Розділ 3
Ксайд Селбіт розплющив очі і побачив що він далі саркофазі. Перше що спало на думку, це те, що нічого не вийшло. Проте оглянувшись зауважив, що місце інше. Він лежав в такому ж саркофазі і на таких же парапетах, розміщених у формі зірки, але зал був другий, значно більший. Якщо рахувати перетин парапетів однією зіркою, то він бачив таких зірок три. Вони знаходилися в одному ряду, і біля кожної з них розміщувалася споруда у вигляді півкулі величезних розмірів. Як потім дізнався Сел, то був трансмітерний зал. Гігантські півкулі являли собою закриті еліпсоїди, що оберталися у вакуумі. Тут вони оберталися постійно і були поміщені в герметичні оболонки. До трансмітерів з обох боків примикали транспортери, які мали три стрічки подачі і відповідно три приймально-передаючі кабіни. Стрічки перехрещувалися і утворювали шестикутну зірку, що могла обертатися і подавати потрібну кабіну в трансмітер. Загалом було три трансмітери та шість транспортерів. Напроти кожного транспортера знаходилося по пульту управління, які мали звичайний вигляд зі стаціонарними моніторами розміщеними в ряд.
До Ксайда підійшов моложавий незнайомець високого зросту, лисуватий і з академічною борідкою. Він посміхнувся і запитав, як той почувається. Сел відповів що добре. Навколо було досить багато людей, що здійснювали свої буденні справи. Долинали розмови незрозумілою мовою, але незнайомець з ним говорив його рідною. Він попросив слідувати за ним. Сел встав з транспортера і зауважив що одягнений в інший одяг. На вигляд здалося ніби він погладшав. На ньому був м'який комбінезон металевого кольору який щільно облягав тіло і тому дуже добре проглядався невеликий живіт, якого в нього ніколи не було. Сел поплескав себе по животу і з жахом зауважив, що в нього потовстіли і руки – замість тонких пальців піаніста були товсті і волохаті пальці. Розглядаючи свої зміни, він разом із професором, як про себе назвав його Сел, увійшли в одні з дверей. За дверима був коридор ще з більшою кількістю дверей. Нарешті вони зайшли мабуть, в лабораторію, бо приміщення було заставлене шафами та приладами. Посередині стояла кушетка, на яку професор попросив його лягти. Підійшло кілька людей, і начепили на Ксайда купу датчиків. Професор попросив його лежати спокійно і розслаблено. І тут Сел зауважив одну дивність - професор розмовляв з ним не розкриваючи рота.
Селбіт лежав на кушетці, обліплений проводами, і міркував про його теперішнє буття. Куди він потрапив, що це за лабораторія, що це за люди, чому він так змінився фізично і взагалі, наскільки це все загрожує його життю? Підійшов професор і Сел спитав:
- Що трапилося з моїм товаришем?
- Вибачте, ви щось сказали? – професор глянув в його бік.
– Я на рахунок мого друга.
- А, цього другого? З ним все гаразд. А ось наш співробітник не встиг відключитися до трансмісії і тепер доводиться відновлювати його пам'ять. Але з вами та вашим другом все добре.
- А де він?
– В сусідній лабораторії. Його перевіряють як і вас.
- Ви якось дивно розмовляєте. Що це, черевомовлення?
- Ні. – посміхнувся той - просто я свої думки посилаю вам прямо в мозок.
- Навіщо? - Здивувався Сел.
- Тому що не володію вашою мовою. А так зчитую ваші візуальні образи і зіставляю зі своїми. До речі, вам щоб спілкуватися зі мною не потрібно говорити, достатньо подумати.
- А з вашим співробітником… з ним буде все гаразд?
Сел інтуїтивно зрозумів, що через них постраждав незнайомець з печери.
- Звичайно. В нас схожі випадки бувають, і лікування в більшості проходить успішно.
- А якщо не буде успішне?
- Тоді шановний професор Боррет передчасно закінчить свою опальну кар'єру. Але не будемо про сумне. З ним буде все гаразд. Запевняю. З вами теж все гаразд. Піднімайтеся, нам треба багато про що поговорити, а часу мало.
Ксайду чомусь не сподобалося зауваження про обмаль часу. Цей професор, з його задоволеним виглядом та легкою зверхністю якось відштовхував, хоча було враження що він це робив навмисне. Вони вийшли і попрямували по коридору. Спереду і позаду них йшли великі типи в сірих костюмах та сторонили всіх, хто проходив повз. Сел запитав що це за хлопці і професор відповів, що вони з товаришем є дуже важливими гостями, а це охорона. Але як зауважив Ксайд, охоронці дивилася більше за ним, ніж по сторонах. Це теж не сподобалося Селбіту. Він запитав про зустріч із Поттером. Професор запевнив, що вона відбудеться згодом. Вони опустилися на ліфті вниз і пройшли в кімнату в якій за столом сиділо п'ять чоловік плюс два в сірому стояли біля дверей. Його залишили стояти неподалік столу. Тут Сел зрозумів, що він не важлива персона, а в’язень і вони від нього щось хочуть дізнатися. Якщо отримають, то його доля може бути плачевною. Що ж йому робити і що їм казати? Тут потрібний Поттер. Він в цих справах більш компетентний. І взагалі, потрібно взнати де він і що з ним. Сел вирішив нічого не говорити, а наполягати на зустрічі з Поттером.
Поки Ксайд гарячково думав як йому поступити, ті що зібралися в кімнаті щось пошепки перемовлялися. Нарешті професор підійшов до Селбіта.
- Нам хотілося б знати все, що ви знаєте про наш світ.
"Про який світ він говорить?" - подумав Сел.
- Я питаю про наш світ, в який ви збираєтеся переселятися. – подумав професор у відповідь.
Сел здивовано подивився на незнайомця і згадав, що той може читати думки.
- Я не буду відповідати. – подумки промовив Сел.
І уявив велику дулю. Професор здивовано дивився на Селбіта. Видно в його мозку знайшлася потрібна асоціація, тому що він здивовано подивився на Ксайда. Той сумлінно вимальовував вибраний ним образ в тривимірному зображенні. Професор мовчки відійшов до групи присутніх. Ксайд вирішив нічого не думати і діяти за обставинами. Знову підійшов професор і промовив:
- Нас дуже дивує ваше небажання співпрацювати з нами. Ми тільки просимо розповісти вас те, що ми, напевно, вже знаємо.
- Тоді навіщо мені розповідати?
