Євген Кухар

По той бік Всесвіту

Розділ 1

Ксайд Селбіт працював програмістом і багатогодинне просиджування біля монітора та малорухливий спосіб життя не сприяли хорошому фізичному стану організму. Тому, коли він відчував потребу фізичних навантажень, Сел (так його скорочено називали друзі) дзвонив своєму старому другові Поттеру Хабу, який був військовим, і вони організовували відпочинок на природі з ночівлею. Поттер, чи просто Пот, любив природу. Він був один з небагатьох людей, який розумів її, хоча вона ніколи не винагороджувала його за це. Цього разу друзі домовилися зустрітись вже в горах.

Ксайд залишив машину в знайомого фермера. Машини Поттера ще не було і можна було його почекати. Але Сел вирішив йти бо заходило на дощ, і він надіявся встигнути дійти до місця їх зустрічі, яке виднілося вдалині між горами у вигляді великого каменю, що вертикально бовванів на горизонті. Це приблизно дві години ходьби від стоянки автомобіля. Тому, вдихаючи чисте повітря на повні груди, Ксайд весело крокував ледве помітною стежкою заглиблюючись в гори.

До місця дислокації залишалося не багато як небо затягли хмари, змовкли голоси птахів і все віщувало швидку, літню грозу. Тому, повагавшись, Сел все ж таки звернув зі стежки в гори, щоб знайти де перечекати дощ, тому що зробити курінь він вже не встигне. Він піднімався все вище і вище, але нічого такого, де можна сховатися, не було. Нарешті йому трапився величезний виступ скелі під яким можна було перечекати. З першими краплями дощу, виснажений швидким підйомом, наш герой скинув рюкзак та притулився до каменю. І якраз вчасно, бо небеса розверзилися страшною зливою. Ксайду довелося відступити на край провалля, куди виходив виступ, щоб вберегтися від дощу який лив суцільною стіною. За десять хвилин все навколо було залите водою. Зі скелі падав водоспад, а в низу сухий каньйон перетворився на вируючу річку, вода в якій все прибувала.

Раптом почувся глухий гул і відчувалося тремтіння скелі. Майже інстинктивно він присів притулившись до скелі, бо з гори посипалося каміння. Спершу дрібне, потім велике, а далі розпочався каменепад. Каміння в перемішку з водою пролітали на відстані метра від Ксайда зі страшним гулом. Деякі валуни були величезною з мікроавтобус. І хоча каменепад тривав кілька секунд, жах і заціпеніння довго не покидали нашого героя.

Нарешті, коли він відновив можливість, ні не рухатися, дихати, Ксайд відчув, що його серце вискакує з грудей, а ноги стали ватними. Адже зачепи якийсь із цих "мікроавтобусів" за його, Селбіта, вступ і летів би він, Селбіт, слідом за цим каменепадом. Першою думкою було по швидше втекти. Він вже хотів піднятися на ноги, як зрозумів, що йти нікуди. В низу вирував потік, з верху лилася вода та каміння, а дощ був такий щільний, що ним можна захлинутися. Найбезпечнішим місцем був саме цей виступ, що нависав над головою.

Повторився гул і тремтіння. Знову посипалося каміння. Ксайду здалося, що земля захиталася. І в цей момент пролунав страшний гуркіт. Глянувши що коїться поряд, Селбіта скував жах повторно. Його тіло охопило тремтіння, а все стало ніби уві сні. Він побачив як скеля розкололася і величезний кусок почав осідати вниз, зариваючись в землю. А коли зариватися було нікуди, переломився. Нижня частина залишилася, а верхня зсунулася далі по схилу. Це супроводжувалося страшним шумом, тремтінням та іскрами. Від побаченого Ксайду не те що перехопило дихання, в нього навіть серце зупинилося. Адже шматок скелі висотою з дев'ятиповерховий будинок та довжиною в шість під'їздів обвалився за кілька метрів від нього. Так близько від смерті він не був ніколи.

Як швидко все почалося, так швидко все скінчилося. Поки Ксайд приходив до тями, дощ почав вщухати. Гуркіт грому вже чути було здалека, пориви вітру стали слабші. Сел дивився на скелю, що відвалилася, і розмірковував. Страх перейшов у відчуття якоїсь нереальності. Чому відкололася ця скала? Каменепад зрозуміло, за такої зливи може статися обвал. Але що б розколоти гору, дощу мало. Напевно був землетрус. Але що землетрус для такого моноліту? А якщо це був не моноліт? Одні питання… проте час вибиратися. Поттер, мабуть, вже на місці. Треба буде привести його сюди, бо він не повірить.

Дощ закінчився. Ксайд обережно пішов до місця обвалу. Страху вже не було. Ну може легка слабкість в ногах, але то таке. Підійшовши він зрозумів як важко буде пробратися крізь цей завал. Але добре те, що все обійшлося, бо могло бути й гірше. Проте, якщо забратися на шматок що відвалився, який височів метра три вгору, то, можливо, завал можна буде минути, пройшовши по ньому і злізти в його кінці.

Хвилин десять важкої роботи з перетягування каміння, з яких Сел зробив подобу схилу, і він заліз на скелю. Шматок був справді величезний. На ньому могло б розміститися футбольне поле. Та частина, на якій знаходився Сел, була цілою, а яка відламалася при падінні, розкололася ще на кілька величезних частини що лежали схилом нижче. Ксайд оглянув стіну розлому - скеля справді не була монолітною. Площина була вся в слідах від осаду. Виходить що багаторічна, а більш імовірно багатовікова робота води, плюс невеликий землетрус змусили добряче похвилюватися Ксайда Селбіта і зробили початок його відпочинку видовищним та хвилюючим.

Оглядаючи скалу Ксайд звернув увагу на одну цікаву деталь, а саме на круглий отвір. І не просто круглий, а ідеально круглий, якого в природі просто не зустрінеш. Теоретично це могла бути гра тіней, хоча вкраплення якогось чорного матеріалу виглядав вірогідніше. Селбіт пофантазував, що може це кам'яне вугілля чи навіть невідомий мінерал і він буде першовідкривачем родовища яке назвуть його ім'ям… Але це тривало в нього не довго і він повернувся в реальність. В принципі, частина плями має бути внизу. Але пляма якщо і була, то на якомусь з уламків, що лежали нижче, а туди піднятися було неможливо бо вони були величезні і неприступні.

Ставало спекотно. Сел глянув в бік місця зустрічі і побачив дим від багаття - Поттер Хаб вже на місці. Настав час йти і розповісти про те, що трапилося. Ну а потім разом обстежити цю дивну пляму якщо захотять.

Як виявилося, з каменю не можливо було злізти і найнижчим місцем було те, в якому він забрався на нього. Тому побродивши, Сел зліз там де виліз і почав пробиратися крізь завал. Раптом він побачив місце, де можна залізти на карниз, і далі по виступах можна спробувати дістатися до загадкової плями. Повагавшись Ксайд вирішив ризикнути подивитися, тому що вибравшись з завалу, він навряд чи захоче повернутися сюди знову.

І от Ксайд Селбіт обережно просувається карнизом назустріч з невідомим. Це виявилося досить важко і Сел відзначив про себе, що завтра його м'язам буде дуже боляче. Але ж він за цим і приїхав, тож звинувачувати нема кого. Свій рюкзак залишив внизу, але прив'язав до нього шнурок, який був довгим і тонким та не заважав руху. Нарешті він дістався того місця, з якого можна було чітко побачити, що пляма в скелі є не чим іншим як круглим отвором близько метра в діаметрі. На дотик стіни в середині були рівними, але щось розгледіти не було можливості. Сел втягнув рюкзак, дістав ліхтар і почав досліджувати печеру.

Печера була незвичайна. Незвичайна тим, що мала правильну прямокутну форму з рівними стінами, стелею та підлогою і являла собою величезний зал. Дві торцевих стіни мали вигляд частини сфери великого діаметру. Тому діра, що утворилася, і була ідеально круглою, так як розлом пройшовся в центральній точці півкулі. Ближче до торцевих стін стояли дві колони приблизно метрової товщини. Нижній кінець колон виходив з сильно сплюснутих еліпсоїдів. Самі еліпсоїди мали в діаметрі метрів п'ять і заввишки були метри зо два. Від кожного з них відходило по два циліндри в протилежні сторони півметрової товщини, які закінчувалися теж еліпсоїдами що формою нагадували м'яч для гри в регбі, приблизно метри два в довжину і метр завширшки. Довжина циліндрів до яких вони кріпилися, була теж приблизно п'ять метрів, і еліпсоїди обох колон сходилися в центрі зали. Цікаво було те, що якщо промінь ліхтаря потрапляв на колону або еліпсоїд, то в печері ставало світліше, хоча матеріал був абсолютно чорний.

Це те що побачив Ксайд. Першою думкою було що це військовий об'єкт. Але Сел ніколи не бачив тут військових, та й свої об'єкти вони охороняють. Значить, якщо немає охорони, то може бути щось, що автоматично нейтралізує порушників. Сел не був з боягузливих, але вважав за краще розумний ризик, а те що цей об'єкт не був цивільним він не сумнівався - хто ще крім військових захоче ховати щось в такій товщі скелі? І яка має бути таємничість, що ніхто не помітив таких грандіозних робіт? У Ксайда можуть бути великі неприємності, якщо вони дізнаються, що він знає. Тому Сел вирішив спочатку розповісти все Хабу і не забиратися всередину.

За годину Селбіт сидів біля вогнища, підкріплював свої сили і розповідав все Поттеру.

- Так, я чув що був обвал. Після того як труснуло, гуркіт обвалу було чути добре. Я ж приїхав хвилин п'ятнадцять пізніше за тебе, але пішов не стежкою, а прямо, і дощ мене захопив майже на нашому місці. Поряд є невелика печера де можна сховатися.

- А я пішов ховатися в гори. - Продовжував Ксайд. - як я злякався. Так, я там реально злякався. Бачив би ти, як в мене тряслися коліна. А руки як тремтіли?

- Знаєш, - промовив Хаб, ігноруючи зізнання Селбіта, - я жодних військових об'єктів тут не зустрічав. І навіть не чув про них.

- Може це якийсь надсекретний об'єкт?

- Та ні, я б знав.

- Ти що, всі таємні об'єкти знаєш?

- Гаразд, годі. Розмовляти будемо по дорозі. Пішли туди і глянемо. Це також відпочинок.

Вони швидко зібралися.

- І все-таки, якщо нас загребуть, - не вгавав Сел, - то при такій секретності нас живих, напевно, не випустять?

- Випустять, я ж таки військовий.

- Але я ні.

- Тебе доведеться прибрати. - серйозно сказав Пот. - Мене не чіпатимуть, в мене допуск є.

- Ні, я серйозно.

- І я серйозно.

- То, може, не йдемо? - Було не зрозуміло чи Ксайд жартує, чи дійсно злякався. - Я майже нічого не бачив.

- Сел, вистачить нити. Невже ти думаєш, що я вів би тебе на секретний об'єкт?

- Але, може, ти сам не знаєш?

- Сел, повір мені, в цьому районі немає жодного військового об'єкта від слова взагалі. Я це точно знаю.

- Добре, переконав. Слухай, а навіщо ми братимемо з собою рюкзаки, може, залишимо тут?

- Якщо є печера, там можна заночувати.

– Це не печера, це зал прямокутних розмірів. - Поправив Ксайд.

- Так вже й прямокутних?

- Так, прямокутних. Ні, ти мені не віриш? Ти думаєш, що я вигадав, так?

- Ну чому вигадав? Просто після того шоку, що ти пережив, як я зрозумів, тобі могло й здатися. Навіть прямокутні мури.

- І еліпси мені здалися так?

- А от еліпси можуть бути. Або щось дуже схоже. Природа здатна творити чудеса.

- Та кажу тобі, що це не природа зробила!

- Ну тоді Бог.

– Бог так, може бути. Ні, ти все ж таки думаєш що я брешу, адже думаєш, вірно?

Сперечаючись, вони дійшли до місця. Коли Сел показав Хабу шматки скель, що відвалилися - той не повірив. І тільки передбачливо залишена Ксайдом мотузка, яку він перекинув за виступ скелі біля отвору, дещо розвіяли його скепсис.

Поттер мав при собі гарну мотузку. Він завжди казав, що йти в гори потрібно добре екіпірованим, що і робив. Також змушував Селбіта носити з собою різні пристосування. І Сел носив. Не все, але більшу половину, те що вважав за потрібне. Або полегшений варіант як у випадку з мотузкою - в нього вона була, але тоненька, що б помістилася у рюкзаку, а не на рюкзаку. Але завдяки їй вони втягли нормальну мотузку і влізли на карниз біля отвору.

- Ну? Хіба може природа зробити такий вхід до печери?

- Всяке буває. – буркнув Пот заглядаючи в середину - Давай витягай ліхтар і показуй, що там знайшов.

- Ага, скепсису поменшало? І скеля ця, між іншим, розламалася теж в мене на очах.

- Добре, вірю.

- А тепер подивись у середину. Тадаааа….

Сел урочисто спрямував промінь ліхтаря в печеру. Те саме зробив і Хаб.

- Ну? Що скажеш? - Запитав Селбіт.

- Ти вже мені набрид своїм нуканням. Я тобі кінь, чи що? – І за хвилину додав. – Стіни справді рівні.

- Це зал прямокутних розмірів.

- Так, добе, зал прямокутних розмірів. – роздратовано буркнув товариш - Полегшало?

- Полегшало, але я ще не забув твоїх знущань.

- Сел, ми тут стоїмо на вузькому карнизі на висоті третього поверху і в низу, якщо ти ще не зауважив, купа уламків скель з гострими кутами, падіння на які гарантує перебування в лікувальному закладі з частковою або повною втратою рухомості.

- Добре. Зрозумів. Діставатиму я тебе потім.

- Показуй, що ти побачив.

- Те саме, що бачиш зараз.

- Загалом нічого і не видно. Але те, що це зробила не природа, погоджуюся.

- Я тобі говорю, це військові.

- Як на військових то дуже дивні споруди.

- Слухай, а може, це інопланетяни?

- Так, залетіли в товщу скелі прямо на своїх тарілках?

- А чому б і ні?

- А чому б тобі не замовкнути? - розлютився Хаб. - Може ми все-таки заберемося всередину?

- А якщо там пастки чи навіть автоматичний винищувач інтрусів? - Не вгавав Сел.

- Ти далі захоплюєшся фантастикою? – Пот глянув в його бік і махнув рукою. - Можеш не відповідати.

Але обережність була притаманна Поттеру. Він спочатку кинув в середину кілька камінчиків. Нічого не трапилося. Потім вони разом покидали камінці в різні боки і по стінах. Нічого не сталося. Селбіт продовжив фантазувати.

- Може цей знищувач реагує лише на живі істоти?

– Тоді ми це зараз перевіримо.

– Як?

- Кинемо тебе в середину.

- Може краще якусь тваринку?

- Ні, я таки повний ідіот. - Стукнув себе по лобі Поттер. - ну повний ідіот.

– Чому?

- Бо слухаю такого ідіота, як ти. Ще одне слово і ти полетиш в цю печеру за тим камінням. Відв'язуй рюкзак і давай сюди. Треба ж, повівся на маячню цього божевільного. Та тут вже роки нікого не було. Мовчи, а то спущу в низ. Добре мотузку в'яжи. – І вже спокійніше додав. - Ну, я лізу. Спустиш ліхтар на своїй мотузці. Тільки дивись, не розбий.

З цими словами Поттер спустився на один з «м'ячів». Ксайд опустив ліхтар, потім рюкзаки та зліз сам. Вони стояли на еліпсоїді, але нічого особливого, крім самих еліпсоїдів і колон, не було видно. Поттер зістрибнув вниз. Сел подав йому рюкзаки спершись рукою на еліпсоїд. І що ви думаєте? Ні його не вдарило струмом і він не обпікся. З ним взагалі нічого не трапилося. Просто він не відчув холоду. Було враження що він сперся на пінопласт чи пористий пластик, тобто на матеріал, який не проводить тепло. Селбіт разів поплескав долонею по поверхні.

– Слухай, це не камінь.

- Та звичайно що не камінь, - сказав Пот знімаючи рюкзаки, - з металу легше зробити таку дуру, тільки навіщо?

- Це не метал, попробуй.

Поттер торкнувся.

– Здається теплим.

- Не теплим, а поганим провідником тепла. - Поправив Сел.

- Напевно з якогось пластику? - Висловив припущення Хаб і подивився нагору. - Ти нарешті злізеш чи ні?

Друзі світили ліхтарями. Зал був великий на стільки, щоб помістилися дві еліпсоїдні конструкції, і мав довжину близько тридцяти п'яти метрів. Пот спробував зрушити один з еліпсоїдів, але нічого не вийшло. Ксайд побачив в одній зі стін вхід і покликав Поттера. Це був звичайний дверний проріз близько метра ширини і більше двох висотою. Вони обережно заглянули в середину. Там була ще одна кімната приблизно десять на десять метрів. По середині стояв круглий вівтар метрової висоти та діаметром близько двох. По периметру кімнати біля стін йшла широка кам'яна лава чи парапет близько метра заввишки і такої ж ширини. Все. Більше нічого не було, тільки це і рівні стіни, стеля та підлога. Ніякого входу ззовні не було, або він був так захований, що виявити його не вдалося.

Пот і Сел дослідили матеріал усіх споруд. Вівтар зроблений з того ж, що й еліпси, а все інше було зі звичайного каменю.

- Нічого. – підсумував Пот. – Навіть прикро якось.

- Могли б хоча напис залишити. - Погодився Сел.

– Але де вхід? Адже якось сюди все це заносили? Давай оглянемо ще раз.

За півгодини марних пошуків друзі так нічого й не знайшли. Так само марно намагалися зрушити з місця еліпсоїди – ті не ворухнулися. Вони розглядали їх у всіх доступних місцях, намагаючись знайти хоч щось, але безрезультатно. Ніяких написів, жодних кришок, кришечок, отворів чи щілин – нічого. Все монолітно, гладко та без слідів.

Перевалило за полудень. Сонце заглянуло в отвір та розсіяло темряву. Матеріал з якого були зроблені конструкції дивним чином розсіював та відбивав світло і при цьому залишався чорним. Коли сонце попало на найближчу еліпсоїдну конструкцію, світло від неї освітлило всю печеру, а сама конструкція опинилася в світловому ореолі.

- Ти колись бачив щось подібне? - спитав Поттер.

- Ні. - відповів Ксайд.

- Що ж це за пластик такий? - Поттер витяг ножа і підійшов до еліпса - спробуємо його надрізати.

Ніж ковзнув по гладкій площині і не залишив навіть подряпини. Поттер натиснув сильніше і тільки затупив кінчик ножа. І це ножа, який перерізав дріт або цвяхи як сучки на дереві. А матеріал запросто затупив його. Цей факт дуже розлютив Поттера. Він міцно вилаявся і проліз в дірку назовні. Там відколов шматок каменю значних розмірів та щосили шпурнув в низ. Камінь вдарився об поверхню і від нього відлетіло кілька дрібних уламків.

- Подивися, щось відкололося чи ні?

Сел заліз на місце удару та розчистив пилюку.

- Уламків багато, але тріщини немає.

- Як це? – не зрозумів Пот.

- Дуже просто. При ударі деформація матерії має місце у всіх випадках. Але як правило, великих руйнувань зазнає той матеріал, який має меншу міцність. В даному випадку меншою міцністю мав шматок граніту, який був кинутий тобою з такою люттю, і тому він зазнав найбільших деформацій. Щодо матеріалу з якого були зроблені ці …

- Ти що, знущаєшся? – скипів товариш - Ця дура подряпалася чи ні?

- Ні.

– Це не пластик. - Зробив висновок Хаб. – Але й не метал. Мій ніж дряпає будь-який метал. А ну ще раз вдар каменюкою.

Камінь цього разу розколовся, але подряпати матеріал так і не вдалося. Поттер заліз в середину, і вони вкотре все оглянули при майже денному світлі, але так нічого і не знайшли.

Втомлені й голодні, вони вилізли з печери. Хаб взяв рушницю і пішов щось підстрелити, а Сел пішов збирати дрова на багаття та шукати воду. Незабаром в нього весело булькав суп з концентратів засипаний макаронами і заправлений салом. На відміну від інших мисливців, а Сел ніколи себе до них не відносив, він не сподівався на удачу та щедрість природи. Тому завжди набивав свій рюкзак консервами та концентратами. Пот брав з собою випивку і висококалорійну їжу на кшталт сала і ковбаси, а також хліб.

Як Селбіт і припускав, Поттер нічого не підстрелив.

- Навіщо десь ходити, коли в тебе повний рюкзак жратви? - резюмував Хаб.

Добре поївши, взяли по банці пива і лягли відпочити. День був на заході, але до сутінків ще було далеко. Весело перекрикувались птахи, ледь чутно дзижчали комахи. Все нахабнішими ставали комарі і друзі ліниво відмахувалися.

- Що ти, як військовий, можеш про це сказати? - Запитав Ксайд.

- Що я можу сказати? – Поттер потер лоба - Та нічого не можу сказати.

- Ну, проаналізуй з воєнної сторони. - Наполягав Сел. - Наприклад, зі сторони оборони.

- Як це оборони?

-Ну не знаю. Бери та аналізуй, або фантазуй по військовому, якщо хочеш.

– Фантазувати то ти майстер. А я можу сказати, що ці споруди не мають жодного сенсу. Якщо, наприклад, це пускові установки, то який толк з них в такій товщі скелі? Яка-небудь приймально-передавальна апаратура? Можливо, але де датчики, дроти?

- Може все заховано в еліпсах та вівтарі? - Припустив Сел.

– Може, але де вихід на зовні? Як туди зайти чи вийти? І навіщо такий захист? Що це повинні бути за прилади, щоб їх так ховати? Де, нарешті, сліди перебування там когось? Чому там так сухо? Адже у будь-якій товщі скелі завжди просочується вода, а там ні? І, нарешті, що це за матеріал такий дивний, що світиться і водночас залишається чорний, який не можна навіть подряпати і ще й не проводить тепло? Слухай, а якщо його нагріти? - запитав Пот, і тут же зрозумів безглуздість запитання. – Але чим? Не тягти ж туди автоген чи зварювальний апарат? Цікаво чи він проводить електрику? Ай, одні питання без відповіді.

- Так, дивне місце. - Погодився Сел. – А якщо припустити, що це не справа рук людських?

- Ну, давай фантазуй тепер ти. – буркнув Поттер сьорбаючи пиво.

- Що тут фантазувати? В нас є факти і плюс поправка на інопланетян.

- Тоді з матеріалом зрозуміло бо вони його створили, і тому ми не знаємо про нього. – сказав Пот потягуючи пиво.

- Форма еліпсів в середині не викликає особливих питань якщо ця споруда має обертатися. - добавив Ксайд.

- Так, з цим все нормально коли припустити, що еліпси повинні обертатися. Залишається питання про місце розташування?

- Теж зрозуміло, - відповів Сел. - Що б не знайшло людство.

- А як бути із грандіозним обсягом робіт? - Запитав Пот.

- Це ж інопланетяни. - Розвів руками Ксайд. – Для них це дрібниця.

- Тоді куди поділася порода, яку вони вигребли?

Сел подивився навкруги.

- Не скажеш же ти, що вони її забрали з собою? – продовжив Пот. – Чи я не помітив кілька тисяч тон?

- Так, породи не видно. - Погодився Сел. - Тоді треба зробити поправку на час. Може цій печері тисячі років? Ось тобі відповідь – природа сама подбала про породу. Це вирішує питання чому ніхто нічого не зауважив.

- Як бути із входом?

– Його завалило за цей час.

– А де завал? В середині його немає, стіни рівні – парирував Хаб. – І як бути з тріщинами та водою?

- Так, як бути із цим? - Задумався Сел. – З тріщинами можна припустити що вони обробили камінь якоюсь хімічною сполукою. А вхід чи вихід то ми його просто не знайшли. Двері добре підігнані і відкриваються прихованим механізмом. Може відсувається вся стіна?

– Як в тебе все просто.

- Звичайно, варто лише трішки напружити уяву.

- А з реальним життям як?

- Та ось тобі реальне життя Пот, за цією діркою! - Сел показав в бік печери.

– Цією кімнатою давно не користувалися. – Поттер змінив тему

- Напевне. Ми її можемо зробити своєю резиденцією.

- А якщо раптом з'явиться справжній господар? - поцікавився Поттер.

- Може й з'явиться, але тут питання коли? Минули століття і можуть пройти ще століття. А наше життя коротке порівняно з цим часом.

– Логічно. - Поттер підвівся на ноги. – Тоді давай обживати нашу нову резиденцію?

Сонце вже було низько, коли вони знову залізли в середину. Світло ще падало на колони, і тому було досить видно. Поттер ще раз спробував відколоти шматок матеріалу, тепер уже від вівтаря, і знову зазнав фіаско. Але він вже не сердився. Він дбайливо витер сліди невдалого вандалізму, зібрав всі уламки каменю з підлоги що залишилися від першого відвідування і друзі почали подумки впорядковувати свою майбутню резиденцію. Хаб спочатку був скромним у своїх бажаннях, але за порадою Селбіта відкинув цю благочестиву цеху і їх понесло. Вони зайнялися плануванням і переплануванням. Дофантазувалися навіть до маленького Лас-Вегаса з дорогою, магазинами, ресторанами і навіть борделями. Мрії підігрівалися міцним напоєм із запасів Поттера та заїдалися солодкими запасами Селбіта. На загал, друзі не погано повеселилися і набралися. Нарешті втома і сон загнали їх у спальні мішки. Вони розташувалися на парапеті і спокійно заснули.

Розділ 2

Селбіт прокинувся від того, що його хтось тряс за плече. Він спочатку не зрозумів де він і що трапилося. Від випитого спиртного боліла голова та сушило. Ксайд подумав, що більше ніколи не буде стільки пити і насилу розплющив очі. В кімнаті було світло. Якийсь бородань тряс Поттера, а той щось бурмотів, ліниво відбивався та не хотів прокидатися. Нарешті незнайомцю вдалося його розворушити і той нарешті розплющив очі. Хміль ще не пройшов. Поттер п'яно глянув на Ксайда і спитав хто це. Ксайд подивився на незнайомця і запитав, хто він такий. Той сказав щоб вони прокидалися тому що потрібна їхня допомога, а пояснить потім. Ксайд слово в слово повторив Поттеру.

- Допоможемо, - запитав Пот п'яним голосом, - чи не допоможемо?

- Допоможемо, - п'яно відповів Сел, - а може ну його з цією допомогою?

- Я думаю, що ну його. - І Поттер завалився на парапет. Селбіт завалився слідом.

На цей раз друзі прокинулися від страшного гуркоту. Навколо було ясно, як в день. Світло виходило з вівтаря, який мав зовсім не такий вигляд як раніше. Тепер він був поділений на шість сегментів, три з них були підняті, вірніше відкинуті до середини, і світилися блідо-зеленим світлом. Але це було не те світло, що освітлювало кімнату. Те виходило з сегментів, що не були підняті, у вигляді трьох променів, і від стелі розсіювалося по кімнаті. З великої зали було чутно шиплячі звуки і пробивалися відблиски світла. В повітрі відчувався запах сірки. Друзі п’яно дивилися на відблиски - хміль їх ще не відпустив.

- Блін, ми що, в пеклі? - Здивовано запитав Сел.

- Не знаю. – здивовано відповів Пот.

- Ти бачиш те саме, що й я? – повільно запитав Ксайд.

- Напевне. А що ти бачиш? - Також повільно відповів Хаб.

- Ну… відблиски бачиш?

- Так, бачу.

- А запах сірки чуєш?

- Чую.

- Блін, ми в пеклі.

Селбіт повільно повернув голову в бік Хаба і злякано спитав:

- Слухай, ти чим мене напоїв?

- Тим що завжди. Це хороша випивка.

– На смак була непогана. – погодився Сел - Може, ми спимо?

- А ну вдар мене. - промимрив Пот.

Ксайд легенько стукнув долонею по обличчі Поттера.

- А ти сильніший можеш? – обурився той.

- Можу. – Ксайд з усієї сили дав Хабу ляпас.

– Ай! – закричав Хаб. - Ти що здурів?

- Ти ж сам хотів.

– Але не так сильно. – він потер обличчя.

- Гаразд. Що ти з'ясував? – спитав Сел.

– Що з'ясував? – не зрозумів Пот.

- Ну, коли я тебе вдарив?

- Нічого не з’ясував. Було боляче.

- Значить це не сон. - підсумував Сел.

- Не сон – погодився Пот - мабуть це пекло. В раю сіркою не пахне.

- Тоді чому тобі боляче?

- На те воно і пекло, щоб було боляче. - Філософськи підмітив Хаб.

До кімнати зайшов незнайомець. Він був закутаний в біле полотно як римлянин і мав пишну, сиву бороду.

- Дивися, янгол. - Заворожено промовив Сел.

- Тоді ми ще в чистилищі. Хоча його обличчя на ангельське не тягне.

- Але хвоста не видно. – Поттер нахилився щоб краще бачити.

- Може хвіст замотаний в… як їхній одяг називають, сутана здається? - Ксайд також нахилився подивитися.

В цей час незнайомець підвів голову і побачив що вони на ньому щось розглядають. Він глянув позаду себе.

- Там хвіст видно чи що ви хочете побачити? – здивувався той.

Ксайд різко випрямився і якимось дуже бадьорим голосом відповів:

- Ні, не видно. - І вже пошепки Хабу - Це напевно хтось з апостолів. Ти випадково не знаєш, як їх звали?

- Я знаю лише Петра – так само пошепки відповів Хаб.

– Тоді це Петро. – підсумував Сел.

Незнайомець чи апостол Петро, як назвали його друзі, знову глянув в їхній бік і хотів було щось сказати, але передумав. Махнув рукою та пішов в інший зал з якого тепер вже клубився дим.

Поттер з переляком подивився на Ксайда і спитав:

- Що він хотів сказати?

- Згубна наша справа. - похмуро відповів Ксайд. – апостол Петро не захотів з нами говорити.

- Чому згубна? - заперечив Хаб. - Навпаки, справи йдуть добре.

- Як це добре?

- А так. Адже Петро зараз куди пішов? - спитав Пот.

– Куди? - перепитав Сел.

- В пекло пішов. А нас із собою не взяв? – знову запитав Пот.

– Не взяв. - Погодився Сел.

- Значить, не такі вже й погані наші справи, хіба не так?

- Може й так. Але де гарантія, що він не повернеться?

В цей час незнайомець справді повернувся. Він підійшов до вівтаря, потицяв там рукою і попрямував до друзів. Ті, як по команді, встали на ноги і витяглися по швах. Незнайомець підійшов впритул, але тут же скривився, помахав біля обличчя рукою, і відійшов подалі, присівши на парапет.

- Ну що, прокинулися? - Запитав він.

- Так точно! - Відкарбував Хаб.

- Протверезіли?

- Ще не дуже! – знову викарбував Хаб.

- І що ви приймали? – поцікавився незнайомець.

- Не можу знати! - відповів Хаб.

- Як, невже вам байдуже, що пити? – здивувався той.

- Зовсім не байдуже!

– Тоді чому ви не знаєте?

- Знаємо. Бренді, сер!

– І скільки ви випили? – знову поцікавився незнайомець.

- Не можу сказати! - гаркнув Хаб. – було темно.

- Ну, це точно, п’єте без міри. - Погодився той. - У вас дивна манера висловлюватися. Ви тихіше можете?

- Так точно! - прокричав Поттер і незнайомець знову скривився.

- Тоді почнемо з тихіше.

- Так сер. - Вже впівголоса відповів Поттер.

- Стислість сестра таланту. – посміхнувся незнайомець. – У вас всі так розмовляють?

- Як, сер?

- Ну так, односкладово?

- Ні. В нас говорять по різному.

- А чому мовчить товариш? – він глянув на Селбіта.

- Не можу знати! – знову підвищив голос Хаб.

- Тише, тихіше. – підняв руку незнайомець. - Мене ось що цікавить. Чому ви називаєте мене "сер"?

Поттер не розуміючи дивився на незнайомця, але втрутився Сел.

- Розумієте. - Сказав він. - Таке звернення дуже зручне при полеміці двох особин, які раніше ніколи не зустрічалися. Або, якщо бути точнішими, то незнайомі один з одним. Також можливий випадок, що людина, яка підтримує бесіду, є в іншій віковій категорії. А також якщо один із співрозмовників є вище за рангом, або займає відмінний від нього чин, як це прийнято в деяких державних інститутах у сенсі організацій. Все це разом створює поняття що в нас називається…

- Досить. - Зупинив Ксайда незнайомець.

Він був явно приголомшений тирадою Селбіта і подивився на Поттера щоб той відповів.

- Це висловлює повагу, сер.

- Добре, що ваш друг мовчить. - посміхнувся незнайомець – Дивна з вас пара. Чи, може, ви всі такі? - І тут же показав на Поттера. - Я звертаюся до нього.

- Не зрозумів питання, сер. - відповів Пот.

- А ви, юначе? Тільки, по можливості, лаконічніше. – він звернувся вже до Села.

- Дозвольте запитати. Під "ви всі", ви маєте на увазі всіх людей? – уточнив Сел.

- Абсолютно вірно. - підтвердив той.

- Хіба ви не знаєте? – здивувався хлопець.

- А чому я маю знати? - здивувався незнайомець.

- А хто ж, крім вас, це повинен знати, сер? – поцікавився Сел.

Але раптом у великій залі дуже гримнуло і стало тихо. Незнайомець підскочив і помчав туди.

- Куди це він хилить? – спитав Поттер.

- Думаю намагається розібратися в людській сутності.

- Та перестань, це ж апостол Петро, він все знає. - махнув рукою Пот.

- Чому ти так думаєш?

- Тому що він працює в чистилищі. А там працює тільки той, хто обізнаний в людських душах. - відповів Поттер.

- Погоджуюся. А він ще той хитрун. - задумався Сел. - Треба бути обережними.

– Головне дати зрозуміти, що ми все знаємо.

– Чому?

- Що б він не мав можливості для маневру. – загадково відповів Пот.

– Якого маневру? - Не розумів Сел.

- Він не зможе нас дурити. – пояснив Пот. – якщо буде думати що ми знаємо.

- Може й так. - Погодився Сел не дуже розуміючи про що той говорить.

В залі відновився шум і цього разу до шипіння додавалося дзижчання. В кімнату іноді залітали цілі снопи іскор. Поттер нахилився і шепнув:

– Це він нас лякає.

Зайшов незнайомець трясучись головою та струшуючи з себе пилюку. Він знову підійшов до вівтаря та зробив кілька дотиків. На сегментах що були підняті появилося мерехтіння, але неможливо було розібрати що це таке. Ксайд хотів було підійти глянути, проте Поттер його зупинив:

- Не треба. – зашепотів він. - Залишайся байдужим. Не забувай, ми все знаємо.

- А чому ви стоїте? - Незнайомець присів на колишнє місце. – чи це теж вираз поваги?

- Так точно, сер! - гаркнув Хаб.

- Але може ви все-таки сядете? Якось дуже незручно з тою вашою повагою… чи мені встати?

- Ні, ми сядемо. - відповів Сел.

- От і добре. В мене до вас безліч запитань.

– Ми вас розуміємо. - Кивнув Сел.

- Так, сер. - добавив Пот.

– І раді з вами співпрацювати. - продовжив Сел. - Відповімо на всі питання, що вас цікавлять.

– А у вас немає запитань? – поцікавився незнайомець.

- Ні, сер! – випалив Поттер.

– Чому? – здивувався той.

- Ми все знаємо, сер. – продовжував гаркати Поттер.

- Дійсно? – посміхнувся він і кивнув головою - Навіть те, що в тому залі?

- Так, сер. – серйозно відповів Пот.

- І звідки у вас такі знання? – поцікавився незнайомець.

- З книжок, сер.

- З яких книжок? – здивувався той.

- Я би сказав з книги. - поправив Ксайд.

- Але товстої. - Додав Хаб.

- Якої товстої книги? – стривожився незнайомець. - Де вона?

- Її можна купити в книжкових магазинах. - відповів Сел. - іноді її роздають безкоштовно.

– Як безкоштовно? - Здивування незнайомця зростало. - Її що, можна просто взяти і почитати?

- Звісно. - посміхнувся Сел. - Це ж найпопулярніша книга всіх часів і народів. Немає в світі людини, яка б не чула про неї.

- Так точно, сер. Книга побила всі рекорди з перевидання. – добавив Пот.

- І що там написано? – допитувався незнайомець.

- Все написано. - спокійно вів Селбіт. - Як починалось. Хто починав, як все відбувалося. Описані всі, хто до цього мав відношення. Хто і яку, якщо так можна сказати, посаду обіймав.

- А хто написав книгу? – дивувався далі незнайомець.

- Ну, авторів в неї багато. Хоча я думаю що це, мабуть, псевдоніми. - відповів Ксайд.

- І що, там написано про мій світ?

- Дуже мало. - відповів Сел. – не зовсім зрозуміло, але так, згадки є.

- Виходить ви знаєте. – незнайомець підхопився зі свого місця. – І як давно ви про нас знаєте?

- Відколи ви все це заварили.

- Що, з самого початку? - Здавалося, незнайомець від подиву лопне.

- Ну так. - спокійно продовжував Селбіт. Чим більше хвилювався незнайомець, тим спокійнішим і впевненішим ставав Ксайд. — Хіба ви цього не знали? Тоді чим ви всі займаєтесь? Заварили кашу і навіть не поцікавилися, що відбувається? Я думав у вас більше порядку.

- Так, сер. – підтвердив Пот. - Знаєте, скільки вірить у вас людей?

- Навіщо? – далі дивувався той.

- Щоб жити з вами в спокої і бути щасливим.

- Вони що, хочуть перебратися до нас?

- Так, сер. – Пот повернувся до коротких відповідей.

- Що, всі? - Здивування незнайомця напевно досягло апогея, бо якщо очі ще трішки розширяться, то повипадають.

- Так, сер. – відчеканив Пот.

- А як вони це збираються зробити?

– Є спеціальні люди. – пояснив Хаб - Вони знають, як це робиться.

- Розумієте, в чому тут справа… - почав Сел, проте незнайомець його перервав.

- Вибачте, я розмовляю з вашим товаришем. Продовжуйте.

- Так, сер, - гаркнув Пот.

- Звідки?

- Не зрозумів.

- Звідки вони знають, як це робиться? – роздратовано повторив не-знайомець.

- З книжок, сер.

– І скільки їх?

- Не зрозумів питання, сер. – по військовому запитав Пот.

- Тих людей, що хочуть до нас. – дратувався незнайомець.

- Понад п'ять мільярдів, сер.

– Скільки, скільки? – перепитав той. - Та ви що! Та куди стільки? А ми тоді як?

Незнайомець оторопіло дивився на хлопців і раптом дуже швидко, наскільки дозволяв одяг, побіг до вівтаря. Кілька разів торкнувся панелі, поклав долоню на площину і завмер. Минуло хвилин десять поки він підійшов до друзів.

- Доведеться вам відправитися зі мною. Ви готові?

- Так, сер. – на цей раз тихо промовив Пот.

- Але назад ви не повернетеся.

- Можна спитати? – сказав Сел.

- Запитання до мене? Я думав, ви все знаєте? - З’єхидничав незнайомець.

– Чому немає шляху назад? - проігнорував сарказм Сел.

- На загал то є, але труднощі дуже великі.

- Зрозуміло, міг би й сам здогадатися. – зітхнув хлопець.

– Вам що, відомий механізм процесу? – знову здивувався незнайомець.

– Мені ні. Це практикують невеликі групи людей. - відповів Сел.

- Тоді більше жодних питань. – незнайомець рішуче піднявся на ноги. - Все обговоримо пізніше. Пішли зі мною. Я й так тут дуже довго затримався. Так, і ще одне. Може ви все і знаєте, але краще слідуйте моїм інструкціям.

Апостол підійшов до вівтаря. Друзі пішли за ним. Ксайд придивився, що там. Виявилось щось схоже на пульт. Відкидні сегменти являли собою дисплеї, а під ними була площина на кшталт клавіатури. Правда клавіш обмаль і розміщені вони були як попало. Напевно це не клавіатура, а перемикачі. З правого боку ледь світилася прямокутна площадка. Екрани рясніли різними значками у вигляді рядків і колонок. Незнайомець торкнувся кількох значків і поклав руку на площадку. Постоявши трохи, він промовив:

- Там d залі побачите два тіла. Вийміть їх та перенесіть сюди.

– А що це за тіла? - здивувався Поттер.

- Запитання потім – роздратовано промовив незнайомець - і швидше рухайтеся, я запустив відлік.

- Пішли Пот.

Ксайд смикнув його за рукав і вони зайшли до великої зали. Поттер бурчав:

- Не подобається мені все це.

- Що не подобається?

- Тіла не подобаються. Він що, їх вбив?

- Зараз будемо знати.

В залі теж було світло. Поряд дзижчала якась машина що збирала пилюку. Вона була розмірами з письмовий стіл і спереду мала щось подібне як в порохотяга. Еліпсоїди були розгорнуті і тепер розміщувалися впоперек. Дірки не було, тільки гладка стіна. Навпроти кімнати з вівтарем була ще одна кімната. Стіни, що раніше закривала її, не було і виднілися три саркофаги прямокутної форми. Один був порожній, а в двох лежали чоловіки. Один був лисий з пишною чорною бородою, інший рудий, з ріденькою борідкою такого ж кольору. Одягнені були в балахони як і незнайомець. Саркофаги розміщувалися на кам'яних парапетах, а їх скляні кришки були відкинуті. Самих парапетів було шість, з’єднаних у формі зірки.

– Не схожі на вбитих. – сказав Ксайд.

– Не схожі. – погодився Пот. – я щось не можу зрозуміти де ми знаходимося?

- В печері, яку я знайшов. – здивовано пояснив Сел.

- Отож і воно. – буркнув Пот - Тоді що це за незнайомець? Тільки не кажи, що апостол Петро.

- Ти хочеш сказати, що ми не в чистилищі? – Сел зрозумів до чого веде Поттер.

- Так. І ми не померли.

- Тоді хто він і хто вони? – тепер вже здивувався Сел.

– Це треба з'ясувати. – товариш почав гарячкувати - Слухай, як ми поводилися? А я взагалі йолоп. Та він же нас запросто міг вбити. Ще й набралися до нестями… Який же я йолоп, а ще військовий. Де моя пильність, як я міг?

- Досить себе корити - Селбіт обірвав голосіння Поттера. – Що з тілами робитимемо?

Пот подивився на саркофаги.

- Не знаю. Як на мене, то незнайомець якийсь дивний, як ти гадаєш?

- Не дивніший за нас. - буркнув Сел.

– Чому?

- Згадай що ми йому мололи і якими знаючими прикидалися.

– Але це врятувало нам життя.

- Ти так думаєш?

- Гей! Давайте рухайтеся! – незнайомець побачив що вони нічого не роблять - вам жити набридло? Відлік вже пішов?

- Ні, вбити він нас не хоче - промовив Пот і штурхнув Села. - Несемо, несемо.

- Ти що, думаєш я понесу? - обурився Сел.

- Давай неси. Вони не мертві. - Поттер стягував одного з парапету. - Бери за ноги.

- Швидше! Відлік закінчується! – волав незнайомець.

Коли друзі повернулися з кімнати то побачили що незнайомець стягнув друге тіло на підлогу.

- Забирайте його, забирайте швидше! - волав він натискаючи на панелі кнопки. – Блін, ви не тільки себе, ви й мене занапастите.

Піддавшись паніці, друзі швидко занесли друге тіло в кімнату навпроти. В ній вже було темно і вівтар мав колишній кам'яний вигляд. Машина біля нього ще прибирала. Їхніх речей вже не було.

- Швидше! – продовжував волати незнайомець, що порався біля саркофагів. – йдіть швидше сюди.

Сел і Пот кулею вискочили назад. Незнайомець сказав їм лягти в ложа.

- Коли закриється кришка торкнетеся рукою помаранчевого символу, а потім зеленої спіралі. Далі хапайтеся за кулю, що біля лівого стегна, і не відпускайте.

В цей час еліпсоїди почали рух. Вони спочатку повільно, але з наростаючим темпом почали обертатися. Коли незнайомець вкладався сам, то ті вже оберталися так швидко, що від поривів повітря зривало одяг. Нарешті він закрив свій саркофаг. Темп обертання наростав. Це відчувалося по вібрації та гудінню. Проте невдовзі гул і вібрація почали спадати, хоча обертання не припинялося. Еліпсоїди вже оберталися так швидко, що стали невидимі і піднялися над підлогою. Це тривало досить довго. Ксайда почало хилити до сну. Гудіння та вібрація припинилися, еліпсоїди висіли по середині колон і утворювали прозоре розмите коло. Стало затишно та тепло. Від кулі плили хвилі спокою. Останнє що він побачив, так це саркофаг Поттера, що повільно поплив в бік еліпсоїдів і розчинився в мареві. Далі очі заплющились і Сел провалився в небуття.

Розділ 3

Ксайд Селбіт розплющив очі і побачив що він далі саркофазі. Перше що спало на думку, це те, що нічого не вийшло. Проте оглянувшись зауважив, що місце інше. Він лежав в такому ж саркофазі і на таких же парапетах, розміщених у формі зірки, але зал був другий, значно більший. Якщо рахувати перетин парапетів однією зіркою, то він бачив таких зірок три. Вони знаходилися в одному ряду, і біля кожної з них розміщувалася споруда у вигляді півкулі величезних розмірів. Як потім дізнався Сел, то був трансмітерний зал. Гігантські півкулі являли собою закриті еліпсоїди, що оберталися у вакуумі. Тут вони оберталися постійно і були поміщені в герметичні оболонки. До трансмітерів з обох боків примикали транспортери, які мали три стрічки подачі і відповідно три приймально-передаючі кабіни. Стрічки перехрещувалися і утворювали шестикутну зірку, що могла обертатися і подавати потрібну кабіну в трансмітер. Загалом було три трансмітери та шість транспортерів. Напроти кожного транспортера знаходилося по пульту управління, які мали звичайний вигляд зі стаціонарними моніторами розміщеними в ряд.

До Ксайда підійшов моложавий незнайомець високого зросту, лисуватий і з академічною борідкою. Він посміхнувся і запитав, як той почувається. Сел відповів що добре. Навколо було досить багато людей, що здійснювали свої буденні справи. Долинали розмови незрозумілою мовою, але незнайомець з ним говорив його рідною. Він попросив слідувати за ним. Сел встав з транспортера і зауважив що одягнений в інший одяг. На вигляд здалося ніби він погладшав. На ньому був м'який комбінезон металевого кольору який щільно облягав тіло і тому дуже добре проглядався невеликий живіт, якого в нього ніколи не було. Сел поплескав себе по животу і з жахом зауважив, що в нього потовстіли і руки – замість тонких пальців піаніста були товсті і волохаті пальці. Розглядаючи свої зміни, він разом із професором, як про себе назвав його Сел, увійшли в одні з дверей. За дверима був коридор ще з більшою кількістю дверей. Нарешті вони зайшли мабуть, в лабораторію, бо приміщення було заставлене шафами та приладами. Посередині стояла кушетка, на яку професор попросив його лягти. Підійшло кілька людей, і начепили на Ксайда купу датчиків. Професор попросив його лежати спокійно і розслаблено. І тут Сел зауважив одну дивність - професор розмовляв з ним не розкриваючи рота.

Селбіт лежав на кушетці, обліплений проводами, і міркував про його теперішнє буття. Куди він потрапив, що це за лабораторія, що це за люди, чому він так змінився фізично і взагалі, наскільки це все загрожує його життю? Підійшов професор і Сел спитав:

- Що трапилося з моїм товаришем?

- Вибачте, ви щось сказали? – професор глянув в його бік.

– Я на рахунок мого друга.

- А, цього другого? З ним все гаразд. А ось наш співробітник не встиг відключитися до трансмісії і тепер доводиться відновлювати його пам'ять. Але з вами та вашим другом все добре.

- А де він?

– В сусідній лабораторії. Його перевіряють як і вас.

- Ви якось дивно розмовляєте. Що це, черевомовлення?

- Ні. – посміхнувся той - просто я свої думки посилаю вам прямо в мозок.

- Навіщо? - Здивувався Сел.

- Тому що не володію вашою мовою. А так зчитую ваші візуальні образи і зіставляю зі своїми. До речі, вам щоб спілкуватися зі мною не потрібно говорити, достатньо подумати.

- А з вашим співробітником… з ним буде все гаразд?

Сел інтуїтивно зрозумів, що через них постраждав незнайомець з печери.

- Звичайно. В нас схожі випадки бувають, і лікування в більшості проходить успішно.

- А якщо не буде успішне?

- Тоді шановний професор Боррет передчасно закінчить свою опальну кар'єру. Але не будемо про сумне. З ним буде все гаразд. Запевняю. З вами теж все гаразд. Піднімайтеся, нам треба багато про що поговорити, а часу мало.

Ксайду чомусь не сподобалося зауваження про обмаль часу. Цей професор, з його задоволеним виглядом та легкою зверхністю якось відштовхував, хоча було враження що він це робив навмисне. Вони вийшли і попрямували по коридору. Спереду і позаду них йшли великі типи в сірих костюмах та сторонили всіх, хто проходив повз. Сел запитав що це за хлопці і професор відповів, що вони з товаришем є дуже важливими гостями, а це охорона. Але як зауважив Ксайд, охоронці дивилася більше за ним, ніж по сторонах. Це теж не сподобалося Селбіту. Він запитав про зустріч із Поттером. Професор запевнив, що вона відбудеться згодом. Вони опустилися на ліфті вниз і пройшли в кімнату в якій за столом сиділо п'ять чоловік плюс два в сірому стояли біля дверей. Його залишили стояти неподалік столу. Тут Сел зрозумів, що він не важлива персона, а в’язень і вони від нього щось хочуть дізнатися. Якщо отримають, то його доля може бути плачевною. Що ж йому робити і що їм казати? Тут потрібний Поттер. Він в цих справах більш компетентний. І взагалі, потрібно взнати де він і що з ним. Сел вирішив нічого не говорити, а наполягати на зустрічі з Поттером.

Поки Ксайд гарячково думав як йому поступити, ті що зібралися в кімнаті щось пошепки перемовлялися. Нарешті професор підійшов до Селбіта.

- Нам хотілося б знати все, що ви знаєте про наш світ.

"Про який світ він говорить?" - подумав Сел.

- Я питаю про наш світ, в який ви збираєтеся переселятися. – подумав професор у відповідь.

Сел здивовано подивився на незнайомця і згадав, що той може читати думки.

- Я не буду відповідати. – подумки промовив Сел.

І уявив велику дулю. Професор здивовано дивився на Селбіта. Видно в його мозку знайшлася потрібна асоціація, тому що він здивовано подивився на Ксайда. Той сумлінно вимальовував вибраний ним образ в тривимірному зображенні. Професор мовчки відійшов до групи присутніх. Ксайд вирішив нічого не думати і діяти за обставинами. Знову підійшов професор і промовив:

- Нас дуже дивує ваше небажання співпрацювати з нами. Ми тільки просимо розповісти вас те, що ми, напевно, вже знаємо.

- Тоді навіщо мені розповідати?

- Щоб дізнатися, що ви знаєте.

- А я не хочу, щоб ви це знали. - І Сел знову зобразив дулю.

Це знову не сподобалося професору. Він скривився і відійшов до групи. Група цього разу розхвилювалася, почулася суперечка, крики, які дуже скоро вщухли. Хтось вибіг з кімнати. Через пару хвилин повернувся з якоюсь інформацією. Після цього професор підійшов до Селбіта.

- Нам щойно повідомили, що ваш колега, а наш шановний гість, люб'язно погодився співпрацювати і в даний момент відповідає на питання, що нас цікавлять. Так як ви теж наш шановний гість, то ми були б дуже раді, якби ви також почали співпрацю з нами.

- Ого як ти ввічливо заговорив. - подумав Сел. - А ось цього тобі не хочеться?

І знову уявив дулю. Професор скривився, але не відійшов. Він спитав:

- Послухайте, я зараз говорю неофіційно, що трапилося? Чому така зміна? Адже ніхто нічого поганого вам не вчинив.

– Все ще попереду.

- З чого ви це взяли?

- Чому мене взяли під варту та влаштували допит? – прямо запитав Ксайд.

- Це не так. Ви неправильно зрозуміли. - промовив незнайомець. – Це хибна думка.

- Хибна? - розсердився Сел. – А чотири бугаї за дверима мені примарилися? Подивіться на натовп народу навпроти, що зло дивиться на мене? Це так у вас розмовляють з почесним гостем, який стоїть посередині кімнати і якому не запропонували навіть стілець? Я вже не кажу, щоб хтось з вас назвався. Навіть ви не сказали свого імені.

Професор, здавалося, був стурбований. Він кілька секунд переварював промову Селбіта.

- Ви абсолютно праві. Дозвольте представитися – Рут Фосорк. Старший науковий співробітник лабораторії трансмітерних досліджень. А це мої колеги з наукових та державних інститутів. Я зараз розпоряджуся на рахунок стільця. І звичайно, прошу вибачення.

Він відійшов до столу. Почулися обурення і крики, але знову не довго. Фосорк їх швидко заспокоїв і довго з ними говорив. Знову почулися вигуки і якийсь чоловік покинув кімнату. Ксайд зрозумів, що Фосорк просив про надання належної поваги, і не всі згоджувалися. А це означає, що загроза, що нависла над ним, більш реальна, ніж він собі уявляв. Проте два стільці таки принесли. Він запропонував один Ксайду, а на інший сів сам. Після цього професор представив всіх присутніх і назвав посади. Він ще раз вибачився за незручності та просив про це забути. Сел зрозумів що той бреше, але вирішив підіграти. Він з задоволенням відкинувся на спинку стільця і сказав, що якщо це справді була безглузда помилка, то він вибачає. Також він сказав, що відповість на всі питання, що панів цікавлять. Фосорк все переповів решті, а Сел ствердно помахав головою, ніби розумів їхню мову. Ті, що сиділи навпроти, косилися на Ксайда, задаючись питанням розуміє він чи ні, але нічого не казали. Сел продовжив:

- Так, я ще раз підтверджую, що готовий з вами співпрацювати. Але зараз хотів би відпочити. – І додав. - Особливо сходити в туалет.

Рут переповів. За столом пошепталися і відповіли, що можна зробити перерву.

- Я також хотів би попити води і, якщо це не буде сильно нахабно, трохи перекусити.

Сел зауважив на деяких обличчях тінь невдоволення, але вони погодилися. Ксайд виразив задоволення і, прикинувшись дурником, промовив.

- Тепер я абсолютно впевнений, що у вас до мене щирі та дружні наміри. Такі самі наміри і в мене до вас. Тому завтра я готовий розповісти вам все, що ви хочете знати. Я думаю шановний професор Фосорк не відмовиться мене супроводжувати?

Коли Фосорк переповів сказане, то в деяких обличчя стали кам'яні. Помітивши це Сел ще раз, не чекаючи відповіді, висловив готовність співробітництва і почав дякувати їм за те, що вони погодилися з його проханнями. При цьому він зображав на обличчі якомога більше радості і навіть щастя. Це, напевно, переконало присутніх. Вже наприкінці їхньої розмови Сел сказав:

- І ще, якщо можна, я не хотів би цього ескорту для почесних гостей. Я розумію, що у вас так заведено, але в мене з цим виникають дуже погані асоціації. Наперед вам вдячний.

Зробивши легкий уклін головою, Ксайд піднявся і неквапом попрямував до дверей. Пройшовши кілька кроків, він повернувся до Фосорка:

- Професор, я на вас чекаю.

Той вів жваву розмову. Напевне він переконував всіх в тому, що буде краще, якщо вони погодяться. Ксайд терпляче чекав. Нарешті Фосорк підійшов, і вони попрямували до виходу. Дорогою ніякі хлопці їх не супроводжували, але були присутні на всіх перехрестях. Ксайд подумки розмовляв з Фосорком.

– Скажіть професор, чому я погладшав? В мене таке відчуття, що це не я.

- Я поясню, але давайте спочатку познайомимося, бо в цій метушні ви так і не сказали ім'я.

Вони підійшли до ліфта. Фосорк приклав долоню до чорного прямокутника. Як зауважив Сел, тут не було кнопок, а лише невеликі прямокутники різних, більше темних кольорів. Всі клали на них руки. Сел підійшов ближче і торкнувся панелі. Нічого особливого, простий прямокутник з пластику.

- То як вас звати? – нагадав професор.

- Ой, вибачте, тут все так незвично. Моє ім'я Ксайд, прізвище Селбіт - Ксайд Селбіт. Друзі звуть скорочено Сел. Оскільки ми теж тепер друзі, то можете звати мене Сел. - Ксайд продовжував грати дурня.

- Добре, Сел. - Якось з натиском вимовив це слово професор. - Зараз ми піднімемося до мене де ви відпочините.

- Може, спочатку зайдемо до мого друга?

- Наразі ми домовилися лише про відпочинок.

- А хіба я не можу відпочити з другом? – Сел грав святу наївнісь.

- Ні не можете. – відрубав той.

- Добре. - швидко погодився Сел. - Тоді через годинку. Так чому я погладшав?

Під'їхав ліфт. Вони зайшли в середину.

- Справа в тому, що з вашим складом розуму буде важко зрозуміти всю суть справи. – промовив той.

- Нічого, ви пояснюйте. Якщо не зрозумію, це моя проблема. А вам стане легше від того, що мені пояснили. Тільки простими словами, якщо можна.

Сел зрозумів що Рут купився на його гру в повного дурня

- Добре. – погодився той - якщо простіше, то це не ваше тіло.

– Як не моє? - вже щиро здивувався Ксайд.

- А так, не ваше.

– А де моє?

- Залишилось у вашому світі.

- В моєму? Тобто я зі свого світу пішов? Я що, мертвий?

- Ні.

– Тоді чому тіло не моє?

- Бо тіло перенести не можна. – пояснив Рут і добавив - Це не зовсім вірно, але не будемо вдаватися в деталі

– Перенести не можна? - Сел нічого не міг зрозуміти. - Куди не можна?

- Сюди, в цей світ. – роздратувався Рут.

- Вибачте професор, я розумію ваше роздратування, але не всі такі розумні, як ви, тому давайте все по порядку.

Ліфт зупинився і вони вийшли. Сел навіть не зауважив на якому поверсі. Двоє в сірому швидко сховалися за поворотом. Рут промовив:

- Пройдемо до мене, тут вже недалеко.

Він швидкими кроками пішов вперед. Сел за ним. Зі всього сказаного вище наш герой зрозумів, що знаходиться на якійсь планеті і чомусь займає інше тіло. Але хіба таке можливо? Проте думати про таке не можна. Якщо це розіграш, це вписується в роль дурника, яку він грав. Вони підійшли до дверей. Рут приклав руку до панелі на стіні і вони зайшли. Це була кімната у вигляді овалу, як яйце розрізане навпіл, ну може більш загострене вгорі. Зроблена з матеріалу схожого на білий мармур і виглядала ніби витесаною в цілісному шматку та до блиску відполірована. Вони пройшли в інші двері і опинилися в дуже великій залі кулястої форми. Це купол, верхня частина якого була прозора. Край де мармур переходив у скло був прикрашений золотою окантовкою з барельєфами людей, звірів і сценами з життя. Прозора частина купола також виглядала цілісним кусом без швів і стиків. Зал був зі смаком обставлений. Меблі зручні. Всюди золоті і срібні речі. Ксайд не міг зрозуміти чи це підробки чи справжній дорогоцінний метал. Коротше кажучи, це була оселя багатої людини. Сел сів в м'яке крісло і роздивлявся. В такому палаці йому бувати не доводилося. Поки Фосорка не було, Сел міг вільно думати. Невже справді він на іншій планеті чи в іншому світі, як говорив професор Фосорк? Ця незрозуміла мова, спілкування за допомогою думок, ліфти без кнопок, трансмітери, його тіло. До речі, про тіло - потрібно знайти дзеркало і глянути що він собою являє. Повернувся Фосорк та запропонував пройти до ванної кімнати. Це була досить велика, але порівняно з вітальнею крихітна, кімната. В ній помістилися ванна, унітаз, два умивальники і ще залишалося багато місця. На велику радість Селбіта всі речі мали звичний вигляд, хоча кранів для запуску води не було. А ще в кімнаті не було дзеркала.

- Професоре, навчіть, як цим користуватися.

- Ах, вибачте, будь ласка. Я забув, що ви з іншого світу. Все дуже просто. Кладете долоню на цю панель і подумки замовляєте, що потрібно. Наприклад, можете замовити теплу воду у ванну. Замовлення потрібно робити якомога інформативніше, тому що якщо ви замовите просто воду, то потече холодна вода в умивальнику. Якщо теплу, то вона потече теж у умивальнику, але відповідно тепла. Якщо ви при цьому замовите ще й температуру, вона буде відповідної температури, а так температура буде відповідати тілу. Якщо хочете набрати ванну то так і замовляйте. Все просто бо всім управляє електроніка. У вас теж є схожі машини, але вони ще не досконалі бо зроблені на металевій основі. У нас вже давно використовується біологічна основа. А це дуже великі можливості для використання. Ще більші можливості дає психічна основа. Та гаразд про це. Приймайте ванну. І не соромтеся в бажаннях. У нас все можливо. Про всяк випадок залишу двері прочиненими. Я буду на кухні. До речі не має значення, біля якої панелі робити замовлення.

Рут вийшов. Сел поклав руку на панель і подумав про чисту, теплу воду у ванні. І диво - ванна почала наповняться. Вода набиралася з отворів на днищі ванни. Сел підійшов до умивальника та засунув руку під кран. Потекла вода. Сел забрав руку, вода перестала текти. Він приклав долоню до панелі і подумав про дзеркало. Частина стіни навпроти нього зроблена, як думав Сел, з темно-зеленого граніту, перетворилася на дзеркало. Це було дивовижно. З дзеркала дивився чоловік років десять старший за нього, дещо лисуватий та з легкою над вагою. Був вище середнього зросту, досить кремезної статури і мав одяг, як у Селбіта. Вони здивовано дивилися один на одного. Сел подумав що неправильно зробив запит і йому замість дзеркала видали чиєсь зображення. Він знову поклав руку на панель і зауважив, що те саме зробив чоловік. Сел опустив руку. Той теж. Сел відступив на крок і чоловік теж відступив. Нарешті Ксайд зрозумів що це таки його зображення. Боже мій, думав Сел, що вони з ним зробили? Адже в нього було молоде, підтягнуте, м'язисте тіло з гарним, пропорційним обличчям і густим волоссям. Зараз він товстий здоровань з грубими рисами обличчя. Це дуже розлютило Селбіта. Він вискочив з ванни і закричав:

- Фосорк! Фосорк! Де ж ти, чорт тебе забери? – він побачив як з кімнати виглянув професор і поспішив до нього. - Ти що зробив зі мною? Де моє тіло? Що мовчиш як осел? Відповідай бо я зараз за себе не ручаюся!

Фосорк злякано дивився на Ксайда і не міг зрозуміти в чому річ. Той перед ним тряс кулаками і на всю горлянку крив його лайкою. Видно що зорові образи професора не знаходили відповідного еквівалента тому, що видавав в даний момент Сел, і він здивовано мовчав. Нарешті Сел видихся та замовчав

- Я нічого не зміг зрозуміти з вашого монологу, - дещо ошелешено промовив він - але зрозумів, що ви чимось засмучені. Це правда?

- Засмучений? - Сел знову обурився - Та я розлючений до мозку кісток свого поганого тіла. Ви що на мене начепили? Що це таке?

І він почав щипати себе за щоки, за руки, за живіт, демонструючи всім своїм виглядом крайнє невдоволення. Наче він прийшов до кравця і лає його за погане пошиття одягу. Фосорк зрозумів в чім справа.

- То це ви на рахунок свого теперішнього тіла? – він глянув з докором - Дорогий мій. Добре що ви його маєте, а то могли б вас помістити в біоконтейнер і провели б ви там багато років. Але скоріш за все вас би стерли.

- Як стерли?– здивувався Сел. - Вбили?

- Цей стан відповідає вашому визначенню, тільки сам процес проходить гуманно.

– Який процес?

- Стирання звичайно. Повністю безболісний процес.

- Професоре, я багато чого не розумію. Давайте поговоримо і з'ясуємо деякі питання. І зробимо це вже.

– А ванна?

- До біса ванна.

- Добре. Йдемо до вогнища, поговоримо і заодно приготуємо їсти.

Він торкнувся панелі і частина стіни повернулася навколо осі. Там виявилося відкрите вогнище зроблене з грубого каменю – справжня частина кам’яної печери. Правда там теж були м'які крісла та сучасний стіл, але то таке. Рут приніс великий шматок м'яса і, насадивши на рожен, поставив смажитися. Вони посідали в крісла.

- Так про що говоритимемо? - Запитав Фосорк.

- Про все це. - розвів руками Сел. - Де я знаходжусь?

- Хіба ви не знаєте де? – здивувався той – ви ж збиралися прямувати до нас великим натовпом?

- А ви завжди знаєте куди прямуєте? – в свою чергу запитав Селбіт.

- Ви маєте рацію. – професор задумався. - Ми інколи теж не знаємо куди прямуємо. І це дуже дорого нам обходитися. Але про що ми? А, згадав. Ви хотіли знати де ви знаходитеся. Ну що ж, скажу. Ви на планеті Хелл.

- А де вона знаходиться, біля якої зірки?

- Наша зоря називається Астр.

- Як далеко вона від нашого Сонця?

- Поняття «далеко» тут недоречне, тому що в нашому світі вашої зірки немає, як і у вашому нашої. Справа в тому, що ви перебуваєте в іншому всесвіті. І нічого спільного між нашими світами нема. Є тільки деякі точки дотику. Це схоже на мильні бульбашки, і якщо ви знаходитесь в одній, то ми в іншій. При тім одна може бути в іншій та займати один і той самий простір, але простір одної не доступний для простору іншої. Єдине що доступне для виміру це гравітація. Вона додається і є спільною масою для двох всесвітів. Цивілізація може народитися, довго існувати, загинути, але так і не дізнатися про іншу бульбашку світу що існує поряд.

- Але ж ви дізналися, і навіть знайшли спосіб побувати там.

-Так, змогли. Але це справа випадку. І нам, можна сказати, дуже пощастило, що ми про це дізналися.

- І що це був за випадок?

- Народження вашого всесвіту.

– Як народження? – здивувався Сел - Адже це дуже тривалий час. У вас що, час іде не так?

- Ні, так само. Час існує всюди, його тільки вимірюють різними проміжками. Але він відносний. Ми багато знаємо про час, навіть можемо його обдурити. Правда не можемо повернути назад. Ми давня цивілізація. Дуже давня. На той час, коли відбулося народження вашого всесвіту, ми були вже розвиненими і знали способи пересування на будь-які відстані. Ми підкорили простір.

- Як ви зауважили народження всесвіту?

- Досить легко. Взагалі його важко було не зауважити.

- Що, було видно візуально? - Усміхнувся Сел.

- Не у візуальному сенсі. Просто змінилася константа простору, яка використовується для розрахунку руху. І змінилася в меншу сторону.

- Ви, мабуть, тоді втратили зв'язок з деякими світами?

– Ой – підскочив професор. - м'ясо підгорає. Допоможіть мені.

Він схопив Ксайда за руку і потяг у глибину печери. Там подумки сказав лиш одну фразу "задавайте тільки дурні питання", та виштовхнув його назад.

- Дякую, за допомогу. Ви не обпіклися? - Як ні в чому не бувало, промовив Фосорк.

- Та хіба трішки, це дрібниця - У тон йому відповів Сел, хоча до м'яса вони навіть не доторкнулися.

- Це я так недбало насадив м'ясо, але ви його врятували. То про що ми говорили?

- Про коня Санти. У нас теж є така служба, яка розвозить в день Різдва, це такі свята, подарунки. В них є свої клієнти. І коли щось ламається, всі дуже злі. Бачите в нас багато схожих проблем, лише трохи по-різному їх називаємо.

Ксайд намагався виправити становище і Фосорк був приємно вражений його винахідливістю. Він посміхнувся і легко потиснув руку Селбіта. Ця підтримка підбадьорила Ксайда. Професор продовжував тим самим тоном.

- Ось як ви це зрозуміли. Що ж, віддалена схожість звичайно, є. Ми дійсно, як і ваша фірма в якої поламався кінь, також втратили зв'язок. Але на відміну від вас, наша поломка обійшлася втратою багатьох життів, тому що ми не відразу зрозуміли, що справа в константі. Діло в тому, що сама константа залишилася колишньою, вона добре працювала і далі, обчислення проводилися правильно. Але ніяк не вдавалося налагодити зв'язок із зниклими колоніями. Якщо створювалася нова - все було добре. А в старі потрапити не вдавалося. І тільки через багато років, шляхом пошуку зниклих колоній ми знайшли одну з них. Обчислення показали, що константа для цих світів стала іншою. З цього випливало, що простір змінився, змінив свою щільність. Він став менш щільним, якщо це визначення можна застосувати. Тепер при розрахунку ми потрапляли в іншу точку, далі, ніж вона знаходилася при розрахунку до зміни. Звичайно, це було помітно лише в межах всесвіту. Для відстані в межах галактик цього не можна зауважити. Але на той час ми вже освоювали значні простори. Знадобилося кілька тисячоліть, поки ми почали розуміти суть минулих змін і багато мільйонів років поки з'явилися перші експерименти з перекидання атомів і найпростіших молекул в інші світи. За цей час народилися ще два всесвіти. Ці народження дозволили зрозуміти принципи побудови трансмітера, хоча наш всесвіт став ще, якщо можна так висловитися, рідкіший. Як бачите, наша цивілізація дуже і ще раз дуже давня. Ми навіть не пам'ятаємо, наскільки вона давня. Ми тільки знаємо напевно, що були першою розвинутою цивілізацією в нашому всесвіті.

– А що були й інші цивілізації?

- Так, були. Дуже багато. Але мало хто зміг вижити. Причини були різні, хоча переважали важкі умови виживання, коли природні катаклізми наступали раніше, ніж цивілізація могла себе від них захистити.

– А ті, хто вижив?

- Вони об'єдналися та спільно ведуть свою діяльність. Думаю їжа вже готова. Йду принесу гарнір з овочів та щось випити. Ви тим часом зніміть м'ясо і покладіть в тарілку.

Професор вийшов, а Сел поклав приготовлене м'ясо на золоту тарілку. Він подумав як дивно все виходить. Почалося з того що був злий за його теперішнє тіло, а зараз вже забув про це. Він був агресивно налаштований проти професора, а зараз мило проводить з ним час. Навіть вступив з ним в якусь, поки що не зрозумілу, змову. Як взнати чого добивається Фосорк, якщо вони не можуть спокійно про це говорити? Хоча чому не можуть - в декоративній печері біля вогнища можна, інакше професор не наважився б попереджати як Селбіту себе вести. Хоче це може бути спритна гра, яка ведеться з метою добування інформації. Тоді треба лишнє не базікати. В будь-якому випадку Сел про щось дізнається. Потрібно буде поговорити з Фосорком так що б ті, хто за ними спостерігає чи підслуховує, якщо, звичайно, хтось це робить, нічого не запідозрили. Повернувся Фосорк з підносом овочів, яких Сел ніколи не бачив.

– Як наше м'ясо?

- Мені здається, дещо сире. - Сел йому підморгнув.

- Дайте спробую. - Здавалося, він не зауважив підморгування. - Справді жорсткувате. Що пропонуєте?

- Пропоную вчинити як первісні люди. - відповів Сел. – розділити на менші куски і досмажити на шампурах. У вас є шампури?

- Не має, але можна замовити. До речі, зробіть це самі. Панель замовлень там.

Сел підійшов і уявив дві тонкі палиці півметрової довжини із загостреними кінцями з одного боку. Через кілька секунд збоку панелі загорілася лампочка і відкрився люк, а в середині дві замовлені палиці з якогось синюватого матеріалу, що дуже нагадував деревину.

- Професоре, я сподіваюся це не отруйний матеріал?

- Ну що ви, це деревина, якої повно в наших лісах. Єдине не добре це відтінок кольору. В природі ця порода дерева синього не має. Але всі решту властивостей відповідають дійсності. Давайте сміливіше, наколюйте і смажитимемо. Ви знаєте, я ще таким чином м'ясо не готував.

– Чому? У вас таке гарне вогнище.

- Тому що ніколи не спадало на думку. Є рожен, насадив шматок, увімкнув датчик контролю готовності та пішов займатися чимось іншим. Я вам чесно зізнаюся, що вперше за багато років сиджу ось так біля вогнища і розмовляю. І знаєте, це біса добре. – він щиро засмівся - бачите, я вже набрався від вас міцних виразів.

- Пішли тоді до вогню. - Сел попрямував за осередок вогнища. За ним подався і Фосорк. - До речі, про вогонь. Чому вугілля не згорає? Минуло достатньо часу, а воно все ще горить?

- Це штучне вугілля, можна сказати декоративне. Воно тримає ту температуру, яку задали. Можна задати різну інтенсивність вогню.

- Дуже зручно. - відповів Сел, і подумки спитав. - Професоре, тут можна поспілкуватися?

- Так. – відповів він. – Але пропоную іноді виходити за межі екрану.

- То про що ви хотіли поговорити?

- Вам потрібно цієї ночі втекти.

- А мій друг?

- Разом з ним. А також із професором Борретом. - Він вийшов з-за вогнища. – годі про вогонь, давайте розкажу про овочі. Я впевнений, ви такого не бачили.

Чоловіки засміялися, тому що Сел дійсно ніде не міг це бачити раніше. Фосорк взяв з підноса щось продовгуватої форми, яскравого зеленого кольору.

- Почнемо з цього овочу. Називається «столбу» і використовується для підкислювання при обсмажуванні. З нього потрібно видавити сік. Для зручності розріжте його навпіл. – далі він продовжив попередню розмову - Щоб дізнатися хто де знаходяться потрібно підійти до будь-якої панелі замовлень і запитати місце розташування професора Боррета та співробітника інституту охорони Дублота, чиє тіло займає ваш друг.

- Як виглядає Дублот?

- Моложавий атлет, високого зросту, лисий і з борідкою.

- А Боррет?

- Худорлявий, середнього віку, має густу шевелюру.

- А я чиє тіло займаю?

- Час вийти. - Він пішов до столу. - Давайте спробуємо ще один овоч, його додають для гостроти.

Фосорк взяв з підноса щось жовте, схоже на дрібну сіточку з нерівними краями що була скручена в маленький рулон.

- Називається овоч "рікс". Ним обгортають м'ясо. Чим більше шарів дасте, тим гостріше буде. Я, наприклад, можу витримати три шари, але вам би рекомендував один, тому що пече добряче.

Він приєднався до Селбіта та продовжив перервану розмову.

- Ви знаходитесь в тілі Сорка Друва. Це керівник Інституту Охорони. Дуже впливова людина. Він знаходиться зараз у вашому світі, але не на вашій планеті, а десь в іншій частині всесвіту. Його прибуття заплановано на післязавтра. Тому завтра ввечері вас з товаришем помістять в біоконтейнер навіть якщо ви нічого не розповісте. Проте до цього часу ви все розповісте і навіть не зауважите.

Фосорк знову вийшов до столу з тацею.

- Хочу запропонувати ще одну гарну приправу. І крутіть, крутіть м'ясо. Рікс має звичай стікати у вогонь, бачите капає? Дуже добре. Ви спасли становище. Так ось, на рахунок нової приправи. Це дуже норовлива приправа і являє собою пилок рослини під назвою «дзар». Це рослина з великими квітами, які продукують дуже багато пилка. Але годяться тільки ті рослин, які були спалені і відродилися – він зняв з шампурів м’ясо і наколов інше - підсмажимо ще по куску і приправимо пилком. Обіцяю, вам сподобається.

– Професоре, у вас такі знання з кулінарії. Звідки вони?

- Це моє, можна сказати, хобі. Можливо, колись я розповім про своє захоплення. Поки давайте все добре приправимо.

Вони продовжили перервану розмову.

- А як я отримаю відповідь на запит, і чому так легко можна добути у вашому світі секретну інформацію? Чи це не секрет?

- Секрет, і ще який! Але ви забули в чиєму тілі знаходитесь. Господар цього тіла має доступ до будь-якої інформації, а саме тіло має приховані можливості. Які, вам розповість професор Боррет. До речі скажете йому, що я вибачаюсь, і що я завжди був на його боці, і залишуся до кінця. Тепер до суті. Пропоную такий план. Коли підете у ванну то замовите звеселяючий газ. Він ніякої шкоди не приносить, але в мене на нього алергія і при великій концентрації я втрачаю свідомість. Не бійтеся, зі мною буде все гаразд, ну може трохи поболить голова як прийду до тями. У ванній ви повинні бути близько двадцяти хвилин. За цей час я вже точно відключуся. Годинник увімкніть за допомогою панелі. Також замовте пристойний костюм чорного кольору вільного покрою. Це одяг правдивого Друва. Про те, що він трансмітувався, знає кілька людей, тому всі будуть думати що це він. І поводьтеся більш нахабно – це його стиль. Тепер ще одне: ви розумітимете будь-кого хто буде від вас на відстані до двох метрів. Також на такій відстані розумітимуть вас. Це одна з особливостей вашого тіла.

- Тому до мене приставили охоронців щоб ті розганяли перехожих? - Запитав Сел.

- Абсолютно вірно. Але продовжимо. Коли доберетеся до Боррета, то скажіть йому щоб він з вами втікав в точку перетину простору. Він знає де це. Скажіть що там є його лабораторія, і все для того, щоб перечекати, поки вас шукатимуть. Ключовим словом для запуску системи координат є його юнацьке прізвисько, яке я йому дав на змаганнях з майндингу. Решту вам розповість Боррет.

- А чи не буде підозріло, що я, з іншого всесвіту, замовляю розважальний газ?

- Ні. Ви зробите запит про випивку і вам запропонують перелік найменувань де буде цей газ. Він в нас офіційно дозволений.

- А як я дізнаюся про перелік?

- Повідомлення з'явиться у вашій голові. І ще, коли замовите розважальний газ, то конкретизувати не потрібно. За замовчуванням він з'явиться у всьому будинку.

Вони попрямували до столу, продовжуючи розмову про приправи:

- В нас є така велика кількість прянощів, що я не знаю і малої долі найменувань, хоча свого часу серйозно займався цією темою. Дегустуємо м'ясо. Почнемо з першого шматка. До нього добре випити напівсолодкого вина. - Він налив в келих червоного вина. - Будь ласка.

Сел зробив ковток і був приємно здивований його смаком та ароматом. Попробував м'ясо. Воно було чудове, а якщо врахувати, що він неабияк зголоднів, то було божественне. І зовсім не гостре. Можна було давати три шари ріксу. Другий шматок з приправою з пилку був так само чудовий. Коли наситилися, Фосорк сказав:

- До речі сказати, що дзар це рослина, пилок якого може бути отрутою якщо на ньому побували комахи певного виду. Тому я вам і казав що годяться рослини, що тільки відродилися після вогню. Вони не приваблюють цих комах. Але якщо поруч є рослина, яка не постраждала від пожежі, то вважайте, що отруїлися на кілька днів. Але вистачить балакати, настав час відпочити. Я приготую кімнату поруч зі своєю, це двері за кріслом, а ви можете прийняти ванну. Чи вже передумали?

- Ні, не передумав. - відповів Сел. - Хоча це і не моє тіло, але потрібно утримувати його в чистоті.

- Абсолютно вірно. – погодився Фосорк. - І можу вас запевнити, що завтра надвечір ви його позбудетеся. І ніяких питань, відпочивати, адже ви завтра маєте відповісти на всі питання, що нас цікавлять.

- Добре. Може завтра буде важкий день, але я не розчарую вас і співпраця буде повною.

Ксайд попрямував у ванну кімнату, де замовив воду, миючі засоби, м'яку білизну. Також замовив костюм вільного крою, спочатку білого кольору, але швидко скасував замовлення і замовив чорний. Таку ж сорочку та взуття. Далі замовив пляшку віскі. Він його не любив, але й так в них його не було. І дійсно в нього в голові з'явилося повідомлення, що це продукт невідомий або замовлення зроблене не коректне, потрібно хоча б вказати категорію. Сел подумав про міцні напої і йому був запропонований список, з яких він вибрав відомий нам газ, додавши щоб він з'явився скрізь, крім ванної. Висвітлив навпроти себе годинник і заліз у воду.

Помився на славу, не шкодуючи мила та шампуню. Відкрив шафу замовлення і на полиці побачив все, що замовляв. Одягнувшись, Сел рівно через двадцять хвилин вийшов у хол. Настрій був чудовий, і наш герой гукнув професора. Знайшов його в кімнаті непритомним, але замість того, щоб стривожитися, дико розсміявся. Селбіта прямо прорвало. Він присів біля професора і заходився від сміху. Проте думка про небезпеку його тверезила. Сел вийшов в коридор. По дорозі бурмотів, що потрібно викликати допомогу, що щось трапилося з професором, але до кого звернутися не знає. Попробує знайти і попросити допомогу в сусідів…

Це він говорив на випадок якщо за ним стежать. Сел попрямував до ліфта, не думаючи, що його можуть схопити. В ліфті зробив замовлення щоб його відвезли на поверх де перебуває професор Боррет.

Коли Сел вийшов з ліфту, натрапив на двох в сірому. Вони здивовано витяглися по швах. Добре що розважальний газ вже відпустив і Ксайд взяв себе в руки. Він почав імпровізувати.

- Ви двоє. – звернувся він до них. – де знаходиться Боррет?

- Містер Боррет перебуває в кімнаті наприкінці коридору. – відповів один.

- А де мій охоронець? - глянув на нього Сел.

– Ваш особистий охоронець, містер Дублот, відпочиває поверхом нижче. – випалив той.

– Молодець. – похвалив його Сел, і звернувся до другого охоронця тоном, що не терпить заперечень. - Ти приведеш сюди Боррета і чекатимеш з ним біля ліфта. Якщо він не має костюма, то замов. Виконувати вже. Ти викликай ліфт. Подивимося, як мій охоронець.

Ксайд з задоволенням зауважив, що мати таку владу справа захоплююча. Йому захотілося щось наказати ще й подивитися, як це буде виконуватись, але часу було мало. Ліфт зупинився де їх зустріли ще двоє охоронців. Сел знову почав командувати:

- Я прямую до Дублота. Ти вперед і щоб нікого не було на шляху. – сказав він одному - Ти тримай ліфт до мого повернення.

Попетлявши коридорами, Сел з охоронцем зупинилися біля замкнених дверей.

- Чому закрито? - Витріщився він на охоронця, якого посилав в перед розчищати дорогу – відкривай.

- В мене немає відповідного допуску для цього – випалив той.

Сел приклав долоню до панелі і просто подумав «відкрити». Двері відчинилися. Він зайшов в середину. На ліжку сидів лисий громило з китайською борідкою. Одітий був в комбінезоні з залу пересилки.

- Приготувати одяг темного кольору для Дублота. – наказав Сел охороні – і принести сюди.

Коли охоронець зачинив двері, Сел промовив:

- Поттер, це ти?

- Ти звідки знаєш моє ім'я? - Його голос загримів як гуркіт грому.

- Тихше. - подумки промовив Сел. – мовчи і тільки слухай. Якщо виникнуть питання то задай подумки, я почую. Решту поясню потім. Перше чи ти бачив себе в дзеркалі? Похитай головою. Значить ще не бачив. Але ти знаєш що твоє тіло змінилося? Не можеш не знати. Так от, моє тіло теж змінилося. Тобто я є Сел, і так тепер виглядаю. Можеш запитати про щось, що знаємо тільки ми і я відповім, але краще повір на слово. Ми в небезпеці, а часу обмаль. Завтра нас зітруть чи знищать. Так що слухай мене і не дивуйся нічому, що б ти не побачив. В цьому світі ти мій охоронець і тому веди себе відповідно. Ми йдемо забрати Боррета. Решту потім.

Сел виглянув за двері і забрав в охоронця одяг. Поттер без слів одягнувся і вони пішли до ліфту. Разом з другими охоронцями піднялися на поверх, де знаходився Боррет. Наказавши охороні мовчати про те що він забрав Боррета та Дублота, Сел їх залишив виконувати свої обов’язки. З рештою сів в ліфт.

- Професоре, нам потрібно поговорити, але так що б ніхто не чув, вибір місця пропоную вам.

Боррет збентежено подивився на друзів і приклав руку до панелі. Так в тиші вони піднялися на верхній поверх. Він вивів їх на відкритий оглядовий майданчик будинку.

- Про що ви хочете поговорити, містере Друв?

- Нас тут не почують? - спитав Сел.

- Кому ж це знати як не вам, містер керівник Інституту Охорони. – посміхнувся Боррет.

– Я не керівник Інституту Охорони. - промовив Сел. - А той хлопець, що ви привезли. А це не мій охоронець, а інший хлопець, який був там. Я є той, який дуже багато говорив, а він той який дуже коротко.

- Навіть так? – Боррет посміхнувся - І я повинен повірити, що ви перебуваєте в тілі одного з найвпливовіших людей нашого світу? Не сподівався що ви вважаєте мене таким дурнем.

- Але це так, професоре. Над нами нависла велика небезпека, тому потрібно швидше втікати. Невже ви думаєте, що справжній Сорк Друв грав би з вами в ці жарти? Я не знаю, чим ви не догодили йому, але я знаю, що нам час змотуватися.

- Може ви і є ті хлопці з того світу, байдуже. Діло в тім, що в цьому світі немає куди тікати. Нас всюди знайдуть. – відповів Боррет.

- Є таке місце – промовив Сел - це точка перетину простору.

Боррет здивовано подивився на Селбіта.

- Це також вірна загибель. Там немає галактик на мільярди світлових років. Це ймовірне місце, де має народитися новий всесвіт. Не знаю звідки у вас ці знання, якщо ви не містер Друв, але це буде епіцентром подій. Думаю що при народженні всесвіту краще бути дуже далеко.

– Скажіть. - запитав Сел. - А коли має народитися всесвіт? З якою точністю ви це вирахували?

- В нас дуже висока точність, молодий чоловіче, якщо ви той молодий чоловік, і становить близько п’ятдесяти тисяч років.

- А наша загибель відбудеться за кілька годин, професоре. Ви відчуваєте різницю?

Боррет подумав і відповів:

- Тут ви маєте рацію. Шанс певний є. Але там порожнеча, немає навіть матерії, не те, що умов для життя. Куди відправлятися?

- Там є астероїд в якому лабораторія і всі умови для життя.

- Так? - здивовано підняв брови Боррет, - І звідки у вас така інформація? Хоча не має значення. Питання як ми туди потрапимо, ви маєте координати?

- Ні.

- То як ми запрограмуємо систему пересилки?

- Ключовим словом для запуску системи є юнацьке прізвисько, що ви отримали на змаганнях з якогось майндингу.

Боррет від подиву відкрив рота.

- Ви хочете сказати ... - почав він, але Сел перервав його.

- Так, я це й хотів сказати. Але з'ясуємо все згодом. Ведіть нас куди потрібно.

- Потрібна велика кількість енергії. Це ж не в сусідню галактику летіти. Нам дадуть дозвіл на таку операцію?

- Думаю, керівник Інституту Охорони може забезпечити дозвіл, хіба не так? - посміхнувся Селбіт.

– Тоді пішли. Часу дійсно обмаль.

Боррет рішуче попрямував до ліфта і вони спустилися в просторий зал де було безліч людей. На вулиці сіли в припаркований автомобіль без водія. Професор зробив замовлення і автомобіль рушив. Всі мовчали. Швидкість з якою вони їхали, була величезна. Поїздка була не довгою і вони попрямували в будівлю, що виблискувала склом та металом як діамант. Такої архітектури і помпезності Ксайд не бачив. В середині теж було дуже красиво та вишукано. Друзі зупинилися у великій залі і професор подумки промовив:

- Це і є зал пересилання. Бачите стіну навпроти, біля неї з'являються і зникають люди? Це підйомники які доставляють в камеру пересилання. Нам потрібно лише вказати координати або ввести словесний ключ, якщо координати було введено раніше. Після цього вмикається система пересилання, і ви у потрібному місці.

- Так просто? - Здивувався Селбіт.

- Це на вигляд так просто, а насправді якщо ви не маєте допуску до системи, то вас перекине в підвали інституту охорони. В кращому випадку туди звідки ми щойно втекли.

- А як отримати допуск?

- Он в тих великих дверях. – кивнув головою професор.

– Пішли.

- Але якщо я в списку неблагонадійних… - почав Боррет.

- Залагодити цей бік справи думаю зможу – перервав його Сел - Я хотів би дізнатися ось що, коли ми поїдемо або полетимо…

- Відбудеться пересилання. - Поправив Боррет.

- Так, після цього нас не знайдуть? Не залишаться запис чи що там, куди ми вирушили?

- Так, залишаться.

- А як зробити, щоб не залишилися?

- Ніяк. – відповів професор. – дані автоматично заносяться до архіву.

- І що, нічого не можна зробити?

- Мені не відомо про це.

- Добре. А де архів?

- Теж не знаю.

- Професоре, ви нічого не знаєте, щоб нам зараз було корисно. – буркнув Сел

- Я ніколи не думав, що потраплю в таку ситуацію, що буду втікати як злочинець. - обурився той.

— Вибачте, містер Боррет. Будемо імпровізувати. Перше допуск.

Він рішуче попрямував до кімнати допусків. Всередині за невеликим високим столиком сидів молодик на такому ж високому стільці. Він приємно посміхнувся і попросив покласти руку на стіл. Те саме зробив і він. Після чого оторопіло втупився на Селбіта.

- Я хочу оформити допуск для себе та своїх супроводжуючих. – промовив Сел.

- Звичайно, містере Друв. – розгублено промовив службовець - Але ви це можете зробити самі.

- Звісно можу, але навіщо тоді ви? – суворо подивився на нього Сел.

Службовець швидко все оформив. Боррета і Дублота він не питав нічого, лише попросив торкнутися панелі.

– Де у вас архів? – спитав Селбіт.

– Поверхом нижче.

- Поклич кого не будь, нехай супроводжує. І попередь, що я йду з перевіркою.

Хлопець поклав руку на стіл та завмер. Селбіта здивувала його поведінка, але він промовчав, відійшов на три метри і запитав професора:

- Як довго оформляється допуск?

– Він вже оформлений.

- Коли ми можемо вирушити?

– Можна йти зараз.

- Добре, але спершу в архів. Поттер, ти можеш зробити бомбу? Відповідай мовчки.

– З чого? – спитав Поттер.

- Хороше питання. Професоре, на вашій панелі замовлень можна замовити все, що завгодно?

- Так, крім зброї та вибухівки. – посміхнувся той.

- Поттер, з домашніх хімічних засобів можна щось приготувати?

- Можна. Я вмію це робити.

- Добре, кажи що потрібно, але врахуй, воно має вибухнути приблизно через хвилин двадцять.

- Немає проблем. – посміхнувся Поттер. – таку точність не гарантую, але в інтервал від 15 до 30 хвилин часу можна вкластися.

– Поттер - Ксайд пильно подивився на нього - Це не жарти, від цього залежить наше життя.

- Я не жартую. – вже без посмішки відповів Хаб. – Я справді вмію це робити, аби були потрібні складові.

В цей час прийшов низенький товстун і представився начальником зміни пункту пересилання.

– Архів готовий до інспекції.

- Добре - відповів Сел. - Але я спочатку хотів би приготуватися до пересилки. Відведіть мене де можна зробити замовлення.

– Так пане Друв. Прошу за мною.

Він відвів їх у невелику кімнату, і після того як Сел красномовно на нього подивився, вийшов, сказавши що чекає за дверима. Селбіт з допомогою Боррета почав замовляти засоби, які би мали містити потрібні Хабу компоненти. Дуже скоро кімната була завалена різноманітними хімічними засобами, більшість з яких були не потрібні або взагалі це було невідомо чим. Проте їм вдалося все ж таки зібрати потрібні складові і Поттер склав бомбу, яка виявилася відносно не великою.

- Вибуху не буде, проте пожар гарантую – підсумував Хаб.

- Нам це теж підходить. – погодився Сел.

Бомбу помістили у велику сумку, яку ніс Хаб. Туди склали і всі не потрібні засоби. За дверима чекав начальник зміни щоб відвести до архіву. Ним виявилася кімната без персоналу. Містила кілька прозорих ящиків, які більш ніж на половину були заповнені сірою масою і залиті жовтуватою рідиною. Це дуже здивувало Селбіта, оскільки він сподівався побачити величезний зал з безліччю обслуговуючого персоналу та ще більшою кількістю шаф набитих електронікою.

- Де у вас зберігаються дані реєстрації прибуття та відбуття?

- Ось тут. - начальник вказав на два ящики.

- А що тут зберігається? - запитав Сел.

- Це резервні та запасні.

- Дуже добре. У вас все в порядку — промовив Сел до начальника зміни розвертаючи його спиною до потрібних ящиків - Я збираюся в одне дуже віддалене місце, і не хотів би в разі чого, бути загубленим в просторі. Ви розумієте про що я?

Той кивнув головою, хоч по обличчі було видно, що не розуміє. В цей час Пот виклав згорток і чимось його полив. Професор Боррет осуджуючи дивився, але запитань не ставив. Ксайд взяв за лікоть свого співрозмовника і вони всі вийшли за двері. Він продовжував:

- Це дуже важлива місія, і вона має пройти успішно. Ви за це відповідаєте. І нехай до цієї кімнати ніхто навіть не підходить, доки я не повернуся. А тепер проведіть нас в зал пересилки.

Коли Сел відпустив начальника зміни, то спитав Боррета:

- Професоре, що тепер далі?

- Втікаємо звідси поки нас не арештували як терористів. – буркнув той.

- Давайте, дійте, ми ж не знаємо.

- Потрібно ввести ключове слово і зарезервувати камеру пересилання в якій ми й поїдемо невідомо куди.

- А як користуватись камерою?

- Стаєте на витяг який опустить вас в камеру. Там побачите два кола, вони будуть підсвічені. В одне встаєте ви, в інше кладете речі і одяг.

- Який одяг?

- Свій одяг. Ви маєте повністю роздягнутися. Це все.

- А як я дізнаюся, що прибув?

– Ви це відчуєте. І швидше забирайтеся з кола, коли опинитеся на місці. Дайте місце іншим.

Боррет підійшов до панелі і приклав долоню. Сел переказав Поттеру як діяти.

- Пора. Кабіна готова для трьох відправлень. – промовив Боррет - Ви перший, пане Друв.

Сел зітхнув і став на витяг. Той плавно опустився і він побачив два кола. Швидко роздягнувшись, кинув одяг в один, а сам зайшов в інший. Зі стелі заструменіло світло, незабаром воно стало щільним як завіса і раптово пропало. Світла не було якусь одну мить і появилося знову.

Розділ 4

Зі щільної завіси світло пішло на спад і вимкнулося. Сел побачив що він в іншому місці. Згадавши що казав Боррет, Селбіт швидко забрався з кабіни. Це було невелике приміщення в якому знаходилася платформа пересилання з двома колами. Ксайд закінчував одягатися, як в кабіні засвітилося. Світло вщухло і на платформі появився роздягнений Поттер. Він виявився ще тим здоровилом. Сел з захопленням дивився на гору м'язів. Лише лиса голова і гидка ріденька борідка надавали його фігурі якогось зловісного відтінку. Пот зійшов з платформи і зауважив що Сел на нього дивиться.

- Щось трапилося? – його голос гримів наче грім.

- Ні, нічого. - відповів Сел. – Ти себе бачив в дзеркалі?

- Ні, а що?

- Надто вже великим ти виглядаєш.

- На себе подивися, товстун нещасний.

- Та я в хорошому розумінні, Пот. Ти чого?

– А я в поганому. - гаркнув він і почав одягатися.

- Що, я дійсно так погано виглядаю? - поцікавився Селбіт.

- Раніше виглядав краще. – буркнув той.

- Та й ти не красень. - Образився Сел.

Засвітилося в кабіні і через кілька секунд звідти вийшов професор Боррет. Повністю одягнений він з собою мав ще їх велику сумку. Селбіт і Поттер здивовано дивилися на нього. Боррет зрозумів чого.

- Вибачте за цей невеликий тест, але я повинен був переконатися, що ви ті, за кого себе видаєте.

- Ви маєте на увазі роздягання? - Запитав Сел.

- Саме це. В нас переміщаються одягненими.

- А, дрібниці. – посміхнувся Сел - хіба справжній Друв не роздягнеться, щоб ввести вас в оману?

- Не впевнений. Людині в його становищі важко на таке зважитися – посміхнувся Боррет - особливо якщо на тебе дивиться кілька сотень людей, і, мабуть, покажуть по телебаченню.

- Як кілька сотень людей? - не зрозумів Сел. - До чого тут телебачення?

- Справа в тому, що в залі знаходяться монітори, які безпосередньо пов'язані з кабінами пересилання і які транслюють все що там відбувається.

- Навіщо?

- Що б зустрічаючі могли бачити хто прибув.

- І що, вони мене бачили голим? - здивувався Ксайд.

- Не вас, а керівника Інституту Охорони Друва, а також співробітника інституту охорони містера Дублота. – засміявся Боррет.

– Поттер - Звернувся до друга Селбіт пригадавши, що той думки не читає. - Ти коли роздягався ніде себе не шкрябав?

- А тобі навіщо? - буркнув він.

- Це дуже важлива деталь і від цього залежить твоя поведінка в найближчі кілька хвилин. - Сел старався не сміятися.

Посміхався і Боррет, бо розумів, до чого веде Селбіт. Поттер наразі був чогось злий, і ще не зрозумів, що над ним намагаються пожартувати.

- Яка поведінка? - не розумів він. – ти про що?

- Ну, як тобі пояснити. – Сел старався бути серйозним - Наприклад я перед пересилкою почухав собі ніс та попу. Тому тепер вибухну нестримним сміхом, як і шановний професор, який теж чухав собі ніс. А що чухав ти?

- Ну, потилицю і яй...

Поттер не договорив тому що Сел вибухнув сміхом і показував Боррету місце, яке чухав Хаб. Той теж зайшовся від сміху.

Поттер зрозумів, що його розіграли чи намагаються це зробити. Він схопив Ксайда за груди та підняв його над підлогою. Так утримуючи в підвішеному стані промовив:

- То яка буде моя поведінка в найближчі кілька хвилин? Давай вгадаю. Я буду злий, і, швидше за все на тебе, правда?

- Правильно - Селбіт намагався стримати сміх - Але не на мене, а на професора.

Він продовжувався заходитись сміхом навіть в підвішеному стані. Пот його відпустив. Коли Сел заспокоївся, то пояснив Поттеру причину сміху. Пот повеселішав і перепитав чи правда те, що Селбіт сказав про своє чухання? Коли той підтвердив, Поттер також засміявся. Тепер настав час дивуватися професору та Ксайду. Посміявшись Поттер пояснив.

- Справа в тому, що ти не дослухав мене, а речення була таке «потилицю і я… й не пам'ятаю що б ще щось чухав». Так що це, шановний, тебе покажуть на пів галактики де ти себе чухав.

Друзі ще посміялися і коли веселощі минули Боррет сказав:

- Ну що, дорогі мої колеги по вигнанню, час подивитися куди ми потрапили. Добре вже те, що тут є повітря та гравітація.

- А що могло б і не бути? - злякався Сел.

- Звичайно. Це ж чиста авантюра ось так кидатися невідомо куди. Лабораторія могла бути розгерметизована.

– Жах. Ви перші, пане Боррет.

Вони попрямували до єдиних дверей, що виходили в невеликий коридор, в якому знаходилося ще троє дверей. Професор зайшов в перші. Вони побачили великий зал в якому одна половина була заставлена ящиками та столами. В іншій частині знаходився трансмітер. Професор Боррет був ошелешений. Він повільно ходив між столами, торкався руками речей і, здавалося, зараз розридається. Проте стримався. Нарешті він промовив:

- Нам треба поговорити.

- Щось не так. - стривожився Сел.

– Не так. Дуже багато чого не так. Дізнайтеся що в інших приміщеннях, чи немає персоналу, а я тим часом поспілкуюся з комп'ютером. Зустрічаємось тут, в лабораторії.

- Добре, але дозвольте спитати – нам щось загрожує?

- Думаю ні. Крім нас тут, скоріш за все, немає нікого. Але будьте обережні.

Боррет попрямував в глибину лабораторії. Ксайд і Поттер пішли дивитися решту приміщень. За наступними дверями був туалет. Треті двері виходили на сходи що вели вгору. Вгорі були житлові кімнати, кухня, спортзал, медпункт, ще одне велике приміщення з ящиками, різні комори. І нікого живого. Коли все оглянули і всілися в одній з кімнат перепочити, Пот промовив:

- Чи не настав час ввести мене в курс справи? Я зовсім нічого не розумію, особливо чому я, не я, і навіщо ми втікали? Давай розказуй.

- Добре. Я не далеко від тебе втік в обізнаності стану речей. Хоча на рахунок твого, як і мого тіла, скажу. Але спочатку питання - після того як ти прокинувся в саркофазі, ти з кимось спілкувався?

- Ні. Я не знаю мови. Мене відвели в кімнату з якої ти мене і забрав.

– Зрозуміло. Тоді не думай що я божевільний, бо це не моя уява, а тільки те, що мені сказали. Так ось, перше – ми не на своїй планеті. Ми не на Марсі чи Місяці. Ми - в іншому всесвіті. Але потрапити сюди може лише наша свідомість. Без тіла.

- Ми померли? – злякався Пот.

- Ні, не померли. Просто наші тіла залишилися там, на Землі.

- Тіло завжди залишається на землі. Лише душа безсмертна.

- Що за нісенітницю ти верзеш? – обурився Сел - Ми живі. Так, про що я говорив? Бачиш, вже забув. Не збивай мене з думки, я не дуже багато знаю і ще менше розумію. А згадав. Інший всесвіт. Так от, щоб потрапити сюди тіло треба залишити. Але відповідно в цьому всесвіті теж потрібно тіло, щоб можна було жити. Тому ми в інших тілах.

- Капець як складно. – буркнув Пот. - А чому ми втікаємо?

- Втікаємо тому, що сьогодні мають тіла забрати, а нас умертвити.

- Навіщо?

- Тому, що це тіла людей, які мають завтра приїхати з відрядження.

- Важко второпати що тут коїться? Що за дурний обмін тілами? Навіщо їхати у відрядження без тіла? - Поттер намагався щось зрозуміти, але в нього не виходило.

- Що тут не зрозумілого? – Безтолковість Поттера діяла Селу на нерви. - ті двоє, чиї тіла в нас, вирушили до нашого всесвіту. А до нас можна попасти без тіла. Тому в них залишилися їх тіла в які помістили нас.

- Слухай, ти не сердься, але я заплутався хто в нас, а хто в них. Проте менше з тим. Чому нам не дадуть інші тіла? Чому хочуть умертвити?

- Не знаю. Думаю тут щось твориться, і ми стали причиною, яка прискорила процес кризи.

- А де ми зараз? Адже якщо це такі важливі персони, то нас шукатимуть.

- Сподіваюся, бомба спрацювала? - промовив Сел.

- Я теж. - відповів Пот. – Що ми підірвали?

- Сховище даних, де записується хто і куди відправляється.

- Думаєш про це місце ніхто не знає?

- Пішли спитаємо професора. Він, напевно, вже розібрався з комп'ютером.

Вони піднялися і попрямували вниз до лабораторії.

- А хто цей професор, чому він втікає з нами? - Запитав Пот.

- Це той, який притягнув нас сюди. Але тут він чомусь в опалі, тому й ховається разом з нами. До речі, ти не втомився?

- Ні. - відповів Поттер. – Я добре виспався. Зі мною не спілкувалися, але нагодували. Може дали щось із снодійного, бо я заснув. Перекусити б не відмовився.

- Я подрімав би годинку, бо заснути мені не вдалося. Слухай, яку з кімнат ти хочеш зайняти?

- Ту, що ближче до їдальні. – впевнено відповів Поттер. – думаю для мого тіла потрібно багато їжі.

- Якщо вона тут є, та їжа. – зітхнув Сел.

Друзі повернулися до лабораторії. Професор, здавалося, дрімав. Він сидів за столом з закритими очами і не рухався. Ксайд торкнув його за плече. Той розплющив очі, сказав що вже завершує і знову відключився. За хвилину він відкинувся на спинку стільця і посміхнувся.

- Гарні новини, професоре? - запитав Сел.

- Чудові.

- За нами не женуться?

– Куди, сюди? Та ви збожеволіли.

– Чому? - не зрозумів Ксайд.

- Та тому, що навколо нічого немає.

– Де нічого немає?

– Тут немає. Тільки ми й порожнеча в прямому значенні цього слова. Ми перебуваємо в точці перетину простору.

- Я вже чув про цю точку від вашого колеги, який спланував втечу. – сказав Сел.

- В мене є пропозиція. – піднявся професор. - Давайте відзначимо нашу свободу. В їдальні чекає шикарний обід зі справжньою випивкою з кращого вина, що тут є.

- Звідки вам відомо, що в їдальні щось є? – поцікавився Сел.

- Бо я знаю все що тут коїться. - Професор показав руками навкруги і урочисто вигукнув - дорогі мої, це моя лабораторія. Це світ, який я створив і який тепер знову належить мені. Нумо святкувати.

Вони прийшли до їдальні і там справді був накритий стіл на трьох. Боррет пояснив, що тут все автоматизовано і в їхньому світі домашнім господарством займаються спеціальні машини. Вони справді дуже смачно поїли. За обідом всі здружилися і тепер називали один одного скорочено Сел, Пот та Трес.

Розділ 5

Біля столової знаходилася бібліотека, хоча це була більше кімната відпочинку. Але чомусь так її називав Трес. Може тому що там можна було послухати та почитати. Друзі влаштувалися в зручних кріслах. Пот та Трес один одного не розуміли, і Селбіту приходилося дублювати сказане. Проте розмова проходила жваво. Вони коротко ввели Поттера в курс подій. В кінці Боррет промовив:

– Давайте поговоримо про нашу безпеку. Ми знаходимося в повному віддаленні від всіх об'єктів які зустрічаються в просторі. Долетіти на будь-якому типі космічних кораблів сюди не можливо. Так що інтервенція з зовні, нам, думаю, не загрожує, хоча це можливо. Найімовірніший шлях нападу – через камеру пересилки. Як можна вберегтися від цього?

- Ну, це можна вирішити легко. - сказав Пот. – давайте просто відключимо.

- Цього зробити не вийде. - Сказав Трес. - Можна відключити її на пересилання, а на прийом вона працюватиме завжди.

- А чому так? – здивувався Поттер.

- Вся справа в процесі пересилки. Детальніше я вам поясню потім, а зараз приймемо це як факт. Що ще можна зробити?

- Можна поламати. – запропонував Пот.

- Це теж не потрібно робити. Нам коли не будь звідси треба буде вибратися. – відповів Боррет.

- А як можуть нас знайти, якщо немає координат? Чи ви думаєте що бомба не спрацювала? - Запитав Селбіт.

- Вона не могла не спрацювати, тому що я полив пакети кислотою, яка вступає в реакцію з будь-яким з двох компонентів і спалахує. А якщо змішалися всі три, то там був такий феєрверк...

- Але ж вона могла не спрацювати? - спитав знову Сел.

- Ні. – однозначно відповів Хаб.

— Але її могли знешкодити? – сказав Тресан.

- Могли. – погодився Поттер. - Якщо щось запідозрили. Але цей дурень, я впевнений, нічого не бачив.

- Я в цьому не сумніваюсь. - Сказав Трес. – І мені здається, що все спрацювало, бо до цього часу в нас вже були б гості. Але потрібно передбачити всі варіанти. Від цього залежить наше майбутнє. Тому обіграємо ситуацію, що їм відомі наші координати. Що далі?

- А не можна зробити так, що б все, що прислали до нас, відразу відсилалося назад? - Запитав Ксайд.

- Хороша думка! - вигукнув професор. - Для цього потрібно запрограмувати камеру на автоматичну пересилку в інше місце.

– Тоді пішли. - піднявся Пот. - Скільки залишилося до прибуття господарів наших тіл?

Вони попрямували до камери прибуття.

- Приблизно годин двадцять п'ять, тридцять.

- Ваша і наша години сильно відрізняється?

– Ні, майже рівні.

Біля входу в коридор, що вів до камери, Пот всіх зупинив.

– Треба бути обережними. Я піду першим. Є якась зброя?

- Ні. - відповів Трес. – я заблокував двері і якби хтось був, далі камери він не піде.

- Добре, пішли.

Поттер обережно виглянув, тихо пробрався до дверей камери та прислухався. Жодного шуму. Підійшли Ксайд та Тресан. Трес прошепотів:

- З лабораторії можна подивитися хто є в кімнаті пересилки та розблокувати двері.

Все було спокійно. Відвідувачів не виявили. Тресан зайнявся програмуванням камери на автоматичне пересилання, тому що в теперішньому варіанті ця функція відсутня. Поттер і Ксайд вирішили чергувати біля пульта, щоб в разі чого зробити пересилку вручну. Пот чергував першим. Ксайд пішов відсипатися. Через шість годин заступив Сел. Нарешті Тресан сказав що програма готова і можна рнозслабитися. Але Хаб запропонував ще добу вести чергування. Всі погодилися. Так як робити нічого, то на місці чергування перебували всі. Хаб відкрутив від стола ніжки щоб мати хоч якусь зброю.

- Тресан, чому не можна відключити камеру пересилки? – спитав Сел.

- Як я казав, справа в самому процесі пересилання, а точніше в матерії простору. В вашому світі є слово вакуум, яке, якщо я не помиляюся, означає порожнечу і яке підходить для нашого розуміння простору. Так от ця порожнеча не є порожнечею. Дійсно, там немає нічого, але одночасно там є всі елементи які існують в природі. Вони знаходяться в іншому стані, інертному по відношенню до нашої матерії і не взаємодіють з нею. На цьому факті і базуються наші знання простору. Звісно, це зараз все просто, а для нашої цивілізації ці знання діставалися по крупинкам. Знання нагромаджувалися дуже довго, і пов'язано це було не з тим, що ми не хотіли чи були ліниві, а з енергетичними витратами. Вони були дуже великі. Це тепер, завдяки тому ж простору, ми маємо безмежні ресурси енергії. Ви навіть уявити не можете наскільки безмежні, але це так. А в ті часи для секундного експерименту потрібно було десятиліттями нагромаджувати енергію. І не завжди експеримент був вдалим. Але повернімося до камери пересилки. Пересилання об'єкта можна проілюструвати таким прикладом. Візьмемо трубу і заповнимо кульками які по діаметру рівні з діаметром отвору. Коли труба повністю заповнена, то при заштовхуванні кульки з одного боку, з іншої сторони кулька буде випадати. І це відбувається одночасно. Цей приклад дає уявлення про пересилання. Ми втискаємо об'єкт в простір з одного боку, і його точна копія вискакує з іншого. Процес відбувається майже миттєво а відстань залежить від кількості енергії. Це в загальних рисах. Насправді все значно складніше, і існує маса нюансів при розрахунках. Але в результаті ми маємо ідеальний засіб пересування на будь-які відстані. Тому не можна відключити камеру на прийом, тому що вона є лише орієнтиром, куди спрямований інший кінець так би мовити «просторової труби». Поламати також не вийде бо ефект маяка закладено в матеріалі камери, який є перехідним шлюзом і фільтром між різними станами матерії. Але навіть якби ми все-таки прибрали камеру, при відомих координатах сюди можна потрапити з точністю в пів світлового року. А це відстань яку цілком можна подолати на наших космічних кораблях.

- Дуже цікаво. – сказав Ксайд. - А звідки ви знаєте про наше слово "вакуум"?

- Тому що я відвідував вашу планету вже кілька разів і читав вашу літературу, особливо ту, що пише про досягнення науки.

- Ви що, читаєте по-нашому? – здивувався Поттер.

