьому не менша ніж моя, Поттер. – сказав Сел - Якби ти так наполегливо не проводив дослідження, я б не побачив що платформи рухаються.
- Але ти здогадався посадити корабель на площадку.
- А ти здогадався прибрати всю пилюку з них.
- Досить, досить себе хвалити. – перервав їхню полеміку Трес. – Тут є заслуга нас всіх, навіть моя, хоч я і не брав в цьому участі. Якщо бути точним, це є результат важкої та кропіткої роботи, яку ми всі провели. І твоя, Поттер, частка найбільша. Тож ближче до суті. Ти хотів щось сказати про план подальших дій. Продовжуй.
- Добре, повернемось до суті. - Продовжив Пот. – Я пропоную наступні дії. Коли загальна платформа опуститься достатньо, ми заглянемо всередину. Якщо буде можливо, я лізу в середину, і ви піднімете платформу. Через пів години мене випускаєте.
– А чому ти? - заартачився Сел.
- Без обговорення. – обірвав його Хаб.
- Може, разом? - Не здавався Ксайд.
- Ні. Невідомо що там. Може якась небезпека?
- Хороший план. – погодився професор. – Хоча навряд чи там щось є, та нехтувати небезпекою не можна. Але давайте зупинимося на десяти хвилинах твого перебування.
На цьому й погодились. Пот і Сел озброїлися ліхтарями, а Боррет посадив корабель на майданчик щоб платформа почала опускатися. Коли утворилася щілина, що можна було зазирнути, друзі всунули голови і посвітили ліхтарями. Це було приміщення висотою близько трьох метрів. В глибині виднілося кілька дверей і деякі були відчинені. Поки вони намагалися зазирнути що там в дверях, голос Боррета нагадав, що скоро закриються сегменти. Поттер зістрибнув, а Сел кинув сходи щоб він міг вилізти. Поки вони метушилися, Сел зауважив, що сегменти повністю закрилися. Він нічого не сказав іншим і з деяким страхом почав стежити, чи вони відкриються, коли Трес підняв корабель. Слава Богу, сегменти пішли назад, відкриваючи чорний отвір неба. Ксайд про це повідомив друзям і Боррет вернув корабель на місце, дозволяючи ангару закритися.
Платформа опустилася до рівня підлоги. Біля одних із дверей Ксайд побачив Поттера. Вони разом зайшли в наступне приміщення. Але назвати це приміщенням не можна. Це була порожнеча крізь яку проходили колони з металу в повздовжньому та поперечному напрямках. Поміж ними зустрічалися майданчики. Деякі порожні, на інших щось було. Майданчиків було багато і вони на загал утворювали щось на зразок рівнів. Ксайд і Поттер перебували на верхній площадці що примикала до дверей розмірами приблизно п'ять на шість метрів. Вище було монолітне склепіння поверхні бази. Від нього вниз йшли металеві колони та смуги різної ширини. Смуги проходили крізь майданчики і тягнулися далеко вниз. Площадки були організовані групами чи скупченнями. Площадки скупчення, на якому знаходилися друзі, одна від одної перебували на відстані не більше метра, півтора, і їх було близько десяти. Потім через відстань приблизно чотирьох, п'яти метрів було друге скупчення. Далі не було видно, бо ліхтарі не могли освітлити. Внизу на відстані приблизно десяти метрів був другий рівень майданчиків, який йшов паралельно першому, ще нижче наступний. Були й порожнечі, більші та менші. Жодних стін, жодних сходів, нічого. Двері які знаходилися в інших кінцях ангару також виходили на подібні площадки. І жодного закритого приміщення.
Це була тільки та маленька частина, що друзі могли побачити у світлі ліхтарів, але як можна було здогадатися, решта бази була ідентичною. Таке відкриття принесло їм розчарування. База, в якій вони сподівалися знайти невідомий і потужний розум, технології та знання, виявилася залізною шкаралупою, що пронизана ребрами жорсткості для міцності в горизонтальному та вертикальному напрямках.
Змучені фізично і морально Селбіт та Хаб повернулися на корабель. Вони відчували образу. Дурне почуття гумору в цивілізації, яка залишила цю базу. Стільки праці, стільки надій, і все марно. Друзі мовчки увійшли в корабель, мовчки зняли комбінезони та пройшли до кают-компанії. Сел мовчки зробив каву і вони посідали в крісла. Боррет здивовано спостерігав за їхньою поведінкою. Зрештою не витримав.