- Щоб дізнатися, що ви знаєте.
- А я не хочу, щоб ви це знали. - І Сел знову зобразив дулю.
Це знову не сподобалося професору. Він скривився і відійшов до групи. Група цього разу розхвилювалася, почулася суперечка, крики, які дуже скоро вщухли. Хтось вибіг з кімнати. Через пару хвилин повернувся з якоюсь інформацією. Після цього професор підійшов до Селбіта.
- Нам щойно повідомили, що ваш колега, а наш шановний гість, люб'язно погодився співпрацювати і в даний момент відповідає на питання, що нас цікавлять. Так як ви теж наш шановний гість, то ми були б дуже раді, якби ви також почали співпрацю з нами.
- Ого як ти ввічливо заговорив. - подумав Сел. - А ось цього тобі не хочеться?
І знову уявив дулю. Професор скривився, але не відійшов. Він спитав:
- Послухайте, я зараз говорю неофіційно, що трапилося? Чому така зміна? Адже ніхто нічого поганого вам не вчинив.
– Все ще попереду.
- З чого ви це взяли?
- Чому мене взяли під варту та влаштували допит? – прямо запитав Ксайд.
- Це не так. Ви неправильно зрозуміли. - промовив незнайомець. – Це хибна думка.
- Хибна? - розсердився Сел. – А чотири бугаї за дверима мені примарилися? Подивіться на натовп народу навпроти, що зло дивиться на мене? Це так у вас розмовляють з почесним гостем, який стоїть посередині кімнати і якому не запропонували навіть стілець? Я вже не кажу, щоб хтось з вас назвався. Навіть ви не сказали свого імені.
Професор, здавалося, був стурбований. Він кілька секунд переварював промову Селбіта.
- Ви абсолютно праві. Дозвольте представитися – Рут Фосорк. Старший науковий співробітник лабораторії трансмітерних досліджень. А це мої колеги з наукових та державних інститутів. Я зараз розпоряджуся на рахунок стільця. І звичайно, прошу вибачення.
Він відійшов до столу. Почулися обурення і крики, але знову не довго. Фосорк їх швидко заспокоїв і довго з ними говорив. Знову почулися вигуки і якийсь чоловік покинув кімнату. Ксайд зрозумів, що Фосорк просив про надання належної поваги, і не всі згоджувалися. А це означає, що загроза, що нависла над ним, більш реальна, ніж він собі уявляв. Проте два стільці таки принесли. Він запропонував один Ксайду, а на інший сів сам. Після цього професор представив всіх присутніх і назвав посади. Він ще раз вибачився за незручності та просив про це забути. Сел зрозумів що той бреше, але вирішив підіграти. Він з задоволенням відкинувся на спинку стільця і сказав, що якщо це справді була безглузда помилка, то він вибачає. Також він сказав, що відповість на всі питання, що панів цікавлять. Фосорк все переповів решті, а Сел ствердно помахав головою, ніби розумів їхню мову. Ті, що сиділи навпроти, косилися на Ксайда, задаючись питанням розуміє він чи ні, але нічого не казали. Сел продовжив:
- Так, я ще раз підтверджую, що готовий з вами співпрацювати. Але зараз хотів би відпочити. – І додав. - Особливо сходити в туалет.
Рут переповів. За столом пошепталися і відповіли, що можна зробити перерву.
- Я також хотів би попити води і, якщо це не буде сильно нахабно, трохи перекусити.
Сел зауважив на деяких обличчях тінь невдоволення, але вони погодилися. Ксайд виразив задоволення і, прикинувшись дурником, промовив.
- Тепер я абсолютно впевнений, що у вас до мене щирі та дружні наміри. Такі самі наміри і в мене до вас. Тому завтра я готовий розповісти вам все, що ви хочете знати. Я думаю шановний професор Фосорк не відмовиться мене супроводжувати?
Коли Фосорк переповів сказане, то в деяких обличчя стали кам'яні. Помітивши це Сел ще раз, не чекаючи відповіді, висловив готовність співробітництва і почав дякувати їм за те, що вони погодилися з його проханнями. При цьому він зображав на обличчі якомога більше радості і навіть щастя. Це, напевно, переконало присутніх. Вже наприкінці їхньої розмови Сел сказав:
- І ще, якщо можна, я не хотів би цього ескорту для почесних гостей. Я розумію, що у вас так заведено, але в мене з цим виникають дуже погані асоціації. Наперед вам вдячний.
Зробивши легкий уклін головою, Ксайд піднявся і неквапом попрямував до дверей. Пройшовши кілька кроків, він повернувся до Фосорка:
- Професор, я на вас чекаю.
Той вів жваву розмову. Напевне він переконував всіх в тому, що буде краще, якщо вони погодяться. Ксайд терпляче чекав. Нарешті Фосорк підійшов, і вони попрямували до виходу. Дорогою ніякі хлопці їх не супроводжували, але були присутні на всіх перехрестях. Ксайд подумки розмовляв з Фосорком.
– Скажіть професор, чому я погладшав? В мене таке відчуття, що це не я.
- Я поясню, але давайте спочатку познайомимося, бо в цій метушні ви так і не сказали ім'я.
Вони підійшли до ліфта. Фосорк приклав долоню до чорного прямокутника. Як зауважив Сел, тут не було кнопок, а лише невеликі прямокутники різних, більше темних кольорів. Всі клали на них руки. Сел підійшов ближче і торкнувся панелі. Нічого особливого, простий прямокутник з пластику.
- То як вас звати? – нагадав професор.
- Ой, вибачте, тут все так незвично. Моє ім'я Ксайд, прізвище Селбіт - Ксайд Селбіт. Друзі звуть скорочено Сел. Оскільки ми теж тепер друзі, то можете звати мене Сел. - Ксайд продовжував грати дурня.
- Добре, Сел. - Якось з натиском вимовив це слово професор. - Зараз ми піднімемося до мене де ви відпочините.
- Може, спочатку зайдемо до мого друга?
- Наразі ми домовилися лише про відпочинок.
- А хіба я не можу відпочити з другом? – Сел грав святу наївнісь.
- Ні не можете. – відрубав той.
- Добре. - швидко погодився Сел. - Тоді через годинку. Так чому я погладшав?
Під'їхав ліфт. Вони зайшли в середину.
- Справа в тому, що з вашим складом розуму буде важко зрозуміти всю суть справи. – промовив той.
- Нічого, ви пояснюйте. Якщо не зрозумію, це моя проблема. А вам стане легше від того, що мені пояснили. Тільки простими словами, якщо можна.