- Зараз ні, але в тілі, що я був у вас, то читав. Я також і писав, і говорив.

– А чому тут не можете?

- Тому що там спеціальне тіло, вирощене з біологічного матеріалу аборигенів із добавлянням особливих генів, завдяки яким мозок автоматично транслює вашу мову в наші зорові образи, і навпаки, але вже через голосові зв'язки.

– Це як у мене зараз? - Запитав Сел.

- Так, лише у вас не добавлений голосовий варіант.

– І що, часто бували? – спитав Пот.

- Чотири рази, включаючи останній. До речі, про яку книгу ви говорили де написано, як можна перебратися в наш світ?

- Про Біблію. – посміхнувся Сел.

- Про Біблію? – здивувався професор і стукнув себе по чолі. - Боже, який я ідіот, як же я раніше не здогадався. Тепер було б все інакше. А чому ви зразу не сказали?

- Ви не давали мені говорити. - Відповів Селбіт.

- Бо ти не був лаконічним. В мене не було часу слухати твої довгі розмови. Але чому ви так поводилися?

- Як так?

- Ну, казали, що знаєте мене, знаєте чим я займаюся та що в залі знаходиться… і взагалі так мене дурили? Хіба це звичайна ваша поведінка з незнайомою людиною? Наскільки я знаю, ваше людство поводиться інакше.

- Абсолютно вірно. - Погодився Ксайд. - і ми поводилися б інакше якби не ваш вигляд.

- А що мій вигляд? – не зрозумів Боррет.

- Ви виглядали як апостол Петро. – сказав Поттер.

- Ви маєте на увазі біблійного святого? - уточнив Боррет.

- Так, того самого святого. І побачивши його, тобто вас, ми подумали, що померли.

- То це тому ви так пильно мене розглядали коли я перший раз появився?

- Саме тому. А коли ви згадали про хвіст, ми були впевнені що вже на тому світі. - Посміхнувся Сел.

- Тим більше, що з великої зали несло сіркою та сипало іскрами як з пекла. - додав Пот.

- То ви мали на увазі пекло, коли говорили що знаєте що там знаходиться, хоча поняття не мали що це трансмітер?

– Не мали. - Погодився Сел.

- Ні, я ідіот... - Знову почав професор, а потім задумався і вже спокійно продовжив. - Але, якщо дивитися з іншого боку, то зараз я напевно перебував би в біоконтейнері. Мої роботи привласнив би собі Фосорк, а ідіот Друв будував би нові божевільні плани окупації вашого всесвіту. А так я притягнув вас, і цим змінив перебіг подій. Тепер треба протриматися всього тиждень і тоді замість теперішнього керівника інституту охорони виберуть нового. Є надія що це буде зовсім інша людина, бо таким божевільним є тільки Друв. Божевільнішим є генерал Ракс, права рука Друва, але він тупий і керувати не може, хоча хороший виконавець. Але навіть май він талант керівника, за нашими законами військовим заборонено займати цивільні посади.

- А якби ви нас сюди не притягли, то ми були б зараз дома і не ховалися в найдальшому куточку вашого всесвіту. – буркнув Поттер.

- Якби ви піднялися коли я вас будив і просив допомоги, то ви також були б вдома. - огризнувся Боррет. - Але ви набралися як свині і вам було на все плювати.

– Можна було ще раз розбудити. – ображено пробубнів Пот.

– В мене не було часу.

– Там що, горіло? - вигукнув Селбіт, і тут же додав. – Хоча так, горіло. Іскри та дим летіли як з плавильного цеху.

- Не в цьому справа. - відповів Тресан. – смерділо сіркою тому що машина, яка стежить за порядком та чистотою, заробляла дірку, тобто заливала розплавленим гранітом завал, який довелося для цього зробити. Іскри летіли тому, що машина шліфувала та робила потрібну кривизну стіни. До речі, я вам хотів доручити зробити обвал породи, коли просив допомогу. Вам потрібно було встановити заряд на глибах що відкололися. Вибух керований і дозволяє нагромадити скелі щоб закрити отвір. Ви би залишилися ззовні, а мені не потрібно було б дертися по скалах. Та ви були ще ті свині. Але поспішав я зовсім з іншої причини. Вся справа в переході між нашими всесвітами. Є два варіанти переходу. Швидкий і повільний. Коли я залишаю тіло при швидкому переході і перебуваю у вашому всесвіті, то час для нього, тобто для мого тіла, прискорюється катастрофічно, і співвідношення становить приблизно один до сімсот двадцяти, це означає, що якщо я у вас один день, вірніше добу, то тут для мене минуло б два роки. Ви бачили Фосорка, він виглядає молодшим за мене, а ми з ним ровесники. І це завдяки тим, загалом дванадцяти дням швидких переходів, що я провів проводячи ремонтні роботи у вашому всесвіті. Хоча після повернення тіло починає молодіти, але цей процес значно повільніший ніж старіння.

- Мене цікавить питання. - промовив Поттер. – чому ваше тіло старіє, а ті що знаходяться поряд не старіють, адже вони і тіло знаходяться в одному всесвіті? Роки, що пройшли для вашого тіла, пройшли і для решту, чи не так?

- Не так. - відповів Тресан. - Для інших проходить той же час, що і для мене у вашому всесвіті, тобто та сама доба, але для тіла час прискорюється, старіє тільки воно. До речі на рахунок Фосорка. Як я зрозумів, це він організував втечу?

- Так він. І ще він просив передати вам, що приносить свої вибачення…

- Вибачення! – схопився Боррет. – А знаєте скільки шкоди він завдав науці підтримуючи недоумка Друва? А скільки геніальних розумів потрапили до біоконтейнера чи були взагалі стерті? І він ще вибачається?

- І що він завжди був на вашому боці і залишиться до кінця. - Закінчив Селбіт.

- На моєму боці? – обурився Боррет. - А хто зарізав мій проект вивчення впливу трансмітерних переходів на організм людини? Хто забрав цю саму лабораторію, де ми зараз, і яку я сам особисто оснастив для потреб Інституту Охорони? І слава Всевишньому, що ця лабораторія з невідомої причини пропала. І ви кажете, що він на моїй стороні? Якщо це так, тоді чому я в бігах, адже він найближчий негласний радник керівника інституту охорони? Колись ми були друзями. Чому ми тепер вороги, якщо він на моєму боці?

- Але ви не в біоконтейнері, хіба не так? - промовив Поттер. – І як я зрозумів, ви досі мали змогу проводити дослідження?

- Ну і що з цього? Рут з лабораторії пішов, а він був дуже хорошим організатором, він мав, як мені здається, дар передбачення. В нашій роботі я був чистим мозком, а він всім іншим. Мене нічого не хвилювало, тільки наука та експерименти. І не перекинься він до цього божевільного, зараз, можливо, ми б вирішили проблему старіння при переході...

- А ви тут можете продовжувати роботу? - Запитав Ксайд.

- Так, це найкраще місце для цього. - Погодився Тресан.

- Може завдяки тому, що він перейшов до Друва, ви зараз знаходитесь в цьому місці? - промовив Пот. – Як виявилося, тільки він знав де лабораторія. Також він організував нашу втечу. Та ще й яким чином! Адже, якби Ксайд мав інше тіло, то ми б не втекли, вірно? Як мені здається, тільки людина з даром передбачення могла провернути все так, щоб ми зараз були тут. Професоре, подивіться з цього боку.

Тресан Боррет замислився. Нарешті сказав:

- Може, ви і маєте рацію. Повернемося до справи про зникнення лабораторії. Вона зникла в той момент, коли я знаходився у вашому всесвіті, а моє тіло старіло в кабіні транспортера. В результаті цього, як потім з'ясувалося, нещасного випадку, було погашено чотирнадцять зірок - стільки енергії знадобилося для пересилки. Як з'ясувала урядова комісія, це був нещасний збіг обставин і нічого більше.

- Я не зовсім розумію. - перервав Поттер. - Ви сказали "погашено чотирнадцять зірок", як можна погасити зірку?

- Як? Дуже просто – забрати енергію.

- Тепер вибачте мені, професоре. - промовив Ксайд. – Як це забрати енергію зірок? Може я чого не розумію, чи може у вас зірки інші, але у нас, в нашому всесвіті, зірки складаються з плазми та настільки гарячі, що підступити до них неможливо. Та й що робити з гарячою плазмою?

- З плазмою, юначе, можна робити дуже багато хороших справ, навіть обігрівати приміщення, але не в цьому справа. Ви випустили з уваги ту обставину, що ми маємо ідеальний засіб для переміщень всього, що забажаєте, в тому числі й енергії будь-якого виду. Для відбору енергії потрібен лише спеціальний фільтр. Це все. Решту робить сама природа. Ми відкриваємо канал в середині зірки, а зробити це на даний момент не важко, і маємо готову енергію в чистому вигляді.

- Тобто ви ніби закидаєте шланг та помпуєте до себе? – спитав Селбіт.

- Так, енергія сама тече. Важче канал закрити ніж відкрити. Але повернемося до зникнення. В районі станції де сталося зникнення, знаходилося дуже багато матеріалу з якого роблять кабіни пересилки. Взагалі то там завжди його було багато, тому що ця ділянка використовувалася як склад. Природно, що біля такого великого складу є велика сортувальна станція, яка розподіляє і відправляє матеріали в потрібні місця. Того фатального дня невеликий метеор потрапляє в шлюзову камеру в той момент, коли двері шлюзу були відкриті. Зазвичай всі метеори відстежуються і автоматично знищуються захисною системою. Коли до станції підходить якийсь корабель, система відключає захист для того щоб той зайшов в середину. Крім цього є ще броня, яку не так легко пробити. Але тоді метеор прилетів саме в той момент, коли система відстеження була відключена, а броньовані двері шлюзу відкриті. Метеор пронизує кілька приміщень, робить численні замикання та пожежі, і пошкоджує центральний комп'ютер. В результаті цього енергетичний канал, який живив станцію, перемикається на склад, біля якого знаходилася лабораторія. Матеріал для пересилання спрацював як гігантська камера та відправив її у невідомий напрямок. Але переслати таку громаду не так просто. Потрібно дуже багато енергії. Якимось чином, не з'ясованим досі, до вже відкритого каналу почали підключатися інші канали, які відкривав комп’ютер, і це тривало до тих пір, поки не назбиралося достатньо енергії для перекидання лабораторії. Знадобилося чотирнадцять зірок. Що тоді відбувалося, який хаос створився, ви не зможете собі уявити. Адже в нас все працює на енергії, що ми беремо із зірок. Зазвичай це одинарні зіркові системи. Я бачу на ваших обличчях здивування, але дивуватися немає чого, адже нашій цивілізації стільки років, що цього ніхто не пам'ятає. Не забувайте, що ми вже цього не пам'ятали, коли народився ваш всесвіт. Тому наш розвиток такий високий, що користуватися енергією зірок для нас звична справа. І коли вони згасли, то, природно, все зупинилося. Нічого не працювало і залишилися перелякані, а ще більше здивовані люди, які були дуже цивілізовані для дикого життя. Щоправда, швидко було налагоджено перекидання енергії з нових зірок, але на повне відновлення знадобилося кілька років, тому що не всі зорі годяться.

- А чого не всі зорі годяться? – здивувався Пот.

- Для постійного відбору енергії підходять одинарні зорі з температурою поверхні не більше 6000 градусів, та масою не більше двох мас нашого сонця. Якщо маса велика то при колапсі виникає чорна діра. Це дуже небезпечна сусідка для інших зір та планет. Якщо температура висока то важко зробити стабільний енергетичний фільтр. Ну і якщо зірка входить у двійну чи більшу систему, то вона має прецесію і енергетичний канал може вийти за межі поверхні чи зануритися глибше до ядра де існують дуже високі температури. Як бачите тут є своя специфіка. Ну і раз ми торкнулися цієї теми то хочу дати пояснення на рахунок гасіння зірки. Справа в тому що відбираючи енергію, ми змінюємо гравітаційний баланс. І якщо відібрати певний відсоток енергії, досить не великий, в короткий проміжок часу, то зірка втрачає рівновагу. Гравітація переважає внутрішній тиск і колапсує в білого карлика. Таким чином гасяться зорі.

- Я думав що ви зорю висмоктуєте як стиглий помідор – засміявся Поттер.

- Як бачите, все простіше. – засміявся Боррет. – Зорі згасали тому що ми вивели їх з рівноваги за короткий проміжок часу.

- Як ви думаєте, до цього може бути причетний Фосорк? - Запитав Пот.

- Людський фактор може пояснити той колосальний перекид енергії, що тоді стався. – посерйознішав Тресан - В мене довгий час був, та він напевне і є, якийсь доброзичливець. Він завжди попереджав мене про перевірку з Інституту Охорони. Ці перевірки почалися, як керівником став Друв. Спочатку це були перевірки умов праці та освоєння виділених ресурсів. Потім почалися перевірки на «потрібність» самих досліджень. Звичайно це була «потрібність» з точки зору Інституту Охорони, або ІО, як ми його називали скорочено. В результаті одні дослідження закривалися, інші відкривалися, а деякі нав'язувалися. Хто був не згоден, того позбавляли можливості працювати. Хто противився цьому, того прибирали в біоконтейнер. Саме в цей час і з'явився мій доброзичливець. Він проявляв себе в тому, що коли мала бути перевірка, мені приходило зображення знаку оклику. Це рятувало мої дослідження та й мене самого від неприємностей. Діло в тому, що деякі вчені вели подвійні дослідження - легальні, нав'язані ІО, і не легальні, тобто свої власні. За останні багато хто і був поміщений в біоконтейнер.

- Вони що, були небезпечні чи витрачали державні кошти? - Запитав Пот.

- Ні, це були безпечні для держави дослідження, багато з яких принесли б незаперечну користь. А на рахунок коштів, так у нас такого поняття не існує, тому що енергія безкоштовна і її в достатній кількості, а досягнення цивілізації дають можливість задовольнити будь-які потреби.

- Виходить, що це було планове підпорядкування всіх ІО. - Зробив висновок Сел.

- Так воно й було. І цілком можливо, що це Фосорк мене попереджав. Хвилинку, в комп'ютері є папка з символом оклика. Може це для мене повідомлення? Вибачте, але доведеться перервати нашу розмову. Я скоро повернусь.

Він пішов до лабораторії. Друзі вирішили, що перерва їм не завадить, бо від такої кількості інформації плуталося в голові. Поттер залишився чергувати, а Ксайд пішов по їжу. Перекушувати вони любили, а хто не любить? Але в них був додатковий стимул робити це частіше бо їжа була нова і смачна.

Настав час передбачуваного повернення Друва і Дублота з іншого всесвіту. Поттер запропонував відзначити цю подію трапезою з пляшкою вина. З лабораторії вийшов спантеличений Тресан. Він з ентузіазмом підтримав ідею відмічання. Друзі заблокували двері кабіни пересилки, Сел напустив велику дозу розважального газу, про всяк випадок, і вони пішли в їдальню. Що прочитав Трес в повідомленні, він не говорив, а його ніхто і не поспішав питати. Незабаром був накритий пишний стіл і Поттер сказав тост:

- За біоконтейнер, в якому знаходиться Друв!

Всі встали і випили до дна у повній тиші та з дуже серйозним виглядом. Потім подивилися на комічність ситуації і вибухнули реготом. Були сказані й інші тости, тематика яких була задана першим, і стосувалися вони всього того, що могло відключити живлення контейнера. Звичайно, вони не могли собі позволити напилися, бо серйозність подій не дозволяла цього, але їхній гумор було поправлено не погано. Гуляння довгим не було. Закінчивши трапезу разом пішли на чергування. Тоді нарешті Сел запитав, що з посланням, і Боррет запропонував що б він прочитав сам. Нижче текст повідомлення:

Дорогий Тресан.

Якщо ти читаєш ці рядки, значить справа прийняла найгірший варіант, який можна було припустити. Ти зараз перебуваєш в іншому всесвіті і, природно, вважаєш мене своїм ворогом. Але це не так. Я повинен був залишити роботу і перейти на службу в ІО заради нашого порятунку. Тільки там можна було якось вплинути на перебіг подій. Я вибачаюсь за все те, що було зроблено і сказано, але сподіваюся на розуміння. Приведу кілька аргументів на своє виправдання.

Спочатку про твою лабораторію. Підтверджую, це була моя ідея забрати її в тебе, і ось чому – потрібно було безпечне місце, де ти б мав можливість сховатися в разі небезпеки. Я не міг вічно тебе покривати, особливо коли ти робив все ніби навмисно, щоб собі нашкодити. Коли ти захотів зробити лабораторію, це було дуже доречно. Ти, може, зауважив як легко отримав дозвіл, хоча ініціатива йшла не від ІО? Не буду лукавити, але тобі дозволили зробити лабораторію тільки тому, що я запропонував її забрати як ти завершиш будівництво. Знаю, тобі було боляче, але я не міг поступити інакше щоб виконати задумане та не викликати підозру. І якщо ти читаєш це послання, то я можу пишатися, що мені все-таки вдалося здійснити план, підготовку якого я почав щойно вступив на службу в ІО. Який, я не розкриватиму, тому що все може статися, а він повинен спрацювати незалежно від мого бажання і місця розташування.

Ще один аргумент, який, сподіваюся, пом'якшить твій гнів. Це робота над народженням нового всесвіту, яку з тобою почали. Ми тільки вирахували точку де це станеться, та час коли це станеться з точністю у п'ятдесят тисяч років. Так ось, я продовжив ці роботи з професором Поксо. Думаю ти знаєш що він зник і його так і не знайшли? Він в біоконтейнері. Вибач, але якби я продовжив цю роботу з тобою, то в біоконтейнері зараз був би ти, адже ці дослідження заборонені. З Поксо я працював як інкогніто, і він не видав мене бо не знав хто я. Все що ми з'ясували, знаходиться на окремому носії, який захований в харчовому контейнері під номером 46. Я б просив тебе ознайомитися з цим носієм, тому що час народження нового всесвіту значно ближче, і в нас приблизно до трьохсот років в запасі. Там багато інформації, так що попрацюй над цим.

Тресан, я мушу закінчити. Більше можливості написати в мене не буде. Прошу в тебе одне – врятуй ту цивілізацію з іншого всесвіту. Я прорахував, та й передчуття мені теж шепоче, що з тією лінією, яку веде Друв, нічого не вийде. Вона хибна. Ми занапастимо їх і себе. Тому постарайся врятувати їх. В них, як на мене, і наш порятунок.

Я не говорю прощай, а тільки до побачення. Ще раз вибач за все, але так треба було. І ще – я не каюся, я пишаюся, що хоч якось міг боротися за нашу цивілізацію.

З повагою, твій друг Рут.

- Що можеш сказати? - Запитав Боррет.

- Це велика людина. Розумна та мужня. - відповів Сел.

- Ти справді так вважаєш?

- Так. Але мене більше ось що цікавить - яке відношення має наша цивілізація до всього цього, і чому нам щось загрожує? Адже ми навіть не знаємо про ваше існування?

- Щоб це зрозуміти, давайте я вас введу в курс подій які сталися за останній, невеликий проміжок часу, ну наприклад мільярд років.

- А не забагато?

- При нашому спокійному житті щось трапляється раз на тисячу років, тож це не так багато.

- Тоді розказуй, часу достатньо.

За десять годин, що вони провели разом на чергуванні, професор багато чого розповів.

Розділ 6

Деякі події, які були розказані професором і які запам'ятав Ксайд.

Як вже знали наші друзі, цивілізації Боррета було стільки років, що цього ніхто не пам'ятав. Не пам'ятали навіть планети з якої вони пішли. Та й кого може цікавити, що відбувалося мільярди мільярдів років тому назад. Їх історія містила факти від сили кількох мільярдів років. Далі факти зникали в небутті. Так ось, багато цих мільярдів років тому, розвиток їхньої цивілізації досяг такої потужності та благополуччя, що відпала потреба у війнах та агресії. Вони мали все що бажали завдяки розвитку науки. За допомогою медицини, а в нас би сказали генної інженерії, вони могли так коригувати гени, що відпала потреба у виправних установах. Загалом, настав повний рай: хочеш багатства – будь ласка, замов за допомогою панелі замовлення золото або діаманти і вони тут же будуть синтезовані. Теоретично кожен міг жити в королівських палатах, обставлених на його розсуд. Помінялися і суспільні цінності - на перший план вийшли талант, розум, чесноти.

Але разом з часом прийшла нова проблема – цивілізація почала вироджуватись. Менше стало народжуватися дітей. Багато з них були з фізичними чи розумовими вадами. Медицина з успіхом з цим справлялася, і після відповідних коригування всі ставали нормальними, але сам факт виродження залишався. Проблема виродження була не тільки в людях, проблема була у всесвіті в якому вони жили. Він старів. Вивчення цієї проблеми показало що чим старший всесвіт, тим більше енергії він втрачає. Але ця енергія не зникає безслідно, вона збирається в просторі. Відбувається насичення та перенасичення енергією. Тому в один момент, в певній точці відбувається вибух. Так народжується новий всесвіт. Ті елементи, які перебували в стані спокою, отримують енергію і стають матерією нового всесвіту. Відповідно батьківський простір стає менш щільним, і може знову приймати енергію, яка втрачається матерією що знаходиться у всесвіті. Матерія переходить в пасивний стан спокою. Таким чином батьківський всесвіт розчиняється в нових всесвітах, аж поки не втратить всю енергію і не перетвориться на сам простір. Такий кругообіг всесвітів. Всі всесвіти складаються з матерії та простору. Простір це матерія в стані спокою. І вони можуть мінятися місцями. Скільки один всесвіт може народити всесвітів невідомо, але чим більше він їх буде виробляти, тим швидше буде старіти, більше енергії буде йти в простір. Їхній всесвіт зробив три, і назріває народження четвертого. Хто знає, що станеться після народження, чи не перетвориться він на простір разом зі всіма цивілізаціями?

Тому останні кілька мільйонів років велися інтенсивні дослідження проблеми з метою порятунку цивілізації. Єдиним виходом було перебратися до молодшого всесвіту. І єдиним такий всесвітом був той в якому жили Поттер і Ксайд. Але була проблема з тілами, тому що їх не можна переміщати. Вірніше можна, але при цьому витрачалося дуже багато енергії, і при такій кількості населення яке було на даний момент, енергії всього всесвіту вистачило б тільки на третину населення.

Коли проблема була озвучена почалося масове будівництво трансмітерів. Це призвело до ще більшого споживання енергії. Тому довелося накласти обмеження на приватні трансмітери та створити Інститут Охорони Енергії, який би стежив за цим. Згодом Інститут Охорони Енергії перетворився на Інститут Охорони, якому були надані особливі повноваження. А згодом він перетворився на монстра, що намагається підкорити собі все і вся.

До цього була тільки вселенська рада, яка складалася з представників тих світів, які вважали, що їм це необхідно. Вона скликалася приблизно раз на пів тисячоліття, або тоді, коли щось відбувалося, та й то були присутні тільки ті, яких ця подія стосувалася безпосередньо. Реально всім займалися державні інститути, які координували розподіл енергії та її споживання, а також підтримували в робочому стані заводи по синтезу матерії, де і вироблялося все необхідне для населення.

Ще існувала армія, яка мала і обов'язки поліції. Основним реальним її заняттям був пошук молодих талантів та залучення їх до наукової чи адміністративної діяльності. Решта населення проводила час у відпочинку та самовдосконаленні, тобто байдикувала. Хоча народжуваність впала, але розвиток медицини зміг продовжити життя до дев'ятисот років. Тому чисельність, хоч і повільно, але зростала. Робилися спроби клонування, але для людей цей спосіб не підходив, бо виходили розумово неповноцінні з готовим букетом хвороб. І скільки над цією проблемою не билися, вирішити так і не змогли.

На початку ІО був непомітною службою, яка шукала великі витоки енергії і несанкціоновані трансмітери. Але оскільки ніхто добровільно трансмітери не віддавав, прийшлося ввести таємне прослуховування і перегляд приватної інформації. Звичайно, робилося це на розсуд ІО. З часом в інституті почали з'являтися люди, яким подобалася влада над іншими. В результаті ІО перетворився на збіговисько кар’єристів, які тільки тим і займалися, що один одному капостили. Природно, що на верх піднімалися тільки найхитріші і найпідступніші. З'явилися біоконтейнери. З'явилися нові закони та нові повноваження для ІО, які складалися самим ІО. Він підпорядкував армію. Створив спеціальні підрозділи, які займалися усуненням незадоволених. Почалося заохочення доносів. Загалом, все те гниле, що зріло всередині ІО, було впроваджено в суспільство. Але пік всього поганого прийшов тоді, коли на чолі інституту став Сорк Друв. Він був обраний завдяки його обіцянкам всіх перенести до іншого всесвіту. Ці обіцянки були підкріплені реальним планом, який був побудований на шовінізмі та націоналізмі. Відповідно до нього, переселенню підлягала лише одна нація. До цього питання переселення стосувалося всіх, хто мав бажання. Але й для однієї нації енергії все ж таки не вистачало. Тому Друв запропонував частину переселення зробити без тіл, але при тому гарантував, що в іншому всесвіті переселенці отримають відмінне тіло, що буде без будь-яких вад. Незабаром бажаючих змінити тіло стало більше, ніж тих, хто цього не хотів. Проблему з тілами він обіцяв вирішити за рахунок аборигенів іншого всесвіту.

Прийшовши до влади Сорк не забув своїх обіцянок, і став енергійно втілювати їх у життя. Тим більше, що така добра справа як порятунок нації дала йому в руки майже необмежену владу. Щоправда, проти такого плану виступали дуже багато вчених. Вони реально дивилися на речі і бачили, що це чиста авантюра, яка приведе до загибелі їхнього всесвіту.

Справа в тому, що таку кількість енергії не можна зосереджувати в такому малому проміжку часу, за який відбудеться переселення, тому що на даний час простір їх всесвіту перенасичений енергією. Приплив нової енергії призведе до прискорення народження нового всесвіту. І якщо після цього всесвіт не перейде в простір, то вона втратить так багато енергії, що її не вистачити для подальшого переселення.

Звичайно, ці аргументи не пішли в маси. Вони були засекречені, а роботи припинені. Хто проводив такі дослідження, тут же потрапляв у біоконтейнер. Натомість на повний хід були запущені дослідження з проблеми використання тіл аборигенів. У всесвіті в який збиралися переселятися, велися пошуки планет для життя, і особливо пошуки рас, тіла яких можна було б використати. Всього було знайдено 219 планет. На знайдених планетах створювалися бази спостереження та вивчення.

Зі знайдених населених планет, найбільш швидко розвивалася планета під номером 67 – з неї походили Ксайд і Поттер. Кілька разів співробітники ІО в прямому сенсі цього слова знищували найрозвиненіші цивілізації, мотивуючи це збереженням здорових тіл, які можуть бути тільки в первозданному, дикому вигляді. І було досить один раз знищити саму розвинену расу, щоб планета на тисячоліття поринула в небуття. Але це не спрацьовувало із планетою № 67. Вона відновлювала свій розвиток за двісті, триста років. Було знищено кілька різних осередків розвитку. Але планета все одно просувалась до прогресу. Соціологи ІО прорахували, що цій планеті досить всього кілька мільйонів років щоб досягти того рівня розвитку, який досягло їхнє суспільство за все своє існування, а це мільярди мільярдів років. Такі темпи злякали керівництво ІО, тому на планету №67 були послані постійні представники, які завжди займали становище, що має певну владу. Цьому чинила опір певна частина інтелігенції, яка була проти такого насильства над цивілізаціями. Були навіть добровольці, які таємно вирушили на планету, і вчили найвідсталіші народи. Нарешті зовсім недавно, під тиском громадськості були відкликані представники ІО з планети, які гальмували розвиток. І звичайно, що цивілізація цієї планети почала дуже швидко розвиватися.

Крім того, з'явилися проблеми з тими націями, які не потрапили до числа привілейованих. Коротше, створення інституту охорони стало комом снігу, який покотився з гори і створив величезну лавину, що мчала в прірву, захоплюючи все на своєму шляху за собою. І прірва ця вже виднілася на обрії досить чітко.

Розділ 7

За розмовою не зауважили як час чергування закінчився. В теперішньому сховку їх ніхто не відвідав. Або переслідувачі не знали де знаходяться втікачі, або їх зовсім не шукали, тому що теперішній керівник ІО порядком всім набрид. При такій кількості ворогів яку він мав, могло так статися, що розслідування цієї справи навмисне затягнули, а то взагалі направили в хибному напрямку. Так чи інакше, це було на руку нашим друзям. Вони заблокували двері камери пересилки та встановили автоматичне переправлення в порожнечу.

Після запобіжних заходів друзі відзначили свою свободу та розійшлися спати. Наступного дня всі зібралися в їдальні за сніданком щоб вирішити, як їм бути далі. Першим взяв слово Боррет.

- Друзі, давайте з'ясуємо напрямок нашої діяльності на найближче майбутнє. Які будуть пропозиції?

– Я пропоную посилити оборону. – сказав Пот.

- Військовий, що тут зробиш? - посміхнувся Сел. - Завжди хоче озброїтися за будь-яких обставин.

- Так, хочу. - серйозно відповів Поттер. – Тому що від цього залежить наше майбутнє. Наскільки я зрозумів, в них є діюча армія, яка має досвід ведення бойових дій, і їм нічого не вартує захопити таку беззбройну лабораторію як ця. Ті запобіжні заходи, які ми зробили, можуть спрацювати один раз, ну від сили двічі. Тому, на мій погляд, насамперед треба озброюватися.

- Пропозиція Поттера має певний сенс. – сказав професор. – І цією проблемою не варто нехтувати. Тому Поттер цим і займеться. А що хочеш робити ти, Селбіт?

- Як мені здається, я швидше за все допомагатиму або вам, або Поттеру. – посміхнувся Сел.

- Швидше за все так – посміхнувся Боррет – я хочу щоб ти знайшов харчовий контейнер № 46 та витягнув звідти носій інформації. Він виглядає як прозора, циліндричної форми банка з вмістом, залитим жовтуватою рідиною.

- Прямо мізки в соусі. - засміявся Пот.

- Десь так. Принесеш мені її в лабораторію. А я тим часом пошукаю де б взяти енергії, бо цієї надовго не вистачить.

- А хіба в нас немає автономного живлення? - спитав Сел.

– На ньому ми зараз і працюємо. Але якщо в нас виростуть потреби, то потужності буде недостатньо. І це не автономне живлення, а резервне, або простий акумулятор, який призначений для роботи в черговому режимі. В цьому випадку його вистачає на кілька тисяч років. Але якщо його використовувати так як зараз, то вистачить на півтора, два роки.

- Чому така різниця в роках? - здивувався Селбіт.

- Багато енергії витрачається на підтримку нормальних умов життя. Це тепло, світло, автоматизація побуту, але найбільше енергії бере гравітація. Проте гаразд з цим. До справи. Харчові контейнери в підвалі - в кінці коридору сходи вниз. Як викликати ліфт, знаєш. Я в лабораторію.

Він вийшов з їдальні. Поттер мовчки жував їжу. Ксайд запитав:

- Ти чого так задумався?

- Справа в тому, що для створення оборони мені без професора не обійтися. Перше потрібно взнати наскільки велика станція.

- Так піди і спитай.

- Він чимось зайнятий.

- Тоді допоможеш мені. У підвалі ми ще не були.

- Ходімо. Робити все одно нічого.

Вони підійшли до ліфта. Ксайд поклав руку на панель і двері відчинилися.

- Як ти це робиш? - Запитав Пот.

– Кладу руку і подумки викликаю ліфт. Можеш спробувати й ти.

- Я пробував замовляти каву, але нічого не вийшло. Думаєш з ліфтом вийти?

- Обов’язково потрібно поговорити про це з Тресаном, адже кнопок тут немає. Добре що туалет все робить автоматично, а то б довелося мені водити тебе як дитину.

Вийшовши з ліфту вони опинилися в темному коридорі. Проте світло ввімкнулося автоматично. На станції з економією справа була поставлена добре. Світло вмикалося, як тільки хто входив, і вимикалося, як тільки останній покидав кімнату. За допомогою панелі можна було створити свою конфігурацію освітлення. Взагалі повна автоматизація всіляких дрібниць була дуже зручною. До неї так швидко звикали, що потім навіть не зауважували, і користувалися автоматично.

В кінці коридору двері автоматично від'їхали вбік. За нею виявився великий простір з довжелезними стелажами десь метрів на п'ятдесят. Рядів було кілька десятків. Кожний стелаж мав чотири полки. На них містилися ящики та контейнери. Пот присвиснув.

- І як ти думаєш знайти потрібний контейнер?

- Не знаю. Може за номерами. Подивися контейнер сусіднього стелажа. Який номер?

– Пише 1253. Зауваж, цифри як в нас.

- В мене 1001. Йдемо в мій бік.

- Це що виходить, цифри в нас навчилися, а мову не змогли вивчити? – обурився Пот.

- Скоріше це вони нас навчили цифрам.

- Тоді чому не навчили мови?

- Може колись якесь плем'я і навчили, але ми не знаємо.

- Можливо. Сел, тут контейнер 4529. Мені здається, що вони не за номерами розташовані. До речі, ти зауважив що ходити зовсім легко. Певне тут сила тяжіння зменшена.

– А навіщо тут повна, це ж склад? А от як знайти контейнер 46, це проблема.

- Піди спитай в панелі. – запропонував Поттер

– Треба ще знайти де ця панель?

Панель знайшли на протилежній стороні. Там було кілька платформ, щось на кшталт приймальних вікон. До стелі була причеплена направляюча рейка, по якій їздив підйомник. Направляюча тягнулася вздовж рядів і підйомник міг потрапити до будь-якого стелажа. Сел приклав руку та замовив 46 контейнер. Тут же ожив підйомник і зник між рядів. Через кілька хвилин повернувся з контейнером, але чомусь поклав його на платформу, яка виявилася під стелею. Поттер змерзлим голосом, а на складі було досить холодно, запитав:

- А можна нижче?

- Не знаю. –здвигнув плечами Сел.

Ксайд знову приклав руку і попросив щоб контейнер поклали на підлогу, що було негайно зроблено. Ящик був з металу, об'ємом близько півтора кубічних метра. Вони уважно його оглянули і знайшли отвір з монету. Більше нічого. Поттер оглянув стіну і знайшов невеликі дверцята. В середині був шнур з циліндром на кінці розміром для отвору. Пот його вставив і бічна стінка відкрилася. В середині виявилося безліч скляних банок. Це буди напевне м'ясні консерви. Уважно придивившись, вони зауважили одну мутну. Інші були прозорі. Друзі зрозуміли що це, напевно, і є носій інформації, тому що одна сторона була металева і добре відполірована. Інші банки мали звичайні металічні кришки. Забравши носій, Селбіт дав команду покласти контейнер на місце. У відповідь з'явилося повідомлення витягнути сполучний шнур. Як тільки вони це зробили підйомник підхопив контейнер і зник за стелажами. Добряче замерзлі друзі швидко вискочили зі складу в теплі приміщення. Захопивши гарячу каву, пішли до лабораторії. Професора вони застали в позі медитації, або спілкування з комп'ютером. З одної сторони було дуже зручно отримувати потрібну інформацію прямо в мозок, та й подумки відповідати. З іншої сторони той хто спостерігав з боку відчував себе зайвим - стоїш і дивишся на людину, яка поклала руки на стіл, заплющила очі і не звертає на тебе ніякої уваги. Сел обережно кашлянув. Тресан розплющив очі, кивнув головою, прибрав руку і розслабився. Поттер простяг чашку кави і той із задоволенням її прийняв. Селбіт поклав на стіл носій.

- Таки знайшли його в цій купі? - посміхнувся професор.

- Так. - посміхнувся Ксайд.

- При такій автоматизації як тут, це не проблема. – сказав Пот. – Ви б пошукали щось на наших армійських складах. Ось це праця. Там іноді тижнями шукаєш поки знайдеш. А це дрібниця.

- Молодці. Мені такі помічники подобаються. Сел, вклади цей носій в те коло що на кінці столу. Це зчитувач. Трішки почекаєм хай прогріється.

Ксайд вклав його металевим кінцем у кружок і той захопив його як магнітом. На мить завмер і плавно опустився в глиб. Друзі зачаровано дивилися на цей процес.

- Що ви так дивитесь? – здивувався Боррет.

- Це так мило - промовив Сел і пояснив - всі ці штучки, як от поглинання носія, а ще автоматичне відчинення дверей, включення світла, ну і інше, ми бачили у фантастичних фільмах. А тут це відбувається насправді. Це круто.

- Ай, дурниці. Привикнете. в нас інші проблеми. Я не можу знайти джерела енергії. Ми так далеко від найближчих зірок, що у нас не вистачить енергії для підключення каналу. Комп'ютер зараз прораховує її кількість для найближчої відомої зірки але я і так знаю що енергії мало. Прийдеться пошукати нову зірку. Цей район всесвіту на наявність зірок не вивчався. Тому доведеться трохи часу витратити на пошуки. Це в сенсі комп'ютерного часу. Може тьмяний коричневий карлик є, чи зірка що екранується пилюкою. Варіанти є. Я налаштував пошук по всіх діапазонах. А ми будемо відпочивати, бо комп'ютер один, і щоб не забирати потужності, краще не заважати.

– Скільки часу може зайняти пошук? - спитав Пот.

- Може день, може місяць. Я наставив район пошуку по максимальній потужності нашого живлення, яку ми можемо собі дозволити.

- Це виходить, що ми зараз не можемо використати камеру пересилання, тим більше трансмітер? - запитав Сел.

- Так, ми в повній ізоляції. А про трансмітер взагалі можете забути. Це прірва енергії.

- Виходить, що до нас можна дістатись, але від нас не можна? – сказав Поттер. - Ми ще в гіршому становищі, ніж були раніше.

- Це чому? - Запитав Сел.

- Тому що якби ми сховалися в будь-який ліс чи гори, де можна було б перечекати, то пізніше могли б спробувати дістатися до якого-небудь трансмітера. А тут немає жодних шансів повернутися в наш всесвіт.

– Шансів ми не мали там. – відповів професор. - Тому що знайти людину в будь-якій точці планети в нас простіше простого, бо відомі її біодані. Тут же, якщо залишити лише життєво важливі системи і відключити решту, можна жити кілька десятків років.

– А якщо знайдемо енергію? - спитав знову Ксайд.

- Тоді ми вільні люди, з великими можливостями для наукової діяльності, і з обмеженими для суспільної.

- І є шанс для повернення в наш всесвіт? - Запитав Поттер.

- Навіть у ваш всесвіт. Адже в нас власний трансмітер. Якщо час народження нового всесвіту дуже близько, то нам доведеться рятуватися тільки туди. - відповів Тресан.

- А чому потрібно чекати на народження всесвіту? Я хочу додому без цього. Тут, звичайно цікаво, але рідний дім все ж краще. - промовив Сел.

- Це хороша думка. – погодився Пот. - Там і для вас, Трес, знайдеться місце. А з вашими знаннями вам взагалі ціни не буде.

- Ну, мої знання там не знадобляться. – заперечив професор. - Це все одно, що вам потрапити в печерне століття. Без розвиненої цивілізації знання ніщо.

- На життя заробити можна, ми все ж таки не печерні люди. – сказав Ксайд.

- Не в цьому справа. Якби ми спробували проникнути у ваш всесвіт, то це те саме, що здатися добровільно в руки наших переслідувачів. Всі трансмітери в вашому всесвіті запрограмовані на автоматичне повернення, якщо ця трансмісія не санкціонована. Це зроблено тому, що є ще багато приватних трансмітерів. Тому щоб зберегти контроль над трансмісіями, всі хто самовільно це зробить, автоматично потрапляє в підвали ІО.

- Це дуже і ще раз дуже сумно. - Тихо сказав Селбіт. – а перепрограмувати можна?

- Напевне можливо, але потрібно знати як. Я не знаю.

- Тоді запускайте комп'ютер та йдемо дивитися станцію. – сказав Поттер і подивившись на понурого Ксайда додав - не переймайся, додому ми потрапимо. Трес знайде спосіб як це зробити.

І вони попрямували оглядати астероїд. Довго піднімалися на поверхню. Їхали в циліндричній капсулі на шість персон. Швидкість була шалена, тому що їх сильно втискало в крісла. Виявилося що це мала планета. Вона не була круглою, але все ж таки на поверхні мала гори, кратери, невеликі сухі моря. Не дивно, що спалили купу зірок, поки її переслали в таку далечінь. Коли друзі ступили на поверхню, їх зустріла повна темрява. На небі не було жодної зірки. Такої темряви – густої, тягучої друзі ще не бачили. Боррет увімкнув освітлення щоб побачити місячну поверхню – запорошену, скелясту, без рівних поверхонь.

Рухатися було дуже легко. Щоб не відлетіти з поверхні вони прив’язалися довгими мотузками. Тресан попередив, що б не робили різких рухів, тому що тут приблизно сорокова частина від нормального тяжіння, і легко відлетіти. Він розповів про те що є на поверхні. Які прилади і де вони розташовані, скільки шлюзів ведуть нагору, де є ангар з літальним апаратом і який приблизно рельєф місцевості. Роздивившись наскільки це було можливо, друзі вернулися в приміщення.

Сама лабораторія знаходилася в глибині планети, а якщо бути точнішими то вісімдесят кілометрів під її поверхнею. Загалом в діаметрі астероїд у найвужчій частині був двісті двадцять кілометрів. Саме розміщення лабораторії було продиктоване природою - там була печера, достатньо велика для розміщення необхідних машин, які створили всі приміщення. Це було добре і для захисту від метеорів, і на випадок, якщо потрібно розширити площу. Порівняно з планетою лабораторія була крихітною її часткою. Як пояснив професор, вибір саме цієї планети був випадковим. Планета або великий астероїд, знаходився на перетині транспортних трас. На цій основі зробили склад, і на поверхні складали різні матеріали. Це було дуже зручно, тому що планета не давала дрейфувати матеріалам по космосу. А в середині астероїд мав великі пустоти, де побудували лабораторію.

Лабораторія мала житлові та господарські приміщення. Крім вже відомих приміщень, а також харчового складу, ще був господарський склад, де зберігалися різні запасні частини та матеріали. Крім всього цього, ще був і невеликий завод синтезу матерії. До нього примикала печера, яка використовувалася як звалище для відходів. Ці відходи служили сировиною, тому що завод для синтезу матерії повинен був мати якусь вихідну матерію. Для цих цілей годилося все, і таким чином в їхньому світі була вирішена проблема утилізації відходів. Якщо не вистачало відходів, могли використовуватися оточуючі скелі. Щоправда, завод не працював – не було енергії.

Це все про планету та лабораторію. Також в чотирьох точках були вбудовані потужні ракетні двигуни, які могли зрушити астероїд в просторі на випадок зіткнення з великим космічним тілом. Дрібні тіла були не страшні. Жодної додаткової системи захисту не було.

Майже чотири дні вони витратили щоб оглянути станцію. Довго копалися на господарському складі, де Пот намагався знайти щось, з чого можна зробити зброю. Тресан і Ксайд старанно йому в цьому допомагали. Трес, тому що він пояснював призначення речі, а Сел, тому що було цікаво. Вони облазили всі закутки та печери. Великий подив викликав завод синтезу матерії. Він мав автоматичний навантажувач, який загружав стрічку транспортера. Стрічка все це скидала у великий бункер. Більше нічого не було. Боррет сказав, що основні механізми заховані всередині скелі і добре радіаційно ізольовані, тому що при синтезі виділяється радіація. Але захист надійний, і навіть в цьому приміщенні знаходиться дуже безпечно. Він також коротко пояснив механізм синтезу: речовину розкладають на складові частини як електрони, протони тощо, а потім синтезують потрібний матеріал як це робиться в центрі зірок. За допомогою магнітних полів надають потрібну форму. Готовий виріб пересилають через простір. На виході ставлять спеціальний фільтр, який відбиває енергію в простір, і тим самим охолоджує синтезовану речовину, що має форму необхідної деталі. Для синтезу потрібні дуже високі температури, і без пересилання все б перетворилося на плазму. А завдяки пересиланню вся температура йде в простір. Найважливішим у синтезі це сформувати магнітне поле, яке надає речовині потрібну форму. Але з цим впоралися, і тепер можна формувати досить складні деталі.

Подивившись на все це Поттер сказав, що по земних мірках більш укріпленої фортеці не знайти. Але для цього всесвіту, з їхньою технологією, це всього лише яєчна шкаралупа, яку легко зруйнувати. Для захисту потрібна стратегія і енергія. Тож друзі пішли шукати енергію, а вірніше глянути результати пошуку. Результати виявилися не втішними, тому що на даний момент був виявлений астероїд приблизно вдвічі більший, ніж їх власний. Настрій у всіх став паскудним. Сел попросив вивести на екран зображення астероїда. Друзі побачили на тлі темного червоного світла зовсім чорну плямку. І все.

- Чому так темно? – запитав Поттер.

- Бо немає світла. – відповів професор.

- А чому тоді ми все ж таки бачимо?

– Тому що це в інфрачервоному світлі.

- А де він береться? – не відставав Пот.

- Із всесвіту. Колись це було нормальне світло, але залітаючи так далеко воно стає інфрачервоним. Це такий ефект. До речі, у вашому всесвіті його теж вже відкрили, і назвали на честь вченого що його відкрив, але імені не пам’ятаю. – відповів професор.

– Професор. – сказав Селбіт. - Вибачте за дилетантську пропозицію, але якщо в нас під носом повно енергії, чому її не взяти?

- Не зрозумів?

- Ви казали, що ми в точці, де має народитися новий всесвіт, так? Простір насичений енергією? Чому ж не взяти її звідти?

- Справді. - здивовано подивився на нього Боррет. – Чому не взяти? Я ніколи про це не думав. Але як?

- А як ви берете енергію із зірок?

- Відкриваємо канал прямо в зірці.

- Тоді відкрийте канал в просторі.

- Але я не знаю як задати координати.

– Відкрийте канал без координат.

- Хм… Можна спробувати - промовив Боррет сідаючи за комп’ютер - Я відкрию мінімальний канал і підключу його на секунду до нашого джерела енергії. Зараз взнаємо чи можна брати енергію і, в разі успіху, трішки підзарядимо батарею.

Боррет почав медитувати і раптово світло стало яскравішим. Тресан весь напружився і світло погасло, але за мить включилося та повернулося до колишньої яскравості. Трес ще трохи попрацював, а потім відкинувся на спинку крісла і тяжко зітхнув.

- Пішли міняти запобіжні блоки. - Сказав він.

- Щось вийшло? - Запитав Сел.

- Ще й як вийшло! – вигукнув він. - Ми мало не спалили енергетичний блок. Тільки завдяки запобіжникам вдалося відключитися від каналу. Такої потужності не давали навіть наднові.

Компанія пішла в секцію де розміщався енергетичний блок.

- Як тобі вдалося здогадатися – спитав Боррет в Селбіта - Ти ж не мав жодних даних?

- А які дані ще потрібні? Простір повний енергії, цього достатньо.

- Як ви можете будувати припущення та догадки, не маючи повних вихідних даних?

- Не розумію про що йдеться? - відповів Ксайд.

- У нас висновки робляться на основі даних та розрахунків. Тому проходить багато часу, перш ніж на світ з'являється якесь рішення.

– А, ви про це. – посміхнувся Сел. – У нас навпаки. Якщо хтось має якесь припущення, то він тут же виносить його на загал, а вже інші доводять помилково воно чи ні.

- Як це? - Тепер не зрозумів Трес.

– Наприклад сьогодні я сказав – там є енергія. І що ви зробили? Перевірили чи це так. Якби я помилився, то від цього гіршого нікому б не стало, правда?

- Правда. Знаєш, я починаю розуміти, чому ви так швидко розвиваєтеся - у вас зовсім інший спосіб мислення.

- Може і так. Де ті запобіжники?

Розділ 8

Після того як підключилися до енергії, життя на станції покращилося. Всі були при ділі. Професор займався вивченням простору, Поттер будував плани оборони і втілював їх у життя, а Ксайд був асистентом у професора і помічником у Поттера. Сто відсоткова зайнятість.

Минуло чотири місяці. За цей час професор Боррет з допомогою Селбіта знайшов спосіб порятунку світу. Може голосно сказано, але це дійсно так. Сел запропонував використати енергію простору для перекидання людей в інший всесвіт. Професор зробив розрахунки, які підтвердили, що енергії вистачить. До того ж, це знизить рівень насиченості простору енергією, що унеможливить народження нового всесвіту. А це в свою чергу відтермінує загибель їхнього всесвіту на невизначений час.

Поттер в своїй області також виявився генієм. Він розробив нову концепцію оборони та втілив її в життя. По-перше, прибрав камеру пересилки з житлової частини станції, і помістив її, ви не повірите, над приймальною камерою заводу синтезу матерії, який тепер працював на повну потужність. Камера була розміщена прямо в бункері куди завантажували матерію для переробки. Праця була важка, але в Поттера праця завжди важка в прямому розумінні цього слова. Довелося відключити гравітацію. Також Пот створив спеціальний механізм з важелів щоб перетягнути найважчі частини камери пересилки. Якщо бути правдивим, то це була одна частина - платформа. Важко було, але все зробили і тепер якщо хто-небудь або що-небудь з'являлося в камері, воно відразу потрапляло на переробку в камеру синтезу матерії. Тепер навіть ядерні бомби не були страшні - завод і так працював з ядерним синтезом.

Та це ще не все. Він оточив астероїд сферою повної енергії, яку вони брали з простору. Він розробив та вивів на орбіту енергетичні камери. Кожна камера розсіювала в простір півсферу енергії, що була спрямована від станції. Камер було стільки, що вони повністю покрили астероїд. Тепер, якщо в поле зору станції спостереження потрапляв якийсь об'єкт, то тут же в тій частині включалися камери і перетворювали все на плазму. Цей захист був настільки щільним, що навіть не пропускав випромінювання. Цей ефект був з'ясований під час випробування захисного екрана коли одночасно включили всі камери. При включенні з моніторів зникло все інфрачервоне випромінювання, і не тільки воно - світ став повністю чорний у всіх спектрах випромінювання. Коли екран вимкнули – все повернулося. Провели ще один експеримент. Для цього використали енергетичну гармату, яку також зробив Пот. Її вивели на орбіту за допомогою літального апарату і обстріляли захист. Спочатку мінімальною енергією, а потім максимальною потужністю – повне поглинання.

Професор зробив Поттеру імплантат, такий як у Селбіта, щоб він міг вільно спілкуватися. Такий імплантат робив тільки Боррет, тому що був професором в галузі медицини і багато років займався проблемами поліпшення людського організму за допомогою технічних засобів. Теперішнє його заняття було другою професією, але в їхньому світі видатні люди мали кілька ступенів в різних галузях науки, і таке поєднання наук давало не погані результати. Тим більше що час життя дозволяв.

Друзі пройшли курс вивчення мови та письма, що далося їм напрочуд легко. Як пояснив Боррет, це пов'язано з тим, що їхні тіла, по бажанню Друва, пройшли генне коригування, в результаті якого мозок став більш сприйнятливим до запам'ятовування інформації. Також були покращені їхні тіла – підсилені кістки, дещо змінена структура тканини шкіри та підвищений тонус м'язів. Тому їм були потрібні фізичні навантаження і багато їжі.

Тресан пояснив, що їхні тіла є результат генної селекції, яку він проводив багато років, і яка велася з метою запобігання старінню нації. Але ІО засекретив праці, а потім зовсім припинив.

Через кілька років Боррету знову запропонували зайнятися цією проблематикою, але вже на практиці. Для експерименту використовувалися клони, які були результатом схрещування генів людини та кам'яної тварини.

Трохи про тварину. Особливість тварини в тім, що її організм побудований на основі кремнію. Тварини були виявлені на планеті, температурний діапазон якої коливався в межах від плавлення свинцю, до замерзання кисню. Пересувалися вони за допомогою кочення та реактивної тяги. Тварини ніколи не вивчалася, бо вони жили там, де не могли жити інші форми життя. Та й зловити реактивний снаряд не так просто. Це по суті були шматки каменю, еліпсоїдної форми. На рівній площині вони могли котитися, переміщаючи центр ваги. Якщо зустрічалася перешкода, то в тілі було кілька отворів, розташованих по колу малої осі, і в кінцях великої. Ці отвори використовувалися як реактивні сопла і тварини могли скакати на великі відстані. Харчувалися хімічними елементами. Як розмножувалися та як довго жили невідомо.

Боррету для вивчення було надано шматок тварини і повний звіт про неї, тобто все що було відомо. Тресану вдалося виділити фрагменти генів тварини, які можна було схрестити з білковим геном. Так був виведений клон в якого кістки були кремнієві, і які були в двісті раз міцніші за звичайні. Також було змінено структуру тканини організму. Вона відрізнялася від звичайної тим, що не відторгала сторонні тіла і могла зрощуватися з ними. Це дало широке поле діяльності для поліпшення тіла. Такий організм майже не хворів бо віруси поглиналися як сторонній хімічний елемент. Правда, якщо не було підживлення організму, тобто не було їжі, він мав здатність зменшувати об’єм тіла. Але це не було схуднення. Тіло пропорційно зменшувалося у всіх вимірах, навіть кістки, і ставало менше як по висоті так і по обєму. Це давало організму більше часу на виживання. Після повернення нормального харчування організм швидко повертався до колишніх, і навіть більших розмірів. Чим інтенсивніше і якісніше було харчування, тим швидше відбувався процес відновлення. Тоді досліди проводилися на штучно створеній частині м’язової та кісткової тканини. Після успіху все прикрили і на деякий час забули.

Тему підняли знову, коли заступником ІО став Сорк Друв. Він з'явився до Боррета і надав підписаний керівником ІО документ, в якому значилося розпочати експеримент по повноцінному клонуванні гібрида. Донором білкової тканини виступав Друв. Коли клонування пройшло успішно і тіло було готове, Сорк запросив Тресана до себе додому відсвяткувати цю подію. На той час Боррет вже працював в парі з Фосорком, який до цього працював в інституті гібридних харчових білків. Фосорк був не поганим вченим, а ще кращим адміністратором. Працюючи над проектом Тресан і Рут досить близько зійшлися з Сорком Друвом. Тому Трес не здивувався, що його разом з Рутом запросили. На вечірці Боррет вперше зауважив, що Друв має психічні відхилення. Сорк, будучи на підпитку, ніс жахливу нісенітницю щодо інших націй, особливо не гуманоїдних. І що цікаво, його підтримувало багато шанованих людей, в тому числі і Фосорк. На тій же вечірці, наче жартома, Сорк запитав Боррета, чи міг би він оживити клоноване тіло. Тресан, що нічого не підозрював, сказав, що для цього потрібно лише пересадити мозок. Такі операції він проводив, правда не завжди успішно, тому що часто тіло відторгало чужі тканини мозку. Але теоретично клоноване тіло має великий шанс на успіх.

Через пару днів Друв приїхав до Боррета на рахунок теми пересадки мозку. Він не приховував, що хоче це тіло, і тому готовий ризикнути. Також він не приховував, що мітить в крісло керівника ІО. Боррет не погодився, бо це ризиковано. Взагалі їхній експеримент був протиправним, тому що експерименти над людьми не дозволялися, а клони прирівнювалися до людей вже давно. Багато сімей мали клонованих дітей. Тепер йому пропонували оживити монстра, ще й використати в корисливих цілях. Цього він, звичайно, Друву не сказав, а відмову мотивував тим, що не має права ризикувати життям високопоставленого чиновника. Тим більше, що якщо експеримент не пройде вдало, то він тут же потрапить в біоконтейнер, а це було правдою. Сорк просив зробити таку послугу і запевняв, що йому нічого не грозить. Тресан відповів, що зробить лише з дозволу керівника ІО, і де буде написано, що вся відповідальність з нього знята. Друв зрозумів, що нічого не вийде і більше не повертався до цього питання.

Через кілька місяців з керівником ІО трапився нещасний випадок, з летальним результатом. Сорк Друв на півроку стає виконуючим обов'язки керівника ІО - приблизно стільки потрібно для підготовки виборів. Як тільки вщухли пристрасті по трагічній загибелі керівника, Сорк з'явився з дозволом на експеримент підписаний керівником, тобто ним самим. Він прямо заявив, що трагічний випадок лежить на совісті Боррета, і що на нього чекає та ж доля, якщо він відмовиться. Також він показав ще два накази, один був про його арешт, поміщення в біоконтейнер і повне стирання, якщо пересадка, а не експеримент, не вдасться. Другий наказ обіцяв йому різні почесті та блага в разі вдалого завершення. Пересадку треба було розпочинати негайно. До нього було приставлено охорону, нібито з метою захисту від замаху. Коли він запитав Фосорка, як йому вчинити, той порадив зробити все що він хоче, бо це страшна людина що здатна на все. Боррет не мав вибору…

Все пройшло успішно і за два місяці оновлений Сорк Друв приступив до роботи. Незабаром його обрали керівником. Цьому передувало кілька загадкових випадків, що відбулися з найбільш серйозними конкурентами, як і з ним самим. Але він завдяки «щасливому» випадку вийшов цілим і неушкодженим. Все списали на якихось терористів і справу закрили.

Через півроку Боррет знову отримав завдання на клонування. Так само було підписано три накази. В результаті було отримано охоронця Дублота. Ось така історія з тілами Селбіта і Поттера.

Одного разу під час відпочинку, коли професор спав, Сел в бібліотеці читав, а Пот знаходився в спортзалі, прозвучав сигнал тривоги. Голос по внутрішньому оповіщенню повідомляв, що наближається сторонній об'єкт. Всі побігли на командний пункт який влаштували в приміщенні де раніше була камера пересилання. Поттер встановив великі екрани, щоб мати можливість оглядати весь астероїд. Об'єкт знаходився відносно далеко від зони дії захисного екрану. Його можна було бачити на моніторі. Був продовгуватим і складався з двох частин - світлої та темної. Це все що можна було бачити в інфрачервоному освітленні. Рухався повільно. Наблизити зображення не вдавалося, хоча радар показував, що він не на великій відстані від астероїда. Пот розрахував час при якому об’єкт досягне зони дії захисного поля і вийшло близько тижня. Якщо він так близько, то чому не можна зробити збільшення? Все вказувало на те, що це дуже маленький об'єкт. Коли дали завдання на центральний комп'ютер впізнати об'єкт, той видав єдиний предмет – викрутку. Напевне її залишили на корпусі літального апарату і вона під час випробувань захисного поля вилетіла у відкритий космос. Це сталося при розгоні апарату, коли він повертався назад, тому що напрямок був на планету. Знадобилося два місяці, поки викрутка долетіла до зони дії радара. Друзі привітали один одного з бойовим хрещенням оборонної системи. Впевненість в безпеці значно виросла.

Через тиждень всі троє були свідками видовища, коли викрутка перетворилася на плазму. Це сталося миттєво. Якби не запис та уповільнений перегляд, то нічого б і не побачили. А так при по кадровому перегляді вони насолоджувалися гарним видовищем: спочатку це був сніп білої плазми, потім він почав розширюватися у вигляді круглої площини, переходячи від білого до все більш червоного, поки площина не розчинилася в темряві. Це було перша пригода за весь час їхнього перебування на станції.

Ставало нудно, особливо Поттеру. Сел допомагав професору і робив непогані успіхи в галузі аналізу даних, тому йому було не до нудьги. Одного чудового ранку під час кави Поттер заявив, що знайшов собі справу - хоче відвідати відкритий ними астероїд. Боррет здивувався і сказав, що той може прогулятися поверхнею їхнього астероїда і буде той самий результат.

- Ви не розумієте. - не вгавав Хаб. – Я хочу зробити висадку на планету з метою розвідки, щодо організації там запасного стратегічного пункту оборони.

- Навіщо тобі це? - Здивувався Сел.

- Тому що мені нема чим зайнятися. – буркнув Пот - Ви щось обчислюєте, рятуєте світ і вам не нудно, а що мені робити?

- Приєднуйся до нас.

- Це мені це не цікаво.

- Ти б тільки воював. - скривився Ксайд. – так як до нас вже ніхто не пробереться, то ти тепер хочеш те саме зробити і на тій планеті?.

- Не забувай. – спокійно промовив Хаб. – Мої м'язи мають більш підвищений тонус в порівнянні з твоїми. Тому, якщо ти не перестанеш кривлятися, я спробую перевірити рівень міцності твоїх м'язів, а це досить болісна процедура.

- Я вже прямо взяв і злякався – посміхнувся Ксайд – в мене тонус м’язів на рівні твого.

- Сел, перестань. Поттеру нудно і він має право на заняття. – втрутився Тресан. - Але це ризиковане заняття і потрібно спершу все прорахувати.

- Це зовсім інша розмова – посміхнувся Пот - Давайте рахувати.

Вони пішли на командний пункт. Тепер здебільшого працювали там, бо у великій залі лабораторії було незатишно. Тут вони встановили столи, принесли кілька м'яких крісел і диван та поставили кавовий апарат. Стіни обвішали екранами, які транслювали зображення вигляду з вікна. Ксайд написав програму яка імітувала схід сонця, день, вечір, захід, ніч із зірками та Місяцем. І хоча планета Боррета місяця не мала, він йому дуже сподобався. Такі екрани були встановлені у всіх кімнатах якими користувалися. Згодом Сел допрацював програму, і тепер дні були не тільки сонячними, а й дощовими. В планах було зробити зміну пори року, а також звукове оформлення шуму за вікном. Отак як могли, вони влаштовували свій побут. І це не погано в них виходило. Не вистачало зв'язку з великим світом. Але в їхньому положенні вибирати не приходилося.

Друзі зосередилися на дослідженні малої планети чи великого астероїда, направивши всі технічні засоби що в них були на його вивчення. Побачити вони нічого не побачили - занадто темно і далеко. Змогли взнати відстань. Виявилося, що планета була на відстані 401 006 000 862 км. Діаметр мала в районі 300 – 500 кілометрів. Атмосфери точно не було, бо всі гази замерзли – холод космічний. З яких мінералів складається не відомо. Це всі дані.

- Так. – сказав Сел. - Далекувато. І як ти збираєшся туди потрапити?

- Запитай в професора. – буркнув Хаб. Було видно, що він засмучений.

- Такі відстані цілком досяжні. - посміхнувся Тресан. - Так що не засмучуйся. Туди потрапити можна двома способами: за допомогою камери пересилання, або літального апарату. При першому способі швидше, але небезпечніше, бо невідомо куди потрапиш, і головне як вибратися назад. Другий спосіб таких проблем не має, але забирає багато часу. Що робимо?

- Так, задачка ще та. - зітхнув Пот. – А скільки часу потрібно для перельоту?

- Це залежить від швидкості апарату. В нашого максимальна становить пів швидкості світла. З такою швидкістю летіти потрібно трохи більше місяця. Але треба врахувати ще час розгону та гальмування. А це ще десь місяць.

- Чому так багато? - обурився Пот.

- Справа в людському організмі. До швидкості світла при максимальному прискоренні розганяють приблизно два місяці. В нас половина швидкості, тож місяць. Те саме і з гальмуванням. Тепер врахуйте, що при розгоні і гальмуванні ви рухаєтеся з меншою швидкістю. Насправді для такої відстані, тільки ви вийдете на максимальну швидкість, відразу потрібно починати гальмування.

- Два місяці туди, плюс два в зворотний бік. – Поттер почухав потилицю - Багато. Повернімося до переміщення камерою пересилання. Як це робиться?

- В нашому випадку можна переслати тебе прямо на планету, точніше біля неї приблизно в межах сто метрів. Така відстань потрібна щоб ти не матеріалізувався в самій породі планети. Так само можна переслати необхідне спорядження. Тільки проблема як повернутись?

- Чи можна туди переслати ще й камеру пересилки? - Встряв у розмову Сел.

– Так завжди і роблять. – відповів Боррет. - Але в нас маленька камера. Ми не зможемо переслати великі предмети.

- Будемо пересилати частинами. – сказав Поттер.

- Коли ви переміщали нашу камеру то бачили, що вона складається з трьох частин: важкої платформи, бо там напилено спеціальний матеріал для пересилання, генератора променів та полів що розкладають на атоми, та енергетичної установки. Це всі частини на які можна розібрати камеру та зібрати в умовах космосу та слабкої гравітації.

- А можна камеру надіслати в ракеті? - Запитав Селбіт.

- Звичайно. – відповів Боррет.

- Ось і вирішення проблеми. – сказав Поттер. – Висилаємо ракету і хай добирається сама. А де ми візьмемо ще одну камеру?

- В нас на складі є запасні частини крім платформи.

- А платформу зробимо самі?

- Звичайно,ву нас же завод синтезу матерії. За добу він зможе справитися.

– Тоді за кілька днів відправляєм космічний корабель на планету. – сказав Пот.

- Добре, я зроблю необхідні розрахунки маси ракети, що дозволяла б у найкоротший термін набрати максимальну швидкість, і вирахую час польоту до планети. Ви тим часом перевірте, чи все сміття викинуто в печеру де знаходиться завод, тому що нам буде потрібно багато сировини.

Космічний корабель вони відправили не через пару днів, а через тиждень. Виникли проблеми з завантаженням платформи камери пересилки. Справа в тому, що це найменша, але найважча частина камери, тому що використовується дуже щільна речовина. Вона покриває платформу товщиною в кілька мікрон, але все рівно маса платформи кілька тон. Професор говорив, що матеріал на рівні щільності нейтронної зірки, а сірникову коробку з такого матеріалу не змогли б підняти навіть найпотужніші підйомні крани, які існують на планеті Селбіта.

Тому довелося робити спеціальні пристрої, які б допомагали перетягувати масивну платформу до корабля. А як ви пам’ятаєте, шлях на поверхню не близький.

Нарешті все було завантажено і корабель відправили в дорогу. Тоді ж друзі дали кораблю назву – «Елегант». Воно було красиво написане за допомогою трафарету з обох боків корпусу – великими літерами місцевою мовою, і меншими рідною мовою друзів. Корабель був дуже красивий і мав елегантні, витончені контури. А так як не було часу на вибір варіантів, то зійшлися на назві Елегант.

Команда мовчки спостерігала як їх Елегант повільно, на малій тязі піднявся над поверхнею і зник в темряві зірочкою вогню що з відстанню швидко тьмяніла. Це була єдина зірочка в чорному небі. Стало якось сумно, ніби їх покинув хтось рідний. Коли вони добралися до командного пункту то вже прийшли перші дані з ракети. Все було в нормі. Час польоту становив тридцять чотири доби.

- Маємо місяць часу. Може є в кого які пропозиції щоб даремно не байдикувати? - Запитав Пот.

- Було б не погано дізнатися, що діється в світі. - Сказав Трес.

- Незабаром буде пів року, як ми в інформаційній ізоляції. – добавив Сел.

- Я раніше думав над цим, але були більш нагальні питання. Зараз є час. – продовжив Боррет. - Напевно вирушу в якийсь світ та привезу інформацію.

- А як бути з тим, що на станції пересилки може автоматично переправити до Інституту Охорони? – спитав Пот.

- Погоджуюся, професоре, це ризикована справа. - підтримав Сел Поттера. – Кому, кому, але вам не варто туди вирушати. Ми без вас пропадемо.

- Чому пропадете – здивувався Боррет - ви тут все знаєте?

- Тут так. Але в великому світі ми безпорадні.

- Але у вас значно більше шансів потрапити до ІО. – посміхнувся Боррет. – Ваших попередників протягом кількох років показували на всіх телевізійних каналах. Вам навіть у віддалені світи не можна потикатися.

- А як що до зміни зовнішності? – сказав Хаб. - Я сподіваюся, пластична операція для вас дрібниці, Трес?

– Немає нічого складного. - Відповів він. - Цим займаються автомати.

- А ви також можете?

- Так.

- Тоді хочу щоб ви змінили мені зовнішність. – промовив Поттер.

- Ти що, серйозно? - Здивувався Ксайд.

- Цілком. По перше хочу бути красивішим, а по друге комусь треба їхати за інформацією.

- Змінити зовнішність недостатньо. – сказав Боррет. - Потрібно змінити біодані, а це майже не можливо. Ось в чому проблема.

- Навіть якщо людина має особливе тіло? - Запитав Поттер.

- Ти маєш на увазі ваші тіла?

- Так. Вони в нас як у суперменів, хіба не так? – усміхнувся Хаб.

- Погоджуюся. З цього може щось вийти. – розмірковував професор. - Адже що таке біодані? Це сукупність полів що оточують людину, або які генерує її організм. Вони разом формують цифровий відпечаток, або унікальну криву графіка, яка не змінюється поки людина живе. Така крива в кожного індивідуальна. Що б знайти кого не будь, достатньо дані подати в розшук і він тут же буде виявлений, тому що сканування відбувається скрізь. Ти заходиш до себе в квартиру, і двері автоматично відчиняються, тому що панель при вході зісканувала біодані і дала команду дверям відчинитися.

- Тобто за тобою весь час слідкують? – здивувався Сел.

- Ну, в прямому значенні ніхто ні за ким не слідкує, але прослідити шлях твоїх переміщень і де ти знаходишся можна.

- А як змінити біодані?

- Біодані генеруються з набору хімічних елементів та їх реакцій в організмі людини. Якщо б можна було трішки змінити склад чогось то і зміниться крива даних. Простій людині цього не зробиш бо це молекулярний рівень, але з вашим організмом можна попробувати.

- Тоді, професоре, за справу! Ми готові. – вигукнув Поттер.

- Е, почекай, не спіши. - заперечив Сел. - Може ти й готовий, але я ні. Я не хочу жодних магнітів. Мені і так добре.

- Ти що, боїшся? – здивувався Пот - Так це дрібниця для професора, правда?

- На рахунок дрібниці то ти загнув. – заперечив Боррет – це досить складна процедура, хоча і можлива. Але людина не погоджується і має на це право. Та й ти занадто швидко прийняв рішення. Може спершу подумаєш?

- Що думати? Мені набридло тут сидіти. А так можна буде кудись поїхати, розвіятися. З іншої сторони наші тіла красивими не назвеш. В мене лише морда урода, а в тебе, Сел взагалі все жахливе. Подивися на себе: груба потвора.

- Це порівняно з тобою я малий, а так то хороший ріст маю. – образився Сел - І зовнішність не така вже й страшна. В порівнянні з тобою навіть красень.

- Так, в мене зовнішність жахлива. – погодився Пот – і я хочу зробити щось гарніше. Я прийняв рішення робити операцію. Не будемо гаяти часу. Операція певне не багато часу займе, а от щоб загоїлися шви часу треба буде значно більше?

- Так, шви довго заживають. Приблизно дві доби. – сказав Боррет.

- Дві доби? – здивувався Поттер.- А операція тоді скільки триватиме?

- В середньому близько двох, трьох годин.

- Ось бачиш, Сел, всього дві години і я красень. Наважуйся, давай. Мені набридла твоя товста фізіономія.

- А це не боляче, Трес? - поцікавився Селбіт.

– Ні, в нас вже давно все роблять без болю. Та й зовнішність змінювати це в порядку речей, колись навіть мода була така, років п'ятсот тому.

- Добре, я подивлюся, що вийде з тебе, Пот, а тоді подумаю. – посміхнувся Сел.

Пластичну операцію зробили і Поттер, і Селбіт, і навіть Боррет. Це було просто. В медпункті є медичний робот, який може робити нескладні операції. (На Землі, звичайно, такі операції робить досвідчений хірург, але тут це не складно). Для початку потрібно повідомити роботу що ти хочеш правити. Потім сідаєш в крісло і робот сканує потрібну ділянку тіла, в їхньому випадку обличчя. Після цього підбирає варіанти які можна отримати при операції. Вибираєш що тобі подобається. Тебе просять пройти в кімнату поруч. Там ти приймаєш ванну, переодягаєшся в якийсь балахон, лягаєш на кушетку і засинаєш. Напевне ванна містить якийсь снодійний інгредієнт, тому що відключаєшся дуже швидко. Прокидаєшся на тій же кушетці з думкою, що пластичної операції не було. Але проходиш у ванну і з жахом виявляєш, що ти інша людина, саме така, на яке було замовлення. Видно тільки червоні сліди і легкий біль при міміці, які через два-три дні проходять.

Такі почуття були у Ксайда. Найбільше змін робив Поттер, який зробив більшими ніс, очі й рот, бо вони в порівнянні з тілом і головою були дуже маленькі. Операція тривала найдовше - близько чотирьох годин. Але він помітно покращав. Та що там покращав - став красенем. Це штовхнуло Селбіта на операцію. Після операції Ксайд став красивішим, і то на багато, тому що прибрав товсті щоки, подвійне підборіддя, зробив тонший ніс, трошки збільшив розріз очей, коротше красень. І якби не трішки повненьке тіло, то він би був гарніший за Поттера. Але над тілом треба було працювати в тренажерному залі. Сел над цим працював і досяг непоганих успіхів – скинув живіт, став більш підтягнутий. Але наразі по красі рельєфу м’язів Поттер був попереду. Побачивши як хлопці погарнішали, Боррет теж вирішив стати молодшим.

Але це дрібниці в порівнянні з операцією, що була потрібна для зміни біоданих. Тресан запропонував вдосконалити тіло корисними імплантами, зростивши їх з нервовою системою. Поттер вирішив зробити себе сильнішим та зміцнити м'язи. Він і так мав велику силу, але в порівнянні з міцністю кісток, це було мало. Тому вони з Борретом розробили спеціальний механізм, який кріпився в спині та підключався до нервових закінчень для управління.

Принцип дії запозичили в розсувних дверях станції, де використовувалися дві пластини спеціальних металів - одна кріпилася до підлоги або стіни, інша - до дверей. Коли на одну з пластин подавали заряд, друга від'їжджала в бік. Чим сильніший заряд, тим більше відхилення. Виявилося, і це найголовніше, що метали були повністю сумісні з організмом Поттера. Для живлення створили мініатюрну енергетичну камеру. Це була складна задача, тому що, по-перше, потрібні малі розміри, по-друге, потрібна повна ізоляція енергії, а по-третє, потрібний маленький комп’ютер, який би автоматично підключав енергетичну камеру до найближчого джерела енергії, будь то зірка чи місцева розподільна станція. І все це потрібно зв’язати з мозком Поттера.

На розробку пішло два тижні, і це при тому, що був задіяний центральний комп'ютер станції, який все промоделював і провів розрахунки. І добре, що ці розрахунки виявилися позитивними. Бо при негативних результатах нічого б не робили. Ще була складна операція. Складність полягала і в кріпленні пластин до хребта так, щоб вони не впливали на гнучкість, і в розміщенні енергетичної установки, щоб вона не впливала на органи, але найскладнішим було вживляння спеціальних волокон в м'язи і їхнє кріплення до кістки.

Загалом операція тривала п'ятдесят дві години, або десять днів, по п'ять годин на день. Асистентом був Ксайд, який на першій операції знепритомнів. Але виходу не мав, тому прийшлося освоїти цей вид праці.

Після завершення циклу операцій Боррет сказав, що Пот божевільніший ніж Друв, але найбільш божевільним є він сам, тому що вплутався в авантюру, яка може коштувати Поттеру життя. Той у цей час був у відновлювальній камері, яка сприяла регенерації організму.

Минуло два тижні, а Хаб все ще був непритомний. Це дуже непокоїло Селбіта і Боррета, хоча всі показання апаратури були чудові, та й на вигляд він був здоровим. Але те, що не приходив до тями, було не нормально. Тресан знову і знову згадував всі деталі операції і жодних похибок не знаходив. Він провів повне обстеження організму і тести показали, що камера регенерації вже не потрібна. Пот був і далі непритомний. Порадившись з Ксайдом, вони вирішили виймати Поттера з камери і спробувати привести до тями.

Поттера помістили в лазареті. Тресан пішов в бібліотеку шукати схожі випадки, а Селбіт пішов поспілкуватися з комп'ютером. По розрахунках відправлений корабель вже мав знаходитися на орбіті планети, яку вони умовно назвали «Таємничою». Дійсно, Елегант кружляв навколо Таємничої і вже почали приходити перші повідомлення.

Сел дорогою назад зазирнув в кімнату де лежав Хаб. Яке його було здивування, коли він побачив Поттера, що сидів на ліжку. Виглядав здоровим та відпочивши. Ксайд покликав Боррета.

- Мене вже прооперували? - Запитав Пот.

- Так, цю частину роботи ми зробили. - відповів Сел.

– А ще яку треба зробити?

- Перевірити твої мізки.

- Я що, виглядаю на божевільного? –злякався Пот.

- Ні, я пожартував. – посміхнувся Сел.

- Дурні в тебе жарти. Щось пішло не так?

- Ти довго не приходив до тями.

- Як довго?

– Дванадцять днів.

- !!!

- І не дивись на мене так, я не жартую.

- А я то думаю, що за дурниці мені так довго снилася. Скільки часу пройшло від початку операції?

В цей час зайшов Боррет.

- Про який сон ви говорили?

- То мені дурниці снилися. - відповів Хаб. – не звертайте уваги.

- Ти бачив сни? - здивувався Трес.

- Так. Це що, погано?

- Ні, добре. Просто чудово! Мені треба дещо перевірити.

Він вийшов.

- То скільки часу минуло?

- Здається, двадцять три дні. - відповів Сел.

- Ти жартуєш?

- Ні, цілком серйозно. Більше трьох тижнів.

- Чому так довго?

- А що ти хотів? Це не зуб вирвати. Ми ще толком не знаємо чи все пройшло вдало. Ти як себе почуваєш?

Поттер порухав руками, ногами, плечами.

- Щось мене все болить.

Увійшов Боррет.

- Болить, кажеш? Це добре. А як самопочуття?

- Легка слабкість у всьому тілі.

- Встати на ноги можеш?

- Можу… мабуть. - Пот обережно пройшовся.

- Ну як? - звернувся Ксайд до Боррета. - З ним все гаразд?

- Можу вас, колега, привітати з нашим великим успіхом. Це перемога. Таку складну операцію звичайне тіло не витримає, особливо ту кількість сторонніх матеріалів, яку ми імплантували.

- Тож Пот тепер супер людина? - посміхнувся Ксайд.

- Ну, щодо цього я не знаю. – зітхнув Трес - Цілком можливо, що прилади не працюють.

– Як це не працюють? - обурився Хаб. - Мене що, нашпигували залізом для ваги?

- Ні звичайно, але треба все перевірити. – заспокоїв Трес.

– Тоді перевіряйте. – Пот рушив до дверей. – куди йти?

- Хвилинку, ти щойно отямився. Потрібно кілька днів на повне відновлення функцій організму. Тож чекай.

- Трес, ви знаєте чому він так довго не приходив до тями? - Запитав Селбіт.

- Так, знаю. – відповів Боррет - Він спав. До речі, з твоєї вини, Сел. Треба було зняти прапорець з пункту «снодійне».

- Який прапорець? Яке снодійне? – не розумів Пот.

- При поміщенні в камеру регенерації, на комп'ютері висвічується таблиця з переліком препаратів які будуть вводитися для підтримки організму. В окремому рядку знаходиться пункт «снодійне» і навпроти якого стоїть відмітка, тобто галочка. Якщо вона є то снодійне вводиться постійно, якщо ні то лише у певні години для забезпечення сну. Я тобі, Сел, казав прапорець прибрати, тому що потрібно було знати коли Поттер оговтається. А так він мав здоровий двотижневий сон. Згідно показників медичних приладів ти повинен був встати з ліжка півтора тижні тому.

- Подумаєш. – розвів руками Сел. - спав трохи довше. Нічого не сталося.

- Як це трохи довше? - обурився Хаб. - Півтора тижні, це мало?

– Не дуже багато, були випадки, що люди спали роками. - Виправдовувався Ксайд. - А ти якихось півтора тижні. Трес, скажи, що йому це пішло на користь.

- О так, Поттер, ти відпочив на тиждень в перед. Це точно. - Підтвердив Боррет.

- Бачиш, а ти обурювався. - посміхнувся Сел. – просто я не зрозумів значення «прапорець». Треба було казати «галочка».

- Та за цей час можна було багато чого зробити. - не вгавав Хаб.

- Нічого, тепер наздоженеш. – по діловому промовив Сел - Можеш не спати ночами. Ти пам'ятаєш, що ми послали корабель? Перші кадри з орбіти прийдуть днів за чотири. Повідомлення вже почали надходити.

- Він що, вже долетів? - Поттер красномовно глянув на Ксайда. - А, ну так, часу пройшло достатньо. Може я вирушу на планету?

- Ні. Потрібно зробити повне обстеження організму. – заперечив професор. - Тільки після цього можна приймати рішення. Це займе ще тижнів зо два.

- Пот, можеш знову спати. – Сел поплескав Поттера по плечі.

– Він не засне. – промовив професор.

- Звісно, він тільки що проснувся. - Погодився Ксайд.

- Він і вночі не засне.

- Це чому? - Здивувався Хаб.

- Тому що твій з Ксайдом організми мають здатність до накопичення. Ви вже знаєте, якщо багато їжі то стаєте більшим. Те саме зі сном. Якщо багато спати, він накопичується. Тож зараз ти кілька днів не зможеш заснути.

- Ну, друже, дякую. – Поттер повернувся до Селбіта. - Услужив ти мені. Дуже, ну дуже вдячний.

- Пот, вибач, я не навмисне. - виправдовувався Сел.

- А я зроблю щось навмисне. - Чи то жартома, чи серйозно промовив Пот. - І помста моя не за горами.

- Не тільки Селбіт винен, - заступився Боррет, - тут і моя вина теж є. Я мав би все перевірити. Тож винні ми обоє.

Зранку всі зібралися в їдальні. Як і говорив професор, Поттер вночі не зміг заснути. Він почувався добре, хіба ще трохи боліли руки і спина. Але це наслідок адаптації сторонніх тіл в його організмі. Поки адаптація не завершиться, можливості Поттера випробовувати не можна.

За сніданком Ксайд виявив бажання вирушити в зовнішній світ за інформацією. Своє рішення він аргументував тим, що Поттер ще не може, Боррету взагалі не можна, а він цілком придатний для цього. Друзі спочатку заперечили, але аргументи Селбіта взяли гору. Вирішили, що Селбіт вирушить у який не будь віддалений світ на периферії і привезе інформацію з новинами останнього року. Газет в них, як таких, не було. Всі новини були в мережі і все що потрібно було це підключитися до чогось загальнодоступного та зчитати на носій інформації. Тресан довго вибирав світ куди можна було б відправитися, і нарешті вибрав не гуманоїдний куточок всесвіту. Вибір ще був підкріплений тим, що в цьому світі не потрібен допуск на переміщення. У багатьох не гуманоїдних світах, та й деяких людських, допуск не практикувався.

Він показав як виглядають представники цієї раси: висотою людського зросту, без волосся. Мають голову, дві руки, дві ноги, два ока, рот. Голова схожа на гладке, циліндричної форми поліно, на якому розташовані рот і вище два ока, що дивилися в різні сторони. Шиї не мали, але розміщення очей давало огляд більш ніж двісті градусів, а гнучка талія збільшувала його до більш ніж чотирьохсот. Руки та ноги такі як у людини. Також одягалися як люди. Єдиною відмінністю були головні убори, які мали вигляд крислатого капелюха, з якої звисала сіточка. В них шкіра голови була дуже чутлива і заміняла ніс та вуха, а так як на планеті було безліч комах, які їх діставали, то потрібний був захист. Планета називалася Япіті.

Розвиток їх був високий. Вони мали торгові контакти з людством і не претендували на переселення до іншого всесвіту. Самі по собі вони були не агресивні, дуже повільні і терпимо ставилися до представників інших рас. Боррет вирішив, що навряд чи можуть бути якісь неприємності для них на цій планеті. Ксайду підібрали одяг та начепили капелюх з сіточкою і він вийшов схожим на бджоляра. Це виглядало досить смішно.

Ксайд ступив на хитку конструкцію, яку довелося зробити в приймальному бункері заводу синтезу матерії для того, щоб дістатися камери пересилки. Завод вимкнули до закінчення місії. Вирішили, що якщо протягом чотирьох годин він не повернеться, за ним вирушає Пот. Звірили годинники і Сел ввів координати. Також він запам'ятав координати для повернення назад. Засвітилося світло і Сел пропав.

Розділ 9

Ксайд перемістився на планету. Підйомник повільно підняв його в зал повний різнокольорових капелюхів. Деякі капелюхи були закриті вуалями і сіточками. Багато було без головних уборів. Найперше, що відчув Сел, це не зрозумілий страх від того що ніколи не бачив нічого подібного. Він був шокований видом істот. Здавалося, при такому вигляді вони повинні бути потворні. Але ні, в них була дивна краса. Вони мали тонкі талії, гнучкі руки, їхні рухи були повільні та граціозні. Як і в людей одні були красивіші, інші менш красиві, але зразу кидалося в очі те, що це розумні істоти.

Ксайд швидко себе опанував і так само не поспішаючи пішов шукати інформацію. При виході з будівлі побачив кіоск де можна було записати на свій носій літературу чи відео. Сел дав носій і попросив записати йому міжнародні новини за десять місяців. Носій взяли і сказали прийти за пів години. Селбіт мав час щоб роздивитися. Він пройшовся по холу, заглянув в кафе. Пройшов в зал очікування де були зустрічаючі та подивився на тих, що прибувають і відбувають. Все як на станції пересилки, яку він бачив коли тікав.

Сел знайшов панель замовлень і попросив останні новини. В голові відразу виникли різні картинки і текст з місцевих новин. Далі Сел попросив міжнародні новини. З'явився текст про зустрічі глав планет, новини спорту, культури. З'явилося повідомлення, що людська раса здобула чергову перемогу в битві з не гуманоїдною расою. Декілька разів згадувався генерал Ракс, який бував то в одному, то в іншому місці. Згадувалися прізвища, не відомі Селбіту. Також було повідомлення про те, що надалі не відомо місце перебування трьох небезпечних злочинців всесвітнього значення, які обманним шляхом захопили тіло керівника ІО Друва і співробітника ІО Дублота. Далі йшло повідомлення, що якщо будь-яка раса або її представник нададуть відомості по цій справі, то ця раса, нехай навіть вона буде не гуманоїдна, стане повноправним членом союзу рас, які мають право першими покинути всесвіт при загальній імміграції. Крім того обіцяли багато благ і привілеїв. Селбіт запросив новини тижневої давності і знову було повідомлення про втікачів та обіцянку благ.

Це не подобалося Ксайду. Він вернувся до кіоска, забрав носій інформації і пішов до зали пересилки. По дорозі зауважив, що з'явилося більше охоронців. Одіті були в мундири і без вуалей на капелюхах. В руках тримали довгі жердини. Стояли по двоє або по троє і спостерігали за тими, хто проходив. Деяких просили зняти капелюхи.

Селбіт зрозумів, що втрапив в халепу. Йому стало погано. Ноги затремтіли, спина вкрилася холодним потом, а лоб став гарячим. Серце шалено калатало. Його шукали. Він зупинився біля великого табло і почав себе заспокоювати. Зробив кілька глибоких видихів, змусив серце битися повільніше. Ніяких агресивних дій охоронці не робили, тільки вдивлялися в перехожих, іноді просили зняти капелюх. Йому потрібно було пройти з холу до зали кабін пересилок. Але біля проходу стояли охоронці. І хоча двері були широкі, непомітно прошмигнути не вдасться.

Трохи заспокоївшись, Сел вирішив діяти за обстановкою. Глянув на годинник, скільки він тут знаходиться – близько півтори години. Далі вирішив по спостерігати за охоронцями і кого перевіряють, благо народу було багато. Вони зупиняли тих, хто жваво рухався чи хто робив швидкі рухи. І не звертали уваги на повільних. Ксайд дуже повільно попрямував в бік проходу. Якнайбільше витягнув голову і опустив плечі, зафіксувавши при цьому всі рухи головою – адже япетяни не мали шиї. Йти вирішив якомога ближче до охоронця, щоб в разі чого можна було вихопити жердину. Подумки почав голосити, що він бідний і старий, якого доля змушує так далеко їхати, що з його хворим тілом це робити не легко. І що ви думаєте - спрацювало. Завдяки тому, що його мозок міг транслювати зорові образи, виходило, ніби він говорить їхньою мовою. Природно, що ніхто і подумати не міг, що іноземець може так без акценту говорити. Сел пройшов без перешкод.

В залі пересилок знову халепа, бо біля кожного витягу знаходилося по охоронцю. Всіх просили знімати капелюхи. Селбіт зупинився біля стіни, щоб трохи заспокоїтися. Як тут бути? Нічого не вдієш, треба імпровізувати. Ксайд вибрав найменшого охоронця і попрямував до нього. Повільно, дуже повільно підходив, «голосячи» на свій старий вік. Підійшовши до охоронця, і не чекаючи поки той скаже зняти капелюх, попросив допомоги. Приблизно це виглядало так:

- Я вітаю ваш вік, високоповажний. – сказав охоронець.

- Дитя моє. - відповів Сел. - Допоможи немічному, тяжкохворому старцеві набрати адресу куди я мушу вирушити. Мої руки не хочуть більше служити, а ноги слухатися. Я був би дуже вдячний за це.

- Я з радістю готовий це зробити. Називайте координати.

Ксайд почав називати цифри, а охоронець вводити. Сам він цього зробити не міг, бо руки б його видали, і було дуже доречно що це зробив охоронець. Перша половина була зроблена. Як бути далі? Тим часом охоронець попросив його зняти капелюха. Сел вдав що не почув, продовжуючи причитати, але охоронець знову попросив зняти його капелюх, загороджуючи шлях на підйомник. Сел промовив що йому, молодому, не сподобатися вигляд його голови, тому нехай він просить зробити це когось молодшого. Але той наполягав, мотивуючи тим, що в нього така робота і він не винен. Ксайд почав тягнути руку до голови і ніби ненароком заточився та впав на охоронця, штовхнувши його на підйомник. Витяг зреагував на вагу і почав опускатися. Охоронець швидко вискочив, але підйомник продовжував опускатися в низ. Залишалося зістрибнути і ступити в кабіну пересилання. Ксайд почав вибачатися і продовжувати нарікати на своє хворе тіло. На цей концерт почали звертати увагу інші охоронці. Сел знову почав підносити свої, вже тремтячі руки, до голови щоб зняти капелюх, оступається і падає в низ. Він скотився з підйомника, який зреагував на вагу і почав підніматися. Вдарився Сел добряче. Навіть померкло в очах, адже висота близько трьох метрів. Охоронець зойкнув і щось закричав. Селбіт повільно зі стогонами піднявся, зображуючи старця, проте нерви не витримали - схопився і в два стрибки опинився на платформі камери пересилання. Світло навколо нього почало струменіти, ставати більш щільним. Ксайд вже почав відчувати полегшення, як раптом все зникло, а він залишився стояти там де стояв - переміщення не відбулося.

В це важко було повірити, та й не хотілося вірити, але він далі був в небезпеці. І це була реальна небезпека яка може коштувати йому життя. Що робити? Як бути? Він ніколи раніше не потрапляв в такі ситуації. Страх змінила розгубленість. За нею з'явилася апатія, сонливість, ніби організм намагався таким чином відійти від дійсності. Але щось треба було робити. Сел озирнувся навколо - кімната площею приблизно дванадцять квадратних метрів, в одній половині піднятий вгору витяг, в іншій платформа камери пересилання. Ні дверей, ні вікна, нічого. Він опинився в пастці. Навіщо поспішив, чому не продовжував вдавати старця? Адже охоронець на верху міг нічого й не запідозрити. А він так себе безглуздо видав. То все нерви. З такими нервами йому треба сидіти вдома, а не вештатися по чужих світах. Так ні, захотів бути хоробрим, захотів довести, що нічого не боїться. Ось тобі результат. Незабаром увірветься дюжина охоронців і все. Як безглуздо так ні за що пропасти. Адже він нічого поганого не зробив. Яка іронія долі. І навіть могили не буде, бо тіло заберуть, а його життя погасять як свічку. Хвилину, якщо тіло заберуть, значить його не вбиватимуть. Його спробують взяти живим. А це дає додатковий час. Для чого? Що можна зробити? Може спробувати їм все пояснити? Але кому? Солдату? Так йому байдуже, він на роботі. Начальнику чи представникам уряду? Але в них зовсім інші цілі, вони хочуть врятуватися з цього вмираючого всесвіту. І вони, навіть знаючи що він не винен, все одно його видадуть. Особливо його. Адже він в тілі керівника ІО.

З роздумів Селбіта вивів охоронець, який з'явився ні звідки і блискавичним рухом жердини вдарив його під коліна. Селбіт як підкошений впав на підлогу. Охоронець ще раз вдарив по ногах. Від болю Ксайд знепритомнів. Правда швидко прийшов до тями, бо все ще лежав на тому місці, де впав. Біля нього розмовляли двоє.

- Йди скажи, що я його знешкодив. – сказав той, що напав – Я покараулю. І нехай прийдуть з ношами. В нього можуть бути зламані ноги.

Охоронець зник в проході, який незрозуміло звідки взявся. Сел прийшов до тями остаточно. Обережно поворухнув пальцями ніг і відчув, що рухаються. Значить ноги в порядку. Біль ще була достатньо сильною і вона розлютила його. З якого дива цей поліноголовий дозволяє собі з нього знущатися? Він що, його тато? Ні, це так не можна залишити. Ксайд блискавично схопився на ноги і з усієї сили заїхав рукою йому в око - охоронець стояв боком, і його око було навпроти. Той не встиг навіть зойкнути, як був збитий з ніг. А Сел, не даючи йому схаменутися, ще раз ногою, заїхав по його лисій голові. Переконавшись, що охоронець відключився, Ксайд взяв ціпок і зазирнув в двері. Нікого не було видно. Великий зал був заповнений шафами з апаратурою. Сел обережно вийшов і пішов в бік дверей, які виднілися в просвіті між шафами. Дійшовши до дверей, він знову обережно виглянув і побачив в кінці коридора охоронця зщо чекав ліфт, того самого, що пішов за ношами. Як добре, що вони такі повільні. Потрібно якось увімкнути камеру пересилки. Він роздивився палицю що тримав в руках - це була свого роду зброя. На рукоятці мала кнопку і перемикач. Натиснувши на кнопку Сел побачив електричний розряд, який струменів по палці. Він обережно пішов між шафами. За кілька поворотів Селбіт почув голоси і біля стіни побачив ще двох охоронців. Вони теж щось зауважили, бо замовкли і розвернулись в його бік. Сел завмер за шафою. Ті повільно рушили в його сторону. Коли один з них показався в проході, Ксайд з усієї сили вдарив його по голові і вискочив на зустріч іншому. Перший охоронець звалився як мертвий, але другий торцем жердині заїхав Селбіту в груди. Ксайда відкинуло на шафу і від болю померкло в очах. Та він не дозволив собі знепритомніти і вчасно відскочив в бік. Ще один удар жердиною пройшов в шафу. Селбіт з усієї сили вдарив охоронця по ногах, і той звалився на підлогу. Сел розмахнувся щоб вдарити, але в останній момент зупинився, затримавши палицю біля самої голови. Охоронець від страху став попелястим.

- Один звук, - сказав, а вірніше подумав Ксайд, - і я зроблю з тобою те саме, що й з ним. Зрозумів?

Він показав на закривавленого япітянина, що лежав без свідомості. Охоронець широко розплющеними очами дивився в різні боки, але Селбіт не хотів з'ясовувати, куди той дивиться.

- Знаєш як увімкнути камери пересилки? Говори, тільки тихо.

- Так. – прошепотів він.

- Пішли включиш.

Ксайд підняв охоронця і майже потяг його за собою, бо той ледве йшов. Під уважним наглядом Селбіта та електричної палиці той відкрив дверцята щитка енергетичної установки і клацнув перемикачами. Переконавшись, що шафи загули, Ксайд заїхав охоронцю в голову, вклавши всю силу. Той звалився на підлогу, а Сел що духу побіг в свою кабіну. Та на повороті він ніс в ніс зіткнувся з ще одним охоронцем, який одразу вдарив Ксайда. Сел відбив палицею удар, і вдарив охоронця в районі шиї якби вона в них була. Охоронець впав, але Ксайда збив з ніг інший охоронець, якого він і не бачив. Сел впав навколішки. Охоронець вдарив по спині. Від болю потемніло в очах. Це придало сили та підняло Ксайда на ноги. Його охопила така злість, що він, незважаючи на ще один удар, розніс охоронцю голову. Селбіт помчав до кабіни пересилки. Цього разу йому вже не заважали. Він забіг в камеру і стрибнув на платформу. Заструменіло світло, стало густим і на мить Сел відключився.

Селбіт опинився в знайомій камері пересилки рідної станції. Сили його покинули і він впав Поттеру на руки. Той його заніс в житлову частину, поклав на ліжко і покликав Боррета.

- Що трапилося? – перелякався професор - Сел, що з тобою?

Ксайд тільки стогнав. Тресан відсторонив Поттера і зайнявся пацієнтом. Подивився в око, помацав пульс, полапав чоло. Збігав в медпункт, приніс якийсь прилад та поводив над Селбітом. Знову помацав пульс.

- Що з ним? – також злякано спитав Поттер.

- Все ніби гаразд. Пульс прискорений, видимих пошкоджень немає, але він в шоці. Дуже дивно. Що ж його так перелякало? Я йому дам заспокійливе, хай спить. Подивися в кишенях, чи є носій інформації.

Поки Пот шукав в кишенях, Трес зробив ін'єкцію і вони пішли перевірити вміст носія. Виявилося, що після зухвалого викрадення тіла керівника Інституту Охорони, керівником став генерал Ракс. І хоча закони забороняють військовим займати відповідальні цивільні пости, був зроблений виняток. Генерал всіх налякав інвазією злої та небезпечної раси з іншого всесвіту. Два представники цієї раси разом з відомим вченим, який зрадив їхній всесвіт, зробили безпрецедентне викрадення першої особи наймогутнішого народу. Тому з метою захисту їхньої раси від можливої агресії, пост дали генералу. Він пообіцяв захистити та знищити планету де живе агресивна нація. Ракс пообіцяв якнайшвидше знайти викрадачів і повернути викрадені тіла власникам.

Фосорка, з вини якого сталося викрадення, звинуватили в халатному ставленні до своїх обов'язків. Його позбавили звань і заслуг, звільнили з посади в ІО, та заслали в якийсь віддалений світ відбувати покарання. Яким чином було зроблено викрадення і за яких обставин не писали.

Також було безліч повідомлень про повстання негуманоїдних рас що були не задоволені політикою ІО. На відміну від попереднього керівника, який намагався залагодити такі питання економічними санкціями, теперішній застосовував санкції військові. Він мотивував своє рішення тим, що йому ніколи возитися з нижчими расами, які і так помруть разом із всесвітом. І якщо вони не хочуть чекати свого природного кінця, то він їм в цьому допоможе. Тому всього за півроку свого правління він вже мав чотири осередки військових дій в різних частинах всесвіту. Крім того, назрівало ще кілька схожих конфліктів. Давалася взнаки його некомпетентність в справах управління ІО, який на даний час вже перебрав майже всі функції з управління гуманоїдними світами. Ну, може і не у всьому всесвіті, але в центральній, найбільш розвиненій її частині точно.

Проте в останні місяці політика правління Ракса трохи змінилася. Все частіше згадувалося про пошуки нових альтернативних джерел енергії, які дадуть можливість врятуватися всім. Також посилилися пошуки зниклих викрадачів. Повідомлення, яке читав Ксайд на планеті Япіті, стало зустрічатися дедалі частіше. За припущенням Боррета, напевно, якимось чином знайшли можливість витягнути Друва з біоконтейнера, бо був дуже схожий почерк ведення політичної гри.

Все це означало, що над ними знову нависла смертельна загроза. Стан Ксайда підтверджував це. Поттер і Тресан перевірили стан захисного поля станції, та відновили автоматичне пересилання щоб ніхто не міг до них пробратися. Тим часом Ксайд прокинувся і вже міг нормально розмовляти. Він все розповів про те, що трапилося. Трес був вражений, а Пот налаштований скептично.

- Кажеш поклав п'ятьох? - З вданою серйозністю перепитав він.

- Так, п’ятьох. - Сел не зауважив сарказму. - здається, я двох вбив. Боже мій, я тепер вбивця. Мої руки заплямовані кров'ю. Оо! Мене зараз знудить. Ні, не розпитуйте мене про це, мені погано.

Він прошкутильгав в туалет.

- Як грає, га? – Хаб глянув на Боррета. – Талант. Талантище. Які слова, яка міміка, натуральний біль. А хода? Ви бачили, яка хода? Так пройтись не зможе навіть справжній актор. Знаєте, Трес, я навіть трохи заздрю, що так не вмію. Тихо, він повертається. Дамо йому можливість дограти. Таланти треба заохочувати.

Сел ледве вийшов з туалету. В дверях зупинився і простягнув руку:

- Допоможи мені, друже. – звернувся він до Поттера поглядом повним страждань. - Як я шкодував, що тебе не було, Пот. Ти зміг би з цим впоратися краще. Ти б не допустив кровопролиття. А мої нерви не витримали. Це диво, що я врятувався. Обережно на руку, вона дуже болить. Док, у вас немає нічого болезаспокійливого? Мені дуже погано. Мучить не тільки фізичний біль, а й на душі гидко. Поттер скажи, ти вбивав когось?

- Якщо чесно, то ні. Але, може, ти теж нікого не вбив? Може, тобі здалося?

- Ні, не здалося. Я бачив на власні очі кров, яка… Ні, мені знову погано. Я не можу про це говорити. Професор, дайте що не будь від болю. Рани дуже болять.

- В тебе що, навіть рани є? – усміхнувся Хаб.

- Не знаю. Напевне. Сильно болить. - знову не зауважив сарказму Сел.

- Може глянемо. А раптом це небезпечно? – насміхався Пот.

– Добре. Допоможи зняти сорочку.

Поттер підморгнув Боррету, який розгублено спостерігав за діалогом і не міг зрозуміти розіграш це чи ні. Він навмисне дуже обережно почав знімати з Ксайда одяг. Яке ж було його здивування, коли на тілі Селбіта виявилися темно-сині смуги синців.

- Так це що, правда? - здивувався Хаб.

- Що правда? - Не зрозумів Сел.

- Вся твоя розповідь про напад.

- Ні, я сам себе понівечив, щоб тебе дурити. - Огризнувся Ксайд.

Боррет теж був здивований побаченим. Він подивився на синці і сказав:

- Знаєте, ми в дуже великій небезпеці, якщо навіть такий мирний і повільний народ як япетяни на нас полюють. Пот, веди Ксайда в медпункт, я оброблю рани. Там же обговоримо, що робитимемо далі.

В медпункті Боррет помазав побої, наклав пов'язки, зробив ін'єкцію, і Селбіту полегшало.

- Пот, наш захист надійний? – спитав професор.

- Так. А що?

- Нічого, я просто питаю.

- Ти боїшся, що можуть бути гості? - Запитав Хаб.

- Не знаю.

- Вони, напевно, знають наші координати. – сказав Сел.

- Може бути. - відповів Трес.

- Точно знають, адже все реєструється. – буркнув Пот.

- Сел, - спитав Боррет, - енергію вимкнули після того, як були введені координати, так?

- Так.

- І її не було близько десяти хвилин?

- Мабуть, більше. - відповів Ксайд.

- Тоді все залежить від того охоронця, який вводив координати, вірніше від його пам'яті. Адже механізм реєстрації який? Вводяться координати, вони потрапляють в комп'ютер який обчислює напрямок переміщення і кількість енергії, яке потрібно для цього. Дані про енергію пересилаються в обслуговуючу станцію, а напрямок орієнтує канал пересилання. Якщо відбувається пересилання, координати переписуються в банк даних, очищаючи пам'ять комп'ютера для нових даних. Коли було вимкнено енергію, пам'ять автоматично очистилася. До речі, звідки ти знав, що налаштування системи збережуться?

– Я й не знав. - відповів Сел. - Я тільки хотів якнайшвидше забратися звідти.

- А чи не могли ці координати записатися в банк даних до того, як вимкнули енергію? - Запитав Хаб.

- Ні, це завжди робиться після, за фактом самої пересилки.

- А за кількістю енергії та напряму не можна вирахувати координати? - Запитав Селбіт.

- Можна, але після того як відбулося пересилання, напрямок автоматично повертається в так зване нульове положення, від якого вираховуються всі координати. А кількість енергії без напряму нічого не означає, тому що помилка навіть в одну мільйонну частку відсотка призводить до похибки в десятки, а то й сотні світлових років – залежно від відстані. Але якщо наші координати запам'ятав охоронець, то гості до нас з'являться напевно.

- І як швидко можна їх чекати? - Запитав Поттер.

- Найближчим часом. Повідомити, що в них побував Ксайд, тобто Друв, можна було одразу як тільки його засікли, хоча думаю що вони зробили це після його втечі. Пот, як ти думаєш, скільки потрібно часу, щоб відреагувати на сигнал тривоги?

- У нас в підрозділі щоб зібрати загін солдат йшло приблизно пів години, якщо полк не знаходився в бойовій готовності. І хвилин десять при бойовій готовності. - відповів Хаб.

- Як я зрозумів, - втрутився в розмову Сел, - тут вже би мали бути гості, вірно?

- Так. – погодився Трес.

- Отже, нас поки що не вирахували. - підбив підсумок Поттер. - Але як засікли Ксайда?

- За його біоданими. Він потрапив під сканер і цього достатньо. – відповів професор.

- Що робити далі? - спитав Сел.

- Полікуємо твої рани – відповів Боррет. – протестуємо можливості нашого супермена, він вже достатньо зміцнів. А над нашими подальшими кроками я ще подумаю. Ви також можете над цим поміркувати. Сел, йди відпочивати. А ти, Пот, перевір наш захист. Я в лабораторію.

Пройшов тиждень. Селбіт за цей час повністю зміцнів. Та й слідів від побоїв майже не залишилося. Тільки завдяки будові його тіла, особливо міцним кісткам, він зміг витримати удари і не мати переломів. Палка, яку захопив із собою Сел, не тільки била током, вона ще в момент удару виробляла додатковий імпульс, який посилював удар в кілька разів. Його можна було регулювати за допомогою перемикача. На палиці, яку захопив Селбіт, перемикач був встановлений в максимальне положення. Не дивно, що на ньому були такі страшні синці. Напевне охоронці мали наказ затримати Ксайда незважаючи на ушкодження, аби був живий.

Тестування можливостей Поттера були вдалими, хоча мали одну проблему. Запуск енергетичної установки пройшов нормально. Вбудований мікрокомп'ютер чітко визначив де знаходиться найближче джерело енергії та без проблеми підключився. Після підключення сила Поттера стала просто гігантською. Він легко піднімав всі важкі предмети що були на станції. Зігнув шматок залізничної рейки. Одягнувши спеціальні рукавиці, які мали пластини з напиленими на них шаром матеріалу, що використовувався в платформах камери пересилання, і який мав не тільки жахливу вагу, але й величезну міцність, Поттер зміг пробити монолітну залізобетонну плиту товщиною дванадцять сантиметрів. Можливо, Пот міг би пробити і більшу товщину, але не вистачало ваги його тіла. Ця частина тесту пройшла успішно.

Проблема була в іншому - не можна було вимкнути енергетичну установку щоб повернутися до нормального стану. Тільки повністю відключивши енергетичну установку станції, вдалося відключити Хаба від енергії. Добре, що не підключився до енергії простору.

Бути постійно підключеним до джерела енергії для Поттера було безпечно, але для навколишніх предметів це мало катастрофічні наслідки. Доводилося бути дуже обережним, щоб щось не поламати, а це не завжди виходило.

Програмними методами «поломку» Поттера усунути не вдалося, тому довелося робити хірургічне втручання. Виявилося, що одне з волокон перетиснуло нерв який був з'єднаний з вузлом відключення енергії – імпульс не доходив. Через тиждень, коли Поттер знову був готовий до тесту, підключення та відключення пройшло без проблем.

Прийшли зображення планети Таємничої які виявилися дуже цікавими. На зображеннях виднілися нерівності, які мали підозріло правильні форми будівель. Що це за споруди сказати важко, бо зйомки велися у тьмяному інфрачервоному світлі. Але що це не природні утворення, не викликало жодного сумніву. На Елегант була надіслана команда наблизиться якомога ближче і освітлити поверхню. На відповідь знову доведеться чекати місяць. Поттер висловив готовність туди вирушити і дізнатися, що це насправді. Проте і Боррет і Селбіт запротестували, тому що єдиним, хто міг реально протистояти в разі нападу, був Хаб. Вони настояли почекати і переглянути результати зйомок та сканування для виявлення можливої небезпеки. Хто його знає, що ховає в собі цей астероїд? Поттерові довелося змиритися.

Ксайд також зважився на імплантацію приладів, які були в Поттера. Боррет подумавши, погодився.

- Якщо організм Поттера все це витримав, то чому не зробити те саме і з Ксайдом? - Аргументував свою згоду він. – Ще одна мега людина не зашкодить. Натомість посилить оборону.

Те, що їх рано чи пізно знайдуть, ніхто не сумнівався. Тому приготування приладів для імплантації почали відразу, як тільки вирішили. На це знадобилося всього кілька днів, благо креслення та досвід вже були. Операція тривала майже той самий час, що й попередня. Селбіту імплантували ще два додаткові пристрої, які були розроблені професором вже давно. Один дозволяв бачити як в інфрачервоному, так і в рентгенівському випромінюванні, а інший дозволяв встановлювати зв'язок з комп'ютером і подібними приладми на відстані. Пристрої Боррет розробив безцільно, просто як вдосконалення своєї майстерності.

Приймальні елементи були вбудовані в кінчики пальців і долоні рук Ксайда. Вказівний палець і мізинець бачили в інфрачервоному діапазоні. В двох середніх був зв'язок з комп'ютером. В долоні були датчики, що вловлювали рентгенівське випромінювання. Вони були настільки чутливі, що випромінювання, яке було у вигляді фону, цілком вистачало для перегляду.

Хоча організм Селбіта мав чудові можливості до самовідновлення, особливо якщо це підкріплювалося посиленим харчуванням, до того моменту, коли можна було проводити випробування, пройшло більше місяця. Випробування пройшли успішно, все працювало чудово, і тепер Ксайду не потрібно було йти до комп'ютера, щоб з ним поспілкуватися - він це робив з будь-якого місця на станції.

Поттер тим часом зробив для себе і для Селбіта пристосування, що давало можливість захистити тіло від механічного впливу. Це був спеціальний матеріал, який Пот зіткав з дуже тонкого дроту, який в свою чергу був покритий дуже тонким шаром вже відомого нам матеріалу жахливої щільності. Матеріал називався «меол». Для цього Поттер зробив ткацький верстат, що міг працювати з такою «ниткою». З матеріалу пошили одяг. Все дуже багато важило, і без мега сили, він би з цим не впорався. В результаті вийшли штани та сорочка з капюшоном чорного кольору. Матеріал вийшов чудовий. В сутінках був ідеально чорний, а при освітленні світився. І що більше світла було, то більше йшло від нього випромінювання, хоча сам матеріал залишався чорним. Коли Поттер одягнувся для демонстрації, а Ксайд освітив прожектором то ефект вийшов приголомшливий - Пот виділявся чорним силуетом, а навколо нього, як німб, струменіло світло. Це було чарівне видовище. Ну прямо пришестя Христа (не вважайте це за блюзнірство).

Поттер був в захопленні від технологій цього світу, а особливо від заводу синтезу матерії. Вони давали такі можливості втілення задумів, що дух захоплювало. Тим часом Боррет був в захопленні від тих ідей та рішень, які Пот втілював у життя. Він казав, що такого польоту фантазії, такого вміння пристосовувати своїм цілям все, що лежить під рукою, як у Поттера та Ксайда, йому ще бачити не доводилося. Друзі сміялися та казали що на Землі майже всі такі, а багато навіть перевершують їх. Вони є середніми громадянами, які нічим особливим не виділяються серед інших.

- Ви знаєте, - сказав Боррет, - ваша цивілізація далеко не піде. І якщо їй трохи допомогти, то вона може вирішити дуже багато проблем, які навіть ми ще не вирішили.