- Ви ще довго мовчатимете, чи може хтось скаже бодай якесь слово? Що там трапилося, нема виходу, чи що?
- Та ні, є, - похмуро промовив Пот, - та ще який. Прямо на інший кінець бази.
- Це точно, - також похмуро підтвердив Сел, - на самий кінець. І ніяких замків.
- Як і дверей, стін, стелі, сходів. - Продовжив Поттер.
- Що це ви несете? – не зрозумів Боррет. – таке враження що ви з глузду з'їхали?
- Та ні, ми при повному розумі. - Тихо сказав Ксайд. - Тільки втомилися. Професоре, зробіть нам поїсти.
- Так, багато їжі. Ми дуже зголодніли. - Так само тихо добавив Хаб.
- Добре. Але потім ви мені все розкажете?
- А що тут розповідати, ідіть і подивіться самі. – сказав Поттер. - Там нічого небезпечного. Тільки не впадіть в середину. Але спочатку обід, ви обіцяли.
Професор зробив обід і все намагався дізнатися, що вони бачили. Але ті сказали, щоб він дивився сам, а потім виклав міркування.
Боррет пішов, проте був не довго. Не встигли друзі відпочити після ситної їжі, як той повернувся. На відміну від них, настрій мав пречудовий.
- Я бачу радість і задоволення на обличчі нашого вельмишановного професора. - З сарказмом почав Сел. - Напевно, це радість від спілкування з чужорідним розумом. Або ні. Ви зустріли чарівну незнайомку, яка дала вам номер телефону і адресу. На якій із платформ у вас зустріч? Дайте вгадати - це четверта від верху платформа з таким романтичним виступом з лівого боку. Там вас, впевнений, ніхто не побачить.
- Годі блазнювати, Сел. – Поттер обірвав його монолог. - Що можете сказати, професоре?
- Дуже багато чого. – він зручно всівся та по діловому закинув ногу на ногу - По-перше, це підтверджує мою теорію про те, що база побудована цивілізацією, яка існувала до нашої, і яка жила у всесвіті, що був, можна сказати батьком для теперішнього.
- І дідом для всесвіту в якому народилися ми з Поттером. - добавив Сел.
- Так, вірно. - кивнув Тресан. – дідусем для вашого. Ще ця база підтверджує теорію про те, що матерія старого всесвіту, після народження нового, втрачає енергію і переходить у стан спокою підпростору.
- Там що, так прямо й написано? - посміхнувся Ксайд.
- Так, можна сказати що прямо написано. – посміхнувся у відповідь Боррет.
- І де, як не секрет. - Далі посміхався Ксайд.
- Скрізь. Треба було лише уважно дивитися.
- А серйозно, Трес? – вже без посмішки сказав Селбіт.
- Я серйозно. Ви бачили порожнечі всередині? Так ось, вони колись були заповнені матерією з якої складалися стіни, драбини, підлоги, механізми і т. п. Але зараз нічого немає. Вся матерія того всесвіту просто перестала існувати. Вона розпалася на елементарні частки і перейшла у стан спокою. Матерія зникла.
- З чого ви це взяли? - Запитав Хаб.
- Ви бачили всередині пилюку?
- Ні, але я не придивлявся. – відповів він.
- І не придивляйтеся. Ви її не побачите, бо її нема. Як немає ніякої елементарної частинки у всьому об’ємі бази.
- Добре, а як бути з тим матеріалом з якого побудована база? - Запитав Сел.
– Ви маєте на увазі каркас? – перепитав Боррет. – Він є штучно створеним матеріалом. Це підтвердження ще однієї моєї догадки, що такі матеріали як меол можуть пережити народження всесвіту. Вони є артефактом. Справа в тому що колись було знайдено шматок матеріалу, який був схожий на меол, але мав трохи іншу структуру. Це був досить великий шматок. Його знайшли на якійсь планеті. Це була сантиметрової товщини пластина, півметра шириною і шість метрів довжини. Наша цивілізація таких великих шматків не виробляла, найбільше що тоді робили так це напилення, яке роблять і до цього часу. Було багато суперечок з приводу походження матеріалу, і певна кількість вчених зійшлася на тому, що це природне утворення, яке могло виникнути при якомусь катаклізмі глобального масштабу. Інші вчені припускали що це штучно створений матеріал, і що його могла створити цивілізація, яка жила до нашої. До цієї теорії схилявся і я. Але інших таких артефактів не знаходили, тому залишилися дві теорії, одна про штучне, а інша про природне походження. Тепер я переконаний, що теорія штучного походження вірна. Взагалі це не має значення для розвитку цивілізації, але моє его задоволене.