Сел зрозумів що Рут купився на його гру в повного дурня
- Добре. – погодився той - якщо простіше, то це не ваше тіло.
– Як не моє? - вже щиро здивувався Ксайд.
- А так, не ваше.
– А де моє?
- Залишилось у вашому світі.
- В моєму? Тобто я зі свого світу пішов? Я що, мертвий?
- Ні.
– Тоді чому тіло не моє?
- Бо тіло перенести не можна. – пояснив Рут і добавив - Це не зовсім вірно, але не будемо вдаватися в деталі
– Перенести не можна? - Сел нічого не міг зрозуміти. - Куди не можна?
- Сюди, в цей світ. – роздратувався Рут.
- Вибачте професор, я розумію ваше роздратування, але не всі такі розумні, як ви, тому давайте все по порядку.
Ліфт зупинився і вони вийшли. Сел навіть не зауважив на якому поверсі. Двоє в сірому швидко сховалися за поворотом. Рут промовив:
- Пройдемо до мене, тут вже недалеко.
Він швидкими кроками пішов вперед. Сел за ним. Зі всього сказаного вище наш герой зрозумів, що знаходиться на якійсь планеті і чомусь займає інше тіло. Але хіба таке можливо? Проте думати про таке не можна. Якщо це розіграш, це вписується в роль дурника, яку він грав. Вони підійшли до дверей. Рут приклав руку до панелі на стіні і вони зайшли. Це була кімната у вигляді овалу, як яйце розрізане навпіл, ну може більш загострене вгорі. Зроблена з матеріалу схожого на білий мармур і виглядала ніби витесаною в цілісному шматку та до блиску відполірована. Вони пройшли в інші двері і опинилися в дуже великій залі кулястої форми. Це купол, верхня частина якого була прозора. Край де мармур переходив у скло був прикрашений золотою окантовкою з барельєфами людей, звірів і сценами з життя. Прозора частина купола також виглядала цілісним кусом без швів і стиків. Зал був зі смаком обставлений. Меблі зручні. Всюди золоті і срібні речі. Ксайд не міг зрозуміти чи це підробки чи справжній дорогоцінний метал. Коротше кажучи, це була оселя багатої людини. Сел сів в м'яке крісло і роздивлявся. В такому палаці йому бувати не доводилося. Поки Фосорка не було, Сел міг вільно думати. Невже справді він на іншій планеті чи в іншому світі, як говорив професор Фосорк? Ця незрозуміла мова, спілкування за допомогою думок, ліфти без кнопок, трансмітери, його тіло. До речі, про тіло - потрібно знайти дзеркало і глянути що він собою являє. Повернувся Фосорк та запропонував пройти до ванної кімнати. Це була досить велика, але порівняно з вітальнею крихітна, кімната. В ній помістилися ванна, унітаз, два умивальники і ще залишалося багато місця. На велику радість Селбіта всі речі мали звичний вигляд, хоча кранів для запуску води не було. А ще в кімнаті не було дзеркала.
- Професоре, навчіть, як цим користуватися.
- Ах, вибачте, будь ласка. Я забув, що ви з іншого світу. Все дуже просто. Кладете долоню на цю панель і подумки замовляєте, що потрібно. Наприклад, можете замовити теплу воду у ванну. Замовлення потрібно робити якомога інформативніше, тому що якщо ви замовите просто воду, то потече холодна вода в умивальнику. Якщо теплу, то вона потече теж у умивальнику, але відповідно тепла. Якщо ви при цьому замовите ще й температуру, вона буде відповідної температури, а так температура буде відповідати тілу. Якщо хочете набрати ванну то так і замовляйте. Все просто бо всім управляє електроніка. У вас теж є схожі машини, але вони ще не досконалі бо зроблені на металевій основі. У нас вже давно використовується біологічна основа. А це дуже великі можливості для використання. Ще більші можливості дає психічна основа. Та гаразд про це. Приймайте ванну. І не соромтеся в бажаннях. У нас все можливо. Про всяк випадок залишу двері прочиненими. Я буду на кухні. До речі не має значення, біля якої панелі робити замовлення.
Рут вийшов. Сел поклав руку на панель і подумав про чисту, теплу воду у ванні. І диво - ванна почала наповняться. Вода набиралася з отворів на днищі ванни. Сел підійшов до умивальника та засунув руку під кран. Потекла вода. Сел забрав руку, вода перестала текти. Він приклав долоню до панелі і подумав про дзеркало. Частина стіни навпроти нього зроблена, як думав Сел, з темно-зеленого граніту, перетворилася на дзеркало. Це було дивовижно. З дзеркала дивився чоловік років десять старший за нього, дещо лисуватий та з легкою над вагою. Був вище середнього зросту, досить кремезної статури і мав одяг, як у Селбіта. Вони здивовано дивилися один на одного. Сел подумав що неправильно зробив запит і йому замість дзеркала видали чиєсь зображення. Він знову поклав руку на панель і зауважив, що те саме зробив чоловік. Сел опустив руку. Той теж. Сел відступив на крок і чоловік теж відступив. Нарешті Ксайд зрозумів що це таки його зображення. Боже мій, думав Сел, що вони з ним зробили? Адже в нього було молоде, підтягнуте, м'язисте тіло з гарним, пропорційним обличчям і густим волоссям. Зараз він товстий здоровань з грубими рисами обличчя. Це дуже розлютило Селбіта. Він вискочив з ванни і закричав:
- Фосорк! Фосорк! Де ж ти, чорт тебе забери? – він побачив як з кімнати виглянув професор і поспішив до нього. - Ти що зробив зі мною? Де моє тіло? Що мовчиш як осел? Відповідай бо я зараз за себе не ручаюся!
Фосорк злякано дивився на Ксайда і не міг зрозуміти в чому річ. Той перед ним тряс кулаками і на всю горлянку крив його лайкою. Видно що зорові образи професора не знаходили відповідного еквівалента тому, що видавав в даний момент Сел, і він здивовано мовчав. Нарешті Сел видихся та замовчав
- Я нічого не зміг зрозуміти з вашого монологу, - дещо ошелешено промовив він - але зрозумів, що ви чимось засмучені. Це правда?
- Засмучений? - Сел знову обурився - Та я розлючений до мозку кісток свого поганого тіла. Ви що на мене начепили? Що це таке?