- А що, хіба у вас не такі люди? - Здивувався Поттер.

– Ні, не такі. Вони дуже інертні, а ще більше ліниві. Лише деякі можуть щось придумати чи винайти. Їх доводиться шукати по всіх світах. З роками таких людей стає дедалі менше. Мені здається, наша нація втомилася жити. Вона стала старою бабцею, яка ще намагається гримуватися під молоду, але це все важче робити. Потрібні нові, молоді гени, які могли б оновити та омолодити нашу націю. І все це є у вас. Я зробив підрахунки, і прийшов до висновку, що якщо перекинути частину наших людей у ваш всесвіт, це б запобігло народженню нового всесвіту. Таким чином ми вирішили би проблему загибелі нашого всесвіту на невизначений термін. Це також вирішує проблему конфліктів, що виникли на цьому ґрунті.

- Залишається тільки донести до людей. – сказав Ксайд.

- Так - погодився Боррет, - це саме те, що треба зробити. Але як?

- Потрібен хтось з зовні, який міг би все організувати. – промовив Поттер.

- Або комусь з нас треба знову туди вирушити. - посміхнувся Сел.

- І тобі знову наб'ють морду. –посміхнувся Пот.

– Тепер не наб'ють. - Відповів Селбіт.

- Не в цьому справа. - промовив Боррет. – Потрібна людина, якій можуть повірити. Той хто має авторитет та популярність.

- Ви хочете сказати, що потрібно вирушити вам? - поцікавився Ксайд.

- Так мені.

- Але це ваша загибель. – сказав Пот.

– Я готовий на це. – відповів професор.

- Вас заберуть зразу після прибуття. Як ви розповісте про своє відкриття? – Знову поцікавився Сел.

– Все розповім на суді.

– А ви впевнені, що він відбудеться? - спитав Поттер.

- Що ви хочете цим сказати? - Не зрозумів Трес.

- Те, що вас навіть не слухатимуть. - Пояснив Хаб. - Відразу відправлять у біоконтейнер. Може зітруть.

- Ні, цього не станеться. В нас вільне суспільство, де права особистості шануються понад усе. Для цього потрібно особливе розпорядження суду.

– Воно й буде. Тільки не на вашу користь. - похмуро відповів Хаб.

- Чому ви такі впевнені? Звідки це у вас? - Здивувався Боррет.

– Ви мене в цьому переконали. Хто зараз при владі? Як ви говорили, божевільний військовий, або просто маніяк, який розв'язав кілька осередків війни. Скільки він при владі? Зовсім небагато. Далі. Якщо ви висунете ідею порятунку всесвіту, що станеться тоді?

- Пот, ти би не міг без цих дурних питань? – перервав його Ксайд.

- Добре. - буркнув Поттер і продовжив. - Так от, якщо ваша ідея порятунку вірна, а вона вірна, я в цьому не сумніваюся, то всі осередки військових дій перестануть існувати. Якщо їх не буде, то за вашими законами генерал не зможе обіймати ту посаду, яку він обіймає, і найвірогідніше припинить існування сам Інститут Охорони. Природно, що ні Ракс, ні ті, хто його оточує чи має свої інтереси, не допустять цього. Вони вас ізолюють від суспільства, тому що ви для них небезпечні.

- Невже заради своїх корисливих, нікчемних цілей вони здатні пожертвувати всесвітом? Я в це не вірю. – чинив опір Трес.

- Гаразд, постараюсь вас в цьому переконати. Скажіть, чому були заборонені роботи з вивчення народження нового всесвіту?

- Не знаю.

- Ще одне питання - дуже важко було зробити відкриття з порятунку всесвіту, яке зробили ви?

- Та ні, це й не відкриття жодне. Це підрахунок енергії на підставі каналу, що ми відкрили. Такий підрахунок може зробити будь-який студент.

- Чудово. Скажіть, чи можна зробити такий підрахунок у вас в центрі без під’єднання до каналу?

- Треба подумати. Так добувати енергію як це зробили ми, ще не робив ніхто. Для цього треба бути тут. Але якщо підсумувати ті втрати енергії які є у всесвіті, і припустити, що вона збирається в одній точці, яку ми вирахували з Фосорком, то можна приблизно оцінити її кількість. Так, такий підрахунок можливий.

- Ось бачите професор, ІО напевно знає про таку можливість порятунку, яку ви вирахували. Тому засекретив всі роботи, заборонив подальші дослідження і прибрав всіх причетних до цього.

- Але це злочин проти всього суспільства. - Боррет був здивований і навіть наляканий. - Як вам це спало на думку?

- В нас на Землі це неодноразово відбувалося. - Встряв в розмову Селбіт. – Тільки масштаби менші, а суть та сама – боротьба за владу будь-якими методами. В результаті страждають безневинні люди.

- Якщо це правда... - почав Боррет, але його голос зірвався. – Боже мій, які мерзенні чудовиська, які негідники. Навіщо? Що їм дасть влада, якщо всі загинуть? Адже за ситуації, що виникла зараз, загибель неминуча. Час іде. Для відведення енергії що вже є в просторі мало сотні трансмітерів, потрібні мільйони. А їх треба будувати кількасот років. Можна й не встигнути.

- Тому вам ніяк не можна вирушати. – підсумував Хаб.

- Що ж робити?

- А як щодо Фосорка? - поцікавився Сел.

– Не погана ідея. – сказав Пот.

- До чого тут Фосорк? – не зрозумів Боррет.

- Він один з тих хто може нам допомогти. - Відповів Селбіт.

- І як Фосорк нам допоможе, адже він у вигнанні? – посміхнувся Боррет.

- Якщо наші припущення вірні і Друв якимось чином повернувся до діяльності, а він знову починає керувати за допомогою генерала Ракса, то я думаю що Фосорк зможе, якщо не повернути собі колишнє становище, то хоча б повернутися з вигнання. - відповів Пот.

- Можливо. Думаю в цьому є надія на успіх. Якщо, звичайно, Фосорк погодиться допомогти нам. - сказав професор. - Давайте поміркуємо як діяти далі. Поттер, ви в цій справі найбільше розумієте.

– Над цим треба подумати. Спочатку потрібно знайти Фосорка. Що там було в новинах про нього?

- Наскільки я пам'ятаю, - сказав Сел, - то він був засланий в якийсь віддалений світ. Здається, була назва чи номер.

- Подивися точніше. Ти що, втратив можливість спілкування з комп'ютером?

- Зараз подивлюся. - Ксайд розчепірив пальці лівої руки для кращого прийому і на хвилину завмер. – знайшов номер. 7691-10.

- Перше число - це галактика, - сказав Боррет, - а друге номер об'єкта в ній. Подивися все про об'єкт.

- Хвилинку. - Селбіт всівся зручніше. – роблю пошук, треба знайти потрібну бібліотеку. Є. Це галактика з координатами… я не перераховуватиму всі цифри. Починаю пошук об'єкта за номером 10. Це кульове скупчення. - Він розплющив очі. – Як нам знайти В такій масі зірок потрібну планету?

- Давай інформацію про скупчення. – сказав Пот.

- Воно має близько сорока тисяч зірок. Середній діаметр двісті світлових років.

- Не велике скупчення. - Вставив Тресан.

- Далі йдуть довідкові дані що до зірок скупчення. Мені що, всю цю масу інформації читати? Так на це піде кілька днів.

- Та ні. Запрограмуй на пошук центральний комп'ютер. – сказав Боррет. – Нехай шукає заселені планети, бази та навколоземні станції. Я думаю, що їх не має бути багато.

- Надійшла інформація з Елеганта. - Продовжував Сел. - Ого, тут такі цікаві знімки. Нічого собі. Планета колись була заселена.

- Пішли на командний пункт. - Поттер підвівся і подивився на Ксайда, - ми в голові телевізора не носимо.

З трансляції, що надіслав корабель, було видно, що астероїд був колись заселеним. На поверхні при світлі прожекторів Елеганта виднілися споруди, площадки та шлюзи. Проте під поверхнею нічого не вдалося розглянути, хоча сканували в різних діапазонах випромінювання. І все ж без сумніву це було творіння розумних істот. Боррет нічого не знав про таку станцію. Також не було жодних даних в комп'ютері, в якому була копія всього, що було в Інституті Охорони. В той день друзі багато часу провели за переглядом інформації що прийшла з планети під навою «Таємнича».

Наступного дня Сел і Пот знайшли Боррета біля вікна в кімнаті відпочинку. За вікном вирувала гроза, били блискавки і були чутно гуркіт грому. Як Ксайд і обіцяв, він доробив програму емуляції погоди, забезпечивши її звуковими ефектами. Тепер їхня база майже повністю була схожа на заміський пансіон, розміщений у передгір'ї. Шум, що долинав з вікон, створював реалістичну картину перебування на Землі. Шкода що не можна було відчинити вікно.

Боррету це дуже подобалося. Він казав, що ніщо так не знімає втому як вигляд з вікна. Особливо любив дощ, коли вітер гнав в небі хмари та пригинав до землі дерева. Він сідав в м'яке крісло біля найбільшого вікна в кімнаті відпочинку і мовчки дивився на далекий пейзаж.

- Як добре. - Сказав він коли друзі посідали в крісла поряд. - Раніше мені ніколи було дивитися у вікно. І виявляється, я багато втратив. Дика природа. Вона прекрасна тому, що вона натуральна. Вона така як є. Все, що довкола нас, в постійному русі. Така сутність матерії - постійно змінюватися, переходити з одного виду в інший. Що таке життя? Це один із видів існування матерії. Для чого воно? Тому що це властивість матерії. Ось вам відповідь на найдавніше питання. І знаєте, що мене наштовхнуло на цю думку? Планета, яку ми відкрили. Мені здається, вона створена істотами, які старіші за нашу цивілізацію вдвічі, а якщо бути точнішим, то на час життя нашого всесвіту. Звичайно, це тільки моя думка, але дозвольте пофантазувати і припустити, що це артефакт, який залишився від попереднього всесвіту. Того, що породив наш теперішній. В цьому випадку можна сподіватися на цікаві відкриття та нові знання. Така ідея мені спала на думку з кількох причин. По-перше, в нас немає жодних відомостей про цей об'єкт. Друге, це знаходження об'єкта саме в тому місці, де має народитися новий всесвіт і яке ми називаємо точкою перетину простору. І ще один, можливо найважливіший факт, який і наштовхнув мене на цю думку - об'єкт не має швидкості руху, він дрейфує біля точки перетину простору. Це я сьогодні вночі перевірив. Якщо припустити, що планета прилетіла сюди випадково, то вона повинна мати певну швидкість руху. Але вона не має швидкості. Виходить що її тут помістили спеціально. А навіщо, крім вивчення точки перетину, надсилати сюди кого-небудь чи що-небудь, адже сюди не доходить навіть світло зірок? Далі. Якщо наша цивілізація цього не робила, це зробив хтось, чий розвиток стоїть на дуже високому рівні. Думаю навіть на рівні нашого. А про таку цивілізацію ми б знали. Звідси я роблю висновок, що це цивілізація, яка жила у всесвіті що був до нас і загинула. Все повертається на круги свої. Всесвіт народжується, живе, гине, і лише матерія вічна, тільки переходить з одного виду в інший. А якщо життя це властивість матерії, значить і воно вічне. Навіть якщо ми загинемо, життя все одно існуватиме. Воно відродиться. Тільки одне прикро – знання та досвід не є властивістю матерії, це властивість життя. І якщо воно гине, то новому життю потрібно починати спочатку і всі знання здобувати заново. Я думаю нашій цивілізації не варто робити такої фатальної помилки. Не можна допустити, щоб все загинуло разом з нами. Потрібно донести всі накопичені знання до наступного всесвіту, до наступного життя, яке продовжить естафету знань і досягне ще більших результатів, ніж зараз маємо ми. Потрібно врятувати нашу цивілізацію заради подальшого розвитку. Тоді життя, як властивість матерії, набере сенсу. Як врятувати ми знаємо. Засоби для порятунку також є. Залишилося лише подолати перешкоди створені людиною. Ви готові на це?

Така філософська тирада ошелешила друзів. А дуже серйозне запитання наприкінці, чогось викликали в Поттера та Ксайда почуття провини та відповідальності за порятунок всесвіту. І вони з повною серйозністю і готовністю відповіли що готові.

- Тоді, друзі мої, приступимо до справи. – по діловому продовжив професор - Які будуть міркування для спасіння світу?

- Ну, на рахунок всього світу я не буду казати, - сказав Пот, - а ось на рахунок порятунку нашого життя, яке тепер ще більш цінне, в мене деякі міркування є. Так як в нас появилося ще одне місце де, сподіваюся, можна сховатися, пропоную організувати там другий командний пункт і все для життя на випадок нашого відступу.

- Або нашої втечі. - добавив Ксайд.

– І це також. Укріплені тили завжди добре мати. Тому пропоную організувати експедицію з метою огляду місця майбутньої дислокації на предмет пошуку потрібного місця.

- Як ти по казенному вмієш говорити - здивувався Сел. - А як бути з пошуком Фосорка?

- Думаю нічого не трапиться, якщо ми на місяць, два відкладемо пошуки. - відповів Поттер. – Якщо ІО нас вирахує, то він піде на будь-які заходи, щоб нас знешкодити. Особливо, якщо дізнається, що ми можемо врятувати світ без його участі. Вони вже, напевно, зробили масу розрахунків щоб вирахувати місце нашого перебування. І якщо якомусь розумнику прийде на думку пов’язати з нами ще й зниклу лабораторію, то можна говорити, що нас знайшли. Я вірно міркую, професоре?

- Так. Ви маєте рацію. Якщо порівняти ті кількості енергій, що були витрачені на переміщення лабораторії і переміщення Ксайда, відносно їх маси та місця, звідки проводилося переміщення, то можна вичислити, що відстані, куди були переслані Ксайд і лабораторія, збігаються. Тому, маючи дві точки в просторі звідки було здійснено переміщення, площа пошуку скорочується зі сфери до кола, яке лежить в одній площині. А це в багато разів збільшує їхні шанси, щоб нас знайти.

- Добре, а які шанси на те, що нас не знайдуть на Таємничій? - Запитав Сел.

- Дуже великі, бо їм знову треба буде шукати нас по всьому всесвіту. – відповів професор.

- Але ж ми будемо поруч, і вони нас можуть так само знайти, як і ми знайшли цю планету. - Не здавався Ксайд.

- Так, можуть. Але для цього їм потрібно знати, що планета існує. Хто може припустити, що тут ще щось є? Це все одно, що шукати чорну кішку...

- Так, так, я знаю цю приказку – буркнув Сел.

- Ну от. А якщо ми екрануємо енергетичне випромінювання, то d нас дуже великі шанси пережити напад. - Закінчив Боррет.

- Гаразд, ви мене переконали. - Нарешті погодився Селбіт. - Коли вирушаємо?

- Вирушаю я один. – сказав Поттер. - Підготую камеру пересилки, а тоді зможете приєднатися і ви.

- Добре, так і зробимо, - погодився Тресан, - йду перевірю скафандр. Ти коли думаєш вирушати?

- Та хоч зараз. Але перше підкріплюсь, бо на борту Елеганта асортимент бідніший.

- Відправимо Поттера і ти, Сел, займешся пошуком Фосорка. – сказав Трес - Проаналізуєш вибрану комп'ютером інформацію.

Поттер був готовий вирушати на Таємничу. Вони ще раз уточнили траєкторію обльоту Елеганта навколо планети і місце, де мав опинитися Пот. Не дивлячись на всю простоту цієї справи, певна небезпека все ж таки була. Тому настрій у всіх був серйозний та зосереджений. Хаб намагався жартувати, але це виходило натягнуто. Інші натягнуто посміхалися на ці не доречні жарти. Тресан прилаштував до скафандра реактивну установку, тому що Поттеру доведеться ловити корабель в прямому значенні слова. Про всяк випадок Боррет дав запасний комплект кисню. План дій Поттера наступний: після прибуття наздоганяє Елеганта і садить його на астероїд. Знаходить місце для встановлення камери пересилання та збирає її. Після зборки камери повертається на станцію. Якщо його не буде чотири дні, а такий запас кисню в його скафандрі без врахування запасного, до нього вирушить Ксайд.

Нарешті приготування було закінчено. Поттер ступив на майданчик камери пересилання та за кілька секунд зник.

Друзів огорнув сум. Щойно вони відправили Поттера у невідомість. Це була ризикована справа, яка могла коштувати йому життя. Але хіба саме життя не є постійною небезпекою? Хто знає, що чекає на людину наступної миті? Якщо добре подумати, то ризик є навіть тоді коли сидиш вдома і дивишся телевізор - раптом в будинок вріжеться метеорит, що заблукав у космосі чи його зруйнує потужний землетрус? Та мало що може статися… Життя є життям і воно триває. Треба працювати і досягати поставлені цілі.

Розділ 10

Після відправки Поттера Ксайд зайнявся розбором інформації про яку говорив Боррет. Зі всього кульового скупчення комп'ютер вибрав вісімнадцять місць можливого перебування Фосорка. Переглянувши дані про місця, Сел вибрав шість: дві бази і чотири планети. Коли прийшов Боррет і Селбіт розповів йому про вибір, той погодився, хоча порадив не скидати з рахунку й інші місця, бо всяке може бути. Вони разом почали детальний перегляд вибраних місць. Три планети виявилися населені людьми, одна карликами, які були кровожерливими дикунами на дуже низькому рівні розвитку. Біля планети на орбіті розташовувалась одна з вибраних баз. На ті планети де жили люди потрапити було легко. На космічні бази потрапити було проблематично, тому що потрібно мати спеціальний дозвіл. І найважче було потрапити на планету Карликів. Тресан припустив, що найвірогідніше Фосорк знаходиться на одній з баз. Найбільш ймовірно на тій, що біля планети Карликів. Він пояснив це тим, що Рут має три наукові ступені – соціології, медицини та фізики. На базі проводять видобуток сироватки, що дозволяє продовжити життя людини в кілька разів. Сировиною для сироватки служить болотяний хробак, який водиться на планеті. Карлики вживають його в їжу і тим самим продовжують собі життя більше ніж в два рази. Люди ж роблять сироватку, виділяючи спеціальний гормон в чистому вигляді, і тому можуть продовжити життя до десяти разів. Сам же хробак може жити до трьох тисяч років. Правда, його чисельність ніколи не перевищує критичної для даної планети, тому що в ньому закладений механізм саморегулювання народжуваності в залежності від його чисельності.

Сама планета разів в п'ять більша за Землю з втричі більшим тяжінням. На ній є мілкі моря та не високі гори, проте в основному покрита озерами та болотами. Вся флора і фауна пристосована жити в умовах підвищеного тяжіння. Дерева низькорослі, з товстими стовбурами та гілками. Такі ж і тварини – невисокі, мускулисті. Місцеві жителі - карлики, по суті своєї дикуни, тому що підвищена гравітація не давала можливості повноцінно розвиватися. Вони були до метра висоти, дуже кремезні, з короткими, товстими ногами, такими ж руками, бочкоподібним тулубом. Голова мала краплеподібний вигляд. Два вузько посаджені очі, ніс з дуже широкими ніздрями і великий рот повний гострих зубів. Мабуть, пращурами їх були рептилії, тому що шкіру мали зеленкувату з жовтизною. У верхніх частинах голови і тулуба була луска, чи може шкіра схожа на луску. Загалом, так вони виглядали на малюнку.

Працювати на такій планеті було дуже важко. По-перше, через велике тяжіння, а по-друге, через самих карликів, які вживали в їжу все, що було живе і не було схоже на них. Тому необережна людина могла запросто потрапити на стіл як страва.

На планеті була станція пересилання, що знаходилася всередині обмінного пункту, де приймали від аборигенів болотяні хробаки, а навзамін давали різні речі та продукти харчування. В пункті позмінно чергувало кілька людей. Люди жили в комплексі з нормальним, земним тяжіння. Тут же були приміщення де первинно переробляли сировину.

Крім цього поселення, на іншій стороні планети була ще одна велика база, де проводилися дослідження болотяних хробаків. Справа в тому, що хробак міг жити і розмножуватися тільки на цій планеті. В інших умовах він або гинув, або з нього не можна було виділити потрібний гормон бо той його не виробляв. Спочатку це не мало значення, тому що сироватки виробленої на базі вистачало всім, так як її не потрібно у великих кількостях - достатньо однієї ін'єкції новонародженій дитині і вона могла прожити до восьмисот років. Але коли виникла загроза загибелі всесвіту, почали вивчення хробака з метою його розведення в іншому всесвіті. Тому побудували дослідницьку базу. А розмістили на протилежному боці планети тому, що там не було інтенсивного вилову хробаків. На ній мешкало кілька десятків фахівців. Зміна спеціалістів відбувалася кожні два роки. Ходили плітки, що на базі працюють ті, що чимось не догодили ІО. Боррет навіть чув, що з бази зробили спеціальну тюремну зону де крім вчених, тримали різного роду в’язнів. Але це лише вигадки, які завжди виникають біля подібних закритих закладів. За законом в них немає виправних закладів. Всі відхилення від норми виправляються шляхом корекції мозку. Але це трапляється дуже рідко, тому що при народженні проводиться повний психічний аналіз дитини. Відхилення від норми зразу виправляються.

Наступного дня, ближче до обіду, ввімкнувся сигнал тривоги в камері пересилання. Тресан і Селбіт через відеокамери вели спостереження. Перед відправкою Поттера вони домовилися, що коли він складе камеру пересилки, зробить пробне пересилання щоб привернути увагу. Потім через п'ятнадцять хвилин знову щось перешле з тією ж ціллю, а потім три рази в інтервалі одна хвилина. Тоді вони знатимуть, що це точно він. Рівно через п'ятнадцять хвилин в приймальну камеру заводу синтезу пролетів якийсь предмет, а потім ще три предмети з потрібним інтервалом.

Друзі радісно кинулися готувати площадку для прийому. Десь за годину з'явився Пот. Дуже збуджений та весь в пилюці.

– Це не планета! - Вигукнув він як тільки зняв з себе шолом. - Це величезна база зроблена розумними істотами. Мені навіть здається, що вона діє. Принаймні герметичні приміщення є. Не знаю що в середині, в приміщення пройти не вдалося. Я зміг потрапити тільки до шлюзових камер. Також бачив величезний, відкритий ангар для космічних кораблів. Самих літальних апаратів не було. Мені здається, що база виготовлена з меолу чи схожого матеріалу.

– Як пройшло переміщення? - Запитав Ксайд.

- Дуже добре. Я опинився не далеко від траєкторії корабля. Тільки швидкість польоту не такі як ми думали.

- Вони трохи відрізняються, бо невідома щільність планети - сказав професор - Але це в дуже невеликих межах.

– Нічого собі невеликих. – обурився Пот. – Наш Елегант літав значно швидше швидкості яку вдалося вичавити з реактивного скафандра.

- Нічого собі! - Вигукнув Сел.

- Не то слово. Це повний капець. - Поттер зняв скафандр. – Дивне відчуття зненацька опинитися в космосі. Тут я був з вами, і раз – повна темрява та втрата орієнтації. Нічого навкруги. Чесно зізнаюся – страшно. Звісно, ця слабкість одразу пройшла. Але давайте підкріпимося, я вже добу як нічого не їв.

В їдальні Пот продовжив:

- Уявіть, я вишу в порожнечі і борюся з переляком, як раптом бачу наш корабель. Добре, що він мав включені прожектори, тому що інфрачервоне бачення до одного місця. Я ледве розрізняв планету. А такий крихітний корабель точно б не зауважив.

- Все сходиться, - промовив Тресан який думав про своє, - якщо ти кажеш, що планета зроблена з меолу, то розрахунки наші були неправильними, бо маса інша. Тепер зрозуміло чому нічого не було видно при скануванні поверхні. Меол не пропускає випромінювання. Але вибач. Продовжуй.

- Так ось, бачу наш корабель який промчав дуже швидко. Я подумав, що це мені здалося. Я ввімкнув реактивну установку та піднявся на орбіту Елеганта. Але корабель пролітав як літак. Я розігнався скільки міг, та все ж таки Елегант проскакував мене зі швидкістю автомобіля.

– І як ти його зупинив? - Запитав Ксайд.

- Ніяк. Кинувся йому під колеса. А що було робити? Я кілька годин спостерігав за кораблем, і розумів, що він не зупинитися. Спершу хотів схопитися за нього рукою. Але подумав, що це може порвати скафандр. Зрештою я кинувся на нього в лобову. Добре, що в мене міцні кістки. Відбувся тільки забоєм грудної клітки і напевно легким струсом голови, тому що вона сильно боліла коли прийшов до тями. На кораблі залишилася вм'ятина.

- Ти жартуєш? - Здивувався Сел. – хіба наші кістки здатні витримати такий удар, щоб прогнути обшивку корабля?

- Так, це можливо. – відповів замість Хаба професор. – ваші кістки дуже міцні.

- Абсолютно вірно, кістки витримали удар. – погодився Пот. – Після цього потрапити в корабель вже не складало труднощів. Я ще кілька разів облетів астероїд, опустившись якнайнижче і вибрав рівний майданчик де й посадив корабель. Коли зійшов на планету то виявилося, що поверхня покрита товстим шаром пилу і мене ним покрило повністю, навіть шолом.

- Потрібно було активувати антистатичний захист – промовив Боррет.

- Я його потім активував, але деякий час це було жахливо. Не встигну протерти скло шолома, як пилюка тут же налипає знову. Щось розгледіти було не можливо. Спасало інфрачервоне бачення, але воно не давало деталей. Я зрозумів що з такою видимістю не зможу не те що зібрати камеру пересилки, але й підшукати місце для неї. Тоді мені спало на думку що повинен бути якийсь захист. Я зайшов в меню опцій скафандра і знайшов антистатичний захист. Після цього пилюка більше не налипала. Чому не можна цю антистатику включати автоматично? Але зараз не про це. Під порохом виявився не камінь, а метал, який відбивав світло як меол. Недалеко був ангар. Коли я увійшов до нього то побачив, що він такий великий, що міг би помістити аеродром зі злітними смугами. Я, до речі, там залишив нашого Елеганта. Деякий час тинявся ангаром, пробував відчинити двері, але марно. Проте було не на часі проводити дослідження, тому я взявся за спорудження камери пересилки. Її я розмістив недалеко нашого корабля в невеликому приміщенні. Думаю це може бути шлюз. До речі тяжіння на базі достатнє щоб більш-менш вільно пересуватися і не відлітати в космос

- Кажеш, що потрапити всередину не зміг? - Запитав Ксайд.

- Не зміг. Але я не дуже старався. Не хотів ризикувати. Хтозна, що там за дверима? Я тільки виконав те, що було поставлено в завданні.

- І правильно вчинив. – сказав Боррет. – Тепер можна буде взяти з собою прилади та спробувати вивчити базу ретельніше. Ти, Пот, відпочивай, а ми з Селбітом вирушимо на Таємничу.

- Але я не втомився і можу вирушати з вами. – обурився Пот.

- Можеш. Але комусь треба нести вахту тут. - відповів Трес. – залишити станцію без нагляду не можна. Візьмемо ультразвуковий сканер. Ним можна просвітити меол, якщо це він. Ми довго не будемо. Кілька годин. Максимум дванадцять. Схема повернення така ж - перше пересилання для привернення уваги, а потім через п'ятнадцять хвилин три пересилки з хвилинним інтервалом.

- Добре. – сказав Хаб. – тільки візьміть щось із собою, що б ви змогли переслати, тому що там один голий метал та пилюка. І пропоную скоротити інтервал до тридцяти секунд. Дуже довго чекати цілу хвилину.

Одразу пішли робити приготування до відправки на базу. За пів години все було готове і Поттер пішов їх провести. Цього разу настрій був хороший.

Друзі опинилися в шлюзовій камері, де Поттер розмістив камеру пересилки. Це було велике заглиблення у вигляді склепіння із заокругленими краями без передньої стінки. Коли вони вийшли, то побачили величезний, критий ангар. Світло, яке давав їхній корабель, десь на пів кілометра освітлювало прилеглу територію та прилеглу стіну. Але ні стелі, ні іншої стіни не було видно. Вгору, через рівні, приблизно десятиметрової ширини, проміжки виходили пластини металу. Це, скоріш за все, були ребра жорсткості, які підтримували стелю. Між деякими з них, а ребра виступали метрів на п'ять, може шість, було влаштовано закруглений навіс, а в дальній стінці були двері. В одному з таких навісів Поттер розмістив камеру пересилання.

Пройти всередину їм також не вдалося. Двері були прямокутної форми, трохи закруглені на кутах. Дуже гладкі, можна сказати відполіровані, біля країв. Жодної засувки, ручки чи чогось подібного, не було. Просто прямокутник трохи більше метра завширшки і більше двох у висоту.

Друзі кораблем облетіли весь ангар щоб визначити розміри. Він був близько семи кілометрів завдовжки, близько кілометра завширшки і приблизно стільки ж у найвищій своїй точці. Все було зроблено з металу, але жодних з'єднань, жодних швів не було – один моноліт. Підлога переходила в стіну, стіна в ребро. Такої технології, сказав професор, на даний момент для матеріалу схожого на меол в їхньої цивілізації немає. Є машини для роботи з простими, природними матеріалами. Такий ангар легко можна зробити зі сталі. Зробити вже цілу базу, як ця, практично дуже важко, та все ж можливо. Але не з меолу. Меол дуже важкий матеріал. Його обробити неможливо, можна тільки синтезувати готові деталі. Якщо ж ця станція справді зроблена монолітом, то цивілізація, що її зробила, перевершує їх розвиток.

Сканування ультразвуком дало лише те, що за стіною є порожнечі. Наскільки вони простягаються вглиб невідомо. Встановить зв'язок з комп'ютером бази не вдалося. Проте не відомо чи взагалі щось таке існує. Так практично ні з чим вони й повернулися.

Пройшов місяць. За цей час було досліджено всю поверхню бази. Складена докладна карта розташування об'єктів які виступали над нею. Їх було не дуже багато. Можливо, все було заховано всередині. На протилежному боці був виявлений ще один маленький ангар. В ньому могло поміститися кілька невеликих кораблів розмірами з Елегант. Ангар був розташований не на поверхні, а в глибині бази і мав круглий вхід діаметром понад сто метрів, що закривався сегментами. Селбіт нарахував їх 32. Ангар був відкритий, а по краях виступали трикутні кінчики сегментів. Це було єдине місце, яке виявилося не замкнене. Можливо були й інші ангари. Але їх не видно бо вони були закриті та покриті шаром пилу. Взагалі пил покривав все і, можливо, приховував багато цікавого. Поки що друзі нічого не знайшли. Це починало набридати. Особливо дратувало те що не могли потрапити всередину. Поттер пробував різати лазером, плазмою, пробував енергетичну гармату - все без результату. Навіть виготовив меолове свердло - жодного сліду на металі.

- Так далі не можна. - Сказав Ксайд коли вони зібралися в їдальні після чергової безрезультатної експедиції на Таємничу.

- Я теж втомився. – погодився Боррет.

- А я ні. – вперто промовив Поттер. – я знайду цей проклятий вхід, навіть якщо мені для цього доведеться проповзти на животі через всю цю чортову базу.

- Проповзти ти можеш, а чи зможеш відкрити? – посміхнувся Сел.

- Думаю тут потрібний інший підхід. Питання який? Є якісь ідеї, пропозиції? - промовив Трес.

- Ні. В мене немає. - похмуро відповів Пот.

- В мене теж немає. А в тебе, Сел? – звернувся до нього Боррет.

- У мене є одна пропозиція. - Сказав він.- Правда, вона не по суті.

- Кажи. Це краще ніж нічого. - буркнув Поттер.

- Так, не соромся. Ми слухаємо – погодився професор.

- Я ось про що. Ми зовсім забули про нашого старого знайомого Рута Фосорка. Давайте його знайдемо. Заодно відвідаємо цивілізацію, добудемо нову інформацію. Думаю ми вже підготовлені щоб вийти в світ. Особливо я.

– А чому тільки ти один готовий? – обурився Хаб. – Те саме можна сказати і про мене.

- В мене багатший досвід спілкування. - посміхнувся Ксайд. – і я можу читати новини на відстані. Мені навіть носій не потрібен – він вбудований в моєму організмі. Так що друг, вибач. Ти вже зазнав слави першовідкривача планети під назвою Таємнича. Потрібно і мені трохи прославитися. Хоча б як листоноша. Професоре, що скажете?

- Я з тобою згоден. Потрібен невеликий відпочинок та зміна заняття. Давайте шукати Фосорка. Це багато часу не займе.

- Гаразд. – сказав Хаб. - Шукайте Фосорка. А я продовжу роботу над проблемою входу в Таємничу.

Боррет вирішив, що краще спершу побувати на тих трьох планетах, в які можна потрапити вільно і переконається, що там дійсно немає Фосорка. Завдання Ксайда було наступне: він прибуває на планету та переглядає всю інформацію яку зможе отримати. Шукає все по Фосорку. Далеко від станції пересилки не відлучається. Якщо нічого не знайде, вирушає на наступну планету. Якщо щось знаходить то повертається назад. Маршрут слідування приблизно визначили, хоча можна було імпровізувати залежно від обставин. Під час подорожі повинен старатися мати зв'язок з «місцевим» комп'ютером, бажано поліції, щоб тримати все під контролем. Весь час поки Селбіта не буде їх станція буде не захищена, тому Сел повинен повернутися якнайшвидше. З такими інструкціями Ксайд ступив на платформу камери пересилання.

Першим місцем його прибуття була віддалена, але заселена людьми планета. Маршрут не включав негуманоїдні планети. Як тільки прибув, одразу вирушив в туалет та підключився до комп’ютерної мережі станції щоб перевірити чи немає сигналу тривоги. Все було чисто. Він трохи порився в інформаційній базі новин, знайшов повідомлення про їхній розшук, фотографії, біодані. Ніякої секретної інформації не торкався, тільки те, що є загальнодоступним. Впевнившись що все спокійно, Сел вирушив до наступного пункту маршруту. Ввести координати тепер він міг на відстані, що і зробив, тим самим обійшовши процедуру отримання допуску.

Ось і друга планета. Тут Сел повторив те саме що і на попередній. Нічого підозрілого не було. Трохи побродивши станцією пересилання він відправився ще на одну, «ліву» планету. А вже з неї вирушив до першої з планет, що була їм потрібна.

І ось Ксайд на першій, цікавій для нього планеті. Була зима і було дуже холодно. Тому перше що він зробив то пішов в кафе та замовив гарячу чашку кави. Робот, що обслуговував, порадив ще до кави тістечко. Ксайд погодився і замовив величезний бутерброд. Всівшись зручніше, прийнявся за їх мережу. Спочатку поліція. Все в нормі. Жодних сигналів тривоги. Далі запросив всю інформацію на ім'я Фосорк. Було кілька пересилок з такими прізвищами, проте виявилося, що це не ті люди. Це однофамільці. Поївши, Сел вирішив що ця планета не вартує уваги. Добряче змерзлий він вирушив на наступну планету.

Ця планета була теплішою, але все ж таки не достатньо щоб запаритися. Селбіт знову пройшов в туалет і почав сканувати мережу. Поліція жодних сигналів тривоги не піднімала. Це дуже добре. Перевірив реєстр тих, що прибувають і відбувають. Був один Фосорк, але він покинув планету того ж дня коли й прибув. Більше жодних відомостей.

Раптом в коридорі почулися крики. Сел перейшов на поліцію. Надійшов сигнал, що на станції знаходиться розшукуване лице. Всім поліцейським наказано зброю не застосовувати, але діяти жорстко. У Ксайда завмерло серце і почалася паніка. Невже його вирахували? Що робити далі? Потрібно якнайшвидше втікати. Він вискочив із кабінки. Ноги знову стали ватні. Проте Сел заставив себе зупинитися та подумати. Що він робить? Панікує. А це приведе його прямо в руки поліції. Ні, треба заспокоїтись. Декілька глибоких видихів. Ще кілька. Тепер, не поспішаючи, потрібно підійти до умивальника і помити обличчя холодною водою. Вже краще, це трохи заспокоїло. Думаємо далі. Перше, що поліція може йому зробити? Насправді то нічого. Якщо не застрелити, то втримати його їм буде нелегко. Наразі активувати мега силу не має потреби. Джерело енергії доступно – Сел перевірив. Що там в поліції? Жодних нових відомостей не надходило.

Відкрилися двері і зайшло двоє поліцейських. Селбіт обімлів, але далі неквапливо мив обличчя. Проте поліція ним не зацікавилася. Поліцейські справили потребу, одягли шоломи і вийшли. Сел полегшено зітхнув. Виходить, що шукають не його. А може, це тільки розвідка і зараз заскочить їх з десяток та загребуть? Але Селбіт зразу відкинув цю дурну думку. Ретельно висушивши руки він, вже заспокоєний, вийшов з туалету.

Нічого особливого не відбувалося. Навколо проходили люди. Поліцейських майже не було. Сел підійшов до великого табло де були висвітлені координати різних планет, напевне самих поширених маршрутів, і став уважно їх вивчати. Тим часом налаштував свій внутрішній комп'ютер на пошук частоти, за якою поліція спілкується. Через кілька секунд перехопив сигнал, який посилався в шоломи поліцейських. Виявилося, що на лікування привезли кілька божевільних, і одиніз них втік. Хворий мав склероз і сам повернутися не міг. Тому створили навколо станції загороджувальний кордон, але всередині потрібно було діяти обережно щоб не створювати незручностей пасажирам. Подавалася фотографія втікача та його біодані. При затриманні рекомендувалося обійтися з ним досить жорстко в виховних цілях.

Ксайд заспокоївся. Він перейшов на канал новин і не переглядаючи їх переписав все, що було за півроку. Потім попрямував до зали, де знаходилися кабіни пересилання. До вікон допуску були черги. Кабіни працювали без зупинки. Природно, що жодної вільної. Влізти без черги не здійнявши шуму було неможливо. Стати в чергу і отримати допуск теж, тому що його біоданих не було в базі - вони змінилися після застосування імплантів. Що ж робити? А, власне кажучи, що йому заважає стати повноправним громадянином цього високо цивілізованого суспільства? Сел пішов у кафе, замовив чашку чаю з десертом і вмостився за одинокий столик. Підключившись до бази даних місцевого комп'ютера вирішив глянути чи є якийсь реєстр чи картотека. Проте нічого схожого, не знайшов. Що робити? Селбіт вирішив простежити як отримують допуск. Для цього підключився до порту обміну даними процесора комп’ютера та почав відстежувати. Ось прийшли біодані пасажира і їх порівняли з якимись іншими даними. Збігів немає. На операторський пульт йде сигнал, що все чисто і той активує відповідну кабіну пересилки. Дуже все просто - немає збігів, людина отримує допуск. А що буде, якщо співпадають біодані? Ксайд вирішив трохи проекспериментувати. Він знайшов архівний список біоданих власники яких були вже відправлені. Вибравши навмання однин запис, помістив його у список порівняння і в чергу на отримання допуску. Як тільки програма виявила збіг, на пульт управління пішов вже інший сигнал, напевне тривоги, а на програматор кабіни пересилки пішли нові координати. Окрім цього було надіслано сигнал до поліції. Сел підключився до поліцейського комп'ютера. Там вже була інформація про того, кого розшукували. Проте жодних видимих дій не відбувалося. Напевно той, кого розшукують, отримає допуск, пройде до камери, набере свої координати, але натомість вирушить за адресом, який вже встановлено. Необізнаний в цьому навіть не зауважить, що його вирахували, доки не опиниться в руках поліції. Спритно придумано. Але йому бояться нічого, можна отримати офіційний допуск і вирушати на останню цікаву для нього планету.

Ксайд видалив внесені дані невинної людини та пішов до зали пересилання. Навколо поліції дещо прибавилося. Напевне вони зрозуміли що неіснуюча людина передумала відправлятися і вирішили взяти її особисто. Що ж, удачі вам в пошуках... Селбіт про себе посміявся та став в чергу. Коли він вже був біля вікна, появилося відчуття страху. Але було пізно щось змінювати. Навколо повно поліції і ті могли щось запідозрити. Проте Сел без проблем отримав допуск. Координати ввів вручну на пульті програмування і ступив на підйомник. Опустившись до кабіни з полегшенням ступив на платформу.

Ксайд опинився на третій, останній планеті, яка його цікавила. Подивився на годинник. Ще не минуло й половини того часу, який був відведений для подорожі. Але він вирішив не розслаблятися і не відступати від наміченого плану. Як тільки перевірить планету, одразу вирушить назад. Сел спершу перевірив поліцію. Не зауваживши нічого підозрілого, взявся до пошуку слідів Фосорка. Все це він проробляв у кафе за порцією невідомого м'яса з невідомими овочами. Було смачно. Слідів він не знайшов, але виявив електронну картотеку з даними великої кількості людей. Все було посортовано за світами, галактиками, скупченнями, зорями та планетами. В картотеці були біодані, прізвище, місце народження та адреса останнього проживання. Іноді траплялися фотографії. Ксайд зрозумів що це сервер з даними для синхронізації між світами. Це був вдалий момент стати повноправним громадянином. Якщо він тут живе, настав час прийняти громадянство. Спершу Сел знайшов віддалену, забуту Богом планету. Чим дальше від центра цивілізації, тим краще. Далі заніс ім'я, прізвище, рік народження, додавши собі вісімдесят років для солідності. Звичайно біодані. Те саме зробив і для Поттера. Нехай знає що вони тепер не бомжі, а корінні жителі цього всесвіту. Також порився в мережі і знайшов деяку інформацію про планету, на якій він нібито 105 років тому народився. Планета називалася Дгоні. Так її називали місцеві аборигени. Правда щойно цивілізація їх знайшла, частина населення одразу ж покинула планету. Але не всі. Дехто залишився і продовжував там жити, займаючись сільським господарством. От в сім'ї фермера, виявляється, і народився Сел. Як і Поттер.

Закінчивши з цією справою Ксайд в гарному настрої, пішов до зали пересилки. По дорозі почув як жінки ділилися враженнями від оглядового майданчика, що знаходився на даху станції. Сел вирішив також туди піти. Адже за ті кілька годин, що подорожує, він бачив лише кафе та туалети. Це не повага до самого себе. Час ще є, тому невелика прогулянка щоб оглянути місцевість йому не завадить. Він пройшов до ліфта і той виніс його на самий верх величезної вежі, яка до того ж знаходилася на високій горі.

Його погляду відкрився чудовий вид на море чи океан, що на горизонті зливався з небом. Боже, як гарно. Його очі, що давно нудьгували по таких пейзажах, прямо-таки насолоджувалися побаченим – синє море, жовтий пляж, безліч бронзових від засмаги тіл. Білі вітрильники ліниво розсікали хвилі. Гудок величезного лайнера! О, який мелодійний звук! Скільки ностальгічних спогадів це навіває. Сльози виступили на очах від побаченого. А яка прекрасна зелень, що оточувала піски пляжу. Тут не було чути шуму дерев, але Ксайду здавалося, що він чує як співають птахи, дзижчать комахи, шумить листя. Вітер, теплий вітер, дув прямо в обличчя. Які приємні були його дотики. Селбіт вдихнув повні груди повітря. Воно було свіже і трохи віддавало морем. Це диво. Знову комок підкотився до горла, а на очі набігла сльоза. Як багато прекрасного він не зауважував. І тільки після того, як його цього позбавили, він зрозумів, наскільки красивий світ. Немає значення, що він в іншому всесвіті, а на небі не його сонце. Світ прекрасний скрізь.

Сел провів на оглядовій площадці більше години. Йому кортіло спуститися в низ, прибігти на пляж і кинутися в море. Але не можна. На нього чекають. Тому з тугою на серці Ксайд спустився і рушив до зали пересилок. Перевірив поліцію – все чисто. Він нітрохи не здивувався коли побачив довгі черги до вікон на отримання допуску до кабіни. Ще б пак, не відвідати такий рай просто гріх. Вони з Поттером і Тресаном обов'язково повинні відвідати цю планету. Селбіт став в чергу та з заздрістю дивився на засмагу оточуючих.

Отримавши допуск, він попрямував до кабіни, програмуючи її на ходу. Яке ж було його здивування коли зауважив, що там вже внесені координати. Сел почав набирати на програматорі координати вручну. Ніяких змін. Його тіло стало дерев'яним. Невже його вистежили? Але як? Поліція не отримувала жодних інструкцій. Може зламався програматор? Може комусь повідомити про це? Ні, це не можна робити бо звичайна людина цього не може знати. Він озирнувся – жодного поліцейського, все спокійно. Мабуть, поломка. Трохи заспокоєний цією думкою, Ксайд вернувся в зал. До нього підійшов високий чоловік і, посміхаючись, спитав:

- Що, передумали вирушати?

- Так, передумав. – заклопотано відповів Ксайд.

- Чи можна запитати чому? - Далі посміхався він.

- Так можна.

- Тоді чому?

- Хочу поплавати в морі.

– А чому ви не ходили купатися? - Незнайомець продовжував усміхатися.

– Звідки ви знаєте, що я не ходив? – тип починав набридати.

– Ви самі казали.

- Що я казав?

- Що не ходили купатися?

– Я такого не говорив. – Ксайд насторожився. Це явно не був простий відпочиваючий.

- А що ви казали? - Посмішка на обличчі незнайомця ще була, але він вже не посміхався.

Ксайд здивовано вирячився на незнайомця. Той повільно зняв посмішку з обличчя і також вирячився на нього.

- Будемо грати у витрішки? – спитав Сел.

- В що грати? - не зрозумів той.

- Мені це набридло. – Селбіта почало дратувати - Ти розумієш слово «набридло»?

Незнайомець ствердно кивнув головою.

- Молодець. Іноді буваєш тямущий. Пропоную щоб ти зараз розвернувся, і не поспішаючи, відійшов на добрий десяток кроків. Є ще один варіант – розвертаюся я і відходжу на добрий десяток кроків. Можливий третій варіант – ми обоє розвертаємось і відходимо на добрих два десятка кроків. Мені здається останній варіант найкращий? Ти його теж вибираєш?

- Ні, не вибираю. - Чоловік міцно схопив Селбіта за лікоть. - Я пропоную четвертий варіант - ми вдвох йдемо в певну кімнату і продовжимо нашу розмову. Пішли.

Ксайд смикнув рукою, але вирватися не зміг. Мега силу він не активував.

- Хвилинку, - Сел не знав як діяти - можна питання?

- Так. Тільки одне. Інші потім. Я не хочу, щоб навколишні пасажири щось запідозрили.

- А ви мене відпустіть - Селбіт знову перейшов на ввічливий тон - і вони не запідозрять.

- Питання задано. Відповідь ні. – серйозно сказав незнайомець. - І без фокусів. Я цього не люблю.

Він потягнув Ксайда до службового проходу, зайшли в ліфт та спустилися на кілька поверхів в низ. В довгому коридорі зайшли у перші відчинені двері. кімната мала два стільці і між ними стіл. Незнайомець вказав Селу сісти на один, а сам зайняв інший. З ящика столу він витяг маленький мікрофон з навушником і вставив собі у вухо.

- То чому ви нікуди не вирушили коли підійшла ваша черга? - Запитав він.

- Що це все означає? - У відповідь запитав Сел. - Хто ви такий і чому привели мене сюди. Хіба я зробив щось протизаконне?

– Ні, не зробили. Але ви повинні відповідати на мої запитання.

- На це дурне запитання я вже відповів. Але ви не відповіли на моє запитання.

Ксайда це починало злити. Він дорогою знову просканував поліцію і нічого не виявив. Залишалося все з'ясувати в цього типа. Той покусав собі губу і промовив.

- Я є співробітником Інституту Охорони і виконую поставлене мені завдання. Ось посвідчення. - Він витяг якийсь значок.

– Так виконуйте. – промовив Сел - Навіщо тягати мене з собою? Я не є співробітником вашого інституту.

- Прошу відповісти на моє запитання. Чому ви передумали вирушати?

- Тому що вирішив скупатися в морі.

- Чому ви не купалися у морі?

- Звідки вам відомо, що я не купався?

– Відомо. Ви прибули сюди о 11.25 за місцевим часом. Пройшли в кафе та з'їли м'ясо з овочами. На це ви витратили сорок хвилин. Потім поїхали на оглядову вежу, де провели годину з чвертю. Після цього вирушили до кабін пересилання, але в останній момент передумали. Все вірно?

- Так. - погодився Сел. – А хіба в цьому є якийсь кримінал?

- Ні.

- Тоді на якій підставі мене затримали і тут допитують?

- На підставі того, що ваша особа не встановлена. Поки не з'ясуємо хто ви, вас не відпустять.

- Тоді з'ясовуйте, а не задавайте безглузді запитання. - Ксайда це вже розлютило. - Що мені потрібно зробити?

- Нічого. Ваших біоданих ніде не зареєстровано. Хто ви такий, невідомо.

- Ну і що. - Сел відкинувся на спинку крісла. – Я все життя так пересуваюсь і ніколи мене за це не затримували.

– А тепер затримують. В нас є на це розпорядження. Ми будемо тут поки сюди не прибуде спеціальний представник з центру. То чому ви ніде не значитеся?

- Чому не значусь? – обурився Сел - В мене є моя рідна планета. Це Дгоні, моя батьківщина. Перевірте.

- Перевіряли. Жодних даних. Ми за вами стежимо з планети Б-11. І ви поводилися дивно – відвідували або кафе, або туалет.

Сел відзначив, що ця планета була останньою «лівою» планетою, і після неї почалися потрібні йому планети. Значить, стежили вони за ним не з самого початку. Це вже добре. Але що робити далі? Потрібно, щоб вони ще раз перевірили.

- Як це немає даних? – Сел продовжував обурюватися - Це помилка. Я наполягаю на перевірці знову. Почніть з моєї планети.

- Добре. – погодився чоловік. – Якщо ви наполягаєте, я ще раз про сканую ваші біодані.

Він підійшов до стіни, відкрив дверцята, висунув диск на шарнірі та щось набрав на пульті.

– Я виставив чутливість на максимум. – сказав той сідаючи в крісло - Зараз буде результат.

Сел налаштувався на його хвилю та перехопив повідомлення, яке підтверджувало що він справді є уродженець планети Дгоні. Проте він міг і не перехоплювати хвилю, тому що обличчя незнайомця витяглося, і він підвівся застібаючи гудзики піджака. Сел в’їдливо підмітив:

- Що, переконались?

- Так, вибачте, будь ласка, містере Селбіт. Сталося маленьке непорозуміння. Більше таке не повториться. Прошу продовжити ваш відпочинок. В морі чудова вода, ви будете дуже задоволені від купання.

- Ну ні. Вистачить відпочинку. Я краще заберуся звідси, поки знову не сталося непорозуміння.

- Як вам завгодно, містере Селбіт. Я вас проведу.

- Дякую, я сам доберуся.

- Мені буде дуже приємно, якщо ви дозволите провести вас до ліфту.

- Гаразд, ведіть. - Погодився Сел.

Вони вийшли в коридор і неквапом пішли до ліфта, хоча Ксайду хотілося бігти. Дорогою незнайомець запитав:

- Можна одне питання, тільки без образи. Чому на всіх планетах, на яких ви побували, ви заходили лише в кафе чи туалет?

- Як вам краще відповісти. - Сел був дещо спантеличений питанням. - скажу відверто, не брехатиму. Я все життя жив під каблуком своїх батьків. Знаєте як це буває у глибинці, де цивілізація ще не зовсім дійшла? Нікуди і ніде мій батько мене не пускав. Бачив тільки поле, отари тварин тощо. Але якийсь час тому він покинув цей грішний світ, і я вирішив подивитися, як живуть на інших планетах. Раніше я бував з батьками лише у своїх родичів. Навіть не знаю як називається ця планета, бо батько вважав мене недоумком і ніколи не говорив, куди ми їдемо. Знаєте, як прикро коли тебе мають за ідіота? Дуже прикро. Ось я вирішив довести всім, а особливо собі, що теж можу бути самостійним. Проте загубився і заблукав. Тому я й перестрибував з планети на планету, на жодній не зупиняючись. Тільки, будь ласка, не говоріть нікому, бо мене засміють мої односельці. Обіцяєте? - Сел залишився задоволений своєю винахідливістю.

- Обіцяю. Буду німий як могила. – Незнайомець був здивований бачити перед собою таке село в теперішній час. – А ви знаєте, як потрапити додому? Може, я допоможу?

- Ні дякую. Я вже розібрався як набирати числа на кабіні. А якщо потрібна буде довідка, то запитаю в того хлопця, що сидить в залізному ящику.

Так Ксайд назвав автоматичну довідкову, що говорила чоловічим чи жіночим голосом. Це розсмішило незнайомця. Сел тим часом обережно спитав, далі граючи роль відсталого сільського хлопця.

- Скажіть, той, хто сказав вам перевіряти тих, які передумують відправлятися, є вашим батьком?

Це дуже розсмішило співробітника ІО.

– Ні, це мій начальник. Я в нього працюю, і що він скаже, те виконую.

- А навіщо він так сказав?

- Не знаю. Напевно, шукають когось.

- Навіщо шукають? Це погана людина?

- Не маю поняття. Може й погана. - Незнайомець сумно зітхнув. – признаюся чесно, мені вже набридло вештатися станціями пересилки та шукати тих, які давно зникли і ніде не з'являються. Це без сенсу. Я впевнений, що їх немає в живих. Адже стільки людей їх шукають, що дивуєшся. Колись я байдикував на своїй планеті зі своїми друзями і раз на пів року висилав звіт про те, що все добре. Але кілька місяців тому мене забрали на пошуки втікачів, що давно зникли.

- І багато впіймали втікачів?

- Ні одного. Кілька разів затримував підозрілих, але потім з'ясовувалося, що це чесні громадяни якоїсь планети. От і все.

– А чому раніше ви їх не шукали?

- Тому що раніше начальник був не такий, як зараз. Раніше він грав у війну, а зараз грає у хованки.

- Я теж люблю грати у хованки, хоча вже й виріс. - Ксайд продовжував грати роль дурника. - Може поїхати до вашого начальника і пограти? Як ви думаєте?

- Я не радив би цього робити. – Незнайомець посміхнувся. – Краще їдь хлопче додому та працюй на своїй фермі чи що там у тебе. А в цей світ не сунься, бо можна й пропасти.

- Добре, я так і зроблю.

Селбіт сів у ліфт і поїхав вгору. Потрібно якнайшвидше відправлятися додому.

Він відвідав ще кілька планет, ретельно перевіряючи, чи немає стеження. Нічого підозрілого не було. Про всяк випадок на станції, з якої Сел летів на свою базу, трохи попрацював з центральним комп'ютером та зробив невелике відключення енергії, щоб не було запису про переміщення. І лише після цього вирушив додому.

Розділ 11

Після того, як Селбіт розповів, що з ним трапилося, а також після перегляду новин стало зрозуміло що пошуки відновилися. Напевно, деяку роль зіграв випадок на планеті Япіті, але головне було те, що Друв повернувся. Тепер це було видно дуже ясно. Ні, керівником як і раніше був Ракс. Але його вчинки, політичні погляди, ставлення до справи повністю змінилися. В діях явно проглядався містер Сорк Друв, який, як ми пам’ятаємо, втратив своє тіло. І це було погано для друзів. Випадок з Селбітом показував, що їх шукали по всіх світах. Було задіяно багато людей. Шукали не тільки по біоданих, а й по реєстрації. Друв мабуть припускав, що маючи такі тіла як Ксайд та Поттер, Боррет може змінити біодані.

І ось друзі знову на нараді. На порядку денному те саме запитання – як бути далі? Говорив Поттер.

- Я, звичайно, не зможу відповісти, як бути далі, але висловлю свої міркування про те, як можуть вчинити ті, яким залежить на нашому спокої. Звичайно, спершу найгірший варіант. Так ось, отримавши доповідь про твоє, Сел, помилкове затримання, вони можуть перевірити чи справді ти проживаєш на тій, як там її, ну не важливо, планеті. Звичайно що там про тебе не чули. Звідси вони матимуть твої біодані. Далі по них вони простежать твій маршрут прямування, доки не натраплять на останній пункт звідки ти відправлявся, і в якому ти так завбачливо очистив пам'ять. Думаю, що вони не будуть сумніватися, що натрапили на наш слід. Почнеться гігантська робота з обчислення нашого місцезнаходження. Професоре, чи є шанси на успіх?

- Якщо вони мають ті дві відстані, про які ми говорили раніше, то тепер отримають ще одну відстань і третю точку. Це означає, що вони нас знайшли. Маючи три точки в просторі та відстані що сходяться в одному місці, легко знайти наші координати.

- Коли вони можуть це вирахувати? - Запитав Сел.

- Не більше місяця. Їм потрібно знайти кількість енергії, яка була використана для пересилання Селбіта. Це досить кропітка робота, бо потрібно відновити всі маршрути пересилок в цей проміжок часу і перевірити адресатів. Але за місяць можна впоратися. Особливо якщо на це кинути велику кількість людей.

- Чому їм так треба нас впіймати? Адже ми не злочинці, в кінці кінців, і їм це відомо. А вони нас шукають по всьому всесвіту не шкодуючи сил і людей? - спитав Сел.

- Як на мене - відповів Пот, - є принаймні дві причини, щоб нас знайти. Перша це те, що нам відомо як врятувати їхній світ, а друга це тіла, які ми маємо. Правильно професор?

- На рахунок порятунку світу я не впевнений, а ось друга причина саме те чого вони хочуть. Їм, вірніше Друву, потрібні ваші тіла. - Сказав Трес.

- А що, він не може зробити інше тіло? - здивувався Ксайд.

- Ні, не може. – відповів Боррет. - Це дуже складна і тривала робота. Нею займався лише я, і мені не відомо що би хтось інший це намагався зробити. Я не залишив жодних записів. А якщо починати з нуля, то на це знадобиться багато десятиліть.

- Тоді ми потрібні їм живі. - Зробив висновок Селбіт.

- Не живі, а цілі. – похмуро промовив Пот. - А це істотно змінює суть справи. Добре, аналізуємо ситуацію далі. Що можна сказати про наше становище? Тільки те, що у нас є місяць. Далі прийдуть гості та нас викурять звідси.

– Не так легко це буде зробити. – сказав Ксайд.

- Так, нелегко. – погодився Пот. - Але можливо. І слабким пунктом є наша камера пересилки

– Тоді треба її прибрати. – сказав Сел.

- Думаю краще забратися самим. – сказав на це Хаб.

- Нам нікуди забиратися. - промовив Тресан.

- Чому, а наша Таємнича? – спитав Поттер.

- Якби ми могли її відкрити, тоді нам не страшна армія всього всесвіту. Це фортеця всіх фортець. – зітхнув Боррет.

- З доступом в середину у нас проблема. – зітхнув і Хаб. - Але це краще ніж нічого. І можна перечекати в разі чого. Адже там у нас Елегант.

- Погоджуюся. – сказав Сел.

- Я теж. - Сказав Трес.

- Тоді на період до початку інвазії на нашій станції вводиться військовий стан. Командування переходить до рук військових. Від цього моменту вводиться підвищена бойова готовність. - Поттер підвівся на ноги.

- В разі непокори військовий трибунал. - посміхнувся Сел.

– Зараз не час жартувати. - серйозно сказав Пот. – Слухайте мій наказ: всі сили і засоби, що в нас є, кинути для перекидання провізії та матеріалів на планету Таємничу. Є питання?

Запитань не було. Всі і так розуміли серйозність становища та доцільність цієї роботи. Тільки не розуміли одного – Поттер серйозно говорив про перехід влади чи жартував? Але для з'ясування не було часу.

Всі пішли на склад провізії та прийнялися відбирати необхідні продукти. Боррет за допомогою крана шукав і складав все біля входу, а Хаб та Селбіт, увімкнувши мега силу, перетягували контейнери до камери пересилання. Коли всі проходи були завалені, Поттера перекинули на Таємничу і почали пересилання.

За тиждень важкої роботи було перекинуто три четверті всієї провізії. Наступний тиждень пішов на перекидання всіх запасних частин, а також більшої частини обладнання, яке було в лабораторії і могло поміститися в камеру пересилання. За потреби на Таємничій можна було вже створити хорошу лабораторію і досить непогані умови для життя. Потрібне тільки герметичне приміщення. Погано було те, що не можна взяти завод синтезу матерії. Але що вдієш, треба було чимось жертвувати. А жертвували вони ще й своєю затишною станцією. Хоча була надія, що їх висновки помилкові, і ці запобіжні заходи марні.

Третій тиждень пішов на облік того, що вони взяли, і що ще потрібно. Поттер за допомогою Тресана та Ксайда зробив пульт дистанційного керування, який міг пересилати інформацію зі станції на Таємничу та назад, і за допомогою якого можна було керувати комп'ютером. Цей пульт мав малу камеру пересилки і передавав інформацію прямо на їхній космічний корабель. Сел написав програму, яка керувала автоматичним помостом. За сигналом поміст висувався і засовувався. Була підключена і відеокамера для візуального спостереження за процесом. Тепер не потрібно було людину для того, щоб поставити або прибрати поміст біля камери заводу синтезу матерії. Це робив комп'ютер.

Зробивши всі приготування, після третього тижня друзі переселилися на Таємничу. На цьому наполіг Поттер. Жили на кораблі. Зв'язок з їхньою станцією був відмінний. Поки що жодних візитів не було. Весь вільний час вони проводили в пошуках входу до станції.

Минуло ще два тижні. Нічого нового не сталося. Ніяких відвідувачів, як і безрезультатні пошуки входу. Це починало дратувати. Станція була неприступною. Але вона має якось відкриватися. Хаб припускав, що треба шукати у відкритому ангарі. Його багато разів було обстежено. Під пилюкою було виявлено посадочні майданчики у вигляді кілець – рівна площина була розмічена тоненькою лінією . Вони мали близько десяти метрів в діаметрі та були розташовані по периметру ангара. Їх було п'ять. Середина не мала ніякого окресленого кола. Селбіт з Поттером прибрали весь пил в ангарі. Кілька днів пішло на це. Пилюка стояла стовпом коли вони підмітали віниками. Незабаром чистота була наведена, але це нічого не дало. Жодних слідів, жодних написів, знаків або чогось схожого не було виявлено.

До кінця підходив третій тиждень їхнього перебування на цій неприступній базі чужинців. Всім порядком набридло тіснитися в космічному кораблі, але Поттер не дозволяв переселятися на станцію. Сам він невпинно шукав вхід до бази. Після тижня поневірянь по всій поверхні планети він посадив корабель в ангарі. Боррет не брав участі в пошуках, а працював над розрахунками. Він хотів потрапити в середину бази за допомогою камери пересилання. Зробити це було складно, тому що матеріал, з якого була зроблена база, не пропускав нічого. Він працював як фільтр, і все залишалося на поверхні бази, якщо пересилання проводилося всередину. Було послано безліч різних предметів, але всі вони знайшлися на поверхні. От Тресан і намагався знайти вирішення цієї проблеми, проводячи багато часу за розрахунками.

Ксайд інколи допомагав Поттеру, а інколи байдикував як в даний час. Пот тинявся навколо корабля з ультразвуковим сканером проводячи обстеження посадкових майданчиків. Сел сидів біля ілюмінатора та робив зауваження. На це Хаб відповідав міцними виразами. Коли Ксайду набридло дратувати Поттера, він кинув оком на посадкові майданчики і подумав, що вони завжди свій корабель садять в середині ангару, і ніколи не ставили на площадці в колі. Він сказав про це Поттеру. Той роздратовано буркнув, що йому все рівно де стоїть Елегант. Селбіт перемістив космічний корабель на майданчик розмістивши його опори в середині кола та вийшов назовні. І тут Ксайд зробив приголомшливе відкриття – майданчик під вагою корабля трохи подався вниз. Зазвичай майданчики були в один рівень з основним покриттям, і тільки тоненька лінія показувала, що матеріал не монолітний. Але майданчик на якому стояв Елегант трошки просів. Просідання було певне менше ніж міліметр, але воно було. Поттер примчав до корабля. Це було перше щось, що зрушило з місця. Вони ретельно перевірили коло по периметру, але нічого не знайшли. Селбіт попросив Боррета перемістити корабель на інший майданчик. Той самий результат. Перший повернувся у вихідний стан, а другий просів. Те саме повторилося і з іншими площадками. Вони рухалися.

- Цікаво, а що трапиться, якщо навантажити всі майданчики разом? - Запитав Сел.

- Хороше запитання. - відповів Пот. – давайте спробуємо.

І вони прийнялися переміщати контейнери з великого ангару в малий. Боррет нічого не казав, але по ньому було видно, що він думає про це як про марнування часу. Проте часу вони мали багато. Після чотирьох днів інтенсивної праці всі чотири платформи були заповнені. Платформи навантажувалися доти поки вони не просідали під вагою. Залишилася одна вільна площадка, на яку мав сісти корабель. Всім було цікаво, і навіть трохи лячно що знову нічого не вийде. Але потрібно було продовжувати задумане. Поттер дав Тресану команду поставити корабель на платформу.

І ось корабель сів на площадку. Селбіт та Поттер уважно спостерігають. Нічого не відбувається. Сел був дуже розчарований. В нього навіть сльози накотилися на очі і охопила дика лють. Такі самі почуття охопили й Поттера. Було чути як той лається та копає ящик. Ксайд в розпачі підняв голову вгору і звернувся до Всевишнього, за що він так з них знущається? І раптом він зауважує, що сегменти, які повинні закривати ангар вже висунулися на третину і повільно рухаються далі, закриваючи ангар.

- Пот, подивися вгору. - Закричав Селбіт. - Та подивись, чорт би тебе забрав, вгору. Сегменти рухаються. Вони закривають вхід.

Хаб подивився вгору і сказав Боррету підняти корабель. Щойно корабель піднявся над майданчиком, сегменти почали повертатися назад, відкриваючи отвір. Боррет знову посадив і сегменти поволі поповзли до центру. Поттер сказав прибрати корабель з площадки та наразі не закривати ангар. Всі зібралися в капітанській рубці на нараду.

- І так друзі – урочисто почав Пот, - ми нарешті знайшли, що на цій базі щось рухається. Але виникли питання. Що станеться, якщо ангар закриється? Чи він відкриється знову? А коли ми все-таки ангар закриємо, чи відкриється вхід в середину? Які будуть міркування, панове?

- Відповіді на запитання будуть колись закриється ангар. – посміхнувся Боррет. - Але прийняти таке рішення не так просто бо не хочеться помістити себе в приміщення з якого немає виходу. Мені важко відповісти.

- А що ти думаєш, Сел? - Запитав Поттер.

- Давайте проекспериментуємо знову. Закривати повністю ангар не будемо, але почекаємо довше, хоч би до половини сегмента.

- І що нам це дасть? - запитав Трес.

- Не знаю, - відповів Сел, - але в мене було таке відчуття, що вся площина ангара рухалася. Перше вниз, а потім вгору.

- Я нічого не зауважив. – сказав Хаб.

- Звичайно, ти так копав ящик, що навіть мене не чув, не те що легкого, ледь помітного руху. – відповів Ксайд.

- Легкого, ледь помітного. – передражнив його Пот. - Пішли провіримо той рух… розумник.

Друзі одягнули скафандри та вийшли. Боррет посадив корабель на майданчик. Сегменти почали висуватися до гори, а синхронно з ними вся площа ангару почала опускатися. Коли сегменти дійшли до половини Пот хотів підняти корабель, але Сел попросив ще трохи почекати. І дійсно, в стіні з'явилися щілини, які збільшувалася в міру опускання платформи. Ксайд дозволив підняти корабель і все повернулося на свої місця.

Радість була настільки сильною, що Ксайду на очі набігли сльози, а до горла підступила грудка. Поттер знову копав ящик, на цей раз вже з радості. Він схопив Селбіта і почав кружляти в танці. Вони вбігли в корабель і почали обнімати Треса. То була перемога. Після такого довгого, виснажливого марафону пошуків, смак досягнення мети був неймовірно приємний. Сльози бриніли на очах у всіх, і мужики не соромилися цього. Коли ейфорія пройшла і друзі трохи заспокоїлися, Поттер взяв слово.

- І так, друзі мої, завдяки, я не побоюсь цього слова, генію нашого шановного Ксайда Селбіта…

- Та годі тобі, Пот. – засоромився Ксайд.

- Ні, не годі. Я повторюю, генію нашого друга, ми нарешті знайшли вхід в цю неприступну фортецю.

- Твоя заслуга в цьому не менша ніж моя, Поттер. – сказав Сел - Якби ти так наполегливо не проводив дослідження, я б не побачив що платформи рухаються.

- Але ти здогадався посадити корабель на площадку.

- А ти здогадався прибрати всю пилюку з них.

- Досить, досить себе хвалити. – перервав їхню полеміку Трес. – Тут є заслуга нас всіх, навіть моя, хоч я і не брав в цьому участі. Якщо бути точним, це є результат важкої та кропіткої роботи, яку ми всі провели. І твоя, Поттер, частка найбільша. Тож ближче до суті. Ти хотів щось сказати про план подальших дій. Продовжуй.

- Добре, повернемось до суті. - Продовжив Пот. – Я пропоную наступні дії. Коли загальна платформа опуститься достатньо, ми заглянемо всередину. Якщо буде можливо, я лізу в середину, і ви піднімете платформу. Через пів години мене випускаєте.

– А чому ти? - заартачився Сел.

- Без обговорення. – обірвав його Хаб.

- Може, разом? - Не здавався Ксайд.

- Ні. Невідомо що там. Може якась небезпека?

- Хороший план. – погодився професор. – Хоча навряд чи там щось є, та нехтувати небезпекою не можна. Але давайте зупинимося на десяти хвилинах твого перебування.

На цьому й погодились. Пот і Сел озброїлися ліхтарями, а Боррет посадив корабель на майданчик щоб платформа почала опускатися. Коли утворилася щілина, що можна було зазирнути, друзі всунули голови і посвітили ліхтарями. Це було приміщення висотою близько трьох метрів. В глибині виднілося кілька дверей і деякі були відчинені. Поки вони намагалися зазирнути що там в дверях, голос Боррета нагадав, що скоро закриються сегменти. Поттер зістрибнув, а Сел кинув сходи щоб він міг вилізти. Поки вони метушилися, Сел зауважив, що сегменти повністю закрилися. Він нічого не сказав іншим і з деяким страхом почав стежити, чи вони відкриються, коли Трес підняв корабель. Слава Богу, сегменти пішли назад, відкриваючи чорний отвір неба. Ксайд про це повідомив друзям і Боррет вернув корабель на місце, дозволяючи ангару закритися.

Платформа опустилася до рівня підлоги. Біля одних із дверей Ксайд побачив Поттера. Вони разом зайшли в наступне приміщення. Але назвати це приміщенням не можна. Це була порожнеча крізь яку проходили колони з металу в повздовжньому та поперечному напрямках. Поміж ними зустрічалися майданчики. Деякі порожні, на інших щось було. Майданчиків було багато і вони на загал утворювали щось на зразок рівнів. Ксайд і Поттер перебували на верхній площадці що примикала до дверей розмірами приблизно п'ять на шість метрів. Вище було монолітне склепіння поверхні бази. Від нього вниз йшли металеві колони та смуги різної ширини. Смуги проходили крізь майданчики і тягнулися далеко вниз. Площадки були організовані групами чи скупченнями. Площадки скупчення, на якому знаходилися друзі, одна від одної перебували на відстані не більше метра, півтора, і їх було близько десяти. Потім через відстань приблизно чотирьох, п'яти метрів було друге скупчення. Далі не було видно, бо ліхтарі не могли освітлити. Внизу на відстані приблизно десяти метрів був другий рівень майданчиків, який йшов паралельно першому, ще нижче наступний. Були й порожнечі, більші та менші. Жодних стін, жодних сходів, нічого. Двері які знаходилися в інших кінцях ангару також виходили на подібні площадки. І жодного закритого приміщення.

Це була тільки та маленька частина, що друзі могли побачити у світлі ліхтарів, але як можна було здогадатися, решта бази була ідентичною. Таке відкриття принесло їм розчарування. База, в якій вони сподівалися знайти невідомий і потужний розум, технології та знання, виявилася залізною шкаралупою, що пронизана ребрами жорсткості для міцності в горизонтальному та вертикальному напрямках.

Змучені фізично і морально Селбіт та Хаб повернулися на корабель. Вони відчували образу. Дурне почуття гумору в цивілізації, яка залишила цю базу. Стільки праці, стільки надій, і все марно. Друзі мовчки увійшли в корабель, мовчки зняли комбінезони та пройшли до кают-компанії. Сел мовчки зробив каву і вони посідали в крісла. Боррет здивовано спостерігав за їхньою поведінкою. Зрештою не витримав.

- Ви ще довго мовчатимете, чи може хтось скаже бодай якесь слово? Що там трапилося, нема виходу, чи що?

- Та ні, є, - похмуро промовив Пот, - та ще який. Прямо на інший кінець бази.

- Це точно, - також похмуро підтвердив Сел, - на самий кінець. І ніяких замків.

- Як і дверей, стін, стелі, сходів. - Продовжив Поттер.

- Що це ви несете? – не зрозумів Боррет. – таке враження що ви з глузду з'їхали?

- Та ні, ми при повному розумі. - Тихо сказав Ксайд. - Тільки втомилися. Професоре, зробіть нам поїсти.

- Так, багато їжі. Ми дуже зголодніли. - Так само тихо добавив Хаб.

- Добре. Але потім ви мені все розкажете?

- А що тут розповідати, ідіть і подивіться самі. – сказав Поттер. - Там нічого небезпечного. Тільки не впадіть в середину. Але спочатку обід, ви обіцяли.

Професор зробив обід і все намагався дізнатися, що вони бачили. Але ті сказали, щоб він дивився сам, а потім виклав міркування.

Боррет пішов, проте був не довго. Не встигли друзі відпочити після ситної їжі, як той повернувся. На відміну від них, настрій мав пречудовий.

- Я бачу радість і задоволення на обличчі нашого вельмишановного професора. - З сарказмом почав Сел. - Напевно, це радість від спілкування з чужорідним розумом. Або ні. Ви зустріли чарівну незнайомку, яка дала вам номер телефону і адресу. На якій із платформ у вас зустріч? Дайте вгадати - це четверта від верху платформа з таким романтичним виступом з лівого боку. Там вас, впевнений, ніхто не побачить.

- Годі блазнювати, Сел. – Поттер обірвав його монолог. - Що можете сказати, професоре?

- Дуже багато чого. – він зручно всівся та по діловому закинув ногу на ногу - По-перше, це підтверджує мою теорію про те, що база побудована цивілізацією, яка існувала до нашої, і яка жила у всесвіті, що був, можна сказати батьком для теперішнього.

- І дідом для всесвіту в якому народилися ми з Поттером. - добавив Сел.

- Так, вірно. - кивнув Тресан. – дідусем для вашого. Ще ця база підтверджує теорію про те, що матерія старого всесвіту, після народження нового, втрачає енергію і переходить у стан спокою підпростору.

- Там що, так прямо й написано? - посміхнувся Ксайд.

- Так, можна сказати що прямо написано. – посміхнувся у відповідь Боррет.

- І де, як не секрет. - Далі посміхався Ксайд.

- Скрізь. Треба було лише уважно дивитися.

- А серйозно, Трес? – вже без посмішки сказав Селбіт.

- Я серйозно. Ви бачили порожнечі всередині? Так ось, вони колись були заповнені матерією з якої складалися стіни, драбини, підлоги, механізми і т. п. Але зараз нічого немає. Вся матерія того всесвіту просто перестала існувати. Вона розпалася на елементарні частки і перейшла у стан спокою. Матерія зникла.

- З чого ви це взяли? - Запитав Хаб.

- Ви бачили всередині пилюку?

- Ні, але я не придивлявся. – відповів він.

- І не придивляйтеся. Ви її не побачите, бо її нема. Як немає ніякої елементарної частинки у всьому об’ємі бази.

- Добре, а як бути з тим матеріалом з якого побудована база? - Запитав Сел.

– Ви маєте на увазі каркас? – перепитав Боррет. – Він є штучно створеним матеріалом. Це підтвердження ще однієї моєї догадки, що такі матеріали як меол можуть пережити народження всесвіту. Вони є артефактом. Справа в тому що колись було знайдено шматок матеріалу, який був схожий на меол, але мав трохи іншу структуру. Це був досить великий шматок. Його знайшли на якійсь планеті. Це була сантиметрової товщини пластина, півметра шириною і шість метрів довжини. Наша цивілізація таких великих шматків не виробляла, найбільше що тоді робили так це напилення, яке роблять і до цього часу. Було багато суперечок з приводу походження матеріалу, і певна кількість вчених зійшлася на тому, що це природне утворення, яке могло виникнути при якомусь катаклізмі глобального масштабу. Інші вчені припускали що це штучно створений матеріал, і що його могла створити цивілізація, яка жила до нашої. До цієї теорії схилявся і я. Але інших таких артефактів не знаходили, тому залишилися дві теорії, одна про штучне, а інша про природне походження. Тепер я переконаний, що теорія штучного походження вірна. Взагалі це не має значення для розвитку цивілізації, але моє его задоволене.

- Це, звичайно, цікаво, але я так і не зрозумів про цей матеріал. Чому він не зник? - Запитав Хаб.

- Тому що матеріал вічний. Принаймні час його розпаду обчислюється життям декількох всесвітів. І про це знали ті, хто будував базу. – відповів професор.

- Виходить нам дістався старий мотлох? – промовив Сел. - Навіщо його було так запечатувати?

– На це запитання нам потрібно буде знайти відповідь. - відповів Боррет. - Мені здається, на базі знаходиться щось, яке, можливо, дуже цінне. Іншого пояснення такої герметичності не бачу.

- А я бачу. – сказав Поттер.

- Прошу вашу теорію, містере Хаб. - Як на вченій раді звернувся до нього Боррет.

- Може вони відправилися до додому, зустріти кінець світу в родинному колі? – посміхнувся Сел – тому і закрили.

- Навіщо, щоб не залізли злодії? – засміявся професор.

- Думаю що так влаштована сама база. – сказав Поттер - Адже вона перебуває в космосі.

- Можливо – промовив Боррет - Так можна пояснити, чому вона закрита. Але погодьтеся, моя версія більш обнадійлива?

- Це правда, - посміхнувся Поттер, - тоді беремо її за основу і починаємо пошуки.

- Ви як хочете, а я відпочивати. – піднявся з крісла Ксайд.

- Це вірно, відпочинок не завадить. – сказав Хаб також підводячись. - Та й вам би слід відновити сили для майбутніх відкриттів, професоре.

- Так, трішки можна подрімати.

Всі пішли відпочивати. Боррет в свою каюту де жив сам, а Пот і Сел в каюту, яку займали разом. Не треба думати, що не було вільних кают. Корабель був розрахований на команду з двадцяти чоловік, і якщо брати земними мірками, то це був величезний космічний корабель, який на Землі не побудують ще багато років. Але тут це був звичайний човник для пересування на невеликі відстані. Його використовували переважно для дослідницьких цілей. На борту було дванадцять кают. Тож місця вистачало.

Але друзям не вистачало спілкування. Особливо це відчувалося тут, на борту Елеганта. На станції можна було ще посидіти біля вікна, подивитися на гарний краєвид, послухати звуки які долинали з-за вікна. Сел обіцяв доробити програму, яка б імітувала вуличний рух з людьми та автомобілями. Це було добрим заспокоєнням нервів. На кораблі не було імітації. Тому друзі поселилися разом, щоб іноді побалакати, згадати минуле, посумувати за Землею. Або просто подіяти один одному на нерви. Вони вже звикли до свого іншого вигляду. Добре що спогади залишилися старими, з іншого життя. Боррет також часто брав участь в розмовах. Пот та Сел розповідали про себе, про свій світ, але більше розповідав Тресан. Це було природно, тому що вони тут жили і прагнули більше пізнати цей всесвіт. Як швидко людина звикає до всього незвичайного. Ще рік тому ніхто з цих двох землян не міг і подумати про подорож до космосу, а зараз запросто можуть подорожувати до будь-якої точки всесвіту і не вважають це дивом. Вони швидко навчилися користуватися благами цивілізації і навіть не задумуються, чому так відбувається. І дійсно, навіщо задумуватися, якщо це все є і це все для тебе? А з іншого боку вони почувалися дещо нещасними. Чому? Та тому, що зі всіх людей, які живуть в цьому всесвіті, тільки їм доводиться жити в повній ізоляції, де навіть матерії немає. А весь всесвіт на них полює. Напевно, у всій історії всесвіту не було злочинця, за яким би так полювали?

Друзі багато дізналися про цей світ. В основному він був схожий на їхній, земний. Людська поведінка запрограмована природою. Боррет казав, що люди в такому вигляді як зараз, були завжди. І в подальшому завжди будуть. Якщо умови життя схожі і планети, на яких це життя зародилося, приблизно однакові, то і люди, які в процесі еволюції виникнуть, будуть однакові. Незалежно від того, де планета знаходиться. Так само і з негуманоїдними расами. Все залежить від умов існування. Чому так відбувається? Тому що це форма існування матерії. Чому водень однаковий у всіх світах? Чому залізо іржавіє на всіх планетах, де є кисень? Чому кристал алмазу має однакову структуру у всіх світах? І знову відповідь одна - це численні форми існування матерії. Закони фізики однакові для всіх всесвітів.

Розділ 12

Після сну прийнялися досліджувати базу. Чесно кажучи, це була не легка праця знайти щось в такому великому об’ємі і Ксайд, та й Поттер також, він тільки не показував це, не сподівався на швидкий успіх. А шукати було де. База мала середній діаметр 360 км. Середній, тому що не була ідеально круглою. На ній були і надбудови, три з яких виступали майже на чотири кілометри, і була велика рівна площадка, десь сорока - п'ятдесяти квадратних кілометрів, і були ідеально круглі, величезного діаметру ями, які під шаром пилу дуже нагадували кратери.

Але досліджувати було потрібно. Був розроблений план, за яким діяли. Спочатку вирішили провести експедицію до центру. Між скупченнями майданчиків були колодязі. Поттер висловив припущення, що тут колись проходили вентиляційні шахти, ліфти та комунікації. Якщо це так, то вони повинні пронизувати базу наскрізь, принаймні до центру. Щоб краще орієнтуватися провели освітлення з корабля. Декілька потужних прожекторів і відбите від металу світло створили майже денне освітлення на кілька кілометрів. Один із прожекторів був поміщений над шахтою, найбільшою з тих, які вони оглянули. Провели тренування з реактивними установками. Хоча гравітація була невелика, але її вплив при управлінні відчувався.

І ось приготування позаду. Залишилося вирішити, хто залишиться біля корабля, а хтось полетить до центру. Природно, що Боррет був поза конкуренцією. Тому Сел і Пот тягли жереб. Пощастило Хабу. Ксайд залишався і мав діяти за планом. А за планом йшло дослідження всіх надбудов та западин, що зустрічалися на базі. Він мав досліджувати найближчі, але при цьому повинен старатися бути в зоні радіоконтакту. Після настанов Селу, Хаб і Боррет стрибнули в шахту. Падіння було повільним тому Поттер увімкнув свою реактивну установку. Швидкість збільшилася і через кілька хвилин вже виднілася тільки світлова крапка. За ним полетів професор. Зіткнення з перешкодою мандрівники не боялися, бо скафандри мали радари, які в разі чого автоматично змінювали курс чи зупиняли рух.

Ксайд лишився один. До повернення дослідників було годин шість плюс, мінус годину. Потрібно було вирішувати що робити, куди податись. Сел вивів карту поверхні, щоб глянути де розташовані об'єкти які можуть його зацікавити. Їх було кілька. Він вибрав найбільший з тих що був поряд. Він мав вигляд правильного квадрата і височів над поверхнею бази метра на три та розміщувався на відстані приблизно два кілометри. Були об'єкти і ближче, але невеликі. Це в основному були споруди у формі кола або квадрата, розмірами до двох метрів і висотою не більше метра. Той об'єкт який вибрав Сел був досить великою спорудою і мав розміри сорок на сорок метрів.

По дорозі Ксайд оглянув люк що вів на поверхню. Люк був на завісах і мав простий, примітивний важіль, що притискав кришку до країв. Селбіт смикнув за важіль, але зрушити не зміг. Він повідомив друзям про своє відкриття. Ті в свою чергу повідомили, що в них все нормально, політ спокійний і жодних змін в пейзажі не відбувається.

Сел рухався по площадках, перестрибуючи з однієї на іншу та перелітаючи між скупченнями. Одного разу не розрахував і проскочив платформу. Неабияк переляканий приземлився на платформі нижнього рівня. Але нічого страшного не сталося, і за допомогою ракетного двигуна він повернувся на попередній рівень.

Нарешті він добрався і переводить дух біля зачинених дверей. Сел перевірив маршрут на комп'ютері скафандра. Все вірно. Слідкуюча за його переміщенням система показувала, що він на місці. Жодних відхилень від наміченого маршруту немає. Ксайд увімкнув ліхтар і почав огляд дверей. Зачинені. І раптом він зрозумів, що вони замкнені з середини, тобто з іншої від нього сторони. І вони були розташовані метрів вісім нижче поверхні. Це дуже зацікавило Селбіта. Це була перша закрита споруда. Виходить що, можливо, база і не є вже такою порожньою шкаралупою. Він пішов по периметру. Завернувши за ріг Сел виявив ще одні замкнені двері. Він облетів всю споруду і кожна сторона мала зачинені двері.

Це було знущання над ними. Навіщо закривати приміщення в середині пустої і закритої ззовні бази, де навіть немає матерії? Все що Сел думав про це свинство він повідомив Хабу і Боррету. Ті у відповідь повідомили, що знайшли велику платформу, яка заставлена паралелепіпедами, такими самими які іноді зустрічалися на майданчиках. І якщо деякі площадки мали один, рідше два паралелепіпеди, то тут вони виявили цілу платформу металевих контейнерів. По комп'ютеру було видно, що дослідники подолали вже більше половини шляху.

Селбіт вирішив більш детально дослідити приміщення. Він облетів його зі всіх сторін і дуже уважно оглянув всі стики дверей. І раптом виявив що одні з дверей прочинені. Зовсім трішки, пару міліметрів, але прочинені. Сел спробував відкрити, проте ті навіть не зрушилися. І раптом його осяяло. Боже мій, який він дурень, адже двері зроблені з матеріалу, який схожий на меол, а це означає, що їх вага величезна. Не дивно, що він не може зрушити. Можливо що і двері з зовні також відчинені, але вони не могли відкрити через їхню вагу. Свої міркування він повідомив друзям. Поттер відповів, що він на верху намагався відкрити з допомогою мега сили, але нічого не вийшло.

Ксайд включив мега силу і двері відкрилися. Він зайшов в середину і опинився в невеликій кімнаті, зовсім маленькій, яка мала ще двері навпроти. Швидше за все це шлюзова камера. Сел прочинив важкі двері та посвітив в середину. Ліхтарик висвітлив великий простір, зі стінами, підлогою та стелею. Біля кожної з чотирьох стін було по такому ж шлюзу, як той, через який увійшов Ксайд. По середині цієї великої зали розміщувалася якась споруда.

Сел підійшов ближче. Це був правильний конус заввишки понад два метри, може два з половиною. В основі він був, напевно, метрів п'ять. Навколо нього було два кільця. Внутрішнє кільце складалося з шести сегментів, які мали вигляд тумби вистою метр і шириною півметра. Між ними були приблизно метрові проходи. Зовнішнє кільце складалося з трьох сегментів, але тумби були більші за розмірами. Вони мали висоту, напевно, півтора метри і ширину біля метра. Вся конструкція розміщувалася на підвищенні, яке було вище рівня підлоги на дві сходинки. Біля одного зі шлюзів стояв вже знайомий паралелепіпед. Це все, що було в залі.

Селбіт вийшов назовні і зв'язався з рештою команди. Ті вже були в самому центрі, де знаходилася величезна куля. На гігантській конструкції замикалися всі ребра жорсткості. Поттер сказав, що база схожа на величезний персик, в середині якого кісточка. Також вони повідомили, що повертаються, бо нічого цікавого немає. Боррет сказав, що його оптимізм дуже зменшився, і їм, напевно, треба буде витратити роки, щоб дослідити базу. По їх розмові відчувалося, що вони втратили надію знайти щось путнє. Ксайд сказав, що чекає і приготує смачний обід. Ті подякували і відповіли, що будуть через годину, а може й менше, бо дорогу знають, а тому можуть летіти на максимальній швидкості.

Селбіт також відчував втому. Ці великі порожнечі, відкриті простори давали зрозуміти яка ти маленька, майже нікчемна істота. Здавалося, ніби вся база тисне на тебе своєю вагою. Завжди було присутнє почуття страху, щоб не звалитися в прірву. А ще темрява, яка постійно оточувала з усіх боків. Все це здорово втомлювало. Сел вирушив на корабель готувати приємну зустріч стомленим друзям. Про своє відкриття він їм так і не повідомив, вирішив зробити сюрприз, який може виявитися ще однією купою міцного матеріалу.

- Що будемо робити далі? – запитав Поттер після обіду, коли вони відпочивали.

- Не знаю що й сказати. - відповів Тресан. – З одного боку, ми зробили відкриття всесвітнього масштабу. Але з іншого виявилося, що це марне відкриття, яке не можна використовувати.

- Навіщо вони зробили базу такою величезною? – несподівано запитав Пот. – Тут можна розмістити населення цілої планети.

- Може, так воно і було. – зітхнув Сел. - Може вони думали, що врятуються.

- На цю тему можна гадати скільки завгодно. - промовив Трес. – Але питання, що робити далі, залишається відкритим. Давайте сформулюємо це питання інакше: чи вартує продовжувати дослідження бази?

- Вам що, набридло дослідження? – здивувався Ксайд.

- Мені ні. Але я хочу дізнатися ваше ставлення до цієї справи. – відповів Боррет.

- А що, в нас є вибір? - посміхнувся Сел. - Чи, може, ви, професоре, знайшли нам нове заняття?

- Можливо, і знайшов.

- Цікаво яке?

- Спочатку відповідь чи ви хочете продовжувати дослідження бази?

- Я хочу. - відповів Ксайд.

- Я теж. - відповів Хаб. – в крайньому разі маємо місце, де ми в безпеці. Тепер потрібно його обжити.

- Добре. - Боррет підвівся з крісла і відійшов на кілька кроків. – Базу можна досліджувати роками. Нас дуже мало, нам потрібно більше людей. Прошу не перебивати. Я, коли ви відпочивали, порився в базі даних нашого бортового комп'ютера і виявив один цікавий файл. Там список людей, які були відправлені до біоконтейнера. Але насправді всі ці люди знаходяться на планеті Карликів. Так, вони на тій самій дослідній базі, яка розташована в болотах планети. Чутки виявилися правдою. Там знаходиться багато людей. Величезна кількість з них має вчений ступінь. Деяких навіть знаю. Вони і є саме ті люди, які з радістю нам допоможуть. Правда є дві маленькі проблеми – привезти їх сюди та десь розмістити. Так от, я пропоную спершу вирішити другу проблему, а потім ви вдвох їх привезете. Є питання?

Це було несподіванкою. Завжди обережний і трохи боягузливий, ні, не за себе, за інших, він зараз заявив про таку, можна сказати дуже небезпечну справу, яку вони мають провернути. Побачивши що друзі розгублені, Боррет посміхнувся і продовжив.

- По ваших здивованих обличчях бачу, що ви хочете запитати чи у своєму я розумі? Запевняю, з головою в мене все в порядку. А до пропозиції, що я озвучив, мене привели мої улюблені філософські роздуми. В даному випадку я думав про смерть. І не потрібно робити такі великі очі. Стисло окреслю хід думок. Перший незаперечний факт, а вірніше твердження: ми помремо. Так, це правда, і тут нічого не вдієш. В нашому випадку є кілька шляхів для здійснення цього факту. Перше, це померти тут, досліджуючи базу і забути про зовнішній світ. Для нас це найбезпечніше. Від цього ніхто не виграє, бо дуже малий шанс що базу знайдуть знову. Тобто вона буде тут доти, доки не розсиплеться навіть цей міцний матеріал. Тому ця смерть нам не підходить. Далі. Можна померти від того, що на нас нападуть бо ми найбільш розшукувані люди всесвіту. Звичайно, ми будемо чинити опір. Але врешті-решт нападники знайдуть спосіб, як нас умертвити. Це лише справа часу. Від цього виграє Інститут Охорони, бо, крім нашої смерті, він отримає й базу. Не знаю, що він з нею робитиме, але мені б цього дуже не хотілося. Тому така смерть нам не підходить ще більше, ніж перша.

- Цікавий у вас хід думок, професоре. – Поттер пошкрябав потилицю.

– Продовжуємо огляд смертей. Є ще варіант померти при спробі чинити опір ІО і принести йому максимум шкоди. Від цього виграє громадськість, тому що вона дізнається про існування бази, і про спосіб порятунку всіх, хто живе в цьому всесвіті. І якщо перший факт можна спочатку і не відкривати, то другий слід обов'язково донести до громадськості. І я вирішив що ця смерть і є саме та, яка нам підходить.

- Професоре, а ми обов'язково маємо померти? - Запитав Ксайд.

- Це ти про що? – не зрозумів Боррет.

- Ну, я в сенсі того, що якщо раптом, зовсім випадково, ми все ж таки в цій боротьбі виживемо, нам що, потрібно буде обов’язково накласти на себе руки?

Повисла мовчанка. Всі оторопіло дивилися на Селбіта. І раптом, спочатку Боррет, а потім Поттер та Сел вибухнули сміхом. Вони сміялися так, що сльози виступили на очах. Це був сміх людей, які втомилися від життя, яке вони вели зараз. Це був сміх людей, які знайшли вихід з глухого кута. Давно їм не було так весело. Трохи охолонув Боррет сказав:

- Ну і жартівник же ти, Сел. Так серйозно поставити запитання. Це треба вміти. В тебе справді є щось артистичне.

- Та й ви не обділені талантом, Тресан. – сказав Ксайд. – Підійти до вирішення проблеми з такої точки зору. Це теж треба ще вміти.

– Для цього треба бути філософом. – добавив Поттер. - Але повернімося до ваших планів, професоре. Як я зрозумів, це ще не все?

- Так, не все. Коли ми прилетіли до центру бази я побачив те, що підтвердило мої припущення - база була керована, і могла рухатися в просторі. Я поєднав всі карти поверхні, які ми склали останнім часом, в одне ціле і отримав цікаву картинку. Селбіт виведи зображення на екран. Це файл під назвою «База».

На екрані з'явилося зображення планети. Воно було об'ємне і з сіткою координат. Вийшла справді цікава картинка. Планета мала дещо поздовжню форму. Якщо провести координату крізь її велику вісь, то виходило, що на вершині знаходився відкритий ангар де вони зараз знаходяться. З іншого боку осі, або в хвості, знаходилася величезна кругла впадина, навколо якої розміщувалися три випуклості, що разом утворювали рівносторонній трикутник. На верху знаходився величезний ангар, відкритий вхід якого направлений в сторону хвоста. В низу, з іншої сторони від ангару, розташовувалася величезна площадка. Ближче до носової частини бази, в місці де закінчувалася величезна площадка, було три малі, в порівняні з величезною, круглі ями, навколо яких було по три опуклості що теж утворювали рівносторонній трикутник. Це були найбільші деталі які мали симетричне розміщення. З не симетрично розміщених великих деталей був тільки чотирикутник, розташований трохи вище носової частини.

- Що скажете на це? - поцікавився Боррет.

- Схоже на літальний апарат. – відповів Поттер. - Це хвіст, це ніс, це днище. Я не здивуюся, якщо з нього можуть висовуватися лапи.

- Так, дуже схоже. - Погодився Селбіт. – цікаво на якому паливі ця махина працює?

- І скільки вона його їсть? - добавив Пот.

– Це з'ясуємо потім. - відповів Тресан. – зараз мене цікавить ось цей квадрат. Чи не здається вам, що він схожий на рубку управління?

- Здається. – погодився Хаб.

- Сел, ти намагався потрапити туди. Я так розумію, без результату?

- Чого це без результату? – здивувався той - Я туди попав.

- В середину? – не повірив Хаб.

- Так, в середину.

- І нічого не сказав? – здивувався Пот.

- Я хотів, але Трес виступив з такою теорією, а потім з такою пропозицією, що мені вилетіло з голови. Та якщо чесно, там нічого особливого немає. Є якийсь великий конус та два ряди сегментів навколо. Це все.

– І це нічого немає? – Поттер аж підскочив в кріслі. – Ось тобі вдячність. Ми даремно покрили більше трьохсот кілометрів, а він просто пішов прогулятися і знайшов рубку керування. І ще стверджує, що там нічого немає.

- З чого ти взяв, що це рубка керування? - здивувався Сел.

- А ти хіба не чув нашої розмови під час польоту? – також здивувався Пот.

- Ні. -

- Де тебе носило? – обурився Хаб - Але не важливо. Я запитав професора, що він сподівається знайти в центрі, чи бува не рубку управління. Він відповів, що вона, на його думку, по перше повинна бути герметична. Якщо логічно подумати, то база могла використовуватися частково, і заповнювати весь простір повітрям не доцільно. Тому рубка управління має бути ізольована.

- Це тільки припущення, - втрутився Боррет.

- А по друге, рубка повинна бути на поверхні, і не далеко від посадкових майданчиків. – закінчив Поттер.

- Годі розмов. – Трес підвівся з крісла - давайте подивимося що там таке. Так чи інакше, але приміщення можна використати як житло, бо в нашому старому залишатися небезпечно. До речі, Сел, повідомлень з нашої станції немає?

- Ні, все по-старому.

- Тоді пішли вдягатися.

Друзі захопили з собою потужну освітлювальну установку і тепер розглядали все при хорошому освітленні.

- Не здається вам, що для рубки це приміщення велике? - Сказав Хаб.

- Так, величенька - погодився Трес. - але й база велика.

Після візуального огляду, який нічого не дав, вирішили все обміряти. Для цього Боррет захопив із собою дуже зручну лазерну рулетку. Точність до мікронів. Із замірів слідувало що конус мав п'ять метрів в діаметрі. Внутрішнє кільце від нього було також на відстані на п'ять метрів. В діаметрі мало п'ятнадцять метрів плюс півметра завтовшки. Зовнішнє кільце сегментів від внутрішнього знаходилося на відстані два метри і мало діаметр двадцять метрів плюс метр товщини. Три проходи мали ширину півтора метри і височіли над рівнем підлоги на дві сходинки по п'ятнадцять сантиметрів кожна. Зал, де все це розміщувалося, мав розміри сорок три метри на сорок два. Його висота була 12 метрів. Загалом було зроблено ще безліч різних вимірів, які за задумом Тресана повинні були допомогти у вирішенні загадки. Якої загадки він поки що не знав.

Після годин ретельних вимірів і прискіпливих оглядів, де всяка дрібниця, чи то горбок чи маленька ямочка, реєструвалася з відповідними замірами і прив'язками, вони повернулися на корабель. Боррет відразу пішов до комп'ютера ввести дані, а Сел зголосився йому допомагати. Поттер пішов спати.

Наступного дня вони на моніторі крутили складене зображення у всіх проекціях, але без результату. Як завжди, база не поспішала видавати свої секрети.

- Які будуть міркування? - спитав Боррет, коли вдосталь надивився на малюнок.

- Жодних. - відповів Ксайд.

- І в мене немає. - відповів Хаб.

- Але ж хоч якісь асоціації у вас виникли? – не вгавав Тресан.

- Так, виникли. – сказав Пот. - Повна безвихідь.

– Слухайте, давайте міркувати логічно. - Замислено сказав Селбіт. – Уявимо себе на місці тієї цивілізації. Яким чином ви би залишили послання, знаючи наперед, що будь-яка матерія, крім цього матеріалу, назвемо його для зручності також меол, не витримає випробування часом?

- Я написав би меолом. - відповів Поттер.

- А як прочитати? Та й багато не напишеш, це не олівець. Ти працював із цим матеріалом і знаєш що це таке. – сказав Сел.

- Я думаю, що така розвинена цивілізація знайшла б спосіб як написати. – парирував на це Хаб. - Тим більше що вони змогли побудувати таку базу.

- Можливо маєш рацію. А як ви на це дивитеся, професоре? - Звернувся до нього Ксайд.

- Сел, а ну виведи ще раз зображення на екран. Ні, не в об’ємі. Дай проекцію зверху. Так добре. Тепер збільш зображення щоб було видно деталі і повільно переміщай від краю до краю. Тепер дивіться, чи немає тут чогось, наприклад значка, малюнка… ну ви зрозуміли.

Спочатку ніякого порядку або системи в розміщенні знайдених нерівностей вони не помітили. Але Ксайд модифікував малюнок. Він зменшив зображення щоб було видно весь зал, і збільшив всі нерівності які були. І тут виразно проявилася спіраль, яка сходилася на одному із внутрішніх сегментів.

- Як ти до цього додумався? - Здивувався Пот.

- Ніяк. - відповів Сел. – бугорків не було видно, я їх збільшив. От і все.

- Сел, ти молодець. – Боррет хлопнув його по плечі - Побігли дивитись, що там знаходиться.

Це були дві невеликі, міліметрів п'ять, кульки, які ніби приклеєні до матеріалу. Матеріал навколо кульок, як і вони самі, був на тон світліший. Більше нічого. Вони знову ретельно оглянули всі поверхні, але нічого не знайшли.

Минуло кілька днів. Було проведено пару експедицій в найближчі райони, але нічого нового не знайшли. Тільки зачинені люки. Один люк Поттер відчинив і вони вийшли на поверхню. Нічого складного в цьому не було. Не хитрий важіль, який притискав кришку до кромки отвору. Для доброї герметизації місце де стикалися два матеріали були дуже добре притерті.

З корабля вирішили переселитися на базу, а після цього відправляться на планету Карликів за полоненими. Переселення почали з того, що перевезли всі контейнери з великого ангару в малий. Це була важка праця, проте Поттер весь свій час відпочинку проводив в дослідженні бази. Енергії йому не займати.

Одного разу, коли Селбіт і Боррет спали сном втомлених орачів, Пот з вереском влетів в корабель і в авральному порядку їх розбудив. Ті дуже перелякалися і подумали, що на них напали. Хаб їх заспокоїв і сказав, що знайшов щось дуже цікаве. Вони поспішили в рубку управління. Всередині Пот залишив їх біля входу, а сам пройшов до внутрішнього кільця та щось зробив. І раптом вершина конуса заблищала. Це було слабке золотисте мерехтіння. Всі, як заворожені, дивилися на вершину. Нарешті Ксайд запитав:

- Що ти зробив?

- Під'єднав акумулятор до кульок.

– Як просто. - промовив Сел. - приєднали акумулятор і тепер в нас є ілюмінація. Романтика. Купа заліза з ілюмінацією. Це все, що змогла придумати цивілізація, яка жила багато років тому до нас? Мило з їхнього боку, навіть красиво, але безглуздо.

- Може в цьому мерехтінні є якийсь прихований сенс? - Запитав Хаб.

- Який сенс? – Сел ображено накинувся на Поттера – воно просто мерехтить.

- Друзі мої. - Боррет був в гарному настрої. – Не треба засмучуватися. Це мерехтіння доводить, що база не мертва. Вона зберігає в собі багато таємниць, які нам належить відкрити.

- Я б так не радів. - скептично буркнув Ксайд. - Це може все, на що здатна ця купа заліза.

– Ну, по-перше, це не залізо. – спокійно продовжив професор - А по-друге, ви не уявляєте як важко зробити цей матеріал провідником електрики. Поттер, підключи, будь ласка, до бази кабель від освітлювальної установки.

- Може не треба. Раптом перегорить?

- Що перегорить? Цей матеріал? Та швидше розплавиться наш корабель, ніж провід міліметрової товщини цього матеріалу. У нас колись проводили експерименти над цим матеріалом, коли намагалися зробити його провідником електрики. Навіть були зроблені дослідні зразки. Але через те, що це була дуже трудомістка робота і не було галузі де можна було б цей матеріал використати, далі лабораторних розробок пішли.

Тим часом Поттер підключив кабель від освітлювального пристрою. Цього разу зникла верхівка конуса, а на його місці з'явилося дві кулі. Одна маленька, зеленого кольору, а інша велика, червоного, яка миготіла. Між ними була жовта стрілка що вказувала в сторону великої кулі. Стрілка також блимала.

- Що скажете, док? - Запитав Пот.

- Не знаю. Знову загадка.

- Може замало енергії. - Припустив Сел.

- Можливо. Поттер підключи кабель від другого світильника.

- Добре. Сел посвіти будь ласка, а то я зараз вирубую світло.

Як добавили живлення, зелена куля стала більшою, а червона зменшилася.

- Що скажете, док? - знову запитав Поттер.

– Скажу що ми на вірному шляху. Потрібно більше енергії. Мені здається, що нарешті база нам підкорилася. Потрібно вичислити кількість енергії. А ну заміряйте діаметри шарів.

Друзі поміряли і Ксайд вирахував у скільки разів об'єм великої кулі перевершує малий і на стільки разів вирішили збільшити подачу енергії. Для цього довелося задіяти корабельний перетворювач енергії на всю потужність. Але це було не все. Вони не мали кабелю такої довжини. Добре, що поблизу був люк. Через нього кабель вивели на поверхню, потім підігнали корабель і таким чином вирішили проблему з додатковим живленням. Після кількох годин роботи все було готово. Всі всілися на сегменті внутрішнього кільця і Поттер включив живлення.

Проходили хвилини, а ніяких дій не відбувалося. В друзів виникло відчуття образи за дурні жарти, можна навіть сказати знущання, які заклала колишня цивілізація в цю базу. Вони марно провозитися майже чотири години збираючи весь що в них був кабель, а тепер треба буде стільки ж витратити часу, щоб кабель приєднати на місце?

Раптом вершина конуса почала зникати. Дедалі більше конус розчинявся і нарешті зник зовсім. Це було неймовірно, але конус зник і можна було бачити сегменти за ним. І знову нічого. Друзі терпляче чекали і нарешті простір перед ними почав тьмяніти. Він ставав все темнішим і темнішим. В середині з'явилася світла крапка. Чим темнішим ставав простір, тим світлішою ставала крапка. Нарешті, коли темрява стала майже чорною, крапка спалахнула. Друзям перехопило дух від того як реалістично прокотилася хвиля світла крізь них. На місці крапки з'явилася вогняна куля, що збільшувалася. Вона росла і тьмяніла, а навколишня чорнота світліла. Нарешті чорнота розсмокталася зовсім, а куля заповнила весь об'єм та стала прозорою. В її об’ємі проглядалися безліч маленьких спіралей, кульок, веретен, які розбігалися зі збільшенням кулі. І знову простір почав тьмяніти. Яскраві об'єкти всередині ставали все червонішими, їх ставало дедалі менше. В центрі з'явилася крапка, яка ставала все яскравішою. Цикл повторився. Але цього разу біля центру з'явилася зелена цятка. Вона єдина не змінювала колір, і все ближче підходила до яскравої крапки, поки вони не злилася. І в цей момент стався спалах. І знову та сама картина, безліч маленьких спіралей, кульок, веретен, які розбігалися, тільки на цей раз в центрі залишалася зелена крапка. Коли зображення досить потьмяніло, а крапка стала яскравою, картинка раптом зупинилася. Все завмерло.

Минуло кілька хвилин. Жодних змін. Поттер промовив:

- Що не кажіть, але я нічого подібного ніколи в житті не бачив. Гарно зроблено. І реалістично. А вибух? Дух перехопило коли хвиля проскочила крізь мене. Ну що скажете, мислителі?

– Дивіться, продовження. - перервав його Сел.

І дійсно, зображення зникло, а зелена крапка перетворилася на схематичне зображення бази, таке, якою вона виглядала зараз - зі всіма горизонтальними майданчиками, що йшли по колу і вертикальними смугами, що сходилися на центральному масивному сердечнику. Знову зображення збільшилося і друзі побачили рубку, в якій вони зараз були, а на місці конуса йшла трансляція того що вони бачили, тільки в прискореному варіанті. Проте коли появилася рубка, в ній з'явилося схематичне зображення людини, маленький чоловічок, який підійшов до одного з сегментів внутрішнього кільця. І знову відбулася зміна картинки – тепер ми бачимо те що бачить чоловічок. Він підходить до сегменту і натискає рукою. Утворився квадрат який подався вниз і в бік, відкриваючи ряд кнопок. Чоловічок натискає центральну. Після цього фільм переривається і починає прокручуватися знову з місця коли людина підходить до сегмента. І так по колу.

Першим не витримав Поттер.

- Ви довго дивитиметеся цей мультик?

- Ми намагаємося зрозуміти його сенс. - Відповів Селбіт.

- А що тут розуміти, - здивувався Хаб, - треба зробити те, що там показують.

- Думаєш так просто? - Запитав Сел.

- Звісно. Де той сегмент?

- Там, - показав Боррет, - здається, це він.

Всі підійшли ближче та побачили квадрат що трохи виступав над поверхнею. Ксайд натиснув на нього і той подався вниз та ковзнув в бік під поверхню. Відкрилася панель з кнопками. З правого боку було шістнадцять: чотири на чотири. Посередині хрест: одна центральна та по кнопці з чотирьох сторін. З лівого боку було дванадцять кнопок: три на чотири. Селбіт натиснув на центральну, як показувалося у фільмі.

Фільм продовжився. Тепер людина стояла за пультом. Над пірамідою світилася зелена цятка бази. Він натиснув праву кнопку центрального хреста. З'явилося зображення хрестика. Він почав натискати решту кнопок хреста і тим самим рухати курсором.

- Ну, це ми могли і самі здогадатися, не такі вже і невігласи в комп’ютерах - пробурмотів Сел, але ніхто ніяк не відреагував.

Чоловічок продовжував. Показавши як рухати курсором, він зупинив його біля бази і натиснув центральну кнопку - утворилася синя крапка. Чоловічок натиснув на першу кнопку правого ряду. З'явилося зображення бази як кулі з позначенням голови і хвоста. Це зображення подвоїлося і змістилося вбік на діаметр. Знову з'явився чоловічок, який помістив синю крапку на утворене нове зображення і натиснув чотири рази на першу кнопку правого ряду кнопок. До зображення додалися ще чотири діаметри бази. Разом стало п’ять. Чоловічок помісив курсор на останнє зображення і натиснув нижню кнопку лівого ряду що стояла трішки окремо від решти. Це видалило зображення бази. Він ще кілька разів натиснув видаляючи всі створені дублі.

Загалом була продемонстрована навчальна програма, яка показувала як вимірювати відстань, де одиницею довжини був діаметр бази, від голови до хвоста. Закінчувалась вона тим, що потрібно було вказати відстань до найближчого джерела матерії, після чого починалося будівництво. Було незрозуміло, навіщо будувати базу, якщо вона вже побудована, але демонстрація повторювалася знову й знову, вимагаючи введення відстані. Довелося вникати в розрахунки.

Система обчислення була шістнадцятковою, тому що коли відстань дійшла до шістнадцяти, то з'являвся значок у вигляді вертикального овалу, і тоді чоловічок натискав на другу кнопку правого ряду – з'являвся такий самий значок. Коли стало двісті п’ятдесят шість шістнадцяток, з'являвся інший значок - горизонтальний овал, або число, що означає квадрат шістнадцяти. Далі йшов третій ступінь, четвертий і так до п'ятнадцяти. Лівий ряд кнопок означав збільшення отриманого числа в два, шістнадцять, тридцять два, шістдесят чотири, і так до 16384 разів.

На загал, для не обізнаної людини система числення була складна і страшенно заплутана. Наприклад, світловий рік за цією системою можна було записати так: натискали п'яту клавішу правого ряду плюс першу лівого і ще раз першу лівого, потім центральну, яка служила клавішею введення. Далі знову натискали п'яту правого ряду плюс першу ліву, введення, знову вже четверту праву і дев'яту ліву. Введення. Четверту правого плюс п'яту лівого. І так ще близько восьми операцій, поки не буде досягнуто точності менше діаметра бази.