- Це, звичайно, цікаво, але я так і не зрозумів про цей матеріал. Чому він не зник? - Запитав Хаб.
- Тому що матеріал вічний. Принаймні час його розпаду обчислюється життям декількох всесвітів. І про це знали ті, хто будував базу. – відповів професор.
- Виходить нам дістався старий мотлох? – промовив Сел. - Навіщо його було так запечатувати?
– На це запитання нам потрібно буде знайти відповідь. - відповів Боррет. - Мені здається, на базі знаходиться щось, яке, можливо, дуже цінне. Іншого пояснення такої герметичності не бачу.
- А я бачу. – сказав Поттер.
- Прошу вашу теорію, містере Хаб. - Як на вченій раді звернувся до нього Боррет.
- Може вони відправилися до додому, зустріти кінець світу в родинному колі? – посміхнувся Сел – тому і закрили.
- Навіщо, щоб не залізли злодії? – засміявся професор.
- Думаю що так влаштована сама база. – сказав Поттер - Адже вона перебуває в космосі.
- Можливо – промовив Боррет - Так можна пояснити, чому вона закрита. Але погодьтеся, моя версія більш обнадійлива?
- Це правда, - посміхнувся Поттер, - тоді беремо її за основу і починаємо пошуки.
- Ви як хочете, а я відпочивати. – піднявся з крісла Ксайд.
- Це вірно, відпочинок не завадить. – сказав Хаб також підводячись. - Та й вам би слід відновити сили для майбутніх відкриттів, професоре.
- Так, трішки можна подрімати.
Всі пішли відпочивати. Боррет в свою каюту де жив сам, а Пот і Сел в каюту, яку займали разом. Не треба думати, що не було вільних кают. Корабель був розрахований на команду з двадцяти чоловік, і якщо брати земними мірками, то це був величезний космічний корабель, який на Землі не побудують ще багато років. Але тут це був звичайний човник для пересування на невеликі відстані. Його використовували переважно для дослідницьких цілей. На борту було дванадцять кают. Тож місця вистачало.
Але друзям не вистачало спілкування. Особливо це відчувалося тут, на борту Елеганта. На станції можна було ще посидіти біля вікна, подивитися на гарний краєвид, послухати звуки які долинали з-за вікна. Сел обіцяв доробити програму, яка б імітувала вуличний рух з людьми та автомобілями. Це було добрим заспокоєнням нервів. На кораблі не було імітації. Тому друзі поселилися разом, щоб іноді побалакати, згадати минуле, посумувати за Землею. Або просто подіяти один одному на нерви. Вони вже звикли до свого іншого вигляду. Добре що спогади залишилися старими, з іншого життя. Боррет також часто брав участь в розмовах. Пот та Сел розповідали про себе, про свій світ, але більше розповідав Тресан. Це було природно, тому що вони тут жили і прагнули більше пізнати цей всесвіт. Як швидко людина звикає до всього незвичайного. Ще рік тому ніхто з цих двох землян не міг і подумати про подорож до космосу, а зараз запросто можуть подорожувати до будь-якої точки всесвіту і не вважають це дивом. Вони швидко навчилися користуватися благами цивілізації і навіть не задумуються, чому так відбувається. І дійсно, навіщо задумуватися, якщо це все є і це все для тебе? А з іншого боку вони почувалися дещо нещасними. Чому? Та тому, що зі всіх людей, які живуть в цьому всесвіті, тільки їм доводиться жити в повній ізоляції, де навіть матерії немає. А весь всесвіт на них полює. Напевно, у всій історії всесвіту не було злочинця, за яким би так полювали?
Друзі багато дізналися про цей світ. В основному він був схожий на їхній, земний. Людська поведінка запрограмована природою. Боррет казав, що люди в такому вигляді як зараз, були завжди. І в подальшому завжди будуть. Якщо умови життя схожі і планети, на яких це життя зародилося, приблизно однакові, то і люди, які в процесі еволюції виникнуть, будуть однакові. Незалежно від того, де планета знаходиться. Так само і з негуманоїдними расами. Все залежить від умов існування. Чому так відбувається? Тому що це форма існування матерії. Чому водень однаковий у всіх світах? Чому залізо іржавіє на всіх планетах, де є кисень? Чому кристал алмазу має однакову структуру у всіх світах? І знову відповідь одна - це численні форми існування матерії. Закони фізики однакові для всіх всесвітів.