І він почав щипати себе за щоки, за руки, за живіт, демонструючи всім своїм виглядом крайнє невдоволення. Наче він прийшов до кравця і лає його за погане пошиття одягу. Фосорк зрозумів в чім справа.
- То це ви на рахунок свого теперішнього тіла? – він глянув з докором - Дорогий мій. Добре що ви його маєте, а то могли б вас помістити в біоконтейнер і провели б ви там багато років. Але скоріш за все вас би стерли.
- Як стерли?– здивувався Сел. - Вбили?
- Цей стан відповідає вашому визначенню, тільки сам процес проходить гуманно.
– Який процес?
- Стирання звичайно. Повністю безболісний процес.
- Професоре, я багато чого не розумію. Давайте поговоримо і з'ясуємо деякі питання. І зробимо це вже.
– А ванна?
- До біса ванна.
- Добре. Йдемо до вогнища, поговоримо і заодно приготуємо їсти.
Він торкнувся панелі і частина стіни повернулася навколо осі. Там виявилося відкрите вогнище зроблене з грубого каменю – справжня частина кам’яної печери. Правда там теж були м'які крісла та сучасний стіл, але то таке. Рут приніс великий шматок м'яса і, насадивши на рожен, поставив смажитися. Вони посідали в крісла.
- Так про що говоритимемо? - Запитав Фосорк.
- Про все це. - розвів руками Сел. - Де я знаходжусь?
- Хіба ви не знаєте де? – здивувався той – ви ж збиралися прямувати до нас великим натовпом?
- А ви завжди знаєте куди прямуєте? – в свою чергу запитав Селбіт.
- Ви маєте рацію. – професор задумався. - Ми інколи теж не знаємо куди прямуємо. І це дуже дорого нам обходитися. Але про що ми? А, згадав. Ви хотіли знати де ви знаходитеся. Ну що ж, скажу. Ви на планеті Хелл.
- А де вона знаходиться, біля якої зірки?
- Наша зоря називається Астр.
- Як далеко вона від нашого Сонця?
- Поняття «далеко» тут недоречне, тому що в нашому світі вашої зірки немає, як і у вашому нашої. Справа в тому, що ви перебуваєте в іншому всесвіті. І нічого спільного між нашими світами нема. Є тільки деякі точки дотику. Це схоже на мильні бульбашки, і якщо ви знаходитесь в одній, то ми в іншій. При тім одна може бути в іншій та займати один і той самий простір, але простір одної не доступний для простору іншої. Єдине що доступне для виміру це гравітація. Вона додається і є спільною масою для двох всесвітів. Цивілізація може народитися, довго існувати, загинути, але так і не дізнатися про іншу бульбашку світу що існує поряд.
- Але ж ви дізналися, і навіть знайшли спосіб побувати там.
-Так, змогли. Але це справа випадку. І нам, можна сказати, дуже пощастило, що ми про це дізналися.
- І що це був за випадок?
- Народження вашого всесвіту.
– Як народження? – здивувався Сел - Адже це дуже тривалий час. У вас що, час іде не так?
- Ні, так само. Час існує всюди, його тільки вимірюють різними проміжками. Але він відносний. Ми багато знаємо про час, навіть можемо його обдурити. Правда не можемо повернути назад. Ми давня цивілізація. Дуже давня. На той час, коли відбулося народження вашого всесвіту, ми були вже розвиненими і знали способи пересування на будь-які відстані. Ми підкорили простір.
- Як ви зауважили народження всесвіту?
- Досить легко. Взагалі його важко було не зауважити.
- Що, було видно візуально? - Усміхнувся Сел.
- Не у візуальному сенсі. Просто змінилася константа простору, яка використовується для розрахунку руху. І змінилася в меншу сторону.
- Ви, мабуть, тоді втратили зв'язок з деякими світами?
– Ой – підскочив професор. - м'ясо підгорає. Допоможіть мені.
Він схопив Ксайда за руку і потяг у глибину печери. Там подумки сказав лиш одну фразу "задавайте тільки дурні питання", та виштовхнув його назад.
- Дякую, за допомогу. Ви не обпіклися? - Як ні в чому не бувало, промовив Фосорк.
- Та хіба трішки, це дрібниця - У тон йому відповів Сел, хоча до м'яса вони навіть не доторкнулися.
- Це я так недбало насадив м'ясо, але ви його врятували. То про що ми говорили?
- Про коня Санти. У нас теж є така служба, яка розвозить в день Різдва, це такі свята, подарунки. В них є свої клієнти. І коли щось ламається, всі дуже злі. Бачите в нас багато схожих проблем, лише трохи по-різному їх називаємо.
Ксайд намагався виправити становище і Фосорк був приємно вражений його винахідливістю. Він посміхнувся і легко потиснув руку Селбіта. Ця підтримка підбадьорила Ксайда. Професор продовжував тим самим тоном.
- Ось як ви це зрозуміли. Що ж, віддалена схожість звичайно, є. Ми дійсно, як і ваша фірма в якої поламався кінь, також втратили зв'язок. Але на відміну від вас, наша поломка обійшлася втратою багатьох життів, тому що ми не відразу зрозуміли, що справа в константі. Діло в тому, що сама константа залишилася колишньою, вона добре працювала і далі, обчислення проводилися правильно. Але ніяк не вдавалося налагодити зв'язок із зниклими колоніями. Якщо створювалася нова - все було добре. А в старі потрапити не вдавалося. І тільки через багато років, шляхом пошуку зниклих колоній ми знайшли одну з них. Обчислення показали, що константа для цих світів стала іншою. З цього випливало, що простір змінився, змінив свою щільність. Він став менш щільним, якщо це визначення можна застосувати. Тепер при розрахунку ми потрапляли в іншу точку, далі, ніж вона знаходилася при розрахунку до зміни. Звичайно, це було помітно лише в межах всесвіту. Для відстані в межах галактик цього не можна зауважити. Але на той час ми вже освоювали значні простори. Знадобилося кілька тисячоліть, поки ми почали розуміти суть минулих змін і багато мільйонів років поки з'явилися перші експерименти з перекидання атомів і найпростіших молекул в інші світи. За цей час народилися ще два всесвіти. Ці народження дозволили зрозуміти принципи побудови трансмітера, хоча наш всесвіт став ще, якщо можна так висловитися, рідкіший. Як бачите, наша цивілізація дуже і ще раз дуже давня. Ми навіть не пам'ятаємо, наскільки вона давня. Ми тільки знаємо напевно, що були першою розвинутою цивілізацією в нашому всесвіті.