Поттер висловив з цього приводу все, що думав, але професор заявив, що це єдиний спосіб ведення розрахунків, який вони могли запропонувати, що б ми зрозуміли. Звичайно, можна було прийняти за міру довжини будь-яку константу яка зустрічається в природі, наприклад довжину хвилі якогось випромінювання, або діаметр атома, адже ці величини і тоді були тими самими величинами. Але проблема в тому, як нам повідомити яку саме константу вони використали, тим більше, що величини дуже малі?

- З цим зрозуміло, - погодився Поттер, - але на якого дідька будувати базу, якщо вона вже побудована? І хто її будуватиме?

- Давайте введемо що небудь, може, буде продовження? - Запропонував Сел.

- Стривайте, я не думаю, що це щось дасть, бо, напевно, програма має якусь мету. – сказав Боррет.

- Тоді яку? - Запитав Пот.

- Не знаю. – відповів Боррет.

- Тоді, Сел, натискай на клавіші. – рішуче промовив Хаб. - Мені набридли наукові підходи. Працюватимемо методом тику.

- Авжеж. - посміхнувся Ксайд. – Цей метод ще ніколи не підводив.

– Що за метод? - Здивувався Боррет. - Ви ніколи не згадували про нього?

- Бо не було нагоди. – сказав Селбіт натискаючи кнопки. - Вчіться, професоре, працюють професіонали. До речі, цей метод дуже добре зарекомендував себе при роботі з комп'ютером, особливо якщо програма не відома.

Після кількох натискань, він тричі під ряд натиснув клавішу введення, як це було в програмі, і відійшов від пульта.

- І що ж ви ввели, яку відстань? - поцікавився Тресан.

- Не знаю.

– Як не знаєте?

– Так, не знаю. Просто натиснув і все.

– А ваш метод? Ви що, ним не скористалися?

– Це і є наш метод.

- Не зрозумів?

- А що тут розуміти? - Встряв Поттер. - Суть методу полягає в тому, що натискаєш навмання.

- Оригінально. – Боррет хотів потерти себе за підборіддя, але рука натрапила на шолом скафандра. – що показує конус?

Конус нічого не показував.

- Відсутність результату теж результат. – з’єхидничав Тресан.

- Потрібно почекати. – буркнув Сел. - Може він ще не вирахував.

- Не вирахував що? – зло запитав Боррет.

- Ну те, що я ввів.

- А що ви ввели?

- Не знаю.

- А ви знаєте, що нам, в кращому випадку можливо, доведеться ще раз кілька годин дивитися весь цей мультик з самого початку. А в гіршому ми можемо взагалі нічого не побачити.

- Це чому? - Запитав Пот.

- Тому що ті, хто писав програму, розраховували на високо розвинутих людей, а ви своєю легковажністю показали, що інтелектом не наділені.

- Подумаєш… а може ми помилилися під час введення? – заперечив Поттер. – Вони самі вигадали таку заплутану систему розрахунків.

- Справді, у всіх програмах повинна враховуватися можливість помилки. – сказав Ксайд.

- Так, повинна, але це корабель зовсім чужої цивілізації. Хто знає, що в них на думці?

Але з'явилася червона мигаюча куля і через кілька секунд почався повтор навчальної програми.

- Ну що я казав? - зрадів Сел. - Нічого не сталося. Все працює нормально. Вони розумні хлопці і думають так само як ми.

- За винятком того, що потрібно знову дивитися довгий повтор, замість продовжувати наші дослідження. - Боррет був злий.

- Я вибачаюсь за цю безневинну витівку. – винувато промовив Сел. – Але у вас і так не має готового розрахунку. І ми не знаємо, з якою метою це потрібно.

– Це ви не знаєте. І витівка не є безневинна. Прошу надалі таких витівок не допускати. Особливо в справі, від якої залежить наша доля.

- Слухаюсь і підкоряюся. – посміхнувся Сел. - Які будуть подальші розпорядження?

- Дивитись цей ідіотський фільм і нічого не чіпати. – буркнув Боррет.

- Ще одне питання. Ви справді знаєте для чого ці розрахунки? - Запитав Селбіт.

- Так, можливо і знаю, але не скажу. Може потім, коли перестану сердитися. Тільки поводьтеся розсудливо. Я пішов на корабель.

- Я також. – сказав Поттер. – А ти дивися.

- Чому я мушу дивитися? – обурився Сел - Між іншим, твоя вина в цьому не менша за мою. Я би сказав, може навіть і більша. Та чого може, вона однозначно більша, адже це ти мені запропонував цей метод. Та ні, чого запропонував? Ти мене змусив.

- Ага, натискав на кнопки твоєю рукою. - сказав Хаб слідуючи за Борретом.

- Професоре, ви чули, він сам зізнався. – Сел також пішов слідом за ними - І це мій найкращий друг, можна сказати єдиний в цілому всесвіті, а так погано зі мною обійшовся. Тобі не соромно?

Так жартуючи вони прийшли на корабель, де приготували чудовий обід, а може вечерю, бо за часом не стежили. Після обіду професор пішов робити обчислення, а друзі вирішили почати підготовку кампанії зі звільнення в'язнів з планети Карликів. В одному з харчових контейнерів знайшли чарівну колекцію чаю різних сортів. Всі вони відрізнялися як смаковими якостями, так і кольором. Сел вирішив спробувати все.

- Давай, Пот, викладай свої міркування. Відчуваю, що вони в тебе вже готові. - сказав Ксайд, зручно вмостившись в крісло і попиваючи чай.

- Так, готові.

- Як добре, що інколи щось роблять за тебе. Прошу, рядовий Хаб, доповідайте. Вільно. Можете сісти.

- Тобі все жарти, а це справа дуже серйозна. Ризик також дуже великий. Смертельний. В прямому значенні цього слова. - серйозно відповів Поттер.

- Я знаю. - Вже серйозно сказав Сел. – Зізнаюся чесно, що мені навіть страшно, бо гадки не маю що робити в таких випадках.

- Цим ми й займемося. Спочатку треба вивчити противника. Тому зв'яжися з комп'ютером і знайди все про планету, про карликів. Особливо цікавить інформація про базу, обслуговуючий персонал, режим роботи. Якщо є відомості, то все про той табір в глибині планети. Коротше все, все та ще раз все. Нам може знадобитися будь-яка дрібниця.

- Але це години роботи. - обурився Ксайд.

- Не години, а дні. Ти маєш зв'язатися з комп'ютером, що лишився на нашій станції.

- Але там залишився лише невеликий допоміжний, а головний ми розібрали, і він у нас в контейнерах.

- Так? – здивувався Поттер. – А я то думаю, звідки так багато ящиків взялося із запасними частинами. Доведеться зібрати.

– Де? На кораблі він займе багато місця. Хоча нам потрібна лише пам'ять, яку можна приєднати до бортового комп'ютера.

– Тоді за роботу. Коли закінчиш, повідомиш.

- А ти мені не допомагатимеш? - Здивувався Сел.

- Ні. Я хочу зайнятися технічною стороною цієї справи.

- Гаразд. Зайду до Треса, розповім йому.

Ксайд пішов до Боррета, але той жестами показав, щоб йому не заважали. Ксайд повернувся до Поттера.

- Професор зайнятий, і я не знаю, як бути з кораблем.

- А навіщо тобі корабель?

- А як я візьму пам'ять?

- Руками. Вона хіба велика? Наскільки я пам'ятаю, це невеликий акваріум.

- Правильно, але система життєзабезпечення, яка до цього акваріуму приєднана, міститься в трьох контейнерах. Як я їх понесу?

- Хіба? А вдвох ми впораємося?

- Ні. Там три ящики.

- Ну, ти візьмеш два.

- Слухай, давай не ризикуватимемо. Зачекаємо, коли закінчить Трес і все обговоримо з ним. Я не хочу щоб ми щось поламали відключивши один з ящиків. А поки що я допоможу тобі з технічною стороною, хоча і не знаю що мається на увазі.

Під технічною стороною Поттер мав на увазі весь комплекс знань та вмінь які стосуються поводження з технікою. Він ще раніше, коли на станції не було чим зайнятися, зібрав велику бібліотеку відомостей про техніку, яка зустрічається в цьому всесвіті. Техніки було багато. І тепер він вирішив систематизувати відомості. Ксайд допомагав йому. Вони поділили всі апарати на наземні, повітряні, водні, підводні та космічні. А потім почали шукати, що спільного в їхньому управлінні. Спільним виявилося те, що всі вони працювали під керівництвом комп'ютера, і всі мали автопілот. Але Поттера цікавило те, як можна керувати самостійно. Виявилося, що лише одиниці можуть працювати таким чином. Це значно ускладнювало використання техніки в екстремальних умовах, які, можливо, можуть трапитися з ними.

Нарешті з'явився професор. Настрій в нього був поганий. Він повідомив що, якщо його припущення вірне, то скоро вони зможуть перетворити базу на свою резиденцію, і використовувати всю її міць у своїх цілях. Він сказав, що все пояснить на місці після того, як запустить дані в комп'ютер залізяки. Вони попрямували в рубку управління бази де комп'ютер чекав на ввід даних. Професор підійшов до клавіатури, витягнув клаптик паперу, що було дуже дивно, бо всі користувалися електронними записниками, які, до речі, були дуже зручними. Але він витяг саме папір і поклав перед собою. Відзначив хрестиком синю крапку і відповідно до того, що було написано, почав натискати кнопки. Нарешті він закінчив і відійшов в бік. Зображення пропало. Поки очікували, Боррет розповів наступне.

В їх світі давно використовують будівельні роботи. Це пересувні заводи синтезу матерії, які створені для будівництва споруд, доріг та іншого. Достатньо вказати те, що потрібно будувати, і пересувний комплекс за закладеною програмою все побудує. Можливо ця база так само може відновитися. Все що потрібно ввести, так це відстань до найближчого джерела матерії. Правда, не зрозуміло, яким чином матерія буде звідти доставлятися, але це деталі. Тому Боррет вирішив ввести відстань до нашої станції, єдиного найближчого джерела матерії.

- А якщо ваше припущення хибне і база прийме станцію за об'єкт, який потрібно знищити? - Запитав Поттер.

- Я думав над цим, і вирішив, що можна ризикнути. В нас тут є все необхідне для будівництва станції, рівноцінної тій. - відповів Тресан.

- Окрім заводу синтезу матерії. – сказав Пот.

- Так, крім заводу. – погодився Боррет.

- І крім трансмітера. – сказав Ксайд.

- І крім трансмітера.

- Не здається вам, що завод є досить великою жертвою? - Запитав Хаб.

- Здається. Але ти сам казав, що там перебувати небезпечно. А що нам з заводу, якщо його не можна використати? – відповів Боррет.

- Може, ще повернемося, он скільки часу минуло, а ніхто так і не з'являвся? – сказав Ксайд. – Не такі вони вже швидкі, ці з Інституту Охорони.

– Не повернемося. - відповів Тресан і тихо додав: - В нас були гості.

Це повідомлення струмом пройшло крізь Ксайда та Поттера. Вони дивилися на професора широко розплющеними очима. Було ясно, що він не жартує, тому що це не тема для розіграшу. Друзі мовчки чекали на продовження.

- Я також був шокований. Коли почав шукати джерело матерії, то єдиним був астероїд, на якому знаходиться наша станція. Як і вам, мені теж було шкода наражати її на небезпеку, тому що там все ж таки більш комфортні умови життя. І я плекав надію на повернення, якщо не назавжди, то хоча б на відпочинок. Але й дізнатися дальші дії комп'ютера цієї бази також потрібно. Тому хотів переконати себе, що наша стара станція не так вже і потрібна. Я вирішив, якщо мені щось не сподобається, вводжу відстань до астероїда, якщо такого не знайду, то винесу питання на загальне обговорення. Я не проводив візуального огляду, як це ми робили завжди, а дав запит на зміни, що відбулися на базі з моменту нашого переселення. Вирішив перевірити, а раптом там щось зламалося? І тут комп'ютер видав повідомлення, що три тижні тому на станцію надіслано дуже малий об'єкт, розміром з муху, який досі там знаходиться. Навіть показав зображення. Я вам потім покажу. Так ось, ця муха є розробкою ІО для шпигунства. Про це попереджав Фосорк в носії інформації, який він залишив. Прилад може передавати зображення і звук, спрямовуючи її в найближчу камеру пересилання. Добре, що ми там не з'являлися. Тому ІО знає де наша лабораторія, але не знає, де ми самі. Тож туди шлях закритий.

- А нас не вирахують за інформацією, що приходить до нас? - Запитав Селбіт.

- Ні, бо вони цього не знають. Муха передає лише видиму інформацію. – відповів Боррет.

- Це точно? - Запитав Пот.

- Інакше вони вже були б тут.

- Були б, це точно. – погодився Поттер.

- Так що, друзі мої, те чого ми боялися, сталося. І якщо ми повернемося, нас захочуть захопити. – сумно сказав Тресан.

- Нехай спробують, це дорого їм коштуватиме. – зло промовив Поттер. – Вони ще не знають нашої сили.

- Це так, - погодився професор, - але в ІО не такі дурні. Вони прислали мініатюрного шпигуна, і тепер знають, що на них чекає при появі в камері пересилання.

- Так, Пот, наша лінія оборони лопнула як мильна бульбашка. – сумно видихнув Ксайд. – І нам, можна сказати, пощастило, що ми знайшли іншу базу і вчасно сюди перебралися.

– До речі, завдяки мені. - сказав Поттер, якому здалося, що Сел звинувачує його в тому, що він не передбачав мухи.

- Це вірно. - Погодився Селбіт. - Чесно кажучи, якби тебе не було, ми напевно давно б загинули. Але що ми про сумне? Ми тут, генерал Ракс, а з ним і Друв, цього не знають. Тим більше, в нас чудова нова база, яка захистить перед чим завгодно. Так що не так вже й погано.

- Бачу тобі нова база починає подобатися. - посміхнувся Поттер. - Хоча, що кривити душею, мені також.

– Дивіться. – перервав їх Боррет. – Починається трансляція.

З'явилася велика зелена куля і зменшилася до крапки, а на деяків відстані виникла синя крапка. Потім вгорі почали з'являтися крапки, що вибухали різнобарвними іскрами як салют. Коли салют завершився друзям показали навчальну програму яка вказувала скільки є матерії і на яку частину бази її вистачить. Потрібно було вказати скільки відбудувати і показувалося як це робиться на клавіатурі. Після цього як все було введено чоловічок відходив від центрального місця і зупинявся біля одного зі шлюзів. Потім демонстрація припинялася і було очікування вводу даних. Якщо їх не було, повторювалася навчальна програма, і знову очікування на введення даних.

- Що скажете? - Запитав Боррет. – будемо будувати?

- Я думаю, що так. – сказав Селбіт. - Ти як, Пот?

- Та будуємо. Стара станція й так вже втрачена. Ех, я таку потужну лінію оборони збудував. – сумно зітхнув він. - І все марно.

- Не сумуй, Пот, ще одну збудуєш. - заспокоїв його Сел.

- Яким чином, завод синтезу там, на станції?

- Прошу уваги, - сказав професор, - з матерії, що в нас на астероїді можна відбудувати половину нової бази. Що будемо відбудовувати?

- Рубку управління. – сказав Ксайд.

- Це само собою. – сказав Боррет. - Що ще?

- Ще ангар де стоїть Елегант. - Запропонував Хаб.

- І дорогу до нього. – добавив Селбіт.

- Може поки що дорогу не треба. – завагався Поттер. – Це все ж таки два кілометри, хто його знає скільки це займе часу?

- Це вірно. - Погодився Сел. - Але якщо більше не можна буде вести будівництво, нам що, так і стрибати?

- Теж вірно. – погодився Поттер. - Професоре, чому ви нічого не кажете.

- Намагаюся не помилитися під час введення. Я вибрав ангар та шлях до нього. Думаю, якщо ввести все в певній послідовності, то так само і буде вестися будівництво. Залишилося три рази підтвердити. Все, зроблено. Пішли до шлюзу, як показувалося у фільмі.

Дії розпочалися одразу. В одному з сегментів зовнішнього кільця відкрилася бічна стінка і звідти вилетів невеликий предмет, який розміром і формою можна порівняти з м’ячом для гри в регбі. На секунду завмер і раптом метнувся в їх сторону. Всі з жахом кинулися в розтіч. Поттер схопив стійку світильника. Але м’яч люди не цікавили. Він підлетів до паралелепіпеда, що стояв біля шлюзу. Верхня частина куба від'їхала в сторону, м'яч залетів в середину і кришка закрилася. Пройшло півгодини, але нічого не відбувалося.

- Це що, жарт? - обурився Ксайд. - Кинули м'ячик в кошик і це все? Молодці, потрапили з першого разу.

- Та ні, щось відбувається, дивись як померкло освітлення. - Відповів Поттер.

- Так, відбувається. – підтвердив Тресан. – включіть інфрачервоне бачення. Бачите, контейнер нагрівся?

- Чесно кажучи, я втомився. – зітхнув Сел. - Може нехай ці, так би мовити, дії відбуваються без нас, а ми відпочинимо? Хто знає скільки часу ми на ногах?

- Багато часу. – сказав Тресан - Пішли на корабель.

Наступного дня прийшли подивитися що відбувається і яке було їх здивування, коли побачили з десяток літальних апаратів, які копошилися по всій рубці управління. Апарати мали вигляд півсфери діаметром до метра, з чотирма маніпуляторами і були подібні на велетенських комах сріблястого кольору. Як друзі зауважили, кожна комаха мала свою ділянку роботи. Вони підлітали до паралелепіпеда і брали з нього матеріал, витягаючи маніпуляторами. На даний момент апарати закінчували обробляти верхню частину стін і стелю пористим матеріалом, напевне утеплювачем. Нижня частина вже була готова. Деякі з комах вилітали через відчинені двері шлюзу і приносили матеріал ззовні. Коли друзі проходили через шлюз, підлетів один з апаратів і зупинився біля проходу. За ним підлетіло ще два і також зупинилися. Поттер та Тресан вже шлюз були пройшли і коли в дверях показався Ксайд то напоровся на один з апаратів. Ксайд здивовано зупинився в проході не знаючи, що від нього комаха хоче. Пот і професор здивовано дивилися на три апарати, не розуміючи, що їм потрібно. Поки всі чекали, підлетів ще один апарат. Сел злякано позадкував, а комахи рушили на нього. Той зачинив двері. Боррет і Хаб з цікавістю спостерігали, що робитимуть ці жуки далі. Ті полетіли до іншого відкритого шлюзу. Ксайд прочинив двері і визирнув. Нікого не побачивши, він зайшов в середину. Коли підійшов до товаришів, вони зауважили як із стелі на них падає ще один апарат. Всі кинулися в розсипну. Селбіт кинувся до відкритих дверей. Але жук був спритнішим і перед самим його носом влетів у двері і вилетів з рубки управління. Виявилося, що жуки використовували для видобутку матеріалу паралелепіпеди, що знаходяться поблизу. Поттер відкрив всі двері і робота пішла швидше.

Виникло питання, звідки беруться матеріали в паралелепіпедах? За версією професора, це могли бути мініатюрні заводи синтезу матерії. Та й іншого пояснення не було, тому що звідки братися матеріалам, якщо їх не синтезувати? Залишалося загадкою як туди потрапляла матерія, яка знаходилася на відстані пів світового року?

Тим часом жуків ставало все більше і щогодини додавався новий апарат. Ксайд припустив, що це робота м'ячика, який вони випустили на самому початку. І справді, пізніше вони бачили як з паралелепіпеда вилетів готовий апарат-комаха, а за ним м'ячик, який одразу попрямував до наступного закритого паралелепіпеда. Це була первинна машина, яка будувала роботи для відновлення бази. До речі, самі роботи не були зроблені з меолу або, як його назвав професор – хеолу, тобто їхнього меолу. Ці апарати були зі звичних нам металів та пластмас. Апарати були дружньо налаштовані до людини. Вони терпляче чекали, якщо хтось з людей траплявся в них на дорозі, а вони не могли облетіти. Коли Поттер торкнувся до одного з них, апарат завмер, перестав працювати і відновив роботу тільки тоді, коли він відійшов. Апарати працювали дуже швидко, не роблячи жодного зайвого руху і знаходячи найкоротші шляхи. Та й інакше не могло бути, це ж роботи.

Будівництво просувалося швидко. Під рубкою управління був побудований цілий двоповерховий комплекс енергозабезпечення, який займав площу рівну площі самої рубки. За оцінками Боррета, це джерело енергії могло забезпечити енергією не велику планету. Боррет був впевнений, що цивілізація, яка побудувала базу, була більш розвинена, ніж їхня, тому що технологій, які б дозволяли зробити апарат з матеріалу схожого на меол, тим більше меоловий комп'ютер, в них не було. Також в них не було технологій, які б дозволяли добувати матерію на відстані, без фізичної присутності механізмів для видобутку. Якщо щодо хеола в нього були припущення як теоретично можливо зробити з нього апарат, то відносно трансмісії матерії він не мав ні найменшого поняття.

Надвечір апаратів було вже близько тридцяти. Тепер роботи велися не тільки в рубці управління, але й в ангарі. Подивившись як йдуть справи, друзі вирішили повернути Елеганта назад, бо він все ще знаходився біля люку через який подавали живлення. Вони змотали кабель та завантажили на корабель. Боррет сказав, що залишається, а вони нехай летять самі. Друзі посадили корабель та встановили освітлення, як прийшов професор. Він був злий. Виявилося, його не пустили до рубки управління. В прямому значенні цього слова. Коли він зайшов в шлюз, підлетів один з апаратів та перегородив шлях, а потім дуже обережно почав його витісняти до виходу. Тресан не зрозумів в чому річ і хотів його обійти, проте той продовжував його витісняти до виходу. Більш швидка людина змогла його обдурити, але підлетіло ще два апарати і виставили його за двері. Боррет пішов до іншого проходу, але й там його не пустили. Він зробив кілька безуспішних спроб та повернувся в ангар. Нічого не залишалося, як присвятити вечір відпочинку.

Вранці пішли дивитися як йдуть справи. З відчинених дверей шлюзу пробивалося потужне світло. Коли підійшли до дверей лічильники скафандрів зафіксували підвищений рівень радіації. Апарат, що вилетів з дверей, тут же перегородив їм дорогу.

- Мені ця база подобається все більше. - сказав Сел коли вони поверталися назад.

- Так, апарати страшенно дбайливі. – погодився Пот.

- Цікаво, ті хто все це вигадав, маю на увазі людей тої цивілізації, виглядали так само як ми, чи були іншими?

- Були такі самі, як ми. - відповів Поттер. - бачиш які ввічливі з нами жуки? Думаєш вони були б такими якби ми виглядали як восьминоги?

- Поттер, ви помиляєтеся. – промовив Боррет. - Вони, маю на увазі апарати, не знають як ми виглядаємо. Вони мають датчики, які реагують на живу істоту, а не на її зовнішність. Але в тому що істоти, які побудували цю базу були людьми, я з вами згоден.

Професор всю дорогу викладав міркування та теорії з цього приводу. Біля входу в ангар знову стався інцидент - їх не пускали всередину вже навіть в ангарі. Там проводилися роботи, рівень радіації був трохи підвищений, і дбайливі роботи намагалися вберегти людей. Але не відомо, скільки часу вони будуть проводити роботи. Якщо запас кисню в друзів був на кілька діб, то запас ситості вичерпався ще годину тому. Тому вирішили пробратися. Для того, щоб обдурити жука що чергував, сховалися. Коли той полетів, кинулися до дверей. Але інший перегородив шлях. Поттер схопив його за маніпулятор, щоб Сел спробував проскочити, та апарат з легкістю потяг Поттера за собою. Появився ще один апарат і вони вдвох їх відтіснили. Довелося знову ховатись. Вирішили вчинити так: Пот і Сел за допомогою мега сили намагатимуться утримати жука, а Тресан тим часом проскочить. Так і вчинили. Коли ніякого апарату не було, всі троє кинулись до дверей. В дверях тут же з'явився робот. Вони схопили його та притиснули до стінки. Тресан шмигнув в двері але тут же виїхав на іншому апараті. Проба не вдалася.

Наступну спробу підготували ретельніше. Вирішили не чекати, поки нікого не буде. Навпаки, пішли тоді, коли в дверях з'явився робот. Той, звичайно, перегородив їм шлях. Селбіт і Хаб міцно його схопили, а Боррет кинувся до дверей. Жук спробував перегородити йому шлях, та його тримали. На щастя, ніякого іншого робота в цей момент поблизу не було і професор проскочив в ангар. До нього одразу ж підлетіло кілька машин і почали тіснити назад. Але Тресан забився в найближчий кут і ті вже не могли нічого зробити. Тим часом друзі відпустили машину і гігантськими стрибками кинулися до корабля.

Апарати відразу припинили працювати і завмерли біля своїх місць. Більше друзям не перешкоджали та дали спокій. Після того, як закрилася шлюзова камера ракети, праця продовжилася.

- Ця турбота про людину іноді завдає чимало клопоту. – сказав Поттер знімаючи скафандр. – Як ви думаєте, на довго затягнуться це?

- По живемо, побачимо. – відповів професор. – пропоную подію відзначити.

– Яку подію? – не зрозумів Селбіт.

- Переселення на базу.

- Підтримую, це тепер наш дім. – погодився Пот.

Обід приготували в кают-компанії. Зазвичай вони харчувалися на камбузі, намагаючись якнайменше бруднити посуду, але зараз гарно сервірували стіл, відкрили кілька пляшок вина, приготували смачні страви, вклали в це все своє вміння та майстерність. Одягнулися в чистий одяг і сіли за святковий стіл. Поттер розлив вино по келихах і слово взяв професор.

- Друзі мої! Ми зараз присутні при народженні нової епохи в розвитку цивілізації. І я гордий, що причиною стали саме ми. Я хочу запропонувати тост: давайте вип'ємо за те людство, за тих людей, які змогли побудувати цю чудову базу, цей артефакт, де ми зараз знаходимося. За їхній геній!

Після того як закусили піднявся Поттер і наповнив келихи.

– Я також хочу сказати тост. Друзі мої! Як сказав Тресан, ми присутні при народженні нової епохи. Я теж гордий, що ми є тою причиною. Давайте вип'ємо за людство, яке породило тих, хто зміг знайти цю базу, цей артефакт. За них.

Коли випили та закусили, келихи наповнив Ксайд.

– Я також хочу сказати тост. І я гордий що саме ми, а не хто інший, стали причиною народження нової епохи. Це мене дуже тішить, хоча цього, нажаль, ще ніхто не знає. - Він підвівся з крісла. - Давайте вип'ємо за тих людей, які знайшли цю базу, цей артефакт. Гарне слово. І не лише знайшли, а й змогли її відкрити. І не лише відкрити, а й підкорити. За їхній геній!

Всі піднялися і Боррет добавив:

– За наш геній.

Після пишних слів, після віддання належного колишній цивілізації, теперішній і самим собі, вони відчули важливість події. Цю важливість підкреслював факт, що база була робочою, а тому містила в собі невідомі відкриття та можливості. І якщо Боррета спокушало перше, то Поттера спокушало друге. Але все це обіцяло багато років праці. Тому наступною темою розмови стала підготовка до інвазії на планету Карликів. Друзі розповіли Тресану про те, що вони вже зробили для цього, і той погодився з їхнім планом.

З ранку всіх боліла голова бо випили добряче. Зварювальні роботи тривали і як не хотілося переривати їх працю, все ж таки довелося, тому що потрібно було принести блок пам'яті. Що вони й зробили. Тим більше, що пів години не так багато. Весь цей час їх супроводжував один з апаратів, настирливо нагадуючи, що вони переривають їм роботу.

- Цікаво, зараз вони б нас впустили, як би ми вийшли з ангара? - Запитав Сел.

- Можеш спробувати, але я з тобою не піду. - буркнув Пот.

Пробувати Селбіту не захотілося. Коли підключили пам'ять, Ксайд занурився в її нетрі, відбираючи всю інформацію про планету Карликів. Боррет знайшов програми емуляції управління найпоширенішого транспорту, що може зустрітися їм в цьому кутку всесвіту. Добре що була база даних ІО, де містилася маса потрібних речей, які годяться для підготовки. Поттер прийнявся за вивчення керування. Селбіт нічого не вивчав, а просто переписав інформацію у свою внутрішню пам'ять. Вона була в нього дуже велика, і він міг собі таке позволити.

На приготування пішло більше тижня. На зовні вони не виходили бо продовжувалися роботи і фон радіації був досить високий. Коли з технічними засобами було покінчено, зайнялися, як висловився Поттер, «вивченням противника в його лігві». Про саму планету було відомо те, що вони знайшли раніше. На планеті розміщувалися дві камери пересилання. Координат не було. Можливо, ця інформація була в базі даних, але її поки що виявити не вдалося. Взагалі то база даних містила безліч засекречених файлів, але без дешифратора толку не було. Проте Ксайду таки вдалося знайти карту планети яка була в засекреченому файлі. І зробив він це дуже просто, застосувавши графічний фільтр. І відразу виявив величезну кількість планів, креслень, карт та іншої графічної інформації. Хоча не було ніякої супроводжуючої інформації, добре вже те що були малюнки. Серед них Сел знайшов кілька карт, а точніше три. Одна з них дуже нагадувала планету Карликів. І коли на карті знайшли дві бази, сумнівів вже не було. Карта була детальна. Вона містила всі нечисленні дороги та населені пункти, річки, озера, моря, а також великі болота та проходи між ними. Загалом, це була корисна знахідка для переміщення суходолом. Селбіт провозився з файлом, який містив карту, кілька днів, але так і не зміг розшифрувати. Боррет йому в цьому старанно допомагав, але дешифрувальники з них були нікудишні.

Через три тижні, коли рівень радіації знизився до нормального, вони вийшли з корабля. Робота продовжувалася, але зроблено вже було багато. Ангар став іншим і тепер був ідеально круглим. Ребр жорсткості не було. Зараз це монолітна стіна з дверима, за якими розташовувалися шлюзи. Все тьмяно блищало різними кольорами, серед яких переважав світло-сірий і темно-зелений, хоча напевно сказати було важко, бо й інших кольорів вистачало. Пройшовши шлюз, вони потрапили у велике приміщення, яке ще добудовувалося. Дорога до рубки управління була вже вимощена. Все вкрито світло-коричневим матеріалом. Щоправда, огорож та стін ще не було, але будівництво йшло повним ходом. Протягом всієї дороги як вгорі, так і знизу працювали невтомні жуки. На їхню думку, дорога була дуже широка. На ній можна було б зробити дві лінії руху автотранспорту, але що зробиш, вибирати не доводилося.

Рубка управління здивувала навіть Боррета, який бачив багато дивовижного та цікавого. Коли вони підійшли, двері шлюзу м'яко подалися назад і так само м'яко ковзнули вбік. Вони були оброблені пластиком сріблястого кольору. Шлюз був не шлюзом, а скоріше склепінням зі світлих панелей і такою ж підлогою, на яку була кинута решітка у вигляді бджолиних сот. В іншому кінці були такі самі двері, які м'яко відчинилися при наближенні.

В середині ні конуса, ні внутрішнього кільця сегментів не було. Натомість була порожнеча, чорна, всепоглинаюча, навіть моторошна. Зовнішнє кільце було поділено на робочі місця, з клавіатурами та моніторами. Біля кожного робочого місця один або кілька стільців, з високими спинками, зручними анатомічними сидіннями. Вони мали одну ніжку у вигляді конуса, на вістря якого кріпився стілець. Стіни заставлені шафами з апаратурою, яка вже працювала, бо блимали різними кольорами індикаторів. Шафи були по всій висоті стін аж до стелі. Що два метри по периметру стіни кріпилися широкі містки з поручнями. На них можна було забратися сходами.

Друзі оторопіло розглядали дивне поєднання приладів і моторошної чорноти в центрі. Раптом просто перед собою в центрі темряви вони побачили людей. Це було цілковитою несподіванкою. Кілька хвилин їх компанія стояла нерухомо, як і та що навпроти. Боррет зробив крок в перед та поклав руку на серце. Одночасно те саме зробив суб'єкт навпроти. Боррет озирнувся і суб’єкт в центрі порожнечі зробив те саме. Нарешті до нього дійшло, що це його зображення. Поттер і Ксайд тихо давилися сміхом. Професор вдав, що не зауважив сміху.

Зображення зникло. Зникла й моторошна порожнеча. Натомість з'явилися галактики, зоряні скупчення, окремі зірки. Складалося враження, ніби вони з шаленою швидкістю мчать просторами всесвіту. Ось одна із зірок стає яскравішою, збільшується в розмірі. З'явилися планети. Спочатку ті що далеко від зірки, великі і холодні. Потім менші, земної величини. І на кінець ближні, розпечені зіркою. Можливо зоря була більша і гарячіша за Сонце, хоча розмір визначити було важко. Облетівши всі планети, яких було чотирнадцять, уявний корабель мчить назад. Біля восьмої планети робить її обліт, даючи насолодитися красою морів і континентів та входить в атмосферу. Вони підлітають до міста, яке простягається від горизонту до горизонту, з високими, блискучими будинками та широкими, зеленими парками. Серед міста майданчик. Уявний корабель сідає.

Вдалині видніються люди. Вони махають руками, радіють їхньому прибуттю. Люди підійшли так близько що, здається, можна доторкнутися. В руках квіти, всі посміхаються. Чути звук труби. Грає сумна мелодія. Люди затихають і розступаються, даючи трубачу більше місця. Музикант не зауважує. Він грає. Сумно стає на душі. Дуже сумно. Сльози смутку виступають на очах. Всі стоять тихо, тихо. Здається, це прощальна мелодія їхнього всесвіту.

З натовпу виходить дівчина в довгій, білій сукні з червоними квітами. Вона повільно ступає проходом між людьми. В руках в неї така ж велика, червона квітка. Зупиняється перед друзями. В очах смуток. Дівчина притискає квітку до грудей і сумно посміхається. Звук труби обривається.

- Я вітаю вас, велика та могутня цивілізація. - Вона робить легкий уклін головою.

– Вас вітає мій народ. - Вона знову схиляє голову.

- Вас вітає весь наш всесвіт. - Вона втретє схиляє голову.

- Ми дуже раді зустрічі, хоча особисто ніхто з нас цього сказати не може. Наша радість сумна. Ми всі приречені, тому що приречений наш всесвіт, частиною якого ми є. Цей корабель – все, що залишиться від нього. Я знаю, ви зараз зіткнулися з такою ж проблемою. Корабель покликаний допомогти вам в цьому. Познайомтеся з народом який його збудував.

Дівчина робить реверанс рукою і друзям перед очима постають безліч осіб. Вона продовжила коментувати:

- Тут зібрані представники всіх розумних істот всесвіту. Це могутні раси, і я хочу показати якими вони були. Ви бачите тих, які жили до того часу, коли сформувався перший атом вашого всесвіту. Їхнє життя пішло, щоб народилося ваше. І ми, незважаючи на всю нашу міць, на всі наші знання, не могли цьому зарадити. Дивіться, якими ми були! Дивіться, чого ми досягли!

І знову друзі злетіли над містом. Місто було прекрасне. Воно було схоже на велику скульптурну композицію - досконалі і продумані будівлі органічно розміщені серед зелені. Були показані міста під водою, міста в космосі. Друзі дивилися зачаровано. Вони майже не дихали, а серця билися прискорено від хвилювання.

З'явилася дівчина. Вона стояла з тією самою квіткою на тлі зоряного неба.

- Я бачу, ви під враженням. Та інакше й не могло бути. Ми жили гарно, вільно. Ми вирішили проблему старіння генофонду. Та проблему старіння всесвіту вирішити не змогли. Але що вдієш, така наша доля. Не будемо про тещо вже сталося. Давайте про наші з вами справи. Спочатку познайомимося. Мене звуть Айя. Ви також назвіть свої імена.

Вражені друзі назвалися.

- Дуже приємно. У вас, напевно, зібралося багато питань? Я на все відповім. Але спочатку ще трохи займу вашого часу. Розповім про себе. Я є прототипом справжньої людини, яка жила в наші часи. Це дівчина, яку ви бачите перед собою. Тілесна оболонка загинула разом зі всіма, та душа залишилася на кораблі. Чому саме людський образ? Тому що це найбільш багаточисельна з рас, які населяли наш всесвіт. Крім мене на кораблі присутній прообраз і чоловічої половини нашої цивілізації. На ваше бажання можу відтворити його образ і він спілкуватиметься з вами замість мене. Це не має значення. Бажаєте чоловічого товариства?

- Ні, ви що. - Запротестував Ксайд. - Як можна поміняти таку ніжну, дуже гарну дівчину, на якогось грубого чоловіка? Я думаю, що висловлюю спільну думку та попрошу вас залишитися з нами. Ми бачили багато красивого у вашому світі, і нам приємно, що частина його краси залишиться разом з нами.

- Дякую вам, Селбіт. Мені давно не говорили компліментів. Хоча я не маю живої плоті, я все ж таки залишаюся жінкою. Мені подвійно приємно, що ви прийняли мене саме за жінку, а не за образ, який створила машина. Ще раз дякую. Якщо ви не проти, я наповню рубку повітрям. Шлюзи в нас вже працюють, тому попрошу пройти туди і почекати. Коли колір шлюзу з червоного стане зеленим, можете зняти скафандри. Прошу.

Вона мило посміхнулася. Коли двері зачинилися, Поттер накинувся на Ксайда.

- Чого це ти розкидався компліментами?

- Тобі що, завидно, чи ти волієш чоловіків? - посміхнувся Сел.

- Ні, але може я також хотів сказати кілька компліментів, а ти вперед проліз.

- Хто не встиг, той запізнився.

- Дивись не закохайся. В неї немає тіла.

- Бачу дівчина закрутила вам голову. – сказав Боррет.

- Гарненька дівчина. - Поправив його Хаб.

- А вам ні? - поцікавився Сел.

- Мене цікавить більше технічна сторона. Хоча зізнаюся, вона мені теж сподобалася. Образ реалістичний, поведінка природна, і сприймати її як машину просто не можливо. Дивіться, шлюз стає зеленим.

Справді, червоні тони поступово почали переходити в зелені, і незабаром світіння стало повністю зеленим. Датчики тиску скафандра показували, що він відповідає нормі. Селбіт розгерметизовав скафандр і вдихнув на повні груди. Те саме зробили Тресан і Поттер.

- А якби повітря було отруєне? - Запитав Поттер знімаючи скафандр.

- Навіщо їй нас труїти? – здивувався Ксайд.

- Я не це мав на увазі. Якби повітря містило шкідливі для нас компоненти, які нешкідливі для них? - відповів Хаб.

- Я впевнений, Айя знає що нам потрібно. Тим більше, що вони на нас схожі. – сказав Сел.

- Я також так вважаю. - підтримав Боррет.

Тим часом почувся чоловічий голос:

- Двері шлюзу розблоковані. Скафандри можете скласти в ніші.

Одна з панелей ковзнула в бік, відкриваючи шість відділень для зберігання скафандрів, а голос продовжував.

- Скафандри будуть заправлені повітрям і перевірені на герметичність.

– А як закрити нішу? - Запитав Поттер.

- Вона закриється автоматично, коли покинете шлюз. - відповів голос.

- А як відкрити якщо знадобляться? – знову запитав Поттер.

- Вона відкриється автоматично, якщо ви завійдете в шлюз. Можна також відкрити голосовою командою.

- Ходімо. - Селбіт смикнув Поттера за руку. - Чого до шлюзу причепився?

Рубка управління вже мала звичайний вигляд, з внутрішнім кільцем та конусом. На одному із стільців сиділа Айя. Вона передяглася і зараз була в брючному костюмі темно-синього кольору. На грудях з лівого боку мала маленьку, золотисту емблему - спіральну галактику, розвернену під досить великим кутом.

- Ласкаво просимо до моєї команди. – сказала вона. - Не соромтеся, сідайте поряд. Хочу знати з ким буду працювати, з вами, чи базою займуться інші люди?

- Ні. – відповів Боррет. - Ми не збираємося ділитися з іншими своїм відкриттям. Особливо із Інститутом Охорони.

- Добре. Ви мені також подобається. Від цього часу база надходить у ваше розпорядження. Що таке Інститут Охорони розповісте потім, а поки розкажіть про себе. Чому вас лише троє? В нас дослідницькі команди містили щонайменше кілька десятків людей, а частіше кілька сотень.

– Ми не дослідницька команда. – відповів професор. – Ми втікачі. І в очах всього нашого всесвіту є злочинцями номер один.

- Серйозно? - здивувалася Айя. - Виглядайте як дослідники, зовсім невинно. Ну хіба що може містер Поттер. Що ж ви поганого зробили?

- Нічого. - відповів Ксайд. – Народилися не в той час.

– Зрозуміло. - посміхнулася дівчина. - І втікаєте ви від Інституту Охорони.

- Абсолютно вірно. - підтвердив Тресан.

- Якщо можна, розкажіть про це докладніше.

Друзі коротко розповіли їй те що з ними сталося, починаючи з того часу, як вони знайшли печеру на Землі і зустріли Боррета.

- Що ж, з одного боку вам дуже не пощастило. Але з іншого і дуже пощастило. - Зробила висновок Айя. – Як я вам вже сказала, база знаходиться в вашому повному розпорядженні. Я ще не знаю наскільки ви могутні як цивілізація, але не думаю що б ваші вороги могли зруйнувати планету зроблену з хеолу. Так що ви в безпеці. Чи я помиляюсь?

- Ні, не помиляєтесь. – відповів професор. – і думаю, що ви більш розвинені, ніж ми.

– На рахунок нашого розвитку. Всі технології зберігаються на базі. Тут все це можна відродити.

- Ви хочете сказати, що можна відтворити будь-який завод чи будь-яку технологію, що були у вас? - Запитав Хаб.

- Так - відповіла Айя.

- Навіть військовий? - Запитав він.

- Будь-якої спрямованості.

- Ви кажете, що база надходить в наше розпорядження. - Запитав Боррет. - Що це означає?

- Те, що ви нею розпоряджаєтеся. – відповіла вона.

- Вона може літати? - Запитав Ксайд.

- Ні, літати не може. Але переміщатися в будь-яку точку всесвіту може.

- Ваша база може бути дуже небезпечною зброєю в поганих руках. – сказав Поттер.

– Чому? - поцікавилася Айя.

- Візьмемо приклад. - відповів Хаб. - Я захотів збудувати атомну бомбу. Це можливо?

- Цілком. Потрібно небагато часу для створення її окремих частин.

– І я можу її зібрати?

- Вам що, справді потрібна бомба? – здивувалася дівчина – її можна зробити протягом трьох - шести годин. Залежить від потужності.

- Ні, бомба не потрібна, це лише приклад. Так от, я наробив сотню бомб і полетів шантажувати будь-яку з планет. І мені не зможуть протистояти, тому що я маю в розпорядженні найміцнішу фортецю, яка була коли-небудь створена.

- Ви що справді цього хочете? – дівчина виглядала стурбованою.

- Ні, повторюю це приклад. - заспокоїв Пот. - Але звідки у вас впевненість, що ми цього не зробимо? Може ми погані, і все, що раніше говорили, байки?

- Поттер, ти що несеш? – злякався Сел. - Ти що здурів?

- Ні. – відповів він. – Але база становить велику загрозу цивілізації. Я не хочу, щоб вона потрапила до рук божевільного.

- Абсолютно вірно. – сказав професор. - Якщо з легкістю можна відтворити будь-яку зброю, то це дуже велика небезпека для всіх. І краще базу закрити і зробити так, щоб її ніколи не змогли відкрити.

- Ах ось ви про що. – посміхнулася Айя. – бачу ви порядні люди. Ну що ж, настав час розставити всі крапки над і. Я сказала, що база знаходиться у вашому розпорядженні. І це так. Ви можете проводити будь-які переміщення, робити будь-які матеріали, використовувати всі її ресурси. Робити все що завгодно, але при умові, якщо це не несе загрози людству, або якщо це не самооборона. Ви розпоряджаєтеся базою, але я буду цензором ваших дій, тому що тільки мої команди можуть привести в дію будь-який механізм цієї могутньої машини. Так було задумано від початку, і це, сподіваюсь, вирішує проблему поганих людей. Я являюсь периферійним пристроєм який здійснює зв'язок з внутрішнім комп'ютером бази. Це спрощує доступ до нього з одного боку, і робить фільтрацію бажань з іншого. Не треба думати, що мене можна перепрограмувати. Моя пам'ять зберігається в матеріалі, який не можна знищити чи подіяти випромінюванням. Він захований в місці, яке не відомо навіть мені. На даний момент принцип роботи бортового комп'ютера дуже простий - він працює у своїх кодах. Оброблену інформацію передає мені. Я її транслюю в зорові образи які ви сприймаєте як зображення і звук. До речі, цим методом користуються Поттер і Ксайд. Але не думайте, що ви повністю залежні від мене. Ні. У вашому розпорядженні пульти управління, якими ви зможете керувати всіма системами корабля на ваш розсуд. Ви зможете самостійно пересуватися всесвітом. І тільки якщо ваші дії будуть нести загрозу суспільству, цей аспект потрібно буде обговорити зі мною. Якщо ваші аргументи будуть переконливими, я можу підтримати ваші дії. До мене слід ставитися як до повноцінного члена команди. На цей час база не готова до повноцінного функціонування, вона не може ні пересуватися, ні відтворювати потрібні вам матеріали, тому що всі ресурси задіяні на оновлення тієї частини бази, яку ви вказали. Поки що повністю готовий допоміжний генератор енергії, якого нам цілком вистачить якщо не потрібно пересування на великі відстані. Якщо бажаєте, можна розпочати будівництво основного генератора енергії. Я пропоную вибрати серед вас капітана, якому буде дозволено доступ до всіх систем бази. Але цілком можливий варіант, що такий доступ можуть мати кілька членів команди. Думаю на даному етапі це найкраще рішення і тому пропоную щоб ви всі троє мали повний доступ до систем. Є заперечення?

- Ні. – відповів Боррет. – Це хороше рішення. Ми давно разом, і в нас поки що не було великих розбіжностей. тому не варто ускладнювати наші добрі стосунки такими дрібницями.

- Добре. Підійдіть до панелі, - вона вказала на поверхню одного з сегментів, - і покладіть обидві руки. Ще питання, хто буде капітаном?

- Як хто? - Здивувався Сел. - Професор звичайно.

- Чому я? – обурився Боррет.

- Трес. – сказав Поттер. - Не треба заперечень. Вам добре відомо, що ми ніяк не можемо бути капітанами бо ми не є уродженцями твого всесвіту. Тільки ви можете добре орієнтуватися в її просторах.

- Гаразд, переконали. – посміхнувся Боррет. – я пручався заради пристойності.

- Щось ви не дуже довго пручалися? - посміхнувся Сел.

- Потрібно вміти вчасно зупинитися. - посміхався Тресан. — Раптом хтось з вас передумає і захоче бути капітаном? З вашою мега силою не дуже то й потягаєшся. Але, може, виберемо капітаном цю милу леді?

- Я не радила б цього робити з причини, яку назвали Поттер і Ксайд. Тим більше, що самій собі віддавати розпорядження та їх виконувати не дуже зручно. Інша річ справжній капітан. До речі, хоча ви всі маєте рівні права доступу до бази, капітан має можливість скасувати будь-яку вашу команду або дію.

- Що вдієш, - посміхнувся Пот, - він начальник...

- Добре. – сказала Айя. - З формальностями вирішили, приступимо до справи. Спочатку я командуватиму сама, а ви будете вчитися. Слід зазначити, це не складно, тому що все, що ви хочете слід говорити словами. Комп'ютер вас зрозуміє. Управляти всім цим може і одна людина, а всі функції контролю може взяти на себе машина, як це є зараз. Ви бачите, що вся рубка заставлена пультами та моніторами. За кожним з приладів стежить комп'ютер. Але може знаходитися і людина. В останньому випадку звільняються ресурси комп'ютера, тим більше що не в екстремальних умовах управління людиною більш ефективне. Тепер трохи про те, як працює рубка керування. Конус та перший ряд сегментів мають подвійне призначення. Вони можуть працювати як проектори віртуального зображення, і як звичайні пульти управління. Я є ефектом роботи проектора. Все що відображає проектор є максимально наближеним до реальності.

І справді, вона не просвічувалася, від неї відбивалося світло, її очі дивилися туди куди вона хотіла або з ким вона розмовляла. Правда вона могла проходити крізь предмети, але цього старалася не робити. Айя продовжувала:

- Поки я можу бути тільки в межах рубки управління. Трохи пізніше я зможу бути присутня в ангарі, але на даний час там ще не встановлена потрібна апаратура. Теоретично я можу бути присутня у всьому об’ємі бази і навіть на зовнішній стороні. Пульти на внутрішньому ряді сегментів управляють даними які приходять з зовні. Другий ряд сегментів містить пульти управління стратегічного призначення, тобто вони відповідають за найбільш важливі частини бази. Функції сегментів можуть дублюватися. Внутрішні стіни обвішані апаратурою відображення всієї інформації, що стосується як бази, так і об'єктів побудованих на зовні. Все управляється як словесними командами поданими в довільній формі, так і командами введеними з пульта. Біля кожного з пультів знаходиться панель для команд. Ми їх зробили такими як ви звикли користуватися.

- Можна питання? - Запитав Пот.

- Так, Поттер, слухаю вас. – відповіла дівчина.

- Звідки у вас знання про те, що ми використовуємо? Ми ж тільки познайомилися?

- Це вірно, але працює апаратура сканування і все що можна дізнатися за допомогою приладів, я знаю. Мені відомо що у ваших тілах знаходяться додаткові пристрої, і що ваше, як і містера Селбіта, тіло відрізняється своєю будовою від тіла професора.

- І ви вже прочитали інформацію, яка зберігається в пам'яті нашого бортового комп'ютера? - Запитав Боррет.

- Ні, тому що вона зберігається в невідомому нам форматі. Я надіюся, ви не будете проти допомогти мені в побудові транслятора, для більш глибокого ознайомлення з вашим всесвітом? Будь-яка інформація підходить.

- А якщо ви нас хочете обдурити? - Запитав Хаб. – Якщо у вас погані наміри щодо нашого всесвіту?

- Я чекала цього питання. Тим більше що ви маєте право його задати. Відповім. Ні, я не хочу вас обдурити. Якби я цього хотіла, я не приймала б вас в свою команду, а знайшла б якийсь інший, більш дієвий спосіб добути інформацію. Я цього не зробила і це свідчить про мої добрі наміри. Це ще не все. Капітан може заблокувати виконання будь-якої моєї команди, як це можу робити я. Так що в нас рівні можливості. Я можу контролювати вас, а ви можете контролювати мене.

- Вибачаюсь за безтактне питання. - схилив голову в поклоні Поттер.

- Питання не безтактне, - посміхнулася Айя, - і це моя вина, що я вам одразу не повідомила ваші можливості. Тому я не ображаюся, але приймаю ваші вибачення, адже я жінка, чи не так? А тепер слово капітанові. Ви начальник, вам і командувати.

- Та який я там начальник. – зніяковіло почав він. - Взагалі в нас якось склалося само собою, що всі важливі рішення ми приймаємо разом. Може, нехай так буде і далі?

- Я пропоную включити в нашу команду і люб'язну господарку корабля. – сказав Ксайд. - Бажаєте приєднатися?

- Якщо чесно, мій обов'язок бути присутнім при прийнятті всіх рішень. - відповіла Айя. - І якби ви не хотіли мене запрошувати то я, зізнаюся чесно, все одно б вас підслуховувала, принаймні в зоні дії апаратури. Але ви настільки люб'язні…

- Це підтверджує наші добрі наміри. – добавив професор.

- Я з великим задоволенням прийматиму участь у ваших нарадах, капітане. – сказала Айя мило посміхаючись.

Боррет ще більше зніяковів і продовжив:

- Якщо тепер я капітан, тоді моє перше розпорядження щоб ми відсвяткували пишним бенкетом створення нової команди управління базою. Пані Айя, ми були б дуже раді вашій компанії. Ви можете бути присутнім на нашому кораблі?

- Поки що це ще не можливо. Але можна відсвяткувати тут. В нас є пристойна їдальня де можна приготувати все, що завгодно. Правда продуктів ще немає, хіба що синтезувати?

- Навіщо синтезувати? – обурився Поттер. – В нас є багато продуктів, які потрібно лише сюди доставити. Мені вже набридла наша тісна кают-компанія. Ми з Ксайдом принесемо кілька контейнерів.

– Навіщо вам носити? - Здивувалася Айя. – В нас для цього є роботи, ви їх бачили, ті що займаються будівництвом. Потрібно тільки віддати команду, що робити. Це буде перший урок керування. Капітане, покладіть руку на панель замовлень, і вперед. А пульт управління будівельними роботами знаходиться на верхньому ярусі.

Вона показала де це місце.

- Але ми туди не підемо, ми переведемо потрібну інформацію сюди вниз. Для цього подумайте щось типу "перевести управління будівельними роботами на цей дисплей". Давайте, пробуйте.

Боррет поклав руку на стіл і в слух вимовив речення. Тут же в повітрі над столом з'явився напівпрозорий темний прямокутник, а на ньому висвітлилася інформація та кнопки управління.

- Це віртуальна копія того стенду, який знаходиться вгорі. - Почала пояснювати дівчина. – праворуч, знаходиться інтерактивна карта де працюють роботи. Червоні крапки означають зайняті машини, зелені – вільні. Торкніться будь-якої зеленої. Вона пожовтіла. Тепер треба дати команду, що робити. В низу можете бачити номер машини.

Справді, з'явилось кілька незрозумілих значків. Айя продовжувала.

- Це символи якими користувалася наша цивілізація, але я думаю що ми зможемо зробити транслятор символів в зрозумілі вам літери та цифри. Давайте дамо машині ім’я?

– Зелений. – промовив Сел.

- Бурна в тебе фантазія. – зауважив Хаб.

- Добре, - погодилася Айя, - хай буде зеленим. Так ось, капітане, скажіть куди йому йти, і що він повинен зробити. Подумки намалюйте більш точну картину місця, куди ви його відправляєте.

- Що ж, спробую. - Боррет знову поклав на панель долоню. - Зелений, відправляйся в ангар і візьми з третьої платформи, якщо рахувати від нашого корабля, один контейнер і принеси його до мене. Кінець повідомлення.

- Браво, капітане, ви впоралися з першим завданням на відмінно. – сказала Айя. – йдемо до їдальні.

- А як бути з роботом який принесе контейнер? - Запитав Сел. – він принесе сюди?

- Треба включити систему стеження за переміщенням капітана, і робот прибуде куди потрібно. – відповіла дівчина. - До речі, система працює із будь-яким членом команди, якщо ви керуєте роботом.

Компанія попрямувала на нижні поверхи. Точніше поїхали на ліфті. Виявилося, що за час їх ув'язнення на Елеганті було добудовано ще два поверхи вниз, тобто в середину бази. Якщо брати рубку управління за нульовий поверх, то на першому і другому розташовувалася енергетична установка, на третьому їдальня, великі кімнати, які можна було пристосувати під будь-що, а також склади для провіанту. Четвертий поверх містив кімнати для житла. Все ще було порожньо, але Айя сказала, що заповнити кімнати меблями не є проблемою. Потрібно лише знати, хто що хоче. Вони зайшли в їдальню. На кухні був свій робот, схожий на інших, але мав пристосування які використовувалися для приготування їжі. Йому в помічниках були чотири маленькі роботи, розміром з тацю, які могли як готувати їжу, так і працювати офіціантами. Поки робот-кухар ще нічого не вмів робити, але він швидко вчився. Йому треба було показати, що і як готується, і він тут же це міг відтворити. Можна було завантажити в його пам'ять готові рецепти, і він на підставі цієї інформації міг щось приготувати. З набуттям досвіду робот-кухар міг готувати за рецептами, що створював сам. Його пам'ять містила досвід справжнього кухара, який жив в минулому всесвіті.

Айя пояснила, що роботи і машини, які використовуються для більш точних робіт, і які самі повинні приймати рішення, використовують досвід людей, які колись працювали на аналогічних або схожих посадах.

Коли продукти доставили на кухню, Поттер і Ксайд взялися за приготування їжі. Вони досить добре освоїли це ремесло, особливо під час перебування на Елеганті. Робот-кухар уважно стежив за роботою нависаючи зверху і намагаючись не заважати. Маленькі роботи-кухарі не були такими тактовними і чуть не лізли в каструлі та настирливо слідували за друзями. Але незабаром малі почали брати безпосередню участь в приготуванні. Спочатку приносили продукти і подавали потрібне знаряддя, потім допомагали нарізати і вже до кінця готування всі підсобні роботи робили самі. Великий кухар не приймав участі. Він висів під стелею і уважно спостерігав. Зрештою було приготовлено таку кількість страв, що вистачило б чоловік на двадцять. Так сталося тому що друзям було цікаво з малими кухарами. Вони виявилися настільки тямущими, що працювати було одне задоволення.

Стіл чудово сервірували посудом з золота та срібла. Келихи були з кришталю. Принаймні, все так виглядало. Айя друзям приготувала костюми уніформи і вони, як новенькі копійки, сіли за стіл. Слово взяв капітан:

- Друзі мої. В нас скоро стане традицією відзначати будь-яку подію, яка відбувається. Але події настільки важливі в нашому житті, що їх не можна не відзначати. Зараз ми зібралися, щоб відзначити наш вступ в управління базою. Завдяки люб'язності цієї милої жінки, найкрасивішої і найчарівнішої зі всіх жінок що я зустрічав на своєму віку, а прожив я не багато і не мало, а чотириста вісімдесят шість років…

- Нічого собі! – вигукнув Хаб.

- Так, я вже не молодий, я вже людина середнього віку. Так ось, тільки завдяки їй, яка запропонувала нам не тільки дах і захист, а можна сказати повну владу над цим чудом творіння людського розуму, ми знаходимося в такому затишному та чарівному місці. Я пропоную тост за нашу добродійницю, за найпрекраснішу Айю.

Айя від компліментів аж зашарілася. Було неможливо повірити, що це лише програма, так би мовити зображення. Але в цьому зображенні була людина, була її суть. Тому друзі ставилися до неї як до людини, як до вродливої жінки. Втім, це в них виходило само собою.

Всі встали та випили за Айю. Вона також пригубила келих. За столом вона мала віртуальні тарілку і столові прилади. Тільки на відміну від інших вона не докладала їжі.

- Мені дуже приємно чути такі слова, капітане. - Сказала вона. - І я також хочу сказати тост. Ви справили на мене дуже приємне враження. Та турбота про людство, яке вас помилково вважає злочинцями, свідчить про велике благородство. Думаю ви саме ті люди, яким мала дістатись база. Її творці мріяли про це. Мрії здійснилися. Давайте вип'ємо за тих людей, яким я вручила кермо правління. Ви є хоробрі та благородні представники нового для мене всесвіту. За вас.

Вона залпом випила до дна. Після того як закусили, підвівся Поттер. Він всім долив вина і сказав.

- Скільки ми вже тут живемо, маю на увазі у вигнанні? Більше року, вірно? За цей час в нас починають складатися свої звичаї. Як казав професор, вибачте, капітан, ми часто стали відзначити події. Це вже традиція. Першим завжди тост каже Тресан. Після нього говорю я. Що б не порушувати регламент з мене тост. Трішки передмови. Що я зауважив. Зараз тут присутні представники трьох всесвітів. Це не планети, не галактики, навіть не світи. Це Всесвіти, які розділяє не простір і не матерія. Їх розділяє час. Час, який перемогти неможливо, тому що він не матеріальний. Але не дивлячись на цю перепону ми все ж таки зібралися тут, представники трьох всесвітів, розділених часом. Вип'ємо ж за розум, який зумів здобути перемогу над часом і за людину, яка володіє цим розумом.

Він залпом осушив свій келих, як і всі присутні. Після цього піднявся Сел.

- Що б не порушувати традицію чи регламент, як сказав Пот, настала черга тосту від мене. Але після того, що він сказав… до речі, де ти так навчився розумно говорити?

– Я книжки читаю. - вдавано серйозно відповів він.

- Зрозуміло. Так ось, після того що сказав Поттер, що б я не промовив, мій тост буде виглядати блідим. Але я спробую. Я також хочу відзначити, що тут зібралися представники трьох всесвітів, що є фактом унікальним, бо це представники високорозвинених цивілізацій. Але у всіх них, тобто нас, є спільна риса – ми хороші люди, яким не байдужа доля всього людства. Це свідчить, що добрих людей є більше. Значить світ, за своєю сутністю, є добрим. За нього вартує боротися. Давайте вип'ємо за добрих людей. - І глянувши на Айю, додав – і красивих.

- Дякую, Сел. – дівчина зашарілася знову - Ви мене прямо закидали компліментами.

- Не всі. – сказав Поттер. – Я ще не говорив і у вас, Айя, може скластися про мене хибне враження. Тут вже говорили про вашу красу, про розум. Я хочу сказати про вашу жіночність. Ще ніколи і ні в кого я не бачив такого жіночого підходу до справи, такої жіночої тактовності, і твердості, яка притаманна вам, Айя. За вашу жіночність.

Коли випили, дівчина сказала.

- Мені дуже приємні ваші похвали. Краса, розум, це добре, але звідки вам знати про мій жіночий підхід до справи та твердість, Поттер? Адже я з вами всього кілька годин?

- Це видно зразу, як тільки на вас подивишся. - Відповів Хаб. - Не вірите? Запитайте в хлопців.

Ті дружно закивали головами підтверджуючи слова Поттера.

- Ох і брехуни ж ви. – засміялася вона – та мені все одно приємно.

Вони довго сиділи за столом, розповідаючи історії та перебиваючи один одного. Жартували, кепкували, дражнили. На загал дуже весело провели час. Звичайно, добряче напилися. Крім Айі, яка підтримуючи компанію, ще й простежила за тим, щоб приготувати їм кімнати. Вона нишком з'ясувала які кімнати і які меблі вони б хотіли, і поки проходив бенкет, роботи все зробили. Це було дуже приємним сюрпризом, бо йти на корабель в таку далечінь дуже не хотілося.

Друзі переселилися на базу. Контейнери розмістили на складі. Вся апаратура, яка була потрібна, встановлена на енергетичному поверсі. Решту апаратури теж поставили на склад. Тепер це було легко зробити, бо допомагали роботи. Коли всі зібралися за вечерею, вирішили обговорити, як бути далі. Традиційно першим взяв слово Боррет і поставив звичне запитання:

- Які будуть пропозиції щодо подальших дій?

– Як які? - здивувався Хаб. – Діятимемо за планом, що намітили раніше. Ви що, забули? Перший пункт ми вже виконали - влаштуватися на базі під її захисною бронею на випадок нападу. Тепер настав час виконати другий – доставити професора Фосорка і якомога більше вчених, які знаходяться на планеті карликів.

- Але лише вчених, а не злочинців. – добавив Сел.

- Це як вийде. Але думаю, що ми з ними впораємося. - Відповів Хаб.

- Тоді що потрібно для здійснення другої частини плану? - Запитав Боррет.

- Потрібно ґрунтовно підготуватися. - відповів Пот. - Айя, чи могли би ви нам зробити зал для тренувань, який би мав гравітацію, втричі більшу, ніж зараз?

- Так, це можливо.

- Тоді зробіть це, будь ласка. – попросив Поттер.

- Мінімум це займе півтори доби, тому що потрібна досить точна апаратура, і поспіх тут недоречний. – відповіла дівчина. - А реально часу потрібно більше. Дві доби, не менше.

– Мене це повністю влаштовує. Ще одне питання, Айя. Де взяти завод синтезу матерії?

- Ну й бажання в тебе, Поттер. Скромнішого придумати, вже напевно не можна. – вигукнув Селбіт.

- Цю проблему вирішити дуже просто. - відповіла Айя, посміхнувшись на зауваження Селбіта. – Вам потрібен один з будівельних роботів. Все, що потрібно, він виконає, якщо це не дуже складний пристрій.

- А якщо це складний пристрій? - Запитав Хаб.

- Тоді потрібно буде обговорити зі мною.

- Так просто? - здивувався Ксайд.

- Так, це просто. - відповіла Айя. – Але за простотою стоїть праця багатьох вчених і інтелект фахівця високого класу, який вміщений в роботі.

- Гаразд. – сказав Пот. – Поки що мені помічники не потрібні. Де взяти робота знаю, тому з самого ранку беруся до роботи. Але як тільки спортзал буде готовий, ти, Сел, надходиш в моє розпорядження. А поки що він ваш, капітане. Айя, ви також може ним покомандувати.

- Нічого собі. - обурився Ксайд. - Я вам що, будівельний робот, чи що? А ви мене запитали, чи я хочу?

- А що тебе питати – махнув рукою Пот - Та й бажання в тебе дурні.

- А дійсно, чим би ти хотів завтра зайнятися? – поцікавився Боррет.

– Нууу... я ще не знаю. - відповів Ксайд.

- Бачите, а я що казав. - награно серйозно сказав Поттер. - Якщо вам треба, професоре, беріть і не питайте.

- Я хотів би завтра зайнятися адаптацією кодів нашого комп'ютера до бортового комп'ютера бази. Тому потрібна допомога і Селбіта і Айї.

- Добре, капітане, як скажете. - усміхнувся Сел.

- З ним потрібно суворіше, особливо членам команди жіночої статі. - продовжував Хаб з тією ж серйозністю. - Так що ви, Айя, не соромтеся ним командувати. Він це любить, але боїться зізнатися.

- Пот, якщо не припиниш знущання, я запрограмую жуків так, що замість замовлення зроблять тістечка.

- Добре. Добре. До речі я також можу таке зробити.

- Так, пам’ятаю, ти книжки читаєш. - скривив міну Селбіт.

- Вистачить дурниць. – сказав Боррет. – час спати, завтра багато роботи.

Наступні два дні Ксайд, професор та Айя писали транслятор команд для бортового комп'ютера бази. Виявилося, що коди обох комп'ютерів дуже схожі, тільки потрібно було сумістити команди. Вийшла не складна програма, яка деякий час працювала з помилками, але вони успішно з цим справилися. Поттер майже не з'являвся. Так, іноді заглядав, але швидко йшов.

На третій день зранку він підняв Селбіта і повів у спортзал. Щойно зайшли, як на них навалилася потрійна гравітація. Вони увімкнути мега силу і почали тренування. Пот навчав Ксайда прийомам самооборони, які він знав сам, плюс те, що вигадували на ходу. Вони намагалися навчитися відбивати атаки дикунів, які невеликі на зріст. Поттер створив кілька макетів - ті могли рухатися та завдавати ударів. Спершу обом дуже діставалося, але з часом друзі ставали все більш спритними і швидкими. Через два місяці інтенсивних тренувань вони набрали у вазі та зрості, що було дуже не до речі в умовах підвищеної гравітації. Але так був влаштований їхній організм – чим більше фізичних навантажень і їжі, тим більшим і сильнішим стає їхнє тіло. Поттер не дуже засмучувався з цього приводу, бо попереду чекали тренування в одязі зробленому з меолу. Вони вже його приміряли, але поки що не тренувалися. Чесно кажучи, підвищена гравітація при включеній мега силі не мала особливого значення, бо додаткова вага в двісті кілограм для них була дрібниця, приблизно те ж що зимовий одяг для людини. Проте коли одягали меоловий одяг вагою близько двох тон, це вже було важко навіть при нормальній гравітації. Якщо навести порівняння, то це як важкий наплічник для звичайної людини. Але коли вони зайшли в потрійну гравітацію, то зрозуміли що з такою ношею тренуватися неможливо.

Поттер проявив всю свою майстерність, і методом спроб та помилок створив полегшений варіант одягу. І хоча після цього залишилася добра сотня тон матеріалу, отриманий одяг мав кілограм п’ятсот. З такими одягом можна було тренуватися. Та виникла проблема з розподілом ваги. При рівномірному розподілі дуже легко було впасти вже при невеликому нахилі. А при реальній боротьбі, коли все на тому і побудовано, щоб вивести супротивника з рівноваги, це становило велику проблему.

І знову Поттер проявив велике терпіння, підбираючи оптимальний розподіл. В результаті вага одягу збільшилася, не багато, на якихось півтори сотні кілограм, але тепер він дозволяв не впасти, навіть якщо нахил тіла становив шістдесят градусів від вертикалі.

Айя була здивована виглядом матеріалу, особливо освітленого світлом. Їй подобалося бути присутнім на тренуваннях, а іноді вона навіть брала участь. Будівництво бази продовжувалося. Тепер велися роботи над основним джерелом енергії, яке могло приводити в рух всю цю махину. Повністю всі роботи мали тривати близько дев'яти місяців, а минуло лише чотири.

Тим часом Поттер та Ксайд були готові до проведення інвазії на планету Карликів. Айя пропонувала почекати, поки буде готова база і на ній відправитися туди, але друзі були проти. Вони наразі не хотіли відкривати її існування, особливо якщо база ще не вийшла на всю свою потужність.

Під час підготовки до інвазії Ксайд взнав Поттера зовсім з іншого боку. Він завжди вважав себе розумнішим за Хаба. Не потрібно думати, що він вважав його дурнем. Ні. Просто працюючи програмістом, Ксайд завжди мав більш гнучкий спосіб мислення, був в курсі технічних новинок і все в тому руслі. Поттер служив в армії і тому не виявляв таких якостей. А тепер з'ясувалося, що його друг також має значні розумові здібності, особливо якщо це пов'язано з військовим вмінням. Він придумав і здійснив, не без допомоги Айї звичайно, наступний план. В даний момент у всьому всесвіті велося інтенсивне спостереження за всіма, хто був схожий на них або мав не зареєстровані біодані. Це зрозуміло, бо на старій станції був шпигунський пристрій, і ІО знав що там друзів немає. Тому центр був в повній бойовій готовності, і сподівався, що вони десь з'являться. Якщо вирушити зараз, то навряд чи їм вдасться виконати місію, і їх арештують. Поттер запропонував обдурити ІО. План був простим - відвернути увагу Інституту Охорони та зосередити його на одній ділянці, тим самим даючи собі зелене світло.

– Як ти хочеш це зробити? - Запитав Боррет.

– Просто - посміхнувся Поттер. – повернутися до нашої лабораторії.

- Ти що, з глузду з'їхав? - здивувався Сел. - Вони відразу дізнаються про це і кинуть всі сили, щоб нас захопити.

- Саме так! – вигукнув Пот. – Кинуть всі сили. Це ключове в реченні.

- Я нічого не зрозумів. – сказав професор. - Ти пропонуєш нам стати мішенню?

- Абсолютно вірно. Стати мішенню. І не комусь одному, а всім трьом. Щоб вони були впевнені в тому, що ми там є.

- Дивна пропозиція. – професор потер підборіддя – А як ваша місія? Як бути з планетою Карликів?

- Ей, я що дарма тренувався всі ці місяці? - обурився Сел. - Я що, заради задоволення носив тони одягу? Я що, заради збереження фігури недоїдав, щоб схуднути?

- А хто вам сказав, що місія не відбудеться?

- Поттер. - Серйозно промовив Ксайд. – Прошу не темнити і не робити дурних недомовок, як у фільмах. Ми серйозні люди, і від цього залежить наше життя. Прошу викладай все по порядку, чітко та зрозуміло.

- Добре – Поттер теж став серйозним - пропоную зробити наші віртуальні зображення і надіслати їх замість себе. Айя сказала, що це можливо. ІО побачить і спробує нас дістати. Зробити це не просто. І поки він займатиметься штурмом, ми спокійно почнемо нашу кампанію.

- Не погано. – сказав Боррет. – Але як надіслати зображення? Наскільки знаю, для цього потрібні певні пристрої?

– Я й про це подумав. – відповів Хаб. - ми з Айєю зробили пристрої, які необхідні для створення віртуального зображення. Пристрої виглядають як камери спостереження. Управлятимуться вони будуть нашим каналом зв'язку, про який центр не знає.

- А як бути зі встановленням? - Запитав Сел.

– Їх встановить один із роботів кухарів. Я його для цього пристосував.

- Слухай, Поттер, звідки в тебе такі знання в електроніці? - здивувався Ксайд. - Ти вдома навіть праски не міг полагодити?

- Ну, праску я міг полагодити, я телевізор не міг. Але я й досі не можу цього зробити. Та й навіщо це мені? Слухай, чим ти займався весь цей час? Тренувалися ми всього кілька годин на добу. Що ти робив після тренувань?

- Як що робив, ніби ти не знаєш? Хоча справді не знаєш, бо весь свій вільний час ти кроїв одяг. Так от, я з капітаном створював програмне забезпечення для управління цим величезним кораблем. До речі як і для управління твоїм заводом зі створення модою одягу.

- Навіщо? - здивувався Хаб. – все ж працювало і без цього?

- Так, працювало, але тепер в нас є загальна база даних, яка містить інформацію як про наш, так і про їхній всесвіт. Але найголовніше, це те, що бортовий комп'ютер бази тепер має додаткову пам'ять. І це значно розширює його можливості. Але я тебе перебив. Ти викладав свій план, тому продовжуй.

- Гаразд, вірю що ти теж був зайнятий. А знань в електроніці не потрібно. Тут треба знати що ти хочеш, все інше зробить мій майстер.

- Який майстер? - Здивувався Сел.

- Персональний. Я його назвав Маг, бо він все вміє. Це Айя мені допомогла, напевно щоб я її не діставав завданнями. Так?

- Ні. - відповіла дівчина, яка досі не брала участі в розмові. – Просто цей робот має досвід фахівців з електроніки. Ось я його й прикріпила до Поттера.

- Слухай, Айя, ти підозріло мовчиш. - промовив Сел.- Ти напевно в курсі всього що придумав Пот?

- Так. – посміхнулася дівчина.

- А ви, капітане, теж не багатослівні. Ви що, також знаєте?

- Ні. Але навіщо щось казати? Ти ставиш питання що цікавлять мене, я слухаю відповіді.

- Зрозуміло. Поттер, продовжуй.

- Продовжую. Робот з кухні у своєму череві матиме необхідну кількість камер. Вони не великі, і коли він їх встановить, то не будуть помітні. Айя вже запрограмувала місця, куди він повинен їх прикріпити. Тільки існує проблема як встановити камери не помітно для мухи, що прислав ІО. Я пробував з Айєю перехопити канал, але нічого не вийшло.

- Так, це важко зробити непомітно. – сказав Боррет.

- Саме так. – погодився Поттер.

- А якщо муху знищити? - Запропонував Сел.

- Ні, знищити не підходить. Нам потрібно, щоб центр знав, що ми в лабораторії. - відповів Хаб.

– А це не погана ідея. – сказав професор щось обмірковуючи. – Тільки не знищувати, а зробити нещасний випадок.

– Саме те що потрібно! – вигукнув Пот. – Геніально. З вас, капітане, може вийти ще той розбійник.

- Прямо вже й розбійник. - Огризнувся Тресан.- просто недавно мені твій дружок Сел історії розповідав. Ось я й згадав випадок з життя. Вашого, до речі, життя. Тож це ви розбійники. В нас такого не буває.

- Ксайд, а наш професор говорить прямо таки кримінальним сленгом. Ти що йому там на розказував?

- Всього по трішки. Здебільшого історії детективного жанру.

- Вибачте мене за безтактність, - втрутилася Айя, - але я не можу зрозуміти чи це має відношення до справи, яку ми обговорювали? Якщо так, то яке? Я втратила нитку логіки.

- Так, дійсно, ми відійшли від теми. – погодився Хаб. - Ви, капітане, щось говорили про нещасний випадок?

- Абсолютно вірно, говорив. – кивнув він головою. - Можна надіслати робота прибиральника. Такі роботи дуже широко використовуються. Вони оснащені відеокамерами для візуального контролю за роботою. Такий робот візьметься за прибирання і засмокче муху разом з пилюкою. Після того як камери будуть встановлені, викине вміст у сміттєпровід, тим самим звільнивши жучка. Ось вам нещасний випадок, який закінчиться благополучно, але тимчасово позбавить нас від нагляду ІО.

- Браво, капітане. - Зааплодував Ксайд. - Я бачу, вам мої розповіді пішли на користь. Скоро писатимете детективні романи.

- А чому ні? Страшенно захоплююча тема. – посміхнувся Тресан.

- Що ж, так і вчинимо. - підбив підсумок Поттер. - Але для повної впевненості, що вони нічого не запідозрять, потрібно щоб зовнішній вигляд нашого робота, відповідав зовнішньому вигляду вашого прибиральника.

- Зовнішній вигляд не має значення. – відповів Боррет. – Потрібно тільки добавити пристрої для сухого та вологого прибирання. Справа в тому, що є велика кількість видів розумних пилососів, і особливо багато ось таких, дискових роботів.

- Тоді, капітане, кидайте інші справи, йдем робити порохотяг. А ви, Айя, разом з Ксайдом, будь ласка, перевірте ще раз готовність наших віртуальних зображень. Я хочу, щоб вони поводилися як справжні і адекватно реагували на навколишні обставини. До речі, вигляд повинен відповідати тілам, що були до пластичної операції.

На доопрацювання робота пішло два дні. На тести пов'язані з віртуальними зображеннями, пішло більше тижня, але Поттер залишився все ж таки не задоволений. Потрібно було доопрацювати поведінку. Проте Селбіт та Хаб почали набирати вагу. А для планети Карликів це погана тенденція. Тому вирішили, що запускатимуть програму віртуальної присутності таку, як є, і її контролюватимуть або Айя або Тресан. Особливо, якщо почнеться штурм.

На випадок, якщо ІО все ж таки зуміє пробитися всередину бази, Поттер зробив два робота з енергетичними гарматами. Це були перероблені будівельні роботи. Для цього довелося витримати словесну суперечку з Аєю, яка не погоджувалася на переробку роботів. Особливо якщо при цьому можуть постраждати люди, нехай навіть ті, що прийшли їх знищити. Але все ж таки друзі виграли. Дійшли згоди, що вона контролюватиме хід подій. Але домовилися, що надлишкова гуманність не повинна наражати на небезпеку операцію на планеті Карликів.

План дій виглядав наступним чином. Пересилається робот перероблений як прибиральник. Він прибирає поки не вдасться засмоктати муху. Як тільки захоплення пройшло, робот встановлює проекційні камери. Після цього завершує прибирання і викидає сміття в сміттєзбірник. Далі, десь через годину, пересилаються роботи-термінатори. Після того як вони все обстежать в камері пересилання синхронно з пересиланням дрібних предметів для повної ілюзії з'являються зображення друзів. А далі діють за обставинами.

Розділ 13

Для проведення операції «захоплення», як її назвав Поттер, була побудована камера пересилання. Вона була зроблена за технологією бази яка, на відміну від технології теперішньої цивілізації, дозволяла проникнення всередину приміщень зроблених з хеолу чи меолу.

Прибиральник нарешті поміщений на платформу, камера запрограмована, залишилося лише дати команду пересилання. Всіх охопило хвилювання. Та й як не хвилюватися, адже після команди настане нова епоха – епоха війни. Зараз ще можна зупинитися та передумати. Після, вже не можна. Але рано чи пізно ІО все одно їх знайде. Це все розуміли.

- Що ж, сволочі, хочете наші життя? Вам потрібні наші тіла? То спробуйте, візьміть. – вигукнув Поттер із силою натиснув клавішу підтвердження пересилки.

Епоха війни розпочалася.

Прибиральник зник. Світла не було, як у звичайних камерах. Він просто зник і все. Друзі підійшли до центрального монітора, яким був конус. Туди були виведені зображення камер, що знаходилися на старій станції. Зображення мухи давалося окремою картинкою. Робот появився над трапом, який був висунутий перед пересиланням. Він деякий час вис висів у повітрі і обертався, наче оглядаючи приміщення, і нарешті попрямував в бік лабораторії. Прибиральник послідовно залітав у відкриті приміщення, доки все не оглянув. Муха летіла слідом. Він її не зауважував. Після огляду робот почав прибирання. І відразу з'явилася удача - через кілька хвилин потужний потік засмоктав шпигуна.

Айя зреагувала блискавично і послала команду всановлення камер. Так як в кожному приміщенні достатньо було всього дві камери, по можливості розміщених в протилежних кутах, то робот впорався з завданням відносно швидко, хоча приміщень було багато. Після цього він знову перейшов в режим прибирання, бо справжній прибиральник повинен це робити.

Нарешті прибирання завершено. Робот приєднався до труби сміттєзбірника і витрусив вміст. Мухи не спостерігалося. Минуло кілька хвилин. Всі захвилювались. Якщо муха вилізла після того як були встановлені камери, то все гаразд. Але якщо до того, то це було б дуже і ще раз дуже погано для проведення кампанії, яку спланували. Всі зосередилися на пошуках злощасної мухи. На жодному з зображень її не було. Айя ще раз переглянула в прискореному темпі всі передані зображення з моменту коли була захоплена муха. Нічого. Що робити. Раптом почувся радісний крик Поттера, який зауважив жучка, що вилазив із труби. Він мав зламані крила. І хоча для польоту вони не використовувалися, проте використовувалися для тримання рівноваги. Тож літати нормально муха не могла. Але все інше працювало і інформація в центр спостереження приходила. Поттер припустив, що імовірно ІО запустить ще одного жучка. Наразі все йшло за планом. Приблизно за годину були надіслані термінатори. Це буде неприємним сюрпризом для ІО, який, можливо, передбачав наявність в них чогось подібного, але тільки не рухомих роботів. Після огляду приміщень термінатори розмістилися біля виходу камери пересилання. Так як муха десь застрягла, зображення друзів відтворили біля роботів. Вони весело крокували, зображуючи людей, що добре відпочили. Для чутливих сенсорів шпигуна голоси було добре чути. Тож нехай там в центрі поламають голови, звідки вони прибули, що вони їх не змогли відстежити.

Що ж, початок було покладено. Залишалося продовжити. Далі за планом мали вирушати друзі. Час відправлення було обрано через дві доби після початку всієї операції «захоплення». Це потрібно було для можливого перегрупування ворожих сил. Друзі сподівалися, що вони послаблять пильність на всіх планетах, і зосередять увагу на лабораторії. Поттер і Ксайд не зразу мають вирушити на планету Карликів. Спочатку треба провести розвідку в інших світах і лише потім вирушати на планету. Бажано в той момент, коли розпочнеться наступ на лабораторію. Про це, можливо, передаватимуть в новинах. Принаймні Ксайд попробує це дізнатися із внутрішніх поліцейських зведень. Діяти повинні на свій розсуд, і старатися робити якнайменше шуму. Чим пізніше вони себе видадуть, тим краще для всієї їхньої операції. Повертатимуться вони в камеру пересилання, яка знаходиться на поверхні бази у великому ангарі. Вже зараз там ведуться роботи зі створення закритого приміщення, яке містило б повітря. Приміщення ізольовано від внутрішнього об’єму бази. Шлюз буде закритий дверима без автоматичного підсилювача. Такі двері можна буде відчинити лише за допомогою мега сили. У шлюзі буде кілька скафандрів, а також засоби зв'язку.

Минуло півтори доби. До відправлення Поттера та Ксайда залишалося ще дванадцять годин. В лабораторії великих змін не відбувалося, тільки, як і припускав Пот, з'явився ще один жучок. Спрацювала сигналізація, зчинилася тривога. Всі віртуальні фігури кинулися перевіряти що трапилося, але шпигуна, що знову прибув, не «помітили». Запрограмовані на великі об'єкти термінатори тим більше не зауважили. Центр, напевно, диву дається які вони дурні та наївн, і передчуває легку перемогу.

Професор вирішив трохи порозважатися і випустив прибиральника, який влаштував полювання на жучка. Жучок мав гіркий досвід свого попередника, і тримався від прибиральника на відстані. Робот ганяв його по всіх приміщеннях чим значно ускладнював повноцінну передачу відео та аудіо сигналів. Друзі вдавано сердилися на прибиральника, корили Боррета за вибір такого пилосмока. Той виправдовував свій вибір якостями які властиві саме цьому роботу. Коротше, розігрували спектаклі. Поки що все йшло за планом.

Першу спробу проникнути на станцію було зроблено за дві години перед відправкою друзів на місію. Це був якийсь пристрій, якого термінатори знищили, як тільки той виник в камері.

Віртуальні друзі тут же «зрозуміли» що вони розкриті і зібралися на нараду, де вирішили що це був робот для переговорів. Вони ухвалили вислухати вимоги центру, якщо буде посланий ще один парламентарій. Центр уважно слухав їхню нараду, бо послав ще одного робота парламентаря як тільки вони прийняли таке рішення. Цього вже не знищили, а захопили в силове поле, яке, напевно, було великим шоком для центру. Як пояснив Боррет, на даний час таке силове поле могли генерувати лише великі космічні кораблі або наземні об'єкти, бо для генерації потрібно обладнання, яке займало дуже великий об’єм. Але завдяки новим технологіям бази, термінатори мали такі можливості. Це змусить подумати ІО про приховані потенціали людей яких вони хочуть захопити.

Парламентарій не казав, що вони є злочинцями і взагалі нічого подібного навіть не натякав. Він повідомив, що на них чекають в центрі для розмови та співпраці. Він обіцяв повну свободу пересування. Жодної відповідальності не несуть, бо протиправних дій вони не робили. Все, що від них вимагалося, так це прибути в центр і відвідати генерала Ракса. От і все. Виявляється їх ловили тому, що з ними хотів побалакати Ракс?

Знову всі зібралися на нараду. І не лише віртуальні, а й справжні члени команди. Айя включила пряму трансляцію, і тепер друзі могли говорити вустами своїх двійників. Першим почав Поттер.

- Мене звуть Поттер Хаб. Генерале, я звертаюся до вас, як військовий до військового. Я знаю, що в нас на станції ви встановили пристрій, який дає можливість спостерігати за нами. Ми його, звичайно, знайдемо. Але пізніше. Поки він дозволяє нам з вами спілкуватися. Я, як і мій друг, не є уродженцем вашого всесвіту. Мене сюди перенесли проти моєї волі, відірвавши від рідних, друзів, і зрештою, взагалі від мого всесвіту. Нічого поганого я вашому світу не зробив. Ви це знаєте. То чому ви влаштували за нами полювання по всьому всесвіту? Тільки не треба цієї нісенітниці що казав парламентар. Ми трохи подорожували світами. Так, не великий круїз для відпочинку і огляду місцевих пам'яток. Ми бачили повідомлення та обіцянки, які ви призначили за нас. От і дайте відповідь – що ми вам такого зробили, навіщо ми вам взагалі потрібні?

Відповідь надійшла негайно:

– З вами говорить особливий уповноважений керівником Інституту Охорони, генерал Орма. Генерал Ракс в даний момент не може бути присутнім на переговорах, але всі питання я в змозі вирішити замість нього. В мене для цього є повноваження. На ваше запитання, містере Хаб, відповідаю: - Нічого поганого ви нам не зробили. А потрібні ви нам тільки для встановлення тісніших контактів як з представниками іншого всесвіту.

- Але ви вже неодноразово спілкувалися з представниками їхньої планети. – сказав професор. – І особисто я вам давав повний звіт про їхню цивілізацію.

- Так, містере Боррет. Але це була тільки свідомість ув'язнена в біоконтейнер. Тут же ми маємо справжніх людей, які, хоч і без своєї волі, але прибули в наш світ. До речі, це з волі шановного містера Боррета ви опинилися в нас. Це він запропонував привезти вас сюди.

- Я не міг їх вбити. – сказав Тресан.

— Але ж ви, професоре, казали, що хотіли нас відпустити? – промовив Селбіт.

- Я не хотів псувати ваше уявлення про наш світ. – тихо відповів Боррет. – Але за інструкцією, кожного з місцевих мешканців, хто може розкрити таємницю присутності нашої цивілізації, слід знищити.

- Дякую, професоре. - Тихо промовив Ксайд, тим самим показуючи що генералу Ормі не вдалося внести розкол в їхні лави.

– З нами зрозуміло. – продовжував Пот. — А що вам потрібно від професора Боррета?

- Абсолютно нічого. – відповів Орма. - Він може продовжувати свою роботу в інституті.

- Як я зрозумів, ми можемо прямо зараз вирушити куди хочемо і ви нас не переслідуватимете? - Запитав Ксайд. - Так, вибачте, мене звати Ксайд Селбіт.

- Не зовсім так, містере Селбіт. – відповів Орма. - Спочатку потрібно з'ясувати деякі деталі. Але в принципі, якщо ви так сильно бажаєте, можете вирушати.

- А якщо ми не хочемо співпрацювати з вами? - Запитав Поттер. – Якщо ми залишимося тут. Що тоді буде?

- Навіщо так робити, містере Хаб. Я вірю, що ви цивілізовані люди, і будете поводитися розумно. Замикатися в глухому куті є доля дикунів, чий розвиток ще не достатній для повноправного членства в нашому суспільстві. Ви ж не дикуни, правда?

- Правильно. Але й ви не дикуни і розумієте, що такою розмовою нас переконати не можна. Але все ж таки розмовляєте як з дикунами. Цей тон переконання мені дуже добре знайомий, містере Орма. Тож давайте на чистоту: - вам потрібні наші тіла. Вірно?

- Про що це ви кажете, містере Хаб? - вдавано здивувався Орма.

- Про те, що ви чудово знаєте. - відповів Поттер.

- Абсолютно вірно. – підтвердив Боррет. – Я їм все розповів.

- Але навіщо нам ваші тіла? Так, погоджуюся, вас помістили в тіла високопоставлених людей. Але це було давно, і ця проблема вже не актуальна на даний час.

- Я бачу, що ви нас маєте за дурнів. – сказав Пот. – Тому припиняю порожні балачки. Якщо вам від нас нічого не потрібно, дайте нам спокій. Ми не хочемо з вами співпрацювати і нам нема чого повідомити генералу Раксу. Прощайте, генерал Орма. І краще нам з вами не зустрічатися.

- Стривайте. Одну хвилину. – сказав генерал. – Ви робите велику помилку. Адже ми можемо вас і силою взяти. Навіщо непотрібні жертви?

- Але, генерале, ви ж розумієте, що нас взяти не так просто. Якщо не хочете жертв, залиште нас в спокої і проблему вирішено. – відповів Хаб.

- Я мав на увазі жертви з вашого боку. – сказав Орма.

- А я з вашого. – сказав Поттер.

- Не думайте, що ваш професор знає про всі наші можливості. – почулося у відповідь. – Ми маємо багато засобів щоб вас звідти витягти.

- Що ж, спробуйте, Орма, витягніть. І передайте вашому начальнику Раксу, і навіть самому Друву, що їм не бачити наших тіл як своїх вух.

- Не робіть дурниць, містере Хаб. – промовив Орма. - Ми дуже високо цінуємо людські життя, і не хочемо втрачати жодної. Чому ж ви так зневажливо ставитеся до них?

- А що, ми маємо вибір? Ви обіцяєте рано чи пізно нас спіймати. Так краще пізно, а ще краще – ніколи. Ось ви кажете, що цінуєте життя. Але ваш всесвіт на краю загибелі, чому ж ви нічого не робите? Адже може загинути вся цивілізація?

- Чому не робимо? В нас розроблена програма, яку ми скоро втілимо в життя.

- І яка занапастить багато цивілізацій в моєму всесвіті, при тому, що не врятує і половини у вашому? – гнівно вигукнув Пот.

- В нас не вистачить енергії для порятунку всіх. – заперечив той.

- Досить. – втрутився професор Боррет. – Я авторитетно заявляю, що знайшов спосіб врятувати всіх, хто живе в нашому всесвіті. Також маю підозри, що ви знаєте цей спосіб і свідомо його тримаєте в секретності.

- Ви уявляєте в чому нас звинувачуєте, містере Боррет? - Запитав Орма.

- Так, уявляю. Ви банда божевільних злочинців, які свідомо готові пожертвувати мільярдами життів заради своїх корисливих цілей.

- Та ви збожеволіли, професоре. – щиро вигукнув Орма.

- Ні, генерале, це правда. – сказав Хаб. - Я цілком припускаю, що ви не в курсі всього, що задумав ваш начальник генерал Ракс разом з колишнім керівником ІО Друвом.

- Я бачу генерал Ракс мав рацію, стверджуючи, що ви дуже серйозні злочинці. Ви знаєте значно більше, ніж я думав.

– Це ви злочинці. – сказав Боррет.

– Ні ви. Не нас, а вас шукають по всіх всесвітах. Але це лише початок. – Голос Орми звучав дедалі гнівніше. - Ми з вами досі тільки грали. Але терпець урвався. Ви будете знищені в найближчі кілька годин. Я особисто все проконтролюю.

- А того, хто контролював до цього моменту, що вже звільнили? - Усміхнувся Сел.

- Що ж, подивимося як ви жартуватимете через деякий час. - відповів Орма.

- Так це ви контролювали хід наших пошуків? Зрозуміло. Друзі мої, - награно урочисто заявив Сел, - нам ще довго насолоджуватися гостинністю цього всесвіту і ми встигнемо врятувати світ, що гине, якщо в нас такий гарний опікун.

- Що ж, - прогарчав у відповідь Орма. - Подивимося хто сміятиметься останнім.

- А ми ще не сміялися, Орма. - Єхидно відповів Ксайд. – І краще буде, якщо ти не почуєш цей сміх. Поттер, настав час закінчувати комедію. Цей генералішка починає повторюватися.

- Так, всім мовчати поки не знайдемо жучка. Професоре, віддайте команду знищити парламентаря.

Та парламентар був з начинкою. Добре що його тримали в силовому полі, бо він вибухнув. Але силове поле було настільки потужне, що вибух застиг у вигляді білої, плазмової кулі. Це було ефектне видовище. Відчувалася особлива міць від утримання атомного вибуху.

- Орма, ми готові на всі твої штучки. – впевнено заявив Поттер. – Тому велика порада тобі і твоїм людям: не лізьте на рожен і не зліть нас. Я міг би відіслати цю милу кульку чистої енергії прямо в твоє лігво, але я гуманна людина і не хочу передчасних жертв. Цю кульку ми погасимо, а ти подумай над побаченим і почутим.

Прибиральник зайнявся пошуками мухи і незабаром її знайшли. Але перед знешкодженням Ксайд щиро здивувався для відведення підозри, що вони знали про неї раніше:

- Дивіться, що вони вигадали. Яка маленька штучка. Професоре, я ніколи не повірю, що вона може надсилати зображення.

Тресан зрозумів натяк Селбіта та підіграв йому.

- Що вдієш, в них теж є розумні голови. Тільки працюють на негідників.

Це було останнє що могли бачити та чути в центрі. Обидва жучки знищили, а роботів термінаторів перепрограмували на знищення будь-якого, навіть дрібного об'єкта.

Розділ 14

Ксайд та Поттер були готові до відправки. Вони склали свої важкі сорочки в сумки виготовлені з армованого матеріалу, бо нормальний не витримував такої ваги. Настрій був бойовий та рішучий. Всі розуміли, що сокира війни викопана і повернення немає. Тож не було жодних вагань.

- Ви там обережніше. - Давав вказівки Боррет. – Якщо небезпека, одразу повертайтеся. Навіть якщо буде погоня. Айя поставить в ангарі кілька термінаторів, які будуть запрограмовані так, що вас розпізнають, але всіх інших знешкодять. Геройствувати не треба. Якщо все пройде добре, постарайтеся привезти багато людей. Акцент на вчених. І насамперед Фосорка. Йому передайте, що я вибачаюсь за те що не зрозумів його добрих намірів. І ще скажіть, що я забираю назад все те, що говорив про нього поганого. Щасливої дороги.

Він сердечно обійняв друзів.

- Мені дуже шкода, що не можу обійняти, але вас тут чекають і люблять. – посміхнулася Айя. – Повертайтеся швидше.

– Ми довго не затримаємось. – відповів Ксайд.

- Це точно. – погодився Пот. - Особливо на планеті Карликів. Айя, де передавач інформації який ми розробили?

- Він в твого майстра. Зараз його покличу. – відповіла дівчина.

- Це наша остання розробка. - пояснив Хаб. - Я її задумав кілька днів тому. Це канал зв'язку зроблений на зразок жучка що шпигував за нами, тільки не літає. Ми встановимо його на якійсь планеті і ви будете в курсі подій що відбуваються у всесвіті. А ось і мій Маг.

Він витяг з нього два прилади, розмірами як два малі ґудзики.

- Гаразд, час відправлятися.

Він зійшов на платформу, махнув на прощання рукою та розчинився. Ксайд зробив те саме.

Вони відправились на планету Пілф, яка була відносно недалеко, по космічним міркам, від центру. Це одна з планет-санаторіїв. Мала м'який клімат та красиві пляжі. Тут цілий рік повно народу і в разі стеження, буде легше вислизнути, бо дуже багато пунктів пересилання. А якщо потрібно буде чекати, кращого місця не знайти.

Прибули на планету коли там був ранок. Зайшли до кафе та зайняли столик. Поттер пішов за кавою, а Ксайд просканував мережу поліції. Нічого підозрілого не було. Після кави друзі пішли знайти готель ближче пляжу. Поттер був приємно здивований, що тут не треба ні за що платити. Загалом у розвинутих світах всесвіту грошима не користувалися. Але ця зручність мала свої мінуси. І вони невдовзі переконалися. Перше було те, що не змогли влаштуватись в готель – не було місць. Звичайно, якщо все безкоштовно. Ксайд сказав, що це тому така халепа, бо готель знаходиться поблизу пункту пересилання. Потрібно шукати подалі. Вони зловили автоматичне таксі, але коли вмостилися, машина не змогла зрушити з місця – дуже важкий багаж. Довелося викликати вантажне таксі та вирушити в ньому. Після відвідин багатьох готелів, вільного місця друзі не знайшли.

Вирішили жити дикунами десь на пляжі, так як погода дозволяла. Знайшли вільне місце аж за містом, яке, до речі, було величезних розмірів і тягнулося по береговій лінії. На пошуки пішов весь ранок. Місце було мальовниче, на високому березі над морем. Курінь спорудили з гілок дерев схожих на пальми. Зручностей ніяких, але компенсацією було купання в морі. Їх навіть не бентежив той факт, що берег був крутий і кам'янистий, а вузька смужка на якій можна було вкласти своє тіло всипане камінням. Вони довго насолоджувалися водою, теплою і прозорою. Було чудово. Вдосталь поплававши, вони всім тілом вбирали сонячні промені. Як добре. Після місяців проведених в закритому приміщенні, лежати просто неба було вищою насолодою. Під вечір, коли відчули що вже на сонці підгоріли а голод давав про себе знати, друзі відірвалися від пляжу і пішли в місто щось знайти де можна перекусити.

Деякий час йшли пішки, бо спіймати машину не вдавалося – ті пролітали на великій швидкості їх не помічаючи. Нарешті зупинилося пусте таксі. Вони попросили їх завезти до найближчого хорошого ресторану. Ксайд весь маршрут записував, щоб можна було знайти місце де залишили сумки. Те, що можуть потягнути, не боялися, бо хто зможе їх забрати коли кожна по вісімсот кілограмів?

Таксі привезло до шикарного ресторану, що розкішно світився в сутінках. Будова була зроблена у вигляді букету квітів. Кожна площадка зі столиками знаходилася на окремій квітці або пелюстці. До них можна було дістатися або сходами, або ескалатором, або ліфтом. Вся будова підсвічувалася і складалося враження, що це сонячний букет. Коротше, будівля була чудова.

Поттер і Ксайд були одягнені в літні, елегантні костюми і виглядали досить пристойно. Ксайд запропонував почекати і поспостерігати за іншими відвідувачами, щоб знати як ті ведуть себе в подібних закладах, тому що знизу фойє було пусте і лише мало кілька ліфтів. Появилася елегантна пара. Викликали ліфт та поїхали. Ксайд підійшов до дверей і за допомогою панелі замовлень теж викликав ліфт. Ліфта не було. Ксайд повторив виклик і цього разу в голові з'явилася відповідь, що немає вільних місць. Увійшло троє джентльменів. Підійшли до ліфта поруч і двері відразу відчинилися, як тільки поклали руку на панель. Друзі нічого не розуміли. Поттер припустив, що місця замовлені заздалегідь. Нічого не залишалося робити, як пошукати інший заклад.

Пішли вздовж яскраво освітленої вулиці. Приблизно в п'яти кварталах натрапили на невеликий ресторан. Декілька столиків були вільні і вони один зайняли. Офіціанта не було, але на столі була панель замовлень. Ксайд поклав долоню і щось замовив. Вибирав по картинках що були в меню. Але замість офіціанта підійшов охоронець і попросив пройти в бар. Сказав, що столики зарезервовані, але їх зможуть обслужити в барі. Друзі пішли до переповненого бару. Там замовили їжу тицьнувши пальцем в автомат з невеликим вибором страв в меню, і по склянці якогось напою. Страва була не звичайного смаку, але відносно смачна. Натовп, що їх оточував, був дуже строкатий. Навколо несло спітнілими тілами і димом сигарет, а в повітрі стояв запах якогось міцного напою.

Вгамувавши голод Поттер запропонував пошукати місце де можна встановити жучка для трансляції новин на базу. Ксайд погодився, що пройтися їм не зашкодить. Вони попрямували в бік протилежний тому з якого прийшли. Вечір був теплий. Дув легкий вітерець і друзі, повільно крокуючи, насолоджувалися свіжим повітрям після душного бару, вдихаючи на повні груди. Неподалік зупинився мікроавтобус. З нього вийшло п'ятеро чоловіків росту з Поттера, а то й більших. Вони зупинилися попереду загороджуючи шлях. Ксайд та Поттер не розуміли, що відбувається і хто ці люди. В душі майнуло хвилювання, що їх розкрили. Хаб спитав:

- Панове, в чому річ? Щось трапилося?

- Ти дивися, він назвав нас панами. - Сказав один з них звертаючись до іншого. - Він напевно знущається?

- Це точно. Дивись, вони навіть стоять нахабно, ніби хочуть з нами побитися. Ану, козли надушені, не вдавайте що не зрозуміли? Ми хочемо бути вашими гостями.

- Вибачте, але ми дійсно не розуміємо чого ви хочете. – промовив Сел. - Ми нещодавно сюди приїхали і ще не встигли ознайомитися з вашими звичаями. Можете пояснити зрозуміліше?

Удар в живіт вибив з Ксайда весь дух. Другий удар в голову повалив його на землю. Поттер парирував удар і повалив нападника. Всі застигли в мовчанні. Ксайд і один з нападаючих лежали на землі, повільно приходячи до тями.

- Тепер зрозуміло? – запитав один з них. – Чи повторити?

- Ксайд, ти як? - Запитав Хаб стежачи за противниками.

- В порядку - відповів він підводячись на ноги. - Вибач що схибив. Я не очікував.

Знову удар в живіт. Цього разу Ксайд був більш згрупований і відскочив, а удар в голову відбив рукою та з усієї сили пнув нападника ногою нижче живота. Той застогнав і впав навколішки. Ксайд тут же заїхав ногою по обличчі, не переймаючись куди б’є. Той завалився як мішок. Поттер теж відбив кілька спроб нападу. Нападники відійшли явно не розраховуючи на такий опір.

- Покидьки, якщо ви нас не залишите, будуть жертви. – прошипів Пот. Він дуже розлютився.

- Заткнися, ублюдок. – почулося у відповідь. - Якщо вам вдалося вирубати одного нашого, це ще нічого не означає.

- Ти будеш наступним, падло.

Хаб кинувся на того, хто говорив. Хлоп був вищим та більшим за Поттера. Але Пот був зліший і сильніший. Він з такою силою рукою його вдарив, що той перелетів через мікроавтобус. Сел також увімкнув мега силу. І вчасно, бо на нього накинулося двоє. Вони були не новачками в цій справі. Один з нападників пішов прямо завдаючи серію ударів, а інший намагався збити його з ніг заходячи ззаду. Сел одним ударом відкинувши його на кілька метрів. Іншого схопив Поттер і жбурнув в бандита, який мав в руках щось важке та довге. Бандити впали. Селбіт забрав залізний лом.

- Що робити з ними? – запитав Пот.

- Як на рахунок невеликої компенсації за моральну, і не тільки, - Селбіт торкнувся щелепи і подивився на забруднений костюм, - шкоду?

- Нічого не маю проти. Що пропонуєш?

Але тут піднявся один з бандитів. Він вихопив ніж і кинувся на Поттера.

Пот відскочив. Ще один також спробував звестися на ноги, але Ксайд його вирубав.

- Шановний, хоча який ти шановний - звернувся він до того що кинувся на Поттера. – Тобі не страшно ходити з ножом? Порізатись не боїшся.

Бандит стояв спиною до машини, спрямовуючи ніж то на одного, то на іншого. Поттер посміхнувся. Вони зупинилися так, щоб бандит не міг їх дістати.

- Твоя машина? - Запитав Селбіт.

- Ти знаєш на кого наїхав, падло? – гарчав бандит.

- А на кого ти наїхав, знаєш? - Запитав у відповідь Поттер.

- Мені начхати. Через пів години обидва будете мертві.

- В тебе немає навіть пів години.

Поттер схопив бандита за руку якою той тримав ножа і стиснув. Захрумтіли кістки. Від болю в хлопа очі полізли на лоба, а з горла вирвалося жахливе ревіння. Поттер врізав йому ляпас і штовхнув на машину.

- Не люблю коли погрожують. – спокійно промовив він. – Якщо запитали, треба відповідати. Ще раз повторюю, чия машина? Не відповіси, зламаю ногу.

– Не наша. - прохрипів той закривавленим ротом. – Нашого шефа. Якщо заберете, він вас знайде і вб'є. Я не погрожую. Я попереджаю.

- Гаразд. Збирай свою банду. Базарити будемо потім. І без жартів. Ми люди сторонні, нам кого не будь прикінчити, раз плюнути. Особливо таку погань як ви. - Пот взяв лом і зігнув його пополам. - Селбіт сідай за кермо і дуй на наше місце. Я за ними пригляну.

Бандити погрузилися в мікроавтобус. Поттер заліз останнім. Це була звичайна машина з автопілотом, якій потрібно задати маршрут. Вони поїхали вчасно, бо дорогою зустрілися кілька поліцейських машин, яких, мабуть, викликали випадкові свідки.

По приїзді на місце Поттер всіх посадив в світлі фар. Один з них кинувся в кущі і втік. Ксайд за допомогою інфрачервоного зору його знайшов і вирубав. Як мішок приволік і кинув перед дружками.

- Як ви думаєте, - спитав Хаб бандитів, - що міцніше, ваші кістки чи залізний прут?

Поттер тримав перед бандитами зігнутий лом який прихопив з собою. Всі мовчали.

- Я, здається, запитав чи мені комусь зламати ногу?

- Залізний прут. – почулося у відповідь.

- Тоді дивіться, що я з цим прутом роблю.

Поттер знову зігнув його, тепер вже вчетверо, а потім ривком випрямив - залізо лопнуло з мелодійним дзвоном.

- Якщо хтось з вас спробує створити нам проблеми, я пророблю те саме з його кістками.

- Що ви слухаєте, він блефує. Це все фокуси. - Закричав бандит, якого Поттер перекинув через мікроавтобус.

Ксайд підскочив і схопив його за горло. Той в першу мить рвонувся але зразу затих, відчуваючи перевагу в силі.

- Кинь його в море. – сказав Поттер. І додав, звертаючись до бандитів. – Що вдієш, людина не вірить.

Сел не очікував такої команди, але бачив, що за ним уважно спостерігають інші члени банди. Він взяв хлопа за одяг і шпурнув в бік моря, намагаючись закинути дальше, щоб той не впав на скелі.

- Прослідкуй, щоб не втік. - промовив Поттер.

Ксайд підійшов до урвища і виставив руку вперед, скануючи в інфрачервоному діапазоні. Бандит вже вилазив з води.

- Так, не шановний, - крикнув він, - обережно не спіткнися, там великий камінь. Молодець. Йди по камінню, візьми трохи правіше, так, добре. Підіймайся сюди. Куди дивишся в бік? Втеча рівносильна поламаним кінцівкам. Приєднуйся до своїх друзів. Можеш зняти та викрутити сорочку.

- Продовжимо розмову. – посміхнувся Поттер. Він вжився в роль і не хотів виходити. Селбіту не залишалося нічого, як підігрувати. – На чому я зупинився? Ах так, на проблемах. Зауважу, на ваших проблемах. Хтось ще хоче випробувати наші можливості? Ні? Дуже добре. Давайте розпалимо багаття і поговоримо. Ми вас не боїмося і ви вже в цьому переконалися. Ми також не боїмося вашого шефа. Але жодних зайвих проблем як з владою, так і з вашим братом не хочемо. Як я вже говорив, ми не місцеві. Ми приїхали дуже здалека і не знаємо ваших звичаїв. Про це й поговоримо. Але спершу багаття. Хтось піде збирати дрова? Давай ти та ти. Тільки не думайте тікати. Я вас всіх і так відпущу. Ми працюємо в однакових умовах, я маю на увазі поза законом. Тільки цілі в нас різні.

Запалало багаття. Бандити мали їжу, випивку і скоро всі поводилися невимушено, як на справжній вечірці. Поттер і Ксайд багато не пили, але підливали решті. Так вони матимуть більш розв'язані язики. Під час розмови друзі з'ясували дуже багато цікавих речей. Виявляється, їхнє вільне і безпечне суспільство не таке вже вільне, і не таке вже й безпечне. Щодо безпеки. Боррет говорив, що в них немає злочинності, що всі погані схильності виправляють ще в дитинстві. Але хто народжується злочинцем? Злочинець є результат виховання та впливу. Тому всі світи мають певний відсоток злочинності, який залишається приблизно постійний і залежить від численності населення і віддаленості від центрів - чим далі тим він більше. Вони не мають виправних закладів. Це так. Але є лікувальні заклади, де особливо заядлі злочинці проходять лікування. Після лікування вони стають іншими людьми, це факт не оспорюваний. Але лікування проводять над одиницями. Основній масі просто коригують поведінку, яка в більшості випадків є формальною процедурою. Особливо в закладах, що знаходяться на периферії, де слабкий контроль з боку влади. Постає питання звідки береться злочинність, якщо в них немає грошей? Ось тут якраз і криється проблема. В них немає грошей, це вірно. Також вірно і те, що немає голодних і жебраків, тому що можна поїсти в харчовому закладі, яких є безліч і вони працюють цілодобово. Одягтися можна в столі замовлень. Але їжа в автоматизованих кафе, як і одяг в столах замовлення – простенькі, дешеві, без надлишків. І тут нова проблема, яка випливає з людської суті - всім хочеться мати більше і жити краще.

Слід дещо зупинися на побудові їхнього суспільства. Ідея побудови суспільства дуже проста і, можна сказати, геніальна. Це мрія багатьох народів, що жили на рідній Землі. Вони боролися за це і навіть вмирали. В цьому світі втілили в життя старе гасло «твої потреби залежать від твоїх можливостей» - якщо ти не дурний і не лінивий, можеш мати можливість задовольняти більше своїх потреб. Кожна людина після народження має право на житло, їжу, одяг, освіту та лікування. До цього ще додаються вільне переміщення, розваги. Всі ці права дотримуються. Але, якщо ти приносиш суспільству користь, то суспільство тебе більше винагороджує. Наприклад людина народилася і просто живе. Вона може харчуватися в автоматизованому кафе, їсти не хитру, але ситну їжу, одягатися в простий одяг, жити в кімнаті, яку їй запропонують. Але, якщо людина піде на роботу, наприклад буде сидіти в тому ж бюро надання квартир або реєстрації громадян, то можливості споживання значно збільшуються. Тобто жінка чи чоловік вже може замовити в столі замовлень кращий одяг, харчуватися в кращому ресторані, мати житло з кількома кімнатами і навіть окремою кухнею… тощо. Коротше він може краще жити. І чим більшу користь він приносить, тим більшими благами може користуватися. Ксайд пам'ятає в яких королівських палатах жив Фосорк. В таких же умовах, як могли судити друзі, жив і професор Боррет.