– А що були й інші цивілізації?
- Так, були. Дуже багато. Але мало хто зміг вижити. Причини були різні, хоча переважали важкі умови виживання, коли природні катаклізми наступали раніше, ніж цивілізація могла себе від них захистити.
– А ті, хто вижив?
- Вони об'єдналися та спільно ведуть свою діяльність. Думаю їжа вже готова. Йду принесу гарнір з овочів та щось випити. Ви тим часом зніміть м'ясо і покладіть в тарілку.
Професор вийшов, а Сел поклав приготовлене м'ясо на золоту тарілку. Він подумав як дивно все виходить. Почалося з того що був злий за його теперішнє тіло, а зараз вже забув про це. Він був агресивно налаштований проти професора, а зараз мило проводить з ним час. Навіть вступив з ним в якусь, поки що не зрозумілу, змову. Як взнати чого добивається Фосорк, якщо вони не можуть спокійно про це говорити? Хоча чому не можуть - в декоративній печері біля вогнища можна, інакше професор не наважився б попереджати як Селбіту себе вести. Хоче це може бути спритна гра, яка ведеться з метою добування інформації. Тоді треба лишнє не базікати. В будь-якому випадку Сел про щось дізнається. Потрібно буде поговорити з Фосорком так що б ті, хто за ними спостерігає чи підслуховує, якщо, звичайно, хтось це робить, нічого не запідозрили. Повернувся Фосорк з підносом овочів, яких Сел ніколи не бачив.
– Як наше м'ясо?
- Мені здається, дещо сире. - Сел йому підморгнув.
- Дайте спробую. - Здавалося, він не зауважив підморгування. - Справді жорсткувате. Що пропонуєте?
- Пропоную вчинити як первісні люди. - відповів Сел. – розділити на менші куски і досмажити на шампурах. У вас є шампури?
- Не має, але можна замовити. До речі, зробіть це самі. Панель замовлень там.
Сел підійшов і уявив дві тонкі палиці півметрової довжини із загостреними кінцями з одного боку. Через кілька секунд збоку панелі загорілася лампочка і відкрився люк, а в середині дві замовлені палиці з якогось синюватого матеріалу, що дуже нагадував деревину.
- Професоре, я сподіваюся це не отруйний матеріал?
- Ну що ви, це деревина, якої повно в наших лісах. Єдине не добре це відтінок кольору. В природі ця порода дерева синього не має. Але всі решту властивостей відповідають дійсності. Давайте сміливіше, наколюйте і смажитимемо. Ви знаєте, я ще таким чином м'ясо не готував.
– Чому? У вас таке гарне вогнище.
- Тому що ніколи не спадало на думку. Є рожен, насадив шматок, увімкнув датчик контролю готовності та пішов займатися чимось іншим. Я вам чесно зізнаюся, що вперше за багато років сиджу ось так біля вогнища і розмовляю. І знаєте, це біса добре. – він щиро засмівся - бачите, я вже набрався від вас міцних виразів.
- Пішли тоді до вогню. - Сел попрямував за осередок вогнища. За ним подався і Фосорк. - До речі, про вогонь. Чому вугілля не згорає? Минуло достатньо часу, а воно все ще горить?
- Це штучне вугілля, можна сказати декоративне. Воно тримає ту температуру, яку задали. Можна задати різну інтенсивність вогню.
- Дуже зручно. - відповів Сел, і подумки спитав. - Професоре, тут можна поспілкуватися?
- Так. – відповів він. – Але пропоную іноді виходити за межі екрану.
- То про що ви хотіли поговорити?
- Вам потрібно цієї ночі втекти.
- А мій друг?
- Разом з ним. А також із професором Борретом. - Він вийшов з-за вогнища. – годі про вогонь, давайте розкажу про овочі. Я впевнений, ви такого не бачили.
Чоловіки засміялися, тому що Сел дійсно ніде не міг це бачити раніше. Фосорк взяв з підноса щось продовгуватої форми, яскравого зеленого кольору.
- Почнемо з цього овочу. Називається «столбу» і використовується для підкислювання при обсмажуванні. З нього потрібно видавити сік. Для зручності розріжте його навпіл. – далі він продовжив попередню розмову - Щоб дізнатися хто де знаходяться потрібно підійти до будь-якої панелі замовлень і запитати місце розташування професора Боррета та співробітника інституту охорони Дублота, чиє тіло займає ваш друг.
- Як виглядає Дублот?
- Моложавий атлет, високого зросту, лисий і з борідкою.
- А Боррет?
- Худорлявий, середнього віку, має густу шевелюру.
- А я чиє тіло займаю?
- Час вийти. - Він пішов до столу. - Давайте спробуємо ще один овоч, його додають для гостроти.
Фосорк взяв з підноса щось жовте, схоже на дрібну сіточку з нерівними краями що була скручена в маленький рулон.
- Називається овоч "рікс". Ним обгортають м'ясо. Чим більше шарів дасте, тим гостріше буде. Я, наприклад, можу витримати три шари, але вам би рекомендував один, тому що пече добряче.
Він приєднався до Селбіта та продовжив перервану розмову.
- Ви знаходитесь в тілі Сорка Друва. Це керівник Інституту Охорони. Дуже впливова людина. Він знаходиться зараз у вашому світі, але не на вашій планеті, а десь в іншій частині всесвіту. Його прибуття заплановано на післязавтра. Тому завтра ввечері вас з товаришем помістять в біоконтейнер навіть якщо ви нічого не розповісте. Проте до цього часу ви все розповісте і навіть не зауважите.
Фосорк знову вийшов до столу з тацею.
- Хочу запропонувати ще одну гарну приправу. І крутіть, крутіть м'ясо. Рікс має звичай стікати у вогонь, бачите капає? Дуже добре. Ви спасли становище. Так ось, на рахунок нової приправи. Це дуже норовлива приправа і являє собою пилок рослини під назвою «дзар». Це рослина з великими квітами, які продукують дуже багато пилка. Але годяться тільки ті рослин, які були спалені і відродилися – він зняв з шампурів м’ясо і наколов інше - підсмажимо ще по куску і приправимо пилком. Обіцяю, вам сподобається.
– Професоре, у вас такі знання з кулінарії. Звідки вони?
- Це моє, можна сказати, хобі. Можливо, колись я розповім про своє захоплення. Поки давайте все добре приправимо.
Вони продовжили перервану розмову.
- А як я отримаю відповідь на запит, і чому так легко можна добути у вашому світі секретну інформацію? Чи це не секрет?
- Секрет, і ще який! Але ви забули в чиєму тілі знаходитесь. Господар цього тіла має доступ до будь-якої інформації, а саме тіло має приховані можливості. Які, вам розповість професор Боррет. До речі скажете йому, що я вибачаюсь, і що я завжди був на його боці, і залишуся до кінця. Тепер до суті. Пропоную такий план. Коли підете у ванну то замовите звеселяючий газ. Він ніякої шкоди не приносить, але в мене на нього алергія і при великій концентрації я втрачаю свідомість. Не бійтеся, зі мною буде все гаразд, ну може трохи поболить голова як прийду до тями. У ванній ви повинні бути близько двадцяти хвилин. За цей час я вже точно відключуся. Годинник увімкніть за допомогою панелі. Також замовте пристойний костюм чорного кольору вільного покрою. Це одяг правдивого Друва. Про те, що він трансмітувався, знає кілька людей, тому всі будуть думати що це він. І поводьтеся більш нахабно – це його стиль. Тепер ще одне: ви розумітимете будь-кого хто буде від вас на відстані до двох метрів. Також на такій відстані розумітимуть вас. Це одна з особливостей вашого тіла.
- Тому до мене приставили охоронців щоб ті розганяли перехожих? - Запитав Сел.
- Абсолютно вірно. Але продовжимо. Коли доберетеся до Боррета, то скажіть йому щоб він з вами втікав в точку перетину простору. Він знає де це. Скажіть що там є його лабораторія, і все для того, щоб перечекати, поки вас шукатимуть. Ключовим словом для запуску системи координат є його юнацьке прізвисько, яке я йому дав на змаганнях з майндингу. Решту вам розповість Боррет.
- А чи не буде підозріло, що я, з іншого всесвіту, замовляю розважальний газ?
- Ні. Ви зробите запит про випивку і вам запропонують перелік найменувань де буде цей газ. Він в нас офіційно дозволений.
- А як я дізнаюся про перелік?
- Повідомлення з'явиться у вашій голові. І ще, коли замовите розважальний газ, то конкретизувати не потрібно. За замовчуванням він з'явиться у всьому будинку.
Вони попрямували до столу, продовжуючи розмову про приправи:
- В нас є така велика кількість прянощів, що я не знаю і малої долі найменувань, хоча свого часу серйозно займався цією темою. Дегустуємо м'ясо. Почнемо з першого шматка. До нього добре випити напівсолодкого вина. - Він налив в келих червоного вина. - Будь ласка.
Сел зробив ковток і був приємно здивований його смаком та ароматом. Попробував м'ясо. Воно було чудове, а якщо врахувати, що він неабияк зголоднів, то було божественне. І зовсім не гостре. Можна було давати три шари ріксу. Другий шматок з приправою з пилку був так само чудовий. Коли наситилися, Фосорк сказав:
- До речі сказати, що дзар це рослина, пилок якого може бути отрутою якщо на ньому побували комахи певного виду. Тому я вам і казав що годяться рослини, що тільки відродилися після вогню. Вони не приваблюють цих комах. Але якщо поруч є рослина, яка не постраждала від пожежі, то вважайте, що отруїлися на кілька днів. Але вистачить балакати, настав час відпочити. Я приготую кімнату поруч зі своєю, це двері за кріслом, а ви можете прийняти ванну. Чи вже передумали?
- Ні, не передумав. - відповів Сел. - Хоча це і не моє тіло, але потрібно утримувати його в чистоті.
- Абсолютно вірно. – погодився Фосорк. - І можу вас запевнити, що завтра надвечір ви його позбудетеся. І ніяких питань, відпочивати, адже ви завтра маєте відповісти на всі питання, що нас цікавлять.
- Добре. Може завтра буде важкий день, але я не розчарую вас і співпраця буде повною.
Ксайд попрямував у ванну кімнату, де замовив воду, миючі засоби, м'яку білизну. Також замовив костюм вільного крою, спочатку білого кольору, але швидко скасував замовлення і замовив чорний. Таку ж сорочку та взуття. Далі замовив пляшку віскі. Він його не любив, але й так в них його не було. І дійсно в нього в голові з'явилося повідомлення, що це продукт невідомий або замовлення зроблене не коректне, потрібно хоча б вказати категорію. Сел подумав про міцні напої і йому був запропонований список, з яких він вибрав відомий нам газ, додавши щоб він з'явився скрізь, крім ванної. Висвітлив навпроти себе годинник і заліз у воду.
Помився на славу, не шкодуючи мила та шампуню. Відкрив шафу замовлення і на полиці побачив все, що замовляв. Одягнувшись, Сел рівно через двадцять хвилин вийшов у хол. Настрій був чудовий, і наш герой гукнув професора. Знайшов його в кімнаті непритомним, але замість того, щоб стривожитися, дико розсміявся. Селбіта прямо прорвало. Він присів біля професора і заходився від сміху. Проте думка про небезпеку його тверезила. Сел вийшов в коридор. По дорозі бурмотів, що потрібно викликати допомогу, що щось трапилося з професором, але до кого звернутися не знає. Попробує знайти і попросити допомогу в сусідів…
Це він говорив на випадок якщо за ним стежать. Сел попрямував до ліфта, не думаючи, що його можуть схопити. В ліфті зробив замовлення щоб його відвезли на поверх де перебуває професор Боррет.
Коли Сел вийшов з ліфту, натрапив на двох в сірому. Вони здивовано витяглися по швах. Добре що розважальний газ вже відпустив і Ксайд взяв себе в руки. Він почав імпровізувати.
- Ви двоє. – звернувся він до них. – де знаходиться Боррет?
- Містер Боррет перебуває в кімнаті наприкінці коридору. – відповів один.
- А де мій охоронець? - глянув на нього Сел.
– Ваш особистий охоронець, містер Дублот, відпочиває поверхом нижче. – випалив той.
– Молодець. – похвалив його Сел, і звернувся до другого охоронця тоном, що не терпить заперечень. - Ти приведеш сюди Боррета і чекатимеш з ним біля ліфта. Якщо він не має костюма, то замов. Виконувати вже. Ти викликай ліфт. Подивимося, як мій охоронець.
Ксайд з задоволенням зауважив, що мати таку владу справа захоплююча. Йому захотілося щось наказати ще й подивитися, як це буде виконуватись, але часу було мало. Ліфт зупинився де їх зустріли ще двоє охоронців. Сел знову почав командувати:
- Я прямую до Дублота. Ти вперед і щоб нікого не було на шляху. – сказав він одному - Ти тримай ліфт до мого повернення.