Тепер Поттер і Ксайд розуміли, чому не могли влаштуватися в готель, чому не потрапили в ресторан - їхня користь для суспільства дорівнювала нулю. Також стало зрозуміло чому в суспільстві, де все безкоштовно, люди працювали. Та це й правильно, тому що який стимул працювати, якщо всі мали б однакові привілеї? В цьому випадку суспільство б деградувало. А так, хто хоче мати краще, повинен працювати. Інформація про те хто що робить чи робив, зберігається в базах соціального стану. Також є дублікат особистих даних в кожного працюючого. Дублікат соціального стану має вигляд активної електронної матриці і його можуть прочитати будь-які сканери без фізичного контакту. Це ніби кредитна картка. А одиниці соціального стану називають кредитами. Вона працює в парі з біоданними людини, так що красти її марно. Протягом всього життя людини база поповнюється даними та кредитами відповідно. Чим старша людина, тим більше вона принесла користь суспільству. Тому працюючи на однаковій роботі, той, хто пропрацював довше, має соціальний стан вище. Майже всі люди старшого віку які працювали більш-менш заможні людьми.

Є досить тонка шкала градації соціального стану, яка залежить від віку, роботи, ступеня небезпеки і маси інших факторів. Але основним чинником є розум і талант. Останні дві якості найбільш високо цінуються. Цікаво, що підробити соціальний стан практично неможливо і він ретельно перевіряється. Технічний розвиток дозволяє витрачати дуже мало часу на перевірку.

Кількість матеріальних благ соціального стану можна накопичувати. Наприклад, простий поліцейський може собі дозволити жити із сім'єю в трикімнатній квартирі, раз на рік відпочити в шикарному санаторії та дозволити дитині вчитися в привілейованому навчальному закладі. Начальник поліції вже може жити в особняку в престижному районі міста, плюс ще й купити хорошу машину. Але такий матеріальний стан як в начальника поліції можна мати, якщо працювати інженером. Якщо ж ти маєш якесь раціоналізаторське впровадження або відкриття, то ти в рік можеш мати те саме що і начальник, якщо той буде кілька років економити. В особняку може жити і простий охоронець, але для цього йому треба буде заощаджувати років з десять. Це означає, що він не їздитиме на відпочинок, не ходитиме в дорогі ресторани тощо. Коротше, все як в суспільстві із нормальними грошовими відносинами.

Людина може розпоряджатися своїм соціальним станом як завгодно, аж до того, що може будь-кому подарувати. Для цього потрібно лише волевиявлення. Щоправда, подарований соціальний стан не впливає на загальний стан того, кому він був адресований. Якщо перевести на грошовий еквівалент, то це означає, що якщо, наприклад, людині подарували мільйон, то він може за цей мільйон купити все що завгодно, але гроші не можна вкласти в банк, і жити на відсотки. Якщо ти був до цього простим службовцем, то ти ним і залишився, тільки тепер на роботу приїжджаєш не громадським транспортом, а власною машиною. Але якщо купити якесь обладнання та відкрити справу, тоді твій соціальний стан змінитися пропорційно користі, що ти будеш приносити суспільству.

Кримінальна сторона суспільства пристосована до цих умов. Найбільш поширені крадіжка і здирництво. Остання називається «стати гостем». Механізм такий: ловлять заможного чоловіка чи жінку, і змушують в столі замовлень викласти «кругленьку суму» на різні речі. Це роблять дрібні бандити. Більші беруть заручника і поки рідні не переведуть комусь із підставних осіб «кругленьку суму», не відпускають. Бувають і вбивства, якщо рідні не зможуть довести, що вони не в змозі дати те, що бандити просять. Але таке трапляється дуже рідко. Звісно, поліція проводить боротьбу. Як і в будь-якому суспільстві, поліцію намагаються підкупити.

Як і скрізь є чесні та не чесні полісмени. Але тут жорсткіші умови кримінального існування у великому масштабі ніж в нашому всесвіті. Справа в тому, що якщо доведуть, що посадова особа причетна до злочину, то ця особа позбавляється соціального стану який мала, а іноді й того, що нажила. Природно, ніхто не хоче позбутися того, що має, особливо якщо наслідки можуть вплинути на матеріальний стан його старості. Тому тільки великі і талановиті шахраї, які можуть запропонувати таку схему підкупу, яку важко буде розкрити, мають привілей працювати безкарно. Але таких мало. Найбільше дрібних шахраїв.

Банда, з якою зіткнулися друзі, була однією з нечисленних груп організованої злочинності. Вони мали парк машин та свій персональний стіл замовлень, де привозили заможних громадян для пограбування. Цей стіл мав групу програмістів, які заплутували сліди надходження та надсилання коштів. Усім цим заправляв колишній чиновник, якого загалом, як згодом з'ясувалося, сама доля змусила стати на злочинний шлях існування. Він був дуже розумний і заповзятливий малий.

З ним Поттеру і Ксайду довелося поспілкуватися наступного дня. Після того як група бандитів повеселилася на природі, хоч не з власної волі, під ранок їх відпустили. Пот і Сел були задоволені зустріччю, тому що дізналися досить цінну інформацію про будову суспільства з темної його сторони. Друзі до обіду відсипалися, а потім довго купалися. Коли вони вирішили знову піти в місто і встановити жучок, якого вони так ще й не встановили, до них приїхав той же мікроавтобус. Виявляється, їхній шеф не вірить оповіданням і каже, що його обманюють. Якщо вони не доведуть свою правоту, то він їх викине, так би мовити з «роботи», тому що це не перший їх прокол і вони вже промотували «гроші» шефа. Вони просили друзів з'явитися до нього та підтвердити їхні слова. За це їм дадуть невеликий кредит, який дозволить місяць прожити в готелі та харчуватися в непоганому ресторані. Друзі вирішили, що пропозиція не погана і погодилися.

Їх привезли у велику, багатоповерхову будівлю, здавалося зроблену з одних дзеркал. В середині ліфт зі справжнім роботом-ліфтером. Хлопці піднялися на один з верхніх поверхів і зайшли до величезної зали, посередині якої стояв великий стіл зі стільцями, в торці якого був ще один стіл з кріслом. За столом сидів чоловік. Він не підвівся і навіть не глянув в бік тих, хто прийшов. Просто сидів і дивився у вікно, на вигляд міста і моря. Супроводжуючі вийшли.

Ніхто нічого не говорив. Друзі стояли, мужик сидів. Пройшло кілька хвилин. Поттер і Ксайд переглянулися.

– Ми ще потрібні? - Ксайд промовив - Якщо ні, то, мабуть, ми підемо. В нас ще є справи.

- Хіба я сказав, що ви можете йти? - Запитав мужик.

- На загал, то нам байдуже що ви говорите. Достатньо того, що ми хочемо. – відповів Ксайд.

- Ви досить сміливі хлопці. – Чоловік повернувся в їхній бік. - Я би не радив мені грубити.

- Добре, - посміхнувся Сел, - ми послухаємось вашої поради. Тож про що ви хотіли нас запитати?

- Говорять ви круті? Це вірно?

- Так, круті. - Погодився Селбіт.

- І наскільки ви круті? – посміхнувся чоловік.

- Думаю крутіші, ніж вам казали. - Відповів Селбіт.

– Хто це може підтвердити?

- Я можу. – сказав Поттер. – Ми круті хлопці. На стільки, щоб дати опір всій вашій банді.

- Ви знову починаєте мені грубити. – спокійно промовив мужик - Я ж просив?

- Вибачте, будь ласка. Ми намагатимемося тримати себе в руках. - відповів Селбіт.

- Наскільки я знаю, ви побили кількох моїх людей. Але це може зробити будь-яка сильна людина, особливо якщо вони п'яні. Чим ви ще можете довести?

- А навіщо нам щось доводити? - Запитав Поттер. – У вас своя думка, в нас своя. Нас просили підтвердити, що ваші люди нічого не промотали. Ми підтвердили. Все, на цьому можна закінчити нашу милу розмову. Якщо немає більше питань, ми хотіли б піти.

– Якщо ви зможете вийти,– посміхнувся чоловік – будь ласка.

- Тепер ви починаєте грубити нам. – сказав Поттер. – щоб не було конфлікту, ми зробимо невелику демонстрацію. Не безплатно. Якщо наші аргументи будуть переконливими, ви забезпечите пристойний санаторій на місяць.

- А якщо ні?

- Такого бути не може. – посміхнувся Пот.

Він підійшов до столу і одним ударом переламав його навпіл. На шум влетіла варта зі зброєю. Чоловік їх зупинив. Він був здивований. Ксайд тим часом підійшов до стіни і одним ударом вивалив добрі чотири квадратні метри. Чоловік і всі охоронці від подиву розкрили роти. Сел підійшов до другої стіни.

– Продовжити демонстрацію?

- Ні дякую. – Чоловік втратив нахабність та впевненість. – пропоную пройти в інший кабінет. В мене є для вас вигідна пропозиція.

Вони пройшли в інше приміщення, вже набагато менше. Чоловік посадив їх в м'які крісла, і заходився наливати в склянки.

- Зізнаюся, здивований. - Сказав він подаючи напої. - Ви чесно заробили свій відпочинок. Я без жодних умов перенесу на ваш дублікат кредит, який дасть вам обом можливість безбідного життя протягом цілого року. Але хочу спитати, чому ви не маєте жодного кредиту, а ваш соціальний стан на найнижчому рівні?

- Дозвольте мені, містер… –Ксайд запнувся чекаючи щоб той себе назвав.

– Хейх. Енн Хейх. – представився він.

- Містер Хейх, ми не можемо відповісти на ваше запитання, як не можемо погодитися на будь-яку пропозицію, якою б вигідною для всіх нас вона не була. Справа в тому, що ми виконуємо одну важливу місію. І це я вже сказав дуже багато. Але скажу ще одну річ – ми працюємо не на уряд. Тому нам не потрібен лишній шум, який міг би привабити поліцію чи громадськість.

- Ну, громадська думка зараз зайнята іншими подіями і вам не загрожує потрапити в поле зору преси. – посміхнувся Хейх. – мені дуже шкода, що не можна працевлаштувати таких здібних підприємців, як ви. Що ж, можливо після закінчення вашої місії ви подумаєте і знову приїдете на нашу планету відпочити. Може навіть жити. Запевняю вас, ніхто не зможе запропонувати вам кращі умови співпраці. Не буду вас довго затримувати, але якщо ви не проти, я все ж таки запропоную роботу. Ні, не подумайте, що вам потрібно буде працювати. Жодних зобов'язань. Просто, якщо у вас на даний момент немає нічого, я можу запропонувати вам реєстрацію та місце проживання в нашому місті, плюс посаду в одній з моїх компаній. Повторюю, не буде жодних зобов'язань з вашого боку.

- Навіщо вам це потрібно? - здивувався Хаб.

- Поясню. Я хочу застрахувати себе від того, що ви поступите на службу до конкуруючих сторін. Якщо вас перекуплять конкуренти, то я знатиму, тому що вам потрібно буде в мене звільнитися. Бачите, я відвертий з вами. Ви ж тільки виграєте від цього, тому що ваші посади досить високо оплачувані. Ну що, згодні?

Поттер і Ксайд перезирнулися та погодилися. Хейх віддав розпорядження і їх провели в одну з контор, де все організували і сказали адресу проживання. Як солідна злочинна організація, контора Хейха мала «мертві душі», які рахувалися в них на роботі і були порядними людьми. Під такі «душі» підігнали Поттера та Ксайда, привласнивши їм біодані друзів. Тепер вони були містерами Ретом – це Хаб, і Дайсом – це Селбіт. Вони мали близько ста років, а на Хейха працювали більше двадцяти.

Новоспечені містер Рет і містер Дайс вирушили на найближчу станцію пересилки - єдине місце, яке вони знали, де можна було переглянути новини. Там встановили жучка. Новини були переповнені повідомленнями про те, що знайдені «втікачі століття» – так охарактеризував їх один з каналів і назву підхопили інші канали. Але ніяких конкретних дій наразі не робилося. Повідомлялося, що їх знайдено, та місцезнаходження трималося в таємниці. Також повідомлялося, що проведені переговори, хоча без результатів. На даний час повторних переговорів не велося. Як і не було жодних дій проти них. На прес-конференції генерал Орма сказав, що якщо буде потрібно, то втікачів візьмуть силою. Такий підхід до вирішення проблеми можливий, якщо не вдасться мирно вирішити проблему, і підготовка до цього ведеться. Було поставлене питання, в чому звинувачують втікачів, чому вони є злочинцями номер один? Орма відповів, що це секретна інформація яка пов'язана з програмою порятунку всесвіту. Сказав, що вони не є злочинцями в прямому значенні цього слова. Вони винні в тому, що захопили чужі тіла.

Після заяв було багато припущень і здогадів, одні безглуздіші за інші. Але загальним було те, що справа не чиста. Деякими журналістами ставилося питання про те, чи не замішані особисті інтереси. В потоці повідомлень, що стосуються втікачів, все частіше виникало питання вини втікачів. Чому стали втікачами? Як могли захопити чужі тіла, якщо для цього потрібна апаратура, яка є тільки в урядових закладах, а всі переміщення, які можуть призвести до таких наслідків, суворо контролюються ІО? З іншого боку, навіщо такий Інститут Охорони, якщо не зміг запобігти захопленню чужого тіла, та ще й до того ж тіла керівника самого інституту? По всіх засобах масової інформації повзли настрої, які були зовсім не на користь ІО.

З того що взнали друзі,випливало, що ще рано починати активні дії. Але те, що пильність вже послаблена, це точно. Поттер та Ксайд прожили в своїх квартирах ще тиждень. Вони мали пристойні двокімнатні апартаменти з видом на море, до якого було хвилин двадцять ходьби. Друзі вже могли обідати в найкращих ресторанах та одягатися в дорогих магазинах. Якщо Ксайд намагався більше часу провести на пляжі, то Поттер намагався більше підготуватися. Основним його захопленням стала їзда автомобілями. Він брав на прокат різні автомобілі і проробляв багатокілометрові пробіги, тренуючи навички водіння.

Після тижня байдикування друзі вирішили поїхати на планету де знаходилося центральне керівництво ІО – на планету Хелл. Поїздка була розвідувальною, тому що іншої інформації, окрім тієї що була в новинах, на планеті де вони зараз знаходилися, отримати не вдавалося. Навіть в поліцейських повідомленнях нічого не було.

Розділ 15

На планеті Хелл пильність знята не була. Вони відчули це з перших хвилин після прибуття. Тут пригодилося те, що вони працювали в містера Хейха. Перше, що було не звичним, це пост контролю, розміщений одразу після виходу з кабіни пересилання. Пост охоронявся двома екіпірованими поліцейськими. Ксайд налаштувався на перехоплення даних і перехопив відповідь, яка прийшла з планети, де вони «працювали». Відповідь була позитивною. Друге що кидалося у вічі, це екіпіровані патрулі, які сканерами перевіряли всіх. Ксайда та Поттера, а точніше поважних містерів Дайса та Рета, теж сканували.

Нарешті вони за межами станції пересилання і їдуть в таксі до центральної будівлі ІО. Що робитимуть не знають, тому вирішили діяти за обставинами. Перше вирішили обійти будівлю та по можливості про сканувати. Ксайд включив всі сканери і інформацію записував у внутрішню пам'ять. Потім проаналізує. Друзі видавали себе за відпочиваючих, які просто тиняються вулицями. Після завершення сканування пішли шукати готель. Вибрали той що був зовсім недалеко. Не фешенебельний, але стерпний. Як зайшли до кімнати, Сел все про сканував на предмет прослуховування. Не виявили нічого. Поттер завалився спати, а Ксайд прийнявся аналізувати результати сканування. Після кількох годин роботи Сел мав розташування кімнат, кількість людей які там знаходилися, розміщення апаратури, комп'ютерів, охоронців, апаратури що стежить, сигналізації, проводку повітряних шлюзів і кабелів. Крім цього ще багато допоміжної інформації. Тут Сел вперше відчув потенціал який був в ньому закладений, особливо обчислювальну потужність його вбудованого комп’ютера. Щоправда, жодної корисної інформації отримати не вдалося – все секретне було екрановано. Пізно вночі він завалився спати.

Розбудив його Поттер. На столі була їжа. Виявилося, що година вже далеко за полудень. На підлозі були комп'ютер та принтер. Хаб подумав, що потрібно буде зробити роздруківку, тому купив.

Після обіду друзі зробили спробу праці з комп'ютером, але безуспішно, тому що він був зовсім інший, ніж той до якого вони звикли на базі. Надвечір Ксайд зміг розібратися і зробити роздруківку. Нарешті вони мають безліч схем.

- Що робитимемо з цим, Поттер? - Запитав Ксайд.

- Не знаю. Багато всього, але толку не бачу.

- Що пропонуєш?

- А що ти пропонуєш?

- Поки нічого.

– І я не нічого.

Минуло години дві. Друзі вперто переглядали інформацію.

- Ну що? Вигадав що не будь? - Знову запитав Ксайд.

– Ні. Все що спадає на думку пов'язане з ризиком розкрити себе. А ця інформація не варта того.

- Погоджуюся. Але й їхати без результатів не варто.

- Правильно. Продовжуємо дивитися.

Минуло знов години дві. Час був далеко за північ.

– Ну що, є результат? - Запитав Ксайд.

– Ні. Йдем спати. Ранок мудріший за вечір.

Вранці дійсно знайшли розумне рішення. Дуже просте і безпечне. Діло в тому, що центральна будівля не була великою будівлею в прямому значенні. Це був комплекс, що складався з кількох великих будівель, та безлічі менших. Там не лише працювали, а й жили. Для економії часу часто місце проживання перебувало в одному місці з місцем роботи. Можна згадати професора Фосорка, який жив на верхньому поверсі будівлі де працював. Під будівлями були великі підвали, які на кілька поверхів йшли вглиб. Звичайно, скрізь проходила підземна комунікація та каналізація, яка з'єднувалася з міською мережею. Цим шляхом можна було спробувати пробратися на територію і знайти місце де Ксайд зможе зчитати що не будь толкове з мережі.

До вечора друзі бродили містом, намагаючись знайти того, хто працює в каналізації – їм був потрібен одяг працівників, але так і не знайшли. Змучені, пізно ввечері повернулися до готелю. Після вечері Ксайд зайшов в комп'ютерну мережу і отримав все, що було потрібно.

- Ти не звик користуватися здобутками цивілізації, Поттер. Тому сидиш, втомлений і злий. А вона, інформація, в тебе під носом, навіть не треба виходити з кімнати.

- Якщо ти такий розумний, тоді чому цілий день вештався разом зі мною?

- Я перевіряв твою кмітливість. Ти не виправдав моїх надій.

- Годі блазнювати, розумнику. – промовив Хаб. - Я дуже втомився ходити по спеці. Слухай, а не можна так як це ти зараз зробив, пробратися в комп'ютер ІО?

– Ні. Високий рівень захисту. І ми себе розкриємо.

- А сидячи в каналізації ми себе не розкриємо? Тобі все одно потрібно буде потрапити в комп'ютер інституту?

- Так, але думатимуть що зломщик хтось зі співробітників, бо це вже внутрішня мережа. Але якщо комп'ютер взагалі не зламувати, тоді ніхто нікого не запідозрить.

- Як ти це думаєш зробити?

- Завтра подивишся. А тепер спати.

– Чому ти не хочеш розповісти сьогодні? – здивувався Поттер.

- Ти що, фільмів не дивився? Там ніколи ніхто нічого не пояснює, а тільки загадково посміхається. А якщо серйозно, то довго пояснювати.

В ранкових випусках новин з'явилося повідомлення, що вночі провели нові переговори з втікачами століття. Поки нічого конкретно не домовилися, але як заявив один із помічників Орми, бойовий дух втікачів явно не на висоті. Він також заявив, що на спільній нараді правоохоронних органів було вирішено, що втікачам жодних звинувачень не пред'являтимуть, тому що це не їхня провина, що вони опинилися в чужих тілах. Тим більше, що за цей прикрий інцидент винних вже покарали. На питання про те, чому їх так ретельно шукали по всьому всесвіту, відповідальний знову сказав що розшук пов'язаний з проектом порятунку цивілізації. Більше не повідомив нічого. Це була вся інформація на даний час.

- Щось дуже мало. – сказав Поттер.

- Дійсно небагато. - Погодився Сел. - Як ти думаєш, Пот, це були переговори чи спроба захоплення?

- Не знаю. Знаю лише що вони про це не скажуть.

- Тоді замовляєм одяг і спробуємо дізнатися самі.

В каналізацію залізли після обіду досить далеко від будівель ІО. Про всяк випадок. Сел провів детальне сканування в рентгенівському випромінюванні, щоб мати карту маршруту.

Єдиною перешкодою при проникненні на територію інституту були товсті грати. Друзі змогли зігнути прути щоб пролізти, хоча це далося важко. Після довгого блукання в бруді з відповідним запахом Ксайд нарешті знаходить потрібний кабель. Але це не задовольняє його і вони йдуть далі, вже вздовж нього. Поттеру здається, що Сел знущається. Та потрібно зберігати мовчання. Вони і так роблять багато шуму кроками, які з багаторазовим ехом розносяться трубами. Проте просто йти Ксайду мало. Він знаходить вузьку трубу, де можна тільки повзти і забирається туди. Поттер обурений до краю, але йому не залишається нічого іншого як слідувати за Селбітом, тому що той знає дорогу назад бо записує маршрут в пам'ять. Хаб повзе слідом за Ксайдом і вигадує як найкраще відплатити йому за «прогулянку». І що більше намокає його «непромокаємий» комбінезон, то страшнішу помсту він вигадує. Але кульмінацією гніву було купання у відстійнику, коли вони зненацька вивалилися в нього, з головою занурившись в лайно. Перше що зробив Хаб виринувши з-під «води», так це схопив Ксайда за горло, який борсався поруч. Але відразу відпустив, бо занурилися під «воду». Сел важко дихав, тому що він перший вивалився в яму, витріщав очі і крутив пальцем біля скроні. Розлючений Поттер махав кулаком і проводив долонею по горлу всім виглядом показуючи, що ця прогулянка його дістала.

- Я потім все поясню. - прошепотів Сел.

- Молись, щоб ти мене переконав. - пошепки відповів Пот.

Друзі знайшли залізні сходи та вибралися з «води». Ксайд знайшов те, що шукав. Він підліз до коробки куди підходили кабелі і обережно розкрив її. Влаштувавшись зручніше, якщо взагалі можна зручно влаштуватися на вузьких та брудних сходах, і завмер. Так висіли ще з годину. Нарешті Сел задоволено підняв кулак з відстовбурченим великим пальцем показуючи що все добре і на мигах показав що час повертатися.

Поверталися значно довше, тому що труба з якої вони вивалилися, розміщувалася під стелею. Довелося шукати обхідний шлях. Ось тут дуже пригодилося вміння Ксайда бачити в різних діапазонах, особливо крізь стіни. Тому все скінчилося добре. Вони навіть вирівняли прути решітки, намагаючись максимально сховати сліди перебування.

Все пройшло гладко, хоча не можна сказати, що чисто. Дуже добре що було темно. Вони, брудні і смердючі, дворами та провулками, намагаючись уникати освітлених ділянок, добралися до себе в номер.

Поттер, відмившись, накинувся на Селбіта.

– А тепер пояснення. – сказав Пот.

- Потім поясню. Збирайся, ми вирушаємо на Пілф.

- Ні, поясни. – наполягав Поттер. - А то дорогою я можу тебе навмисно придушити, навіть якщо дорога не буде такою смердючою. Ти що, спеціально знущався з мене?

- Та ти що, з глузду з'їхав? Одягайся, дорогою поясню.

- Ні, зараз. Ми надибали кабель далеко від ями. Хочу знати навіщо ти тягнув мене по цьому лайні? – не відставав Хаб.

- Добре. - зітхнув Сел, розуміючи що Пот не відчепиться. – Кабель екранований. А мені потрібний був перехідник чи розгалужувач, де було достатнє випромінювання, яке я міг би сканувати. Тому ми йшли доки я не знайшов коробку. А тепер час в дорогу.

- Новини хоч хороші? – примирливо запитав Пот.

- Як тобі сказати. Для нашої ситуації хороші. Але треба поспішати.

- От дивись, - одягаючись казав Поттер, - якби ти мені пояснив перед нашим походом що тобі потрібно, тобі було б від того гірше?

– Ні. - посміхнувся Сел. - Але я подумав, що трохи капості на твою голову не завадить.

- Нічого собі трохи капості. – обурився Хаб. - По-моєму гірше придумати не можна, ніж глибока яма лайна. Добре, я тобі теж влаштую щось подібне.

- Гірше все одно не буде. – засміявся Ксайд. - Це ти сказав.

- Смійся, смійся. Прийде і моя черга.

Вони квапливо зібралися. Поттер встиг добре поїсти, а Ксайд був дуже збуджений щоб мати апетит. На станції пересилання все пройшло гладко, ніхто їх не затримав. На Пілфі вони теж не помітили стеження, хоча трохи пройшлися для впевненості. Тут була глибока ніч, вулиці пустельні, і Сел розповів те, що дізнався.

Новини які показують по телевізору і які розповідають посадові особи журналістам на прес-конференціях, є цілковитим обманом. Та спроба переговорів, ніби то безрезультатних, була не чим іншим як невдалим штурмом. Спочатку вони запустили кілька бомб, які, природно, і не встигли вибухнути, бо їх переробив завод синтезу матерії. Після цього запустили штурмового робота, якого знищили термінатори. Побачивши що таким чином нічого не доб'ються, вони встановили обладнання, яке могло посилати енергетичні заряди, тобто пересилати саму енергію. Поки велася установка обладнання, було надіслано безліч мух-шпигунів. Термінатори не зуміли всіх знищити і велика кількість проникла на станцію. І хоча прибиральник постійно проводив пошук і знищував, ІО мав уявлення про те, що діялося на станції. Використовуючи цю перевагу, вони провели новий напад за допомогою енергетичної зброї. Перший залп пошкодив одного з термінаторів. Також була виведена з ладу камера пересилання і тепер вона працювала в один бік – на прийом. До другого залпу термінатори вже були готові – заряд енергії був захоплений силовим полем і відправлений в такій «упаковці» в камеру переробки заводу синтезу матерії. Наступні залпи вже не завдавали збитків, але нагрівали простір навколо до досить високої температури. За підрахунками, повна руйнація всього, що було не з меолу, мало б статися через дві години безперервного обстрілу. Воно, можливо б так і сталося, якби не прикра подія: на сорок восьмій хвилині обстрілу, черговий енергетичний заряд повернувся назад і повністю знищив не тільки камеру пересилання та енергетичну гармату, але й вивів з ладу частину військової бази з якої велася атака.

На цьому переговори припинилися. За оцінкою фахівців, це не був повернутий енергетичний заряд, тому що руйнування, які зроблено на базі, були значно більшими, ніж міг би зробити їхній заряд. Комісія, сформована в нагальному порядку, зробила висновок, який і перехопив Селбіт. Це були висновки та рекомендації на основі наявних даних. Ось повний текст цього таємного документа.

Керівнику Інституту Охорони генералу Раксу.

Попередній висновок спеціальної комісії

з надзвичайних ситуацій в малих та дуже малих

локальних зонах чи обмеженому просторі.

Розглянувши деталі операції із захоплення лабораторії, комісія дійшла висновків:

1. Противник має спосіб локалізувати координати місця звідки проводиться напад.

2. Противник має енергетичну зброю, яка здатна зробити великі руйнування.

3. Противник має на озброєнні роботи-охоронці здатні самостійно визначати та знищувати ціль, та які:

a) мають можливість пересуватися над поверхнею.

b) озброєні енергетичною гарматою.

c) мають можливість самонавчання.

d) володіють можливістю генерування силового поля великої потужності, здатного захопити і утримати енергетичний заряд.

e) Відома кількість роботів – два.

4. Противник крім зруйнованої камери пересилання має ще, принаймні одну, камеру пересилання, локалізувати яку поки не вдалося.

Після проведення операції противник зазнав втрат у вигляді повністю зруйнованої камери пересилання та пошкодження одного з роботів-охоронців.

З інформації, яку надсилають пристрої стеження, відомо що станція володіє, крім обладнання яке нам відомо, наступними приладами:

- Робот схожий на стандартний пилосос, можливо модернізований.

- Робот-ремонтник невідомої конструкції, схожий на робота-охоронця, але менших розмірів і який здійснює ремонт пошкодженого обладнання та камери пересилання.

- Невідомий апарат, в якому проводиться заміна пошкоджених частин.

Швидкість та точність роботи робота-ремонтника дуже велика. На даний час, тобто за сімнадцять годин після закінчення операції, ним здійснено повний ремонт робота-охоронця та відновлено камеру пересилання. За інформацією що поступає ремонтник модернізував покриття панциру і озброєння, замінивши звичайний метал на меоловий. Також меоловими пластинами покриті найбільш вразливі ділянки печери де знаходиться камера пересилання.

Сам противник поводиться досить спокійно. Ведуть звичайний ритм життя, здебільшого проводять час в розвагах та відпочинку. Така поведінка не є нормальною в умовах, які існують на даний час, і може свідчити, що люди або впали в повну апатію, або вірять у свою безпеку. Жодних спроб переговорів з їхнього боку не надходило.

Противник має кілька наступних винаходів, які не відомі нашій науці:

- Генератор силового поля великої потужності, яке виробляється апаратом дуже малих розмірів. Для порівняння – наш генератор такої потужності повинен займати площу близько десяти квадратних кілометрів

- Невідомий апарат, з якого робот-ремонтник бере запасні частини для заміни пошкоджених. Для порівняння - такі можливості мають великі заводи синтезу матерії.

Крім того невідоме джерело енергії що живить вищезгадані винаходи. За підрахунками, для того щоб створити силове поле яке було задіяне щоб перехопити заряд, кожну хвилину витрачалася енергія яка могла б забезпечити планету протягом одного року. Їхній генератор виробляв таку кількість енергії протягом сорока восьми хвилин.

Висновки:

Противник дуже добре захищений з боку камери пересилання і, судячи з поведінки, повністю вірить в її надійність. Проводити подальші спроби проникнення на станцію через камеру пересилання не доцільно. Розрахунки показують що для того щоб знищити роботів охоронців потрібно буде як мінімум три точки в просторі, звідки б проводилася безперервна атака. При цьому ймовірність того, що наша сторона втратить за цей час дві точки становить 99%. Якщо в противника є більше двох охоронців, то наші втрати стають недоцільними.

Невідоме також знаходження енергетичної гармати яка провела атаку на нашу базу. Не можна виключати той факт, що противник, можливо, має спільників, які знаходяться в іншій точці всесвіту і які зробили постріл.

Для проведення подальшої операції із захоплення противника комісія винесла такі рекомендації:

1. Здійснити інформаційну ізоляцію противника з метою припинення його зв'язку з можливим спільниками.

2. Зробити спробу захоплення поверхні астероїда, в якому розміщена лабораторія.

3. Сам штурм рекомендовано проводити одночасно як зі сторони поверхні, так і з боку камери пересилання.

4. Штурм зробити як можна в найкоротші терміни, але без шкоди ретельності підготовки.

5. По можливості супротивника слід захопити живими, особливо професора Боррета.

6. Зробити якомога менші руйнування. Особливо важливі вищезгадані винаходи.

Повна та ретельна характеристика всіх технічних засобів, які були виявлені в противника, а також припущення щодо невідомих винаходів буде надана після детального аналізу наявної інформації.

Керівник комісії генерал Орма.

Крім цього, Ксайд перехопив план проведення операції захоплення та його приблизні терміни виконання. План містив багато конкретної інформації щодо військової техніки та військових підрозділів, які братимуть участь в штурмі, а також перелік баз з яких проводитиметься перекидання техніки. Планувалося створити навколо астероїда, всередині якого розміщена лабораторія, щільне кільце з супутників, на яких розміщена апаратура для перехоплення та глушіння сигналів. Виконання цього пункту вже почалося, і перекидання апаратів вже здійснювалося. Також планувалося перекинути кілька невеликих десантних кораблів, які повинні були висадитися на поверхні астероїда і, якщо не вдасться зробити захоплення, то взяти під контроль всі входи на станцію. В крайньому випадку, вони повинні були забезпечити плацдарм для прибуття важкої техніки, яка могла б зробити необхідний вхід в товщі астероїда. Також створювалася велика мережа з військових баз, з яких планувалося здійснювати енергетичний обстріл лабораторії. Кожна з баз повинна буде зробити всього кілька пострілів, проте їх велика кількість в підсумку створить безперервний обстріл. Це було задумано для того, щоб принаймні дуже ускладнити обчислення координат місць, звідки проводиться обстріл. І на випадок невдалого штурму, будуть задіяні дуже потужні енергетичні гармати, які здатні розпорошити на молекули планету. Ракс вирішив покінчити з цим раз і назавжди. Передбачувана дата штурму 20-й день від підписання наказу.

Це все що перехопив Ксайд. Цього було достатньо, щоб друзі почали діяти.

- Як ти думаєш, Пот, Ракс коли підпише наказ?

- Напевно, вже підписав.

- Тоді в нас менше двох тижнів на підготовку проведення операції. - Зітхнув Сел. - Встигнемо?

- Встигнути то встигнемо, мене більше хвилює доля нашої станції. От би спробувати повідомити те, що ми знаємо. - стурбовано сказав Поттер.

- Ну, якщо ти маєш на увазі лабораторію, то я за нею не дуже шкодую. А за нашу Таємничу не переживаю зовсім - вона витримала народження всесвіту. Цей факт говорить сам за себе. Також думаю, що виходити на прямий зв'язок ризиковано, та й потреби в цьому немає. Боррет та Айя в курсі всіх подій, що відбуваються в всесвіті.

- Але ж вони не знають правди.

- Чому не знають, . - посміхнувся Ксайд. - вони знали все, що я тобі розповів, швидше за тебе.

- Ти знову замовчуєш інформацію? – розлютився Пот. - Сел, я останній раз попереджаю, якщо ти мені не будеш все розповідати, я тобі так натовчу морду, що ти більше ніколи цього не робитимеш. Та скільки врешті-решт це може тривати? Компаньйон сраний. Це тобі не фільм і не можна помилитися, особливо нам, бо на карті стоїть наше життя. Ти це розумієш?

- Вибач Поттер. - серйозно відповів Ксайд. - Я все чудово розумію, але не всюди можна вільно розмовляти. А ця інформація досить серйозна для того, щоб центр міг її випадково підслухати. Я не впевнений, що в приміщеннях немає прихованих аудіо чи відео пристроїв. Якщо я їх не виявив, це ще нічого не означає.

- Якби вони нас виявили, то вже давно б спіймали. – Хаб трохи охолонув.

- Я не кажу, що вони нас виявили. Я маю на увазі, що інформація може десь зберегтися і випливти потім, коли її випадково виявить якийсь чиновник.

- І що з цього? Ми вже будемо далеко.

- Це так, але навіщо їм знати більше, ніж вони вже знають?

- Погоджуюся. Але на цих пустельних вулицях, я думаю, немає нічого такого, що могло б нас підслухати. Чи я помиляюсь? - Поттер знову починав злитися.

- Тому я все тут тобі розповідаю. - Ксайд понизив голос, - я встановив другий жучок в тому ящику. Так що наші друзі в курсі всього, що треба і навіть всього, що не треба.

- Це дуже добре, Сел. Це просто чудово. - Настрій Поттера значно покращився.

- А ти мені зразу морду бити. І ще друг називається? - Було незрозуміло, чи Сел жартує, чи говорить серйозно.

- Ну, тепер вибач ти. Але мене дійсно злить те, що ти знаєш, а я ні. Адже може бути ситуація, що від цього знання багато що може залежати.

- Коли повернемося, попросиш Тресана зробити теж таку корекцію.

- Добре. – погодився Хаб.

- А тепер викладай як бути далі?

- Це маєш ти знати.

– Чому я? - здивувався Сел.

- Ти повинен був дізнатися все про планету і про бази що біля планети та на планеті. Давай все, що знаєш і спробуємо щось вигадати.

Ксайд великими очима дивився на Поттера.

- Чого дивишся? – здивувався той. - Чи ти так шукаєш потрібну інформацію?

- Справа в тому, що я не маю інформації. Я, чесно кажучи, і не думав, що це потрібно для місії.

- Як це не думав? Що означає не маєш? - Поттер великими очима дивився тепер на Ксайда.

- Ну… ти не згадував, а я був зайнятий іншими справами, тому й не придав цьому значення. - виправдовувався Сел.

– Дуже добре. Просто чудово! - Поттер від злості побагровів. - І що нам робити? Може підемо до бібліотеки чи, ще краще, зателефонуємо до довідкового бюро і дізнаємося, як потрапити на базу, про яку навіть мало хто знає? Кажи, розумник що нам робити? Давай, викладай свої думки.

- Сваркою справу не поправиш. - буркнув Селбіт.

- Не поправиш? А чим, чим поправиш? Та тебе мало вбити, ти розумієш? – шипів Хаб бризкаючи слиною.

- Так, винен. Винен, і ще раз винен. - розлютився вже Селбіт. – То що нам тепер, відкласти місію? Може повернутися на Таємничу щоб я трохи почитав? Га? Що нам робити?

Цей спалах гніву дещо остудив Поттера. Загалом друзі були запальні, але досить розумні, щоб не сваритися, коли в цьому немає сенсу.

- Добре, вибач, зірвався. – вже спокійно відповів Поттер. – Що тепер?

- Будемо думати логічно. Краще присядемо, мені буде легше читати те, що маю.

Вони сіли на лавці під розкішним величезним деревом. Сел заглибився в пошуки, а Поттер відкинувся на спинку лавки і вдихнув на повні груди.

Легкий, теплий вітерець пестив шкіру. В листі дзижчали комахи. Десь в гілках спав птах, бо іноді було чути його покрикування. Листя шуміло, гілки тихо скрипіли. Небо було чорне, з величезними, кілограмовими зірками. Поттер тільки зараз зауважив, як давно не дивився на зоряне небо. Якщо ось так сидіти в темряві, можна подумати, що це рідна Земля, а він, Поттер, сидить десь в горах і відпочиває після вдалого полювання.

Він подумав що тут, на Пілфі, можна було б залишитися жити назавжди. А що? Не погана ідея. Якщо не вдасться повернутися на Землю, краще жити в теплому місці. Особливо, коли є з чого вибирати. А може, існують ще прекрасніші планети, ніж ця? Ні, потрібно буде подивитися світ. Він так мало тут ще бачив. Але за земними мірками це не так вже й мало. Хто з землян може похвалитися, що побував на кількох планетах? Але кому з землян може похвалитися Поттер?

Земля. Рідна планета. Яка ти далека. Дуже далека. Напевно, не судилося тебе більше побачити. Як там рідні? Як друзі? Ніхто з них так і не дізнається, що трапилося з ними обома. Але й тут їм не солодко. Тут також потрібно боротися за право на життя. Хоча кажуть, що цьому прекрасному світові судилося скоро загинути. Цікаво як виглядатиме кінець світу? Може статися, що він це побачить... хоч навряд, «скоро» в масштабах всесвіту це тисячі років. Ні, краще це не бачити.

Поттера від думок відірвав Ксайд. Він виклав все, що знав про планету і бази. Виявилося, що зовсім нічого.

- Цього дуже мало, Сел. – сказав Пот. –Як мінімум необхідні просторові координати куди переміщатися. Потрібно знайти спосіб пробратися на планету.

- Значить нам потрібна людина, яка це знає. – Підсумував Селбіт. - Хто може мати таку інформацію?

- Це нам не відомо.

- А якщо спитати Хейха? - Запропонував Ксайд.

- Точно. Він може нам допомогти. Якщо не знає сам, то, можливо, знає того, хто це знає.

- Тоді завтра зранку до нього. А тепер, Пот, давай зловимо таксі. Щось я стомився.

Розділ 16

З ранку друзів розбудив наполегливий дзвінок в двері. Ксайд подивився на годинник і побачив, що вони спали лише три години. Хто б це міг бути в таку ранню годину? І хто може прийти взагалі, якщо вони нікому не давали адреси?

В дверях стояла жінка. На вигляд років тридцяти п'яти. Приємної зовнішності, зі смаком одягнена. Напевно, досить заможна.

- Вибачте за ранній візит, - промовила вона, - мені потрібні містер Рет і містер Дайс. Вони тут мешкають?

Ксайд хотів сказати що та помилилася, але згадав, що вони тепер є вищезгаданими громадянами і ствердно кивнув головою.

- Можна пройти?

- Так, звичайно проходьте. - схаменувся Сел і пропустив даму в квартиру. - Вибачте, тут не прибрано. Давайте може пройдемо в квартиру навпроти, там ми приймаємо гостей.

Квартира Поттера була поруч із квартирою Ксайда. Друзі, поселилися у Селбіта. Інша квартира пустувала і там був ідеальний порядок.

- Не варто турбуватися, я не надовго. – сказала дама. – Ще одне, якщо можна, питання. Мені потрібно бути цілком впевненою.

- Так будь ласка. - посміхнувся Сел.

- Ви ті самі Рет та Дайс, що мають інші імена Хаб та Селбіт?

- Вибачте, але можна взнати - зніяковіло почав Ксайд не знаючи як реагувати на таке питання, - чому ви ставите такі дивні питання?

- Тому що мені потрібні саме Хаб та Селбіт. То ви це вони чи ні? – тихо промовила вона і додала: - Не турбуйтеся, я не є представницею ні влади, ні будь-якої іншої організації. Я прийшла приватно, з власної ініціативи. Мені потрібна їхня допомога.

– Звідки вам відомі ці імена? - Запитав Поттер, що підійшов.

- Якщо це ви, то я вам все розповім, якщо ні, тоді прошу вибачення за це вторгнення.

Було видно, що жінка починає хвилюватися і зараз заплаче.

- Допустимо це ми. – сказав Хаб.

- Тоді пройдемо до іншої квартири і я все розповім. Якщо можна, склянку води, будь ласка.

Поттер встиг одягнутись і повів даму до своєї квартири. Ксайд поспішив привести себе до ладу також. Було дуже цікаво, чому ця жінка прийшла до них по допомогу.

Коли прийшов Сел, жінка заговорила.

- Моє ім'я Елсіра Хейх. Я є дружиною відомого вам Енна Хейха. Чоловік не знає, що я у вас. Він би мені не дозволив просити допомогу в невідомих людей. - Вона заплакала. – Але тільки ви можете допомогти. Прошу вас, допоможіть, не відмовляйте. Будь ласка, звільніть моїх дітей. Все що завгодно просіть. Тільки звільніть.

Вона розплакалася. Поттер і Ксайд були дуже здивовані.

- Заспокойтесь, будь ласка, пані Елсіра. Не треба сліз. Якщо це в наших силах, то допоможемо. Обіцяємо. - Сказав Поттер наливаючи ще води.

– Я знала, що ви благородні люди. – крізь сльози сказала вона. – Перепрошую за те, що не змогла втриматись, але вони можуть вбити моїх синів. І вони це зроблять, я знаю.

- Хто вони? І чому вони хочуть це зробити? - Запитав Селбіт.

Жінка випила води, кілька разів глибоко зітхнула і продовжила.

- Ви знаєте чим займається мій чоловік. Але не думайте, що він завжди цим займався. Раніше він працював начальником центральної комісії планетарних розслідувань. Це була дуже висока посада і велика відповідальність. Комісія розглядала і розслідувала великі економічні та кримінальні справи, які відбувалися на Пілфі. Я не можу сказати, що мій чоловік завжди слідував букві закону. Ні. Але він завжди діяв в інтересах планети. Він заплющував очі на невеликі економічні злочини, які давали можливість одній або декільком людям краще жити. Він заплющував очі на більші економічні злочини, які давали роботу багатьом людям, і закриття яких опускало багатьох на мінімальний рівень споживання. Про це знали, і багато хто намагався вести свої справи таким чином, щоб було вигідно не тільки їм, а й працюючим на них. Але він ніколи не заохочував особисте збагачення за рахунок інших, і особливо кримінальних злочинів. За час його роботи на посаді, добробут населення планети зріс в двічі. Навіть той, хто взагалі не хотів працювати, і то міг споживати вдвічі більше, ніж його побратим на іншій планеті. Він ніколи не брав хабарів. Та й навіщо, якщо його становище давало набагато більше, ніж ми могли спожити. Природно, таке економічне зростання залучило багато емігрантів з інших планет. Але крім ділових людей, сюди потягнулися і кримінальні елементи. Почали виникати проблеми. В таких справах чоловік суворо дотримувався закону і не давав жодних поблажок. Це були не прості часи.

Жінка знову ковтнула води. Ксайд і Поттер уважно слухали.

- Все було більш, менш добре, поки не з'явився цей божевільний Аракс. Він за кілька років взяв під контроль всю злочинність на планеті. Скільки не намагалися, Аракса не вдавалося зловити. І справа не в тому, що йому не було що пред'явити. Справа в тому, що він постійно змінював свою зовнішність. Не лише обличчя, а й свої біодані. Він тримав біля себе дуже хорошого хірурга, який робив імплантацію пристроїв, що змінюють біодані людини. В Аракса був дуже витривалий організм щоб все це витримати.

Аракс кілька разів зазнавав часткової корекції головного мозку, але все рівно повертався до кримінального заняття. Він мав вроджену схильність до насильства, і був із тих щасливчиків, які не пройшли контроль на психічні відхилення при народженні. Але він був талановитий, якщо так можна висловитися, у своїй галузі діяльності. Його жорстокість поєднувалася з гнучкістю розуму, і йому майже завжди вдавалося обдурювати поліцейських.

Після його появи, а особливо коли він розгорнув свою «діяльність», з планети почався відтік ділових людей, і коли в засобах масової інформації проявилися повідомлення, що він знаходиться на Пілфі, різко скоротився потік відпочиваючих. А це основна діяльність, якою займаються на планеті.

Мій чоловік доклав всіх зусиль, щоб його впіймати, і нарешті впіймав цього злочинця. Той неодноразово пропонував йому дуже великі хабарі, але чоловік відмовився. Аракс враховував такий перебіг подій, та підкупив кілька чиновників, які сфабрикували справу зловживання становищем. Але і Енн був не з дурних, і також не виключав такий поворот подій. Комісія яку він очолював розглянула справу Аракса в найкоротші терміни і був винесений вирок повного стирання пам'яті, з подальшим лікуванням протягом тридцяти років. Це був безпрецедентний вирок. Як не дивно, але ніхто з суддів не заперечив.

Проте справа зловживання становищем була запущена. Почалися перевірки діяльності комісії та багатьох підприємств, які працювали з порушеннями. До вищих інстанцій надійшло багато скарг від «громадян», правдивість яких, природно, ніхто не перевіряв. На основі цього було відкрито провадження. По закінченні розслідування все що можна було пред'явити Енну Хейху, так це халатне ставлення до службових обов'язків. Але пост довелося залишити.

Начальник, що прийшов замість нього, закрив багато підприємств які прикривав мій чоловік. Багато людей стали безробітними. Зросла злочинність. Різні банди та злочинні угруповання заполонили великі міста. Зріст злочинності привів до падіння потоку відпочиваючих.

До Хейха зверталися люди за допомогою. Але що він міг зробити? Він і сам був в скрутному становищі. Енн пробував відкрвати підприємства, але їх закривали – Аракс добре заплатив, щоб чоловікові не давали розвернутися. Йому не раз натякали, щоб він покинув планету. І я йому теж говорила. Але Енн дуже впертий. Він не міг змиритися, щоб його вижили з планети тільки тому, що так захотів якийсь злочинець.

Та доля була прихильна до нього і підвернувся випадок. Хейх мав багато друзів. І ось один колишній підприємець, якого закрили після того як зняли чоловіка, пішов на роботу на підприємство що недавно відкрилося. Підприємець був розумною людиною, а розумні люди довго без роботи не залишаються. Він займався рахунками компанії. В нього було набите око на афери, бо сам цим раніше займався. Тому не склало значних труднощів відшукати всю темну сторону ведення справи. Загалом він би нічого не мав проти, якби не один інцидент. Перевірка, що нагрянула, також виявила неточності і відкрила справу. Проте нова центральна комісія нічого не знайшла. Та більше того, зробила зауваження, що ті дарма прискіпуються до чесних людей.

Підприємець провів таємне розслідування та виявив, що існує співвласник компанії, який не втручається у справи, але отримує більшу частину коштів. Він перевірив співвласника і виявив, що це хворий старий якого штучно тримають при житті.

Все це підприємець розповів моєму чоловікові. Енн зрозумів що це змахує на велику аферу. Він також провів розслідування по інших фірмах які недавно відкрилися, і в результаті отримав великий компромат як на теперішнього шефа центральної комісії, так і на багатьох інших впливових чиновників.

Але Енн не дав цьому хід. Він зрозумів, що більше зможе допомогти планеті, якщо буде в тіні. Завдяки цьому він знову став впливовою людиною. Чиновники залишилися на своїх місцях та далі отримували хабарі, але тепер вони не чіпали чоловіка. Навіть інколи виконували те, що він просив. З часом він взяв під контроль більшу частину злочинних угруповань і з їхньою допомогою контролював дуже багато підприємств.

Енн став ватажком злочинних банд, які приносили хороший дохід. Більшість цього доходу він витрачав на створення нових робочих місць і таким чином відмивав кошти. Решта йшло на злочинну діяльність.

Але більше року тому назад з'явилася людина, яка теж розпочала злочинну діяльність. Це був твердий противник, і чоловікові не вдалося взяти його під контроль. Між ними виникла війна. Незабаром Енн дізнався, що це Аракс. Як він повернувся на злочинний шлях залишається загадкою. Теоретично, та й практично, це просто неможливо. Хейх сам особисто був присутній на виконанні вироку, коли Араксу стерли пам'ять. Неодноразово справлявся про те, як проходило лікування. Все було гаразд. Аракс не тільки не пам'ятав свого минулого, а й не пам'ятав навіть як писати та читати. Він все навчався наново. І після звільнення дивним чином повертається на колишній злочинний шлях.

Тепер підходжу до найголовнішого. В нас двоє синів. Вони ще зовсім діти. Одному чотирнадцять, другому шістнадцять. Дуже розумні хлопці. Вони вже мають пропозиції від різних підприємств та інститутів про співпрацю після закінчення навчання. Про них дізнався Аракс і захопив. Він хоче в такий спосіб прибрати з дороги чоловіка та захопити контроль над всією планетою.

Жінка знову зробила кілька ковтків води. Друзі були приголомшені розповіддю. Просто не вірилося, що в цьому всесвіті, де кожному гарантована їжа і дах над головою, можуть відбуватися такі події. Що не кажи, а суть людська залишається незмінною – люди завжди будуть поганими та добрими. Напевно, тільки в раю будуть одні хороші, тому що погані будуть в іншому місці. Елсіра Хейх продовжувала.

- Цей мерзотник зажадав, щоб Енн передав йому всі свої підприємства, майно, а сам здався владі. Інакше нам більше ніколи не бачити синів. Але Аракс все одно не відпустить їх живими. Єдиний спосіб це, затягуючи переговори, спробувати знайти їх і визволити.

- І ви хочете, щоб ми спробували це зробити? - Запитав Ксайд.

– Ні. Це зроблять інші. Я хочу, щоб ви допомогли чоловікові здолати цього бандита. – відповіла дама.

- Чому ви думаєте, що ми підходимо для цього? - Запитав Хаб.

– Я бачила наслідки вашої демонстрації.

- А що влада? - Запитав Сел.

- Одні куплені, більшість просто залякана.

- А що хоче зробити ваш чоловік? - Запитав Пот.

- Теж саме. Він затягує час. В нього залишилося багато друзів, які мають великі можливості. Вони погодились допомогти. Але на це потрібен час. Ось я і прошу вас в цьому допомогти.

- А що нам потрібно буде робити?

- Не знаю. Я б хотіла, щоб ви прийшли до мого чоловіка і запропонували допомогу. Йому так потрібні сильні і, головне, розумні люди. Допоможіть будь ласка.

Вона знову почала плакати. Поттер і Ксайд не знали, що робити. З одного боку їм було шкода жінки, з іншого вони мали свою місію. Як вчинити?

- Можна ми порадимося? - Запитав Селбіт.

- Так, звичайно. – схлипнула вона. - Не турбуйтеся, я зрозумію, якщо ви відмовитеся.

Друзі вийшли до іншої кімнати.

- Що робити, Пот? - Запитав Сел.

- Не знаю. Дітей шкода, але маємо своє завдання. Ми повинні його виконати.

- Тоді що, відмовимо в допомозі?

- Не знаю як і вчинити. – розгублено розвів руками Хаб.

- Так, проблема. Слухай, давай думати виходячи з інтересів нашої місії.

- Як це?

– Просто. Що ми хотіли зробити? Знайти інформацію. За цим хотіли звернутися до Хейха. З розповіді його дружини відомо, що він має впливових друзів, отже, він може нам допомогти. Звідси виходить нам треба допомогти йому.

- А собі не нашкодимо?

- Ти маєш на увазі що нас можуть вбити або покалічити?

- Це перше. А друге я говорю про те щоб ми не привернули до себе увагу влади. Це мене турбує також. – сказав Хаб.

– Увага влади може бути проблемою Хейха. А ось перше, це наша проблема. - зауважив Ксайд. – Але з іншого боку, якщо ми не зуміємо протистояти якимось бандитам, то організованим військам уряду тим більше не зможемо. Правильно? Краще все ж таки перевірити свої сили та вміння. Я думаю, треба погодитись.

- Я теж так думаю. – сказав Поттер. - Краще, мабуть, перевірити себе тут і знати власні можливості в критичних ситуаціях на початок місії, ніж під час її.

Друзі повернулися. Було видно, жінка сильно переживала і за цей короткий час поки вони радилися просто впала з обличчя від страху, що відмовлять. Добре, що вирішили допомогти. Коли міс Елсіра дізналася про це, величезний вантаж звалився з її серця. Не відомо чого, але вона чомусь дуже в них вірила.

Відразу після розмови попрямували до резиденції Хейха. Міс Елсіра попросила нічого не говорити про її візит.

Хейх був здивований. Він прийняв їх у своєму кабінеті, який вже відновили. По ньому видно було, що він стомлений.

- Не скажу, що в мене багато часу, - промовив він, - але вам я виділю кілька хвилин.

- Ми дізналися, що у вас проблеми, - почав Поттер, - тому прийшли запропонувати свою допомогу.

Від подиву Хейх відкрив рота.

- Звідки у вас такі відомості? На скільки мені відомо, ви вночі звідкись прибули, вас бачили мої люди на станції. І ви вже знаєте про мої проблеми. Це що, написано на паркані?

– Ні, не написано, але ми знаємо. – відповів Пот.

- Втім, не важливо. Я вдячний за запропоновану допомогу, і якщо чесно, вона мені зараз дуже потрібна. Але справа досить небезпечна, можна навіть загинути. Якщо ви згодні йти на такий ризик, я приймаю її. Але що ви хочете за це, адже не заради задоволення ви йдете на ризик?

- Авжеж, не заради задоволення. – сказав Сел. – Нам буде потрібна певна інформація.

- Я думаю це напевне дуже секретна інформація?

- Ми не знаємо наскільки інформація секретна, але про це потім. – сказав Поттер. – Спочатку про ваші справи.

- Добре. Ви вже в курсі подій?

– Ні. – відповів Ксайд. – Ми тільки знаємо, що вам потрібна допомога.

- Коротко справи такі. Моїх дітей захопив один мій старий ворог на ім'я Аракс. Він обіцяє, що якщо я віддаю йому все що в мене є, а сам здаюся владі, він їх випустить. Але я добре знаю його і впевнений, він моїх дітей не відпустить живими. Я маю друзів, яким вже вдалося знайти місцезнаходження дітей. Але вони не наважуються йти на захоплення. Якби вдалося знешкодити цього божевільного, можливо в цьому випадку можна було б домовитися з тими, хто їх тримає.

- Але вони можуть мати інструкції і на такий випадок. – сказав Хаб.

- Можуть, але якщо їм пообіцяти недоторканність, і особливо якщо, повторюю, не буде цього божевільного, є шанс, що вони не виконуватимуть інструкцій.

- Шанс є. - Погодився Сел. – Як ми можемо допомогти?

– Це зараз треба буде вирішити. – відповів Хейх. - Завдання полягає в тому, щоб його якось захопити. Але це дуже важко, тому що його охорона складається з запеклих негідників, які до того ж непогано озброєні.

- Розташування Аракса відоме? - Запитав Поттер.

- Приблизно.

- Яка в них зброя? – знову запитав Пот.

- В основному холодна і пістолети, але також мають автоматичну зброю.

- Чи можна ознайомитися з цією зброєю?

- Так. - Хейх розпорядився, щоб принесли зброю. – Це звичайна зброя малого радіусу дії. Ви що, нею ніколи не користувалися?

– Ні. - коротко відповів Хаб.

– Якщо чесно, ми її навіть не бачили. – сказав Ксайд.

Внесли пістолет та автомат. Пістолет мав довжину сантиметрів двадцять квадратного перерізу приблизно п'ять на п'ять сантиметрів. Зверху був пристрій для прицілювання. З боків невеликі перемикачі. Знизу рукоятка та спусковий гачок. Автомат був схожої будови тільки більший. Крім цього він мав оптичний приціл та приклад. Здивувавшись що вихідного отвору не було, Ксайд по діловому запитав:

– Патрони в них одного калібру?

Хейх здивовано подивився на нього. Видно інтерпретація зорового образу посланого Ксайдом мала зовсім інший зміст. Тут варто пояснити. Справа в тому, що друзі вже досить вільно користувалися мовою, якою спілкувалося місцеве населення. Але якщо вони не знали слова, то посилали уявний образ. Іноді були проблеми.

- Що таке патрони? - Запитав Хейх.

- Ну то чим вражається ціль. - Ксайд Інакше сформулював питання.

- Ви маєте на увазі зарядну речовину? Так, вона стандартна для більшості зброї. Чесно зізнаюся, мені не відомо, чим ще можна стріляти зі зброї такого класу. Ви що, користувалися не такою зброєю?

- Зовсім не такою. - Відповів Селбіт. - Тому не дивуйтеся, якщо ми будемо ставити запитання, які можуть здатися дурними, містере Хейх. Ми прибули з місця, де такого зброї не було.

- Добре. Але прошу називати мене просто Енн. Для вас я рівноправний член нашої команди, яка так раптово сформувалася. І якщо можна, то давайте перейдемо на ти.

- Гаразд... - почав Поттер.

- Енн. Просто Енн.

- Гаразд, Енн, давай пояснюй принцип дії зброї. – сказав Пот.

- Дуже простий принцип дії. З лівого боку як пістолета, так і автомата є кілька кнопок, за допомогою яких задається приблизна відстань. Воно відповідно коригує приціл. Вам залишається тільки прицілитися та натискати на гачок.

– А чим стріляє? – знову запитав Поттер. - які дії треба зробити, щоб перезарядити, і взагалі який процес стрільби?

- Спереду знаходиться батарея. - Хейх взяв до рук пістолет. - Вона витягується, якщо пересунути цю маленьку клямку.

Він клацнув і в руку випала невелика батарея.

- Так само вставляється. Трохи притиснути і її автоматично втягне всередину. Енергії вистачає на п'ять тисяч зарядів. Якщо пістолет не використовувати в бойових діях, то можна сказати, що він вічний. Але й у бою батареї вистачає на тривалий час. Зарядна речовина або просто заряд виглядає так.

Він клацнув іншим перемикачем і з руків’я вискочив прямокутний брусок відповідного розміру.

– І що, він стріляє цими брусками? - здивувався Сел.

- Не брусками, а його речовиною. - Виправив Хейх. – вистачає на п'ятдесят пострілів, якщо стріляти стандартними кулями, і менше, якщо розмір куль збільшувати. Мінімум становить десять. Розмір фіксований. Перемикач знаходиться з правої сторони. Є п'ять положень перемикача. Всього в пістолеті два заряди. Загалом, можна без до зарядки зробити сто пострілів. Коли один заряд закінчується, відкривається камера прийому і завжди можна вставити новий заряд, якщо є час. Зарядна речовина дуже легка і її можна набрати про запас досить багато. Це штучно створена спеціально для цього речовина.

- Але тоді кулі дуже легкі. А від ваги залежить ефект враження. – сказав Хаб.

- Правильно. - Погодився Енн. – Тому було й створено цю речовину. Вона має одну властивість, а саме змінювати щільність за наявності спеціального каталізатора. З каталізатора зроблена камера перетворення. Тому процес стрілянини простий. В стволі є пристрій, який розплавляє та дозує речовину. Після цього направляє в камеру перетворення. У камері речовина входить у реакцію і змінює щільність. При цьому виробляється достатня кількість енергії, якої вистачає для того, щоб зробити постріл. Дальність пострілу до кілометра, можливо, півтора.

- Ви хочете сказати, що там відбувається ядерне перетворення? - здивувався Ксайд.

- По суті так.

- Але як бути з радіацією?

- Радіоактивна безпека повна. Тому ствол не має відкритого отвору. Але, правду кажучи, я ніколи не цікавився детальним складом зброї. І те, що знаю, це результат моєї колишньої роботи. Тоді мені належало мати деяке уявлення про зброю. Багато хто не знає навіть цього. Стріляє і добре. За таким принципом влаштовано більшість зброї. Різниця лише у величині заряду, яку зброя здатна перетворити. Від цього залежить і дальність стріляння. Чим більший заряд, тим більше енергії при перетворенні, тим далі можна стріляти. Звичайно, існує зброя яка працює за іншим принципом. Але вона вже іншого класу і має складніше обслуговування. Її використовують лише військові.

- А автомат? - Запитав Пот.

- Автомат працює за таким же принципом, лише кількість зарядів десять. Тобто він може зробити п'ятсот пострілів і менше. Градація дозування речовини та сама. Він може стріляти як одиночними пострілами, так і чергою.

- А зарядна речовина? - Запитав Сел. - Вона безпечна чи потрібні особливі умови.

- Цілком безпечна. Має невелику вагу, не горить, повністю інертна, легко розплавити. Загалом, як звичайна пластмаса. Давайте спустимося до тиру.

За півгодини друзі вже досить вільно поводилися зі зброєю. Вона виявилася дуже зручною в користуванні, простою в обслуговуванні. Не боялося вогкості та води. Могла стріляти під водою. За оцінками Поттера зброя перевершувала земні аналоги за всіма пунктами.

При стрільбі Хаб показав такі відмінні результати, що здивував навіть обслуговуючий персонал. Ксайд також непогано стріляв, хоча до цього зброю тримав лише кілька разів в руках, коли Поттер брав на стрільби.

- Знаєш, Пот, тепер я вірю, що ви професіонали. – сказав Хейх. - Коли ви почали розпитувати мене про зброю, про яку знає будь-який підліток, я почав сумніватися у ваших можливостях. Навіть почав побоюватися чи не підіслані ви Араксом. Але тепер вірю.

- Справа не в зброї. - відповів Поттер. – Справа у підготовці. А стріляти можна навчитися з будь-якої зброї.

Після цього вони ще години три провели над опрацюванням стратегії. Вирішили так. Поттер і Ксайд прибудуть в сусіднє місто і знешкодять банду, що там заправляє. Природно, ними зацікавиться Аракс і захоче їх бачити. Вони виступатимуть як третя сторона, що також хоче взяти планету під контроль. План запропонував Поттер.

- Ви справді можете впоратися вдвох з такою бандою як в Аракса? – здивувався Енн - Попереджаю, там одні вбивці.

- А в них справді така зброя, як ти кажеш? - Відповів питанням Хаб.

- Сто відсотків. Це безумство мати потужнішу зброю. Справа в тому, що на орбіті кожної з планет є супутники, які стежить за різного роду катаклізмами. Вони також стежать за осередками застосування енергетичної зброї. Той, хто має таку зброю, вже не є простим злочинцем. Це вже злочинна організація, яка здатна взяти під контроль планету. В цьому випадку викликаються військові частини спеціального призначення, здатні знешкодити будь-яку банду. Аракс не в змозі впоратися з такими військовими частинами, і тому не наважиться використовувати інший тип зброї. Крім цього супутники можуть локалізувати вогнище небезпеки, створивши навколо енергетичний бар'єр. Таким чином, ведеться боротьба з пожежами. Але бар'єр можна створити і для боротьби з людьми, заточивши їх в середині. Якщо буде застосована енергетична зброя, супутники автоматично створять навколо зони дій бар'єр. І прибудуть війська. Аракс не зважиться на таке.

- Тоді маємо впоратися. В тебе є можливість, щоб ми могли дати сигнал?

- Так. Але це може побачити Аракс. - Сказав Енн.

- Мені потрібна, можна сказати, пищалка. Як тільки з'явиться можливість і ми побачимо, що Аракс буде дуже чимось «зайнятий» чи знешкоджений, я вмикаю пищалку. Ти віддаєш розпорядження штурмувати тих, хто тримає дітей.

- Добре. Я, чесно зізнаюся, не вірю в успіх. Але іншого плану не має. Так що знайте, життя моїх дітей та родини залежить від результату ваших дій. Я не думаю що ви божевільні і знаєте що робите.

- Так. Ми не божевільні і знаємо що робимо. - серйозно відповів Поттер. – Якби ми не вірили в успіх, ми б ніколи на це не пішли, тому що в нас дуже важлива місія, від якої залежить життя великої кількості людей. І пам'ятайте, ви також обіцяли нам допомогти.

- Я вам допоможу в будь-якому випадку, незалежно від успіху вашого плану. – відповів Хейх — Але дай Боже, щоб все було добре.

- Тоді не відкладатимемо і почнемо. Ми захопимо дещо з нашої квартири та вирушаємо на станцію пересилання. Чи зможемо провезти зброю?

– Ні. Сканери помітять.

- Тоді зброю здобудемо на місці. Чекай нашого сигналу, Енн.

Розділ 17

Друзі з'їздили на квартиру та забрали свої броньовані шати. Після цього відправилися на іншу планету, а потім повернулися назад вже в тому місті, в якому потрібно. Так було швидше. Вечоріло. Вони зняли номер в готелі, прийняли душ і відпочили. Жодних розмов про справу не вели. На всякий випадок. При такому розвитку техніки немає впевненості, що тебе не прослуховують. І коли вже зовсім стемніло вони одяглися у свій одяг і пішли на завдання. Зі «зброї» мали лише меолові рукавички.

- Що будемо робити? - Запитав Сел коли вийшли на вулицю.

- Йдемо до найдорожчого ресторану. Поводитимемося як дуже багаті люди. – відповів Пот.

- Слухай, а ти впевнений, що наш одяг захистить від куль? - запитав Сел.

- Більше, ніж впевнений. На базі я перевіряв на міцність. Наші одежі можуть витримати влучення снаряда.

- Мене цікавить мій стан після попадання, а не одягу.

- Ну, якщо потрапить куля з пістолета, то ти відчуєш приблизно те, якби в тебе кинули каменюкою. Якщо ж в тебе потрапить автоматна черга, то біль буде трохи більшим. Може збити з ніг. Якби ми мали наш перший варіант одягу, а не полегшений, ми б мало що відчули.

- Гаразд. Нічого більше не лишається робити як тобі вірити. – буркнув Ксайд.

- Нам потрібно знайти ресторан без ліфта, тому що він не потягне такий тягар. – сказав Хаб.

В ресторані вони відразу привернули увагу своїм одягом, який світився і при тому залишався чорним. Були там приблизно дві години, замовляючи все найдорожче. Ніхто так і не проявив до них жодної уваги. Після ресторану пішли в інший. І там теж, крім місцевих дівчат, ніхто ними не зацікавився. Далеко за опівніч вони повільно поплелися в готель. І тільки тоді їм підвернувся «удача».

Тихо під'їхав закритий фургон. З нього вийшло шість чоловік.

- В чому річ, хлопці? - Запитав Сел.

- Ми хочемо бути твоїми гостями, шановний. — Доволі ввічливо відповів один із них.

- Добре. - погодився Хаб. – Тільки без рук. Я не хочу мати синців.

- Це залежить від суми, яку ти збираєшся викласти. - посміхнувся ще один.

- Сподіваюся, ми домовимось. - Так само посміхнувся відповів Хаб.

- З вами приємно мати справу, панове. – сказав ввічливий хлопець. – Прошу до машини. Це не займе багато часу.

Вони сіли у фургон і не дуже довго їхали. Їх провели в якесь приміщення і замкнули двері.

- Ви добре замкнули двері? - Запитав Поттер.

- Не говори зайвого. - Грубо перервав його один із бандитів. – це рахунок на який ти покладеш круглу суму коштів. І дивись, якщо мені вона не сподобатися я тобі зіпсую фізіономію.

- Ти в цьому впевнений? – Поттер глянув йому в вічі - Сел, пройди до дверей і стеж, щоб ніхто не вискочив. А я розберуся з цим дурнем.

- Без проблем. А якщо хтось захоче вийти?

- Пристукни. Але обережно.

- Гаразд. Буде зроблено.

Бандити були в такій розгубленості від поведінки друзів, що не зрушили з місця коли Сел пішов до дверей. І тільки коли він був вже біля них, хтось перегородив шлях.

- Ти куди, падло, йдеш? - Він витяг ножа і направив на Ксайда. - набридло жити?

- Який жахливий ніж. - Скривився Ксайд.

Бандит виставив ніж перед ним націлюючись в горло. Селбіт зупинився.

- Ще один крок і ми отримаємо вдвічі менше коштів, ніж очікуємо. Я не хотів би цього. Ти добре розумієш про що я говорю? Але якщо наполягаєш, можу просунути ніж до самої потилиці.

- Пот. Тут на мене замахнулися ножом. – промовив Сел не зводячи з бандита очей. – що йому зробити, зламати руку чи прибити памороки?

- Як хочеш. Головне залиш живим.

Бандити були спантеличені поведінкою друзів. Сел швидко вивернув руку типу з ножом, який був настільки розгубленим що не чинив опору. Бандит який розмовляв з Поттером заволав:

- Ви що тут всі очманіли? Швидко вправте цим покидькам мізки. Тільки не вбивайте. Ми їх ще не почистили.

Нарешті банда прийшла до тями і гуртом кинулися на Ксайда. Він прийнявся відганяти нападників бандитом якого захопив. Сел схопив його за комір і пояс, та відбивався ним як колодою. Той верещав та лаявся.

Поттер тим часом торкнувся плеча свого співрозмовника, який керував нападниками Села, щоб привернути увагу. Той був весь багровий від люті.

- Не треба так кричати. Хай люди трохи розслабляться. Мій друг нічого поганого їм не зробить. Я в цьому впевнений. Продовжимо розмову. На чому ми зупинилися?

- Ти уявляєш що робиш? Та ти підписуєш собі вирок.

- Не відволікайся на дрібниці. – спокійно промовив Хаб. – І не зли мене. Ти говорив щось про гостей, вірно?

Але бандит вихопив ножа і пирнув Поттера в живіт. Ніж зламався. Бандит здивовано вирячився на Хаба. Один з його банди прокричав.

– Шеф. Нічого не виходить. Він сильний як вантажівка. Що робити?

- Я відповім, що робити. – посміхався Хаб. - Ви зараз станете щедрими господарями. Якщо не захочете, все одно станете, тільки з переламаними кістками. Сел, припиняй шуміти.

Почувши це, Ксайд жбурнув бандита на нападників і ті повалилися на підлогу.

- От і добре. - Він глянув на шефа. – Ти будеш першим щедрим господарем.

Раптом один і бандитів вихопив залізну булаву на короткому ланцюгу з тупими шипами, і з усього маху заїхав Поттеру по спині. Булава відскочила, а Пот лише похитнувся. Бандит від несподіванки заціпенів. Поттер вдарив його в груди. Той відлетів до стіни і впав без ознак життя. Пот схопив шефа за горло і підняв його в верх, що він не торкався ногами підлоги.

- Накажи витягнути всю зброю, яку твої ублюдки мають, інакше матиму на одного щедрого господаря менше. - прошипів він крізь зуби.

- Віддати всю зброю. – прохрипів бандит синіми губами.

- Попередь, що коли мій друг їх обшукає і знайде щось підозріле, ти помреш.

- Ви чули? – ледь хрипів він - Мені нема чим дихати.

Поттер опустив бандита і продовжив ніби нічого й не було.

– Тепер за роботу. Сел, в кого ключ від дверей? Забери та йди сюди. Ми будемо гостями. Вірно гостинні господарі? - Він подивився на шефа, що приходив до себе. - Не чую?

- Вірно. – прохрипів він.

- З тебе почнемо. – і шепнув Ксайду - Знайди куди можна переслати кошти.

Ксайд зайнявся комп'ютером. Поттер тим часом продовжував.

- Поки мій друг шукає місце, куди ви внесете пожертвування, я попереджаю, що приховування коштів веде за собою тяжкі наслідки. Той бідолаха, який лежить непритомний, в порівнянні з вами буде щасливчиком. Ви зрозуміли? І, будь ласка, відійдіть від зброї.

Бандити відійшли від купи ножів, кастетів та інших пристосувань.

– Готово. Можна робити пожертвування. Ви перший, пане. Покажіть, як це робиться.

Бандит підійшов до панелі замовлень і поклав руку на поверхню.

- Адреса та прізвище на кого переказувати кошти. – прохрипів він.

- Зіркове скупчення SS88E-4444. Зірка А6093. Планета Дгоні. Ім'я – Ксайд Селбіт.

Це дещо здивувало Поттера.

- Ну ти, друже, даєш. – посміхнувся він. – Прошу всім переказати кошти на цю адресу.

Всі скинули все, що мали на рахунку. Ксайд перевірив чи хто що не приховав і виявив одного, що перевів половину. Сел схопив його за горло, як це робив Хаб, і підняв вгору.

- Що, жити набридло, сволото?

- Ні, ні. - Хрипів той. - Це вийшло випадково.

- Іншим разом задушу. - І жбурнув його на підлогу.

Коли закінчили, Поттер подякував всім за участь в пожертвуванні та побажав доброї ночі. Зі своїми заощадженнями залишився лише той, який лежав непритомний.

- Це виявилось легше, ніж я думав. – сказав Сел коли вони неквапливо йшли назад в готель, спрощуючи бандитам стеження за ними.

– Не варто розслаблятися. То були майже беззбройні. Наступного разу матимуть зброю.

- Як ти гадаєш, коли прийдуть? - Запитав Селбіт.

- Можливо, ще до ранку, якщо вони такі круті, як казав Хейх.

- Нам що, навіть ніколи буде зняти наші обладунки? - обурився Ксайд. - Вони мені натерли плечі.

– Ні, знімати не можна. Потрібно бути готовим до всіх несподіванок. До речі, чому ти переказав всі кошти на себе? - Запитав Пот.

- А на кого? – здивувався Сел - Я тут не знаю іншої знайомої людини.

- І скільки в нас… як їх називають?

- Кредити.

- Назва якась дурна. – скривився Хаб.

- Чому?

- Ти що фільмів не дивився? – здивувався Пот. - У всіх фантастичних фільмах гроші називаються кредитами.

– Можливо вони теж їх дивилися – посміхнувся Сел.

- То скільки в нас?

- Не знаю. Напевно, багато. – відповів Ксайд.

- Ти що не рахував? – знову здивувався Поттер.

- Тут інакше ведеться облік і я ще не розібрався в цьому.

Позаду пролунав пронизливий зойк і шум. Потім щось загриміло і знову заверещало. Було темно, і тільки коли Сел перейшов на своє «бачення», він зауважив тварин.

- Так, розслаблятись не можна. – сказав Поттер. – А якби це були не тварини? Давай будемо уважніші і не забувай сканувати місцевість. Не варто робити дурних помилок.

Уважність друзям дуже пригодилася. Приблизно через два квартали, коли вони заййшли в темний провулок, Ксайд зауважив чотирьох людей за різними укриттями. В інфрачервоних променях вони світилися як фонарі. Особливо їхня зброя. Ксайд сказав про це Поттеру.

- Віділлємо. – запропонував він. - А ти уточни скільки їх і яка зброя.

Ксайд знову просканував у всіх діапазонах і за парканом біля машини побачив ще трьох людей. Здається, це був той самий фургон. Ті, що були в засідці, мали два пістолети та два автомати. Зброї трьох за парканом не було видно.

– Так. Які наші дії? – сказав Хаб. – Вони нас бачать, бо стоїмо на світлі. Якщо піти в тінь, станемо невидимими. Дивися уважно. Якщо хтось з них підніме зброю, або помітиш рух, дай знати і ми кидаємося в сторони. Ти під стіну будинку, я під стіну огорожі. Далі дій за обставинами. Рухайся обережно та без шуму. Бий так, щоб противник був непритомний, бажано тривалий час. В них зброя і з нами не жартуватимуть. Бандитів шкодувати не треба. Пішли.

Вони, як ні в чому не бувало, рушили далі. Коли до супротивника залишилося метрів двадцять, Ксайд зауважив що ті почали готувати зброю до стрілянини.

- Час. - Сказав він і кинувся на землю біля стіни.

Ксайд лежав і не ворушився. На іншому боці бачив розмиту пляму Поттера - меоловий одяг деяку кількість тепла пропускав. Він глянув в бік засідки. Бандити старалися розгледіти куди зникли друзі. Ксайд зауважив що Хаб обережно рушив в бік противника. Він також почав повзти. Хоча одяг мав велику вагу, але при пересуванні шуму не створював, бо добре ковзав по поверхні. Тому друзі просувалися майже безшумно. Тим більше що шум дерев служив глушником їхнього власного шуму. Коли вони проповзли половину шляху, бандити обережно, по одному і з великим інтервалом, рушили в їхній бік, тримаючись біля стін. Сел обережно піднявся на ноги і притисся до стіни. Коли перший бандит з ним зрівнявся, схопив його за рота і з усієї сили вдарив об стіну. Бандит без звуку впав на землю. Селбіт підняв пістолет і глянув де інший бандит. Той не зауважив зникнення першого і продовжував пересування. На іншому боці Поттер без галасу розправився зі своїм супротивником і тихо рушив до наступного, який залишався в засідці. Ксайд оминув тіло першого і чекав другого бандита. Той обережно пробирався біля стіни, але, мабуть, почувши щось недобре, зупинився за два кроки. Селбіт завмер. Бандит видно прийняв його за перешкоду, присів і почав з-за нього визирати. Сел стояв обличчям до стіни і думав, як без шуму прибрати дурного бандита. Нічого кращого не придумав, і впав на нього. Бандит зойкнув і знепритомнів коли на нього впало вісімсот кілограм. Селбіт піднявся, але той застогнав досить голосно, що б міг почути нападник, що залишився в укритті. Ксайд вдарив бандита в голову і той замовк. На щастя Поттер встиг знешкодити противника в засідці до того як той проявив активність. Сел підняв автомат і приєднався до нього.

- Все нормально?

- Так все добре. – відповів Пот. – шумиш багато.

- Вибач, так вийшло.

- Потрібно захопити тих, що біля машини. Подивися де вони та що роблять?

Ксайд просканував простір і знайшов їх там де вони і були, біля машини. Ті курили і тихо розмовляли.

- Що ж, зробимо раптову атаку. Паркан якої товщини? - Запитав Хаб.

- У пів цегли.

- Тоді не важко буде його проломити. Пробиваємо паркан і хапаємо решту. Тільки треба робити швидко. Пішли.

Вони з розбігу кинулися на паркан. Два восьмисот кілограмових тарани легко проламали паркан і як чорні шуліки, що з'явилися з нізвідки, схопили на смерть переляканих бандитів. Вийшло так, що Сел схопив двох, а Пот одного. Але чи то він сильно стукнув його об машину, чи той сам знепритомнів від переляку, та Поттер тримав в руках бездиханне тіло. Точніше обомліле. Пот відчинив двері фургона та безцеремонно закинув його в середину. Сел підвів смертельно переляканих, це було видно навіть в темряві по дуже блідих обличчях, бандитів, і в прямому розумінні цього слова, закинув у фургон. Друзі теж залізли в середину.

- Сел, запали світло. – попросив Поттер. – І так, що ми маємо? Ми маємо замах на життя. Це дуже тяжкий злочин. А за тяжкі злочини і відповідна кара. Тільки судити будемо ми. Як і виконувати вирок. Чого мовчите?

Хаб голосно засміявся, вдаючи, що це гарний жарт.

- Хто це придумав? Відповідайте. – він підвищив голос.

- Не я. – відповів один.

– І не я. – відповів інший.

- Виходить він? - Поттер вказав на обімлілого, який починав приходити до тями.

- Ні, він взагалі ні при чім. Це наш водій.

– Зрозуміло. Хто бос?

- Його тут немає.

- Ім'я. Мені потрібне його ім'я.

– Солк. Його звуть Солк.

- Тоді передайте йому, що ми хочемо з ним бачитися. І що швидше, то краще для нього. Ми чекаємо на нього вранці в готелі. До дванадцятої години. Скажіть, що ми хочемо запропонувати йому співпрацю. Якщо після закінчення терміну він не появиться, контроль над містом переходить в наші руки, а всіх його бойовиків ми знищимо. До речі, нам будуть потрібні віддані люди. Того, хто прийде добровільно, ми з радістю приймемо. Можете це босові не передавати. Вилазьте звідси і приведіть до тями решту товаришів. Шофер вже отямився? Дуже добре. Вези до готелю. І добре запам'ятай дорогу, щоб привезти свого шефа. Забирайте зброю. Два автомати ми візьмемо. Пам'ятайте, ми не жартуємо. Поїхали.

Друзі сіли біля шофера і він повіз до готелю.

- Ну і крутий ти хлопець, Поттер. - посміхнувся Сел.

– А хіба це не так? – посміхнувся Пот.

- Загалом, так. Ці дві банди для нас були як гра з дітьми. Майже жодного опору.

- Так. Це справді легше, ніж я думав. Але не треба розслаблятися. Вони знову можуть напасти будь-якої миті. Дивись, як швидко відреагували після того як ми почистили першу банду? І ще хотів сказати… ти вибач, що іноді тобою командую, але сам розумієш, в тебе можливості більші.

- А в тебе ідей. – посміхнувся Сел - Тим більше, що хтось має бути шефом.

- Абсолютно вірно. Я саме це і хотів сказати. – засміявся Пот - Але жарти в бік. Відпочиватимемо по черзі. Скільки годин? Майже шість. Не багато. Три години відпочиваю я, три ти. Я перший. Тому що ймовірність нападу більша в другій половині відпочинку, будеш сканувати. І не розслабляйся. Тепер вони знають наші можливості і будуть більш ретельно підготовлені. Ну бувай.

Поттер якийсь час вертівся, не міг заснути, але втома взяла своє, і він рівно засопів. Ксайд теж відчув, що його хилить на сон. Перед тим як висадитись на планету Карликів, подумав він, треба буде тиждень спати. Якщо в них є можливість накопичувати сон, то чому не скористатися? Вони не використовують можливості свого організму. Хоча, з іншого боку, чому не використовують? Використовують, та ще й як.

Щоб не заснути Ксайд приготував каву і зробив величезний бутерброд. Поїв і зробив ще один для Поттера. Періодично робив сканування простору навколо. Нічого підозрілого. За такими заняттями минуло три години. На варту заступив Пот і Сел пішов спати.

Рівно в дванадцятій пролунав дзвінок телефону. Повідомили, що до них прийшли відвідувачі. Поттер попросив провести їх в номер. Ксайд просканував навколо і до того, як ті зайшли, вони вже знали, що відвідувачів двоє і в них немає зброї.

– Ми без зброї. – Перше що сказали вони зайшовши до номера.

- Прошу, панове, сідайте. –запропонував Пот.

- Дякую. – промовив один з них - Ми не надовго. Містер Солк запрошує вас до себе. Він вибачається, що не явився особисто, але готель не підходяще місце для ділових розмов. Я сподіваюся ви це теж розумієте? Машина чекає.

- Добре. Ми зараз спустимося до машини, тільки приведемо себе в порядок. Щойно з ліжка.

- Розуміємо. Ми почекаємо.

Вони пішли.

- Ми що, їдемо з ними? - здивувався Сел.

- Доведеться. – відповів Пот.

- А якщо це засідка?

- Думаю ми з цим справимося - спокійно відповів Поттер з ванної – йди митися, нас чекають.

- Зброю беремо?

- Треба взяти. На зустрічі ведемо себе чемно, але з виглядом господарів.

Хвилин за десять друзі були готові. На одяг наділи довгі плащі щоб на сонці не світилися і не привертали увагу. Загалом в них був трохи дивакуватий вигляд. Але в місті було багато екстравагантних людей, тому вони не сильно виділялися. Зброю склали в сумку та взяли з собою. На вулиці чекала досить розкішна машина.

– Тут автомати. – сказав Поттер сідаючи в машину.

- В цьому немає потреби. – відповів той, що говорив раніше.

- Я знаю. Але це ваша зброя. Ми хотіли б повернути. – посміхнувся Пот.

- Дуже ввічливо з вашого боку. – відповів він.

Більше ніхто нічого не казав. Сел проводив сканування і записував маршрут. Поттер дивився у вікно.

Незабаром приїхали до величезних воріт за якими був великий сад. Все було доглянуте та зі смаком обставлено – рослини, скульптурні композиції, палітра кольорів. Машина зупинилася біля входу великої будівлі. Охорони не було видно, але Ксайд бачив місця розташування озброєних людей, які були заховані мало не під кожним кущем і за кожним кутом. Було навіть моторошно від такої кількості бандитів. Але жодних дій ті не робили, навіть зброя не була приготовлена. Сел все розповів Поттерові.

Їх провели в колонний зал, посеред якого стояло кілька м'яких крісел та столик. Зал був королівський, з ліпними стінами та стелею, оздоблену золотом та коштовним камінням. Вікна завішані красивими гобеленами, за якими ховалося по людині з автоматом. Колони також були з секретом і мали приховану нішу, в якій містився чоловік зі зброєю. Загалом Селбіт нарахував сімнадцять осіб захованих в залі.

З крісла підвівся господар. Високого зросту, трохи лисуватий, з сивою борідкою і видом аристократа. Він вказав на крісла навпроти.

- Прошу до моєї скромної оселі. Сподіваюся панове розуміють, що готель не підходить як місце зустрічі. У вас в руках сумка? – здивувався він. — Треба було віддати прислузі.

- Автомати, які ми взяли вночі. – пояснив Поттер.

- Дуже мило. Але тримати при собі зброю немає потреби. Як бачите, я без зброї і охорони. - Він розвів руками.

- Що ви без зброї, вірю. – промовив Ксайд. – Але щодо охорони… Вам варто вигнати цих телепнів, бо вони навіть ховатися не вміють.

- Як не вміють? – стурбувався господар. - Покажіть хто, і він більше не працюватиме.

- Ну навіщо псувати людині кар'єру через невелику помилку? - посміхнувся Сел. - Давайте приберемо всіх, щоб не підслухували.

Господар підвівся і підійшов до вікон.

- Геть звідси! – закричав він.

З за фіранок вискочило з десяток людей і покинули зал.

- Вибачте, але сталася прикра помилка. – Сел соромязливо опустив очі - Ви не тих вигнали. Я мав на увазі тих що в колонах.

В господаря очі вилізли з орбіт. Він шипів від злості, коли виганяв решту охоронців. Селбіт тим часом продовжував.

- Якщо бути чесним, то хлопці не дуже винні. Просто ми досить добре знаємося на таких справах. Тому я просив би не сильно їх карати, якщо це можливо, звичайно.

- Це можливо. – відповів Солк. - Вибачте, я приготую випити. Інцидент мене дещо схвилював, але я сподіваюся, ви розумієте, що це заходи безпеки?

- Так, звичайно. – сказав Поттер. – Заходи безпеки ніколи не зашкодять. А заразом ви переконалися, що ми не дилетанти в цій справі.

- Абсолютно вірно. - Погодився він не зрозуміло чи то з першим, чи то з другим твердженням Поттера. – Що вважаєте за краще випити?

– На ваш смак, будь ласка. – відповів Пот.

Господар відійшов до стіни, в якій був вбудований бар. Друзі перезирнулись і посміхнулися. Солк приніс щось в келихах і поставив перед кожним на столику.

- Що привело панів в мій дім?

- Привели ваші люди. - відповів Поттер. – Ми до вас не збиралися.

Солк не відреагував і мовчки відпив з келиха. Хаб продовжував.

– Ми хочемо вам запропонувати працювати на нас. Ви будете як завжди вести справи, а прибутком ділитися з нами. Скажімо, так сімдесят відсотків нам, тридцять вам.

Солк від такої нахабної пропозиції поперхнувся.

- Ви уявляєте, що пропонуєте? – обурився він.

- Так. – спокійно відповів Хаб. - Цілком чітко і ясно. Невже ви думали що ми запропонуємо половину?

- Ви знущаєтеся? - Взяв себе в руки господар будинку. - Та ви знаєте з ким маєте справу?

- Мабуть з шефом місцевих банд. Чи нас привезли до начальника поліції? – пожартував Пот.

- Молоді люди. - вже спокійно почав Солк. – Я доросла людина і звик мати справу з серйозними людьми. Якщо хочете жартувати, то ви знайшли не ту людину. Я ось що пропоную - ви чемно вибачаєтеся і швидко покинете будинок. Далі швидко їдете на найближчу пересилочну станцію і покинете планету. І щоб я більше ніколи вас не зустрічав. Бачите який я добрий? Вам дуже пощастило. Прощайте.

Він поклав келих на стіл і піднявся з крісла, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. Але друзі й не думали вставати.

- Містере Солк, я дуже вибачаюсь, але ми ще розмову не закінчили. – промовив Селбіт. - Якщо ви думаєте, що зараз вся ваша банда накинеться на нас, то глибоко помиляєтеся в тому, що вона зможе нам щось заподіяти. По дорозі ми добре вивчили місце розташування ваших головорізів, і я вам зараз по пам’яті назву місця їх укриття. Також я можу сказати, де ви можете сховати своїх людей в приміщені. Наприклад, за тими дверима знаходиться вся рота, що ви вигнали звідси.

Ксайд розчепірив пальці правої руки, ніби вказуючи напрямок, і проводив сканування.

- Впевнений, що в такій залі, як ця, існує прихований вихід, в якому чатують, напевно, двоє, і до них в будь-який момент може підійти підкріплення. Ймовірно в будинку знаходяться тридцять п'ять, сорок озброєних людей. Якщо дуже помиляюся, можете мене виправити.

Солк мовчав. Селбіт продовжував.

- Я також можу вказати незахищені місця, через які ми, в разі потреби, можемо вийти, знищивши більшу половину ваших людей. Наводжу приклад. В будинку ви зробили чорний хід, про який знає лише дуже обмежене коло людей. Я навіть можу припустити де це місце може бути, - Сел повів рукою у бік величезного барельєфа, - але, мабуть, не варто цього робити. Правильно?

Солк продовжував мовчати.

- Як бачите, - підхопив розмову Хаб, - ми не збираємося з вами жартувати і всі наші пропозиції абсолютно серйозні. Ми маємо достатньо досвіду, щоб вам протистояти. Скажу навіть більше – ви для нас слабкий супротивник. І якщо не хочете співпрацювати, тоді ви вийдете з гри. Я даю вам час на прийняття рішення. Думаю шість годин більше ніж достатньо. Це означає, що до сьомої години ви повинні повідомити що вирішили. Якщо відповіді не буде, ми почнемо знищувати ваших людей. А що головне в будь-якій організації? Керівник. Тому в разі відмови ви самі собі підпишете смертний вирок. З підлеглими ми домовимося. Нас знайдете в тому ж готелі.

Друзі піднялися і пішли до виходу. Солк також швидко вийшов в інші двері. Ксайд направив долоню туди, куди він пішов і побачив, що той вже почав віддавати розпорядження і всі заметушилися.

- Здається, готується напад.

– Тримай мене в курсі подій. – відповів Поттер натягуючи меолові рукавички.

- Прямо за дверима стоїть один із автоматом.

- Зрозумів.

Поттер прискорив крок і з усього маху кулакам заїхав в ту частину дверей, де ховався бандит. Товста дверна дошка луснула, як фанерна, розлетівшись на тріски. Бандит був збитий з ніг і валявся непритомний два метри попереду. Ксайд ногою вдарив в другу половину дверей і вона з такою силою відчинилася, що зірвалася з петлі і впала метрів за шість спереду, збивши з ніг двох, що бігли на допомогу.

- Попереду все чисто. - Коментував Сел.

Вони підібрали автомати і вийшли в парадний хол. Вікна були завішані величезними шторами, за якими причаїлися п'ять нападників - три з одного боку, два з іншого. Селбіт розгубився. Він не міг наважитися вистрілити в людину. Але пролунали постріли і різкий біль пройшов крізь спину. Відчуття було таке, ніби вбили розпечені цвяхи. На мить потемніло в очах. Він почув як Поттер стріляє з автомата. І знову розпечені цвяхи вп'ялися вже в руку. Біль був дикий. Селбіт закричав.

- Стріляй, чого кричиш? – промовив Хаб. - Чи ти хочеш, щоб вони рознесли тобі голову? Накинь капюшон і не мовчи, кажи хто де.

Селбіт накинув каптур. Знову влучили по спині. Це терпіти було неможливо. Але розлютило Ксайда те, що він нічого не робив для захисту. Він безжально випустив половину зарядів в бандитів, що були за вікном. Кулі розбили великі шибки і скло посипалося на голови. Ті швидко втекли. Селбіт просканував простір і побачив, що в сусідній кімнаті ховається багато озброєних людей.

- За стіною приблизно вісім – дванадцять. Стінка тонка. - сказав Сел.

Вони з розбігу кинулися на стіну, яка з тріском розлетілася піднявши купу пилюки. Сила інерції потягла друзів і вони впали на підлогу. Перелякані бандити відкрили безладну пальбу стріляючи самі себе, так як в пилюці щось розгледіти було важко . Декілька людей, що залишилися не ушкодженими, втекли через вікно. Друзі теж підвелися.

- Як обстановка? - Запитав Пот.

- Біля нас нікого. За кущами є.

- Постріляємо по кущах.

Вони підійшли до вікна і почали палити. Поттер стріляв навмання, Ксайд туди де була засідка. Багато хто втік, деякі залишилися лежати.

- Настав час знайти Солка. Він, мабуть, вже прийняв рішення. – промовив Хаб.

Вони повернулися в зал і попрямували до дверей в які вийшов Солк. Двері були відчинені.

- За дверима двоє. – сказав Сел. – Один готується напасти. Стріляй.

Друзі відкрили вогонь. Бандит, що вискочив, впав. Поттер випустив чергу в другу половину дверей, за якими стояв інший бандит. Той теж впав. Вони зайшли в приміщення з двома дверями. Одні вели на сходи, інші в кімнату де знаходилося двоє людей. Зброї не мали. Вони стояли неподалік дверей, притулившись до стіни. Ксайд обережно прочинив і зазирнув.

- Вибачте, господаря не бачили? - чемно запитав він.

Ті, до смерті злякані, похитали головами, що не бачили.

- А випадково не знаєте де він може бути?

Один із них пальцем вказав на гору.

- Щиро дякую. – Сел прикрив двері. – Наш не дуже гостинний господар нагорі.

Зверху вони потрапили в коридор. Повільно просуваючись, Ксайд проводив сканування. Раптом позаду пролунала автоматна черга, і Поттер з криком подався вперед. Ксайд всадив довгу чергу в сторону звідки стріляли. Автомат замовк. Сел просканував напрям звідки стріляли, і побачив, що стрілець знаходиться на балконі та перезаряджає автомат.

– На балконі з правого боку. – сказав Селбіт.

Поттер одним ударом висадив добрий шматок стіни разом з дверима та бандитом, і все це полетіло додолу.

- Я б просив уважніше стежити за цією сволотою. – простогнав він. - Це падло, напевно, всадило в мене всю обойму великими зарядами. Де Сорк?

- В дальній кімнаті у схованці. Іншого виходу не спостерігаю.

- Чудово. – стогнав Поттер - говори з ним ти. Я ще не оговтався.

Вони зайшли до кімнати. Ксайд бачив, що Сорк знаходиться за залізною перегородкою, замасковану книжковими полицями. В руці пістолет. Пробити перегородку навряд чи вдасться, але можна відкрити. Вона кріпиться лише двома засувками – вгорі та внизу. З боків є отвори для вентиляції.

- Містер Солк. – сказав Ксайд. – Я знаю, що ви тут. Як ми зрозуміли, ви вже готові сказати рішення. Не примушуйте нас продовжувати ламати такий чудовий замок. Це мистецьке творіння. Виходьте добровільно.

Жодної відповіді. Він мабуть повністю довіряв своєму сховку.

- Гаразд. Прийдеться ламати. Попереджаю, якщо у вас в руках пістолет, вважайте, що ви мертві.

Сел підійшов до плити, розчистив вентиляцію щоб було за що вхопитися, вперся ногою в стіну і з усієї сили смикнув. Він недооцінив міцність замків - вони витримали. Але не витримала стіна в яку вони були вмуровані. Плита, яка була на роликах, з силою врізалася в нішу, куди зазвичай від'їжджала. Але якщо вона могла від'їхати всього на півметра, тому що далі не пускали прикріплені до неї полиці, то зараз увійшла далеко, ламаючи полиці і розкидаючи книги. Це було чарівне видовище. Книги віялом вискакували з полиць і розліталися білими сторінками. Уламки дерева та скла бризками покрили всі навколишні предмети. А посередині цього феєрверку чорною постаттю стояв Поттер, від якого відлітали і скло, і дерево, і які розривали на шмаття одягнений на нього плащ. Коли все вщухло, він підняв одягнуту в капюшон голову і дуже спокійно промовив, розтягуючи слова:

- Ми вже тут, пане Солк.

- Хто ви? – злякано белькотів він. – Ви не можете бути людьми. Люди не бувають такими. Хто ви?

- Вам не потрібно знати хто ми. Той хто знає, довго не живе. Я чекаю відповіді. Якщо вона буде негативна, ви мертві. Говоріть.

- Я…, я… –почав він запинаючись - Я не маю нічого проти. Але я тут не головний. Ні. В мене є начальник, якому я служу. Пощадіть мене, будь ласка. Я… я не хотів. Не вбивайте.

Куди поділася його зарозумілість, його аристократичний вигляд. Здавалося, він постарів на очах, і був дуже зляканим.

- Який начальник? – Поттер майже щиро здивувався. – Хіба не ви контролюєте місто?

- Не я. – відповів Солк.

- Сел, виходить, ми причепилися не до тої людини.

- Сам винен. – відповів Ксайд. – Чому не сказав зразу.

- Я не знав що ви такі... - Солк запнувся.

- Тепер знатимеш. – сказав Ксайд.

- І хто ваш начальник? – поцікавився Пот.

- Його звуть Аракс. Це справжня бестія. Він безпощадний і жорстокий вбивця. Краще з ним не зв'язуватися. – швидко заговорив Солк. - Якщо дізнається, що я перейшов на ваш бік, він мене вб'є.

- Якщо не перейдеш, вб'ємо ми. - посміхнувся Сел. - Погоджуюся, вибір нікудишній. Але ми вже тут, а він ще там…

– Вам легко жартувати. - скривився господар будинку. – А як мені бути? Боже, за що такі біди на мою голову. Як було добре при містері Хейху.

– А це ще хто? - Запитав Хаб.

– Це колишній мій начальник. Він тепер воює з Араксом.

- Пот, та в них тут поділ влади. - вигукнув Сел. - Це дуже добре. Є ще якась третя сторона?

- Не рахуючи вас, то ні. – відповів Солк.

- Може почекаємо, коли вони вимотаються, і тоді захопимо планету? - Запропонував Селбіт.

- І скільки доведеться чекати? – спитав Хаб. - Рік, десять? Вони можуть воювати десятиліттями. Скільки вони вже воюють?

- Років три, це точно. А може, й більше. – відповів Солк.

- От бачиш. А ти кажеш чекати. Ні, нам треба брати своє. Ми й так довго чекали.

- Що пропонуєш? - Запитав Ксайд.

- Те, що пропонував пану Солку – співпрацю. - Відповів Пот. – Якщо хтось з них погодиться, допоможемо прибрати іншого. Головне, щоб ми отримали контроль над планетою. А засоби підійдуть будь-які. Де цей, як його там, ваш начальник?

- Аракс. Його звуть Аракс. – відповів Солк. – Він живе в лісі, в горах.

- Чому в лісі? - здивувався Сел.

- Там в нього тренувальна база, де він готує свою армію.

- Свою армію? – продовжував дивуватися Селбіт. – І скільки в нього людей?

- Я не знаю. – відповів господар будинку.

- Хоча приблизно. – сказав Хаб. – Не турбуйтесь, ми нікому нічого не скажемо.

- За чутками, чоловік чотириста, п'ятсот.

- Багатенько.

- Я кажу, ви не зможете впоратися з ним.

– Це не ваша проблема. - відрізав Поттер. – Як з ним зв'язатися?

- Зазвичай, він сам зв'язується телефоном, або приїжджає його представник. Якщо мені треба, я даю дзвінок на спеціальний номер телефону, і він зв'язується.

- Де розміщена база вам не відомо?

– Ні. Але чув, що вона в печерах. Там збудований цілий комплекс. З повітря знайти неможливо.

– А представник? Він знає? - Запитав Ксайд.

– Ні. Він тільки знає адресу, куди переказати кошти.

- Звідки вам відомо що він божевільний вбивця? - Запитав Поттер.

- Перед тим як піти в гори, він розміщувався тут. А як збудував комплекс перебрався туди.

– А де печери? - Запитав Сел.

- Якщо це ті печери які знаю я, то вони знаходяться приблизно кілометрів п'ятсот звідси.

- Коли він закінчив будувати комплекс? - Запитав Пот.

- Останні роботи було завершено пів року тому, це я точно знаю, бо він сам мені сказав. – відповів Солк.

– Можливо є робітники, які там працювали? – спитав Пот.

- Я не знаю звідки ви прибули, але в нас вже не використовують людську працю для таких цілей давно. Для цього існують будівельні роботизовані комплекси.

– Як ці роботизовані комплекси працюють? - Поцікавився Ксайд.

- Є компанії. В них можна замовити як окремого робота, так і цілий комплекс. Достатньо зв'язатися з ними, сплатити деяку кількість коштів, вказати місце та завантажити в пам'ять робота креслення. Дальше будівельні роботи роблять автоматично. Все називаються комплексом, тому що до складу, крім роботів, ще входить пересувний завод, який виробляє матеріали.

- І такий комплекс зводив Араксу його замок? Він у вашому місті замовляв? - Запитав Селбіт.

- Так. Я возив носій інформації з кресленнями та маршрутом. – відповів господар будинку.

- А у вас випадково не лишилося копій? - поцікавився Сел.

- Ну, як можна? Аракс би за це вбив. Ні, звичайно. – відповів Солк.

Ксайд глянув на Поттера і нишком підморгнув. Поттер все зрозумів і вів далі:

- Ви кажете, що Аракс дуже серйозний противник. Розкажіть мені про нього. Все, що знаєте.

- Я нічого про нього не знаю.

- А чутки? Повинні ж ходити про нього якісь чутки?

- Я знаю що колись, років сорок тому, він вже намагався встановити контроль над планетою. Але йому перешкодив пан Хейх.

- Хейх вже тоді був таким сильним? – здивувався Пот.

- Не в тому сенсі, як ви думаєте. – відповів Солк. – Тоді він був начальником дуже впливової урядової комісії планетарного значення.

- Навіть так. – вигукнув Хаб. - Чому ж він став на зовсім інший шлях? Йому мало платили?

- Ні напевно, але не в тому справа. Як на мене, це заслуга Аракса.

– Вони були друзями?

– Ні. Якщо хочете, щоб я вам розповів, то просив би не перебивати.

- Добре. Більше не буду. – запевнив Пот.

- Аракс був тоді таким же божевільним, як зараз. Хейх був шановним паном, який дуже любив планету. До речі, я теж колись був чесним підприємцем. Але цей божевільний після приходу приніс багато біди. І не лише окремим особам, а й планеті загалом. Хейх людина далеко не дурна, тому він зумів зловити його і простежив за тим, щоб йому винесли дуже сувору міру покарання - повне чищення пам'яті з подальшим лікуванням протягом тридцяти років. Але після цього Хейха зняли з посади. Він довго не міг чимось зайнятися, як і багато інших підприємців, в тому числі і я, поки нарешті не знайшов себе в злочинному світі. Досить скоро пан Хейх контролював вже цілу планету.

Солк посміхнувся від спогадів, що наринули.

- Але з'явився Араск з цілою бандою головорізів і повів війну проти Хейха.

- Як же він міг цим займатися, якщо йому повністю очистили пам'ять? - Запитав Хаб. – Наскільки мені відомо, після такого чищення не пам'ятаєш не те що свого імені, навіть говорити треба вчитися заново.

- Це так. Але Аракс залишився тим самим. – зітхнув Солк.

- Може, йому не робили чистки?

- Робили, це був процес століття. Тут обдурити було неможливо. Як на мене, тут замішаний його хірург. Я бачив цього хірурга, і мені здалося, що він ще більш божевільний, ніж сам Аракс.

- Навіщо йому хірург? - Запитав Поттер.

- Він робить якісь складні операції, які допомагають Араксу ховатися від влади. Ви ж знаєте, що в наш час це зробити дуже складно. Тож і великих злочинців дуже мало.

Тут в розмову втрутився Селбіт:

— Може вистачить займатися балаканиною?

- Потрібно знати про можливого супротивника якнайбільше. Але час не чекає, і ми справді забалакалися. – погодився Пот - містер Солк, зв'яжіться зі своїм начальником і передайте йому наші умови. Я не думаю, що він може бути для нас більш небезпечним противником, навіть якщо оточив себе великою кількістю головорізів. Просто піде більше часу на те, щоб їх знищити. Але на такі справи ми маємо час завжди. Правильно Сел?

- Абсолютно вірно. - посміхнувся Ксайд, потираючи руки і вдаючи, що йому подобається така робота.

- Якщо ви не проти, ми позичимо автомобіль? – сказав Поттер.

- Так, будь ласка. – погодився господар будинку.

- Ще раз прошу вибачення за непорозуміння.

- Ні, що ви, дрібниці.

– За відповіддю ми приїдемо самі. – сказав Поттер.

Вони вийшли з будівлі. Нікого поблизу Ксайд не зауважив. Друзі вибрали невеликий, двомісний автомобіль і неквапливо поїхали до воріт, які були вже відчинені. Коли вони від’їхали, Ксайд попросив зупинити машину.

- Навіщо? – здивувався Поттер.

– Хочу підслухати сеанс зв'язку Солка з Араксом. Він буде використовувати супутниковий зв'язок, а я знаю діапазон частот. Тільки потрібно зняти костюм, тому що це екран. - Селбіт почав стягувати з себе одяг. – Потрібно буде після повернення подумати про зовнішню антену. Думаю треба дещо доробити костюми, чи тебе все влаштовує?

- Звичайно що ні. Особливо після того, як в мене всадили порцію заряду.

- Ти казав, що не буде боляче коли влучить куля. Може тобі й не боляче, але в мене темніло в очах. – сказав Сел.

– Я казав, що можна буде терпіти. – відповів Пот. - І ти, здається, легко з болем справлявся.

- Справлявся, але не легко, - відповів Селбіт, - краще щось придумати, щоб не знепритомніти. Але годі балакати. Я починаю сканування частот.

Ксайд заплющив очі і заглибився в роботу. Поттер відкинувся на спинку сидіння і прийнявся розглядати околиці. Будинок Солка знаходився на краю міста і був оточений дикими чагарниками. Зарості закінчувалися біля паркану і всередині вже були доглянутим садом.

Небо затягло хмарами, що було не дуже звично. Цікаво чи на цій планеті буває зима? Судячи з рослинності, напевно не буває, тому що дерева і кущі мали велике листя, в деякі можна навіть загорнутися. Рослини були інші, але все ж схожі на тропічні рослини Землі. Та й планета була схожа на Землю – такі ж гори, така ж земля, таких самих кольорів рослини – зелені. Щоправда інші тварини. Проте птахи схожі. Як, зрештою, і комахи. Повітря було насичене цілком земними ароматами - пилюкою і зів’ялою травою. Чим не Земля? На Поттера наринули ностальгічні спогади, які перервав вигук Селбіта.

– Є!

Хаб подивився на друга і подумав, що треба буде просити Боррета зробити йому такі самі імпланти, бо він в порівнянні з Ксайдом сліпий. Пот розраховував на силу, але виявилося, що більше потрібна інформація, щоб потім прикласти силу. І те, що вони так зосереджено тренувалися на базі не дуже то й потрібно. Удари які їм завдають, для маси, яку мають вони в костюмах, як дитяча штурханина. Зате їм достатнього одного удару, щоб вивести противника з ладу на тривалий час. Але звідки було знати, якщо ніхто ніколи не мав такого досвіду? Погано, що в них немає не полегшеного варіанту одягу. В боротьбі з Араксом вони б знадобилися.

За роздумами Поттера почало хилити до сну. І він, здається, трохи задрімав, бо почув вигук Ксайда.

- Ну от, я працюю, а він дрихне. Агов, прокидайся проспиш весь напад.

- Який напад?

- Аракс на нас насилає близько трьохсот людей.

- Нічого собі. – здивувався Хаб. – розказуй про що дізнався.

- Добре. Заводь машину і їдемо. Не хочу, щоб нас зауважили і внесли корективи в плани нападу. Я зловив їхню частоту коли Солк показував руйнування, які ми залишили. Аракс не міг повірити, що це зробили двоє людей. До речі, там загинуло чотирнадцять бойовиків, а більше двадцяти поранені. Загалом в нього було п'ятдесят дві особи охорони.

- Ну, левову частину вони перестріляли самі тоді в кімнаті. - Зауважив Пот.

- Так, але факт лишається. Аракс двічі дивився на побоїще і вирішив, що йому не варто зв'язуватися з такими божевільними як ми, бо нормальні люди, ще й беззбройні, такого зробити не можуть. Він посилає чотири загони, щоб прочесати все місто і знайти нас. Нас мають вбити, а голови принести.

- Нічого собі бажання! А ще кажуть що вони високорозвинена цивілізація? – обурився Хаб і добавив - Здається ми серйозно влипли. Є ще щось?

- Так. Солк повинен приготувати для них зброю, гранати та вибухівку.

– От падлюка. В тебе є якісь пропозиції?

- Думаю, що це найкращий час для нападу на Аракса в його лігві. - Відповів Сел.

- Знаєш де його шукати?

- Звісно. Я знайшов файл, який містить інформацію як про сам комплекс, так і про його місцезнаходження. Солк зробив копію носія інформації. Так що можемо вирушати.

- Коли мають прибути люди Аракса?

- Перша партія прибуде до дев'ятої вечора. - Відповів Селбіт. – До дванадцятої мають прибути всі. О першій годині ночі вийдуть на пошуки. База Аракса знаходиться в печерах про які згадував Солк. Відстань від нас становить триста вісімдесят кілометрів. Туди веде хороша автострада, і лише останні двадцять кілометрів потрібно буде їхати ґрунтовою дорогою. Машиною яка в нас є будемо їхати менше двох годин. Зараз в нас третя. В п'ятій вже будемо там. Можна навіть відпочити.

– Відпочивати ніколи. Виїдемо пізніше, а зараз треба підготуватись. Я маю кілька міркувань як вдосконалити наші костюми.

В готелі друзі прийняли душ та дуже добре підкріпилися калорійною їжею. Після того Поттер замовив в столі замовлень додаткові частини до їхніх костюмів. Це було щось на зразок дуже еластичного утеплювача, який Хаб причепив як підкладку під меоловий одяг. На плечах і капюшон він дав подвійний слой. Після вдосконалення вони виглядали досить великими. За словами Поттера, підкладка повинна брати на себе більшу частину енергії пострілу. Правда в костюмах стало відчутно спекотно. Але що поробиш, чимось треба було жертвувати.

Після того, як з одягом закінчили, друзі залишили машину Солка на околиці міста і найняли інший автомобіль, на якому вирушили в поїздку, прихопивши з собою ще їжі. Вони витратили багато енергії і зовсім мало спали тому сили відновлювали харчуванням.

Розділ 18

З міста виїхали о сьомій вечора. До дев'ятої були на місці. По ґрунтовій дорозі йшли пішки і до дванадцятої ночі були біля комплексу. Машину сховали в лісі. Через три доби, а на такий час вони її найняли, та сама вирушить назад. На шляху зустрівся пост, який обійшли на безпечній відстані. Поки що все йшло нормально.