Попетлявши коридорами, Сел з охоронцем зупинилися біля замкнених дверей.
- Чому закрито? - Витріщився він на охоронця, якого посилав в перед розчищати дорогу – відкривай.
- В мене немає відповідного допуску для цього – випалив той.
Сел приклав долоню до панелі і просто подумав «відкрити». Двері відчинилися. Він зайшов в середину. На ліжку сидів лисий громило з китайською борідкою. Одітий був в комбінезоні з залу пересилки.
- Приготувати одяг темного кольору для Дублота. – наказав Сел охороні – і принести сюди.
Коли охоронець зачинив двері, Сел промовив:
- Поттер, це ти?
- Ти звідки знаєш моє ім'я? - Його голос загримів як гуркіт грому.
- Тихше. - подумки промовив Сел. – мовчи і тільки слухай. Якщо виникнуть питання то задай подумки, я почую. Решту поясню потім. Перше чи ти бачив себе в дзеркалі? Похитай головою. Значить ще не бачив. Але ти знаєш що твоє тіло змінилося? Не можеш не знати. Так от, моє тіло теж змінилося. Тобто я є Сел, і так тепер виглядаю. Можеш запитати про щось, що знаємо тільки ми і я відповім, але краще повір на слово. Ми в небезпеці, а часу обмаль. Завтра нас зітруть чи знищать. Так що слухай мене і не дивуйся нічому, що б ти не побачив. В цьому світі ти мій охоронець і тому веди себе відповідно. Ми йдемо забрати Боррета. Решту потім.
Сел виглянув за двері і забрав в охоронця одяг. Поттер без слів одягнувся і вони пішли до ліфту. Разом з другими охоронцями піднялися на поверх, де знаходився Боррет. Наказавши охороні мовчати про те що він забрав Боррета та Дублота, Сел їх залишив виконувати свої обов’язки. З рештою сів в ліфт.
- Професоре, нам потрібно поговорити, але так що б ніхто не чув, вибір місця пропоную вам.
Боррет збентежено подивився на друзів і приклав руку до панелі. Так в тиші вони піднялися на верхній поверх. Він вивів їх на відкритий оглядовий майданчик будинку.
- Про що ви хочете поговорити, містере Друв?
- Нас тут не почують? - спитав Сел.
- Кому ж це знати як не вам, містер керівник Інституту Охорони. – посміхнувся Боррет.
– Я не керівник Інституту Охорони. - промовив Сел. - А той хлопець, що ви привезли. А це не мій охоронець, а інший хлопець, який був там. Я є той, який дуже багато говорив, а він той який дуже коротко.
- Навіть так? – Боррет посміхнувся - І я повинен повірити, що ви перебуваєте в тілі одного з найвпливовіших людей нашого світу? Не сподівався що ви вважаєте мене таким дурнем.
- Але це так, професоре. Над нами нависла велика небезпека, тому потрібно швидше втікати. Невже ви думаєте, що справжній Сорк Друв грав би з вами в ці жарти? Я не знаю, чим ви не догодили йому, але я знаю, що нам час змотуватися.
- Може ви і є ті хлопці з того світу, байдуже. Діло в тім, що в цьому світі немає куди тікати. Нас всюди знайдуть. – відповів Боррет.
- Є таке місце – промовив Сел - це точка перетину простору.
Боррет здивовано подивився на Селбіта.
- Це також вірна загибель. Там немає галактик на мільярди світлових років. Це ймовірне місце, де має народитися новий всесвіт. Не знаю звідки у вас ці знання, якщо ви не містер Друв, але це буде епіцентром подій. Думаю що при народженні всесвіту краще бути дуже далеко.
– Скажіть. - запитав Сел. - А коли має народитися всесвіт? З якою точністю ви це вирахували?
- В нас дуже висока точність, молодий чоловіче, якщо ви той молодий чоловік, і становить близько п’ятдесяти тисяч років.
- А наша загибель відбудеться за кілька годин, професоре. Ви відчуваєте різницю?
Боррет подумав і відповів:
- Тут ви маєте рацію. Шанс певний є. Але там порожнеча, немає навіть матерії, не те, що умов для життя. Куди відправлятися?
- Там є астероїд в якому лабораторія і всі умови для життя.
- Так? - здивовано підняв брови Боррет, - І звідки у вас така інформація? Хоча не має значення. Питання як ми туди потрапимо, ви маєте координати?
- Ні.
- То як ми запрограмуємо систему пересилки?
- Ключовим словом для запуску системи є юнацьке прізвисько, що ви отримали на змаганнях з якогось майндингу.
Боррет від подиву відкрив рота.
- Ви хочете сказати ... - почав він, але Сел перервав його.
- Так, я це й хотів сказати. Але з'ясуємо все згодом. Ведіть нас куди потрібно.
- Потрібна велика кількість енергії. Це ж не в сусідню галактику летіти. Нам дадуть дозвіл на таку операцію?
- Думаю, керівник Інституту Охорони може забезпечити дозвіл, хіба не так? - посміхнувся Селбіт.
– Тоді пішли. Часу дійсно обмаль.
Боррет рішуче попрямував до ліфта і вони спустилися в просторий зал де було безліч людей. На вулиці сіли в припаркований автомобіль без водія. Професор зробив замовлення і автомобіль рушив. Всі мовчали. Швидкість з якою вони їхали, була величезна. Поїздка була не довгою і вони попрямували в будівлю, що виблискувала склом та металом як діамант. Такої архітектури і помпезності Ксайд не бачив. В середині теж було дуже красиво та вишукано. Друзі зупинилися у великій залі і професор подумки промовив:
- Це і є зал пересилання. Бачите стіну навпроти, біля неї з'являються і зникають люди? Це підйомники які доставляють в камеру пересилання. Нам потрібно лише вказати координати або ввести словесний ключ, якщо координати було введено раніше. Після цього вмикається система пересилання, і ви у потрібному місці.
- Так просто? - Здивувався Селбіт.
- Це на вигляд так просто, а насправді якщо ви не маєте допуску до системи, то вас перекине в підвали інституту охорони. В кращому випадку туди звідки ми щойно втекли.
- А як отримати допуск?
- Он в тих великих дверях. – кивнув головою професор.
– Пішли.
- Але якщо я в списку неблагонадійних… - почав Боррет.