Залишилася одна проблема – як потрапити в середину. На кресленнях було позначено лише три входи. Два великих та один маленький, які закривалися товстими, сталевими плитами, замаскованими під скельні породи. Вони, крім того, охоронялися. Але добре що Ксайд мав чудові здібності бачити в невластивих для людини діапазонах. Маючи креслення розташування комплексу, а також прилеглих до нього печер, він знайшов природну тріщину за допомогою якої вони, розширивши отвір, проникли в печери що вели до комплексу. Це була великі будівлі, в якій найбільшими були тренувальні зали. Їх було чотири. Вони тяглися один за одним. Раніше це були природні печери і їх пристосували під потреби. Навколо залів менші кімнати видовбані в скелі. Вони були розташовані навколо тренувальних залів. Між тренувальними залами знаходилися підсобні приміщення, столові, ігрові зали.

Замок Аракса був трохи осторонь. Він займав окрему печеру і до нього вела лише одна дорога. Жодних інших входів-виходів на кресленні не було позначено. Але під час будівництва можна було внести будь-які корективи в плани, тому на повну відповідність розраховувати не доводилося.

Друзям, можна сказати, пощастило, бо вони зайшли до печер з боку, де розташовувався замок. Згідно креслення він мав велику залу і багато малих кімнат. Більшість з них була розташована з одного боку, за великим залом, а вісім примикало прямо до нього. Сама зала була досить дивної архітектури. Під залою теж знаходилися кімнати різних розмірів.

Це вся інформація що друзі мали. Поттер та Ксайд перебували в печері. Панувала повна темрява. Десь протікав струмок, десь капала вода.

- Що далі, Пот? - Запитав Селбіт.

- Ти добре бачиш?

- Нормально. Дрібних деталей не видно, але це не заважає орієнтації. - Відповів Сел.

- Тоді йдемо до Аракса. Дай руку бо нічого не бачу.

– Зрозуміло.

Він взяв Поттера за руку і вони обережно рушили. Печера була довга і не зручна для просування. Деколи приходилося повзти. Нарешті вони добралися до місця куди примикало одне з приміщень замку. Мінімальна товщина стіни була півметра.

- Що будемо робити? - Запитав Ксайд. – Я думаю потрібно пробувати пробитися тут. Якщо шукати далі, можна витратити багато часу.

- Згоден. Шукай здоровенний камінь, щоб був більше тони.

- Тут повно такого каміння. - Відповів Сел.

- Вибери щось. Тут є місце для розмаху?

Місце для розмаху було. Але стеля була в тріщинах звідки сочилася вода. Тому можливим був обвал. Сел повідомив про це Поттера.

- Розчистимо шлях для відступу, яким нам треба буде тікати коли кинемо каменюку – запропонував Поттер.

- Погоджуюся..., - Селбіт провів рукою, - метрів десять потрібно буде розчистити. Думаю там нас не зачепить.

– Говори, що робити.

Друзі почали прибирати зі шляху все каміння, яке було під ногами. Незабаром шлях був очищений, підходящий камінь вибраний і місце для розмаху теж було. Поттер і Ксайд потренувалися як вони відбігатимуть щоб Поттер відчув дистанцію. Начебто все було добре. Камінь вибрали продовгастий, щоб вдарити як тараном. В разі обвалу їх може зачепити, але доводилося ризикувати.

Ксайд просканував кімнати, що знаходяться за стіною і нікого не виявив. Друзі підняли камінь, зручно влаштувалися і на рахунок три щосили вдарили ним об скелю. Слава Богу, камінь пробив стінку. Коли вони відходили, Хаб втратив орієнтацію і напоровся на скелю. Добре, що Ксайд біг позаду. Він схопив Поттера і майже виніс його. В цей момент обрушилася стеля. Гуркіт був жахливий і шум, який вони зчинили ударом, повністю розчинився в ньому.

В замку ввімкнувся сигнал тривоги і забігали люди. Друзі зачекали поки все затихне і прийнялися розбирати завал. Розбирали обережно і намагалися робити якнайменше галасу. Найбільше провозились коли витягували камінь яким пробивали стіну, тому що він міцно застряг в дірі. Після того як витягли, довелося відпочивати, тому що від таких навантажень боліли кістки. Була вже майже четверта година ночі коли вони опинилися в замку.

Захоплення Аракса було настільки легким, що навіть не вірилося. В тій частині де жив Аракс охорони не було. Вони знайшли його в одній з кімнат. Він був настільки п'яний, що коли його друзі зв'язували, навіть не прокинувся. Міцно прив'язали його до стільця, а стілець закріпили по середині кімнати. Після цього Ксайд включив сигнал «пищалки», щоб Хейх міг починати звільнення дітей, і пішли перевіряти інші кімнати. Знайшли дев’ятьох слуг, яких теж зв'язали.

- Тут крім вас є ще хтось? - Запитав Пот.

- Аракс та його лікар. – відповів один із слуг.

- Де лікар?

- Мабуть, в себе в підвалі. – відповів той самий.

– Тут є ще й підвали? - Здивувався Сел.

- Так, є.

- Цю наволоч вбийте відразу. – сказав ще один із слуг. – І то болючою смертю. Як він вбиває своїх жертв.

- В порівнянні з ним Аракс невинне ягня. – додав ще один.

- Я бачу, він вам добре насолив? – зауважив Сел.

- Він використовує нашого брата як піддослідний матеріал в своїй лабораторії. За чотири роки вбив шістдесят слуг. – сказав ще один. - Тут живеш як в кошмарі. Кожна хвилина може бути останньою.

- Йдемо подивимося, що це за чудовисько таке. – сказав Поттер. – Як до нього потрапити?

- Наприкінці коридору сходи. - Заговорив один. – Тільки дивіться, йдіть обережно, бо є пастки, в яких захована смертельна зброя. Ця наволоч боїться за своє життя.

– Зрозуміло. Будемо обережні.

Вони пішли до підвалу. Ксайд дійсно в стінах та стелі виявив пастки. Лікаря знайшли сплячим у своїй кімнаті. Він був тверезий і коли його схопили, мало не вирвався. Але на щастя для друзів і не щастя для нього мав дуже міцну сорочку. Лікаря також зв'язали. Це був здоровань з величезними руками і силою.

В підвалі була облаштована середньовічна камера зі знаряддями тортур. Яких інструментів тут тільки не було. Мороз по шкірі пробігав, коли уявиш для чого вони можуть служити. Хірург справді був чудовиськом.

Друзі розтягли його в камері на ланцюгах. Для чого служили ланцюги було не зрозуміло, але тепер він був зафіксований на підлозі у вигляді зірки. Після цього піднялися нагору.

- Що робитимемо тепер? - Як завжди запитав Ксайд.

- Гадки не маю. Треба придумати як звідси вибратися.

- Що думати? Вийдемо тим же шляхом, що й прийшли.

- Що робити з бранцями? Я маю на увазі Аракса та лікаря.

- Не знаю. - Відповів Сел. – Ти що пропонуєш?

- Тут проблема. – сказав Пот. - Таких як він не можна відпускати живими. Але, з іншого боку, ми не вбивці. Що робити не маю поняття.

- Потрібно зв'язатися з Хейхом.

- Хороша ідея. Пішли, дізнаємось, де це можна зробити.

Вони прийшли до зв'язаних слуг.

- Вибачте за те, що вас зв'язали, але самі розумієте, ми не хочемо ризикувати. Тож доведеться трохи потерпіти до з'ясування всіх обставин. – сказав Ксайд. – Нам потрібна деяка інформація, а точніше хочемо знати звідки можна зателефонувати? Наші засоби зв’язку не ловлять сигнал.

– В кімнаті Араска. Там є вхід в кімнату де знаходиться апаратура зв'язку і стеження. – відповів один із них.

- Прекрасно. – сказав Селбіт. - Ще трохи потерпіть і я обіцяю, ви будете звільнені. А ми тим часом розглянемося.

- Тільки не заходьте до великої зали. – порадив один із слуг. – Тому що під підлогою багато прихованих камер, з яких ніхто живим не вибирався. Це Аракс так розважається. В нього є спеціальний пульт, яким він програмує пастки. Потім залишає жертву посередині зали і пропонує вийти. Ще нікому не вдалося вийти живим.

- Я не знаю, чи ви зможете відкрити приховану кімнату звязку. - Сказав той, що повідомив про схованку.

- Ми спробуємо. Якщо не зуміємо, попросимо вас допомогти - відповів Поттер.

- Справа в тому, що ми також не знаємо. – відповів слуга.

Друзі пішли до Аракса. Той далі був п'яний і ще не усвідомив, що пов'язаний. Ксайд просканував приміщення і знайшов стіну, за якою була прихована кімната. Але як відкрити не знайшов. Стіну загалом можна було виламати, бо була дерев'яна, але при цьому можна пошкодити апаратуру, що дуже не хотілося. Ксайд знову прийнявся за сканування і в столі виявив приховану проводку. Друзі стіл як тільки не крутили, натискали на всі частини, нахиляли під різними кутами. Безрезультатно. Поттер зі злості копнув висувний ящик столу. І трапилося диво - стіна, що приховує схованку від'їхала вбік. Виявилося, що треба було притиснути ящик столу. Дуже просто, а вони мало не поламали стіл.

Кімната містила багато апаратури. Селбіт підключився до комп'ютера і незабаром вони зв'язалися з Хейхом. Той здивувався і зрадів. Коли вони сказали де перебувають і що захопили Аракса, він не міг повірити. Для переконливості вони притягли зв'язаного бандита до кімнати і продемонстрували Хейху.

- Він п'яний. – пояснив Ксайд. - І досі ще не зрозумів що зв'язаний.

- Як справи з визволенням? – поцікавився Пот.

- Ведуться переговори. – відповів Хейх. – Поки що безрезультатно.

– Діти живі?

- Невідомо.

- А чи не можна їм показати зв'язаного Аракса? Може, це їх переконає швидше. - Запитав Сел.

- Хороша ідея. – погодився Хейх. – Зараз спробую це зробити. А у вас як справи? Ви не поранені?

– Ні. – відповів Ксайд. – Може кілька синців…

- Опір, мабуть, був великий?

– Ні. Не було. – сказав Хаб. – Бандити ще не знають. Ми змогли обійти їхні пости і потрапити прямо в лігво Аракса.

- У вас є можливість вибратися звідти так само непомітно? - Запитав Хейх.

- Я думаю, що так. - відповів Поттер.

- Тоді не вплутуйте ні в який бій. – сказав Хейх. - Я пришлю туди урядові війська. В мене є така можливість. З бандою Аракса буде покінчено раз і назавжди. Йдіть звідти.

- Як справа з визволенням дітей? Поки вони не вільні, ми звідси не підемо. – сказав Хаб. – Тим більше ми ще нічого не знаємо, ні кількості бандитів, ні кількості та виду зброї, яку ті мають. Нам нічого не загрожує протягом приблизно трьох годин. Ви займайтеся визволенням. Після цього придумаємо, що робити далі. До речі, зв'язок вже є?

- Є, але вони відмовляються вірити. Кажуть, що це неможливо, і вони навіть нічого не дивитимуться.

- Тоді нехай зв'яжуться з Араксом. - Запропонував Ксайд.

Пролунав дзвінок і замиготіла одна з лампочок. Друзі не знали, яку кнопку натиснути. Селбіт дав команду комп'ютеру встановити зв'язок і вивести все на монітор. З'явилося зображення жінки, коротко стриженої та одягненої в чорний комбінезон. Побачивши її Селбіт подумав, що терористи завжди одягаються однаково.

Жінка ніяк не прореагувала на те, що на зв'язку незнайома особа, і попросила «командора Аракса». Їй не було видно зв'язаного «командора», а бачила тільки зображення Хаба, який сидів навпроти монітора. Поттер їй посміхнувся і спитав:

- Ви будете та леді, яка тримає заручників?

- Мені потрібний командор. – відповіла вона. - В мене термінове повідомлення.

- Скажіть мені, я йому передам.

– Ні. Це може вирішити лише командор.

- Вибачте, я тут новенький, і ще не знаю, хто та звідки дзвонить. Як сказав сам командор, в терміновій справі з ним може зв'язатися лише одна група, яка утримує заручників. Ви та група?

- Давай командора, або ти більше там не працюватимеш! – заволала вона. - Так, я з тієї самої групи.

- Я ще раз приношу вибачення, але в мене інструкції і я не маю наміру їх порушувати. Я повинен бути повністю впевнений, що ви та сама група.

- Що за кретина вибрав командор для звязку? - І вона промовила довгу тираду лайок в бік Поттера, який з незворушним обличчям слухав. - Які докази тобі потрібні?

- Покажіть заручників. – спокійно відповів Пот.

- Це тобі сказав сам Аракс? – здивувалася вона.

- Так, сьогодні ввечері. Скажу вам чесно, він мене посадив тут через те, що сам не в змозі відповідати на термінові повідомлення. І тільки якщо буде на зв'язку ваша група, я повинен його привести до тями. Ви самі знаєте, він може іноді прийняти зайвого. Так як я не знаю нікого з вас особисто, він сказав, що б ви показали мені заручників.

- Він що, зараз в п’яній комі? – вже спокійніше спитала вона.

- В повній прострації.

- Це колись приведе його до загибелі.

- Повністю з вами погоджуюся. – посміхнувся Поттер. - Я розумію що він був вже добре піддатий коли давав мені вказівки, але я не хотів би їх порушувати. Його вдачу ви, мабуть, знаєте.

- Добре, зараз приведуть дітей.

Вона обернулася і щось сказала, але мікрофон відключила і не було чути що. Незабаром в кімнату завели заспаних дітей. Видно було, що їм нічого поганого не робили.

- А тепер давай сюди командора, і то швидко. - Сказала вона.

- Ви напевно хочете повідомити про те, що на вас напали люди Хейха? - Запитав Хаб.

- Командор вже знає? – здивувалася вона.

- Ще ні. - відповів Поттер.

- Звідки вам відомо?

- Хейх надіслав своїх представників, які стоять за моєю спиною, мем. Командор сидить зв'язаний на стільці. Правда, він ще не прийшов до тями і тому не знає стану речей, що тут відбуваються. Дивіться самі.

Він повернув голову в бік Ксайда і подумки сказав, щоб той показав Аракса.

- Командор власною персоною. - Поттер подивився в бік Аракса, який звісивши голову, тихо сопів. – Як бачите, він не в змозі нам допомогти. Я мав нещастя знаходитися поблизу. Мене захопили і посадили тут ламати цю комедію. Всі інші наші воїни або в полоні, або вбиті. Цей Хейх справді могутня людина. Він захопив нас майже без втрат з його сторони. З Араксом, як і з його лікарем, вже покінчено. З його людьми він вчинив інакше. Всі, хто погодиться на нього працювати, бере до себе. Дуже багато наших погодилося. Якщо хтось хоче вийти з гри, містер Хейх люб'язно відпускає.

- Я так і знала, що ця свиня цим скінчить. – жінка смачно плюнула в сторону.

- Вибачте, тут мене запитують хто керівник групи. - промовив Пот.

– Я керівник групи. – відповіла вона.

- Що тепер робитимете, коли з Араксом вже скінчено?

- Вб'ю цих цуценят. - відповіла жінка, зло блиснувши очима.

- Тоді загинете і ви. Навіщо непотрібні жертви? Діти ні в чому не винні. Ви також молоді. Наскільки мені відомо, вам обіцяють життя, тоді навіщо ви ним жертвуєте? Заради чого? Араксу вже не допоможеш. Ви б бачили, що зробили з хірургом в його підвалах? І хто - працююча тут прислуга. Якою болісною смертю він помер… хоча може ще мучається. Я впевнений, якщо ви вб'єте дітей Хейха, він з вами зробить те саме, що з хірургом. Не думайте ,що мене спеціально найняли для того, щоб я вас вмовив. Ні. Я особисто вирішив відійти від справи, в яку потрапив через дурість. Ви красива та розумна жінка. Подумайте, перш ніж зважитися на свою загибель. Вони слухають, що ви скажете. До того ж серед ваших людей є людина, яка не допустить загибелі дітей. Якби він знав, що Аракс захоплений, ви були б вже мертві.

- Я не вірю, що він захоплений. – відповіла терористка. - Це все обман. Ви хочете мене обдурити.

– Якщо це не обман, ви відпустите дітей? - Запитав Хаб.

- Так.

- Як довести, що це не обман?

- У його кімнаті зв'язку знаходиться перемикач, який включає сигнал на моєму пульті. Якщо ви дійсно в цій кімнаті, увімкніть перемикач.

- Де він? - Запитав Поттер.

- Для цього потрібно покласти долоню Аракса на панель що вмонтована в столі.

Поттер звільнив руку бранця і поклав на вказане місце. Вгорі стола відкрилася кришечка з перемикачем.

- Мене питають, чи ви не дурите. Можливо, ця кнопка служить для інших цілей?

– Ні. Це сигнал підтвердження. Увімкніть.

Поттер клацнув перемикачем. Ксайд з жахом завмер, але, на щастя, нічого не сталося.

- Сигнал підтвердження прийнято. – сказала жінка. - Нехай люди Хейха забирають дітей. Я сподіваюся, що обіцянки залишаються в силі?

- Хвилинку. Я зв'яжуся з містером Хейхом, щоб його люди не наробили помилок. - Він глянув в бік Ксайда. - Як зв'язатися з Хейхом?

Селбіт встановив зв'язок і Поттер розповів. Енн Хейх підскочив від радості і запевнив, що обіцянку відпустити терористів він дотримає. Навіть можуть не віддавати зброї.

Звільнення дітей було проведено успішно. Що робити далі? З цим питанням, як завжди, Селбіт звернувся до Хаба.

- Ти вже мене задовбав це питати. Я в такому самому становищі як і ти.

- Але ти військовий. Ти знаєш більше.

- І що з цього? Я мирний військовий, який ніколи не був в таких ситуаціях.

- І все ж? - розгублено розвів руками Сел.

- Не знаю. - зітхнув Пот. - Що ти пропонуєш?

- Тікати поки банда не прокинулася і нас не прибила.

- Слушна пропозиція. – погодився Хаб. - Але спершу подивимося, що діється на базі. В нас є така можливість?

- Зараз перевірю.

Ксайд підключився до комп'ютера, і незабаром засвітилося безліч моніторів, які показували окремі ділянки бази. Більшість людей, що перебувають на базі, спали. Біля воріт великих входів чергувало по два вартові, а біля малого входу – один. Сплячі мали зброю біля себе. В основному це були пістолети та автомати. Дехто мав гранати. Більшість кімнат залишалися порожніми. Умови проживання були досить пристойні. В кімнатах мешкало від чотирьох до шести осіб. Тренажерні зали мали хороші знаряддя. Видно було, що тут готувалися до чогось на достатньо високому рівні. Хоча великої дисципліни не спостерігалося, бо в кімнатах валялися пляшки від випивки. З погляду Поттера, кожен поважаючий себе командир цього би не допустив.

Друзі переглянули всі системи які були на базі: сигналізації, подачі енергії, повітря, життєдіяльності та ін., Сигналізації як такої не було. Були лише окремі датчики в печерах безпосередньо прилеглих до стін бази, які реагували на світло. Був дуже хороший екран, який не дозволяв виявити комплекс зверху. Двері воріт, як і більшість несучих конструкцій, були зроблені із залізних плит.

Також вони дізналися, що на базі залишилося сто шістдесят людей, якщо не рахувати обслуговуючого персоналу, яких було ще сімнадцять осіб. Друзі згадали про зв'язану прислугу.

- Вибачте, що вам довелося терпіти незручності, але такі були обставини. – сказав Пот.

- Ви вбили цю худобу? - Запитав один із слуг.

- Кого?

- Садиста лікаря?

- Ні, але ми його міцно прив'язали.

- Ви в цьому впевнені? Він має неабияку силу і може розв'язатися.

- Ми розіп'яли його на ланцюгах– відповів Ксайд.

- На товстих ланцюгах. – додав Поттер.

- На цих ланцюгах він замордував мого брата. - Тихо промовив один із слуг. - Дозвольте мені відплатити йому тим самим?

- Так, нехай зазнає долі тих, яких він занапастив. - Додав ще один.

- Я там знаю... - збентежено промовив Поттер. – Хоча… якщо він дійсно був такою скотиною, то будь ласка.

- Можна прямо зараз?

- Так. Навіщо він наставив стільки пасток? – відповів Хаб.

- Він боявся, щоб його не вбили. – відповів один з них. - Він навіть рідко виходив зі свого підвалу.

- Я вас проведу. – сказав Ксайд. – не всі пастки знешкоджено.

Знешкодивши, або «розрядивши» пастки довгою палицею, Сел провів делегацію в камеру з лікарем. Видно було, що йому доводилося не солодко, бо краплі поту покривали обличчя. До нього підійшов той, в якого лікар вбив брата.

- Ось ми знову зустрілися, як ти цього хотів. - Сказав він. - Пам'ятаєш, коли ти на моїх очах замучив мого брата, ти сказав, що така ж доля чекає і на мене? І ти з нетерпінням чекатимеш цього моменту? Радуйся. Цей момент настав. Але чи міг ти припустити, що лікарем буду я?

- Тільки торкнися мене, - прохрипів лікар, - і ти пошкодуєш, що народився.

- Шкодувати доведеться тобі. Ти зробив велику помилку, запросивши мене дивитися як вмирає брат. Я дуже добре запам'ятав послідовність дій, які ти робив. Тож почнемо. Спочатку подивимося, як реагує людина в підвішеному стані на біль в різних частинах тіла. Що ти зробив спочатку? Пам'ятаєш?

Слуга підійшов до шафи і витягнув спеціальні черевики з дерев'яними носами. Одягнув їх і повільно обійшов навколо хірурга.

- Який бік ти найбільше любиш, правий чи лівий?

Ескулап весь мокрий мовчав.

- Мовчиш? Мій брат теж мовчав.

Він зайшов з правого боку і з усього маху черевиком вдарив його по нирці. Ескулапа пересмикнуло і він застогнав. Слуга зайшов з іншого боку і з усього маху вдарив по другій. Лікар засіпався знову, побілів від болю і закричав.

- Що, боляче? Мій брат кричав значно слабше. Ти здоровий мужик і витримаєш багато ударів.

- Відбий цьому падлу нирки, як він мені їх відбив. – сказав хтось.

Слуга знову підійшов до шафи і витяг дерев'яну булаву.

- Пам'ятаєш цей предмет? Пам'ятаєш, бо ти, мабуть, часто його використовуєш. Кларк, друже, набери відро води. - Звернувся він до когось зі слуг. - І я б просив тих, хто дуже чуттєвий, вийти. Видовище не з приємних. Але я хочу, щоб цей садист відчув, як воно бути на місці жертви.

Кларк приніс воду. Слуга, який проводив розправу, підійшов до лікаря.

- Ти казав, що повний ефект досягається тільки тоді, коли шлунок виверне вміст? Перевіриш зараз на собі.

І він зі всієї сили вдарив розтягнутого хірурга по животу. М'язи тіла скоротилися і той витягнувся як струна. Дихання перехопило так, що він не міг навіть кричати. Обличчя посиніло. Слуга бив його в живіт, ще й ще. Видовище дійсно було не з приємних. Ксайда занудило, ноги стали ватяними. Коли він подумав, що міг потрапити до рук цього чудовиська, серце прискорено забилося.

Хірург знепритомнів і слуга відлив його водою.

- А твій організм міцний. Я навіть стомився. Потрібно відпочити. Пам'ятаєш, що ти зробив під час відпочинку? Я зроблю те саме.

Він пішов до сіни і натиснув кнопку. Зверху почала опускатися кам'яна плита. Коли вона торкнулася бранця, той прийнявся молити про помилування.

- А що ти зробив коли мій брат благав про помилування? Ти розсміявся. Я не буду сміятися. Але зроблю те, що ти зробив після сміху.

І він повністю опустив плиту на лікаря. Той так кричав, що Поттер не витримав.

- Досить. Припинити. Підняти плиту.

– Не треба припиняти. – запротестували слуги. – Він заслуговує на смерть, якою померло багато невинних людей. Якщо ви не можете дивитися, вийдіть. Для нас його крики приємні. Як довго ми мріяли, щоб його вбити. І ось мрії справдилися. Не треба позбавляти нас такої радості.

Поттер, побачивши такий одностайний протест, розгубився.

- Ти як хочеш, - сказав він Ксайду, - а я не можу на це дивитися.

- Я теж. Нам би когось взяти для загального ознайомлення з обстановкою. - Запропонував Селбіт. - Ніхто не хоче піти з нами?

Слуга якому хірург відбив нирки погодився. Вони залишили місце розправи над хірургом під його жахливі крики. Вгорі криків не було чути, і друзі, намагаючись забути те, що відбувається в підвалі, почали знайомитися з обстановкою. Виявилося, що сюди можна потрапити лише через зал. Ніхто з солдатів, крім обслуги чи запрошених, не мав права заходити. Та й хто наважиться, якщо всі знали яку небезпеку таїть в собі підлога цього величезного залу?

Іншого шляху не було. Тому тут Аракс був впевнений у своїй безпеці.

- Що робитимемо з Араксом? - Запитав Поттер.

- Може віддаймо цим милим слугам?

- Непогане рішення. Пішли подивимося як він.

Аракс вже прийшов до тями і намагався звільнитися. Коли ввійшли друзі, він спитав:

- Ви хто?

- Вгадай з першого разу. – посміхнувся Ксайд.

- Ви ті самі, що хотіли поговорити про контроль над планетою, вірно?

- Вгадав.

- Навіщо тоді так дико мене скручувати? Давайте обговоримо це питання як ділові люди. Адже ви ще не чули моєї відповіді. Я взагалі не проти. Мене не влаштовують відсотки, але про це можна домовитися. Я навіть за вами людей послав.

- Так. Триста. Не забагато? - Запитав Хаб.

- Ну, ви люди серйозні і ваша безпека для мене понад усе.

- Не треба брехати. – сказав Селбіт. – Ми чудово знаємо для чого вони надіслані.

– Цей зрадник Солк. Даремно я його не вбив, як всю його родину. - прошипів Аракс.

- І ти сподівався що людина, в якої ти ж відібрав все для нього найдорожче, буде тобі відданий? – здивувався Пот.

- Він завжди симпатизував мерзотнику Хейху.

- А чому мерзотнику? – поцікавився Поттер.

- Тому що він засадив мене на тридцять років з повним чищенням мізків! - бризкаючи слиною прокричав Аракс.

- Він що, взяв цілком безневинну людину і засадив? Справді, який мерзотник. – іронічно посміхнувся Селбіт.

- Я дістануся до нього, як дістануся до вас! Ви за все відповісте! Ви пошкодуєте що народилися! - Це тільки приємні слова з його, досить довгої, тиради.

- Ти вже історія, Аракс. – спокійно сказав Поттер. - Мене цікавить одне питання. Будь ласка, не кричи і так ніхто не почує. Як тобі вдалося після чищення пам'яті стати таким самим?

- Навіщо тобі?

- Професійний інтерес.

- Пішов ти...

- Я серйозно. Залиш після себе хоч щось, що може стати в нагоді іншим.

- Я не знаю. Запитайте в мого хірурга. Це його робота.

- Я так і думав що справа в хірурзі - промовив Поттер повернувшись в бік Селбіта. - І знаєш чому він це робив? Я маю на увазі ескулапа.

- Щоб мати матеріал для садистських дослідів. - Відповів Сел.

- Абсолютно вірно. - Хаб повернувся до Аракса. - На жаль, ми вже ніколи не дізнаємося таємницю повернення пам'яті бандиту на ім'я Аракс. Ми його віддали на розтерзання твоїм слугам. Він напевно зараз випускає залишки свого огидного духу.

- Як ви сюди ввійшли?

- Не скажемо що нам дуже раділи, але все ж таки пропустили. – відповів Ксайд.

- Тобі хіба Солк не казав про нас? - Запитав Хаб. - Ми ж ясно йому сказали, що ти і твоя банда не є серйозними противниками для нас. Як погано бути таким самовпевненим?

- Добре. Я згоден працювати на вас.

- Пізно. Ми вже працюємо з містером Хейхом.

Почувши це, Аракс завив. Він прийнявся рвати мотузку і лаятися. Нарешті в повній знемозі затих. Друзі тим часом зв'язалися з Хейхом. Вони йому повідомили координати де знаходиться база, передали план розташування, розповіли все що дізналися про особливості будівлі, чисельність бандитів, що знаходяться в середині. Хейх повідомив, що спецпідрозділи уряду будуть після обіду, тому їм потрібно забиратися.

- Все добре, - сказав Ксайд по закінченні розмови - але питання про те, що робити з Араксом, залишається відкритим.

- Так, проблема. Пішли до його милих слуг. Вони досить вправні в таких питаннях.

Вони вийшли в коридор і зустрілися з людьми, що виходили з підвалу.

- Що скажете? - поцікавився Сел.

- Здох. - Відповів той, що проводив розправу. - Не такий він був і міцний як здавався. Я навіть не закінчив того, що він робив з моїм братом. Зізнаюся чесно, мені полегшало. Може це звучить жахливо, але це так.

- Чи не хочете звести рахунки ще з одним чудовиськом? - Запитав Поттер.

- Араксом? Його улюбленою розвагою був зал смерті, як ми його прозвали. Нехай там розважиться.

- Слушна ідея. – посміхнувся Ксайд. – Знаєте як з ним працювати?

- Біля входу шафка де лежить пульт управління. – сказав один із слуг. – Я бачив як з ним працювали, це не складно.

- Слухайте, а солдати які там, по той бік залу, вони всі негідники, чи є нормальні?

– Головорізів вистачає, але багато й чесних хлопців яких обманом чи силою залучили до банди. Як і нас сюди на службу.

- Незабаром сюди прибудуть урядові війська. – повідомив Поттер. – нам би не хотілося, щоб постраждали невинні люди.

- І що ти збираєшся робити? - Запитав Сел.

– Відпустити до дому. Влаштуємо для них останню виставу з колишнім командором на чолі, а потім оголосимо амністію.

- Тоді пішли розважатися. – сказав Ксайд. - Я включаю загальну тривогу.

Майже зразу завила сирена. Всі здивовано подивилися на Ксайда, і тільки Поттер посміхнувся, знаючи, як він це зробив.

Друзі пішли до кімнати управління. Поттер по внутрішньому оповіщенню повідомив, що армія розпускається і хто не бажає служити, може йти. Повинні залишитися найзліші і найвідданіші, тому що сьогодні буде велика битва, і командор Аракс не хоче зайвих жертв. Ті хто піде, не буде переслідуватися.

Ксайд відкрив виходи. На прийняття рішення давалося пів години. Після закінчення цього часу виходи закриються і більше такої можливості не буде. Після цього всі, хто залишився, запрошувалися на останню виставу в зал смерті.

- Хитро придумано. – сказав один із слуг. – ми також хочемо додому.

- Ідіть. І прохання, нічого не кажіть раніше часу.

Минуло призначених пів години. З майже двохсот людей пішла половина. Поттер оголосив про збір всіх, хто залишився, в залі. Слід трохи розповісти про зал. Він був великим. Висота стін була приблизно метрів п’ятнадцять, але стеля була зроблена куполом, в найвищій точці метрів до сорока. Завдяки такій формі стелі в залі не було опор. Стіна що виходила в бік тренувальних залів мала залізні містки, які розміщувалися по всій площі стіни що два метри один над одним, з'єднані сходами і загороджені сіткою.

Протилежна стіна мала один місток. Також там була довга стріла з кошиком. Цілком витягнута стріла дотягувала до середини зали. На стрілі зазвичай був Аракс, а іноді і гості.

По боках зали знаходилося кімнати з кровожерливими тваринами. Їх на час вистави випускали підземними переходами в камери під підлогою зали.

Весь зал був поділений на сектори. Коли пульт був вимкнений, то підлога була нормальною. Але якщо пульт включали, то ділянки підлоги ставали смертельними пастками, які раптово розкривалися під ногами і жертва падала вниз на щось смертельно гостре, отруйне або кровожерне. Камери програмувалися або випадковим чином, або вручну.

Якщо жертва, що впала вниз, ще була жива і мала сили, то вона могла вилізти назад по вузеньких сходах, які були в кожній камері. Цей маленький шанс давав жертві надію на порятунок, а спостерігачам більше часу для кривавого видовища.

Посеред зали знаходилася «безпечна» ділянка розмірами два на два метри, де висаджували жертву для смертельної подорожі. Якщо після п'яти хвилин вона не рухалася, площадка починала ділитися на вузькі сходинки, залишаючи по колу сходинки шириною сантиметрів п’ять. Створювалася досить крута, ступінчаста піраміда, яка наприкінці перетворювалася на гладку, і з якої жертва зісковзувала на небезпечну ділянку.

Коли всі бандити що залишилися, зібралися на протилежній стіні, Поттер втягнув в кошик підйомника зв'язаного, з одягненим на голову мішком, Аракса, і висадив його в центрі розв'язавши вузол. Поки бандит розплутувався, Пот був вже в безпечному місці.

Вся банда поки Аракс розплутувався і лаявся, спочатку дуже сміялася, але коли він зняв з голови мішок, вони ахнули від здивування.

- Чого замовкли? – закричав Аракс. - Не очікували? Так, це я! Ваш командор! Якого ви не змогли вберегти. Даю вам шанс виправитися. Негайно схопити виродків та доставити їхні голови.

Всі загули, почулися вигуки, але ніхто не наважувався ступити на підлогу зали.

- Хвилину уваги.

Це був Ксайд. Він зумів налаштувати свій внутрішній комп'ютер так, що той передавав голос на центральний, який транслював його по внутрішньому оповіщенні.

- З вами говорять ті, хто зумів полонити вашого так званого командора. Я знаю, дехто з вас не поділяє його поглядів. Тому у вас ще є шанс вийти чистим з цієї брудної справи. Час вашого колишнього начальника минув. Він вже ніхто, а скоро стане ніщо.

Аракс намагався перекричати. Він кричав що це все обман, що їх тільки двоє, що з ними легко впоратися, та інші речі. Але в порівнянні з багаторазово підсиленим голосом Ксайда, що йшов звідусіль, його голос був писком комара.

- Ви бачите яким слабким є його голос, як безпорадно він стоїть посеред свого улюбленого залу розваг в ролі жертви? Невже ви ніколи не ставили собі питання, як можна було зв’язатися з таким нікчемою, в якого найулюбленішою розвагою є смерть? Я звертаюся до тих, хто ще не став таким божевільним, як він. Виходи відкриті. Йдіть звідси. Той шлях, на якому ви зараз, дуже короткий і веде до смерті. Ви ще молоді, навіщо це вам?

З натовпу почали стріляти. Поттер і Ксайд не рушили зі своїх місць. Деякі кулі потрапили в друзів, але вдосконалений Поттером одяг виправдав себе, і тепер попадання кулі можна було терпіти. Ксайд продовжував говорити.

- Нам не страшні ваші постріли. Для нас ви не становите небезпеки. Я пропоную припинити безглузду стрілянину і подивитися на останнє в цьому залі криваве шоу з вашим колишнім командором.

Розпочалося створення піраміди в центрі зали. Аракс щосили кричав, лаявся, погрожував, просив, благав невідомо до кого звертаючись. Всі замовкли і тільки його крики відлунням віддавали від склепіння залу. То був крик людини яка знає, що зараз помре. Так, мабуть, кричали жертви, яких Аракс тут занапастив. Так тепер кричить він. Який несподіваний поворот долі? Хіба міг він уявити собі що, проектуючи смертельну розвагу, він сам загине на цьому атракціоні?

Бандит вже висить на піраміді, яка стала ідеально гладкою, і тримається за вершину. Він чудово знає, що за хвилину гострі голки, якими покриється шпиль піраміди, вріжуться в його руки. Але Аракс тримається. Ось він дико кричить і його руки покриваються кров'ю. Голки повільно висовуються, дедалі глибше встромляючись в руки. Немає більше сили терпіти біль і жертва розтискає пальці. Він з криком жаху летить в низ, залишаючи криваві сліди на поверхні. Жертвам, яких він мучив, було легше, бо вони не знали, що чекає на них в низу. Він же чудово знав що ховається під підлогою і тому його крик звучав відчайдушніше. Але доля була до нього прихильна. Він зупиняється на майданчику, який не провалився під ногами. Зітхання полегшення вирвалося з його грудей. Але не можна довго радіти. Після закінчення хвилини, якщо він не забереться з майданчика, підлога провалиться. Аракс повзе на животі, руками мацаючи спереду. Раз і підлога під ним провалюється. Він звалюється вниз але дивом чіпляється за край плити. На руках починає перебиратися до протилежної стіни. Йому боляче, руки кровоточать. Навіть здалеку видно, що сльози течуть по щоках. Але Аракс не здається. Він вилазить на сусідню площадку, щоб знову провалитися вниз. Крик болю і розпачу виривається з ями. Це, мабуть, останні його крики. Але що це? Над ямою з'являється голова. Йому пощастило, і він впав з того боку, де знаходяться сходи. Він вилазить на стінку між двома ямами і по гребню обережно повзе до наступного майданчика. І знову йому щастить. Майданчик не провалюється. Можна трохи відпочити. Мабуть, він пошкодив собі ліву ногу, бо під нею утворилася калюжа крові.

Але не можна довго відпочивати. Незабаром скінчиться час, він повинен рухатися. Половину дистанції вже пройшов. Ще стільки і йому допоможуть. Його вірне військо, ті, хто залишився з ним. Аби тільки дістатися до них. Він повільно повзе вперед. Руки щосили стукають по підлозі. Як погано, що так ретельно підігнано з'єднання. Якби були хоч маленькі щілини, по яких можна було б визначити чергову пастку. Але нічого не видно. Щілин немає. Доводиться повзти і молотити руками, розбризкуючи власну кров. Підлога знову провалюється, але він втримався, він не впав. Глядачі голосно зітхнули. Аракс повільно рухається по самій кромці, обминаючи яму. Він тепер має шанс. Ще тільки дві пастки, одну з яких вже відчинив. Але його залишають сили. Він втратив багато крові. Все частіше зупиняється для перепочинку. Тяжко даються наступні метри. Хлоп! Провалюється підлога пастки. Останньої. Невже Аракс зможе пройти зал смерті? До рятівної, твердої підлоги що не провалюється, залишилися лічені метри. Потрібно лише проповзти периметром. Аракс, підігрітий надією, повзе по краю ями. Хлоп! Провалюється підлога ями що поруч. Але Аракс на краю. Він ще може триматися, тільки руки вже не слухаються. Знекровлені пальці не згинаються, ліва нога безпомічно висить. А з ями що відкрилася, чути рев голодного звіра, який, почувши запах крові, рветься схопити людину. Аракс щосили намагається втриматися. Але не може цього зробити і все більше і більше сповзає в бік голодного звіра. Від розпачу він кричить. Його крик зливається з криком звіра і розноситься багатоголосою луною. Він дедалі більше з'їжджає в яму. Звір хапає його за ногу та повисає на ній. Біль, страх, свідомість того, що це кінець, надають Араксу сили і він ривком вискакує з ями. Голосне полегшення проноситься серед спостерігачів. Навіть Ксайд і Поттер пристрасно хочуть, щоб він виліз із цієї ями. Але. На жаль. Його міцно тримає великий звір, якого він витягнув разом із собою. Аракс повисає на стінці та іншою ногою починає копати звіра. І тут не витримує нога за яку вчепився звір, і, бризкаючи кров'ю, відривається. Нещасний Аракс, за інерцією, перевертається через голову і влітає в сусідню яму, яка усіяна гострими ножами. Якийсь час ще чути крик. Але він стає дедалі слабшим, переходить в булькаючий звук і затихає зовсім.

В залі мертва тиша. Поттер і Ксайд шоковані. Їхні тіла одеревіли і вони майже не дихають. Нічого жахливішого та кривавішого друзі ніколи в своєму житті не бачили. Було огидно. Коли, нарешті, вони прийшли до тями їх знудило і вирвало. Вони вийшли з зали.

- В мене тепер є картина для кошмарів на все життя. – прохрипів Селбіт.

- В мене теж. – промовив Хаб.

- Йдемо звідси. - Ксайд подивився на годинник. – Вже майже десята ранку.

- Так, час. – погодився Пот. – Де кімната звідки ми прийшли?

- Десь наприкінці коридору.

Вони кімнату знайшли, але двері були зачинені. Заглянули в сусідні двері, але проламаної стіни не було. Залишалися тільки та де зачинені двері.

- Що за чортівня? – обурився Хаб - Сел, зроби, що не будь.

- Що я можу зробити? - знизив плечами Ксайд. – Двері сталеві, вибити важко.

- Та не вибити, а перевірити, чому вона замкнена. Ти ж можеш зв'язатися з комп'ютером?

- А, хвильку…. - Він заплющив очі і з хвилину мовчав. - Нічого не розумію. Якась аварія, спрацювала автоматика. Без спеціального коду розблокувати не вийде.

- Що аварія ми і без цього знаємо… просканувати можеш?

Селбіт підняв руку і знову заплющив очі. Він водив праворуч, ліворуч, вгору, вниз, кругами, поки це Поттеру не набридло.

- Ти хоч щось скажеш, чи вирішив дочекатися війська?

- А ти сам спробуй щось розгледіти в такій темряві. - огризнувся Сел.

- Але ж ти можеш бачити в темряві, чи вже ні? – стурбувався Пот.

- Так можу. Але ж це не темрява, а стіна. Для цього потрібне рентгенівське випромінювання, якого тут дуже мало. Тому, якщо дивитися з цієї точки зору, то тут велика темрява. Зрозуміло?

- Ну, якщо виходити з цього... - Хаб зітхнув з полегшенням. - я вже злякався що в тебе щось перегоріло. Але хоч що не будь видно?

– Здається кімната повністю залита водою, бо багато предметів в підвішеному стані і вгорі. Невагомості тут не повинно бути, вірно? Так чи інакше, але цей шлях для нас відрізаний.

Селбіт дивився на Поттера.

– Це дуже велика для нас проблема. – повільно промовив Поттер, обмірковуючи ситуацію. – Імпровізуємо. Зіграємо на їхньому страху. Вплинемо на психіку.

- Ти маєш план? - з надією запитав Сел.

- Так, маю.

А з зали доносилися вибухи. Бандити все ж таки вирішили поквитатися за смерть їхнього ватажка, або, можливо, знайшовся хтось хто захотів посісти його місце. Не важливо що, але вони гранатами прокладали собі шлях крізь небезпечну підлогу зали. Досить розумно з їхнього боку.

- Не можна втрачати жодної хвилини. – продовжував Поттер. - Пам'ятаєш як світиться наш одяг? Запрограмуй комп'ютер так, щоб він прожектора що є в залі направив на нас.

Ксайд на кілька хвилин відключився. Поттер терпляче чекав.

– Є.

- Чому так довго?

- Сам спробуй швидко розібратися де, що знаходиться. - розізлився Сел.

- Гаразд, не злися. Я не хочу, щоб в нас крім куль полетіли ще й гранати. Бери автомат і приготуйся до того, що в тебе зараз всадять величезну кількість куль. Так що бережи обличчя. План такий. Ми виходимо і ти наказуєш їм очистити дорогу. Потім включаєш прожектора і ми тараном пробиваємось крізь дезорієнтованого противника. Пішли.

Коли вийшли в зал то побачили що бандити не розчистили навіть першу яму і все ще кидали туди гранати. Такими темпами вони не скоро дістануться іншого кінця зали. Але друзі не мали часу шукати інший шлях. Війська можуть прибути швидше, а їм зовсім не хотілося бути спійманими.

Ксайд взяв пульт і закрив пастки. Потім вимкнув його та відключив живлення. Ламати не наважився - раптом там щось таке, що знову включить цю смертельну систему?

Коли бандити їх побачили, відкрили ураганний вогонь. Потік куль був настільки щільний, що одяг почав нагріватися. Але друзі стояли та не рухалися. Коли в стріляючих скінчилися заряди і вони, нічого не розуміючи, тремтячими руками стали перезаряджати зброю, Ксайд промовив.

- Дурні. В кого стріляєте? Ви не зможете перемогти нас. Нас не можна перемогти!

По рядах промайнув гул. Відчувався страх, хоча його намагалися розвіяти деякі сміливці. Хтось крикнув:

- Ви що, Боги?

- Ні! - Гриміли динаміки, включені на всю потужність.

– Тоді хто ви?

- Смерть ваша!

В цей момент Сел включив всі прожектори, які були в залі. В сліпучому світлі повстали дві зовсім чорні постаті. В довгих балахонах, з накинутими на голови капюшонах, які були опущені так низько, що закривали обличчя. Тільки замість кіс в руках тримали автомати. Відбите світло створювало навколо ореол, що сяяв. Картина була божественна. Мабуть так виглядав Ісус, коли зійшов на землю.

Ефект був приголомшливий. Реакція також. Хтось кинувся тікати. Хтось впав на коліна і почав молитися. Хтось почав стріляти. Але злякалися всі. Ксайд продовжував:

- Ви, нікчемні істоти! З ким ви вирішили битися? Хіба можна вбити смерть?!! Смерть, яка прийшла за вами?!!

Стрілянина вщухла.

– У вас є шанс! Покайтесь! На коліна всі! Хто не скориться, той помре!!!

Голос, посилений до краю, тиснув на психіку. Багаторазова луна ще більше підсилювала ефект. Майже всі впали навколішки. Але не всі. Поттерові нічого не залишалося, як стріляти. Він доклав все своє вміння, і протягом кількох секунд мертвими впало шестеро людей. Це було вагомим аргументом для того, щоб інші скорилися. Здається всі повірили, що це їх смерть. Багато хто почав плакати, каятися, обіцяти що більше не буде, благати про пощаду.

Друзі рушили до виходу. Час піджимав. Хтось схопився і кинувся в їхню сторону. Поттер його застрелив.

- Я хотів отримати благословення.

То були його останні слова.

- Залишайтеся на місцях. – промовив Селбіт. – Будь-який рух може коштувати вам життя. Заспокойтесь. Той, хто мав померти, вже помер. Ми прийшли за грішником Араксом та його хірургом. Тільки вони мали померти. Ваші життя нам не потрібні.

І тут він знову посилив звучання голосу до краю:

- Але бійтеся нас!!! Тому що ми смерть!!!

Ніхто не перешкоджав. Ніхто навіть не підводив голови. Було видно як всі бояться. В більшості тряслися руки. Друзі просувалися вперед. Вже не далеко вихід з зали. Ксайд зауважив рух. Він направив в той бік руку і побачив, що один з бандитів повільно дістає гранату.

- Невірний! – Закричали динаміки, а Сел вказав на нього пальцем. - Ти наважився не послухатися?

Бідолаха так злякався, що граната випала з рук. Всі кинулись в сторони. Ксайд і Поттер все, що встигли зробити, це притулитися до стіни.

Пролунав вибух. Ксайду здалося, що він на мить знепритомнів. Коли прийшов до тями то відчув, що припечатаний до стіни. Перед очима різнокольорові кола, в голові шуміло, у вухах дзвеніло. Страшенно нудило. Поттер почувався так само. Коли вони, нарешті, відліпилися від стіни, то ледве стояли. Навколо картина була не з приємних. Валялися понівечені тіла. Вся стіна, за винятком двох силуетів, забризкана кров'ю. Багато поранених. Майже всі, хто перебував в залі, постраждали.

Друзі хитаючись побрели до виходу. Поранені почали приходити до тями.

- Допоможіть. – почувся слабий голос– Якщо ви Боги, допоможіть.

– Ми не можемо допомогти. - відповів Поттер. – Це може зробити лише справжній Бог, наш правитель.

- То хто ж ви?

- Ми Божа кара.

- І вас послав сам Всевишній?

Голос містив стільки надії та віри, що Поттеру нічого не залишалося, як відповісти:

- Так, самим Господом Богом нашим. Вірте в нього, і він вам допоможе.

- За що така кара?

- Коли багато зла та насильства, хтось має це зупинити. Пам'ятайте слова божі: «Любіть одне одного, як я люблю вас».

Більше ніхто не перешкоджав. По дорозі до виходу з підземелля всі хто зустрічався покірно ставали на коліна і віддано на них дивилися. Друзі їм казали:

- Йдіть звідси. Розкажіть всім, кого зустрінете, про те, що сталося. Йдіть прямо зараз.

І їх слухали. Люди підхоплювалися і щасливі бігли виконувати. Ось що значить віра.

Поттер і Ксайд не хотіли, щоб спіймані військами бандити розповіли про них. В центрі сидять люди не дурні і в божественні події не вірять.

Добравшись до машини, друзі були настільки втомлені і побиті, що включили автопілот і завалилися спати.

Прокинулися вони наступного дня в тій же машині від настирливого дзвінка. Це був сигнал попередження, що час оренди автомобіля закінчився, і вони повинні або залишити автомобіль, або продовжити оренду.

Друзі пішли в готель. Коли роздяглися прийняти душ, то жахнулися. Замість тіла був один суцільний синець, особливо спереду.

- Боже мій. - Промовив Сел дивлячись на себе в дзеркало. - Відбивні виглядають краще. Поттер, що ти з мене зробив?

- Чому я? - почувся з душу його голос.

- Тому що ти спроектував костюми, в яких з тебе спочатку роблять біфштекс, а потім смажать. Хіба не можна вигадати щось безпечніше?

- Може тобі ще й кондиціонер вставити?

- Погоджуюся на мікроклімат.

- Взагалі, над охолодженням треба подумати. – промовив Хаб. – До речі про наші костюми. Їх треба відмити.

- Перше відмиємося самі.

Селбіт зайшов в душ і щойно тугі струмені води торкнулися тіла, він закричав та вискочив назад.

- Твої жарти іноді зовсім не доречні. - розлютився Ксайд.

- В чому справа? - здивувався Поттер

- Тобі що, не боляче? - Не зрозумів Сел.

- Ти про що? - Далі не розумів Пот, але Ксайд його розкусив.

- Про це. - він тицьнув його пальцем в груди.

- Ай ..., - закричав Хаб.

- Ти терпів тільки заради того, щоб мене розіграти? - Здивувався Селбіт. - В тебе велика сила волі. Я мовчати не буду.

І він із зойками прийняв душ.

- Час вирушати до Хейха. - сказав Поттер, коли вони закінчили відмивати одяг. – В нас час ще є, але хто його знає, скільки часу знадобиться йому?

- Відпочити б. - скривився Сел мацаючи живіт. - Я, здається, похудав.

- Відпочинимо в Хейха.

Розділ 19

До міста прибули серед ночі і поїхали до себе. Але тільки увійшли, як приїхав Енн Хейх. Він зі сльозами на очах кинувся їх обіймати.

- Я в величезному боргу перед вами. Ви не лише врятували дітей. Ви очистили світ від такого божевільного як Аракс.

- І його лікаря. - Додав Сел.

- Ви вчинили дуже мудро. – промовив Хейх. - Я думав над цією проблемою і дійшов висновку, що за цим дійсно стояв лікар. Тільки він завжди був постійним супутником Аракса. Але вистачить про це. На знак подяки я хочу, щоб ви стали моїми компаньйонами. Можете контролювати весь район, що раніше контролював цей виродок. Якщо цього мало, кажіть умови, і я їх виконаю. За винятком здатися владі, звичайно.

Вони засміялися з жарту.

- Дякуємо за таку щедрість. – сказав Поттер. – Але ми маємо інші цілі. Про це хочемо поговорити.

– Пропоную їхати до мене. Там більш зручно і надійно.

- Добре.

В машині Енн запитав:

- Скажіть, як вам вдалося впоратися з такою кількістю бандитів? Я говорив з моїм добрим знайомим, який в курсі подій. Він сказав, що в залі знайшли шістдесят людей. Частина мертві, більшість поранені. За свідченнями полонених, всього було близько п'ятисот осіб. Куди поділися решта? І взагалі, що там сталося?

- Що трапилося можу пояснити- відповів Поттер. - Частина з цих п'ятисот, а точніше триста двадцять, повинні бути в місті. І мені здається, що більшість з них втекла як тільки почули, що сталося на базі.

- Як вам вдалося вийти з такої бійні без жодної подряпини?

- Так, подряпин немає. - пробубнів Ксайд. - Але боляче від цього не менше.

Хейх не зрозумів про що говорить Сел, і продовжував.

- Не зрозуміло також загальне божевілля, яке охопило всіх, хто там був. Навіть збожеволіли злочинці, які тривалий час ховалися від правосуддя. Що ви там наробили?

- Та нічого особливого. - відповів Поттер. – Може, на них так вплинула смерть їхнього вожака?

- Питання про ватажка. Де він? Його не знайшли. Може, він зумів втекти?

– Ні. – відповів Ксайд. – Не втік.

- Ви в цьому впевнені?

- Якщо з однією ногою можна швидко бігти, то ні. – посміхнувся Хаб.

- Він надто міцно засів на ножі. – посміхнувся і Сел. - З таким багажем важко рухатися.

Хейх зрозумів що він мертвий.

- Добре. А де тіло?

- Частину з’їв якийсь звір. – сказав Селбіт. – решту рознесли гранатами його ж соратники.

– Вони хотіли дістатися до нас. – пояснив Поттер. – Але на шляху була яма з ножами, на які настромився їхній ватажок. Ось вони ці ножі голили за допомогою гранат.

- Гаразд. Мені розповіли якою смертю помер лікар. Не ображайтеся, але ви маніяки.

– Це не ми. – відповів Хаб. - Це прислуга, яку він використовував для своїх експериментів.

– Ми навіть не бачили, що з ним зробили. - Додав Сел.

- І Аракса ми не вбивали. - Продовжив Пот. - Він сам загинув на своєму ж атракціоні.

- І тих, яких ви знайшли в залі, теж не ми вбили. - Знову додав Сел. - Вони придурки, самі підірвалися.

- Зовсім не вміють поводитися зі зброєю. – сказав Поттер.

- Ви ще скажіть, що вас там не було. - посміхнувся і Хейх.

- А воно, власне, так і було. – промовив Ксайд.

І він коротко розповів, як їм пощастило, коли вони знайшли тріщину і печеру, яка привела їх прямо до будівлі Аракса. Як той виявився вщент п'яний. Як на їхній бік стала прислуга, яка все показала та розповіла. І що вони майже весь час знаходилися в кімнаті зв'язку. Ксайд яскраво описав як створив віртуальні голографічні зображення, які були замість них в залі смерті. І ще безліч подібної нісенітниці. Наприкінці він сказав, що вийшли вони тим самим шляхом, що й прийшли.

Чи повірив Хейх не відомо. Він тільки задав риторичне питання:

- Якщо все було так просто, як ви розповідаєте, то з ким я стільки років воював?

Машина підкотила до будинку. Їх зустрічали всі, хто був в хаті. Особливо дружина Хейха. Вона була нечувано рада. Були і двоє хлопчаків, які так і не зрозуміли в яких тарапатах побували.

Нарешті друзі залишилися з господарем одні. Він запросив їх в кабінет, але Поттер запропонував пройтись в саду. Хейх відповів, що його кабінет надійно екранований і в ньому абсолютно безпечно.

- Містер Хейх... - почав Поттер, але той перебив його.

- Енн і на ти. Ми ж домовились?

- Звичка. – відповів Поттер, і продовжував. - Так ось, Енн. Ми б хотіли, щоб наші імена в історії з Араксом не фігурували. І взагалі, ми в цій справі не приймали участь.

– Ваша воля. Хоча героїв мають знати в обличчя.

- Не в нашому випадку. – сказав Поттер. – А тепер про справу. Нам потрібна інформація і, якщо це можливо, допомога.

- Все що в моїх силах, і навіть не в моїх, я постараюся.

- Ти чув коли не будь про планету Карликів? - Запитав Пот.

– Ні. - Відповів Енн.

- А звідки беруть сироватку для довголіття?

– Ні. Про сироватку знаю, а звідки її беруть, ні.

- Так ось, сировину для сироватки беруть на планеті Карликів, а саму сироватку роблять на базі, яка знаходиться на орбіті поблизу планети.

- Вам що, потрібна сироватка? – здивувався Енн.

- Ні, вона нам не потрібна. – відповів Хаб. – Нам потрібно потрапити на планету Карликів. На ній є станція пересилання. Але ми не маємо координат. Якщо не можна буде потрапити на планету, то хоч би на базу. Нас цікавить питання, як туди потрапити. Думаю що це секретні об’єкти.

– Якщо це секретні об'єкти, там повно військових. – сказав Хейх. – Як ви будете там діяти?

– Ми ще не знаємо, але кінцевою метою потрібно попасти на планету. – сказав Ксайд.

- Я зрозумів що вам потрібно. – промовив Хейх. - Спробую щось дізнатися. На коли потрібна інформація?

- Якомога швидше. На планеті ми повинні бути за два тижні. Не пізніше, не раніше.

- Добре. Йдіть відпочивайте, я займусь цим питанням.

Поттер і Ксайд спали понад дві доби. Точніше стільки спав Ксайд, а Поттер на кілька годин більше. Після сну вони від'їдалися, особливо Сел. Їли кожні три, чотири години. Їхні організми таким чином відновлювали втрачені калорії. Хейха не було. Він поїхав зразу після їхньої розмови і з того часу не давав про себе знати.

Пройшов тиждень. До призначеного терміну залишалося шість днів. Хейха не було. Друзі почали хвилюватись. Втім, якщо вони на кілька днів вирушать пізніше, це не матиме великого значення. Цей тиждень вони провели з користю, значно вдосконаливши свої бойові костюми. Друзі довго шукали і нарешті знайшли матеріал, який був нетеплопровідний, не горів і мав потрібні захисні якості при потраплянні предметів, що швидко летять, а простіше то куленепробивний. Крім цього було вбудовано спеціальний пристрій охолодження, який регулював температуру автоматично. Звичайно, опуститися в розплавлений метал в них не можна, але пробігти крізь палаючу будівлю вони дозволяли. А це вже не мало. Костюми навіть були протестовані.

Нарешті появився Хейх.

- Завдання що ви мені поставили, виявилося не з легких. Не можуть так ретельно охоронятися ці чортові черв'яки, про які детальну інформацію можна дізнатися в будь-якій бібліотеці. Що на планеті знаходиться? Звичайно, ви можете і не відповідати, але я міг би більше допомогти якби мав уявлення про що йдеться.

- В тебе є позитивні результати? - Запитав Поттер.

- Так. І досить хороші. Щоправда, я їх отримав завдяки щасливому збігу обставин. Якби місяць швидше або місяць пізніше, мені б нічого не вдалося. Чи це не збіг обставин?.. Гаразд, гаразд. Більше жодних питань. Але для ясності скажу, що я думаю. Ви, хлопці, затіяли, як мені здається, дуже небезпечну гру з урядом. Ви не є шахраї, яким треба добре відпочити і повеселитися. Ви серйозні люди, і за вами, це моя особиста думка, стоять дуже могутні сили. Я хотів би також брати участь в цій справі, якщо це благородна мета.

- Твої підозри, Енн… скажем так, дещо є. – відповів Хаб. – Що можна сказати, так це те, що в нас дуже шляхетні цілі, і ти вже приймаєш участь допомагаючи нам. А тепер кажи, що хорошого?

- Мені вдалося влаштувати вас на роботу на базу, що на орбіті. – відповів Хейх.

- Невже? - здивувався Сел.

- Так, мені це вдалося. Справа в тому, що десь, щось сталося. Я їздив на Хелл, до центру. Гостював у високопосадовця, який крутиться в колах, близьких до начальника Інституту Охорони. Це мій добрий друг, який залишився ще з часів роботи на уряд. Він повідомив, що зараз відбувається грандіозна перетасовка кадрів. Внаслідок цього звільнилося безліч посад, на які можна влаштуватися. Сказав куди звернутися. До речі, на тій базі найвищі соціальні оклади. Я вас записав на співбесіду. Все, що потрібно, це пройти тест. Я думаю, що ви з цим впораєтеся.

- Щось про базу чи планету дізнався? - Запитав Поттер.

– Ні. Жодної інформації. Навіть мій приятель нічого не знає. Сказав тільки, що це один з об'єктів, що найбільш ретельно охороняються. Може боявся розповідати?

- Він нічого не запідозрив, чому ти про це запитуєш? - Запитав Ксайд.

– Ні. Я поцікавився чому такі високі соціальні ставки на простій промисловій базі? Він і розказав про особливе становище бази. Він також порадив не дуже цим цікавитись, щоб мною не зацікавилися відповідні інстанції. Це все що я дізнався. Майже нічого.

– Це досить багато для нас. – сказав Хаб. – Особливо те, що десь, щось трапилося. Нам дуже доречно, бо менше будуть звертати уваги. Які умови праці?

- Будете працювати охоронцями.

- Ми перебуватимемо на військовій службі?

– Ні. Вас наймають тимчасово, але якщо ви забажаєте і будуть вакансії, то зможете влаштуватися на постійній основі.

- Коли треба з'явитися на службу? - Запитав Сел.

- Поки що ви йдете тільки на співбесіду. – посміхнувся Енн.

- З собою можна брати багаж?

– Ні. Жодних речей, навіть особистих.

- Це не дуже добре. – зажурився Селбіт. - Як нам бути, Поттер?

- Так, це проблема. Доведеться звернутися за допомогою до тебе, Енн?

– Завжди можете розраховувати на мою допомогу.

- Тут не так просто, як ти гадаєш. – сказав Хаб. – тобі загрожуватиме небезпека.

- Ти можеш втратити все, навіть волю. - добавив Ксайд. - Можливо, що доведеться залишити сім'ю і ховатися від уряду.

Хейх задумався.

- Ми б не хотіли, щоб ти думав що нам ще щось винен. – сказав Ксайд. – Ти зробив для нас те, що ми просили, тож ми в розрахунку.

- Абсолютно вірно. – підтвердив Хаб. – Не треба геройствувати, бо в разі чого матимеш справу з урядом, який може тебе звинуватити в підриві національної безпеки чи щось таке. І, крім цього, можеш нашкодити нам.

- Скажіть, - задумливо промовив Хейх, - після завершення вашої справи хто матиме від цього зиск?

- Скажу інакше. Це нашкодить невеликій групі людей, котра дурить все населення. - відповів Поттер.

- Можете далі не продовжувати. Максимальне що мені загрожує ви сказали. А мінімальне? - Запитав він.

- Мінімальне? - замислився Поттер. - Що може загрожувати йому мінімальне, Сел?

- Та нічого. – засміявся Ксайд.

- Це мені підходить. Я погоджуюсь. – засміявся Хейх.

- А якщо трапиться "максимум"? - Запитав Пот.

- Тоді приймете мене до своєї команди.

- А сім’я? А становище? - Запитав Ксайд.

- Сім'я нічого не знатиме. Вона добре забезпечена. Крім того, на моїй дружині кілька підприємств, якими вона керує. Становище? Яке в мене становище? Злочинець, в якого я перетворився за всі ці роки. Навіть сам не зауважив. Особисто мені ніколи не подобалося так жити.

- А якщо замість тебе прийде ще один Аракс? Як кажуть, святе місце порожнім не буває.

- В мене є кого поставити замість себе. Це не проблема.

- Сел, прикинемо що реально може загрожувати Енну. - Промовив Хаб. - Що від нього потрібно?

– Нам будуть потрібні наші сумки. Треба їх переправити. Там, куди ми відправляємося, є кабіна пересилання. Якщо ми матимемо координати, то Енн зможе переслати. В тебе є місце, де ми б залишили сумки, тому що вони дуже важкі? Найкращий варіант, вільна кабіна пересилки?

- Думаю я якось зумію завантажити сумки. – сказав Хейх.

- Не встигнеш. – відповів Пот. - Може статися так, що ми будемо на станції пересилання дуже короткий час. Нам буде ніколи чекати.

- Що ж. – зітхнув Хейх. - В мене є кабіна, яку тримаю про всяк випадок. Я нею не користуюся. Вона служить як запасний вихід. Пропоную її.

– Це підходить. – сказав Поттер. – Де кабіна?

- Тут, в домі.

- Ми дізнаємося координати і перешлемо тобі. Як це можна повідомити, не викликавши підозри? - Запитав Сел.

- Можна вигадати якийсь не хитрий код. - Запропонував Енн. – Наприклад колись в дитинстві ми з друзями грали в шпигунів і використовували для «секретного» листування дитячі логічні ігри. Найкраще кросворди. Пишеться потрібна цифра, далі рисочка, і після цього яке не будь слово. Якщо зустрічається в координатах буква, тоді можна написати якесь речення. Перше слово має починатися з потрібної літери. Просто і, головне, не впадає у вічі.

- Чудово. Так і поступимо.

- Виходить, що не так багато потрібно зробити. - підсумував Хейх. – Отримати координати та переслати сумки.

- Так, але вони можуть вирахувати, звідки були послані сумки. – відповів Ксайд. - Цим вийдуть на тебе, Енн, і, відповідно, дізнаються про нас.

— Я про вас нічого не знаю. – сказав Хейх.

– Можуть знати вони. - відповів Поттер. – І буде достатньо того, що знаєш ти, щоб здогадатися хто ми.

- Я думаю, Пот, що тоді це буде неістотна інформація. – сказав Селбіт.

- Що менше вони знають, то краще. – відповів Хаб. - Тим більше, що Енну від цього легше не буде. Тому давайте будемо вживати всіх запобіжних заходів і надалі. Я пропоную перенести кабіну пересилки в інше місце, яке не буде зв'язане з будинком Енна.

- Правильно. - Погодився Сел. – Підключимо до кабіни комп'ютер, який і перешле сумки на адресу, надіслану нами. Енн про це навіть не знатиме.

- Це, звичайно, зробити можна. – погодився Хейх. – Але для цього потрібно запрошувати фахівців, щоб перенесли та встановили кабіну.

- Жодних фахівців. – відповів Ксайд. – Ми самі все зробимо.

- Якщо так, то проблема вирішена. – поміхнувся Хейх. – Мені навіть не треба нікуди їхати.

– Тоді за справу. - підвівся Поттер. – Часу лишилося мало.

Хейх знайшов в себе на одному з заводів стару, криту вантажівку, яка вже була списана, але ще могла їздити. Туди завантажили камеру пересилання і не просто завантажили, а налагодили для роботи. Для цього довелося демонтувати енергетичну установку з будинку Хейха для живлення камери. Там же встановили комп'ютер, який мав зв'язок із зовнішнім світом. Оснастивши вантажівку Хейх поїхав шукати глухе місце, де можна сховати машину. Друзі пішли на станцію пересилки щоб відправитися на співбесіду.

Розділ 20

Друзі знову на планеті Хелл. Той самий пост контролю, такі самі екіпіровані поліцейські зі сканерами. Але для Ксайда і Поттера це вже було не страшно. Вони прибули за адресом, який дав Енн. Як тільки увійшли, підійшов молодий хлопець і, взнавши хто вони, запитав чи не змінилося їхнє рішення? Після цього вони постали перед комісією з трьох осіб, які задали кілька питань. Відповісти було надзвичайно легко, бо друзі могли, в прямому значенні цього слова, читати їхні думки. З такими чудовими результатами вони постали перед начальником.

- Зізнаюся чесно, - почав він, - такого відмінного поєднання фізичного розвитку, здоров'я і розумових здібностей мені ще не доводилося бачити. Як ви знаєте, це тимчасова робота. Але я б хотів вас рекомендувати для навчання, з наступним стрімким злетом кар’єри. І не потрібно дякувати. Замість тимчасової роботи ви прямуєте до вищого військового навчального закладу. Такі люди не повинні животіти солдатами, вони повинні ними командувати.

Це не входило в їх плани. Друзі випустили з уваги, що в цьому всесвіті розумні люди завжди в ціні. З відповідями вони трохи перестали, і треба було рятувати становище.

- Але, сер. – заперечив Поттер. – Ми не маємо наміру присвячувати себе військовій службі. Ми тільки хочемо підзаробити.

- Ви отримаєте відмінне соціальне забезпечення. Обіцяю вам, що через десять років у вас вже ніколи не буде соціальних труднощів.

- Але в нас зовсім інші плани. – злякався Сел. – Нам не потрібна служба в армії.

- Ви відмовляєтесь від пропозиції? – здивувався начальник. – Та багато хто навіть мріяти не може про те, щоб потрапити на навчання до такого закладу. Там навчаються діти вищих керівних чинів. А ви, звичайні хлопці яким випало таке щастя, не хочете його? Шанс може бути лише один.

- Вибачте, сер. - По військовому сказав Хаб. – Ми вам дуже вдячні, але ми цивільні люди. Я б не хотів, щоб нашу відмову ви прийняли як образу. Ви дуже благородна та великодушна людина і ми не хочемо вас образити.

- Так сер. - добавив Ксайд. – Нам потрібно лише трохи коштів для відкриття своєї справи. Деяка кількість в нас є. Але ми обіцяємо, якщо в нас бізнес не піде, ми обов'язково спробуємо себе у військовій справі. Ще раз вибачте за відмову. Ми дуже вдячні за таку приємну пропозицію.

- Невже якась паршива, приватна справа може принести більше матеріальних благ, ніж служба офіцером? - Здивувався начальник.

- Може і ні, сер. - Відповів Селбіт. – Але ми вже вклали туди велику частину наших коштів.

- Якби ми знали про вашу пропозицію до цього, сер, ми б подумали, перш ніж починати. – сказав Хаб.

- Добре. Воля ваша. – розчаровано погодився начальник. – А я вже хотів писати рекомендації.

- Вибачте, сер. – сказав Пот.

- Так, вибачте нас. – сказав Сел.

- Що ж, хай буде так. Ви прямуєте на цивільний об'єкт для охорони. Начальник об'єкта мій добрий знайомий, тому я замовлю за вас слівце, що б з вами поводилися краще.

- Дякую, сер. – сказав Поттер. - Але не треба поблажок. Якщо ми вступаємо на службу, вона має бути такою як є. І саме така нам має сподобатися.

- Відмінно сказано. - він поплескав Поттера по плечу. - Це відповідь справжнього солдата. Ех, такі кадри і не хочуть служити…

Він розчаровано махнув рукою.

- За дверима посильний. Він проведе куди треба.

Вони вийшли. На них чекав той самий юнак, що зустрічав. Він сказав, що вони можуть, якщо треба, зателефонувати. Друзі відповіли що не треба і він повів їх до камери пересилання. Перед самою відправкою підійшла гарна жінка у військовій формі.

- Ви поступили на тимчасову військову службу. Мій обов'язок попередити вас, що від цього часу ви підкоряєтеся і живете за законами військового статуту. Всі вчинки і дії які ви здійсните, будуть розглядатися з точки зору законів, які діють в даний час. Від цього часу і до закінчення вашого терміну служби будь-які контакти із зовнішнім світом для вас будуть припинені. З усіма запитаннями ви звертатиметеся тільки до керівного складу за місцем служби. Питання є?

Друзі дивилися на неї і не могли відірвати очей. Не те, щоб вони не бачили гарних жінок. Просто цій дуже личила форма. Очманілий Селбіт промовив.

- Можна залишитися служити тут і бути у вашому підпорядкуванні? Я б виконував всі ваші бажання.

– В армії немає бажань. - Вона, мабуть, ще не зрозуміла суті питання. – Є накази та обов'язок.

- Так точно, мем. – Ксайд витягнувся по швам. – Але мені хотілося б виконувати саме ваші бажання.

- Ах ось ви про що ... - посміхнулася вона. – На жаль, на найближчі три місяці ви виконуватимете накази і, можливо, бажання інших начальників.

- Так, мем. - По військовому відповів Сел, і, зітхнувши, додав – Але я не впевнений, що там буде інша така як ви.

Видно було, що жінці сподобалася відповідь Селбіта.

- Що ж, панове, мені було приємно спілкуватися з вами. Особливо з вами. - Вона подивилася на Ксайда. – Але служба є служба, і вам час вирушати. Будь ласка, пройдіть на платформи.

- Можна питання? – не вгамовувався Ксайд навіть в кабіні пересилки.

- Так. – вона глянула на Села.

- Ви заміжня?

– Ні.

- Тоді не виходьте в найближчі три місяці.

- Гаразд. - засміялася вона.

– І не зустрічайтеся зі своїм хлопцем. — долинув голос Селбіта вже через світло, що струмувало зверху. – А ще краще проженіть, він …

Закінчення жінка вже не почула. Друзі опинилися в зовсім іншому місці. Кімната була пофарбована в сірий та зелений кольори. Ксайд подумав, що в якомусь всесвіті не живи, кольори військові люблять одні й ті самі. Але довго думати не довелося. Якийсь воєнний, напевно сержант, прийнявся лаятися.

- Чого витріщилися, недоумки? Швидко звільняйте платформи!

Він спихнув Ксайда, Поттера і ще якогось хлопця з платформ.

- Вас, сволочі, прибуває багато, а платформ лише чотири! – репетував він. - Швидко покинули приміщення. Бігом! Я сказав бігом!

Він штовхнув Поттера в спину. Той, підкоряючись інстинкту самооборони, який друзі виробляли кілька місяців, відповідно на це зреагував - розвернувся і прямим ударом в щелепу повалив сержанта на підлогу.

- Вибач, друже, так вийшло. - розвів руками Пот.

Він неквапливо вийшов в коридор. Там вже було п'ять чоловік. По тому, що стеля була не високо, а також по дверях специфічної форми які самі відкриваються, можна було судити, що вони на космічній базі.

Минуло хвилин десять. За цей час Ксайд просканував простір навколо і вже мав непогане уявлення про розташування кімнат, коридорів, технічних приміщень і вентиляційних шахт. Він також зв'язався з місцевим комп'ютером, але всюди були потрібні коди доступу. Це не дуже засмутило його, тому що потрібна їм інформація не була секретною, а це план станції та розташування на ній різних об'єктів, і була у вільному доступі.

Його заняття перервав шум. Вибігло ще двоє людей, яких підганяв сержант. Він лаявся і дуже був злий. Всі новобранці, крім друзів, були просто таки залякані його поведінкою. Сержант тим часом вишикував всіх в ряд і почав розмову, рясно приправляючи лайкою. Ксайд знову подумав, що поведінка сержантів навіть в іншому всесвіті залишається однаковою.

- Ви, тупі недоумки, тепер робитимете тільки те, що я вам кажу. Я для вас буду кошмаром, який снитиметься навіть після закінчення служби. Мене звуть сержант Чатк. До мене завжди звертатися витягнутим по стойці струнко і не інакше як «сер».

Сержант повільно ходив вздовж шеренги і було зрозуміло, що це він каже не вперше.

- Тепер у вас такого поняття як "вільний час" не буде. Буде час чергувань і час, який ви проводитимете зі мною.

Він зупинився навпроти Поттера і дивився прямо на нього. Сержант був нижче Хаба, приблизно як Ксайд, але плечистий і м'язистий. Було видно, що це міцний малий.

- Будь-яка непокора наказу, будь-яка непослух, ухилення від виконання, навіть все, що мені може не сподобатися, дуже суворо каратиметься. Ти зрозумів, недоумку?

Хаб, як справжній військовий, дивився поверх його голови в стіну і мовчав.

- Ти що, сволота, глухий? Я тебе питаю! - волав сержант бризкаючи слиною прямо Поттеру в обличчя.

- Так точно. – відповів Пот.

- Ти що, олух, забув як звертаються до старшого за званням? - Він від злості почервонів і шипів своїм перекривленим ротом. – Я тебе навчу ввічливості. Ти запам'ятаєш мене надовго. Ти зрозумів?

- Так точно. – відповів Поттер.

В сержанта почервоніла вже навіть шия. Він щосили закричав:

- Відповідати за статутом! При кожному зверненні ти, свиня, маєш закінчувати словом «сер». - І знову зашипів прямо в обличчя. - Ти мене зрозумів, солдате?

- Так, сержант! - закричав щосили Поттер, і його голос був значно сильнішим за голос сержанта.

- Ти не сказав слова "сер". – Сержант почав упритул до Хаба.

- Так точно. Я сказав слово «сержант». Це статутне звернення.

- Добре. - Він понизив голос і відступив на крок. – У нас у взводі з'явилися дуже розумні солдати. Це похвально. - І знову закричав. - Але я не люблю розумних! Подивимося, як ти заспіваєш в мене за кілька днів. Весь взвод замість їди піде на заняття до спортзалу. Я виганятиму ваш розум через ваші ж задниці.

- Слухай, сержанте. – звернувся до нього Хаб. - Може, скинеш оберти? Ми люди цивільні і прибули на тимчасову роботу. Може, залиш свій запал для справжніх новобранців, а нам даси спокій?

- Мовчати! – гаркнув сержант. – Всі, хто прибуває, для мене є солдатами незалежно від того, на скільки сюди прибули.

Він знову підійшов до Поттера і дивився йому прямо в обличчя.

- А ти, солдате, мені не подобаєшся. Ти своєю поведінкою провокуєш мене зробити тобі дуже боляче. Якщо ти думаєш, що вищий за мене, то запам'ятай, я тебе обламаю. І то сьогодні вночі. Ти мене зрозумів, ублюдок?

Поттер вже не дивився поверх голови сержанта. Він подивився йому прямо в очі, нахилив обличчя ближче до нього і тихо зашипів, бризкаючи слиною.

- Слухай ти, лайно паршиве, не стрибай вище голови, а то шию зламаєш. Я тобі ще раз говорю, ми люди цивільні. А якщо ти такий борзий, то я готовий прийняти виклик. Зрозумів? Якщо ж тобі дорогий твій авторитет і твоє становище, якщо ти хочеш бути й далі таким крутим, моя порада, нас не чіпай. Давай розійдемося по хорошому.

Після цього виструнчився по швах і голосно промовив:

- Винен, сер! Більше такого не повториться!

Сержант відійшов і витер обличчя. Було видно, що він сильно спантеличений. Нічого не придумавши, він всіх повів на склад отримати постіль та речі побуту. Після цього відвів в частину бази, де розміщувалися казарми, і розподілив по кімнатах по чотири людини. Ксайд та Поттер опинилися в різних кімнатах. Ксайд підійшов до сержанта і попросив помістити їх в одну кімнату з Поттером. Сержант на нього накинувся з лайкою і виписав нічний наряд на прибирання приміщень за таку нечувану зухвалість як «звернення до вищого чину без його на це дозволу». Селбіт оторопіло відійшов не знаючи що робити. До нього підійшов один із солдатів, який служив вже давно і бачив інцидент.

- Що, друже, отримав наряд? Ти не дивуйся. Цей сержант, ми його поза очі називаємо «чавка», самий парашний і лютий зі всіх інших. Я дуже співчуваю, але вам доведеться несолодко.

- Чому він такий, цей Чавка? - Запитав Сел.

- Не знаю. Такий і все. Мені іноді здається, що він робить все для того, щоб ніхто не хотів йти служити в армію. І найприкріше, немає нікого, хто міг би поставити його на місце.

- І ніхто навіть не пробував?

- Не знаю. Кажуть що він сильний, як бик.

Так в друзів розпочалася військова служба. Їм зовсім не хотілося виділятися з-поміж інших, але сержант до них міцно причепився. Крім Ксайда, нічний наряд отримав ще один з новобранців, який не встиг вчасно закінчити їсти. Відразу після обіду сержант всіх повів в спортзал і видав такі навантаження, що Поттер не витримав.

- Сер, дозвольте звернутися. – сказав він Чавці.

– Слухаю солдат.

– Ви взяли дуже великий темп. Деякі можуть не витримати.

- Не твого розуму справа. Ти витримуєш?

- Так точно. Але інші ні.

- То чому ти можеш, а вони ні? Чому я можу? Коли всі зможуть тоді і припинимо.

- Але ви можете їх травмувати, сер. - промовив Сел. - За статутом, посадова особа, яка не змогла правильно розрахувати фізичні навантаження для особового складу, і після яких відбулися каліцтва одного або декількох членів особового складу, знімається з керівної посади з подальшою обов'язковою атестацією його відповідності цій посаді. Якщо ж ті самі дії призвели до тяжких травм з подальшим хірургічним втручанням для відновлення фізичного стану одного або декількох членів особового складу, посадова особа підлягає розжалуванню до рядового складу без подальшого відновлення як у званні так і в посаді. Якщо ж…

- Мовчати! – закричав сержант. - Я тобі дозволяв говорити? Чи ти хочеш ще наряд на завтра? Ще один розумник знайшовся. Та хто ви такі, сосунки, щоб мене вчити статуту? Я чудово знаю, що можу робити.

- В цьому випадку ви свідомо порушуєте статут, сер. - Відповів Селбіт. – А згідно з дисциплінарним статутом, особа, що навмисно порушила статут, внаслідок чого могла виникнути загроза каліцтва одного чи кількох членів особового складу притягується до дисциплінарної відповідальності. Якщо ці ж дії спричинили більш серйозні наслідки, особа підлягає негайному арешту з подальшим розглядом його справи військовим польовим судом.

- Ось як. – вигукнув сержант. – Знаємо статут напам'ять? А чи знаєш ти, що тобі до кінця служби не вилізти з нарядів? Там про це нічого не написано?

- Написано, сер. – відповів Ксайд. – Але я не думаю що ви насмілитесь це зробити.

- Так? – здивувався він. - І чому ти так не думаєш?

- Тому що я знаю всі положення статуту як військової так і караульної служби, якій наш підрозділ підпорядковується. Також я знаю всі пункти дисциплінарного статуту. На підставі цих знань можу оцінити будь-які ваші дії з точки зору правомірності їх застосування. На даний час ви не виконали жодного пункту статуту якого ви не порушили б. А згідно з дисциплінарним статутом, особа, яка постійно порушує статут, не може обіймати керівну посаду. Я навіть можу сказати більше - ви будете зняті з посади, тому що не відповідає рівень вашого інтелекту. За моїми оцінками, найбільше чим ви можете займатися, це сидіти на якомусь складі.

Сержант від такої кількості знань статуту здивувався. Він був, напевно вперше за всю свою службу, розгублений, бо йому не було що відповісти. Йому не грубили, але рота закрили. Отак взяли і, можна сказати, культурно обламали.

- Сержант. – сказав Поттер. - Ми не є сосунки, які прийшли на службу і розпочинають свою кар'єру. Ми люди досить зрілі і нас не цікавить служба як така. Ми тільки хочемо отримати ту частку соціальних засобів, яка належить і вернутися спокійно додому. Нам не потрібні конфлікти, особливо з керівним складом. Але собі сісти на шию ми не дамо. Сер, прошу вас, не будьте такі прискіпливі.

- Ви хочете, щоб я пішов на поступки? – сержант знову побагровів.

– Ні. – відповів Ксайд. - Ми хочемо, щоб ви виконували ті тимчасові вимоги, які були розроблені саме для цієї ситуації, і з якими ви були ознайомлені.

- Ось як? Ти навіть про це знаєш?

- Так, сер. Хочете, щоб я їх процитував?

- Давай, цитуй. – сержант вирячився на Ксайда заложивши руки за спину.

- Від тимчасово зобов'язаних військовослужбовців набраних із цивільного населення потрібно лише виконання поставлених завдань. Обов'язковим є короткий курс солдатської етики, кілька занять поводження зі зброєю та ознайомча лекція дисциплінарного статуту. Всім іншим часом тимчасово зобов'язані військовослужбовці розпоряджаються на власний розсуд.

- Як бачите, сержанте. – заговорив Хаб. – Ви перевищили свої повноваження.

- А мені начхати. Тут командую я і ви всі танцюватимете під мою музику. - Він глянув на Селбіта. - Всі наряди дійсні і знання статутів не врятує тебе від нічного миття підлоги.

Він підійшов до Поттера і промовив:

- А з тобою я ще не скінчив.

Прозвучала команда загального збору, який мав відбутися в ремонтному ангарі. Це було найбільше місце, де розміщувалися космічні кораблі та де їх ремонтували. Там проводилися загальні збори солдатів і офіцерів.

Після збору, який тривав хвилин п'ятнадцять і на якому нічого конкретного не говорилося, всі тимчасово зобов'язані військовослужбовці пішли на ознайомлювальні лекції з дисциплінарного статуту.

- Слухай, Сел. – запитав Поттер - Все те, що ти казав Чавці, справді розділи статуту?

- Так, це справжній статут. Коли я побачив, що він починає перегинати палицю мені довелося поритися в їхній електронній бібліотеці щоб знайти потрібну інформацію. Виявляється, в них тут кілька статутів.

- А те, що ти говорив про тимчасові вимоги?

– Вони також існують. Їх розробили зовсім недавно для тимчасового складу.

- Слухай, а не буде підозріло, що ти знаєш більше, ніж треба?

- Не думаю. Зі статутом повинні бути ознайомлені всі. Я готувався до служби.

- А те, що нашого сержанта звільнять з посади?

- Я прочитав про його майбутній перевід в штабних файлах.

- Коли ти це все встиг? – здивувався Хаб. – В нас майже не було вільного часу?

- Це не секретна інформація, її легко отримати. - Відповів Сел. – Щоб дістатися секретної, треба буде попрацювати коли ніхто не заважатиме. Ось тільки як бути з цим ублюдком?

- Ти що, його боїшся? – посміхнувся Пот.

- Ні, але не хотілося б привертати увагу. - Відповів Сел.

- Ти в нас мозок. – сказав Хаб. – Тому на тебе лягає завдання як впоратися з сержантом.

- Гаразд, подивимося. Ти уважно слухай лекцію, а я покопаюсь в штабному комп'ютері. Чим більше ми знатимемо, тим краще.

Щоб поритися в файлах комп'ютера, часу для Ксайда випало достатньо, тому що всю половину дня, що залишилася до вечірнього відбою в них була освітня програма. За цей час Ксайд дізнався багато корисної інформації і перевів себе в кімнату до Поттера. Навіть зробив так, щоб вони там були лише двоє. Викреслив себе і того іншого хлопця зі списків призначених в наряд. Знайшов розміщення другої пересилочної кабіни та запам’ятав найкоротший шлях туди. Загалом, час провів з користю.

Дорогою до казарми все повідомив Поттеру.

- Чудово. Тоді завтра вирушимо на планету Карликів.

- Не так швидко, Пот. – відповів Ксайд. – Я не знаю координат камери пересилання, що знаходиться на планеті.

- Що тобі для цього потрібно?

- Потрібно поритися в секретних файлах. А для цього потрібен або па-роль, або якось зламати вхід. На це потрібен час.

- Добре. В тебе попереду ціла ніч.

В казармі чекав сюрприз у вигляді сержанта. Він знову вписав Ксайда в наряд.

- От і наш прибиральник підлоги. - посміхнувся він своїм потворним ротом.

До речі, він мав дуже неприємне обличчя. В нього був великий рот з вузькими, кривими губами. Великий ніс, глибоко посаджені очі, масивну щелепу та вилиці.

Він дочекався коли друзі підійшли, віддав честь і офіційним тоном промовив.

- Рядовий Дайс. Струнко! Вам належить через десять хвилин з'явитися в кімнату розподілу нарядів. Ви заступаєте днювальним по казармі. Вільно! - і єхидно посміхнувся. - До цього часу можеш по спати. Рекомендую добре виспатися, тому що вночі буде не до сну. Я особисто проконтролюю.

І він голосно розреготався. Ксайд теж посміхнувся.

- Ти сам то добре виспався?

- В таких справах мені ніколи не хочеться спати. - Він глянув на годинник. - На добраніч, в тебе цілих вісім хвилин. До речі, встань трохи раніше, щоб погладити форму.

Він пішов з гучним реготом. Друзі зайшли до своєї кімнати.

- Що робитимемо з нарядом? - Запитав Ксайд.

- Доведеться йти.

Поттер прийнявся уважно розглядати кімнату. Селбіт зрозумів, що він шукає та просканував приміщення. Прихований мікрофон знайшов під кришкою столу. Відеокамеру навіть не треба було шукати. Вона кріпилася посередині стелі. Ксайд виявив, що ні камера, ні мікрофон не працюють. Очевидно, кімнати новобранців ще не прослуховувалися. Відеокамера складалася з двох частин. Одна частина була у вигляді кульки для гри в пінг-понг з вбудованим вічком. Кулька була як би верхівкою невеликого яйця, з якого виступали три ніжки-затискачі якими вона кріпилася до виступу в стелі. Поттер спробував від'єднати її, але нічого не вийшло.

Ксайд з цим впорався успішно. Він знайшов програму керування камерами. Після чого та сама впала йому в долоню.

- От і все. – він дав камеру Поттеру.

– Навіщо мені вона? – здивувався той.

- Постав в ящик стола. Скажемо, що знайшли на підлозі.

- А з прослуховуванням як бути?

- Ніяк. Воно зараз не працює, а скоро нас не буде. Але як бути з чергуванням? Я нічого не зможу зробити, якщо на ді мною буде висіти цей Чавка?

- Будемо діяти по обстановці.

Незабаром прийшов сержант і забрав Селбіта на розвід - так називалася процедура розподілу днювальних. Всі хто повинен був заступити в наряд збиралися в одному місці, а потім сержанти розводили їх по місцях несення служби.

Ксайд заступив на пост днювального. Обов'язки були не складні. До відбою мав сидіти в кімнаті днювального біля телефону і ходити, якщо треба, з дорученнями. В нічний час, після відбою, повинен був випустити роботів прибиральників і стежити, як ті прибирають.

В кімнаті днювального був розподільник комп’ютерної мережі що дозволяло Селу тримати впевнений зв'язок з мережею.

Після відбою до Селбіта прийшов сержант в супроводі ще двох міцних хлопців. Ксайду зовсім не хотілося нариватися, тим більше що розміщена тут відеокамера працювала. Все добре проглядалося і прослуховувалося. Він схопився зі свого місця та віддав честь.

- Молодець солдат. - Чавка поплескав його по плечу задоволено посміхаючись. – Бачу ти починаєш входити в смак військової служби. Впевнений, коли не будь служба тобі сподобається. Але спершу я попрацюю над твоїм вихованням.

Ті, хто його супроводжував, засміялися.

- Що ж. – продовжував Чавка. - час приступити до прибирання приміщень. І в нас є хороша традиція.

Він подивився на своїх товаришів і ті ще сильніше зареготали.

- Я впевнений, цю традицію ти також підтримаєш. - він по дружньому обійняв Селбіта за плечі. – Всі, хто служить перші півроку, при прибиранні приміщень прибиральників не використовують. Все миють вручну.

До речі сказати, довжина загального коридору була метрів сто, при ширині чотири метри. Крім цього були кілька кімнат відпочинку, два великі спортзали, вісім туалетних кімнат в яких з одного боку душові кабінки, а з іншого кабіни туалетів. Всі приміщення мав прибирати днювальний. Житлові кімнати прибирали ті, хто в них жив.

- Ну як, солдате, впораєшся до ранку? - Запитав усміхнений Чавка.

- Звісно. - Весело відповів Ксайд. - Пара дрібниць.

- Мені подобається твій настрій. - сказав сержант і багатозначно подивився на своїх товаришів. – Тільки врахуй, прибирати доведеться носовою хусткою, бо великих ганчірок тут не знайти. Дозволь дати дружню пораду. Як ганчірку використай свою білизну. Для набору води я б тобі порадив ящик зі столу. Він металевий та герметичний.

- Добре, сер. - бадьоро відповів Сел. - Дозвольте піти в кімнату щоб переодягнутися, тобто зняти білизну?

- Йди, переодягнися. - сержант знову дружньо поплескав його по плечу. - З тебе, я в цьому впевнений, вийде чудовий солдат. Я думаю, що і з твого друга теж вийде гарний солдат. Тому ми підемо з тобою і про це з ним поговоримо. Ти не проти?

- Ні, сер.

– Тоді пішли. – Вони попрямували в частину бази, де розміщувалися новобранці. - Слухай, Дайс, як тебе звати?

- Вікі, сер. - Сел дуже вчасно згадав, що він тепер Вікі.

- Так ось, Вікі, як тобі вдалося поселитися в одній кімнаті з приятелем?

- Не знаю. Так розмістив нас днювальний котрого я змінив. Я був здивований.

- Нічого, завтра напишете прохання про те, щоб вас розмістили в різних кімнатах. Зрозумів Вікі? - Він штовхнув долонею в спину Ксайда.

- Так, сер. - Селбіта вже починало діставати.

- Так буде краще. - Командирським тоном сказав сержант. І додав звертаючись до своїх здорованів. - Дивіться як обламався. А який розумний він був сьогодні вдень? Знаєте, цей придурок вивчив напам'ять всі армійські статути!

І дав Ксайду потиличника. Ксайд стримався, щоб не відповісти. Він вже придумав як йому помститися, але треба було дійти до кімнати. Чавка тим часом продовжував.

- Цей ще нічого. Його дружок надто борзий. Він трохи вище зростом, але думаю, ми зможемо вибити з нього всю борзість.

Вони дійшли до кімнати, де жили друзі. Сержант тихо відчинив двері. Поттер дивився телевізор. ТБ було в кожній кімнаті і дозволялося дивитися хоч всю ніч.

- Так. Дивимося телевізор? - Сказав він вмикаючи світло.

- А що, не можна? - відповів Поттер, не встаючи з ліжка.

- Ти як розмовляєш зі старшим за званням? – закричав Чавка.

- Сел, там всі зайшли? - запитав Пот, не звертаючи уваги на рев сержанта. – прикрий двері.

Селбіт включив мега силу і стусаном запхав останнього всередину. Той налетів на інших і повалив всіх на стіл. Створилася мала купа.

- Ви що, оборзіли? – закричав Чавка. В голосі були нотки переляку.

– Ні. - відповів Хаб, встаючи з ліжка. - Це ти оборзів. А мені доведеться тебе навчити добрим манерам. Я тебе сьогодні попереджав?

Він підійшов до сержанта впритул і дивлячись прямо в очі прошипів.

- Я тебе, падло, питаю?

Один з його товаришів зрозумів, що справа пахне смаженим і рвонув до дверей. Сел ударом руки збив його з ніг. Бідолаха зробив сальто навколо голови і впав на живіт. Від такого повороту подій в Чавки затремтіли руки. Другий його товариш зблід і не рухався. Поттер продовжив.

- Бачу, ви хлопці не з хоробрих. - Він подивився на сержанта. – хто погрожував мене обламати? Ти?

Той мовчав. Пот глянув на його товариша.

- А ти, значить, прийшов допомагати?

– Ні. Я нічого не знав. – забелькотів товариш Чавки. - Він запросив мене прийти з ним, але я не знав навіщо.

- Де ваша хоробрість, пацани? – Сел підійшов до сержанта, який стояв до нього спиною. - Я вам, сер, здається щось винен?

І врізав йому потиличника. Сержант звалився з ніг.

- Ти знаєш… - звернувся Сел до Поттера. – ееее… Олдбруїн.

Вони ніколи раніше не використовували свої теперішні імена.

Так ось. - Продовжив Селбіт. – в мене вночі робота по прибиранню приміщень. І ти не повіриш яка в них тут гарна традиція. Тим, хто служить перші півроку, сержанти не дозволяють прибирати. Вони все роблять самі. Наш сержант, дуже мила людина, дотримується традицій. Він зголосився помити приміщення, і ти не вгадаєш як?

- Як? – награно здивовано запитав Хаб.

– Вручну. Оскільки приміщення дуже велике, сержант привів з собою помічників. - Він поплескав по плечу того, що стояв. - Дивись які бугаї. Ними орати можна, не те що підлогу мити.

- Чудово. – посміхнувся Поттер.

Але тут Чавка кинувся на Хаба і повалив його на ліжко. Поки Пот метушився щоб встати, Чавка двічі вдарив його в обличчя. Поттер нарешті встав і однією рукою підняв сержанта над підлогою, тримаючи його за горло. Товариші очманіли від його гігантської сили.

- Я би міг тебе зараз розмазати по стелі, мерзота ти така.

Він кинув його на ліжко і підійшов до Ксайда потираючи щелепу.

- Забирай це сміття, бо я за себе не ручаюся. – і добавив дивлячись на сержнта. - Якщо хтось з вас ще раз посміє до мене доторкнутися, вб'ю. Зрозуміли?

Білі від страху друзі сержанта закивали головами в знак згоди.

- Всім увага. – промовив Сел. - Ви зараз йдете прибирати приміщення. І моя дружня порада, замість ганчірки використайте свою білизну. Ви знаєте чого.

- Ти мені хоч яйця відірви, я не прибиратиму. - Прохрипів сержант, який ще храбрився.

- Не погана думка. - посміхнувся Селбіт і звернувся до Хаба. - Е, блін, як тебе… Олдбруїн. Де ти дів ту штуку, що валялася в нас на підлозі?

– Яку? – не зрозумів Пот.

- Ту триногу. - нагадав Ксайд.

- А, цю. - Хаб підійшов до тумбочки. - Ось вона.

– Де пульт від телевізора. - Ксайд підморгнув Поттеру - Я знаю як програмувати пульти, щоб вони керували іншими приладами. А ви роздягайтеся, чого стоїте?

Всі мовчали, але роздягатися не думали.

- Швидко роздягатися, що не зрозуміло? - гаркнув Хаб. – Чи може допомогти?

Той, якого Ксайд збив з ніг, почав розстібати куртку. Чавка схопив його за руку.

– Ти що, злякався салаг?

Ксайд припинив його розмови. Він одним ударом вибив з нього весь дух. Той звалився на ліжко з якого недавно встав, вдарившись об стіну.

- Не люблю коли команди не виконуються. - спокійно пояснив Сел. – рекомендую слухатись і виконувати все, що говорю. Швидко розділи цього придурка.

Залякані товариші Чавки прийнялися виконувати наказ.

- Візьміть цю штуку – Сел протягнув їм камеру – і начепіть на те місце, про яке він говорив.

Ті все зробили без заперечень. Ксайд по управляв лапами камери і ті вп'ялися в плоть сержанта так міцно, що той прийшов до тями. Він очманіло дивився туди, де висіла камера.

- Що це таке? – запитав він злякано.

- Пульт дистанційного керування, за допомогою якого ти краще прибиратимеш в приміщеннях. - Відповів Сел. – Ви також знімайте футболки. Площа, яку треба прибирати, велика. Чавці одному до ранку не впоратися. А троє впораєтеся. І дивіться, погано працюватимете, начеплю вам теж що і йому.

Ксайд стиснув лапки камери і сержант закричав.

- Бачите, як балдіє? - посміхнувся Сел, і серйозно добавив. – А тепер за роботу! Швидко! Час не чекає.

Трійця на чолі з сержантом вискочила в коридор.

- А ти спритно придумав з камерою. – сказав Пот. - Без мене впораєшся?

- Так, впораюся.

- Тоді я спати. Якщо щось, розбудиш, гаразд?

- Гаразд. Завтра ми, напевно, все одно нічого робити не будемо. Спробую добути більше інформації.

Ксайд пішов до кімнати днювального. Він захопив з собою пульт дистанційного керування, створюючи видимість, що саме ним керує камерою. Трійця прибирала підлогу. Сел всівся зручніше і заплющив очі для кращої концентрації.

Виявилося що він підключився до мережі що з'єднувала процесор та пам'ять. А ви пам'ятаєте, що в них пам'ять була на органічній основі, і розміщувалася в окремих приміщеннях. Він зчитував інформацію яка проходила по шині обміну між процесором і пам'яттю. Навіть якщо це була секретна інформація, перш ніж записатися в пам’ять і встановити купу захистів проти несанкціонованого доступу, вона, ця інформація, все одно проходила по шині обміну. І Ксайд спокійно її перехоплював. Правда був недолік - не можна ритися в файлах на свій розсуд. Доводилося задовольнятися тим, що було. Він сподівався, що зможе дізнатися кілька паролів або знайти спосіб обійти захист.

Таким чином він перехопив приватну розмову між черговими офіцерами, яка безпосередньо стосувалася їх справи. Той, що був на «іншому кінці проводу», хоча це твердження неправильне, тому що зв'язок проходив через підпростір і жодних проводів не було, був в курсі подій в точці «Н», як він її називав. Виявилося що цю точку не так легко захопити, як передбачалося. І вся річ в тому, що в них, тобто тих, хто перебував в лабораторії, є потужна невідома зброя. За планом, до сьогоднішнього числа мало замкнутися кільце навколо астероїда для повної інформаційної ізоляції лабораторії. Але невідомо звідки з'являються літаючі об'єкти-знищувачі, які, володіючи величезним силовим полем, як сіткою, стягували до себе космічні апарати, що повинні створювати інформаційну ізоляцію, і вибухали. Тому створити кільце не вдається. Це стало причиною того, що запланована раніше атака зі знищення астероїда переноситься на кілька днів. І що найцікавіше, знищувачі завжди з'являються саме в тій області, де найбільше скупчення супутників. В зв'язку з цим центр почав перекидання супутників, які мають озброєння і зможуть протистояти знищувачам.

З такою інформацією Ксайд ще до підйому розбудив Поттера. Вони провели нараду і вирішили кілька днів чекати для більш ретельного планування останнього етапу інвазії. І в них до сих пір не було координат бази, кінцевої мети компанії. Як тільки інформація буде, вони діють по обставинах.

Нові «друзі» вже закінчили прибирання і десь поділися. Ксайд стиснув лапки камери і з кімнати відпочинку долинув зойк. Там він знайшов брудних і втомлених сержантів. Ксайд посміхнувся.

- Що ж, дорогі мої. Не скажу, що задоволений роботою, але часу на те, щоб повторити, не залишилося. Тож ви вільні.

- Я з тобою ще поквитаюсь. – прошипів Чавка.

- Ух ти, хоробрість з'явилася? - здивувався Сел. – не сподівався що ми приймемо виклик? Ти, собаче лайно, хоробрий тільки тоді, коли перед тобою слабші.

- Ти і твій дружок до кінця служби не дотягнете, я обіцяю. – шипів сержант.

- Погрожуєш? - посміхнувся Селбіт і показав пульт управління. - Ти, друже, забув, що в мене є щось твоє?

Сержант застогнав від болю.

- Для спокійного закінчення служби я тобі залишу цей невеликий додаток до твого організму. Не дарма кажуть – язик твій, ворог твій.

Сел повернувся в кімнату днювального нести службу і вести таємне прослуховування штабу. Спати не хотілося, бо вони з Поттером добре відпочили коли були в Хейха. Навіть зробили деякий запас відпочинку.

На підйомі сержанта не було. Він появився в їдальні. Виглядав втомленим. Коли їхній взвод проходив повз кімнату днювального, Ксайд вийшов в коридор, витягнувся по стойці «струнко» і радісно віддав честь. Сержант навіть не глянув на нього. Поттер посміхнувся і підморгнув.

Другий день перебування на базі включав практичні заняття з ведення служби. Це були стройові заняття, заняття зі зброєю, знайомство з місцем ведення служби і розташування сигнальних приладів. Загалом, справа, яку повинні виконувати друзі, була не хитра – охороняти виділену ділянку. Дві години охорони і чотири відпочинку. Зброя була за своєю суттю нешкідлива і стріляла паралізуючими імпульсами. Коли в людину потрапляв імпульс, її охоплював параліч і вона не могла рухатися. Сильних больових відчуттів не було. Час паралічу для кожної людини був різний, залежав від фізичного стану і становив в середньому пів години.

На практичних заняттях зі стрільби можливість зброї демонстрували на новобранцях. Спочатку вони стріляли по мішенях, а потім їх вишикували замість мішеней і сержанти з великим задоволенням всіх розстріляли. Коли імпульс потрапив в Поттера, він відчув як тілом пройшовся електричний імпульс. Після цього м'язи стали розслаблені і він повалився на підлогу. Його нічого не боліло, голова працювала ясно і бачив він все добре, тільки не міг поворухнутися, навіть відкрити рота. Дихати теж було важко. Але так тривало лише кілька хвилин. В цьому випадку відчувалося, що організм Поттера був значно сильніший звичайного. Хаб не хотів себе видавати і лежав не рухаючись. До нього підійшов сержант.

- Що, лежиш? - Тихо промовив він і зі всього маху копнув Поттера по ногах.

- Тепер я поквитаюсь за вчорашнє. - Він зловісно посміхнувся. - Ти може і не знаєш, але якщо вдарити в ділянку серця, то в людини, в такому стані як ти зараз, воно зупинитися. Твій дружок навіть не дізнається, що це я тебе прикінчив. Йому повідомлять, що твоє серце не витримало імпульсної атаки і зупинилося. Таке буває. Так що прийшов твій кінець, салага. Мене ще ніхто безкарно не кривдив.

Сержант глянув чи хто не дивиться і зі всього маху кулаком заїхав Хабу в груди. Але він знову помилився. Пот підставив долоню, зловив кулак Чавки і з хрускотом розчавив. Сержант закричав як різаний і помчав. Поттер залишився лежати як ні в чому не бувало. Збоку навіть не було помітно, що Хаб рухався.

Цього дня сержанта вони більше не бачили. Поттеру, як військовому, довелося займатися взводом. Це в нього непогано виходило.

В Селбіта день пройшов спокійніше, ніж в Хаба. Можна навіть сказати, що він мав вдалий день. Нічого корисного не дізнався, зате розібрався з захистом інформації що тут застосовувався, а також взнав навіщо присутні військові на ніби то цивільному підприємстві.

З захистом інформації все організовано просто. Була таблиця пріоритетів кожного службовця, в якій вказувався рівень допуску. Особистість ідентифікувалася за біоданими. Ксайд знайшов таблицю. Залишалося знайти метод як підставити свої біодані.

Тепер на рахунок військової присутності. База була об'єктом всесвітнього значення. Військові її охороняли. Все просто. Але військові використовували це в своїх цілях. На базі було безліч лабораторій з виробництва сироватки довголіття. В кожному цеху працювало кілька людей. Вони обслуговували та ремонтували обладнання. Хоча все було автоматизовано, автоматику треба було лагодити та контролювати. Цих людей охороняли чотири охоронця. Постає питання навіщо охорона, адже база ізольована і знаходиться в глибокому космосі? Та охорона була потрібна для іншого. Виявляється, деяка кількість лабораторій сироватку не виробляла, а створювала монстрів для потреб інституту охорони. Як на будь-якому виробництві, тут траплявся брак, який був дуже небезпечний. Уявіть мутанта в генах якого закладена тільки злість і спрага крові. Такий мутант, коли виходить з-під контролю, починає вбивати все та всіх на своєму шляху. Як його зупинити? Тільки вбити. Тому в кожному цеху під стелею були майданчики де постійно знаходилися охоронці. Вони мали зброю, яка вже стріляла не імпульсами. Що б не кидалося в очі, що одні цехи охороняються, а інші ні, охороняли все.

Цехи які вирощували монстрів, обслуговувалися в'язнями. Це люди, яких суд засудив до страти. Хоча випадки такого вироку рідкісні, в масштабах де мільярди мільярдів населення, ув'язнених вистачало.

Особливі цехи охороняли особливі солдати. Коли траплялося, що монстр виривався, то вбивали не тільки монстра, а й тих, хто там працював. Якщо, звичайно, їх не встиг вбити мутант. Це робилося для того, щоби ніхто не знав, що монстри дуже небезпечні.

Кілька слів про те, для чого потрібні мутанти. Вирощувалися переважно істоти, що живуть на планетах не гуманоїдних рас. Це були як дикі тварини, так і представники рас. Таким чином велася підпільна біологічна війна, щоб раси не могли вийти на більш високий рівень розвитку. Особливо ретельно велися розробки на генетичному рівні, коли мутації проявлялися через кілька поколінь. І хто знає, чи проблема старіння нації не була однією з розробок якоїсь підпільної лабораторії іншої раси?

Коли ввечері Ксайд розповів про все, що дізнався, Поттер не здивувався.

- Сел, кожен уряд має таємниці. Навіть тут, в суспільстві загального добробуту, без цього не можуть обійтися. Особливо якщо існують міжрасові тертя. Тож дивуватися нема чому.

- Ти хочеш сказати, що в нас на Землі також уряди займаються чимось схожим? - Запитав Ксайд.

- Так. - кивнув головою Хаб. - А звідки беруться не відомі хвороби? Це ті самі мутанти, які виходять з-під контролю. Тільки поки що в нас віруси та мікроби. Але годі про це. Що на рахунок нашої місії, коли? Мені набрид Чавка і його замахи на життя.

Поттер розповів про сьогоднішній інцидент.

- Ну, тепер він вже нас не чіпатиме. - Заявив Сел. – Тепер йому довго доведеться лікуватись.

- Хто знає. - промовив Пот. - За таких досягнень медицини як в них, я не здивуюся, коли він завтра прийде з цілою рукою.

- Думаєш він нас запідозрить?

- Не знаю. – задумався Хаб. – Але хочу додому на нашу Таємничу.

- Так, час. - погодився Селбіт. – Але давай не будемо. Нам зарано розслаблятися.

– Добре. - Поттер струснув головою і випростав плечі. - Щось я в сентименти вдарився. Що там в тебе ще?

- Це все. Сьогодні вночі постараюся накидати якийсь план дій. Якщо вдасться, то завтра вирішимо коли штурмуємо планету Карликів.

Але події, пов'язані з сержантом, ще не закінчилися. Спочатку по казармі пішли чутки, що сержант збожеволів. Його бачили як він метався коридором з дикими криками без штанів. І найдивовижніше те, що він мав залізні яйця в прямому значенні слова.

Насправді сталося наступне. Включили систему стеження в кімнатах, де розмістили новобранців. Програма, яка стежила за камерами, виявила недостатнє стиснення лапок камери, що була прикріплена до Чавки, і стиснула до потрібного значення. Коли його спіймали, розібралися що до чого та від'єднали камеру, минуло достатньо часу. Бідний Чавка.

Для розслідування інциденту була організована слідча група з чергового по базі, чергового по відсіку і двох лікарів. Також були викликані Ксайд, Поттер і двоє сержантів, які допомагали Чавці мити підлогу. Він всіх згадував у свідченнях. Історія, яку розказав сержант, виглядала дуже неправдоподібно.

Показали відеозапис свідчень сержанта. Показання були суперечливі. Він багато разів їх змінював, але в кінці кінців вийшла більш-менш зв'язана історія. Він розповів, що разом з іншими сержантами прийшов перевірити рядового Дайса, як той справляється і чи все гаразд. Рядовий Дайс обманом заманив їх в кімнату де чекав рядовий Рет. Вони разом змусили його друзів начепити йому камеру на те саме місце. Сам він був непритомний, бо чинив опір. Після цього всі мили підлогу, а камера служила знаряддям примусу.

Свідків попросили прокоментувати розповідь Чавки. Першим говорив Ксайд.

- Що я можу сказати, сер. - промовив він до чергового по базі. – Справді, сержант відвідав мене під час чергування. Але він не справлявся, чи все добре. Він запропонував мені помити підлогу вручну, сказавши, що це традиція. Що я міг відповісти? Я погодився. Про його погану вдачу мене попередили, тим більше, що він був в компанії міцних товаришів. Я попросив дозволу піти переодягнутися. Дорогою товариші зуміли переконати сержанта в незаконності його дій. Біля моєї кімнати сержанти, що з ним були, нас залишили. Сержант на правах командира взводу зайшов до кімнати та перевірив, чи рядовий Рет відпочиває. Там він забрав предмет, який як з'ясувалося, був камерою спостереження. Камеру ми знайшли на підлозі коли поселялися, і не зрозумівши призначення, залишили на столі. Сержант пішов і більше не з'являвся.

- Рядовий Дайс. – запитав черговий по базі. - За що ви були поставлені в наряд?

- За знання статуту, сер. – відповів Ксайд.

- Поясніть, будь ласка, докладніше.

- Справа в тому, сер, що сержант з моменту нашого прибуття дуже упереджено взявся за наше, так би мовити, "виховання". Я перед тим як поступити на службу ознайомився зі статутом, тому знав основні положення. Я наважився вказати на порушення деяких пунктів статуту, за що й отримав наряд.

- Рядовий Дайс, можете конкретно сказати які порушення допустив сержант Чатк? - Запитав черговий по базі.

- Так точно, сер. Наприклад, він зразу після обіду весь взвод повів в спортзал і змусив робити інтенсивні вправи. При цьому видав високі навантаження, що для не тренованих людей, яких щойно набрали з цивільного населення, могло мати трагічні наслідки. Я наважився нагадати пункт статуту, де написано про відповідальність за неправильно підібрані норми фізичних навантажень. В їдальні я чув розмову швидше за все сержантів, але можу помилятися бо сидів до них спиною, які говорили про вимоги щодо тимчасово зобов'язаних, з якими був ознайомлений весь сержантський склад. Я також сказав йому про це.