- Залагодити цей бік справи думаю зможу – перервав його Сел - Я хотів би дізнатися ось що, коли ми поїдемо або полетимо…
- Відбудеться пересилання. - Поправив Боррет.
- Так, після цього нас не знайдуть? Не залишаться запис чи що там, куди ми вирушили?
- Так, залишаться.
- А як зробити, щоб не залишилися?
- Ніяк. – відповів професор. – дані автоматично заносяться до архіву.
- І що, нічого не можна зробити?
- Мені не відомо про це.
- Добре. А де архів?
- Теж не знаю.
- Професоре, ви нічого не знаєте, щоб нам зараз було корисно. – буркнув Сел
- Я ніколи не думав, що потраплю в таку ситуацію, що буду втікати як злочинець. - обурився той.
— Вибачте, містер Боррет. Будемо імпровізувати. Перше допуск.
Він рішуче попрямував до кімнати допусків. Всередині за невеликим високим столиком сидів молодик на такому ж високому стільці. Він приємно посміхнувся і попросив покласти руку на стіл. Те саме зробив і він. Після чого оторопіло втупився на Селбіта.
- Я хочу оформити допуск для себе та своїх супроводжуючих. – промовив Сел.
- Звичайно, містере Друв. – розгублено промовив службовець - Але ви це можете зробити самі.
- Звісно можу, але навіщо тоді ви? – суворо подивився на нього Сел.
Службовець швидко все оформив. Боррета і Дублота він не питав нічого, лише попросив торкнутися панелі.
– Де у вас архів? – спитав Селбіт.
– Поверхом нижче.
- Поклич кого не будь, нехай супроводжує. І попередь, що я йду з перевіркою.
Хлопець поклав руку на стіл та завмер. Селбіта здивувала його поведінка, але він промовчав, відійшов на три метри і запитав професора:
- Як довго оформляється допуск?
– Він вже оформлений.
- Коли ми можемо вирушити?
– Можна йти зараз.
- Добре, але спершу в архів. Поттер, ти можеш зробити бомбу? Відповідай мовчки.
– З чого? – спитав Поттер.
- Хороше питання. Професоре, на вашій панелі замовлень можна замовити все, що завгодно?
- Так, крім зброї та вибухівки. – посміхнувся той.
- Поттер, з домашніх хімічних засобів можна щось приготувати?
- Можна. Я вмію це робити.
- Добре, кажи що потрібно, але врахуй, воно має вибухнути приблизно через хвилин двадцять.
- Немає проблем. – посміхнувся Поттер. – таку точність не гарантую, але в інтервал від 15 до 30 хвилин часу можна вкластися.
– Поттер - Ксайд пильно подивився на нього - Це не жарти, від цього залежить наше життя.
- Я не жартую. – вже без посмішки відповів Хаб. – Я справді вмію це робити, аби були потрібні складові.
В цей час прийшов низенький товстун і представився начальником зміни пункту пересилання.
– Архів готовий до інспекції.
- Добре - відповів Сел. - Але я спочатку хотів би приготуватися до пересилки. Відведіть мене де можна зробити замовлення.
– Так пане Друв. Прошу за мною.
Він відвів їх у невелику кімнату, і після того як Сел красномовно на нього подивився, вийшов, сказавши що чекає за дверима. Селбіт з допомогою Боррета почав замовляти засоби, які би мали містити потрібні Хабу компоненти. Дуже скоро кімната була завалена різноманітними хімічними засобами, більшість з яких були не потрібні або взагалі це було невідомо чим. Проте їм вдалося все ж таки зібрати потрібні складові і Поттер склав бомбу, яка виявилася відносно не великою.
- Вибуху не буде, проте пожар гарантую – підсумував Хаб.
- Нам це теж підходить. – погодився Сел.
Бомбу помістили у велику сумку, яку ніс Хаб. Туди склали і всі не потрібні засоби. За дверима чекав начальник зміни щоб відвести до архіву. Ним виявилася кімната без персоналу. Містила кілька прозорих ящиків, які більш ніж на половину були заповнені сірою масою і залиті жовтуватою рідиною. Це дуже здивувало Селбіта, оскільки він сподівався побачити величезний зал з безліччю обслуговуючого персоналу та ще більшою кількістю шаф набитих електронікою.
- Де у вас зберігаються дані реєстрації прибуття та відбуття?
- Ось тут. - начальник вказав на два ящики.
- А що тут зберігається? - запитав Сел.
- Це резервні та запасні.
- Дуже добре. У вас все в порядку — промовив Сел до начальника зміни розвертаючи його спиною до потрібних ящиків - Я збираюся в одне дуже віддалене місце, і не хотів би в разі чого, бути загубленим в просторі. Ви розумієте про що я?
Той кивнув головою, хоч по обличчі було видно, що не розуміє. В цей час Пот виклав згорток і чимось його полив. Професор Боррет осуджуючи дивився, але запитань не ставив. Ксайд взяв за лікоть свого співрозмовника і вони всі вийшли за двері. Він продовжував:
- Це дуже важлива місія, і вона має пройти успішно. Ви за це відповідаєте. І нехай до цієї кімнати ніхто навіть не підходить, доки я не повернуся. А тепер проведіть нас в зал пересилки.
Коли Сел відпустив начальника зміни, то спитав Боррета:
- Професоре, що тепер далі?
- Втікаємо звідси поки нас не арештували як терористів. – буркнув той.
- Давайте, дійте, ми ж не знаємо.
- Потрібно ввести ключове слово і зарезервувати камеру пересилання в якій ми й поїдемо невідомо куди.
- А як користуватись камерою?
- Стаєте на витяг який опустить вас в камеру. Там побачите два кола, вони будуть підсвічені. В одне встаєте ви, в інше кладете речі і одяг.
- Який одяг?
- Свій одяг. Ви маєте повністю роздягнутися. Це все.
- А як я дізнаюся, що прибув?
– Ви це відчуєте. І швидше забирайтеся з кола, коли опинитеся на місці. Дайте місце іншим.
Боррет підійшов до панелі і приклав долоню. Сел переказав Поттеру як діяти.
- Пора. Кабіна готова для трьох відправлень. – промовив Боррет - Ви перший, пане Друв.
Сел зітхнув і став на витяг. Той плавно опустився і він побачив два кола. Швидко роздягнувшись, кинув одяг в один, а сам зайшов в інший. Зі стелі заструменіло світло, незабаром воно стало щільним як завіса і раптово пропало. Світла не було якусь одну мить і появилося знову.