– Зрозуміло. Можете сісти. Що може сказати рядовий Рет? - Черговий по базі подивився на Поттера.

- Майже нічого, сер. - підвівся зі свого місця Хаб. - Тільки те, що після відбою зайшов сержант Чатк, порадив вимкнути телевізор і лягати відпочивати. Він подивився як ми влаштувалися і пішов. Це все.

Сержанти які були з Чавкою підтвердили, що вони залишили його перед тим, як він зайшов до кімнати солдатів. Відео з кімнати днювального підтверджувало розповідь Селбіта. На цьому комісія розслідування припинила. Лікарі зробили відповідні медичні висновки і сержант був направлений на психіатричне обстеження. Наприкінці черговий відсіком сказав, звертаючись до сержанта.

– Сержант Чатк. Мені шкода, що ви таким чином закінчуєте військову кар'єру. Чесно кажучи, ваша поведінка завжди дещо відрізнялася від інших. На останньому офіцерському засіданні було вирішено перевести вас на службу не пов'язану з особовим складом. Але, на жаль, ви передчасно зірвалися. І добре ще, що вам вистачило розуму начепити цю штуку собі, а не комусь іншому. В цьому випадку наслідки для вас були б сумнішими.

Історія з придурочним сержантом закінчилася для наших героїв благополучно. До кімнати друзі потрапили коли було за північ. Поттер завалився спати, а Сел приступив до роботи і до підйому зробив все, що було потрібно. Він навіть здивувався, як легко було. Ксайд написав невеличку програму вірус. Вона нічого поганого не робила, тільки розмножувалася, тобто копіювала сама себе. Природно, спрацювала система захисту. Створився хаос. Під цей шум Ксайд вломився в таблицю пріоритетів і змінив біодані записаних в ній осіб. І ось навіщо він це зробив. В таблиці, крім службовців що знаходяться на базі, було кілька високопосадовців, які тут не служили, вірніше фізично не були присутні. Ксайд знайшов резервну базу даних. В ній він змінив біодані одного з високопосадовців на свої, але при включеній мега силі - тоді вони, тобто біодані, ставали зовсім інші.

Коли вірус виявили, знищили й відновили зіпсовані файли, як Сел і припускав, його біодані вписали в таблицю пріоритетів замість старих. Все сталося за ніч і коли пролунав сигнал підйому, все знову працювало.

Вранці Селбіт повідомив Поттеру, що він тепер велика людина, з найвищим пріоритетом доступу. Вирішили, що як тільки Ксайд отримає координати камери пересилання і розташування бази де утримують в'язнів, вони за першої ж нагоди вирушають туди.

Після сніданку Поттер пішов на розвід – він і далі виконував обов'язки сержанта, бо нового поки не дали. Ксайд разом з рештою мали вільний час, а після обіду заступили в караул.

Проте минуло два тижні, перш ніж друзі змогли вирушити на планету. Справа в тому, що Сел, прочитав секретне повідомлення, в якому повідомлялося точний час початку повномасштабної операції захоплення лабораторії. З їхньої бази мають зробити два постріли енергетичними снарядами. Коли розпочнеться наступ, всі військові лінії зв'язку мали працювати тільки на прийом. Енергетична гармата мала управлятися командами з центру, і було не допустимо, щоб відбувся збій. Зверталася увага на те щоб зробити якомога менші руйнування і захопити втікачів живими.

Ксайд кілька днів працював в бібліотеці, бо там були панелі замовлень, які могли сканувати біодані. Він нарешті знайшов плани розміщення бази. Це виявилося зовсім не просто, тому що вони розміщені в каталозі схожих планів, а це був великий масив даних. Але Сел проявив дивовижну наполегливість і знайшов той, що потрібен.

Також він дізнався, що приблизно раз на місяць на планету Карликів, саме туди куди їм потрібно, літає космічний корабель. Це був автоматичний човник. Його використовували для перевезення людей та вантажів. Графіка польотів корабель не мав і літав тоді, коли було потрібно.

Дещо він дізнався про планету і дещо про ув'язнених, які утримувалися на базі планети. Вималювалася наступна картина.

Планету з її черв'яками, знайшли давно. Відлік йде на мільйонів років тому. Протягом всього цього часу не вдалося штучно відтворити сироватку довголіття, яку виробляли з черв'яків, хоча дослідження їхнього життя проводилися весь час. Дослідження були дуже важкі і небезпечні. Планета мала велике тяжіння і була населена кровожерними карликами, які, до речі, зовсім не розвивалися. Потім, коли знайшли спосіб перебороти ці труднощі, планету оголосили об'єктом всесвітнього значення і вона була взята під захист співтовариства держав. Туди дуже обмежили доступ, і проводити дослідження дозволяли зовсім не багатьом.

Сама планета була загадковою. І не лише тому, що на ній жили черв'яки довголіття. Вона була загадковою тим, що на ній всі форми життя не розвивалися. Дослідження викопних тварин показали, що ті самі тварини жили кілька мільйонів років до того як її відкрили, жили тоді коли відкрили планету, і живуть далі, через кілька мільйонів років, не змінюючись. Будова планети і планетарної системи була типова. Аномалія була в розмірі та масі планети. Зазвичай, заселені планети переважно мало відрізняються розмірами і масою. Якщо, наприклад, взяти середні розміри найбільш частих заселених планет за одиницю, до речі, Земля ідеально вписується в ці параметри, то відомі заселені планети мали значення від 0,65 до 1,4 цього розміру. Розкид гравітаційних параметрів був і того менший - від 0,79 до 1,1. Не заселені планети, або планети з незвичайними для нашого розуміння формами життя мали величезний розкид параметрів, але ми говоримо про гуманоїдні раси.

Планета Карликів зовсім не вписувалася в ці параметри. Наприклад, вона мала гравітацію втричі більшу, ніж середня. Таку гравітацію мали планети, які мали масу в триста разів більше, ніж заселені. А маса цієї планети була всього в сімнадцять разів більшою, хоча щільність матерії відповідала розрахунковій масі в триста разів. При цьому вона мала діаметр у 4,89 разів більший за середній розмір. Але з такою гравітацією вона повинна мати діаметр як мінімум у 60 разів більше. Ось ця невідповідність гравітації, маси, розміру і була незвичайною.

Результати дослідження ґрунту, води, повітря, копалин були такі ж, як і в нормальних, заселених планет. Жодних надважких елементів не було виявлено. Деякі вчені притримувалися думки, що маса планети обрахована неправильно, і насправді вона на порядок вище. Вони вважали, що ядро планети складається з важких елементів які і створюють таку гравітацію. Але поки не було знайдено альтернативної сироватки довголіття, ніяких глибоких досліджень не робилося. Окрім двох баз, жодної іншої присутності цивілізації не було – боялися порушити екологічну систему. Така ізольованість від зовнішнього світу сприяла тому, що на планеті було створено секретну в'язницю, на яку перетворилася колишня база з дослідження життя черв'яків.

Спершу на базі працювали добровольці. Але з часом повна ізольованість від світу дала про себе знати і такі перевелися. Тому на базу почали відправляти засуджених вчених, яким альтернативою було стирання пам'яті. Відпрацювавши кілька років, була можливість повернутися додому при своїй пам’яті.

Пізніше, коли Інститут Охорони захопив владу і з'явилося безліч незадоволених цим планет, на базу почали привозити ув'язнених кримінальних елементів, які були засуджені до стирання пам'яті. Їм пам'ять не стирали, а тримали, як підривні елементи. Як тільки десь з'являлися незадоволені, в цей регіон відправляли партію кримінальних елементів, які створювали внутрішні проблеми. Таким чином ІО розосереджував сили супротивника. Ув’язнені були ніби біологічною зброєю. Монстри для чужих, бандити для своїх.

На даний час база планети Карликів вміщала кілька тисяч в'язнів. Друзям буде нелегко знайти вчених.

Ксайд передав інформацію Поттеру і вони прийнялися складати остаточний план інвазії. До цього часу це була чистої води авантюра, але заключний етап повинен бути ретельно продуманий. Потрапити на планету, вони зможуть, але як звідти вибратися, та ще з кількома десятками, а то й більше, людей, це питання.

З цієї точки зору, початковий план використання кабіни пересилання, що була на планеті на першій базі, відпав як не здійсненний, тому що дуже велика відстань між двома базами. В умовах підвищеної гравітації і повного бездоріжжя відстань ставала абсолютно непереборною. І якщо друзі ще якось могли б протриматися, хоча це питання спірне, то простій людині це рівносильно загибелі. Тому, після детального аналізу даних, які були в Селбіта, друзі прийшли до найбільш оптимального плану. Передбачалося захопити космічний корабель, завантажити кабіну пересилання і вирушити на планету.

Захопити корабель не було проблемою, тому що він знаходився в місці їх загальних зборів, тобто в ремонтному ангарі. Було проблемно з камерою пересилання. Це річ важка та незручна. Крім цього потрібно дізнатися і порахувати, чи вистачає енергії на базі, де вони хочуть камеру встановити.

Селбіту на розрахунки знадобилося дві доби, і врешті-решт з'ясувалося, що енергії замало навіть на пересилання до найближчої планети, тому що база працювала на внутрішніх джерелах живлення, які заряджали раз на кілька місяців. Але цей факт давав надію на те, що все ж таки були на базі якісь засоби, які могли збільшити її енергетичний потенціал. І знову Ксайд взявся за вирішення проблеми додаткового живлення.

Таким чином на підготовку всієї кампанії пішло два тижні. Але в результаті було отримано план, який забезпечував деяку безпеку в разі його здійснення. Сел скористався своїм становищем повного доступу до мережі і зробив наступне. Спочатку він надіслав від імені високопоставленого чиновника, якого уособлював, секретну депешу, яка наказувала відправку кабіни пересилання на планету. При цьому датував її заднім числом і зробив так, що вона ніби загубилася. В ній наголошував на тому, що для виконання цього доручення не відривати основний персонал, а використали тимчасово зобов'язаних військовослужбовців. Також Сел записав в особистих справах містера Дайса і містера Рета інформацію, яка робила їх фахівцями в галузі встановлення та налагодження кабін пересилання.

І справді, незабаром вони були запрошені до чергового відсіку, який поцікавився, чи ті зможуть зібрати камеру пересилання. Друзі відповіли ствердно і таким чином були задіяні для роботи.

Також Ксайд запрограмував на космічній базі, де вони зараз знаходилися, всі кабіни пересилки так, що при введенні кодового слова вони працювали на подальшу пересилку. Селбіту не вдалося знайти спосіб підключення планетарної бази до додаткового джерела енергії. Тому було вирішено з планети робити пересилання на космічну базу, а звідти на їхню рідну Таємничу.

- Щось все дуже легко та просто. - Сказав Пот коли вони готувались до відправлення на планету Карликів.

- Це тобі легко, а мені довелося здорово піднапружитись мізками. - Відповів Сел.

- Я не це мав на увазі. – серйозно сказав Поттер. – Легко в сенсі здійснення наших планів. Чому досі не виявили, що хтось копається в секретних файлах, підробляє записи?

– А що тут не так? - здивувався Селбіт. – Ось ти наважився б піддати сумніву наказ, який прийшов від вищої інстанції?

- Може ти і правий. – погодився Хаб. - Адже нічого немає протиприродного в тому, щоб встановити кабіну пересилання ...

- Особливо якщо про її встановлення просили багато років. – добавив Ксайд. - Я знайшов минулі рапорти про надання цієї послуги, які не були задовільнені.

- Як би там не було, але треба довести розпочату справу до кінця. – сказав Пот підводячись. – час йти на корабель. Ти не знайшов списків в'язнів?

– Ні. Сподіваюсь пощастить на планеті.

В космічний корабель сіли як в звичайний літак, пристебнули ремені і полетіли. Навіть не вірилося, що летять через космос. Для людей що летіли з ними все було настільки звично, що це передалося і їм. Вся романтика космічного польоту потонула в рутині звичайної роботи.

Повний час польоту складав чотири доби, тому в друзів було багато часу, щоб нудьгувати. Але ті запаслися легким снодійним і весь час спали. Було не відомо, що їх чекає на планеті, тому хороший відпочинок тільки на користь. Друзів розбудили коли здійснювали посадку.

Перше що відчули після прибуття, це величезна вага. Вони ледве піднялися зі своїх місць і вийшли назовні. Рухи давалися насилу. Уявіть собі, що вас навантажили двома сімдесяти кілограмовими мішками які не можна зняти. Екіпаж рухався аналогічно. Вони пройшли до машини, яка під'їхала до самого корабля та зайняти місця в невеликій кабіні. Після цього вийшов обслуговуючий персонал. Вони знаходилися всередині спеціальних екзоскелетів. З їх допомогою була вивантажена кабіна пересилання та завантажена в автомобіль. Посадковий майданчик знаходився приблизно за півкілометра від будівлі бази. Але пройти пішки цю відстань неймовірно важко. Добре, що друзі відмовилися від плану пересування по поверхні планети. Навіть їхні треновані тіла навряд чи би витримали. Тяжко завантажена машина повільно долала відстань і вони в'їхали на територію бази. Механізми керовані людьми вивантажили частини кабіни, а друзі та екіпаж пройшли в будівлю.

Будівля була зовсім не схожа на базу, особливо в'язницю. Це було одноповерхове приміщення, а поряд кілька ангарів, де знаходилися машини, схожі на ту в якій вони прибули. В будівлі було два ліфти. Один звичайний, інший вантажний. Незвично великим був підйомний механізм. Жодних замків, тим більше охоронців, не було. Ксайд навіть злякався, подумавши про те, що це все могло бути спритно підлаштовано для того, щоб їх спіймати.

Сумніви розвіялися в кабіні ліфта. На півдорозі вони відчули, як почала зменшуватися вага. Внизу було безліч коридорів та кімнат. Тут було багато солдат та обслуговуючого персоналу. Всіх прибулих провели до чергового по базі. Він радісно їх зустрів. З капітаном корабля мабуть був в дружніх стосунках.

- Нарешті ми дочекалися кабіни. - Він дуже тепло привітався з капітаном. – Якщо треба, ми знайдемо фахівців, які можуть допомогти у встановленні.

- Не знаю чи є в цьому потреба. – відповів капітан. – ми привезли своїх спеціалістів.

- Дуже добре, але мені хотілося б швидше встановити – посміхнувся офіцер. - В мене кілька людей які повинні вирушити на базу і їм би не хотілося трястися в космосі чотири доби якщо є можливість переміститися за допомогою кабіни.

- Поговоримо з моїми фахівцями. Солдат. - звернувся він до Поттера. – Скільки часу потрібно на монтажні роботи?

- Не знаю, сер. – відповів Хаб.

В капітана від подиву відвисла щелепа.

– Як це не знаєш?

- Дозвольте мені відповісти, сер. - поспішив на допомогу Селбіт.

- Відповідай, солдате.

– Все залежить від кабіни. - почав Сел. - Є великі кабіни, які переміщують великі предмети на великі відстані, а є малі. В тих та в інших різні схеми управління, які мають свої рівні складності монтування. Ми ще не бачили кабіни і тому не можемо повідомити, скільки часу піде на монтування.

– Зрозуміло. – махнув головою капітан. - А допомога потрібна?

- Хочу зауважити, сер, - Витягнувся по стойці «струнко» Хаб. - допомога в будь-якому випадку прискорить процес монтування.

- Особливо якщо це кваліфіковані помічники. - Додав Ксайд.

– Діло говорить – погодився черговий офіцер. - Я зараз же розпоряджуся привести кілька людей. Виберете хто підходить. В нас спеціалістів вистачає. Тільки дивіться, щоб ніхто не втік. Подача енергії з особистого дозволу чергового, зрозуміло?

- Так, сер. – Хором відповіли друзі.

Поки вони обідали, привели вісімнадцять фахівців. Їх супроводжували два озброєні охоронці. Ксайд по їх вигляду зрозумів що криміналітету немає.

– Беру всіх.

- Навіщо так багато? – здивувалися охоронці.

- Планета дуже тисне своєю вагою. - Відповів Селбіт. – хочу якнайшвидше забратися.

Охоронці погодилися, але попросили сказати скільки часу займе встановлення кабіни для звіту черговому. Друзі підвели в’язнів до розібраної кабіни та запитали, хто знає, скільки часу займе робота? Чоловік середніх років пройшов вперед, подивився на таблички прикріплені до ящиків і сказав, що за чотири години можна справитися. Поттер пішов до охоронців і відповів, що чотири дні. Також він сказав, що перші три дні в охороні немає потреби.

Ксайд просканував приміщення на предмет прослуховування, але нічого не виявив. відеокамера при вході не працювала.

- Скажіть мені ім'я, прізвище, професію, рід занять. Загалом, трохи про себе, щоб ми мали уявлення з ким працюємо. Це нічого, що вам доведеться бути тут чотири дні? Може хтось має інші плани, то ми готові його відпустити, адже вас і так багато, чи не так?

- Які можуть бути в нас тут плани? – посміхнувся один з присутніх. На вигляд йому було близько п'ятдесяти.

– Тоді я радий, що нічого не зіпсував. - посміхнувся Сел у відповідь. – назвіться, будь ласка.

- Рут Фосорк. Колишній професор. Маю три наукові ступені – соціології, медицини та фізики.

Від несподіванки друзів паралізувало. Вони мовчки вирячилися на професора.

- В чому справа? – злякався він. – Я щось сказав не так?

- Ні. - схаменувся Поттер. - Все в порядку.

- Просто ми про вас чули і те що ви тут для нас шок. - Додав Селбіт. - Але, наскільки я пам'ятаю, ви раніше виглядали трохи інакше.

- Абсолютно вірно. – зітхнув Фосорк. – Раніше я виглядав значно молодшим. Але перебування тут не дуже добре впливає на людський організм. До речі, юначе, мені здається ваше обличчя знайомим. Ми ніде не зустрічалися?

- Можливо. – відповів Ксайд. – я шанувальник вашого розуму та таланту. Але про це поговоримо згодом. Тепер важливіше всього робота. Будь ласка, решту присутніх, назвіться.

Селбіт дізнався імена і всіх направив на складання кабіни. Поттера та Фосорка покликав до себе.

- Професоре, ви не повинні відлучатися від цього хлопця. – він показав на Хаба. - А ти ні на хвилину не випускай його з очей. На всі запитання відповім пізніше.

- Десь я вас бачив. – знову сказав Фосорк. – когось ви мені нагадуєте. Тільки кого?

- Я вам скажу пізніше кого. І жодних розмов при сторонніх.

Ксайд підійшов до одної стіни, далі перейшов до іншої. Потім вернувся і сказав:

- Якщо, що, я в туалеті. І не турбуйтеся, що буду довго.

- Добре, йди. – сказав Пот. – Я за професором та рештою придивлюся.

Селбіт був відсутній приблизно годину. Кабіну монтували всі і дуже заважали одне одному, але справа йшла досить скоро. Сел повернувся і сів на ящик поряд з Хабом і Фосорком. І тут він почув професора, який говорив подумки.

- Я вас впізнав, хоч ви зробили обличчя іншим. - промовив він. – Після стількох років спільної роботи, обличчя містера Друва я впізнаю завжди. Ви той хлопець, який займає його тіло, а ваш товариш займає тіло охоронця Дублота, вірно?

- Вірно. – Підтвердив Ксайд. - І ми прийшли за вами, професоре.

- Навіщо? – здивувався той. - Хіба ви не в такій ситуації як я?

- Вище голову, професоре. Де ваш оптимізм, де ваша винахідливість? Невже ви так змінилися?

- Так, змінився. - Сум його слів проникав навіть подумки. – І не лише фізично. Немає надії на те, що є куточок, де можна було б сховатися.

- А якщо є такий куточок? - Запитав Ксайд.

- Центр про нього дізнається.

- А якщо не дізнається?

- Молодий чоловіче. – сумно промовив Фосорк. - В мене достатньо досвіду і знань, щоб не будувати ілюзій з цього приводу. Справа, яку я почав і дав хід, не має завершення в тому вигляді, в якому б мені хотілося.

- Професоре, ця справа прийняла такий несподіваний поворот, про який ніхто навіть і мріяти не смів.

- Не треба втішати, юначе. Звичайно приємно, що про мене пам'ятають і намагаються витягти. Але це вірна загибель.

- В мене немає часу на те, щоб вас переконувати. - відповів Сел. - А тому давайте будете робити те, що ми скажемо, гаразд?

- Гаразд. Якщо вам хочеться грати в героя, будь ласка. Але запевняю вас, про це ніхто не дізнається.

- Побачимо. – сказав Ксайд. – Ми прийшли не лише за вами. Нам потрібні люди. Приблизно сотня.

- Ого! – подумки вигукнув Фосорк.

- Ось вам і "ого". В нас серйозні наміри. Але потрібно, щоб люди були не з кримінального середовища. Нам потрібні вчені, а не бандити. Ви можете це забезпечити?

- Спробую. – відповів Фосорк. - Тут пару сотень вчених.

- Як ви їх будете відбирати?

– А що їх відбирати. – здивувався Фосорк. - скажу, нехай кожен із присутніх тут приведе п'ятьох своїх товаришів і справу зроблено.

- Добре. – сказав Поттер, який стежив за розмовою. – Але де гарантія, що ніхто з них не здасть нас командуванню?

– Гарантії немає. – відповів професор.

– Тоді давайте так. - Запропонував Ксайд. – скажіть що потрібні добровольці для якихось кваліфікованих робіт.

- Всіх привести сюди, адже це багато людей? - Запитав професор.

- Нехай будуть готові до завтрашнього ранку. – сказав Хаб. – ми до того часу будемо знати як бути далі.

Підійшов один з ув'язнених і сказав, що все готово. Залишилося подати живлення і можна користуватися.

- Що ж. - підвівся Поттер. - На сьогодні всі вільні. Далі ви, професоре.

- Як вам буде завгодно, юначе.

Фосорк пішов до гурту. Пот спитав.

- Селбіт, можна підключи живлення так, щоб після того, як включимо кабіну, її не могли вимкнути?

– Для цього потрібно зіпсувати програму управління живленням бази. – відповів Ксайд. - це загрожує тим, що може відключитися система гравітаційного пониження.

- І дуже добре – посміхнувся Хаб. - Нам це навіть на руку, тому що ускладнить рух охорони в разі нашого виявлення. Так що ти це зроби в першу чергу.

- Не розумію, навіщо? Адже й так все йде дуже гладко.

- Ось тому зроби. Дуже надто гладко все йде. Крім цього, нам би не завадив наш одяг. Це можливо?

- Можливо. Але якщо я відключу гравітаційну редукцію, нам доведеться дуже важко. Може не треба?

- Треба. - Поттер глянув Селбіту у вічі. - Передчуття в мене паршиве. За теорією ймовірності смуга успіху вже має скінчитися.

- До чого тут теорія ймовірності? - здивувався Сел. – Ми маємо добре продуманий план.

- Але про всяк випадок ти це зроби, гаразд?

- Тобі добре казати. - обурився Ксайд. – А для мене кілька годин роботи.

- Годі скиглити. – скривився Пот. - Пішли проведемо наших вчених мужів. Потрібно якось влаштувати, щоб ми були якомога ближче до Фосорка. І ще одне. Будь в курсі всіх повідомлень, що надходять.

- Також про всяк випадок?

- Звичайно.

Вони підійшли до натовпу в'язнів.

- Вам професор повідомив прохання?

- Так. – відповіло кілька голосів. - Дозвольте питання. Навіщо стільки багато народу і чому ви не відберете їх самі?

- Відповім. - Промовив Сел. - Почну з другого. Тут є багато кримінальних елементів. Я б не хотів, щоб хтось з них затесався під фахівця і пудрив мені мізки. На базу має прийти складне обладнання призначення якого мені ще не відомо. Знаю, що його має бути багато, а часу на монтаж відведено мало. Цілком можливо, що така кількість народу і не потрібна. Але вам однаково робити нічого. Єдине що можу обіцяти, так це те, що всі, хто буде задіяний в проекті, отримають дуже хорошу винагороду.

- Свободу, чи що? – гукнув хтось з натовпу. – Мені про це не відомо. - серйозно відповів Селбіт. – до завтрашнього ранку всім, хто бажає взяти участь, прошу бути готовими. Від себе додам, - підберіть вчених та хороших спеціалістів.

Друзі вернули в’язнів, залишивши Фосорка. Ксайд пройшов в кімнату охорони і зв'язався з черговим по базі.

- Рядовий Дайс, сер. Дозвольте звернутись? - По військовому промовив він до нього.

- Слухаю рядовий.

- В’язні повернулися в зону вільного переміщення. Але необхідно вирішити деякі технічні питання з ув'язненим на ім'я Фосорк. Це можливо зробити?

- Гадаю, що можливо. – Черговий почухав потилицю. - залежить які питання вирішуватимете?

- Питання монтажу кабіни, сер. - викарбував Ксайд. – А якщо бути конкретним, то питання щодо скорочення часу монтажу на половину. Ув’язнений Фосорк, сер, виявився титулованим вченим і я хотів би вислухати його пропозиції з цього питання.

- Наполовину це скільки? - Запитав черговий.

- Потрібно було чотири дні. Він каже, що можна зробити до завтрашнього вечора. Як ви думаєте, сер, його можна послухати чи не має сенсу?

Селбіт спеціально запитав його думку, щоб підлестити. І не схибив. Черговий офіцер усміхнувся, потер підборіддя і сказав:

- Гадаю, послухати його можете. Як кажете його прізвище?

- Фосорк, сер.

- Дивлюсь хто це такий. Ага, ось він. Ну, йому можна дозволити перебування в охоронній зоні. Можете сходити до офіцерської їдальні. Скажете, я дозволив.

- Так сер. Ще одне питання. Як довго він може перебувати в охоронній зоні, сер?

- Скільки буде потрібно, стільки хай перебуває.

- Так, сер. Дозвольте провести розмову в кімнаті мого розташування, сер?

- Дозволяю. І розслабтеся, рядовий Дайс. - Черговий підняв склянку з якимсь напоєм. - В нас не такі суворі правила і рядові допускають певний ступінь свободи при спілкуванні з офіцерами. Раджу на сон випити чогось міцнішого. І ув'язненому запропонуйте. Я дозволяю.

- Так, сер. Дозвольте припинити зв'язок?

- Та припиняй вже – розсміявся офіцер.

Ксайд все розповів Поттеру та Фосорку.

- Йдем їсти. – запропонував Пот. - Я добряче зголоднів. А ви, професоре?

- Ходімо. – відповів він. - Не завжди доводиться їсти в офіцерській їдальні. Думаю там смачніше.

Їдальня виявилася цілком пристойним баром з великою кількістю випивки. Грала музика і під стелею клубилася хмара сигаретного диму, яку пронизували різнобарвні промені світла в такт музики.

Друзі та Фосорк посиділи трохи довше передбачуваного часу. Пот і професор дозволили собі перекинути чарку, другу, а то й третю міцного напою який запропонував Фосорк, і який нагадував земну горілку. Сел не пив. Він був на зв'язку з комп'ютером бази. Не обійшлося без інциденту, коли якийсь п'яний причепився до професора.

- Дивіться, урка! - промовив якийсь солдат, що сидів за сусіднім столом.

Зауважити професора було досить легко, бо він був одягнений в форму ув’язненого: чорну куртку і такі ж штани. Одяг дуже відрізнявся від уніформи солдатів та офіцерів. Але в стані загального похмілля ніхто не придивлявся, поки не зауважив цей солдат.

– Йому дозволив черговий офіцер. – пояснив Поттер.

- А я йому не дозволяв – п'яно промимрив солдат.

- Давай за це вип'ємо, браток?

Поттер підсів до солдата і налив в його склянку.

- Я не питиму з тим, хто п'є з урками, зрозумів?

Він демонстративно вилив вміст склянки на підлогу.

- Як хочеш. - відповів Хаб і повернувся до професора.

- Пішов звідси, урка! – буянив солдат.

- Гаразд, не кричи. – сказав Поттер - Ми йдемо. Пішли професор. Сел, ти йдеш?

- Йдіть, я пізніше прийду. - Відповів Селбіт.

Поттер пропустив Фосорка вперед. Але ще один солдат, що стояв біля барної стійки, схопив професора за плече.

- А справді, як ти посмів сюди зайти?

- Він зі мною. – Пот прибрав його руку. – ми вже йдемо.

- Руки при собі тримай, зрозумів? – грубо гаркнув солдат.

- Гаразд, вибач, більше не буду. - Поттер не хотів неприємностей. – дозволь піти.

- Так? – засміявся солдат. - Тільки і всього?

- Тільки і всього. –засміявся Хаб.

- Що ж. - Солдат знову схопив Фосорка за плече. – Якщо мене добре попросиш, я, можливо, відпущу твого урку.

- Годі тобі. – примирливо сказав Хаб. – Я не хочу жодних неприємностей.

Але в таких випадках спрацьовує закон збереження матерії, коли в одному місці десь зменшується, то в іншому прибуває. Так і тут, чим більше Поттер не хотів неприємностей, тим більше їх хотів солдат.

- Не хочеш, тоді проси.

- І як я маю просити? Стати на коліна? - спитав Хаб.

- Можеш і навколішки. Інакше не пройдеш.

- Ну, якщо ти так хочеш…

Поттер заїхав ногою солдату в пах. Той витріщив очі і впав навколішки.

- Задоволений, добродію? Мовчиш? Я тебе розумію. Гаразд, ми пішли…

Але їм дорогу перегородило кілька людей.

- Ти дуже не добре вчинив з нашим товаришем. - сказав один з солдатів.

- Слухайте, хлопці. - знову примирливо почав Поттер. – прийміть мої вибачення. Я більше не буду. Чесне слово. Дозвольте нам піти.

- А якщо ми не дозволимо?

- Я піду без вашого дозволу. – сказав Поттер твердим голосом.

– І як ти це зробиш? - солдат підійшов до нього майже в притул.

- Зараз побачиш.

Він ударом руки в груди збив солдата з ніг з такою силою, що той змів на своєму шляху ще двох, і всі троє вибили двері, що були позаду.

Настала гробова тиша. Навіть перестала грати музика. Тільки в вухах стояв дзвін уламків розбитих дверей, в яких валялися три тіла, що пробували встати.

- Є ще хтось, в кого я повинен просити дозволу? - Запитав Хаб.

Всі мовчали і навіть не ворушились. Поттер махнув професорові, щоб він йшов за ним. Ксайд з посмішкою спостерігав за інцидентом і думав над тим, що суть людська, в жодному всесвіті, не змінюється.

Інцидент на продовження вечора не вплинув. Побиті солдати мовчки пішли. По вигляду вони не сильно пострадали. Автоматичний прибиральник все прибрав. Через деякий час з'явився черговий з солдатом. Ніхто нічого «не бачив і не чув», а він і не вникав. Видно було, що такі події трапляються часто.

Ксайд провів в барі ще з годину, а може і довше. Тут був хороший зв'язок, і він працював над програмою, яка повинна була зациклити управління живленням кабіни на ділянці, з якої вже не можна її відключити. Він вдавав що п’яний і дрімає, схилившись над столом.

Коли повернувся до кімнати розташування, Поттер вже спав. Фосорк чекав на його повернення. Побачивши, що той збирається щось сказати, Ксайд приставив палець до губ і промовив щоб той спілкувався подумки.

- Можемо поговорити, професоре. Тільки не довго, бо маю ще багато роботи.

- Ти маєш такі ж можливості, як і твій приятель?

- Навіть трохи більші.

- Можете мене посвятити у ваші плани?

- Хіба кількома словами.

Сел розповів, що вони придумали, не вдаючись в деталі і не розкриваючи місця евакуації.

– Зрозуміло. – сказав Фосорк. - Можна кілька пропозицій?

- Звичайно.

- Пропоную змінити план. Справа в тому, що в нас внизу є місце, де захована кабіна пересилання, в якої немає платформи. До неї підведений не просторовий, а фізичний кабель живлення, який безпосередньо підключений до головного джерела живлення. Навіть якщо знеструмити базу, кабіна буде працювати.

- Блін, я даремно розбиратися з програмою управління? - обурився Селбіт.

- Не даремно. Це їх змусить відключити живлення, що вирубає гравітаційну редукцію. Як ви й хотіли. – відповів Фосорк.

– Розумно. Мене цікавить ось яке питання. Що відбувається, якщо спрацьовує сигнал тривоги?

- Тоді блокуються всі двері в зоні де знаходяться ув'язнені. – відповів професор.

- А якщо вирубати живлення в цей час?

- То двері залишаться зачиненими.

- Тоді план наших подальших дій такий. - Підбив підсумок Сел. – Потрібно провести всіх людей, які підлягають евакуації до місця розташування камери. Вони там помістяться?

- Так, помістяться. – відповів Фосорк. – Це найнижчий рівень. Там йдуть будівельні роботи.

- Як туди пробратися?

– На ліфті.

- А якщо він не працюватиме?

- Тоді сходами. Тільки треба пам'ятати, це сорок вісім поверхів вниз.

- Скільки тут ув'язнених взагалі? - Запитав Ксайд.

- Близько ста тисяч. – відповів професор.

Селбіт від несподіванки свиснув.

- Нічого собі! І як це можна тримати в таємниці?

- Дуже просто – посміхнувся професор - звідси живим не виходять.

- Як це? - здивувався Сел. – А кримінальні елементи, яких підкидають в найбільш проблемні регіони?

- Клони. Оригінали ніхто не випускає.

- Але ж охоронці теж бувають різні. Хтось може й проговоритися?

– Ні. – посміхнувся Фосорк. - Їм стирають спогади, вони навіть не підозрюють про це. Правду знають лише лічені люди.

- А як ви знаєте?

– Я працював радником керівника Інституту Охорони. – посміхнувся Фосорк.

- І ви були серед тих лічених людей?

– Так. Це було частиною моєї роботи.

- Гаразд, професоре, - Ксайд підвівся з крісла. - Пора діяти.

Він розбудив Поттера і розповів про новий план втечі. Пот схвалив. Вирішили вирушити за платформою і діяти за обставинами. Головне було пройти пост охорони і пробратися в зону вільного переміщення в’язнів.

- Мене цікавить питання, як ви збираєтеся нести платформу? - Запитав професор.

- А скільки вона важить? - Запитав Хаб.

- Тони дві напевно.

- Тоді ще можу захопити упаковку пива. – посміхнувся Пот.

Він дійсно витягнув з-під ліжка упаковку пива, яку невідомо коли туди поклав. Вони пройшли до зали, де знаходилася кабіна.

- То як ви збираєтесь її транспортувати? – Запитав знову професор.

- Понесемо. – відповів Хаб. – Тільки треба запакувати. Може замотати он в той папір?

- Непогана ідея. – сказав Сел. - Тільки зваж, Пот, що найкраще підключитися до зорі. Місцеве живлення не варто виснажувати.

– Я що, не розумію? - Розвів руками Хаб.

Вони прийнялися розстеляти папір. Варто сказати трохи про платформу. Це був паралелепіпед, який мав розміри приблизно півтора метри завдовжки, сантиметрів вісімдесят завширшки і близько сорока сантиметрів товщини. Поверхня мала напилення, яке становило основну вагу платформи. Решта було кріпленням для підтримки верхнього шару, а весь його внутрішній простір був заповнений електронікою.

Друзі розпрямили папір і переконалися, що його вистачить. Фосорк був збентежений.

– Скажіть, що ви робите? - запитав він. – я не розумію чим збираєтеся її везти?

- Руками, професоре. - відповів Поттер. – І смію запевнити, вам не доведеться допомагати.

- Та годі жартувати. - Не вгавав він. - Я серйозно.

- І я серйозно. – Пот підійшов до Ксайда. – Ну що, ставимо?

– Давай.

Друзі підняли платформу, поставили на папір і акуратно замотали. Фосорк був здивований.

- Я поки нічого не питатиму. – промовив він. - Але мені тепер зрозуміло, чому Друв обрав ці тіла, і пішов на такий ризик, переміщаючи свій мозок в одне з них.

- От і добре, професоре. - Сказав Селбіт. Вони з Поттером підняли платформу. – Бо річ важка і, скажу вам, дуже не зручна. Відчиніть двері. І захопіть пиво, якщо, звичайно, ти, Пот, не заперечуєш.

- Ні не заперечую. – відповів він.

Вони рушили в бік виходу до зони вільного переміщення в’язнів. Біля проходу їх зустріли знайомі охоронці.

- О! – вигукнув один з них. - Ті самі обличчя та в ті самі двері. Проводжаєте підопічного назад в зону? І щось несете. Повинен поцікавитися, що це?

- Платформа кабіни переміщення. – прокряхтів Поттер. – Вирішили загнати уркам поки не підключили.

- Та годі вам. – засміявся охоронець.

- Якщо серйозно. – прокряхтів в свою чергу Сел. - То ніколи не сідай грати в карти з цим типом. Він видає себе за професора, а насправді справжній шахрай. Бачиш, скільки провіанту програли? І це ще не весь борг. Ей ти, віддай пиво цим шановним, чесним людям за те, що нас пропустять.

Професор дав охоронцеві упаковку. Той взяв.

- Якщо чесно, нам не дозволено вживання алкоголю при виконанні службових обов'язків.

- Хіба це алкоголь? - Здивувався Пот. – Це пиво. Його навіть дітям можна пити. Відчини, будь ласка, двері, а то я зараз все це кину і тобі дістанеться велика купа провіанту. Запевняю, прибирати не буду.

- Взагалі то це заборонено. - Сказав другий охоронець.

– Тоді я все це кидаю. - застогнав Хаб.

- Будь ласка, пустіть. – жалібно промовив Фосорк – Тут є безліч невинних людей, які давно не бачили нормальної їжі. Може, це єдиний шанс поїсти нормально.

- Так, справді. – сказав перший охоронець. – нічого не станеться, якщо пропустим.

- Добре проходьте.

Охоронці пропустили друзів в зону.

- Не забутьте нас випустити. - крикнув Поттер в двері, що закривалися,.

- Гаразд, не забудемо. – долинуло у відповідь.

На ліфті опустилися на нижній поверх. Там було сміття та будівельні механізмами. Фосорк провів їх у якийсь з кутів і з дірки витяг кінець товстого ланцюга.

- Ви повинні допомогти. - Сказав він. – тягніть щоб відкрити двері.

Ксайд перехопив край платформи на одну руку та обережно потягнув за ланцюг. З шумом каменів, що труться один об одного, відчинилися потайні двері. Відкрилася завалена різного роду електронікою печера. Це все було з'єднано безліччю різнокольорових проводів і являло собою нагромадження плат, які кріпилися до саморобних опор і планок. Більшість з них висіло на проводах, як кетяги винограду.

- А де камера пересилання? - Запитав Хаб.

– Це і є камера. - Вказав на це все Фосорк.

- Ви знущаєтесь? - Пот здивовано глянув на професора.

- А що ви хотіли побачити, заводську модель? - Зло відповів Фосорк.

- Що будемо робити далі? – Поттер звернувся до Ксайда.

- Доведеться тягнути інші частини камери. – відповів він.

- Треба перевірити, чи справді є кабель живлення. - Запропонував Хаб.

- Ходімо покажу. – сказав Фосорк.

Він провів друзів за споруду з дротів та плат та вказав на величезний роз'єм що стирчав зі стіни печери.

- Ви впевнені, що кабель витримає, коли ним піде потрібна для переміщення енергія? - Запитав Сел.

- Так. - коротко відповів професор.

- Доведеться йому повірити. - Розвів руками Селбіт. - Іншого виходу немає.

- Тоді пішли за рештою кабіни. – сказав Поттер. – А ви, професоре, збирайте всіх, хто має переміщатися.

Охорона їх впустила назад. І хоча це були не погані хлопці, довелося їм прибити памороки, зв'язати та закрили в якомусь приміщенні на території зони.

- Такого бардака, як на цій базі, я ще не бачив. – сказав Пот, коли вони спускалися на ліфті з іншими частинами кабіни. - Це ж надсекретний військовий об'єкт, а вони поводяться як сторожі?

- Взагалі, то звідси тікати нема куди. - Відповів Сел. - Тут планета служить надійним охоронцем. Ось і несуть службу абияк. Це нам дуже на руку. Чи ти маєш щось проти цього?

Двері ліфта відчинилися і вони винесли решту частин кабіни. Прибували люди. Поки що їх було не дуже багато. Професор Фосорк вийшов з печери і підійшов до них.

– Наша кабіна працює. - Сказав він. - ви дарма тягли.

- А якби не працювала? - Запитав Хаб. – в нас іншого шансу не буде після того, як ми все це почнемо. Скільки людей прибуло?

- Близько тридцяти.

- Замало. - Пот подивився на Ксайда. — Але, може, поки що отримаємо наш одяг? Що скажеш, Сел?

- Якщо ти наполягаєш. - Розвів руками Селбіт.

- Я вже не певен. – чесно зізнався Поттер. – тут, звичайно, бардак, але на нашій проміжній станції дисципліна висока. Тому давай одяг і не будемо ризикувати.

- Добре. – промовив Ксайд. - Професоре, як програмувати вашу кабіну? Мені потрібно надіслати повідомлення.

- Надіслати повідомлення звідси не вдасться. – сказав Фосорк. - Немає такої можливості.

– Ось вам і кабіна. - скривився Пот.

- В вашої кабіни теж немає такої можливості. – огризнувся він.

– Я нагору. – сказав Сел. - Ти двері не зачиняв?

– Ні.

- Що ж, підключайте кабіну і чекайте мене.

- Кабіна вже підключена та готова. – відповів Фосорк.

- Чудово. Я довго не затримаюсь.

Ксайд поїхав нагору. Фосорк пішов до кабіни. Хаб пішов до натовпу, який вже почав нарікати і висловлювати невдоволення. Він виліз на ящик і попросив тиші.

- Я вибачаюсь за незручності, але справа не терпить зволікання.

- Це ваша справа. – пролунав голос з натовпу. – Нас вона не стосується.

- Ви можете спокійно піти, це добровільні засади. Але я радив би залишитися.

- Нас що, беруть як піддослідних кроликів?

– Ні. Вас беруть як кваліфікованих спеціалістів. Потрібно якнайбільше народу. Є ще час. Якщо хтось з вас може привести сюди ще когось, ведіть.

- Що за робота? – спитав знову хтось.

- Скажу, що ви працюватимете за спеціальностями. - відповів Пот. – подробиці після прибуття.

- Ми працюватимемо не тут?

- Ні. Йдіть за товаришами. Нагадую, є ще час привести друзів.

Поттер зліз і пішов до Фосорка.

- Професоре, ваша кабіна справді працює? Зараз має прибути багаж.

- Як прибуде, то й побачимо. - пробурмотів Фосорк собі під ніс. Він щось видивлявся в переплетенні дротів.

- Знайшли несправність? – поцікавився Хаб.

- Ні.

Професор обережно розсунув звисаючу купу дротів, а потім блискавично ринув в середину закопавшись майже наполовину. Конструкція не витримала і впала.

- Що ви наробили, Фосорк? - Закричав Поттер, не знаючи що робити, витягати професора чи піднімати конструкцію.

- Зараза, втік. - Почулося зсередини.

- Ви зламали кабіну? - Поттер був в розпачі. – Це кінець, наша місія пропала, ми загинем. Ви розумієте, що наробили?

- Годі кричати, допоможіть вибратися. – Долинуло з купи дротів та електронних плат.

- Як ви можете спокійно просити допомоги коли таке зробили? - Хаб був спантеличений поведінкою професора. - Ви божевільний?

- Та не поламав я цю чортову кабіну. — долинуло з купи – Витягніть мене і я все поясню. Не звертайте на цей мотлох уваги.

Поттер допоміг Фосорку вилізти. Той важко дихав.

- Фу, ти. Зовсім захекався. Треба б зайнятися фізичними навантаженнями, бо я зовсім здав.

- Що з кабіною?

- Та ціла вона, ціла. І, здається, ваша посилка вже прийшла. Пішли забереш.

Він пішов в куток і щось повернув. Легко відійшла в сторону панель дверей, замаскованих під камінь. За нею було приміщення, посеред якого стояла кабіна пересилки. Біля стін стояли столи заставлені панелями управління та моніторами і де сиділо кілька людей. На платформі кабіни стояла торба, яку вони приготували на Пілфі.

- То там не кабіна? – здивовано вказав Хаб в бік входу.

- Який ви здогадливий. – посміхнувся Фосорк. - Ви що, думали, що я вам відразу покажу кабіну?

- А навіщо ми тоді тягли платформу?

- Платформи в нас і не було. Це єдине, чого не вистачало.

- А як ви затягли її сюди?

– В нас є для цього механізм.

- Виходить, ви нас використали для своїх цілей? - Запитав Поттер.

- Добре, що ще не прибрали. – посміхнувся Фосорк. – Якби не ваша жахлива сила, сидіти би вам зв'язаними десь в технічній кімнаті.

- А чому ж тоді зараз показали справжню кабіну?

- Я вам повірив.

– Як?

- Не знаю. - повів плечами професор. - Може через те, як ви щиро бідкалися, коли думали що я поламав кабіну.

- Ви це навмисне влаштували, так?

- Ні, що ви. Я ловив хробака. Взагалі, на такій глибині, а це приблизно шістсот метрів, ніхто не повинен жити. Але я ще раніше виявив сліди, а сьогодні бачив власними очима хробака. Він ідеально прозорий, що підтверджує те, що він живе тут, на глибині, де сонячні промені не потрапляють.

- З хробаком зрозуміло. - махнув рукою Хаб. – Давайте закінчимо нашу справу.

Він стягнув з платформи сумки і витягнув вміст. З зовні почувся шум і крики. Зображення будівельного майданчика було виведено на моніторі. Поттер побачив, що з'явилася якась група молодиків, які розмахували руками і роздавали стусани. Люди розбігалися і тіснилися до стін.

– Що за одні? - Запитав Пот.

- Це одне з бандитських угруповань. – відповів співробітник Фосорка.

- Погано. – промовив професор. – Ці придурки можуть зіпсувати евакуацію.

– Я їх вижену. – сказав Хаб.

- Не треба. – сказав співробітник. – Ці виродки не зупиняться ні перед чим. Вони можуть вбити.

І справді. Один з громил вихопив ножа і пирнув когось з людей. Той схопився за руку. Видно було, вони щось питали, але їм не відповідали.

- Відкрий вхід. – сказав Поттер.

- Якщо хочете, щоб не було великого шуму. – промовив Фосорк. - То ніхто з них не повинен звідси вислизнути. Інакше вся братва з усіх поверхів прибіжуть на розбірки. Це кілька тисяч людей.

- Я зрозумів, професоре. Ви можете вимкнути ліфти?

- Можемо. – відповів один із співробітників. - Але це загрожує можливим виявленням нашого центру.

- А ці ублюдки можуть звести нанівець нашу евакуацію. – відповів Пот.

- Всі ліфти відключати не треба. – сказав ще один із співробітників. – достатньо блокувати тільки той, на якому хтось захоче піднятися.

- Чудово. – сказав Хаб одягаючи бойовий одяг. - Тільки слідкуйте уважно. Випускайте.

– Це вірна загибель. - промовив хтось злякано. – Їх там двадцять.

- Відкривай.

Поттер підійшов вчасно, тому що якийсь здоровань схопив ще одного бідолаху і тримав ніж під його горлом.

- Я питаю востаннє. – говорив один з бандитів, напевно ватажок. – Навіщо ви тут зібралися? Якщо не почую відповіді, пере ріжу горло всім, хто тут перебуває.

- Але ми справді не знаємо. – скиглив бідолаха. – Нам сказали, що потрібні люди для якихось робіт. Це все.

- Хто сказав?

- Я сказав. –Поттер вийшов вперед.

- І які ж роботи ти пропонуєш цим нещасним? - Запитав ватажок.

- Не твоя собача справа. – відповів Хаб.

Хтось з бандитів кинувся на Поттера, але ватажок його зупинив.

- Не треба. Не часто знаходиться хтось, хто б міг мені перечити. Спочатку поговоримо. Якщо судити з твого одягу ти, напевно, з якоїсь релігійної секти. Я чув зараз на великій землі це стало модним.

- Скажи тій здоровій тварюці, щоб відпустила людину. – промовив Поттер.

Здоровань кинув того що тримав і рванув до Поттера. Ватажок згову затримав його.

- Я цю падлюку прикінчу. - кричав він. - Ти чув, як мене назвали?

- Стривай, ще встигнеш. – промовив ватажок і звернувся до Хаба. - Ти, добродію, підписав собі смертний вирок.

– Пропоную наступне. – Пот не звернув уваги на застереження. – я вас десь до ранку закриваю і ви безпечно проведете цей час.

Серед бандитів пронісся регіт. Засміявся і ватажок.

- Ти, мабуть, божевільний?

– Ні. Я милосердний. Я не хочу жертв. – відповів Хаб. – Навіть ваших.

- А ти бачиш наші жертви? – озирнувся ватажок. – хлопці, ви цілі?

Всі знову дружно зареготали.

- Хоч не хочеться мені це робити, але доведеться. - промовив Поттер. - ви самі вибрали цей варіант. Хто перший хоче вмерти?

- Скажу відверто. - Ватажок розвів руками. – я розгублени. Мені ще ніколи не зустрічався такий божевільний, як ти. Схаменися, людино. Ти можеш померти страшною смертю. Пропоную також тобі. Ти просиш в мене вибачення і я умертвлю тебе швидко і майже безболісно.

– А як ти хочеш померти? - посміхнувся Поттер.

- Що ж. Я пропонував. – ватажок не звернув увагу на запитання - Скит, він твій.

Мурло з ревом кинувся на Хаба і тут же відлетів, ніби напоровся на стінку. Він вихопив ніж і знову кинувся, але Пот завдав зустрічного удару настільки сильного, що рука пробила тіло і кулак вийшов назовні. Бідолаха оторопіло повернув голову в бік ватажка і промовив:

- Боляче, шеф.

Його ноги підкосилися, і він повис в Поттера на руці.

- Так що. - Промовив Пот тримаючи здорованя - Ви згодні на те, щоб я всіх вас десь замкнув?

- Вбити його. - крикнув очманілий ватажок.

Зграя кинулася на Хаба. Поттер шпурнув бездиханне тіло в натовп, і повалив більшу половину. Хтось метнув в нього ножа, але той відскочив, не завдаючи шкоди. Бандити знову помчали на нього. Поттер рушив назустріч. Він, як чорна птаха врізався в натовп, змітаючи на своєму шляху тендітні тіла. Після того як він пройшов крізь їхні лави, позаду залишилося лежати більше половини банди. Інші були злякані й розгублені.

- Всім покидькам стати біля того механізму. - Тоном, що не терпить заперечення, скомандував Поттер. - Хто не послухається, мертвий.

Ватажок вихопив ланцюг з великою кулею на кінці і кинувся на Поттера. Той ухилився від удару, підставив руку так, що ланцюг намотався і смикнув на себе. Ватажок полетів на Хаба. Він явно не розраховував, що той смикне з такою силою. Хаб спіймав його і хотів обв'язавати ланцюгом, але ватажок вислизнув і вдарив Поттера в обличчя. Той хотів ухилитися, але втратив рівновагу. Удар дістав цілі та посилив падіння. Ватажок з переможним криком скочив на Хаба і знову заїхав кулаком в голову. Розлючений Поттер перехопив кулак і роздушив. Скочив на ноги, зламав вожаку другу руку і підняв над собою. Той кричав і бовтав ногами. Поттер був дуже злий.

- Ви всі мерці!

Він кинув ватажка на конструкцію з залізними прутами, що прошили його наскрізь. Той замовк. На Поттера кинувся бандит і залізною трубою вдарив по спині. Поттер хотів ухилитися, втратив рівновагу знову і впав. На нього одразу навалилося троє людей. Вони копали його ногами і били залізними прутами. Але великої шкоди удари йому не завдавали. Він скинув нападників і ринувся в атаку. Як тільки зніс першому з них голову, в прямому розумінні цього слова, решта втекла. Поттер кинувся навздогін. Більшість з бандитів забігли до ліфту і заблокували двері зсередини. Доведений до крайнього ступеня сказу, Поттер почав крушити двері ліфта. Кожен удар кулака, одягненого в меолову рукавичку, пробивав дірку в товстому пластику. Забарикадовані бандити були нажахані. Вони ніколи не бачили людини, яка б могла пробити товсту панель ударом руки. Вони кричати і лізли на стіни, давлячи один одного. Ліфт ходив ходуном і болти, які кріпили підйомний механізм, не витримали та обірвалися. Кабіна полетіла вниз і впала на дно, яке знаходилося метрів п’ять нижче. Бандити що залишилися зібралися біля механізму, про який Пот згадував раніше, і тремтіли від страху.

– Зв'язати всіх. – звернувся Хаб до натовпу.

Кілька людей кинулося виконувати наказ.

- Чекайте на подальші розпорядження. - Втомлено промовив він. – Скоро почнемо. Велике прохання - не розходьтеся.

Він вернувся в печеру і сів на купу дротів. Пот був замучений битвою. Підійшов Фосорк.

– Я вражений. Ви ідеальний прототип досконалої зброї. Маючи кілька сотень таких солдатів, можна захопити владу над всім всесвітом.

- Чому я маю бути прототипом вбивства? – здивувався Поттер. - Може я прототип творення?

- Дивлячись в яких руках опинитеся. – відповів Фосорк.

- Чому я маю бути в чиїхось руках, професоре? Я вільна людина і не збираюся нікому служити.

- І правильно робите, юначе. Дуже правильно робите.

В цей час зайшов Селбіт.

- Що тут сталося?

- Вашому другові довелося дати урок ввічливості. – відповів Фосорк.

- Нічого собі урок. Купа понівечених тіл. Хто це був?

- Та так, - махнув рукою Поттер, - місцеві покидьки які думали, що їм все дозволено.

– Зрозуміло. – сказав Сел. - Як бачу, посилка вже прийшла. Народу зібралося багато?

- Зараз порахую. – відповів професор.

- Ну що, Поттер, починаємо? - Запитав Ксайд.

– Давай. – зітхнув він. - А то знову прилізе якась мерзота. Не подобаються мені такі уроки, Сел. Гидке відчуття.

Він з огидою подивився на закривавлений одяг.

- Є вода, щоб помитися?

Розпочався завершальний, найвідповідальніший і найнебезпечніший етап кампанії. Вирішили діяти наступним чином. На проміжний пункт пересилання, тобто на космічну базу, першим вирушає Ксайд. Він програмує кабіни на подальшу пересилку та стежить, щоб ніхто не зміг її перервати. Поттер залишається на планеті і стежить за тим, щоб ніхто не зміг зашкодити відправці. Ксайд на базі повинен стежити за командами, які надходитимуть після сигналу тривоги, і відповідно коригувати свої дії. Те, що підніметься тривога, сумнівів не було, тому що непомітно переправити понад сімдесят людей, ніяк не вдасться. Для того щоб людину переправити з планети на базу потрібно в середньому хвилина. Щоб переправити з бази на Таємничу потрібно було чотири хвилини, тому що більша відстань і відповідно більший час для акумуляції енергії. Але на базі було чотири кабіни і тому в середньому на пересилання була потрібна теж хвилина. Виходило, що на всю операцію потрібно півтори години. Цей величезний час Сел повинен тримати оборону. Зв'язку між Поттером та Ксайдом не було. Селбіт не мав зброї. А якщо зважити на те, що він ніколи не брав участі в подібних операціях, ставало страшно за проведення кампанії в цілому. Але все ж таки Сел найбільше підходив для цього завдання через свої можливості. Поттер на його місці був би в гіршому становищі.

- Що ж. – сказав Поттер коли вони зібралися біля кабіни пересилання. - Перший ти, Сел. Потім посилаю твій одяг. Якщо там хтось є ти його знешкоджуєш. Інакше він може принести додатковий клопіт. А клопоту в тебе буде достатньо.

Ксайд кивнув головою.

- Професоре, наступним відправляєтеся ви. Ключове слово ви знаєте. – продовжував Поттер. - Якщо Сел буде зайнятий, ви в жодному разі не допомагаєте. Якщо він не ввів слово це зробите ви і вирушаєте на нашу космічну базу. І жодного зволікання, в нас багато людей. Все зрозуміло?

– Мені не зрозуміло одне. – промовив Фосорк. - Куди ви помістите всіх людей? Лабораторія може вмістити по максимуму чоловік сорок.

- Ми вирушаємо не до лабораторії. – відповів Ксайд.

- Зрозумів. - Професор підняв руки на знак того, що запитань більше немає.

Поттер підійшов до Селбіта.

- Обіймемося, чи що? Я не думаю що треба прощатися назавжди, але про всяк випадок давай попрощаємося.

Вони обійнялися.

- Ти був справжнім другом, Сел.

- Чому був, друже? Є, ось як треба казати.

В Ксайда очі стали вологими.

- Так, є. Є і буду! – вигукнув Пот.

- Звичайно будеш! - Ксайд відштовхнув Поттера. - Що за сентиментальності, Пот? Ми що, зібралися вмирати? Та ми тільки жити починаємо!

- Справді. Нісенітниця якась. Все буде добре.

- Тоді до зустрічі. - Селбіт ступив на платформу кабіни. - Професоре, поясніть Поттеру призначення цього індикатора і коли потрібно буде йому вирушати. Буде прикро, якщо він залишиться тут через те що не вистачить енергії.

- Добре. – кивнув головою Фосорк.

- Вмикай живлення, Пот.

Розділ 21

Ксайд зіскочив з платформи кабіни пересилання. Нікого не було. Підійшов до дверей і прислухався. Жодного шуму. З'явилася його сумка. Він зняв її з платформи та ввів кодове слово. Жодної реакції на це не було. Він одягався коли з'явився Фосорк.

- Все нормально? – прошепотів той.

- Так. Поки що тихо. - прошепотів Сел. - Передайте привіт Боррету, він буде радий вас побачити.

- Сподіваюся. - відповів Фосорк і світло поглинуло його.

Селбіт став біля дверей. Почали з'являтися люди. Вони, проінструктовані, залишалися на місці і чекали поки не почнеться подальше пересилання. Сел підключився до комп'ютера бази. Знайшов повідомлення, що не санкціоновано включилися кабіни пересилання. Жодної команди поки що введено не було. Селбіт підключився до мережі бази. Кілька розмов не по темі. Поступив наказ патрульній групі щоб перевірили, що творитися з кабінами. Ксайд пам'ятав, що такі групи зі зброї мають шокові пістолети. Група включає дві чи три особи, залежно від того є з ними сержант чи ні.

Селбіт причаївся за дверима. Патруль побачив ще за кілька поворотів. Було двоє. Щоб увійти, треба було скористатися панеллю біля входу. Блокувалися двері за допомогою центрального пульта. Сел мав доступ до нього, але блокувати двері означає підняти тривогу. Цю подію потрібно було відтягувати якомога довше.

Один патрульний увійшов. Інший був ще в коридорі. Ксайду потрібно було, щоб вони обидва зайшли в середину. Тому він стояв за дверима і чекав.

- Агов! – вигукнув той, що зайшов перший. - Що тут діється? Хто ви такі?

Сел зачинив двері за другим патрульним. Вони здивовано дивилися на нього. Ксайд вдарив в голову того, що стояв ближче. Той впав. Другий вихопив пістолет і вистрілив. Побачивши що це не дало ефекту, Патрульний кинувся на Ксайда і тут же відлетів як від стіни.

- Якого біса? – вигукнув він. - хто ти такий?.

З підлоги піднявся інший патрульний, тримаючись за голову.

- І важка ж в тебе рука, хлопче. - промовив він. - Ти так більше не роби, гаразд? Впевнений, всі питання ми можемо залагодити шляхом переговорів. Домовились?

Селбіт дивився на хлопців і не знав, що робити. Він не міг їх вбити. Він не міг навіть з ними битися, бо вони на нього не нападали. Але заговорив переговорний пристрій в того, що піднявся на ноги.

– Патруль номер два. Що у вас?

Це протверезило Ксайда і додало рішучості. Він вдарив того в кого не було переговорного пристрою. Той відлетів, вдарився об стінку і впав, не виявляючи ознак життя.

- Мовчати. - Сел схопив солдата за барки і підняв. - Ти зараз скажеш, що тут не зрозуміла проблема. Зрозумів? Інакше будеш мертвим, як твій товариш.

Той злякано закивав головою. Сел поставив його не підлогу.

- Щось з проводкою, сер. - Промовив він не зводячи очей з Селбіта.

- Що з проводкою?

- Не знаю. Спалахує і гасне світло.

- Нічого не горить?

- Ні, сер.

- Залишайтеся там, я пришлю монтера.

Ксайд забрав переговорний пристрій і подивився на годинник. Минуло тільки п'ятнадцять хвилин.

– Коли прийде монтер? – тихо спитав Сел.

- Не знаю. – перелякано прошепотів той.

- Через який час він може прийти?

- Хвилин десять, може п'ятнадцять.

- Що з тобою робити? – Сел дивився на солдата. – Вбити чи залишити живими?

- Краще в живих. – злякано відповів той.

Він бачив, як Сел вибив дух з його напарника одним ударом і тому вірив його словам.

- Я тебе зв'яжу.

– Добре.

- Але чим? В тебе нічого немає?

– Ні.

- Зніми в товариша пояс. Тільки без фокусів. Один неправильний рух і ти труп.

- Розумію.

Солдат повільно зняв пояс.

- Ще живий? - Запитав Ксайд.

Той попробував пульс.

– Так, живий.

- Поклади його зручніше. - Запропонував Ксайд.

Він зв'язав солдатові руки і знову причаївся біля дверей. Поки що нікого не було.

- Слухай, що це за люди, які з'являються і зникають? - Запитав патрульний.

- Не знаю. - Відповів Сел,

- А звідки вони, і куди прямують?

- Я тебе залишив живим не для того, щоб ти діставав мене запитаннями. Зрозумів? –Селбіт намагався надати голосу якомога більше твердості.

- Ти не схожий на вбивцю. – не відставав солдат.

– А ти на солдата. – відповів Ксайд.

– Я тут тимчасово. На кілька місяців.

- Я так і думав. - посміхнувся Сел. - Справжні солдати чинили б більший опір.

- Якщо черговий запідозрить щось недобре, пришле справжніх солдатів.

- Сподіватимемося, що не запідозрить.

Знову включився переговорний пристрій.

- Другий патруль, як у вас справи? Монтер прийшов?

Ксайд підніс до обличчя солдата пристрій і промовив:

- Не роби з себе героя, зрозумів?

- Ні, сер, не прийшов. – відповів патрульний.

– Точно нічого не горить?

- Ні, сер.

- Тоді чому ці кабіни жеруть так багато енергії?

- Не можу знати, сер. Вони засвічуються та згасають.

– Будьте там.

В цей час зайшов монтер. Ксайд стежив за розмовою і не зауважив, як той підійшов. Побачивши зв'язаного патрульного, він позадкував і вискочив в коридор. Сел за ним. Якби той зачинив двері, то швидше за все втік би. Але він цього не зробив і Селбіт в два стрибки впав на нього. Монтер втратив свідомість від ваги що звалилася. Сел затягнув його всередину, зачинив двері і ввімкнув всі свої детектори. Сканування показало, що наближаються ще двоє людей. Селбіт причаївся біля дверей. Вони пройшли повз. Сел глянув на годинник. Минуло лише пів години, а вже стільки подій. Добре що переміщення вночі.

А люди прибували та відбували. Щохвилини здійснювалося переміщення і близько тридцяти чоловік було вже на Таємничій. Знову ввімкнувся передавач.

– Другий патруль, це черговий. Монтер прибув?

Ксайд сказав передати, що прийшов і ремонтує.

- Так, сер. Оглядає кабіни.

– Що там таке?

- Поки не ясно, сер. Він ще не розібрався.

- Коли закінчить, нехай зв'яжеться зі мною.

- Так, сер.

В цей час прийшов до тями монтер і заворушився другий патрульний. Селбіт підійшов до монтера.

- Говорити можеш?

- Так. - прохрипів він важко.

- В тебе є провід чи шнурок?

- Так. - стогнав монтер. - В сумці провід.

Ксайд порився в сумці.

- Підіймися, я тебе зв'яжу.

Сел зв'язав йому руки і той зі стогоном всівся поряд з солдатом.

- Чим ти мене так придавив? - Запитав монтер.

- Бачу вже можеш нормально говорити. – сказав Селбіт. - Зараз зв'яжешся з черговим і скажеш, що тут все нормально і це щось з комп'ютером, який керує кабінами. Тільки нічого зайвого. Вбити я тебе встигну раніше ніж хтось прийде, зрозумів?

Той ошелешено кивнув і сказав черговому все що хотів Сел.

- Але в мене тут теж все гаразд. – відповів черговий. - Добре, будьте там, а я підніму програмістів. Ну і енергії ж жеруть ці кабіни, я такого…

Черговий вимкнувся. Ксайд продовжував стежити за повідомленнями, що проходили по внутрішньому зв'язку. Тут грав на руку факт, що час був дуже ранній. Ксайд підключився до відеокамери в кімнаті чергового. Було видно як в кімнату хтось зайшов, мабуть програміст, і сів за панель зв'язку з комп'ютером.

- Тут справді щось з програмою, сер. Вона зациклена на одній ділянці і мені ніяк не вдається вивести її з цього стану.

- І що, немає способу виправити?

- Хіба перезавантажити систему, сер.

- Але це неможливо. Це означає, що треба відключити всі системи на всій станції. Це система безпеки! – вигукнув черговий.

- Навіть не знаю що придумати. - Розвів руками програміст. – в нас є ще резервна система. Давайте перекинемо на неї управління?

- Підключити резервну систему, кажеш. - Задумався офіцер. - Давай я спочатку піду туди і подивлюся що там таке.

Це рішення чергового, з одного боку, врятувало місію від передчасного її завершення, тому що Ксайд не переробив програми в її резервному варіанті, але з іншого боку, призвело до тих кривавих подій, які сталися згодом.

Селбіт приготувався до приходу чергового, що йшов разом з програмістом. Коли офіцер відчинив двері, Сел щосили штовхнув її назад, розраховуючи на те, що може збити з ніг їх обох. Але це були військові. Програміст зорієнтувався і відскочив в бік. Черговий до того часу, як Ксайд кинувся на нього, встиг вихопити зброю, яка стріляла кулями. Ксайд впав на нього, намагаючись притиснути вагою. Проте офіцеру вдалося вивернутися і Сел навіть не зачепив його. Поки Сел піднявся на ноги, черговий розрядив в нього частину обойми пістолета. Це збило Селбіта з ніг. Офіцер, розраховуючи що після такої кількості куль противник мертвий, сховав пістолет і схилився над тілом. Ксайд, прийшовши до тями, розплющив очі в той момент коли обличчя чергового схилилося над ним. Той закричав від жаху. Факт того, що його противник ще живий налякав офіцера набагато більше, ніж коли на нього напали. Сел, скориставшись тимчасовим замішанням, схопився і вдарив його в живіт. Той звалився на підлогу.

Найбільшою перевагою мега сили було те, що противника можна легко повалити з одного удару. І не лише повалити, навіть убити. Поки що Сел не міг вбити. Тому він розраховував силу удару так, щоб знешкодити.

Селбіт втягнув чергового в кімнату і поклав поряд з рештою. Таким чином в нього набиралося дедалі більше заручників.

Тим часом кабіни пересилання працювали, безперервно перекидаючи людей на Таємничу. Ксайд подивився на годинник – минуло ще двадцять хвилин, а загалом майже п'ятдесят. Не погано. Ще б протриматися хвилин сорок.

Але заревів сигнал тривоги. Селбіт згадав програміста, який втік під час його боротьби з черговим. Ксайд уважно стежив що твориться в мережі бази. Піднялися військові підрозділи бази. Сел взяв пістолет чергового і подивився що за зброя - був схожий на пістолети які він бачив в Хейха. Зарядів два, один в стволі, інший в магазині. Якщо вважати, що кожен заряд мав п'ятдесят куль, то в нього було близько вісімдесяти пострілів - частина вже розряджена в Ксайда. Селбіт перевірив одяг офіцера, але додаткових зарядів не виявив.

Коридори заповнилися озброєними солдатами. Вільним був тільки той, який вів до кабін. Запрацювали камери спостереження. Ксайд почав стріляти по тій, що показувала камери пересилки. Поки він розбирався з нею, та, що була над камерами, працювала і противник міг бачити, що він тільки один. Тим часом солдати заповнили коридор за дверима. Видно було, що вони готуються до вторгнення. Ксайд зв'язався з комп'ютером та заблокував двері. І зробив це вчасно, тому що надійшла команда штурму. Її не виконали тільки тому, що двері не відчинилися. Селбіт спостерігав як метушилися в кімнаті чергового, та кидалися прокльонами в бік нічого не здатного програміста.

- Та як може бути, щоб всі системи були зіпсовані? - Кричав один із трьох, не рахуючи програміста, офіцерів. Він був найвищим з них. - Це що, хтось зробив навмисне?

- Не можу нічого певного сказати з цього приводу. - Відповів програміст продовжуючи працювати.

- Це диверсія чи збій програми?

- Не можу визначити. - відповів програміст. – Справа в тому, що кабіни не працюють так, як треба. Ви самі бачите, прибув лише один нападник і далі кабіни зациклилися. Я гадаю, це непередбачуваний збій програми, який не дав загарбникам можливості провести висадку.

Було видно, що вони бачили зображення, яке транслювалося з пристрою позаду камер пересилання, і не бачили того, що творилося в камерах. Добре що Сел перше знищив цю камеру, а вже потім іншу.

- Що робити? – спитав інший офіцер який був з них найнижчим ростом.

- Думаю потрібно захопити приміщення поки загарбник один. – сказав високий. – Якщо виправимо програму, то камери запрацюють в нормальному режимі і можуть прибути інші нападники. Те, що він не один, це однозначно, тому що навіть божевільний не зважиться напасти на нас.

- Пропоную енергетичну гармату. – сказав середній по зросту.

- Так, вона здатна пробити сталеві двері. – Погодився високий.

Ксайд чекав штурму. Мозок гарячково перебирав можливі варіанти його дій. Якби він був один, то швидше за все, Сел би був паралізований подіями, що відбуваються. Але зараз він захищав багато людей. Цей факт змушував організм Селбіта працювати. Крім того, свідомість фізичної переваги сильно піднімала бойовий дух. Тому в його голові майже відразу виникла думка захопити енергетичну установку. При цьому він з теплотою згадав професора Боррета і Поттера, завдяки яким мав можливість бачити, що коїться за стіною. А там вже готували гармату. Вона мала вигляд півсфери, встановленої на ніжці, звідки стирчав ніс у вигляді широкої чорної спіралі. В центрі спіралі було два невеликі конуси. Ніжка кріпилася до платформи на колесах. На ній були встановлені блоки, які живили гармату енергією.

Як тільки гармату встановили, Ксайд вискочив в коридор та помчав, змітаючи на шляху солдат. Ніхто не зрозумів що сталося. Хтось почав безладну пальбу, ранячи і вбиваючи навколишніх. В цьому хаосі Сел втягнув установку в кімнату кабін пересилки.

Цей маневр був несподіванкою для керівників операції захоплення, а Селбіт отримав зброю, за допомогою якої вже можна впевнено вести переговори.

База повідомила центру про надзвичайне становище. На планеті Карликів також виявили, що в них щось діється. Це теж повідомили центру. Поки йшов обмін інформацією та прийняття рішень як діяти, пройшло достатньо часу і перекидання людей майже закінчилося. З планети прибув Поттер.

- Як справи? - Запитав він розглядаючи енергетичну гармату. – що за штуковина?

– Енергетична гармата. – відповів Ксайд.

- Нічого собі. – вигукнув Пот. - Вона що, тут була?

- Ображаєш. - Скривився Сел. – Я її захопив.

- Ого! – здивовано подивився Хаб на Селбіта. - А ти молодець. Яка ситуація?

- Поки що тихо. За дверима безліч солдат. Командування обмінюється повідомленнями з центром. Думаю нормальна, робоча обстановка в таких ситуаціях…

- Що кажуть?

- Нічого конкретного. Центр ставить запитання, вони відповідають. А як твої справи?

– Все пройшло майже без пригод. – відповів Хаб. - Після того як відбулася сутичка з патрулем, вимкнули живлення у всьому комплексі, а заодно і гравітаційну редукцію. Все перестало працювати, крім кабіни, звісно. Коли залишилося пару людей, я відправився до тебе. Ще пару хвилин і можна буде вирушати самим.

- Швидше б. - Зітхнув Сел.

І тут погасло світло. Вимкнули навіть аварійне освітлення. Кабіни теж перестали працювати.

- В чому справа, Сел? – почувся розгублений голос Поттера.

- Не знаю. – також розгублено відповів Ксайд.

- Ти нічого не бачиш?

- Поки що ні. Я стягую з платформи тих, хто прибуває. Вас ще багато? - Запитав він прибулого.

– Ні, за мною ще один. – відповів той.

- Слава Богу. - Видихнув Ксайд.

– Скільки прибуло ще? - Запитав Хаб.

– Ще п'ять. Це останні.

- Останні? – перепитав Пот. - Виходить нам не вистачило лише сім хвилин?

- Так, сім хвилин і ми були б в безпеці.

- Глянь обстановку.

– Дивлюся.

Він налаштував сканери. Енергія вимкнена по всій базі бо нічого не працювало. За стіною юрмилося безліч солдат. Вони одягали якісь прилади.

- Енергію вимкнено по всій базі. - Промовив Ксайд. – Солдатам видають якісь прилади. Мабуть, нічного бачення.

- Це все?

Ксайд провів рукою по колу.

– Ні. За стіною монтують енергетичну гармату. - Він показав рукою на стінку протилежну входу, але Пот не міг бачити його жесту.

- Одну?

- Ні, ще везуть одну. Туди ж.

Ксайд провів рукою по стелі і з жахом побачив, що вгорі солдати встановили ще дві гармати. Під ногами, на нижньому поверсі, поки що було чисто.

- Де саме розміщені гармати? - Запитав Пот.

- За стіною, проти нашого входу розміщено дві. Вгорі, прямо посередині розташовані ще дві. В коридорі де виходять наші двері, знаходяться ще дві.

- Ого! - вигукнув Поттер. – Нас підсмажать як поросят.

- Що робити? - Запитав Сел.

- Гармати в коридорі готові до бою?

- Скоріш за все ні. – відповів Ксайд

- Тоді зволікати не можна. - Поттер підійшов до дверей. – Відкрито. Це дуже добре. Треба якнайшвидше звідси забратися. Якщо нас не буде, то й атаки не буде. Це спасе життя всім, хто тут є. Куди краще бігти?

– Думаю в бік ангара.

- Ти перший, бо бачиш. – прошепотів Хаб. - І постарайся захопити в кого не будь прилад нічного бачення.

- Гаразд. - прошепотів Сел.

– Тоді вперед.

Він штовхнув Ксайда і той рвонув. Поттер за ним. Солдати не відразу зорієнтувалися що відбувається, тому що одяг друзів екранував випромінювання. Селбіт врізався в солдат і як таран змітав їх на своєму шляху. Поттер, який нічого не бачив, врізався в енергетичну гармату, втратив рівновагу і впав. Сел зняв в когось прилад нічного бачення і тицьнув в руки Поттеру. Він начепив і вони продовжили рух. Кругом панував повний хаос. Збиті з ніг, поранені й придушені солдати стогнали. Вцілілі металися і ніхто нічого не розумів. Друзі вже не бігли, а просувалися нормальним кроком, намагаючись не привертати уваги. Долинула новина, що «вони втекли». І знову піднялася неймовірна метушня. Хтось біг в один бік, хтось в інший. Носилися як по одному так і цілими групами. Поттер встиг нажити два автомати та рюкзак зарядів.

Вони вже були недалеко від ангару, коли включили аварійне світло. Якби друзі скинули свій одяг, то їх би ніхто не зауважив, тому що знизу була солдатська форма.

- Ось вони! – хтось випустив автоматну чергу.

Кулі пройшлися по ногах. Поттер вистрілив у відповідь. Всі, хто знаходився в коридорі, впали на підлогу. Залишилися тільки Ксайд і Поттер. Вони побігли в бік ангара. Але через два коридори натрапили на засідку, котра відкрила шквальний вогонь. Друзям довелося засісти в якомусь проході і відстрілюватися. Селбіт прийнявся сканувати довколишній простір. Ефір вже наповнився наказами та командами. Сел зауважив, що на допомогу солдатам, підтягли гармату. Друзі кинулися в протилежний бік безперервно стріляючи. Вони вже не думали про те, що можуть когось вбити. Тепер вони рятували себе.

Їм вдалося вискочити на сходи та піднятися на поверх вище. Тут було значно менше солдатів. Вони втікали, як тільки друзі показувалися в їхньому полі зору. Незабаром не стало нікого. Пройшовши кілька коридорів, Ксайд і Поттер зупинилися перепочити.

- В порівнянні з поверхом, звідки ми щойно вирвалися, тут повна тиша. - Промовив Селбіт.

- Так. Аж дзвенить в вухах. – погодився Поттер.

- Це дзвенить від пострілів. - Сел озирнувся. – Але чому нас не переслідують?

- Якраз думаю над тим самим питанням. - Хаб подивився на Селбіта. - признаюся чесно, мені ця тиша не подобається.

- Думаєш нас спеціально сюди заманили?

- Не знаю. Але треба вибиратися. Є пропозиції?

– Є. - Відповів Селбіт. – йдемо до приміщення, що знаходиться над кімнатою з кабінами пересилки. Якщо там ще є енергетичні гармати, зможемо пробратися до кабін.

- А якщо ні? - Запитав Пот.

- Тоді і будем думати, що робити в цьому випадку. - Відповів Сел.

- Куди йти? - Поттер оглянувся. – немає жодних покажчиків. Спробуй глянути що довкола.

Селбіт підняв руку і повільно зробив коло.

– Якийсь дивний поверх. – промовив Ксайд. - проглядається ніби скляний. Якщо внизу я міг переглянути два, від сили три коридори, то тут я бачу навіть не знаю скільки коридорів. І все столи, стелажі, безліч папок. Це, напевно, офісний поверх.

Ксайд підняв руку нагору.

- Над нами нема нічого. Це останній поверх.

- Чи не хочуть вони його розгерметизовати?

– Тоді треба швидко шукати вихід. - Селбіт вказав куди йти. – Там сходи.

Але двері були заблоковані. Поттер глянув на Ксайда.

– Можеш відкрити?

- Зараз спробую. Зв'язок з комп'ютером поганий.

Селбіт крутився в різні сторони шукаючи кращий прийом.

- Там щось рухається. – Він вказав напрямок. – І здається, рухається в напрямку до нас.

- Людина?

- Ні. - Ксайд виставив руку і заплющив очі. – Воно схоже на страуса. Металічний корпус. Швидше за все військовий робот, тому що має ствол.

- Далеко від нас?

- Коридорів шість.

- Яка швидкість?

- Крок людини.

- Він точно йде до нас?

- Не впевнений. - Ксайд поводив рукою. – швидше за все ще нас шукає.

- Гаразд, я на сторожі, а ти спробуй відчинити ці чортові двері.

Поттер відійшов до перетину коридорів, звідки міг з'явитися цей страус, а Ксайд почав працювати з комп'ютером бази. За кілька хвилин сказав:

- Нічого не виходить, Пот. Вони змінили пріоритети доступу.

Поттер уважно оглянув двері. Вони були металеві та мали приховані, надійні замки.

- Таку не візьме навіть граната. - Він глянув на Селбіта. - Що будемо робити?

– Рятуватися. - Відповів Сел. – Ходімо шукати кімнату, де гармати.

- Найімовірніше їх там вже немає. - відповів Поттер.

І тут як гуркне. Ксайд направив долоню з датчиками в той бік.

- Нічого собі! – вигукнув він. – Ця штука спалила цілу кімнату.

Селбіт насторожився.

- Здається робот нас засік. - Коментував він те, що бачив. - Бо просувається в нашу сторону.

- Він далеко?

- Через два коридори, але оскільки стін вже майже немає, то рахуй через коридор. - Ксайд злякано глянув на Поттера. - Він рухається в наш бік. Треба змотуватися звідси.

- Тоді чого стоїмо? – також злякано спитав Пот. - Тікаємо.

– Туди. – махнув рукою Сел.

Вони побігли. Робот тим часом спалив наступну кімнату, роблячи прохід навпростець. Але коли вийшов на місце, де були друзі, ті вже зникли за поворотом. Робот зупинився і почав крутити тулубом то в один, то в інший бік. Це дало час нашим втікачам пробігти кілька коридорів і вийти з зони дії його сканерів.

Трохи про самого робота. Апарат справді був схожий на страуса, бо мав дві довгі, пташині ноги. На ногах кріпився тулуб, нижня частина якого також нагадувала тулуб птиці. Тулуб після середини переходив в іншу, назвемо це верхньою частиною, яка могла повертатися. На що була схожа верхня частина сказати важко, тому що вона складалася з багатьох частин, але в загальних рисах, вона була кубічної форми, до верху вужча, і з одного боку стирчав ствол. Як потім друзі з'ясували, стволів було чотири, по одному з кожного боку, які ховалися всередині. Розміри були досить значні, хоча це поняття відносне, все залежить із чим порівнювати. А якщо брати асоціативне порівняння, то уявіть собі обідній стіл, за яким можуть поміститися шестеро людей. Це – нижня частина. На цей стіл поклали ще один стіл. Ось вам розміри цього страуса. До середини нижнього столу прикріпіть дві пташині ноги, які мають висоту цих двох столів, а самі столи знизу трохи закругліть на кшталт пташиного тулуба. Верхню частину потрібно звузити, а потім прикріпити кілька частин, що виступають. Середню частину, тобто де «столи» лежать один на одному, потрібно зробити круглою. Звичайно, таке порівняння дає тільки чисто геометричне уявлення розмірів, і дуже віддалене уявлення вигляду.

Це все було з'ясовано пізніше, коли їм довелося побути в ролі дичини, на яку полювали. Поки що Ксайд і Поттер переводили дух на відстані шести коридорів від робота.

- І скільки ми зможемо бігати від нього? - Запитав Сел.

- Довго бігати не можна. - відповів Поттер. - Потрібно його якось знешкодити. Наскільки великий поверх?

Ксайд покрутився і потяг Хаба за собою.

– Пройдемо на центральний коридор. - Вони вийшли на ширший коридор. – Це центр поверху, його вісь. Кінці впираються в сходи. Прикинь його довжину і матимеш діаметр.

Поттер глянув на один кінець, потім на другий.

- Метрів двісті, мабуть. Поверх має круглу форму?

- Не зовсім. - Сел продовжував сканувати. - Швидше за все це квадрат з закругленими кутами.

Селбіт описав приблизну геометрію поверху. Єдиним прямим коридором був центральний. До нього як з одного, так і з іншого боку примикало безліч коридорчиків, єдиним достоїнством яких було те, що вони йшли під прямими кутами один до одного. Швидше за все, поверх був в розпорядженні різноманітних служб, які будували свої контори залежно від потреб і кількості персоналу. Одні офіси були великі, інші малі. Таким випадковим чином формувалася мережа коридорів, коридорчиків і навіть тупиків.

- Так. - Промовив Пот як Селбіт закінчив. – Це якийсь лабіринт. Тут заблукати можна.

- Не зовсім. – відповів Ксайд. – Тому що завжди можна вийти на центральний коридор. Але наш страус скоро прийде сюди.

- Де він?

Селбіт підняв руку, провів перед собою і тихо сказав:

- Він прямо перед нами, в кімнаті за стінкою.

Поттер з усієї сили штовхнув Ксайда, і вони впали в різні сторони. В цей момент потужний вибух розніс стінку. Перелякані на смерть друзі, скочили на ноги і щосили кинулися бігти, петляючи по коридорах. Ззаду за ними прогримів сніп вогню, підпалюючи пластикові перегородки. Поттер і Ксайд майже в паніці мчали по провулках. Їм вдалося втекти. Цього разу втекли так далеко, що Селбіт не міг бачити робота. Тут вони перевели дух. Руки й ноги тремтіли, серце шалено калатало. Поверх почав наповнюватись димом.

- Якщо так піде далі, скоро не буде чим дихати. – сказав Поттер відсапуючись. Він намагався не показувати, що йому страшно.

– Є пропозиції. - Так само важко дихаючи промовив Селбіт, і так само намагаючись не показувати, що йому страшно.

- Потрібно більше дізнатися про його можливості. – промовив Хаб. - Я думаю, варто розділитися. Я буду в ролі приманки, а ти зайдеш з іншого боку. Подивимося, як він на це прореагує.

- А це небезпечно?

- Звичайно, небезпечно. Але якщо ми будемо тільки тікати, то незабаром видихнемося. А ще швидше задихнемося.

- Або помремо від страху. Я то точно.

- Це дійсно страшно. – погодився Пот. Він потряс головою, плечами, а далі всім тілом. - Блін, в мене навіть коліна тремтять.

- В мене так само. - Сел видавив з себе кислу посмішку. - Ні, це соромно померти від страху. Хоча нам буде вже байдуже.

– Чесно кажучи, мені не хочеться вмирати. - Хаб далі махав руками і тряс ногами. – Ану, страх, виходь з мене. Час діяти. Де він?

- Наразі я його не відчуваю. - Відповів Сел. – Ми далеко втекли.

– Пішли назустріч.

- Ходімо. Ти знаєш, в мене вже не так трясуться руки. Трохи побалакали, підбадьорилися і полегшало. Слухай, йдемо на центральний коридор. Там буде легше зайти з двох сторін.

Вони рушили в бік центру.

– Мене хвилює ось що. - Продовжував Селбіт. – Якщо вибух вогню наздожене когось із нас, наш тепловий захист витримає?

- Ти маєш на увазі той шар, що захищає нас від куль? - Запитав Хаб. – до речі, щодо куль. Краще накинути каптури. На всякий випадок.

- Так, це не завадить. - Погодився Сел накидаючи каптур.

- Взагалі то цей матеріал створений для теплоізоляції. – продовжував Пот. – Тож він має допомагати. Ми ж тестували, чи забув?

– А чому мені в ньому не жарко. – здивувався Ксайд. – Мені здається, що коли наш одяг був без захисного шару, було значно спекотніше.

- Ти що, справді забув? – в свою чергу здивувався Пот. - Я ж вбудував термосистему, яка автоматично підтримує певну температуру. Ти навіть мені допомагав її зміцнювати.

- Ти маєш на увазі ті липкі, круглі пластирі?

- Так. Саме їх.

- Нічого собі! – вигукнув Селбіт.

- Слухай, Сел, ми вже більше року в цьому всесвіті, час би звикнути до їх технологій.

Страшної сили вибух вдарив в спину. Друзі збило з ніг і кинуло на стінку. Вони пробили її як картонну і замели собою кілька столів та стойок.

Коли Селбіт прийшов до тями і розплющив очі то побачив, що перебуває в купі уламків столів і стелажів. Голова боліла і він почувався дуже погано. Він ще подумав, що тільки у фільмах можна запросто, як ні в чому не бувало, після якого не будь катаклізму, піднятися і продовжувати боротьбу. Йому зараз нічого не хотілося. Боліло все тіло і нудило. Навіть боляче було повертати очима. Сел якраз думав над тим, що станеться якщо він спробує змінити положення тіла, коли почув характерний звук роботи сервомоторів. В середині все похололо коли він подумав, що могло видавати такі звуки. Ксайд розумів що досі живий тільки завдяки тому, що не рухався. Його знову охопив страх.

Минуло чимало часу, поки нарешті робот перестав крутитися і почав рухатися. Він пройшовся по кімнаті і вийшов. Коли Ксайд перестав чути шум його кроків, він обережно витяг руку і ввімкнув датчики. Слава богу вони працювали.

Навколо цілковитий хаос. Трохи далі догоряли залишки пластику. Вогонь невідомо чому не поширився на купу, в якій лежав Сел. В стіні величезна дірка, а далі ще одна. Він знаходився в кімнаті, яка була за коридором. Виходить, вони з Поттером пробили три стінки. Ксайд згадав про друга і почав його шукати, на скільки дозволяло становище його руки. Жодних ознак життя. Його вкотре охопив жах – невже Хаб загинув? Але цього може бути. В Поттера значно краща реакція, в нього більше досвіду. Він не міг просто так загинути. Це мало би швидше статися з ним, але не з Поттером, який є професійним військовим, який звик до таких несподіванок. Але з іншого боку Ксайд розумів, що він заспокоює себе, і може бути, що живий він один.

Але це неможливо! Так не має бути! Як він зможе вижити один, в цій жорстокій дійсності, коли на них полює безжальний монстр, якого запрограмували на знищення? Вже не на них, а лише на нього. Тепер він віч-на-віч з цим вбивцею. Як це не справедливо!

З такими думками Ксайд вибирався з завалу. Голова гуділа, тіло боліло, але переломів не відчував, принаймні міг рухати всіма частинами тіла. Він просканував простір – робота в зоні дії датчиків не було. Навколо все зламано і розбито. Кімната крізь яку вони пролетіли, повністю вигоріла. Поттера не спостерігалося.

Селбіт обережно визирнув в коридор. Тут також купа уламків. Серед них побачив бездиханне тіло друга. Сльози заповнили очі, а грудка здавила горло. Йому стало дуже прикро за те безглузде становище, в якому вони опинилися. За що загинув Пот? Адже він не зробив нічого поганого. Ще більше йому було прикро за себе. Навіщо його переслідують? Як тепер бути далі? Питання крутилися в голові Ксайда, не знаходячи відповіді. Від повного розпачу скупа, чоловіча сльоза скотилася його щокою. Він стояв над тілом свого друга, яке було завалено уламками, закривши обличчя руками.

І раптом Селбіту здалося, вірніше він відчув якийсь рух. Він прибрав руки від обличчя і глянув на купу уламків. Купа рухалася.

- Поттер, ти живий? –запитав Ксайд не вірячи своїм очам.

- Живий. – долинуло з-під уламків.

- Як ти там?

- Здається, плачу.

- Чому?

- Що живий. – Пот виліз з завалу. - А ти як?

– Також плачу. - скривився Сел і сльози знову навернулися йому на очі.

- Чому?

- Думав, що ти мертвий.

- Нічого собі! – обурився Пот. – Я радію, що живий, а він вже оплакує мене мертвого. Не за рано?

- Але ж ти лежав як мертвий. - Схлипнув Селбіт. - І навіть не ворушився.

- А ти ворушився, коли біля тебе стояв цей проклятий страус?

– Ні.

- Ось і я не ворушився. – відповів Хаб витираючи обличчя. – До речі, ти стежиш, де він?

- Так, стежу.

- Якби ти стежив, то не довелося б тобі мене зараз оплакувати. - вигукнув Поттер. - Ще один такий промах, і ми точно будемо мертві.

- Я не міг навіть уявити, що він так швидко зможе до нас підібратися. – відповів Ксайд.

- В бою треба завжди бути готовим до будь-яких несподіванок. - промовив Пот.

- Ага, ти теж гарний. Потрібно було мені це сказати тоді, а не тепер.

- Вистачить балаканини. - Підвівся Хаб. - Ти стеж, ось головне.

- Стежу, стежу. - буркнув Сел.

- Розповідай, що бачив, як поводився робот?

- Бачив не багато. – зітхнув Ксайд. - він довго стояв і придивлявся. Потім пішов.

- І тільки? - Хаб був розчарований. - Але ж у тебе датчики?

- Правильно. - Кивнув головою Селбіт. - Але я навіть не міг поворухнутися.

- Я чув, що він біля тебе.

- Здорово нас шарахнуло. – сказав Сел оглядаючи проломи в стінах. – Я здається знепритомнів.

- Ще б пак. – відповів Пот. - Ці проломи зроблені в основному тобою.

- Як це?

- Ти був попереду. – посміхнувся Хаб.

- А ти цим скористався і слідував за мною як у відчинені двері?

- Вибач, друже. – розвів руками Поттер. - Вибирати не доводилося. Де цей бісовий страус?

– Не скажу точно. - Ксайд підняв руку і заплющив очі. - Здається в тій стороні. Принаймні я вловлюю рух.

- Значить, ще не пішов. - Зробив висновок Пот. – Але ми живі. Ось що головне. Як ти гадаєш, чому?

- Думаю, тому що ми не рухалися. – відповів Ксайд.

- Правильно! - вигукнув Поттер. – Наш одяг не пропускає теплового випромінювання, і він може засікти нас тільки тоді, коли ми рухаємося. Потрібно це перевірити.

– Як?

- Я зараз пробіжу кілька коридорів, а ти простежиш реакцію робота.

- А якщо він тебе наздожене? - Запитав Сел.

– Для цього є ти. – сказав Хаб. - відволічеш. Є якийсь орієнтир?

- Як такого, орієнтиру немає. – відповів Ксайд скануючи. - Але в тій стороні знаходяться двері, що ведуть на сходи.

- Чудово. Я біжу в той бік, а потім завмираю. Ти стежиш за мною і коли побачиш, що я вже не рухаюся, починаєш тікати сам, відволікаючи його від мене і губишся в коридорах. Зустрічаємося біля дверей.

- Все важке, як завжди, звалюються на мої бідні плечі. - Кисло посміхнувся Ксайд.

- Я побіг. Бувай.

Поттер спочатку повільно, але потім все швидше і швидше почав бігти і незабаром зник за поворотом. Ксайд стежив за роботом. Той ледве рухався біля дальньої стіни. Але раптом завмер. Трохи постояв, а потім присів і з великою швидкістю помчав в бік Хаба. Це було неймовірно, але він на прямих ділянках рухався з шаленою швидкістю і лише на поворотах сповільнював рух. Слава Богу, коридорів було дуже багато.

Тим часом Поттер біг не підозрюючи, що робот вже подолав більше половини відстані до нього. Ксайд також почав бігти. Робот зауважив Ксайда і сповільнив рух, але не надовго. Так як до Хаба було ближче, він знову рушив в його сторону. Селбіт щосили закричав:

- Поттер! Він біля тебе!

Поттер швидше за все його почув, бо проломив одну з перегородок, змів в купу меблі і серед них загубився. Робот вискочив на той же коридор і не побачивши об'єкта що переслідував, в розгубленості завмер. Він якраз крутив тулубом біля проломленої Хабом дірки, як на коридор вибіг Селбіт, захоплений силою інерції. Він відразу заскочив за кут. Робот зреагував і вистрілив ракетою. Ксайда врятувало те, що він сховався.

Вибухом рознесло більшу частину стіни і два кути навпроти. Ксайда шпурнуло вбік і проломило ним перегородки. Він хоч і не повністю відійшов після першого удару, свідомість не втратив і міг спостерігати за переслідувачем.

Виявляється, «страус» мав не тільки ноги, а ще й якийсь незрозумілий привід. Він підтискав під себе ноги, піднімався над підлогою і безшумно летів. Не дивно, що вони його тоді не чули. Коли робот рухався на ногах, або коли повертався, то створював не гучний, але все ж таки добре чутний шум. При ковзанні над підлогою шуму не було.

Робот підійшов до місця вибуху і почав уважно оглядатися, повертаючи тулуб то в один, то в інший бік. І хоча всі чотири сторони були майже однакові, дивився він завжди однією стороною. Ксайд лежав в завалі зі шматків перегородок і меблів, але його ліва рука була спрямована в бік залізного монстра.

Монстр підійшов до дірки від вибуху, переступив через палаючий завал і зайшов в середину. Походив, обходячи меблі, і вийшов назад. Далі він підійшов до пролому який проробив Ксайд, і зробив ті ж дії що проробляв раніше, оглядаючи все навколо. Цей процес займав чимало часу. Селбіт взявся встановлювати зв'язок з його внутрішнім комп'ютером. І хоча комп'ютер був екранований, завдяки дуже близькій відстані, Ксайду вдалося влізти в його програму.

Виявилося монстр має чотири види зброї - енергетичну, не великої потужності, автомат, чотири ракети, одну він уже використав, і ще щось невідоме, яке в програмі значилося під ім'ям «зеро». Мав примітивний інтелект, а всі дії були програмовані. Мав тепловій і датчик руху. Мав досить широку розпізнавальну систему, але в даному випадку він знищував все, що було живе чи рухалося. Зараз він працював за автономною програмою, але міг керуватись і з зовні.

Поки робот оглядав і порівнював предмети, Сел копався в його комп'ютері і знайшов спосіб взяти управління. Якщо брати за часом, то щоб взяти повний контроль в свої руки, пішло приблизно години дві. І весь цей час друзі лежали в одній позі і не рухалися. Це було болісно навіть для їхніх міцних організмів. Але якщо від цього залежить твоє життя, доводилося терпіти.

Нарешті все готово. Ксайд тепер міг бачити сенсорами робота в інфрачервоному діапазоні. Він побачив кімнату, розкидані меблі, купу уламків, себе у вигляді темної плями під сміттям. Сел спробував керувати роботом - зробив крок вбік, розвернувся, кілька кроків вперед, знову назад. Робот слухався. Це дуже підбадьорило Селбіта і він зважився підвестися на ноги. Спочатку обережно ворухнув занімілими суглобами, повільно підвівся і встав на ноги. Робот не реагував. Сел підійшов до нього впритул і доторкнувся рукою. Ніякої реакції.

Ксайд полегшено зітхнув і пішов шукати Поттера. Не знаючи як далеко радіус дії зв'язку, Селбіт намагався тримати робота якомога ближче. Так вони і йшли, спочатку робот-вбивця, а за ним Сел. Коли прийшли на місце де мав ховатися Хаб, того там вже не було. Сел вивів карту ділянки поверху, де точкою вказувалося рух об'єкта. Це був Поттер, якому вдалося проповзти до сусіднього коридору.

Селбіт, не бажаючи щоб Хаб втік з зони дії сканерів, побіг за ним. Робот гримів ногами об підлогу і шумів сервомоторами. Поттер, почувши що за ним гоняться, припустив ще швидше. Ксайд припустив також, ще більше роблячи шуму. Таким чином вони мчали, петляючи коридорами.

- Поттер стій! – кричав Ксайд. - Я взяв під контроль робота! Зупинися!

Але Хаб не слухав. Селбіт видохся і зупинився. Поттер мабуть теж, тому що завернув за поворот і зник зі сканерів. Ксайд пішов шукати друга. Він заглянув у кілька кімнат і нарешті побачив Хаба, що лежав під столом.

- Поттер, не лякайся, це я, Ксайд. - Тихо промовив він. - Вилізай.

- Слава Богу. - Почулося звідти. - Я ледве втік. Думав кінець.

Пот виставив голову і очі його полізли з орбіт.

- Він за тобою! - закричав Хаб і в один стрибок виламав добру частину пластикової стіни.

Добре, що це була не несуча сталева конструкція, подумав Сел. Той вже зник за поворотом. Ксайд не став наздоганяти друга, а лише відмітив місце, де той зник з поля дії сканерів. Після цього знайшов його знову.

- Пот, друже, не рухайся і вислухай мене. Не треба більше тікати. Я перепрограмував страуса. Він більше на нас не полює. Але якщо ти й надалі тікатимеш, то я не впевнений, що зможу в таких умовах тримати його під контролем. Ти мене чуєш? Відповідай.

- Так, я тебе чую добре. - Почулося у відповідь з перекинутої шафи.

- Вилізай і не лякайся.

Поттер виставив голову й подивився злякано на робота, який стояв біля Села

- Ти справді це зробив?

- Як бачиш. - втомлено зітхнув Сел.

- Як тобі це вдалося? - спитав Хаб ще не вірячи в це.

- Довго розповідати. - махнув рукою Селбіт. - Давай подумаємо, що нам з ним робити.

- Він повністю під контролем?

– Зараз так, але ним можна керувати дистанційно. - Відповів Сел. – І якщо це станеться, то я не знаю, хто буде мати пріоритет.

- Поламай приймач. – запропонував Поттер.

- Не погана ідея, але якщо його потім не можна буде вимкнути?

- Ну і чорт з ним. - махнув рукою Пот. – Це буде проблема тих, хто його включив. Нам тільки дістатися кабіни пересилки.

- Ти правий. - Погодився Ксайд. – Нам треба вижити. Ламаємо.

Не так легко це було зробити. Друзям знадобилося досить багато часу, поки вони локалізували і поламали приймач. Але тепер було значно спокійніше перебувати біля монстра, знаючи, що ніхто, крім них, не зможе ним управляти.

– Тепер куди? - Запитав Селбіт.

- До кабіни пересилання. – посміхнувся Поттер. – Засиділися ми тут. Додому хочеться. Скільки ракет?

- Три.

- Ламаєм вхідні двері, поки вони знову не випустили якогось монстра.

Поттер і Ксайд попрямували до дверей. Вони спробували осідлати страуса, та двоє не змогли розміститися на корпусі. Але одного він міг везти вільно. Тому їхав Сел, а Пот йшов пішки. Двері вибили ракетою, ще іншу використали, щоб відкрити двері на нижній поверх.

Вони зупинилися перед засідкою з переляканих солдат. Звичайно, друзі не бояться куль, але хто знає як на стрілянину зреагує їхній залізний «друг». Тому Ксайд, який сидів на страусі, промовив.

- Шановні! Перед тим як почнете стріляти, прошу вас мене вислухати. Я знаю, ви маєте наказ на наше знищення, бо в іншому разі не посилали б це курча.

Він поплескав по залізному корпусі робота і продовжив.

- Запевняю вас, ви нам шкоди не зробите і в цьому ви вже змогли переконатись, зате нашкодите собі. Ми хочемо покинути базу. Не важливо як, тільки звідси забратися. Це все. Тому прохання пропустити.

З системи оповіщення долинув голос.

- З вами говорить командувач військ бази генерал Отонас. Ви незаконно вторглися в секретну зону і є злочинцями, які повинні понести покарання відповідно до закону. Пропоную здатися. Жодних умов чи вимог не приймаємо.

- Ми жодних умов не висуваємо. - відповів Ксайд. - Ми просимо дозволу пройти до кабіни пересилання.

- Жодних переговорів. - Прогриміло у відповідь. - Тільки капітуляція збереже вам життя. В іншому випадку ми змушені застосувати силу.

- Сер! – в розмову втрутився Поттер. - Я розумію що ми порушили межі секретного об'єкта. Але це не наша вина. Так склалась ситуація. Я запевняю вас, безпека бази не постраждала. Ви ж розумієте, вам не вдасться нас захопити. Це лише призведе до жертв з вашого боку. Було розумно коли ви заманили нас на пустий поверх і випустили робота.

Хаб поплескав його по металу корпус.

- Але, як бачите, з цього нічого не вийшло і він тепер підкоряється нашим наказам. А за допомогою цього, я б не сказав що милого, творіння, ми зможемо пробратися туди, куди нам потрібно. Вогневу міць робота ви знаєте. Тому просимо дозволу пройти.

- Цілком з ним згоден. - Розплився в посмішці Селбіт. – Будь ласка.

Відповіді не прослідувало. Але через деякий час солдати відійшли. Прохід звільнився.

- Здається, подіяло. – зрадів Сел.

- Володіти такою пташкою переконливий аргумент. - посміхнувся Пот.

Вони пішли. Але як тільки повернули за ріг, прогримів постріл. Все що пам'ятає Селбіт, так це вогненна хмара, яка окутала тіло. Його підняло як пір'їнку і вдарило в щось дуже тверде. То був постріл енергетичної гармати.

Отямився Ксайд від того, що не було чим дихати. Його легені пекли вогнем. Він інстинктивно почав повзти. Це були жахливі муки. Ліва рука боліла і він з великими труднощами її заставляв рухатися. Правої руки не відчував, як і правої сторони тулуба. В голові паморочилося, в очах темно і нудило. Тільки ноги слухалися і він ними штовхав тіло. Сел виповз на відносно чисте повітря і перевів подих. Спробував сісти. Це йому вдалося з труднощами. В очах і далі темрява. Він підняв ліву руку і ввімкнув сканери. Слава Богу вони працювали.

Все навколо розбито та випалено. Ні робота, ні Поттера не було видно. Сел просканував свою праву руку, яка вже почала неймовірно боліти. Вона була сильно обпалена. Ребра правої сторони зламані. Обличчя теж сильно обпалене – обгорілий череп з порожніми очницями. В Селбіта аж мурашки по шкірі поповзли.

Сел підвівся. Він був в якісь кімнаті. В стіні зяяла величезна дірка, пробита не в пластиковій перегородці, а в стіні, зробленій із сталі. Побачити щось конкретно було неможливо через високу температуру навколишніх предметів, а він бачив в інфрачервоному випромінюванні. Тільки тепер зауважив, що зі стелі ллється вода.

Ксайд прийнявся шукати Хаба. Його вже не охоплював жах від думки, що друг міг загинути. Та й думок не було. Чи то втомився, чи біль був сильний, чи він перебував в стані шоку, чи може звик до таких ситуацій, не відомо. Він почав розсувати ногами залишки меблів. Під ними і знайшов Поттера. Той не подавав жодних ознак життя. Обличчя і руки обгорілі. Постраждало тільки те, що не було прикрите одягом. Сел витяг Хаба на не задимлену ділянку, не знаючи, що робити далі. Масаж серця не міг робити, бо не знав, як там в нього з кістками. Штучне дихання також, бо обличчя обгоріли в них обох. Навіть не міг попробувати чи є пульс бо не відчував пальців.

Навколо нікого. Він прислухався. Долинали постріли, вибухи, крики. Хто стріляв, навіщо стріляли? Сел не намагався з'ясувати, що відбувається. В нього була лише одна мета, це дотягнути Поттера до кабіни пересилання. На базі, на Таємничій, професор Боррет і Айя зможуть допомогти.

Селбіт прийнявся тягти Хаба. Було важко. А якщо зняти одяг? Але як? З однією рукою, та ще з обгорілими пальцями такий тягар не знімеш. Що робити? І куди подівся робот? За допомогою цієї пташки він зможе дотягнути Поттера куди треба.

Ксайд крізь дірку виліз в коридор. Все обгоріло і навіть в деяких місцях оплавився метал. Гармата що в них стріляла теж обгоріла, а навкола валялися останки солдатів, спалені майже повністю. Далі по коридору також були мертві тіла. Селбіт нічого не розумів. Хто зробив побоїще? Хто напав на базу?

Лунали постріли та вибухи. Було враження, що йде битва. І тут Ксайд зрозумів! Це їхня «пташка». Коли з Селбіта вибило дух, робот перейшов на стару програму знищення всього живого та рухомого. Сел спробував його знайти, але марно, бо поверх не був тим маленьким верхнім поверхом, на якому випустили монстра. Цей поверх мав величезні розміри, і тягнувся на кілька кілометрів. Бог знає, скільки людей перебувало на ньому, скільки загинуло, а скільки ще загине. Зупинити монстра немає можливості, хіба що знищити. Але він броньований, і зроблений якраз для такої битви в тилу ворога.

Сел вернувся до Поттера де на чекав приємний сюрприз - Хаб сидів на підлозі і матюкався сильно захриплим голосом. Почувши човгаючі кроки Селбіта він повернув голову.

- Хто там?

- Це я, Ксайд. - Прохрипів Сел і здивувався своєму такому ж хриплячому голосу.

- Живий?

- Як бачиш. - Відповів Селбіт.

- Не бачу. Щось з зором сталося. – сказав Хаб. – не подивишся що з очима?

– Ні. - прохрипів Ксайд. - Я також не бачу.

- Тільки не це. - хрипів Поттер. - Тільки не це. Як ми дістанемося до кабіни?

- Мої сканери працюють. Доберемося.

- Що коїться навколо? - Запитав Пот.

Сел розказав все, що знав і висловив свої припущення з цього приводу. Поттер спробував підвестися на ноги і це йому вдалося. Його руки і ноги працювали майже нормально - ліва нога погано гнулась у коліні. Сильно все боліло, особливо нутрощі і обличчя. Селбіт просканував Поттера і сказав що зламано багато ребер. Але добре те, що друзі могли пересуватися. Вони попрямували в бік кабін.

Коли хтось їм зустрічався, то в паніці втікав. Друзі розуміли, що в даний момент являють собою страшне видовище - довгі, чорні балахони, човгаюча хода і на завершення обвуглене обличчя. Ще би косу і буде класичне зображення смерті.

Навколо панував хаос, всіяний трупами солдатів. І друзі нічим не могли допомогти. Двічі біля них пробігав робот вбивця, але було дуже мало часу, щоб Ксайд міг захопити управління. Якби він зупинився. Але ні, той, маючи безліч цілей, зупинятися не думав. Він був зайнятий. Він сіяв смерть. А друзі були її живим уособленням.

Коли Поттер і Ксайд вже майже дійшли до кабін пересилання, здійнявся сигнал тривоги. Пролунав приємний жіночий голос, який повідомляв, що пішов відлік часу до вибуху анігіляційної бомби. Всім пропонувалося залишити базу протягом сорока хвилин.

- Ну ось, догралися. - Промовив Селбіт. – А просили ж пропустити нас по доброму. І що тепер маємо? Вся база буде знищена.

- Боже мій! - жахнувся Поттер. - Тут стільки народу! І через якогось дурня всі загинуть. Сел, де кабіни? Вони хоч працюють?

– Кабіни працюють. – відповів Ксайд. – думаю незабаром тут буде багато народу. Треба поспішати.

В динаміках заговорили. На цей раз зверталися до друзів.

- Це генерал Отонас. Звертаюся до рядових Дайса та Рета. Прошу допомоги. Як командувач, я відповідаю за життя всіх, хто тут перебуває. Зараз ці життя в небезпеці. Визнаю, що поступив необачно, відкинувши ваше прохання. Але зараз не про це. Я прошу зупинити робота, який вийшов з-під контролю. Ви його можете контролювати. Будь ласка, допоможіть нам. Я знаю, ви зараз біля кабін пересилання. Ми не будемо перешкоджати в тому, щоб ви залишили базу. Та й ми не в змозі це зробити. Але благаю. Зупиніть робота. Вам будуть вдячні тисячі врятованих людей.

- Ти чув? - промовив Селбіт. – Вони просять допомоги. Що робити?

- Тобі вирішувати, друже. – відповів Пот. – це під силу тільки тобі.

- Але я сліпий. – розгублено промовив Ксайд. – І не знаю, в якому стані робот. Може, його вже не можна контролювати взагалі?

- Це тільки твоє рішення, Сел. – повторив Хаб. – я підтримаю все, що б ти не вирішив.

Ксайд задумався.

- Я не розумію в чому небезпека? - Закричав Селбіт. – І до чого тут робот?

– В роботі знаходиться бомба. – відповів генерал.

- Ви кажете про те «зеро», що на озброєнні робота?

- Я зараз пришлю офіцера. Залишайтесь на місці.

Через кілька хвилин до них підійшов офіцер. За ним підійшов і якийсь генерал. Коли офіцер побачив друзів, то його пересмикнуло. Але він швидко взяв себе в руки.

– «зеро» і є бомба.

- А не можна робота кудись виманити, де б він вибухнув, не завдаючи нікому шкоди? - Запитав Сел.

– Це анігіляційна бомба. – генерал промовив таким тоном, ніби цим все пояснив.

- Можна детальніше. - Промовив Селбіт. - Я, знаєте, погано в школі навчався?

- Там знаходиться антиречовина, яка при контакті з речовиною виділить таку кількість енергії, що базу перетворить на молекули.

– А що ж тоді можна зробити?

- Потрібно завантажити на космічний корабель і вивести у відкритий космос, якнайдалі від бази.

- Що, мені ще треба жертвувати собою? – здивувався Ксайд.

– Ні. Вам потрібно лише провести його на корабель. Далі все зробить автоматика.

- Що робити, Поттер? - Запитав Ксайд.

- Я вже сказав, вирішуй сам. – тихо промовив Поттер. – Тільки швидше, час іде.

- Нічого собі завдання! - розлютився Селбіт. - Вони тільки що мене мало не вбили, зробили калікою, я не можу бачити, з лиця і рук залишилися обгорілі кістки, і я маю ще допомагати? Та пропади вони всі пропадом!

Сел потяг Поттера до дверей.

- Бачив я вас, сволочі, в труні та білих капцях! – голосив він. - Горіть ви всі ясним полум'ям!

- За сорок хвилин твоє бажання буде виконано. – промовив Пот. - Але ти маєш рацію, друже. Після того, що вони з нами зробили, важко відповідати добром. Час змотуватися.

Вони зайшли до кімнати з кабінами. Ніхто їх не тримав. Кабіни працювали нормально. Ксайд ввів координати та завів Поттера на платформу.

- Більш немічних першими. – прохрипів Сел

- Не треба наговорювати. – заперечив Хаб. – ти казав що не кращий.

Ксайд відійшов до пульта та ввімкнув режим пересилання.

– Прошу не рухатися. Вибач, друже. Якщо мене довго не буде, дізнайся в чому справа, і, якщо я ще живий, витягни мене звідси. Передай всім привіт.

- Сел, ти вирішив залишитися? – закричав Поттер. - Не...

Кінця виразу Сел не почув. Він пошкутильгав назад в коридор.

- Ведіть до робота.

- Дякую, містере Дайс. – відповів генерал який все ще стояв в коридорі. - Зізнаюся чесно, не сподівався. Гравікар зараз під'їде.

З за рогу виплив схожий на мотоцикл пристрій, тільки без коліс.

- Сідайте, містере Дайс. Кажіть, що потрібно для роботи.

- Потрібно, щоб робот деякий час знаходився біля мене. – сказав Селбіт сідаючи на апарат. Той просів і з великими труднощами рушив. – ваш гравікар ледве тягне.

- До місця призначення довезе... То ви кажете, щоб робот був біля вас. Як далеко?

- Якомога ближче. – відповів Ксайд.

- Добре. Ми подумаємо, як це можна буде зробити. Що ще?

- Щоб космічний корабель був готовий до вильоту.

– Вже готовий. – долинуло у відповідь. - Що ще?

- Все.

За пару хвилини були на місці. Там знаходилося кілька солдат і офіцерів. Побачивши обличчя Селбіта, вони відвели очі. З юрби вийшов високий чоловік і відсалютував.

- Генерал Отонас! - представився він дивлячись у висохлі очі хлопця. – Прошу ще раз вибачення, хоча ви вправі цього не робити.

-Та... - махнув рукою Сел, ніби в нього лише незначний опік. – Ваш план дій?

- Робот перебуває за цими дверима. В нього скінчилися боєприпаси і він привів в дію останній заряд, що залишився. Заряд вибухає не відразу і є ще час для того, щоб віддати команду зупинки. Але зв'язку немає. Наприкінці коридору шлюз який має два входи. Ви ховаєтеся за одним входом, а через інший ми заманюємо робота в середину.

- Не потрібно ховатися – промовив Ксайд. – Я буду безпосередньо з роботом.

Всі здивувалися коли це почули. Генерал прокашлявся і промовив.

- Я не ставитиму жодних питань і вважаю ви знаєте, що робите. Але в робота ще працює енергетична пушка.

- Можете бути певні, знаю. - Відповів Селбіт. - Як збираєтеся заманити в шлюз робота?

- Всі вийдуть. Потім відчинять двері і я буду наживкою.

Почувся гомін протесту, але генерал припинив галас.

- Так, саме я, а не хтось інший, вискочу перед роботом і заманю в шлюз. Я заварив цю кашу, мені їсти. Де ви будете?

- Я чекатиму в шлюзі. - Відповів Сел.

Генерал зробив необхідні розпорядження. Коли всі пішли, Селбіт увійшов до шлюзу і присів в кутку. Генерал чекав в дверях.

- Я готовий. – сказав Селбіт.

- Що ж. - промовив офіцер і голосно крикнув. - Впускайте робота!

Двері відчинилися і появився робот. Він покрутив тулубом і зайшов в коридор. Генерал замахав руками, щоб привернути увагу. Робот його побачив, підібгав під себе ноги, і стрімко помчав. Офіцер не рухався. Він чекав. Коридор був досить довгий і прямий, тому робот розвинув велику швидкість. За кілька секунд він пройшов середину. Тільки тоді генерал побіг в другі двері шлюзу. В цей момент робот вистрілив з енергетичної пушки. І хоча двері шлюзу майже зачинилися, постріл все ж таки проскочив. Робот з усього маху врізався в зачинені двері. В цей час зачинилися інші двері і Ксайд опинився віч-на-віч з монстром. Він сидів в кутку, намагаючись не дихати і прийнявся встановлювати зв'язок.

Робот не рухався і лежав на боці купою заліза. Видно від удару стався якийсь збій. Через деякий час залізяка засовала ногами. І відразу Ксайду вдалося встановити зв'язок. Він полегшено зітхнув. Треба було поспішати. До вибуху залишилося півгодини. Сел почав переймати управління на себе, і як на зло, пішов збій в його внутрішньому комп'ютері. Добре, що він ще не ворушився. Селбіт перевантажив свій комп'ютер. Тим часом робот прийнявся плавити двері в які вибіг генерал. Температура почала підніматися. А час іде, а бомба «тікає». Від спеки, від нервової напруги в Селбіта почалося тремтіння тіла. Він спробував заспокоїтися. І, дякувати Богу, це йому вдалося. Тепер, не поспішаючи, прийнявся за робота. Аби все пройшло добре, бо, якщо буде знову збій, вони не встигнуть вивезти цю ходячу бомбу. Але все добре. Робот почав слухатись.

Ксайд заліз на робота верхи. В цей час відчинили двері. Ксайд з максимальною швидкістю, яка гарантувала що він не впаде, повів робота в ангар. Поряд біг якийсь офіцер і давав подальші вказівки.

- Корабель чекає. – казав він. - Як тільки заведете робота всередину, якнайшвидше забирайтеся. Біля корабля чекатиме автомобіль. Він вас вивезе в безпечне місце. В жодному разі не залишайтеся в ангарі, тому що космічний корабель стартуватиме з максимальним прискоренням на основній тязі. Це означає знищення всього, що там є. Але це врятує базу і ракета вибухне на відстані, що забезпечить хоч якусь безпеку. Як тільки автомобіль зупинитися, одягайте скафандр.

Вони заїхали в ангару. Офіцер залишився чекати, а Сел повів робота до корабля. Залишивши його в середині вийшов з корабля і зачекав, щоб закрився люк. Під’їхав автомобіль і вони рвонули з місця, натужно гудячи мотором під вагою Селбіта.

Як тільки виїхали з ангара пролунав вибух – корабель стартанув на максимальній тязі. Заревіла сигналізація, сповіщаючи, що порушено герметизацію. Хтось підійшов зі скафандром.

- Одягайтесь! –перекрикував він сигналізацію. - До вибуху залишилося вісімнадцять хвилин. Ракета не зможе далеко відлетіти. Існує велика можливість пошкодження бази.

Але зробити це Селбіту було непросто, особливо якщо врахувати, що його «очі» знаходилися в долоні лівої руки. Та й бачив він зовсім в іншому «світлі», ніж звичайна людина. Сяк-так, зняти меоловий одяг вдалося. Але зі скафандром було гірше. Одна справа знімати, інша одягати, особливо, якщо одна рука не працює, та ще й неймовірно болить.

- Швидше. - спішив військовий. - Нам потрібно встигнути в спеціальне приміщення.

- Не можу я швидше. - простогнав Ксайд. - Я ні чорта не бачу.

- Та що ж ви нічого не кажете? – стрепенувся офіцер. – Я б вам давно допоміг.

Він одягнув Селбіта і вони сіли в гравікар та похали в сховище. Це була повністю автономна кабіна, в якій можна було протриматися певний час, доки не прибуде допомога. Там були офіцери та солдати.

– Як генерал?

- В шпиталі. – відповів один з присутніх. – не пощастило, постріл зачепив його. Залишився живий, але становище важке.

- Хоробрий чоловік. - Промовив Сел.

- Так, хоробрий.

В цю мить кімнату сильно трусонуло. Заревів сигнал тривоги. З динаміків почулося попередження, що база перебуває в аварійній ситуації. Багато систем не працює. Майже повна розгерметизація. Світло переключилося в аварійний режим. Звичайно, гравітація зникла також.

Ксайд вийшов, вірніше виплив разом з рештою. Навколо носилося безліч людей одягнених в скафандри. З динаміка доносили команди і вказівки, що, кому і де потрібно робити. В деяких місцях були тріщини. Один розлом був наскрізний, подивившись в нього можна було бачити зорі.

- Офіцере. — звернувся Ксайд до військового, що його супроводжував. - Як пройти до кабін пересилання?

- Може до лікарні? - Запропонував він. - Ви виглядаєте, якщо сказати м'яко, не зовсім добре.

- Ні дякую. - Втомлено сказав Сел. – дуже додому хочеться.

– Розумію. Я вас проведу. Але спочатку деякі засоби маскування.

Він одів Селбіта в комбінезон штурмовика. На голову надягнув шолом. Таких воєнних на базі в даний час було багато, тому що весь парк космічних кораблів покинув базу ще перед вибухом, і тепер вони поверталися. Це замаскувало страшні рани і тепер на нього не звертали уваги. Коли прибули на місце, в кімнату де розміщувалися кабіни, неможливо було проштовхатися. Багато відправлялися, а ще більше прибувало. Вони вже пробралися майже до самого входу, як звідти вийшли високопоставлені чини. Один з них давав розпорядження.

- Припинити відправку. Солдата до мене. Живим чи мертвим.

Ксайд зрозумів, що говорять про нього. Це зрозумів і офіцер.

- Треба поспішати, добродію. – тихо промовив він. - твій від'їзд хочуть відкласти.

Він кинувся в гущавину, розштовхуючи натовп.

- Дайте пройти! – кричав він. - Всім розступитись! Припинити відправку! Ви що, не чули наказу командувача? Негайно припинити відправлення!

Слова подіяли. Кабіни було звільнено. Біля кабіни стояв якийсь розгублений солдат.

- Сер, в мене відпустка. Якщо я не вирушу, відпустка пропаде. Сер, подивіться документи.

- Гаразд, солдате. – відповів офіцер. - Як виключення.

– І в мене термінова справа. Подивіться документи. – долинуло з натовпу.

- І в мене...

Натовп знову загудів. Військовий дозволив кільком людям відправитися.

- Вводь координати, друже. - Тихо сказав він штовхнувши Селбіта в кабіну.

- Дякую. - Так само тихо відповів Сел. – Передайте генералу Отонасу, що я не ображаюся на нього. Він мужня людина.

Ксайд ступив на платформу.

- І не намагайтеся слідувати цими координатами, які я ввів. Приймальна кабіна буде в глухому, далекому космосі. Прощайте.

Світло на мить стало щільним і інтенсивність відразу спала. Але Ксайда Селбіта, або рядового Вікі Дайса, вже не було.

Розділ 22

Селбіт прийшов до себе в повній темряві і тиші. Як тут опинився і де він зараз знаходиться, не мав поняття. Пам'ятає як попрощався з військовим, який допоміг йому попасти в кабіну пересилки. Ввів координати і відключив мега силу. А ще біль, що охопив все тіло. Це всі останні спогади.

Ксайд ворухнув лівою рукою - ворушиться. Ногами – в порядку. Згадав про праву руку – рухається також. Набрав більше повітря – легкий біль в грудях. По відчуттях склалося враження, що він знаходиться в рідині. Його голова та плечі зафіксовані, але все решту ніби в невагомості.

Згадав про вбудовані сканери. Немає зв’язку. Спробував увімкнути мега силу, і знову нічого. Раніше, коли він її включав, то по м'язах проходив ніби легкий електричний розряд. Тепер нічого нема. Сел спробував щось сказати, але голосу не було. Якась безмовність.

Ксайду стало страшно. Невизначеність лякала. Він заспокоїв себе тим, що якби його хотіли вбити, то вже давно б це зробили. А він живий. І тут знову його перейняв переляк. А раптом він в біокамері? Хтось казав, що там людина нічого не відчуває. Але Сел відчуває. Він відчуває як б'ється його серце, і стукіт гучно віддає в скронях. Напевно серцебиття прискорилося від переляку.

Стук в скронях його заспокоїв. Але думки далі продовжували крутитися в голові. Чим більше минало часу, тим більше його лякала невизначеність. Раптом в голові пролунав голос.

- Здається наш герой отямився.

Голос жіночий, але кому належить, Ксайд згадати не міг.

- Як ми почуваємося? - Весело продовжував голос. - Чому мовчимо?

«Що за дурню вона верзе? – подумав Селбіт. – як я відповім, коли не можу говорити?»

- Я можу і образитися. – в голосі були нотки докору. – Але поки що не буду. Хоча ти не можеш говорити, але ти можеш думати.

І тут Ксайд згадав чий голос. Айя! Ось хто з ним розмовляє. Значить він вдома! Значить, він живий! Як добре.

- Нарешті впізнав. - промовила Айя. - А то одні лайки.

- Вибач. - подумав Сел. - Але після того, що зі мною сталося, я навіть забув сам себе.

- Вірю. Ти прибув в жахливому стані. Як, зрештою, і Поттер.

– Як він. - схаменувся Селбіт. – Живий?

- Живий. – бадьоро відповіла дівчина. – Лежить в сусідній ванні. Спить. Йому ввели снодійне. І тобі час спати. Сон, ось твої найкращі ліки. Спокійного сну.

Він відчув як по тілу прокотилася тепла хвиля, стало добре. Біль вщух і Ксайд поринув в міцний сон без сновидінь.

Кілька слів про те, що сталося на їх новій базі з ім'ям «Таємнича», а також на астероїді, де була розміщена лабораторія, після того як друзі відправилися на завдання.

Через два дні після того як друзі вирушили, була спроба штурму лабораторії. Спочатку надіслали кілька бомб. Вони попали в камеру заводу синтезу матерії і, мабуть, навіть не встигли вибухнути, як були перероблені. Після цього був якийсь військовий робот, якого відразу знищили зроблені Поттером термінатори. Далі прислали цілий рій мух-шпигунів. І поки термінатори їх ловили, вибухнув енергетичний заряд. Він пошкодив одного термінатора. Айя швидко зреагувала і наступні енергетичні заряди захоплювалися силовим полем. І хоча шкоди вони вже не завдавали, але сильно піднімалася навколишня температура. Це загрожувало тим, що лабораторія могла спалахнути. Боррет задіяв комп'ютерний потенціал бази та обчислив координати місця з якого вівся обстріл. Айя розуміла що це захист і погодилася зробити енергетичний удар у відповідь. Вона зробила складний маневр, при якому акумулювала енергію чотирьох пострілів, переправила на Таємничу, і з бази зробила постріл. Виявляється, їм навіть не потрібно зброї. Вони можуть використовувати зброю противника, яка знаходиться в самого противника.

Після цього деякий час мали спокій. Але незабаром в просторі навколо лабораторії почали виникати космічні апарати, які повинні створити навколо астероїда кільце інформаційної ізоляції. Айя почала висилати бомби, які підлітали в місця найбільшого скупчення апаратів і вибухали. Це було зайвим, але це підтримувало легенду про те, що є спільники на стороні.

Зрозумівши, що створити кільце не вийде, ІО вирішив висадити на астероїд десант. Але тут спрацювала лінія оборони, яку спорудив Поттер. Що тільки не робили, пробити її не вдалося. Завдяки тому, що Ксайд встановив жучка на лінію зв'язку центрального комп'ютера ІО, Боррет і Айя знали їх плани. Це зводило нанівець всі старання противника.

В інституті охорони щось запідозрили. Дивний напад на секретну базу. В таємній в'язниці встановлено камеру пересилання, якої там не повинно було бути. Втекла велика кількість в’язнів. Вони проаналізували ситуацію і зрозуміли що події пов’язані.

Перехоплена доповідна записка начальнику ІО: Цілком таємно.

Керівнику Інституту Охорони.

В даний момент є підстави припускати, що інцидент в спецзоні, напад на секретну базу і безуспішні спроби захопити лабораторію взаємозв’язані. Нижче приведений перелік та розшифровка.

Перелік подій:

1. Поява камери пересилання в спецзоні.

2. Напад на секретну базу.

3. Міцна оборона лабораторії.

Розшифровка:

Пункт №1: - поява камери пересилання в спецзоні свідчить про те, що була добре спланована і ретельно підготовлена операція, яка велася за допомогою невідомих технічних засобів. Комісія впевнена в тому, що перевірка доведе повну непричетність персоналу до справи.

Пункт №2: - напад на базу не був нападом як таким. Це була спланована акція, щоб використати камери пересилання як ретранслятори. Комісія підозрює, що комп'ютер бази був якимось чином перепрограмований заздалегідь, тому що камери пересилання працювали навіть при аварійному живленні. Це неможливо при використанні стандартної програми управління.

Пункт №3: - Оборона лабораторії на тому рівні яка зараз спостерігається, вимагає колосальних витрат енергії. Запитання – звідки лабораторія бере енергію? Найближче джерело знаходиться на відстані, яку неможливо покрити за допомогою внутрішньої батареї лабораторії. Комісія припускає, що Боррет та спільники зробили відкриття невідомого джерела енергії.

Цей факт свідчить про те, що лабораторія і люди, які там перебувають, становлять загрозу для ІО. Якщо взяти до уваги кількість вчених яких вони забрали із спецзони, загроза є досить вагомою.

Є дві версії де можуть розміщуватися забрані люди. За непрямими підрахунками з місця ув’язнення було забрано до ста осіб. Точні дані будуть відомі після звіту комісії, що виїхала на місце події. Тому є імовірність що астероїд служить відволікаючим об'єктом, який повинен відвернути увагу від справжнього місця знаходження втікачів.

Проте комісія все ж таки припускає, що люди знаходяться на астероїді, оскільки є дані маси, яка значно менша, ніж була раніше, при тому що геометричні розміри залишаються тими ж. Це свідчить про те, що всередині утворені порожнечі, в яких знаходяться втікачі.

Припущення базуються на непрямих фактах, але час працює проти нас. Тому комісія дійшла висновку, що астероїд потрібно знищити, не дивлячись на те, що будуть знищені можливі відкриття. Якщо три людини зуміли чинити такий опір, то що зможе зробити та кількість людей, яких вони залучили?

Комісія впевнена в тому, що все було сплановано з метою отримати додаткових людей. Слід зазначити, що це люди яким нема чого втрачати, і отримана свобода посилить їх творчий потенціал.

Члени комісії рекомендують застосувати зброю під кодовою назвою «зеро». Всі необхідні розрахунки вже ведуться. Повне знищення астероїда усуне загрозу яку несуть втікачі.

Звичайно що керівник ІО, генерал Ракс, видав наказ на знищення астероїда. Якраз зараз проходила евакуація особового складу і цінного обладнання.

Паралельно з цими подіями велося перекидання матерії з астероїда на Таємничу. Це було необхідно для розширення бази. Зараз йшло будівництво центрального енергетичного комплексу, а простіше сказати двигуна, який міг би переміщати базу в просторі. Комплекс розміщувався в самому центрі бази, навколо меолового осердя. Він був величезних розмірів, і для будівництва було потрібно багато матерії. Коли комплекс був збудований, з астероїда залишилася його четверта частина. Наразі енергетичний комплекс був побудований в основному і не мав всіх можливостей. Але переміщати базу в просторі міг. Будівництво двигуна почалося на випадок, якщо Поттер і Ксайд будуть захоплені центром. Але навіть якщо кампанія пройде успішно, що і сталося, двигун потрібний, тому що вони не мають наміру вічно сидіти в одному місці.

Айя розрахувала максимальну кількість будівельних роботів які не заважатимуть один одному, і вони за місяць збудували енергетичний комплекс в основному його варіанті. Для переміщення великої маси була потрібна величезна кількість енергії. Для цього потрібна енергія багатьох зірок. Зібрати енергію в єдине ціле було складною справою, яку міг зробити лише потужний комп'ютер бази.

Боррет запропонував використовувати енергію простору, якої було в надлишку. Айя сказала, що такий варіант цілком можливий, і це дуже спрощує завдання отримання енергії, так як джерело одне.

Що являє собою зброя під назвою «зеро» ніхто не знав, навіть Боррет і Фосорк. І тільки коли прибули наші герої з завдання, вони прояснили ситуацію. Це най таємничіша зброя, яка була на даний час. І потужна. Зброя становила певну загрозу навіть для їхньої меолової бази. Вона не могла її знищити, але зробити дірку їй було під силу. Коли зробили розрахунки, то з'ясувалося, що анігіляційна бомба повинна мати масу близько десяти тон, щоб зробити дірку, достатню для проникнення людини. Навряд чи центр має такі бомби.

Після того як прибув Ксайд, почалася підготовка до переміщення. Кабіну пересилання, через яку прибули друзі і команда, викинули у відкритий космос. Переміщення було потрібно щоб, по-перше, сховатися від центру, і по-друге, знайти джерело матерії для подальшого будівництва бази.

В той час коли друзі знаходилися в спеціальному розчині де проходив процес відновлення їх клітин, Айя проводила остаточне тестування систем двигуна. Боррет і Фосорк шукали місце куди зробити переміщення, і де б їх не відразу знайшли. Після тривалих розрахунків і аналізу місць передбачуваного переміщення, була обрана найближча до них еліпсоїдна галактика. Відносно невелика, знаходилася далеко від центру, і найголовніше те що не була нанесена на карту всесвіту. Виявляється все таки є місця де можна було сховатися. Правда там не було жодних форм розумного життя. Принаймні датчики, які могли виявити сліди діяльності цивілізації, нічого не виявили. Те що вони могли помилятися виключено, тому що в галактиці, що знаходиться значно далі, вони показували принаймні два виразні вогнища життєдіяльності.

Переміщення було призначено на момент вибуху анігіляційної бомби. Центр планував два вибухи. Меншої потужності і більшої. Перший був, так би мовити, пробний. Він стався в зоні дії енергетичного екрану, і енергія на екрані затрималася. Перехоплені з центру повідомлення та розрахунки показували, що ІО коригував координати місця. Другий вибух мав відбутися біля поверхні астероїда. І бомба була більша. Перша мала масу триста грам. Друга була масою дев'ятсот п'ятдесят грамів. Це була найбільша з бомб, що були в ІО. Енергія вибуху такої бомби може випаровувати половину планети розміром із Землю. Але й перша бомба була не маленькою. Її вибух було добре видно з бази. А це відстань половини світлового року.

Подивитися на вибух другої бомби не було можливості. Час переміщення бази мав співпасти з вибухом. Про всяк випадок Айя порадила всім зайняти крісла та прив'язатися, тому що не відомо як база поведеться при виході. Її може розкрутити, тому що маса велика і вихід буде не миттєвий, а займе кілька десятих секунди. Зміщення маси створить крутний момент. Наскільки він буде сильним, невідомо. Зазвичай зміщення компенсується стабілізаторами, але поки що вони не встановлені. Тому стабілізувати базу доведеться вручну. Доведеться терпіти деякі незручності.

Самого переміщення ніхто не відчув. Раптово появилася велика сила тяжіння. Через деякий час почала зменшуватися і перейшла в невагомість. Освітлення перейшло в черговий режим. Проте незабаром сила тяжіння повернулася. Підлога стала підлогою, а стеля, стелею. Боррет підійшов до центрального пульта. Нічого не працювало. Він покликав Айю. Жодної відповіді. Її не було. Підійшов Фосорк.

- Що трапилося?

Фосорк був ще не дуже в курсі того, що відбувається на базі, хоча намагався якнайшвидше вникнути.

- Не знаю. – заклопотано буркнув Боррет. - Нічого не працює, Айї теж немає.

– Ми хоч перемістились?

- Судячи з того, що нас розкрутило, то так. – відповів Тресан.

- А судячи з того, що базу вже не крутить, то, може, нічого поганого не сталося?

- Я теж так думаю. Спробую увімкнути центральний монітор.

Боррет зробив кілька дотиків. Раптом почувся голос Айї.

- Професоре, нічого не чіпайте. Мені потрібно ще деякий час. Краще йдіть і подивіться як почуваються наші хворі.

Боррет глянув на Фосорка.

- Пішли, друже, подивимося.

- О, ти вже називаєш мене другом? – засміявся Фосорк. – приємно.

- Сам дивуюся. – засміявся Боррет.

- Чесно зізнаюся, не сподівався що ми зможемо знову бути разом.

- Я теж.

- Вибач за зраду.

- Це ти вибач, що я був таким сліпим дурнем і не зміг зрозуміти твоїх намірів.

- Та ні, це я спеціально так робив, що б ти вважав мене зрадником. Тож твоєї провини в цьому немає.

- Але я стільки гидот про тебе говорив. – кисло посміхнувся Тресан.

- І добре. – кивнув головою Фосорк. – Це було мені на руку. Уявляєш, як виріс в очах Друва Рут Фосорк, який зрадив свого найкращого друга задля нього?

- Я хотів би бачити його коли він дізнається, що ти стільки років так спритно водив його за ніс. – засміявся Боррет.

- Е ні, я не хочу при цьому бути присутнім. — засміявся Рут.

Вони прийшли в медичний відсік. Герметично закриті ванни були на місці. Прилади показували що все в нормі. Фосорк обійшов навколо ванн.

– Я не бачу приладів подачі повітря.

– Там немає жодних приладів. Вони занурені в розчин.

- Як вони дихають? – здивувався Рут.

- Розчином і дихають. – відповів Тресан.

В Фосорка від здивування брови поповзли вгору.

- Вони ним дихають як повітрям. – добавив Трес.

- Як риби? Але це неможливо.

- Можливо. Я вдихав. Ніби густе повітря. Також слід пам’ятати, в них організм не зовсім людський. І я ще не знаю всіх його можливостей. Потрібно буде клонувати трохи матеріалу щоб протестувати. Думаю, ти не проти згадати молоді роки, коли ми працювали разом?

- Із задоволенням. – розплився в посмішці Рут. – Слухай, розкажи, звідки в тебе ця база? Як я прибув, ми ще толком і не спілкувалися.

- Що вдієш, ти сам бачив скільки роботи було. - Боррет присів на стілець. – Але я з задоволенням з тобою по говорю. Так приємно знову знайти друга.

- Наскільки я зрозумів, база зроблена з меолу? – Фосорк присів поряд.

- Абсолютно вірно. – кивнув головою Трес. - З найчистішого меола. А якщо бути точним, то це його різновид.

- Ти зміг створити різновид меолу? – здивувався Рут.

– Ні. Я ще не настільки розумний. – відповів Боррет. - Це дісталося у спадок.

- Який спадок? Від кого?

- Від всесвіту, який був до нас. Від того всесвіту що породив наш.

- Ти маєш на увазі...

- Так. – докінчив Тресан. – Я маю на увазі саме це.

- Але коли народжується всесвіт, то ніяка матерія не може бути збережена. Це просто неможливо. – запротестував Рут.

– З меолом напевне можливо. – відповів Боррет. – штучний матеріал, якого в природі не існує. Пам'ятаєш меолові артефакти? Я тепер впевнений, що матеріал залишився з того всесвіту.

- Звідки впевненість?

- Завдяки базі. – посміхнувся Трес. - Тут є багато інформації про минулий всесвіт, про людей. Про їх рівень розвитку можна судити з можливостей бази. За словами Айї, на базі є передові технології, які використовувалися в їхньому всесвіті. І запевняю тебе, їх технології перевершили наші.

- І ти командуєш базою?

- Так. – кивнув головою Боррет.

- Боже мій. Та цією базою можна підкорити весь всесвіт. - Серйозно сказав Фосорк. – Виходить, ти тепер могутня людина. Я подвійно радий, що працюю з тобою. Сподіваюся тебе не захопить жага влади, і ти не робитимеш дурниць?

– Ні, це виключено. - Запротестував Тресан.

Але Фосорк його не слухав, а продовжував причитати.

- Боже мій, що б було, якби база потрапила до рук Інституту Охорони? Але де впевненість, що колись, в майбутньому, вона не потрапить в погані руки?

- Якраз хотів тобі розповісти справжній стан речей.

- Все, мовчу. - Підняв руки Фосорк.

- Я є капітаном бази. Зізнаюся чесно, посади не хотів. Але вибирати не доводилося. Хоча нас троє, та я єдиний, хто з цього всесвіту.

- Та гаразд, не соромся. – посміхнувся Рут.

– Справжня правда. Я не хотів… - почав виправдовуватися Трес.

- Вірю, вірю. Продовжуйте далі.

- Добре. капітан я, але є ще власник бази - Айя. І лише вона може дати дозвіл на виконання тієї чи іншої дії. Якщо вона побачить, що моя дія може нести загрозу суспільству, я нічого не зможу зробити. Так влаштована її програма. Перепрограмувати не вийде, тому що невідомо в якому місці, а ймовірніше місцях, знаходиться пам'ять. Крім того пам'ять зроблена з різновиду меолу. Ти знаєш, з ним працювати дуже важко. Єдиний спосіб, це переконати Айю. Ось захист від поганих людей.

- Непогано придумано. – погодився Фосорк.

- А тепер я хотів би почути про тебе. - Змінив тему розмови Боррет. - Про базу я мало ще знаю. Розбиратимемося разом. Як ти?

- Та що говорити, нічого цікавого зі мною не відбувалося. - махнув рукою Рут. – в тебе було більше цікавого.

- Як ти залишився живим? Невже ІО пробачив тобі нашу втечу?

- Я тоді вийшов чистим із цієї справи. – сказав Фосорк.

- Але ж тебе відправили до в'язниці?

- Так, відправили. Але не через те, що ви втекли, а через те, що мене використали як цапа відбувайла, зваливши провину за те, що я віддав розпорядження використати тіла Друва і Дублота. Насправді це зробив Ракс. Але ж не буде він карати сам себе, чи не так? Щоб я мовчав, помістив мене до закладу, звідки ніхто не повертається. Взагалі то він ніколи не мав до мене симпатій. В цьому я сам винен, тому що деколи виставляв його дураком.

- Чому він не відправив тебе до біоконтейнера?

- Не знаю. - Потер лоба Фосорк. – Можливо боявся Друва.

- Але той в біоконтейнері.

- Це вірно. – погодився Рут. - Але ти сам знаєш, що Ракс не в стані управляти ІО. Тому він користувався порадами Друва, який давав їх з біоконтейнера. Але той там сидіти не хотів. Тому було створено спеціальний відділ для вирішення цього питання під керівництвом академіка Довса.

- Так, пам'ятаю. Він займався цією справою і навіть мав успіхи. – сказав Боррет. - Але як тебе не запідозрили в причетності до нашого втечі?

- По-перше, важливу роль відіграла моя бездоганна служба. Але врятував той факт, що хлопець на ім'я Ксайд не згадував мене. Коли були прослухані записи, то з розмов явно випливало, що організатором втечі є ти.

– Я? – здивувався Боррет.

- Так, ти. І хоча ви вміло «грали» комедію про те, що ти не причетний, комісія, яка розглядала це питання, одразу «викрила» обман.

- Але я не організовував втечу. – обурився Тресан.

- Я знаю. Твій дружбан Селбіт так обставив справу, що відмазав мене.

- І замазав мене.

- Ти мав втекти, а я залишався. Він мудро поступив. Взагалі-то хлопці, яких ти притягнув, дуже кмітливі, особливо якщо врахувати слабкий розвиток їхньої цивілізації.

- Розвиток до цього не має жодного стосунку. – сказав Боррет. – Але те, що вони розумні, це факт. Хоча б взяти кільце оборони, що спорудив Поттер. Це шедевр. А як просто!

- Це вигадали вони? – здивувався Фосорк.

- Вони багато чого вигадали. В деяких питаннях навіть мене обскакали. Якщо в них всі такі кмітливі, уявляєш як далеко піде їхня цивілізація?

- Можливо ти маєш рацію. – погодився Рут. – Інститут Охорони кілька разів знищував розвиток їхніх цивілізацій, але вони протягом кількох століть відроджувалися. Пам'ятаєш унікальні хірургічні операції які могла робити одна з них? Мені завжди здавалося, що тут не обійшлося без твоєї участі.

- Ти яку маєш на увазі цивілізацію, Майя чи Інків? - Уточнив Тресан.

- А ти що, там і там попрацював? – здивувався Фосорк.

Боррет сором’язливо опустив очі.

- Вони були такі здібні…

- А як же кодекс про те, що б в жодному разі не встрявати в природний розвиток цивілізації? Та за це тебе могли позбавити всіх звань і привілеїв.

- Що ти розумієш! – вигукнув Тресан. - Ти б бачив, як вони сприймали науку. Як вони точно відтворювали мої рухи. І найголовніше вони розуміли, що роблять, навіщо роблять і які будуть після цього наслідки. Ех, нам би таких студентів! Ми б світ перевернули.

– Ми його й так перевернули. – сказав Фосорк.

- Так, але скільки часу на це знадобилося?

- Ти що, хочеш сказати що вони розумніші за нас? – обурився Рут. – Невідомо якими стануть, коли їм буде стільки років як нам. І звідки ти знаєш, як розвивалася наша цивілізація, коли була молодою? Може вона була ще розумніша ніж тепер вони?

- Звичайно, спорити не буду. – кивнув головою Боррет. - Але погодься, вони теж не дурні?

- Гаразд, погоджуюсь. – відповів Фосорк.

- Опа! – вигукнув Тресан. - Ти дуже швидко погодився. Де твоє вміння доводити свою правоту?

- А що тут дискутувати? – здивувався Рут. – краще що сталося з тобою з часу втечі?

Боррет розповів. Вони довго розмовляли, нічого не зауважуючи. Вони не зауважили, що запрацювало нормальне освітлення, вони не зауважили як появилася і зникла Айя. Старі друзі не могли наговоритись. Багато років розлуки, можна сказати ворожнечі, тепер виливалися через потік слів.

Айя задіяла всіх будівельних роботів. Одночасно велося будівництво як найважливіших систем бази, так і житло для комфортного розміщення персоналу, що прибув. Ніхто не залишився без роботи. Навіть ті, хто не мав потрібної кваліфікації. Тепер, якщо зайти в центральну рубку управління, то біля пультів сиділи люди. Деякі з них проходили навчання, деякі вже працювали. Це звільняло обчислювальні ресурси центрального комп'ютера, який тепер керував лише найбільш відповідальними ділянками. Що більше минало часу, то більше база розширювала свої потужності. Боррет і Фосорк з головою поринули у вивчення технологій та можливостей. Це було не легке завдання, тому що Айя не могла пояснити багатьох процесів. В неї не було закладено всіх знань. Вона також вчилася.

Поттера і Ксайда витягли з ванн через вісім днів. Стільки було потрібно часу, щоб їх тканини регенерувалися. Для того щоб вони знову здобули колишню міць, потрібно було ще багато працювати, чим обидва професори і зайнялися. Це була важка та складна робота. Вона зайняла майже чотири місяці. Операції самі по собі тривали не довго. Багато часу займала адаптація організму. Їм повернули можливості, що вони мали. Крім того, Поттеру були додані пристрої, які мав Ксайд. Також попробували виконати бажання друзів, а саме інфрачервоні та рентгенівські датчики щоб були в очах, і зменшити чутливість на біль. Перше вдалося відразу, тому що замість очей зробили протези. А друге зробити не вдалося. Проте Боррет пообіцяв, що спробує це зробити. Він взяв зразки їх тканини для клонування певних частин тіла, як шкіра, кості тощо, щоб досліджувати та експериментувати. Для цього було закладено лабораторію.

Розбудовану базу не впізнати. Тепер від ангару вела широка дорога. Коли тільки починали будувати, друзі не розуміли навіщо так широко. Але тепер все стало на свої місця. По ній курсували автономні кабіни. Тепер житлові, підсобні, та й місця розваг типу барів, спортзалів, бібліотеки, кінозалу, дендрарію, який був поки порожній, тому що не було рослин, займали величезну площу. Можна сказати, що це було невелике місто. Між закладами їздили кабіни. Все було герметизовано та заповнено повітрям. Також була досить сильно відбудована центральна частина бази. Там, крім самої енергетичної установки, було побудовано майже таке саме місто як і на горі.

Проведення дозвілля було поставлене на перше місце, тому що в ізольованому та замкнутому просторі людина була більше піддана стресам і нервовим розладам. А робота на базі вимагала чітких та логічних дій. Поки що проблем з персоналом не спостерігалося. Люди які були приречені, тепер отримали надію жити в цивілізованих умовах. Тому поки що всі були задоволені. На самому початку, коли тільки поселилися на базу, було кілька інцидентів спровоковані кримінальними елементами, що випадково сюди потрапили. Вони хотіли встановити свої порядки. Капітан кілька разів робив попередження. Але це не діяло. Якось його побили - вдарили в обличчя. Тому прийшлося вдатися до жорстких заходів. В осіб причетних до інциденту стерли пам’ять. Це було жахливе видовище, бо вони не вміли ні писати, ні читати і приходилось вчитися заново. Після цього інцидентів не траплялося.

Не треба думати, що все було збудовано швидко. На це знадобилося трохи менше року, а точніше, десять місяців. Але за цей час база була готова до повноцінного функціонування і мала необхідну міць та ресурси для протистояння центру. Навіть анігіляційні бомби були не страшні. Для цього був створений робот, який синтезував меол. До речі, схожі роботи створили базу, тільки вони були значно більшими і потужнішими. Але тут великих роботів не потрібно. Такий робот міг заробити дірку розміром з тенісний м'яч. Звичайно, часу на це йшло багато і залежало від розміру пошкодження. Чим менше діра, тим менше часу. Робот присмоктувався в місці розгерметизації і працював, нікому не заважаючи. За підрахунками, найбільша кілограмова анігіляційна бомба зовнішню обшивку пробити б не змогла. Тільки серія з шести штук може зробити дірку розміром з горошину. Звичайно, якщо бомбити довго, то можна зробити велику діру, але хто це дозволить? І все-таки, про всяк випадок, робота було створено.

І хоча формальним капітаном вважався Боррет, насправді кораблем займався Поттер та чотири помічники капітана. Той же в основному пропадав в своїх лабораторіях. Йому асистував Ксайд. Іноді допомагав Фосорк, який більше займався, якщо так можна висловитися «політичними» питаннями. Він розробляв різні варіанти та схеми повалення правління Інституту Охорони. Йому в цій справі допомагало аж дванадцять помічників, яких він сам особисто відбирав та тестував. Айя була зі всіма. Іноді навіть в двох місцях одночасно. Решта персоналу працював в місцях які вони самі обрали або їх призначили через відповідну кваліфікацію. Задіяні були всі. Ті хто не мав кваліфікації працювали в громадських місцях, та стежили за порядком.

Коли всі основні роботи були зроблені, вирішили скликати нараду керівного складу. На нього були запрошені, крім Боррета, Селбіта та Хаба, ще Фосорк та чотири помічники капітана які допомагали Поттеру – Валь, Севре, Рубікс і Тран. Всього було дев'ять осіб, якщо рахувати Айю.

Вона взяла слово.

- Капітане і присутні тут члени нашої команди. - Офіційно звернулася вона. – хочу повідомити, що будівництво всіх основних частин бази закінчено. Це, нагадую, енергетичний блок, рубка управління і навігаційна система. Система захисту поки що не завершена, але вона вже на фінальній стадії і буде працювати дня через два – захисний екран ще не пройшов повного тестування. Для нашої станції це не настільки критичний елемент бо корпус витримає удар будь-якого метеороїда і не великого астероїда.

- І ми наб'ємо собі величезні шишки. - посміхнувся помічник капітана

- Щоб цього не трапилося, через два дні буде готова система захисту. – посміхнулася вона. – Про всі можливості бази я проінформую капітана окремо. Це все, що стосується технічної сторони. Тепер слово капітанові.

Підвівся Боррет.

- Що я можу сказати? - Він схопився за підборіддя і задумався. - Загалом нічого не можу сказати. Я весь час працюю в лабораторії, а замість мене рубкою займається містер Хаб.

- Зрозуміло. – промовила Айя. – може є пропозиції щодо наших подальших дій?

- Ми зробили деякі напрацювання. - Боррет знову замислився. - І про це може більше сказати шановний Фосорк. Прошу.

Боррет вказав рукою в бік Фосорка і сів на місце. Той з готовністю піднявся. Видно було, що він чекав цього і підготувався.

- Дорогі колеги! Мій колектив зробив величезну роботу з вивчення інформації, яка до нас попала. Ми її систематизували і зробили деякі висновки. Ми відкопали в пам'яті комп'ютера нашої колишньої лабораторії дуже цінний масив даних. Завдяки тому, що я багато років працював в центрі, мені були відомі паролі і коди доступу.

Він відпив ковток води щоб змочити горло.

- Коли я працював на інститут охорони, його коридорами ходили чутки, що в нашому всесвіті існує місце де не визнають владу ІО. Але це була настільки секретна інформація, що навіть найближчі помічники Друва, до числа яких я також входив, нічого не знали. Правлінням інституту було багато невдоволених, і якби дізналися, що існує місце, де правління не поширюється, то могли би це хотіти зробити і інші світи.

Знайти таке місце було складним завданням, але ми з цим впоралися. Це місце являє собою метагалактику, в яку входять двісті двадцять чотири галактики. Якщо наш всесвіт уявити у вигляді кулі, потім виділити наше скупчення метагалактик і прийняти за центр, то потрібна нам метагалактика перебуватиме на полюсі.

Раптом підняв руку Ксайд.

- Можна питання? Він не зовсім в тему, але дуже хочеться знати. В якому місці уявної кулі знаходиться точка перетину простору?

Фосорк розгублено подивився на Селбіта, далі перевів погляд на Боррета. Той відповів замість Рута.

- Розумієте в чому річ, юначе. - Повільно почав він. – Всесвіт не є прямолінійним об'єктом. Він включає дуже багато факторів і деяких ми навіть до сих пір не знаємо. Крім трьох вимірів, є ще координати часу, є ще координати енергії. Якщо бути чесним, то ми не знаємо, де ця точка знаходиться. Ми знаємо її координати. Ми переміщуємось туди за допомогою простору. Переміщення має багато складових частин. Тому в цьому конкретному випадку сказати куди ми потрапляємо, неможливо. Коли мій колега наводив приклад із кулею, він мав на увазі видиме скупчення метагалактик, яке ми можемо спостерігати за допомогою приладів. Точку перетину просторів ми спостерігати не можемо. Тож де вона, невідомо.

- Дякую, колего. – кивнув головою Фосорк. – відповідь зрозуміла?

- Загалом зрозуміло, що ви не знаєте. - розчаровано промовив Сел. – Але продовжуємо засідання. Я більше не відволікатиму вас дурними питаннями.

- Ну, питання не дурні. - Поправив Рут. – А засідання справді час продовжувати. На чому я зупинився?

– На полюсі. – нагадав Селбіт.

- Так, вірно. Ця метагалактика на полюсі. Що я пропоную. Потрібно вступити в контакт з цивілізацією що відокремилася, і заручитися її підтримкою. Після цього знайти спосіб сповістити про неї решту всесвіту. Це спричинить протести, що відповідно підірве міць Інституту Охорони.

- А не можна прибути в центр і вимагати зміни уряду? - Запитав Поттер.

– Ні. В жодному разі цього не можна робити. – заперечив Фосорк. – Це виглядатиме як захоплення влади. В нас демократія. Спочатку треба показати народу, що являє собою інститут. Потрібно викрити його цілі, що він маніпулює всіма заради влади, а не добробуту. В нас багато матеріалу, який демаскує сутність ІО. Це є основна наша зброя. Але спочатку потрібно знайти підтримку. Та й підтримати тих, хто цього потребує. Метагалактика перебуває в стані війни з ІО сотні років. Вона покрита кільцем супутників, які глушать інформацію, що звідти виходить. Уявляєте, скільки їх треба? Камери пересилання у всьому всесвіті запрограмовані так, що якщо звідти буде вестися пересилання, то воно автоматично переадресовується на кабіни пересилання в підвалах ІО. Знаєте, яким чином ми знайшли координати світу? Ми зчитали програму керування камерою пересилання, що знаходилася в лабораторії, і декодували її. Звідти витягли координати.

- Блискуче. - захоплено вигукнув Боррет. – Вони що, координати не зашифрували?

- Уявляєте? Координати були просто прописані в коді. – сказав Фосорк. - Я закінчую. Моя пропозиція, зробити переміщення в цю частину всесвіту і спробувати домовитися. Якщо є інші пропозиції, прошу.

Підвівся Боррет.

- В мене пропозиція не по темі. Непогано було перед тим як відправитися в запропоновану Рутом метагалактику, переміститися в точку перетину просторів і зробити деякі вимірювання для уточнення дати передбачуваного народження нового всесвіту.

- Є ще пропозиції? – Айя підвелася зі свого місця.

Пропозицій не було.

- Тоді, містере Хаб, вам слово. - подивилася вона у бік Поттера.

- Що ж. Раз потрібно, значить зробимо. - Він підвівся з місця - Перший помічник Валь, займіться комп’ютером і введіть потрібні координати. Другий помічник Севре, зберіть персонал задіяний для організації переміщення. Ви двоє, сповістити і підготувати весь інший персонал. Після виконання, доповісти.

- Слухаю, сер. - крикнули двоє, що залишилися, і швидко пішли. Поттер звернувся до присутніх.

- Панове, я також вам настійно радив би приготуватися до переміщення. Обов'язково прив'яжіться, бо невідомо чи спрацюють стабілізатори. Капітане, - звернувся він до Боррета, - не хочете бути присутнім при переміщенні на капітанському містку?

- Ні дякую. - махнув рукою Трес. - Я краще піду в лабораторію і подивлюся чи все закріплено. Мені більше до вподоби робота в лабораторії. Так що, Пот, я спихаю все це на тебе.

Всі розійшлися по робочих місцях. Коли настав час переміщення, Ксайд пішов на капітанський місток і попросив в Поттера дозволу бути присутнім. Той люб'язно погодився. Вони сіли в крісла і прив'язалися. Пот перевірив стан систем і запустив відлік, встановивши таймер на десять секунд. Нічого особливого не сталося, хіба на мить здалося, ніби ти раптово кудись провалився. Але тільки на мить. Хаб пояснив це дією стабілізаторів.

Переміщення зробили в те саме місце, звідки вони вирушали. Це було зроблено з метою безпеки, якщо раптом в точці перетину просторів ІО залишив щось для шпигування.

Друзі пішли на камбуз відзначити друге успішне переміщення. Поттер сказав, що в нього є сюрприз. Це невеликий човник, який може рухатися значно швидше за світло. На ньому і зроблять розвідку. Фосорк сказав, що це неможливо, тому що ніщо не може рухатися швидше світла. Боррет погодився з ним. Поттер попросив Айю підтвердити його слова.

- Загалом Поттер правий. – посміхнулася вона. - Цей невеликий космічний корабель може дійсно рухатися швидше за світло.

- Це повна нісенітниця. – вигукнув Боррет – це суперечить фізичним законам.

- Ви, професоре, теж маєте рацію – погодилася Айя – А на загал, то ви обоє праві.

- Як це можливо? – не розумів Фосорк.

- Принцип руху апарату заснований на переміщенні в просторі, як переміщається база. А завдяки малому розміру він може переміщатися на дуже малі відстані. - Пояснила Айя. - І найменша відстань це довжина корпусу апарату.

- Ви хочете сказати, що апарат зможе подолати в просторі таку малу відстань? Це неможливо. Скільки не намагалися наші вчені, але найменше кероване пересування дорівнює чверті світлового року.

- Виходить, слабо старалися. – знову посміхнулася вона. – Але, як мені здається, демонстрація вас зможе переконати.

Вони прийшли до малого ангару. Його пелюстки щільно закриті, а всередині було повітря. Апарат мав вигляд легкового автомобіля. Нічого зайвого, але дуже красиво.

Ксайд, побачивши апарат, захоплено ойкнув.

- Ух ти. Який красень. - поплескав він по його чорній, меоловій поверхні. - Як справжній.

- Дизайн та форму вибрав Поттер. - Пояснила Айя.

– То це і є твій секретний проект? - звернувся Сел до Поттера.

- Він самий. – гордо відповів Хаб.

- І ти мені нічого не сказав? - Ображено промовив Селбіт. – А ще друг називається.

- Ні, не сказав. В таких питаннях я егоїст. - незворушно відповів Пот.

- Повний жлоб, ось ти хто. - Не вгавав Ксайд. – в тебе зовсім немає уяви. Подивися на ці лінії, подивися на ці пропорції. Це ж цілковита профанація. Хто так будує? Для цього потрібна витончена натура, як в мене, а не грубий необтесаний мужик. Тут художник потрібен, а ти ж маляр?

Присутні при цьому Боррет та Фосорк нічого не розуміли.

- Чому ви сваритеся? - Запитав Фосорк.

— А тому, що цей егоїст сам, тишком-нишком збудував прекрасний шедевр мистецтва, коли я в цей самий час спостерігав як ростуть якісь неприємні шматки м'яса.

- Я не дочув, - Поттер нахилив голову в бік Ксайда, - ти сказав «прекрасний»?

– Ні, тобі почулося. - все ще сердито промовив Сел. - Краще покажи, чи може ця розвалюха їздити. Штовхати я цю дуру не буду.

По Поттеру було видно як ця, здебільшого розіграна Ксайдом образа, йому дуже лестила. Це підтверджувало його і так велику впевненість в тому, що автомобіль вдався. Професори були більш стримані в оцінці його роботи. Їх більше цікавив принцип пересування автомобіля. Вони були байдужі щодо оцінки зовнішнього вигляду, як предметів, так і живих істот.

Поттер витяг з кишені предмет розміром із запальничку, до якої був прикріплений невеликий ланцюжок.

- В мене навіть ключики є. - Потряс він ланцюжком. - Між іншим, тут стоїть чудовий центральний замок. Без пульта машину не відчинити.

Він клацнув пультом і машина двічі пропищала. На боках машини з'явилися ручки.

- Як на мене, то можна було зробити розпізнавання біоданих. – буркнув Сел – навіщо цей ретро замок?

- Можна – погодився Пот – але це так ностальгічно. Нагадує земні машини. А ще він прикольно пищить.

Поттер відчинив двері.

– Прошу оцінити внутрішній салон автомобіля.

Ксайд заглянув в середину. Яка краса! Яке багатство! М'які, глибокі, зручні сидіння оббиті найніжнішою шкірою. За кольором ідеально підібрані до бічних панелей, оздоблених червоним деревом. Ручки, клямки та інші дрібниці блищали хромованими поверхнями. Все було як в дорогій машині. Щоправда, не обійшлося і без відмінностей. Замість скла були монітори, які мали форму та розміри цього скла. Передня панель була одним довгим монітором. Але це не псувало, а тільки добавляло стилю. Справжній, земний автомобіль.

– Ти вже пробував їздити?

- Ми запускали на автопілоті. – відповів задоволений Хаб. – сам не їздив. Хочеш зі мною?

- Ще питаєш? - вигукнув Сел і сів на переднє сидіння пасажира. - поки я добрий, можеш мене покатати. Але лише сьогодні, зрозумів?

- Добре, татку. – засміявся Поттер і зачинив двері.

На задньому сидінні вже була Айя.

- Дівчину з собою візьмете?

Друзі подивилися на неї.

- Ми підвозимо лише красунь. – промовив Сел дивлячись на Поттера - Як ти гадаєш, вона красуня?

Вони знову подивилися на її усміхнене обличчя і відповіли хором.

- Красуня!

Ксайд відчинив двері і глянув на професорів.

- Не хочете покататися, панове?

- Ні, - відповіли ті, - нам буде зручніше спостерігати зі сторони.

- Як хочете. - Ксайд грюкнув дверцятами. - Водій, мене з дружиною ви-садіть біля першого готелю. Прошу рушати.

Він озирнувся на Айю.

- Тобі зручно, люба?

- Так, милий. - підхопила Айя жартівливий настрій Селбіта.

Вони весело засміялися.

Поттер засунув ключ в замкову щілину і повернув. В салоні стало значно світліше – запрацювали монітори, які транслювати зовнішній пейзаж. Була ілюзія ніби це прозоре скло. Ожила передня панель. На ній з'явився спідометр, тахометр, датчик тиску масла, показник зарядки акумулятора і рівня палива в баку. По середині вискочив малюнок магнітоли, далі різні секції і справа малюнок бардачка. Селбіт здивовано глянув на Поттера.

- Ну бардачок та магнітола, я це ще розумію. Але навіщо спідометр, ці датчики? Особливо датчик палива? Ти щось переборщив друже.

- Я те саме говорила. - Підхопила Айя. - Навіщо все це? Навіщо ручки, гачки? Навіщо ця дивного кольору оббивка? Вона була б м'яка і за стандартного, сірого кольору.

- Ось цим і відрізняються наші машини від ваших. - Зауважив Пот.

- Мовчи, дай виговоритися. – обірвала його дівчина. - Знаєш, Сел, скільки часу в мене пішло на те, щоб вивести колір бічних панелей як ця обшивка?

- Я не хотів, щоб ти робила колір саме такий як панель. - почав виправдовуватися Хаб. - Треба було зробити трохи схожий, і все.

- Але ти ж сказав "Зроби такий же колір".

- Я не знав, що ти зрозумієш все буквально. - Далі виправдовувався Пот.

- Та годі вам. - Встряв в суперечку Селбіт. - Зате подивіться яка прекрасна, зі смаком і шиком зроблена, машина. Правда, дорога?

Ксайд при цьому підморгнув дівчині.

– Не забувай, в мене немає тіла. – посміхнулася Айя.

- А якби було? – зробив хитру міну Ксайд. - В мене був би шанс?

- Шанс на що? – так само хитро запитала дівчина.

- В мене благородні цілі. - Зробив серйозну міну Сел. – Ви за кого мене маєте?

- Тоді ні. – відповіла Айя. - Я стільки років провела на самоті, а мені ще й порядний залицяльник трапився?

В розмову втрутився Хаб.

- Люба, - почав він млосним голосом, - політ моїх вульгарних думок і бурхливих фантазій ніколи не зможе вщухнути. В мені ти знайдеш ідеал будь-якої жінки всесвіту. Повір, я зроблю тебе щасливою на віки!

Від сказаного монологу Селбіт відкрив рота. Айя наче заворожена, розчулено дивилася на нього з застиглою посмішкою.

– Поттер. - Вона простягла до нього руки. - Твої слова підкорили мене.

І сумно глянула на Ксайда.

- Дорогий. – сказала вона голосом повним співчуття. - Я змушена повідомити тобі сумну новину.

Вона артистично витримала невелику паузу.

- Я покидаю тебе. - Вона злегка подалася вперед, ніби бажаючи торкнутися його, але не зробила цього. – Не треба гучних слів. Я знаю, ти зрозумієш. Це буде для тебе великим шоком, але ти міцний чоловік, ти витримаєш. Я знайшла іншого.

Друзі були приголомшені грою. Як це було чудово. Вони зачаровано дивилися на дівчину, яка невідомо звідки витягла хустинку і витирала зволожені очі.

Першим прийшов до себе Ксайд. Він подивився на нічого не розуміючого Хаба. Той, побачивши що на нього дивляться, закрив відвислу щелепу

- Не зрозумів? – обурився Пот - Коли ви встигли так потоваришувати? Ви що, підпільно крутили роман?

- Не журися. – Сел продовжив грати. - Вона залишилася невинною. В нас було платонічне кохання. Я знав, що цим закінчиться. Я передбачив це. Тому здійснення цього факту дістанеться тобі.

- Якого факту? – не розумів Поттер.

- Позбавлення цієї прекрасної дівчини, цього чарівного божества, - він послав їй легкий повітряний поцілунок, - невинності.

- Якої невинності? – Пот нічого не розумів. Але Ксайд, здавалося, не слухав його. Він продовжував:

- Я завжди знав що їй більше подобаються грубі, неотесані мужлани. Що ж, можливо в первісній силі є щось прекрасне. Але я не можу цього збагнути. Ось причина, чому ти кинула мене, дорога. Друже, бережи її. - Він глянув на розгубленого Хаба. - Ти мій друг. Мені буде легше від того, що моє єдине кохання спить саме з тобою.

Він затулив обличчя руками, схилив голову вниз і голосно заридав.

Нарешті до Поттера дійшло, що це гра.

- Ах ви сволоти! – вигукнув він і зааплодував. – Браво! Браво! Біс!

Селбіт та Айя, посміхаючись, кланялися.

- От чорти. – Пот штовхнув Ксайда. - Так спритно розіграли. І кого? Мене! Мене, який звик до таких розіграшів.

- А він, простофіля, повірив. – язвив Сел. – А він вже слинки розпустив. Хотів бігти ліжко готувати?

- Навіщо? – награно здивувався Поттер.

- Не прикидайся. Знаємо ми твої вульгарні думки. Знаємо ми твої бажання. І не треба протестувати, ти це сам сказав. Вірно, люба?

– Я тобі вже не люба. Я пішла від тебе. - відповіла Айя і подивилася на Поттера. – ти справді щось таке казав.

- До речі, Пот, - запитав Ксайд, - звідки в тебе красномовність?

- Біля такої чарівної, як ти висловився, божественної краси, навіть самий неотесаний чурбан віршами заговорить.

– Ти чула. – Сел подивився на Айю - Він визнав що неотесаний бовдур. Повертайся до мене.

Прочинилися двері і зазирнув Фосорк.

- У вас що, проблеми?

– Ні. - промовив Селбіт.

- Тоді чому не стартуєте? В нас ноги не на мегасилі.

- Вже їдемо. Поїхали, комісія нервує.

Поттер зробив кілька дотиків на панелі.

- Встановив автопілота, щоб ми не вискочили в космос.

- Ти хотів сказати, що б ми не врізалися в стіну? - Поправив його Ксайд.

- Ні, в космос. – повторив Пот.

- Добре, поїхали, професорів ноги болять.

- Ми вже, швидше за все приїхали. –розгублено промовив Хаб. – За показаннями приладів переміщення відбулося успішно.

Селбіт подивився крізь вікно на професорів. Вони змістилися.

– А машина працює! – вигукнув Ксайд. - Ти чуєш, працює!

Поттер з величезним задоволенням відкинувся на спинку сидіння, заклав руки за голову і заплющив очі.

- Хто б міг подумати, - напрочуд спокійно сказав він, - що я матиму таку машину.

З'явилася Айя.

- Взагалі правила хорошого тону кажуть, що перш ніж залишити когось, потрібно його про це попередити. - звернувся до неї Сел.

- Я вас не покидала. – відповіла вона. – Це ви мене залишили.

- Треба було стежити коли ми рушали і добре триматися. – посміхнувся Хаб.

- Мені пора. - Вимовила дівчина. - Поважні професори звуть мене пояснювати принципи, яких я не можу пояснити.

Вона зникла.

- Сподіваюся, ти розкажеш як зробив цей шедевр? – спитав Ксайд.

- Добре.

Поттер розповів наступне. Після того як завершилися вдосконалення їхніх тіл, він зайнявся капітанським містком. Про це його попросив Боррет. Загалом це правильно, тому що він був колись військовим і міг навести порядок. Йому допомагали чотири помічники, які також були військовими. Принаймні колись працювали в цій структурі.

Якось йому наснився сон, що він катається на чудовій машині. Прокинувшись, він подумав, що це не погана ідея, особливо якщо всі умови для будови є. Він викликав майстра, робота що йому дала Айя, і заклав в нього параметри машини. І що ви думаєте? Майстер трохи помовчав, а далі спитав коли починати робити креслення деталей.

Таким чином почалося будівництво цієї прекрасної машини. Коли справа дійшла до матеріалу, то виникли проблеми, тому що залежно від того, з чого вона буде зроблена, будуть і різні можливості. Звичайно, найбільше було можливостей в машини з меолу. Але була проблема як працювати з таким важким матеріалом.

Цю проблему Хаб вирішив дуже просто - він використав установку яку зробили для латання дірок в корпусі, або якщо говорити більш науково, герметизації. Вона і так була без діла.

Організувавши будівництво, він мало втручався, хіба інколи вносячи ті чи інші правки. До того моменту, коли про це дізналася Айя, основна частина машини вже була готова. Проте дівчина чомусь дуже розізлилася і в них стався конфлікт.

- Поттер, в ангарі ведуться роботи, а я про це нічого не знаю?

- Ти маєш на увазі те що робить мій майстер? - посміхнувся Пот.

- Ні, я маю на увазі роботу шести інших роботів, плюс синтезатор меолу. - відповіла Айя.

– Вони йому допомагають. – продовжував посміхатися Хаб.

– Вони використовуються не за призначенням.

- В сенсі? – не зрозумів Пот.

- В прямому. – відповіла вона. - Вони створені для іншої мети.

- Щось мені не подобається твій тон. - вже серйозно сказав Поттер. - Що трапилося?

- Сталося те, що ти задіяв на багато місяців цілу купу пристроїв, які зробили з меолу невідомо що, вагою в кілька тисяч тон. Ти хоча б іноді приходив та дивився що вони там роблять?

- Вони роблять те, що я замовив. – відповів Хаб. – І незабаром буде завершення.

- Не буде. Я зупинила роботи, а пристрої відіслала на свої місця. І надалі попрошу без мого відома нічого не робити.

- Ах ось воно що. - Поттер склав руки на грудях і подивився на дівчину. Було видно, це його розлютило. - Ось як ти заговорила. А хто тоді ми?

- Не зрозуміла питання?

- Я маю на увазі цей маскарад. Ти запропонувала нам повну свободу дій, якщо це не тягне за собою загрози суспільству. Правильно?

- Правильно.

- Але яка може бути свобода дій, якщо ти щойно скасувала наказ, можна сказати, капітана?.

- Що ти хочеш цим сказати?

- А те, що ми в твоїх руках іграшки, які мають свого господаря. І якщо йому щось не подобається, то він це не дозволяє робити.

- Це зовсім не так. - обурилася Айя. - Ти помиляєшся. Поттер. Ви не іграшки, а рівноправні партнери. І у вас повна свобода дій.

Ці слова розлютили Хаба остаточно.

- Яка це свобода, якщо мені не можна нічого зробити за своїм бажанням? Я що, цими створював загрозу суспільству?

– Ні.

- Я що, цим загрожував безпеці бази?

- Ні, але Пот...

- То чому ж ти скасувала роботи, якщо жодні з поставлених тобою умов не були порушені? До речі, всі ці пристрої ніде не були задіяні.

- Але Поттер, чому ти так розлютився? – злякалася дівчина раптової агресії. - Я зрозуміла, що ти маєш на увазі.

– Ти нічого не зрозуміла. – відповів злий Хаб. – Це я все зрозумів. Ти просто машина, яка не в змозі зрозуміти душу людини. В тебе є багато людських функцій, але це лише функції, це не справжнє.

- Неправда. – образилася дівчина.

- Тоді ти б поцікавилася, що я хочу зробити.

– Я цікавилася.

- І воно, за твоїми поняттями, не вписувалося в жодні з потрібних тобі речей? Але це ти так гадаєш. Якби ти спитала, то я відповів би, що цей непотрібний пристрій, є ні чим іншим, як мрія всього мого життя.

- Розкажи. Може я допоможу.

Вона зрозуміла, що це щось дуже важливе для Хаба. І тепер намагалася з'ясувати чому. Крім того, розмова вгамує його гнів.

- Такою поведінкою ти підриваєш до себе довіру. - вперто сказав Поттер.

– Давай домовимося. – примирливо сказала Айя. - Спочатку ти розповіси мені що це таке, а потім я поясню тобі навіщо це зупинила. До речі, щоб повернути твою довіру, я відновила роботи.

- Ну так. – примирливо сказав Поттер. – Спочатку розсердить, а потім загладжує помилки.

- Зізнаюся, я не думала, що це для тебе так важливо. До речі, я теж була на тебе зла, але про це згодом. Кажи що за мрія?

- Та що тут казати. – вже спокійно промовив Пот - Загалом, це мрія будь-якого нормального мужика на нашій планеті. А саме мати машину, яка б, ну прямо з ніг валила. В мене вдома була не погана машина, але деякі мали кращі. Тому я вирішив втілити свою мрію в життя - створити машину, якої ніхто немає.

– Зрозуміло. – посміхнулася дівчина. – всьому світу захотів втерти носа?

- Не буду брехати - розвів руками Хаб, - це справді так.

- Гаразд. Тепер послухай мої пояснення і ти зрозумієш, що я також не винна. - Серйозно сказала Айя. – Я сьогодні з подивом виявила, що робот герметизації задіяний на повну потужність. Я простежила, що він робить, і з'ясувала, що він займається будівництвом ще однієї бази, такої як наша, тільки в мініатюрі. Мати ще одну таку ж базу, нехай і мініатюрну, дуже небезпечна справа, тому що вона має надто великі можливості. Таке будівництво заборонено, тому я все припинила і прийшла до тебе спитати чи ти знаєш, що будуєш?

- Я будую лише автомобіль і жодних мініатюрних баз мені не треба. – здивувався Хаб. - Зізнаюся чесно, я не думав, що ця невинна забава виявиться забороненим будівництвом?

- Ти тут не зовсім винний. - промовила Айя, перебуваючи ще в одному місці. – винуватець прикрий збіг обставин. Я щойно перевірила. Виявилося, що в той час, коли ти складав плани своєї машини, наша комп’ютерна база даних мала вільний доступ, тому що професор Боррет щось шукав. І я, щоб не розбиратися з доступами, зняла секретність на кілька годин. В цей час твій майстер зчитав все, що підійшло б для універсальної машини.

- Як бачиш, я ні при чім. - Розвів руками Хаб.

- Так, ти не винен. Мені перш ніж йти до тебе, спочатку треба було все перевірити. - Дівчина знітилася на очах. – Я починаю робити помилки. Може ти маєш рацію, Поттер, може я більше машина, ніж людина?

- За ці слова я вибачаюсь і беру їх назад. - Серйозно промовив він. - Зізнаюся, я погарячкував і сказав не подумавши. Але я так не думаю. Не ображайся, гаразд?

- Та я теж тебе образила. - Вже веселіше промовила вона. – обіцяю, більше ніколи нічий наказ не скасовувати. Але поговорити про це я буду змушена.

- Хочеш, я тобі доведу, що ти людина. – сказав Поттер.

– Хочу. – відповіла Айя.

- Ти коли не будь, бачила, що б робот помилявся?

- Якщо в нього закладено погану програму, то він це робитиме.

- Правильно, але хто цю погану програму заклав? - Запитав Хаб.

- Програміст. – відповіла дівчина.

- Значить, робот не винен. Якщо програма хороша, то він не помиляється. Помилятися властиво лише людям. Звідси виходить, що ти більше людина, ніж машина.

- Я теж про це подумала. – засміялася дівчина.

- Тож забудемо нашу сварку та залишимося друзями. — Він хотів було покласти руку на плече, але намацав повітря. – Бачиш, я забуваю?

- Гаразд, забули про сварку.

- Вирішимо подальшу долю машини. - Якомога веселіше сказав Хаб. – Якщо заборонено, і особливо якщо від цього можуть бути неприємності, завершуємо проект. Та й де тут я міг би їздити?

- Те, що ти будуєш, - посміхнулася дівчина, - дало б тобі можливість пересуватися куди завгодно.

- Може й так, але для цього потрібна планета з киснем.

– Поттер. - Дівчина його явно не слухала. – Може навіть добре те, що ти задумав. В нас нічого немає для пересування за межами бази.

- А Елегант?

- Він не пристосований для посадки на планету.

- Тобто можна продовжувати будівництво машини? – здивувався Хаб.

- Так, продовжуй. Я тобі в цьому допоможу. Якщо ти не проти. - хитра посмішка засяяла на її обличчі. - але ти без мене все одно не зможеш закінчити.

- Ура! - Поттер мало не застрибав з радості. - В мене буде крута машина. Хіба це не чудово?

Таким чином розпочалось і продовжилося будівництво. Заключним етапом займалася виключно Айя. Хаб лише облаштував салон.

Тепер про можливості автомобіля. Крім того, що він міг пересуватися в просторі як на великі, так і на дуже малі відстані, він мав ще й гравітаційний привід. На цьому наполіг Поттер, тому що стрибки в просторі не приносили задоволення від їзди. Автомобіль був герметичний і дозволяв пересування в будь-якому, навіть дуже агресивному середовищі. Мав купу приладів, які працювали у величезному діапазоні хвиль. Зброї не мав. Але мав силове поле. Воно було дуже потужне і дозволяло захоплювати об'єкти вагою половини ваги машини. А оскільки вага автомобіля була величезна, тисячі тон бо меол не легкий матеріал, то теоретично можна було захоплювати будь-які рухомі об'єкти побудовані людиною.

Це були основні можливості. Керувати машиною на даний час міг тільки Поттер. Але він міг добавити будь-кого з тих, хто перебуває на базі. Щоб їздити, ключика, яким Хаб так хвалився, вставляти в замок не було потрібно. Машина сама ідентифікувала того, хто підходив до неї і відповідно діяла. Була також кнопка аварійного повернення на базу.

Управління було як в нормальному автомобілі - включав швидкість і натискав на газ. Максимальна швидкість вибиралася або автоматично, відповідно до умов в яких знаходилися, або вручну. Але мала обмеження, щоб не травмувати водія від перевантаження. Це стосувалося тільки пересування на гравітаційній тязі. При переміщенні в просторі обмежень не було, бо там інша фізика руху.

- Ну що, покатаємось? - Запропонував Сел.

- Покатаємось. - погодився Пот, - на гравітаційній тязі, що б було відчуття їзди?

Поттер увімкнув швидкість і вони повільно рушили. Він обережно проїхав до дальньої стінки ангару і вирулив на пряму.

- Що ж, повільно їздить добре. Попробуємо швидше?

- Тисни на газ!

- Зараз ти відчуєш потужність цієї крихітки.

Поттер вдавив педаль. Машина рвонулася вперед, втискаючи їх в крісла. Але вони не могли навіть подумати, що машина за дуже короткий час набере таку величезну швидкість. Ангар мав невеликі розміри і вони побачили як протилежна стінка шалено приближається. Все, що змогли зробити друзі, так це закрити очі і закричати від жаху. Поттер натиснув на гальма але було вже пізно.

Коли розплющили очі, то не повірили - вони були живі! Чи ні? Друзі подивилися один на одного.

- Живі? - пошепки запитав Хаб, ще не вірячи цьому факту.

- Здається так. - пошепки відповів Сел. - Але чому ми не врізалися?

- І слава богу, що не врізалися. – Поттера відпустило оціпеніння – Це чудова машина. І дуже безпечна!

В друзів знову піднявся настрій. Вони глянули у вікно і побачили що перебувають за межами ангара, на поверхні станції.

- Ми перемістилися? – здивувався Пот – я люблю цю машину!

- Поттер, я твій навіки! – Сел прилинув до його плеча. - Сподіваюся це взаємне?

Хаб його обережно відпихнув, і підозріло подивився.

- Ти звабливий малий, не буду сперечатися. Але вибач, не в моєму смаку. Я жінок люблю.

- Добре! - вигукнув Сел. - Після повернення скажу Боррету зробити мене жінкою!

- Що тільки на зроблять заради гарної машини? – зітхнув Хаб. –Залишайся собою. Хтозна яка з тебе вийде жінка? Ще почнеш народжувати роботів. Беру тебе в напарники!

Він щось набрав на віртуальній клавіатурі і виїхала невелика панель.

- Став руку.

- Ліву чи праву? - Ксайд витирав долоні об штани.

- Байдуже. - недбало відповів Поттер.

- Хвилююсь як перед іспитом.

- Так хочеш машини?

- Ні. Боюся. Раптом машина на прийме мене? - злякано промовив Сел.

Він поклав руку і майже зразу пролунав приємний жіночий голос.

- Ксайд Селбіт, ви допущені до управління Мрії. Від цього моменту вам дозволено використовувати всі функції автомобіля. Приємного керування.

- Мрії?

- Так. – гордо вимовив Хаб. – я так назвав автомобіль.

– Вдала назва. - Сказав Ксайд і подивився у вікно. – ми стоїмо?

- Звичайно. Я тільки що зняв ногу з тормозу.

В салоні з'явилася усміхнена Айя.

- Оговталися? Я знала, що так може статися.

- Це ти нас врятувала? - Запитав Сел.

– Ні. – відповіла вона. - Це одна з можливостей машини.

- А чому про цю можливість нас не попередила? – прищурився Поттер. – Знаєш, що ми пережили за тих пару секунд?

- Це моя безневинна витівка, - вона сором’язливо опустила очі додолу, - я собі трішки дозволила.

- Нічого собі витівка! - обурився Ксайд. -Так можна і в штани наробити!

- Цього з вами статися не могло. Я прорахувала скільки і чого зможе виділитися в вашому організмі за цей час. Крім того, це ще урок обережності.

Вона з докором подивилася на Поттера.

- Я не думав, що так понесе! - Розвів він руками.

- Щоб рухати таку вагу, двигун машини має дуже велику потужність. – серйозно промовила дівчина. – Повертаємося?

- Ми би ще покаталися. - промовив Хаб.

- Як хочете. - посміхнулася Айя. - Тільки не заблукаєте.

- А ти нас не знайдеш? - здивувався Селбіт.

- На даний час більша частина поверхні бази мені не доступна. – промовила вона.

- Нічого. – сказав Поттер. - Тут є можливість запрограмувати машину так, що вона автоматично повернеться на те місце, звідки відбула.

– Тоді поїхали!

- Щасливої дороги. - Айя помахала рукою і зникла.

Друзі насолоджувалися їздою. Спершу вони перевірили, чи працює функція повернення, і коли підтвердилося що працює, незалежно від того чи їдуть вони на гравітаційній тязі, чи роблять переміщення, вони відірвалися на повну силу.

Спочатку їздили по поверхні, щоб привикнути до машини і вдосконалити навички. Потім спробували, яку максимальну швидкість може машина розвинути. Для цього і знадобився спідометр. Але на швидкості трохи менше дві тисячі кілометрів за годину вони вилетіли на орбіту, тому що перевищили першу космічну для цієї планети.

Друзі були в захваті. На Землі ніхто не повірить що вони так швидко їхали.

- Слухай, а давай стрибнемо в те місце, де була наша лабораторія. - Запропонував Ксайд.

- Я там знаю... – почав було Пот.

– Ніхто й не помітить. Туди і назад?

Хаб хотів заперечити, але за кермом сидів Сел, і поки він роздумував що сказати, вони вже були на місці. Навколо порожнеча. Від астероїда не залишилося жодного сліду. Навіть прилади нічого не могли виявити. На екрані з'явилося обличчя Айї.

- Вам не здається, що ви дещо далеко заїхали? – Не зрозуміло серйозно, чи жартома сказала вона.

– Зрозуміли. – винувато промовив Ксайд. – Повертаємось.

Вони перемістилися в ангар. З'явилася Айя.

- Швидко повернулися. – посміхнулася вона. - Могли б ще кататися.

- Думаю ми трохи безвідповідально поступили - почав Селбіт, але Айя перервала його.

- Ні. Ви помиляєтесь. Все нормально. Я тільки хотіла повідомити, що ви матимете нове завдання.

– Яке? – здивувалися друзі.

- Про це вам скаже Боррет. – відповіла вона.

- Ну ось, - похмуро буркнув Селбіт, - як тільки в тебе з'явилася хороша річ, так тебе відразу відправляють в тривале відрядження.

- Хорошу річ візьмете з собою. – засміялася дівчина.

- Ура! – закричали друзі.

- Як діти. – буркнула Айя.

Боррет з Фосорком були на капітанському містку і щось обговорювали. При наближенні друзів вони кинулися до них з вітаннями.

- Автомобіль просто чудовий! – вигукнув Фосорк. - Це те що нам потрібно! Особливо зараз.

Друзі розпливлися від похвали. Фосорк продовжував.

- Як ви дивитеся на те, добродії, щоб з’їздити на вашому чудовому автомобілі в одне місце?

– Якщо потрібно, ми готові. – серйозно сказав Хаб.

- Треба. Дуже треба. - заторохтів Рут. - Справа в тому, що мене цікавить питання, як поведуться наші потенційні союзники, якщо до них, як сніг на голову, впаде наша Таємнича? Але тепер, маючи таку компактну машину, ми можемо спробувати вирішити проблему раптовості.

- Ви хочете, щоб ми полетіли туди та попередили?- Запитав Ксайд.

- Абсолютно вірно. – Фосорк кивнув головою. – Але я лечу з вами.

- Добре. – посміхнувся Поттер. - Зробити вам допуск до управління?

– Ні, дякую. Люблю їздити пасажиром. - Він глянув на годинник. – Мені потрібно дві години на підготовку.

Він швидко вийшов. Друзі переглянулись, а Боррет сказав.

- Може візьміть ваші кольчуги, чи як їх там...

– Меоловий одяг? – поправив Сел.

– Десь так. Хто його знає, як поведуться ці союзники?

- Може Фосорку краще не їхати? - Запропонував Хаб.

– Не хоче навіть слухати. – махнув рукою Тресан. - Він думає, що ніхто, крім нього, не зможе це зробити краще. Втім, я з ним згідний.

– Що ж, діятимемо за обставинами. – сказав Поттер. - І постараємося його вберегти від несподіванок.

– Ви маєте його вберегти незалежно від обставин. – суворо сказав Боррет.

– Так і зробимо. – відповів Ксайд. - Ходімо, Поттер, готуватися.

Делегація прибула на одну з заселених планет щоб взнати координати планети Дег, де знаходиться уряд. Вони зробили обліт, визначили велике місто і приземлилися за його межею. В цій частині планети була зима. Було багато снігу і дуже холодно. Друзі заїхали в місто і зупинилися на широкій, майже безлюдній, вулиці. Їхній автомобіль хоч і був незвичайним, але жодного інтересу в перехожих не викликав. Та й який інтерес, якщо довкола сипав сніг і тріщав мороз? А наші герої були одягнені дуже легко – професор був в костюмі, Ксайд в сорочці, а Поттер у футболці. Вони мали інший одяг, але він призначався для аудієнції в глави уряду, тому не хотілося пом’яти чи забруднити.

- Що будемо робити? - Запитав Хаб.

- Нам потрібно знайти місце де б ми дізналися про знаходження планети Дег. – промовив Фосорк. – Тому пропоную включити сканери і їздити містом поки не знайдемо щось.

- Може зайти до найближчого кафе і спитати?– запропонував Ксайд. -

- Так, справді. – погодився Рут. - Це простіше.

Кафе було неподалік. Пот зупинив машину біля самого входу. Сел кулею промчав в будівлю. Холод був жахливий. В середині хоча було тепліше, але теплотою це назвати було важко. Ксайд підійшов до бармена.

- Слухай, як потрапити на планету Деґ?

- Чорт його знає. - відповів той з цікавістю розглядаючи Селбіта. – тобі не холодно?

- Холодно. - Промовив Ксайд, відчуваючи, що зуби в нього вже починають стукати. – А де можна взнати?

- На станції пересилання, мабуть. Але ти не дійдеш. Замерзнеш.

- Я на машині. А де станція?

- Проїжджай вулицею три перехрестя і на четвертому зверни на право. Там і знайдеш станцію. Вона має на даху довгий шпиль.

- Дякую! - крикнув Сел і щодуху помчав в теплу машину.

- Багато бачив на своєму віку, - сказав бармен дивлячись в слід Ксайду, - але ніколи ще не доводилося бачити людину, яка при морозі сімдесят два градуси бігала б в самій сорочці. І куди світ котиться?

На станцію пересилання вирушив Боррет, оскільки він був «тепліше» за всіх одягнений. Ксайд не міг зігрітися і продовжував стукати зубами. Боррета не було. Система стеження показувала, що він перебував всередині і з ним все гаразд. Зате не гаразд було навколо машини. Звідки не візьмись, появилися чотири великі тягачі. Вийшли люди в однострої і зажадали, щоб друзі відкрили. Сказали, що машина незаконно перебуває на планеті. Побачивши що їм не відкривають, вони підігнали тягача і спробували завантажити автомобіль. Спроба закінчилася тим, що мало не перевернули тягача. Друзі з посмішками спостерігали за марними стараннями поліції чи військових, хто його знає, і стежили за виходом, чи не з'явиться Боррет.

Тим часом солдати вирішили взяти Мрію на буксир. Вони обмотали трос навколо корпусу машини і спробували тягнути. Навіть не зрушили з місця.

- Нічого не вийде, примерзло. – сказав один із них. - Давай чіпляти всі тягачі.

Вони прийнялися чіпляти всі чотири тягачі в колію. Вийшов посинілий Боррет. Ксайд прочинив двері і помахав професорові, щоб поспішив. Проте той і так мчав що духу. Солдати, які були зайняті тягачами, зауважили Тресана в той момент, коли він залазив в середину. Ті кинулися до нього, але двері зачинилися, залишивши їх ні з чим.

– Як там? - Запитав Ксайд. - Є щось?

– Є координати. – цокотів зубами Фосорк. - Можна вирушати.

- А що робити з цими на буксирі? - Показав Поттер на прив'язані ззаду тягачі.

- Може прокатаємо? – хитро посміхнувся Селбіт.

- Бешкетувати задумав? – Прищурив очі Хаб. - Покарати б тебе за такі штучки. Це ж представники влади уряду майбутніх союзників?

- Вони самі хочуть. - Сел подивився в заднє скло, вірніше монітор що працював як скло. - Навіщо б тоді їм чіплятися?

- Справді? – Пот вдав здивування - це змінює справу.

Поттер поволі рушив. Машина поїхала не помічаючи, що ззаду тягне чотири багатотонні тягачі. Солдати в розгубленості спочатку вистрибнули, потім заскочили, знову вискочили, і знову повернулися в кабін. Хаб вийшов на пряму дорогу і додав швидкості. Ззаду рев був жахливий, тому що тягачі працювали на повну силу, стараючись затормозити. Але це зовсім не заважало Мрії.

Перехожі з подивом спостерігали як невеликий, в порівнянні з тягачами, автомобіль, тягне на буксирі чотири здоровенні машини, колеса яких крутяться в зворотний бік. При цьому рух відбувався на максимальній швидкості, яка дозволена в місті. Але то були квіточки. Коли виїхали з міста, сканер показав чудову пряму дорогу на сотню кілометрів. Хаб додав швидкості до позначки 360 кілометрів в годину. Більше комп'ютер не радив, тому що причеплені машини можуть перевернутися через високе розміщення центру маси.

Хвилин п'ятнадцять їхали вперед, а далі Пот розвернувся і припустив назад.

- Якось буде не зручно, якщо ми залишимо їх в полі. – пояснив Пот. - Довезу хоча б до меж міста.

По дорозі назад він розвинув швидкість вже п'ятсот кілометрів. Якщо їхня машина йшла спокійно, то з тягачів сипалися іскри та валив дим, тому що колеса полопали і вони тепер їхали на днищі.

Нарешті місто. Хаб зупинився. Зробив невелике переміщення щоб звільнитися від тросів, і підрулив до тягачів. Те що від них залишилося являло собою жалюгідне видовище. Верх був ще нічого. Але нижня частина... обривки коліс, погнуті диски, пошкоджені осі. Загалом металобрухт. Солдати в кабінах сиділи ошелешені. Від страху всі були білі як крейда і, можна закластися, з повними штанами. Поттер підрулив, виглянув в дверцята і промовив:

- Щасливо залишатися! Приємно було покататися!

Він приязно помахав рукою та закрив дверку. Солдати, до яких звертався Пот, автоматично помахали у відповідь. Друзі їх залишили в дуже оторопілому стані.

Мандрівники, а точніше парламентарі, тому що вони повинні були вести переговори, малими стрибками переміщення увійшли в атмосферу і зробили обліт навколо планети Дег. Вона була повністю вкрита водою. Велика кількість островів оперізувала екваторіальну частину. Не було не те що материка, навіть пристойного великого острова.

- Нас, здається, надули. - Прокоментував Поттер коли вони завершили обліт.

- Не може такого бути. – спантеличено сказав Фосорк. – Це координати саме планети Деґ. Я в цьому цілком певен.

- Тоді чому довкола одна вода? - спокійно запитав Хаб, по якому було видно, що йому взагалі то байдуже помилилися вони чи ні.

- Власне професоре, - погодився з Поттером Сел, - де сліди цивілізації?

- Може спитаємо? – запропонував Пот. - Їдемо на острови.

Поттер опустився майже до самої води і на гравітаційній тязі припустив до найближчого острова.

- Пот, як вікно відчинити? - Запитав Селбіт.

– Тут цього зробити не можна. – відповів він. - Тому що в такому випадку важко забезпечити герметичність. Тобі що, мікроклімату мало?

- Ні, просто хотів подихати морським повітрям.

- На березі подихаємо. – сказав Хаб. - Навіть скупуємося, дивись яка гарна погода, вода напевно тепла?

- Дуже гарна ідея, Поттер. Може професор також не відмовиться?

- Не відмовлюся. – сказав Фосорк. – Я давно моря не бачив.

Отримавши загальну підтримку, Хаб припустився ще швидше і незабаром вони ходили по гарячому піску прекрасного пляжу. Морський легкий бриз, тепла, прозора вода, пальми, принаймні дерева схожі на пальми, шум прибою, крики птахів.

- Не вилізу поки не поморщуся! – крикнув Поттер і кинувся в воду.

- Я теж! - крикнув Фосорк і кинувся за Поттером.

Ксайд дав нурка мовчки. Яке це було блаженство. Вони довго, дуже довго, купалися, а потім сіли перекусити. Сел витяг припаси, які заготовив на свій розсуд. Поттер казав, що це зайве, бо маючи таку машину, вони поїдять в будь-якому ресторані. Що саме він мав на думці, Селбіт не став з'ясовувати.

Друзі лежали в тіні пальм і сито зітхали. Кожен думав про щось своє, але всі думали про хороше. Ксайд згадував студентські роки, коли він з друзями брали намети та «дикунами» їздили на море. Поттер згадував як він відпочивав по культурному, в санаторії чи морському круїзі. Фосорк нічого не думав. Він спав.

Ось так безтурботно відпочиваючи, друзі не зауважили, що винирнув підводний човен і до них плив катер. Якби в повітрі не появився літак і Ксайд не підняв голову щоб глянути не цей перший прояв цивілізації, то вони б і далі лежали. Але Ксайд побачив катер, що наближається. В ньому знаходилося кілька озброєних солдатів.

- Бачу до нас завітали гості.

- Запитай де в них уряд сидить. - буркнув Пот, не підводячи голови.

- Думаю вони скажуть що не знають. - почувся заспаний голос Фосорка.

- Впевнений, ці знають. – стурбовано промовив Сел.

Поттер і Фосорк сіли.

- Що будемо робити? - Запитав Пот. – Може, змотаємось?

– Ні. – твердо сказав Рут. – Давайте з'ясуємо, що їм треба. Нам треба працювати з урядом.

— Та я боюся за вас, професоре. - виправдовувався Хаб. – Ми з Ксайдом викрутимося.

- І мене витягнете. - Фосорк підвівся на ноги і на знак привітання помахав рукою.

На катері до його привітання поставилися холоднувато, тобто не відреагували. Друзі підійшли до самої води і чекали поки ті наблизяться.

- Починайте розмову першими. – сказав Рут. – я подивлюся як вони налаштовані і відповідно виберу тактику переговорів.

- Ксайд, ти виграв тендер на право першим розпочати розмову. Вітаю. - Злегка поплескав у долоні Хаб.

- Ей, який ще тендер? Чому я? - Запротестував Сел.

- А хто? – здивувався Пот. – Професор сказав що буде спостерігати.

- А ти?

- Хіба може "груба, закореніла, мужицька душа" зрівнятися з твоєю "витонченою натурою"? - Поттер процитував слова Селбіта. - Ти "художник", тобі й слово.

Але більше говорити не довелося, бо катер тицьнув носом в берег і з нього почали вискакувати солдати.

- Що привело доблесне військо на цей пустельний берег? - Ксайд розплився в широкій посмішці не знаючи що говорити ще.

Але більше говорити не довелося. Солдат тицьнув дуло автомата прямо Селбіту в рот і прогарчав:

- Ви двоє на землю, обличчям в пісок!

Приголомшені таким поворотом справи Фосорк і Хаб виконали команду.

- Ми питатимемо, ви відповідатимете. Якщо відповідь не сподобається, ваш друг більше не зможе думати. Зрозуміло?

Знизу долинуло щось невиразне.

- Не чую! - Закричав солдат.

- Так. Зрозуміло – Вже виразно закричали полонені.

Солдати утворили кільце. Підійшов головний і попросив полонених піднятися. Воєнних було семеро.

- Панове. – чемно почав він. - Оскільки ми нація, яка шанує права і свободу людини, то я спочатку хочу роз'яснити вам мотиви затримання.

Він повільно ходив біля Хаба та Фосорка. Ксайд був осторонь і, тримаючи дуло в роті, судорожно ковтав слину, яка рясно виділялася від металевого присмаку.

- По-перше, ви вторглися на планету без дозволу. По-друге, у вас є невідомий апарат, який може рухатися як в космосі так і на планеті. За законом, будь-яке технічне рішення, яке здатне зробити нашу обороноздатність міцнішою, повинно обов'язково бути зареєстроване. Ми не змогли знайти реєстрації апарату. А судячи з того як ви хвацько мчали планетою, можна судити про його не звичайні властивості. І по-третє, ми не змогли ідентифікувати ваші особи. Тому давайте почнемо з того, що ви представитеся.

- Дозвольте мені. - промовив професор. - Мене звуть Рут Фосорк. Я професор соціології незалежного, неурядового інституту. Крім того, в мене науковий ступінь з фізики та медицини. Зі мною співробітники інституту, а зараз мої помічники Ксайд Селбіт та Поттер Хаб. Я згоден з вами, що ми припустилися помилки, не запросивши дозволу на відвідування планети. Але ми не знали, де робити запит. В тому, що не зареєстровано наш засіб пересування і ви не знаєте хто ми, немає нічого дивного – ми не з вашої метагалактики.

Офіцер зацікавлено дивився на професора.

- Тобто ви вирішили переміститися сюди, у ворожу вам частину всесвіту, щоб відпочити? – іронічно промовив він. – дуже люб'язно з вашого боку. Ми вражені. І коли панове, мають намір нас покинути?

- Ми ще не збираємося вас покидати. - Продовжив Фосорк вдаючи що не зауважив іронії. – Ми маємо намір зустрітися з вашим урядом. В мене особливі повноваження провести переговори.

Офіцер з посмішкою дивився на голих парламентаріїв.

– Вони обіцяли прибути сюди?

- Ні, що ви. - промовив Рут. – Ми хочемо попросити в них аудієнції. Тільки не знаємо, де вони знаходяться?

- В цьому я можу вам допомогти. – посміхнувся офіцер.

- Ми будемо дуже вдячні. – Фосорк зробив легкий уклін головою

Офіцер також відповів кивком голови.

- Бачиш, які хороші люди. - Фосорк весело глянув на похмурого Поттера.

- Ага, хороші. – буркнув Пот. - Вони навіть запропонують вас підвезти. Ви що не бачите, що вас вважають за божевільного?

– Мене? – здивувався Фосорк.

- Ого, тут не всі божевільні. - офіцер подивився на Хаба. - Ти напевно водій, чи опікун? А той третій нормальний?

Ксайд якраз поперхнувся слиною і закашлявся.

- Відпусти його. - Скомандував старший. - А то не зможе рота закрити.

- Дякую. - прохрипів Ксайд, продовжуючи відкашлюватися.

- Здається, нормальний. - офіцер відновив ходіння. - Ставай в ряд. Так хто опікун цього дурня?

- Як ви смієте? - закричав Фосорк почервонівши від злості. - Я офіційна особа! Я скаржитимуся на вас! Ваше прізвище, офіцер?

- Він завжди такий буйний, чи в нього напад? — запитав офіцер, не звертаючи уваги на крики професора.

- Це напад. – відповів Ксайд. - Дозвольте?

- Будь ласка.

Селбіт підійшов до Фосорка і прошепотів:

- Що б я не казав, ви мовчіть.

А потім вже голосно.

– Це наш шанс, професор. - При цьому він непомітно підморгнув. – Тільки вони можуть допомогти в нашій місії. Заспокойтеся, і вибачте їх, якщо можете. Ви звикли спілкуватися з вищими сферами влади і тому простих людей вам важко зрозуміти. Будь ласка, заспокойтесь.

При цьому Ксайд знову підморгнув. У Фосорка від злості м'язи щелепи ходили ходуном. Але він мовчав. Селбіт подивився в бік офіцера.

- В нього з хвилини на хвилину може розпочатись напад. Подивіться на його обличчя.

Від такого знущання з його шановної персони Фосорк був готовий вибухнути. Обличчя з червоного почало переходити в синє. Друзі дійсно злякалися, що з ним щось не те.

- Дозвольте провести його до машини. - Благаюче сказав дійсно зляканий Сел. - Інакше клопоту не оберемося. Обіцяю, що я тільки дам йому ліки і покладу на сидіння. Якщо не вірите, суньте дуло в рот мого друга.

- Велике тобі спасибі. – скривився Поттер на таку пропозицію.

- Гаразд, йдіть. – Великодушно дозволив офіцер. - У вас немає зброї, ми перевірили.

Ксайд майже поніс Фосорка до машини та витяг аптечку.

- Виберіть собі що не будь, бо ви жахливо виглядаєте.

- В мене, здається, дійсно схопило серце.

- Вибачте за комедію, але в машині ви будете в безпеці. Що робити далі?

- Зробіть все, щоб вони нам повірили. - Простогнав Рут. – я приляжу. Ця пігулка зараз поставить мене на ноги, тож не турбуйтеся.

Ксайд повернувся назад.

- Ну, як наш хворий? – поцікавився Поттер

- Думаю все буде добре. – відповів замість Ксайда офіцер. – Ми не знаємо, хто ви, але ваша поведінка мене переконала, що ви не погані люди. Я забираю вас з собою, а засіб пересування конфіскуємо до з'ясування обставин. Не бійтеся. Якщо все гаразд, ви зможете забрати машину завтра. Як бути з хворим?

- Він хвилин через п'ятнадцять засне. Тоді його можна буде перенести.

- Добре. – Офіцер почав знімати мундир. – У вас п'ятнадцять хвилин, щоб одягтися, а у нас що б скупатися.

- Чи можна нам з вами скупатися? - Запитав Сел.

- Я не мав би нічого проти, якби ви не були затриманими. З корабля помітять, мені влетить. Вибачте, але йдіть, дивіться за хворим. Тільки один, другий залишиться біля вартового. Чого доброго, ще втечете. Бачив, як ваша машина рухається.

Він з розбігу плюхнувся в море і поплив. Інші солдати також поскакали у воду. Поттер пішов одягнутися в кольчугу. Сел залишився біля вартового. Потім вони змінилися.

- Не погана у вас служба! – сказав Ксайд офіцеру коли той повернувся.

- В сенсі? – не зрозумів той.

- У сенсі океану!

- В цьому сенсі так! Як ваш підопічний?

- Був напад серця, але, слава богу, все обійшлося!

- Напрочуд чисте небо. - Офіцер влігся на березі - чому він взяв собі посаду парламентаря?

- Він її не взяв! - Відповів Сел. – Він справді ним є! А мене попросив, щоб я переконав вас в цьому.

- Я думав ви нормальний – офіцер рішуче підвівся на ноги. – Гаразд, час вирушати. Всім одягатись!

Він вийшов з води.

- Що може вас переконати в правдивості наших слів? - Запитав Ксайд.

- Ніщо. – відповів він. - Це просто неможливо. З зовнішнього світу до нас потрапити не можна, тому що є кілька рівнів контролю як з їх боку, так і з нашого. Як можна обійти такий контроль?

– На цій машині. - Відповів Сел. - Ви ж бачили її в дії?

- Ні, не повірю. – сказав офіцер. – Якщо навіть і так, тоді чому ви не пішли на контакт з урядом, а тут відпочиваєте?

- Тому що ми не знаєм де уряд. - Розвів руками Ксайд. - Ми знайшли планету, але вона виявилася майже безлюдною. На ній навіть материка немає, лише одна вода. Вирішили пошукати аборигена щоб запитати, але тут таке море. Ми не могли не спокуситись.

- Якщо ви навіть праві, я маю наказ доставити вас на підводний човен.

- А якщо ми продемонструємо вам дещо? - Запитав Пот.

- В мене є приказ. – безапеляційно відповів офіцер. - Ви повинні бути доставлені на борт. Тягніть хворого!

- Сер, тут проблема - Повідомив солдат, що був біля авто - машина закрита.

- То відкрийте! – вже з нотками роздратування прокричав офіцер. – Якщо не зможете відкрити, стріляйте по замках!

Він глянув на друзів.

- Я не проситиму щоб ви відкрили.

- Стріляйте. – буркнув Хаб.

– Що за розмови? – закричав офіцер. – швидко в човен!

- Ми не проти. – розвів руками Поттер. - Але боюся ваш човен затоне.

Тим часом, солдат відкрив вогонь. Спочатку одиночними, а потім чергою. Стріляв доти, доки комусь з солдатів чуть не потрапило рикошетом в ногу.

- Відставити стрілянину! - Скомандував начальник передчуваючи щось недобре, тому що друзі залишалися напрочуд спокійні. - Залишайся на сторожі. За дві години тебе заберуть.

- До речі, - Ксайд підняв вказівний палець руки, - можете глянути, жодної подряпини.

- Мене не цікавлять ваші подряпини! Швидко в катер!

– Ми вас попереджали. - зітхнув Хаб і пішов до човна.

За ним рушив і Селбіт. Вони повільно крокували по щиколотку грузнучи в піску. Ще б пак, адже вони тепер мали не полегшені кольчуги, а важкі, вагою по півтори тони. Це важче, але енергія кулі гаситься майже втричі в порівнянні з колишнім одягом.

Поттер відсунув з берега у воду катер разом з солдатами, і заліз в середину. Човен занурився по самі борти.

– Тепер другий! – закричав офіцер. - А ви двоє геть з катера. Катер не потоне.

- Я не був би так впевнений - промовив Ксайд

Він ступив у човен і катер пішов під воду.

- Чорт! Чорт! Чорт! - Вилаявся офіцер. – Та хто ви такі?

- Я ж кажу, ми парламентарі, - повторив Сел, - які хочуть допомогти вашій цивілізації в боротьбі з Інститутом Охорони.

- З ким? – перепитав офіцер.

- Ви, швидше за все, не знаєте що це, але повірте, ми прибули з миром. - відповів Селбіт.

- Що мені робити з вами? – офіцер був розгублений.

- Вибач, друже, хоч ти хороший хлопець, - сказав Поттер, - але сам бачиш, ми не можемо пливти з тобою. Не думай, що ми відмовляємося.

– А старший?

– Він отримав серцевий напад. – пояснив Ксайд. - І ми не можемо ризикувати його здоров'ям поки не будуть проведені переговори. Взагалі ми солдати, які його охороняють.

– Зрозуміло. І що пропонуєте?

- Хай той, хто хоче з нами поговорити, приїде сюди.

- Добре, я поспілкуюсь з командуванням.

Він пішов до вже витягнутого на берег катера і довго спілкувався. Нарешті повернувся.

- Нам наказано розосередитися в межах милі, щоб виявити чи немає у вас спільників, а ви маєте чекати на командира. - Гробовим голосом промовив він. І додав ледве чутно. - Вас швидше за все обстріляють.

- Дякую, друже. – відповів Поттер з якомога більшою теплотою в голосі. – За нас не турбуйся. Бережи себе.

Офіцер з солдатами пішов, а друзі залізли в машину і почали чекати. Поттер вивів на монітор інструкцію і знайшов, як можна симулювати голограму. Ксайд блискавично цим зайнявся. Незабаром біля машини ходив професор, а потім і Хаб. На підводному човні тим часом бігали, сигналили, опускали шлюпки і катери, загалом робили видимість, що готуються до прибуття. Селбіт наставив всі сенсори так, щоб при найменшому натяку на постріл, машина зробила переміщення.

Момент нападу друзі не побачили, бо комп’ютер спрацював блискавично. Друзі зрозуміли це коли побачили, що тонуть в океані. Поттер увімкнув гравіпривід і вони випливли на поверхню. Підводний човен опинився між ними та берегом. Замість берега зяяла вирва діаметром півкілометра, яка швидко заповнювалася водою, утворюючи красиву лагуну.

- Пот, а можна підводний човен перетягнути в лагуну? - Запитав Сел.

- Звісно, цей човен навряд чи важчий за нас. Тільки треба всіх цих бовдурів загнати всередину.

«Бовдури» святкували перемогу. Але веселощі швидко змінилися переляком, коли вони побачили над собою ту саму машину, яку щойно знищили. Заревів сигнал тривоги. Всі швидко залізли в середину. Повернулося дуло гармати і націлилося на них. Хаб не став чекати на постріл і захопив човен в силове поле. Проте ті все ж таки вистрілили. Снаряд вилетів і загруз в полі на відстані метра від ствола. Так його й перетягли до лагуни з кораблем.

Ксайд зв'язався по радіо з капітаном.

- Ех ви, - з докором промовив він, - ми до вас з миром, а ви он що творите? А ще капітан називається?

- Я не дозволю розмовляти зі мною таким тоном! – закричав той.

– І що зробите? – поцікавився Пот. – випущений вами снаряд висить за метр від ствола. Бажаєте отримати його назад?

- Чого ви хочете?

- Хочемо зустрічі з владою. – втрутився в розмову Фосорк. – З високопоставленою владою.

- Які у вас для цього підстави?

- Ви може чули про інцидент, який стався за межами вашої метагалактики два роки тому. – сказав Рут. – Я маю на увазі викрадення тіла керівника ІО?

- Ну припустимо. – стримано відповів капітан.

- А хто викрав вам відомо?

– Ні.

- Так от, це не було викрадення, а спланована акція на підрив устроїв, що там вкоренилися. Які це устрої ви знаєте, тому що не були б тоді в стані війни. Акція була успішною і в нас вже сформувалося потужне ядро, здатне протистояти владі. Але ми не маємо союзника. Тому приїхали сюди.

- Навіщо вам союзники, якщо ви здатні протистояти владі самі? – спитав капітан.

- До цього питання потрібно підходити дуже тонко. – Фосорк підняв вгору палець. – Якщо ми скинемо владу силою, це буде повалення влади. Потрібно ж, щоб народ сам захотів повалення. А для цього треба показати якась вона, ця влада. Потрібно викликати бродіння в масах.

- Можливо, - зітхнув капітан, - а ми тут до чого?

- Ви нам потрібні для того, щоб посіяти перше зерня сумніву. Про вас в нашому всесвіті ніхто не знає. Ви не позначені на жодній карті, про вас не пишеться нічого в підручниках. А це неправильно. Ось скажіть, ви теж не показуєте на картах наш світ?

- Навіщо? Це ж нонсенс?

- І ми про це. Тому хочемо, щоб наш світ дізнався про вас. Крім цього дозвольте запитати, чи вам відома проблема старіння всесвіту?

– Ні. – відповів капітан.

- Можливо, ви просто не поінформовані, але якщо ви дійсно не знаєте, то час дізнатися, бо катастрофа вже не за горами. Ми маємо план порятунку всіх цивілізацій, а не обраних, як пропонує ІО.

- Звідки в мене може бути впевненість, що ви не божевільні? – спитав капітан.

- О Боже. - Простогнав Хаб. – чому нам ніхто не вірить? Чому доводиться завжди доводити?

- Ні, капітан має рацію. – сказав Рут. - Які потрібні докази?

- Не знаю. – відповів капітан. – Придумайте самі.

- В мене ідея! – вигукнув Селбіт. - Капітане, у вас є можливість знати, що діється в нашому світі?

- Ну, - зам'явся він, - ми отримуємо деяку інформацію...

- Прекрасно! Тоді зробимо наступне.

Сел повернувся до Фосорка.

- Професоре, яке найвідоміше місце всесвіту?

- Напевно Палац Всесвітньої Асамблеї.

- Там встановлені прапори чи щось подібне?

- Звичайно, там знаходяться прапори десяти найбільших світів.

- Чудово! - Ксайд повернувся до розмови з капітаном, який все чув але нічого не розумів. - ми вам привеземо ці прапори, ну хоча б частину з них. Ви за своїми каналами також повинні будете дізнатися ту ж звістку і переконатися, що ми не брешемо.

– Геніально! - вигукнув Поттер і заплескав в долоні.

- Цікаво, коли ви їх мені дасте? – поцікавився капітан.

- Протягом години. – відповів замість Селбіта Поттер. - Професоре, ви знаєте координати?

– Це планета Хелл.

- Я знаю. – сказав Сел.

На всю операцію пішло не більше двадцяти хвилин - стільки потрібно було часу, щоб їх зняти. Так як прапори були величезні, то вони зняли п'ять прапорів - через один бо місця в машині вже не було.

Після повернення вони передали прапори капітанові, витягли їх з лагуни і залишилися чекати до ранку. Вертатися додому не хотіли – як можна проміняти такий пляж на залізні мури бази?

Далі події проходили без жодних пригод. Наступного ранку з'явився представник влади, який прилетів на гелікоптері, і запросив на прийом до першого міністра. Найголовніший, в земній транскрипції найбільше підходило слово губернатор, не міг прийняти через свою відсутність. Але він ось, ось мав приїхати.

Виявилося, всі їхні міста були заховані під водою. Це було зроблено з метою вберегти збунтований уряд цього світу від можливого замаху на їхнє життя. Це було ще в ті часи, коли вели активні військові дії. Коли військові дії припинилися, місто вже було дуже добре облаштовано і навіть мало міста-супутники. Тому нічого міняти не захотіли. На верху не було місця, та й було спекотно.

Парламентарі прибули на невеликий острів. Їх зустріли чотири особи, одна з яких була міністром. Фосорк і Ксайд одягнулися в чорні смокінги, до речі, це була ідея Селбіта, бо їхні звичні костюми були не елегантні. Та й як може бути елегантною річ, яка напхана електронікою, що дозволяє трансформацію одягу? Відчуття стилю в таких речах було повністю відсутнє. Тому друзі як могли, описали і намалювали смокінг, а Айя закінчила справу. І ось містер Фосорк і містер Селбіт вийшли з машини як дві новенькі копійки. Під смокінгом біла сорочка і чорний, акуратний метелик. Зустрічаючі були приголомшені, одяг яких, скажімо м'яко, програвали в елегантності прибулим. Їх провели до просторої кабіни і вони поїхали вниз. Поттер залишився як гарант безпеки в машині.

Їх повезли під водою. Дійсно, жити в такій красі, коли навколо тебе, можна сказати суцільний акваріум, дуже приємно. Надалі їм ще не раз доводилося бувати на цій планеті, і завжди побувавши в підводному місті, вони поверталися спокійні і відпочивши - так благотворно діяло навколишнє середовище. І якщо попросити друзів назвати найкрасивіше місце всесвіту, вони без запинки найпершою б назвали цю планету.

Фосорк розмовляв з міністром досить тривалий час. Ксайд на нього чекав в приймальні. Сказати, що було нудно, не можна, тому що в кімнаті були прозорі стеля і стіна. Сел, як у величезному морському зоопарку, ходив біля цієї стіни, за якою в прозорому блакиті вирувало своє морське життя.

Після закінчення переговорів з професором вийшли всі учасники переговорів.

- Містер Селбіт. – Офіційно звернувся Рут до нього. – Ці високо-поставлені пани, думаю можна навіть сказати що союзники, хочуть, щоб ми продемонстрували можливості Мрії.

– Ми з задоволенням це зробимо. - Злегка вклонився Сел Фосорку і пропустив його та компанію вперед.

На демонстрацію прибув сам губернатор, який, швидше за все, і не їздив нікуди, а непомітно стежив за переговорами. Ксайд поговорив з Поттером, і повернувся до Фосорка. Хаб робив демонстрацію сам.

З боку Мрія виглядала тендітно та красиво. Поттер спочатку пронісся по небу з дуже великою швидкістю. Він настільки швидко прошмигнув, що багато хто навіть не зауважив. Потім матеріалізувався перед спостерігачами. І дуже швидко розтанув, ніби розчинився в повітрі. Потім він з'явився в небі, падаючи вертикально вниз. При наближенні до води швидкість зростала і видно було, що гальмувати він не збирається. На такій швидкості і зник під водою. З натовпу долинуло:

- По демонстрації.

Але ні, він появився в небі знову і так само мчав в низ поступово виходячи з піке. Ось він вирівняв машину і мчить над поверхнею води в бік острова. Спостерігачі знаходилися на скелі заввишки п'ятсот метрів над рівнем моря. І Поттера, що мчить, вони могли бачити зверху. Той, як камікадзе, все набирав швидкість і не збирався гальмувати. В рядах почалося нарікання.

- Він же розіб'ється?

– Навіщо нам така демонстрація?

- Заспокойтесь. – сказав Фосорк. – Машина є повністю безпечною. Нічого не станеться.

- Але ж він не гальмує?

- А навіщо? – посміхнувся Рут. - Він хоче показати що зможе пролетіти острів навиліт.

- Та ну!?

– Дивіться.

Поттер на великій швидкості увійшов в скелю і вискочив з іншої сторони острова, продовжуючи рух.

- Ух ти! І навіть дірки нема?

– Така в нас технологія. – гордо промовив професор.

Хаб ще показав "безінерційний" рух, коли він переміщаючись малими стрибками робив ілюзію руху з великою швидкістю, при цьому повертаючи на дев'яносто і більше градусів не знижуючи швидкості. Ксайд згадав Земні НЛО, які за словами очевидців, також могли рухатися таким чином, і їх не заносило на поворотах. Селбіт ніколи НЛО не бачив, але тепер, бачучи що так рухається Хаб, і тим більше він тепер може пояснити як це відбувається, в нього майнула думка, що, може, вони дійсно існують? Може ще якась цивілізація веде за ними спостереження? Але потім Сел вирішив не забивати собі дурницями голову і насолоджуватися від того, яке враження справляють трюки Поттера.

Фосорк іноді коментував, на його погляд, незрозумілі трюки. Наприклад, Хаб майже зі старту розчинився в морі, і знову виник, начебто під'їжджаючи з іншої сторони. Рут прокоментував це як те, що він облетів всю планету. І хоча це було обманом, але враження справляло гігантське. І найефективніша демонстрація відбулася тоді, коли Хаб витяг з води величезний підводний човен, проніс його над островом і опустив у воду з іншої сторони. Після цього заїхав на майданчик, звідки стартував.

Його зустрічали бурхливими, тривалими оплесками, які, можна навіть сказати, переходили в овації.

Епілог

База перемістилася в простір нових союзників і почала, як потім виявилося, досить важкі та тривалі переговори. Союзники виявилися мало що кращими за горезвісний Інститут Охорони. Вони думали, що база дасть їм в руки технології, за допомогою яких можна буде підкорити світ проти якого вони колись збунтувалися. Які б не благородні були цілі спочатку, зрештою завжди знайдуться люди, які їх опоганять.

В бази з цього приводу були інші думки і тому переговори затяглися. Минали тижні, а домовитись не могли.

Якось до Поттера зайшов Селбіт.

- Слухай, давай візьмемо відпустку і махнемо куди не будь?

– Цікаво. – здивувався Поттер. – а в кого ми її маємо брати?

- В тебе. - Сел тицьнув пальцем в груди Хаба. – Ти ж капітан?

- Правильно! Я капітан. - байдикування і глухий кут в переговорах діяли йому на нерви, а це була хороша пропозиція – я одразу видаю наказ.

- Видавай! - Закричав Селбіт.

Поттер написав, що вони двоє отримують відпустку.

- На який термін? - Запитав Пот.

- Давай безстроковий! - махнув рукою Сел.

- Справді, - погодився з ним Хаб, - якщо треба, знайдуть.

Він роздрукував, підписав документ та скріпив печаткою.

Забіг збуджений Фосорк в супроводі когорти парламентаріїв.

- Сталося! – закричав він. - Ми домовилися! Починаємо програму порятунку світу!

Натовп побіг далі, певно до Боррета.

- Ти дивися, - промовив Сел вслід Фосорку з натовпом, - дві хороші новини одночасно.

- Так. Але наша краща. – засміявся Хаб.

- Що ж, - потер руки Сел, - світ врятували, можна й на бічну?

- Можна і треба! - теж потер руки Пот. – Я так давно не відпочивав!

- І я!

- То чого ж ми чекаємо?